Постанова
Іменем України
18 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 520/1185/16-ц
провадження № 61-28728 сво 18
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Гулька Б. І. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О., Фаловської І. М., Червинської М. Є.
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Порто-Франко», правонаступником якого є ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2017 року у складі судді Прохорова П. А. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Кононенко Н. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Порто-Франко» (далі - ПАТ АБ «Порто-Франко») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання об`єкта незавершеного будівництва предметом іпотеки та встановлення способу виконання рішення суду.
Позовна заява мотивована тим, що 04 липня 2008 року між ПАТ АБ «Порто-Франко» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 70 000 доларів США.
На забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 04 липня 2008 року між ПАТ АБ «Порто-Франко» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку була передана земельна ділянка для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 , площею 0,0586 га, кадастровий номер 5110136900:33:008:0048.
Відповідно до пункту 4.1.7. іпотечного договору іпотекодавець зобов`язався протягом дії договору не проводити будь-які будівельні роботи відносно предмета іпотеки без попереднього узгодження з іпотекодержателем.
ОСОБА_2 у порушення вищевказаних положень договору іпотеки без узгодження з ПАТ АБ «Порто-Франко» збудувала на переданій в іпотеку земельній ділянці житловий будинок, загальною площею 441,3 кв. м.
Зазначений житловий будинок є об`єктом незавершеного будівництва, так як у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутні відомості про реєстрацію права власності на нього.
Таким чином, позивач вважав, що відповідно до частини шостої статті 6, частин першої, другої статті 16 Закону України «Про іпотеку» об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , є предметом іпотеки на підставі іпотечного договору, укладеного 04 липня 2008 року між ПАТ АБ «Порто-Франко» та ОСОБА_2 .
Крім того, визнання майна предметом іпотеки (визнання права) може відбуватися за аналогією зі статтею 392 ЦК України (визнання права власності), так як відповідно до статті 596 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України.
З урахуванням викладеного ПАТ АБ «Порто-Франко», останнім правонаступником якого на підставі договору відступлення прав вимоги за іпотечними договорами від 06 березня 2017 року є ОСОБА_1 , просило суд визнати предметом іпотеки за іпотечним договором від 04 липня 2008 року житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , загальною площею 441,3 кв. м, який належить на праві власності ОСОБА_2 та знаходиться на земельній ділянці, яка розташована за вищевказаною адресою, площею 0,0586 га, кадастровий номер 5110136900:33:008:0048. Також просило встановити спосіб виконання рішення, зазначивши, що визнання цього будинку предметом іпотеки за вказаним іпотечним договором є підставою виникнення обтяження та внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про заборону щодо зазначеного вище житлового будинку.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2016 року замінено позивача ПАТ АБ «Порто-Франко» на його правонаступника - ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано предметом іпотеки за іпотечним договором від 04 липня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В. К., житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , загальною площею 441,3 кв. м, що знаходиться на земельній ділянці, площею 0,0586 га, кадастровий номер 5110136900:33:008:0048. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції виходив із того, якщо в іпотеку передається будівля (споруда), розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю, тому іпотека поширюється й на належну іпотекодавцю земельну ділянку або її частину, на якій розташована відповідна будівля (споруда). І, навпаки, у разі передачі в іпотеку земельної ділянки іпотека також поширюється на розташовані на ній будівлі (споруди) та об`єкти незавершеного будівництва, незалежно від того, хто є їх власником.
Спірний житловий будинок, розташований на переданій в іпотеку земельній ділянці, є об`єктом незавершеного будівництва, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно відсутня інформація про реєстрацію права власності на нього. Вимоги позивача до ОСОБА_2 є способом забезпечення вимог як позикодавця, так і іпотекодержателя. Визнання права по своїй суті це спосіб захисту, який застосовується у випадку спору між суб`єктами цивільного права з приводу наявності чи відсутності правовідносин між сторонами, і відповідно наявності чи відсутності цивільного права та цивільного обов`язку.
Позовні вимоги у частині встановлення способу виконання рішення шляхом зазначення, що визнання житлового будинку предметом іпотеки за іпотечним договором є підставою виникнення обтяження та внесення Державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про заборону щодо цього житлового будинку, є передчасними та задоволенню не підлягають, оскільки відсутнє рішення відповідного органу про відмову у внесенні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідних записів.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року клопотання ОСОБА_3 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - про заміну позивача задоволено. Замінено позивача - ОСОБА_3 на його правонаступника - ОСОБА_1 .
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10 серпня 2017 року апеляційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - відхилена, рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2017 року залишено без змін. У резолютивній частині рішення найменування позивача вказано ОСОБА_1 замість ОСОБА_3 .
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини у справі, рішення суду відповідає вимогам статей 213, 215 ЦПК України (2004 року), тому відсутні правові підстави для його скасування. Спірний житловий будинок, розташований на переданій в іпотеку земельній ділянці, є об`єктом незавершеного будівництва, тому на нього також поширюється іпотека, незалежно від того, хто є його власником.
Суд послався на частину шосту статті 6 Закону України «Про іпотеку», статті 392, 596 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права іпотеки відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 520/1185/16-ц із суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.
У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві - Тітову М. Ю.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2019 року зазначену справу призначено до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 520/1185/16-ц за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10 серпня 2017 року.
У грудні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві - Гульку Б. І.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року вищевказану справу прийнято до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року касаційне провадження у справі за позовом ПАТ АБ «Порто-Франко», правонаступником якого є ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про визнання об`єкта незавершеного будівництва предметом іпотеки та встановлення способу виконання рішення суду зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 638/22396/14-ц, провадження № 14-16 цс 20, за позовом акціонерного товариства закритого типу «Гея» до ОСОБА_5 , товариства з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг», публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль», третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Макушева Н. В., про визнання договору про відступлення прав недійсним.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року у зв`язку з розглядом Великою Палатою Верховного Суду справи відновлено касаційне провадження у вищевказаній справі.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року касаційне провадження у справі за позовом ПАТ АБ «Порто-Франко», правонаступником якого є ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про визнання об`єкта незавершеного будівництва предметом іпотеки та встановлення способу виконання рішення суду зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 346/1305/19, провадження № 14-181 цс 20, за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа - приватний виконавець виконавчого округу Івано-Франківської області Безрукий О. В., про звільнення майна з-під арешту за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 про поновлення касаційного провадження задоволено. Відновлено касаційне провадження у вищевказаній справі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що об`єкт незавершеного будівництва може стати предметом іпотеки лише після його державної реєстрації. Помилковими є висновки судів про те, що до спірних правовідносин підлягають застосування статті 392, 395 ЦК України, оскільки вони закріплюють право особи на захист її порушеного права на чуже майно. У цій справі позивачем не наведено жодного доказу порушення його речових прав. Суди не звернули уваги на те, що відповідно до статті 1083 ЦК України наступне відступлення права грошової вимоги третій особі, фізичній особі, яка не може бути кредитором, не допускається, проте у цій справі відступлення права грошової вимоги проводилося тричі.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
04 липня 2008 року між ПАТ АБ «Порто-Франко» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №1163/1-08, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит на поточні потреби у розмірі 70 000 доларів США з кінцевим строком повернення до 02 липня 2010 року і сплатою 15 % річних.
Пунктами 2.1., 2.2. кредитного договору передбачено, що забезпеченням повернення всієї суми кредиту, сплати нарахованих відсотків за користування кредитом, пені та штрафних санкції за кредитом є земельна ділянка, якарозташована по АДРЕСА_1 , вартістю 2 220