Постанова

Іменем України

10 травня 2022 року

м. Київ

справа № 752/8858/18

провадження № 61-14281св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка не брала участі у справі, оскаржувала рішення суду в апеляційному порядку,- Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на та постанову Київськогоапеляційного суду від 23 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому просив визнати за ним право власності на Ѕ частини квартири, що складається з чотирьох кімнат житловою площею 105,8 кв. м, загальною площею 149,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , а Ѕ частини зазначеної квартири визнати за ОСОБА_2 .

Позов мотивовано тим, що 18 квітня 1985 року між сторонами зареєстровано шлюб. На день звернення до суду з позовом шлюб існує лише формально. У шлюбі дітей не мають. Під час перебування у шлюбі ОСОБА_2 уклала інвестиційний контракт від 21 березня 2003 року про інвестування у житлове будівництво, який повністю виконано та отримано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Вказане майно набуто сторонами під час шлюбу, а отже, є спільною сумісною власністю та підлягає поділу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року позов задоволено.

У порядку поділу майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на Ѕ частини квартири АДРЕСА_2 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, яка підлягає поділу між ними, оскільки позовні вимоги визнані відповідачем, права, свободи та інтереси інших осіб при цьому не порушуються.

Вказане судове рішення оскаржило в апеляційному порядку Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк» (далі - ПАТ «МТБ Банк») - особа, яка не брала участі у справі, проте вважала, що судовим рішенням вирішено питання про її права та інтереси.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходи з того, що визнання права власності на Ѕ частини квартири за позивачем у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя порушує права та законні інтереси ПАТ «МТБ Банк», який не брав участі у справі. Суд першої інстанції не з`ясував належним чином фактичних обставин справи та коло учасників справи, вирішив питання про права та інтереси юридичної особи, яка не залучена до участі у справі та є іпотекодержателем поділеного між сторонами майна, на яке звернуто стягнення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у січні 2022 року ОСОБА_1 не погодився з висновками суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням суду першої інстанції не вирішувалось питання про права ПАТ «МТБ Банк», що має наслідком закриття апеляційного провадження, а не розгляд справи по суті. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки 21 вересня 2018 року між ПАТ «МТБ Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Проксима» (далі - ТОВ «ФК «Проксима») укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до пункту 2.1 якого банк відступив ТОВ «ФК «Проксима» належні йому права вимоги за кредитним договором від 27 вересня 2005 року № 76/К. Одночасно з договором про відступлення права вимоги за кредитним договором, 21 вересня 2018 року банк уклав з ТОВ «ФК «Проксима» договір про відступлення прав за іпотечним договором від 28 вересня 2005 року, укладеним між банком та ОСОБА_2 . Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 вересня 2018 року внесено запис, що ТОВ «ФК «Проксима» набуло статусу іпотекодержателя за іпотечним договором.

Заявник вважає, що з 21 вересня 2018 року - моменту нотаріального посвідчення договору про право відступлення прав та внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про перехід прав іпотекодержателя до ТОВ «ФК «Проксима» - банк втратив всі права іпотекодержателя, у тому числі і щодо звернення стягнення на квартиру.

Надалі, 19 грудня 2018 року, між ТОВ «ФК «Проксима» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Феномен Солюшнз» (далі - ТОВ «Феномен Солюшнз») укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого право вимоги заборгованості за кредитним договором перейшло до нового кредитора - ТОВ «Феномен Солюшнз». Зважаючи на перехід права вимоги за кредитним договором до ТОВ «Феномен Солюшнз» було зареєстровано і перехід прав за іпотечним договором на квартиру. Новим кредитором ТОВ «Феномен Солюшнз» відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» було звернуто стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом перереєстрації права власності за собою.

Після звернення стягнення на майно ТОВ «Феномен Солюшнз» 30 січня 2020 року звернулося з листом до нотаріуса, у якому просило припинити іпотеку щодо спірної квартири відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

На підставі вказаного листа 30 січня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шабаніною О. Г. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було припинено запис про іпотеку банку на квартиру, що підтверджується відповідним витягом.

Таким чином, станом на 30 січня 2020 року (тобто після винесення постанови Київського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 752/2605/13, на підставі якої видано виконавчий лист про звернення стягнення на квартиру), іпотека квартири була припинена належним іпотекодержателем ТОВ «Феномен Солюшнз».

Отже, визнання спільною сумісною власністю квартири, яка на момент винесення рішення судом першої інстанції була вільною від будь-яких обтяжень банку, ніяким чином не порушує прав та інтересів ПАТ «МТБ Банк».

Посилання ПАТ «МТБ Банк» на постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 752/2605/13-ц як на преюдиційний факт є безпідставним, оскільки припинення іпотеки на квартиру відбулось після ухвалення судом рішення про звернення стягнення на квартиру, а тому таке судове рішення не може підтверджувати факт, що ПАТ «МТБ Банк» є належним кредитором та іпотекодержателем, а отже, і особою, яка має право оскаржувати в апеляційному порядку рішення суду у зазначеній справі.

Наразі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно існують записи про іпотеку квартири за банком, однак такі записи на підставі наказів Міністерства юстиції України від 10 липня 2020 року та від 08 жовтня 2020 року скасовані, при цьому видалити записи з Державного реєстру прав на нерухоме майно про іпотеку квартири за банком Міністерство юстиції України відмовляється через наявність ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 липня 2020 року у справі № 640/16949/20, якою заборонено вчиняти будь-які дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо спірної квартири.

Крім того, заявник зазначає, що висновки апеляційного суду суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 569/16312/17, від 27 серпня 2019 року у справі № 911/2392/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 751/2322/16, від 12 жовтня 2020 року у справі № 15/148-10/4045.

Також суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм прав у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 09 липня 2019 року у справі № 916/1645/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 161/20677/13, від 26 травня 2021 року у справі № 381/979/15, що є підставою для скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подали.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 18 квітня 1985 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, під час перебування у якому ними набуто нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 .

Вказана квартира, на підставі укладеного 28 вересня 2005 року між ВАТ «Морський транспортний банк» та ОСОБА_2 іпотечного договору передана в іпотеку банку у забезпечення виконання умов кредитного договору від 27 вересня 2005 року.

Так, предметом іпотечного договору є квартира АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 08 грудня 2004 року, виданого головним управлінням житлового забезпечення м. Києва на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення м. Києва від 01 грудня 2004 року, зареєстрованого у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 10 грудня 2004 року у реєстровій книзі № 392-125, реєстровий № 43955.

Предметом спору між сторонами про поділ майна подружжя є квартира АДРЕСА_2 , яка була передана в іпотеку банку відповідно до договору іпотеки, укладеного між ВАТ «Морський транспортний банк» (правонаступником якого є ПАТ «Марфін Банк», назву якого змінено на ПАТ «МТБ Банк») та ОСОБА_2 , а надалі на зазначену квартиру було звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором (т. 1 а.с. 84-90).

Так, у травні 2012 року ПАТ «Марфін Банк» як правонаступник ВАТ «Морський транспортний банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ПП «Ратмир Соло» (ПП «Свічколап трейдінг»), про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року позов ПАТ «Марфін Банк» задоволено.

У рахунок погашення заборгованості ПП «Ратмир-Соло» за кредитним договором від 27 вересня 2005 року № 76/К з повернення кредиту у розмірі 893 100 дол. США, що у гривневому еквіваленті станом на 25 жовтня 2011 року становило 7 123 097,67 грн; несплачених відсотків - 383 430,96 дол. США, що у гривневому еквіваленті станом на 25 жовтня 2011 року становило 3 058 130,31 грн; нарахованої пені за несплату основного боргу - 243 730,34 дол. США, що у гривневому еквіваленті станом на 25 жовтня 2011 року становило 1 943 319,87 грн; нарахованої пені за несплату відсотків за користування кредитом - 11 045,40 дол. США, що у гривневому еквіваленті станом на 25 жовтня 2011 року становило 83 515,09 грн на користь ПАТ «Марфін Банк» звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 28 вересня 2005 року, - на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 149,4 кв. м, жилою площею 105,8 кв. М, що належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 08 грудня 2004 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення м. Києва на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення м. Києва від 01 грудня 2004 року, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 10 грудня 2004 року, вартість якої на момент укладення договору складала 851 729,00 грн, що за курсом валют Національного банку України на момент укладення цього договору складало 168 859,20 дол. США, шляхом реалізації з прилюдних торгів з визначенням початкової ціни предмета іпотеки для його реалізації на стадії проведення виконавчих дій.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 06 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року змінено, зазначено в останньому реченні другого абзацу його резолютивної частини після слів «шляхом реалізації з прилюдних торгів з визначенням початкової ціни предмету іпотеки» замість «для його реалізації на стадії проведення виконавчих дій» слова «в розмірі 3 840 850грн». В іншій частині рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року(справа № 752/2605/13-ц, провадження № 61-12774св18) рішення Апеляційного суду міста Києва від 06 червня 2017 року скасовано. Передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою скасування Верховним Судом рішення апеляційного суду стало те, що при перегляді рішення суду першої інстанції апеляційний суд не перевірив період нарахування, розмір та склад заборгованості.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 752/2605/13-ц рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року змінено та викладено резолютивну частину судового рішення в такій редакції.

Позов ПАТ «Марфін Банк» до ОСОБА_2 , треті особи: Приватне підприємство «Ратмир Соло» (ПП «Свічколап трейдінг»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Феномен Солюшнз», яке не заявляє самостійних вимог, про звернення стягнення на майно задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості Приватного підприємства «Ратмир Соло» перед Публічним акціонерним товариством «Марфін Банк» за кредитним договором від 27 вересня 2005 року № 76/К з повернення кредиту у розмірі 893 100 дол. США, що у гривневому еквіваленті станом на 25 жовтня 2011 року становило 7 123 097,67 грн, нарахованої пені за несплату основного боргу у розмірі 9 460,01 дол. США, що у гривневому еквіваленті станом на 25 жовтня 2011 року становило 75 450,20 грн, нарахованої пені за несплату відсотків за користування кредитом у розмірі 678,96 дол. США, що у гривневому еквіваленті станом на 25 жовтня 2011 року становило 5 415,18 грн, а всього: 903 238,97 дол. США, що у гривневому еквіваленті станом на 25 жовтня 2011 року становило 7 203 963,05 грн, на користь ПАТ «Марфін Банк» звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 28 вересня 2005 року, - на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 149,4 кв. м, жилою площею 105,8 кв. м, що належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 08 грудня 2004 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення м. Києва на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення м. Києва від 01грудня 2004 року, вартість якої на момент укладення договору складала 851 729 грн, що за курсом валют Національного юанку України на момент укладення цього договору складало 168 859,20 дол. США, шляхом реалізації з прилюдних торгів з визначенням початкової ціни предмету іпотеки у розмірі 3 840 850 грн.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року касаційні скарги ОСОБА_2 та ПАТ «МТБ Банк» залишено без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року у нескасованій частині після апеляційного перегляду та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року залишено без змін.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення норм статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу.

За змістом статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із частиною четвертою статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Частина перша статті 69 СК Українивстановлює, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Статтею 71 СК Українипередбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд приймає до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

До складу майна, що підлягає поділу, входить як майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, так і те, що знаходиться у третіх осіб. Разом з тим при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Установивши, що заявлене до поділу майно (квартира АДРЕСА_2 ) набуте сторонами за час шлюбу і спору щодо віднесення його до спільного майна подружжя не має, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про поділ цього майна між сторонами та визнання за кожним з них по Ѕ частини вказаного майна, з чим погодився відповідач.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про поділ спільного майна подружжя, апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги ПАТ «МТБ Банк», дійшов помилкового висновку про неможливість поділу спірної квартири між подружжям з підстав її перебування в іпотеці банку та звернення на неї стягнення за судовим рішенням.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.Іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Рішенням Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі № 3-67/2019(1457/19) визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку», та зазначено, що «іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки. [...] Отже, положення частини першої статті 23 Закону № 898 не порушують розумного балансу між правами та інтересами іпотекодержателя (кредитора) і іпотекодавця (набувача іпотечного майна). До того ж факт обізнаності набувача іпотечного майна щодо перебування нерухомого майна в іпотеці не має істотного значення, адже відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем за згодою або без згоди іпотекодержателя жодним чином не припиняє іпотеки. Водночас набувач іпотечного майна, до відома якого не доведено інформацію про те, що нерухоме майно є предметом іпотеки, володіє достатніми засобами юридичного захисту, передбаченими чинним законодавством України, у разі порушення його конституційного права власності, а також вимог закону при вчиненні правочину».

Положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу поділ спільного майна між подружжям, в тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.

За таких обставин доводи ПАТ «МТБ Банк» про те, що майно, поділене між сторонами, є предметом іпотеки та впливає на права і обов`язки банку, є необґрунтованими і спростовуються змістом положень статті 23 Закону України «Про іпотеку», з яких вбачається, що перебування майна в іпотеці не перешкоджає його поділу між подружжям у судовому порядку та визнання права власності на нього, оскільки при поділі такого майна дія договору іпотеки не припиняється і такий поділ не є розпорядженням предметом іпотеки. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ПАТ «МТБ Банк», зазначених вимог не врахував, належним чином не з`ясував та не перевірив доводів апеляційної скарги про те, що рішення суду про поділ майна подружжя впливає на права і обов`язки банку як іпотекодержателя, а також не встановив, що така позовна заява була подана сторонами за попередньою домовленістюз метою уникнення відповідальності за кредитним договором, у зв`язку із чим помилково скасував правильне по суті судове рішення.

З огляду на приписи частини п`ятої 82 ЦПК України, особа, що не брала участі у справі, у якій встановлені певні обставини щодо неї, які вона не визнає, вправі спростувати ці обставини у загальному порядку. Тобто таке рішення не буде мати преюдиційного значення для особи, яка не брала участі у справіі за загальним правилом не може бути оскаржено в апеляційному порядку такою особою у разі її не залучення до участі у справі.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3 (провадження №12-6гс20), у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/21064/15 (провадження № 61-8439св19).

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, постанова апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У частині шостій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Ураховуючи задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 ,який звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», та, як результат скасування постанови апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, з ПАТ «МТБ Банк», яке було ініціатором перегляду рішення суду першої інстанції підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи у касаційному порядку у розмірі 7048 грн на користь держави.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року скасувати, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року залишити в силі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» на користь держави судовий збір за розгляд справи в касаційному порядку у розмірі 7048 (сім тисяч сорок вісім) грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк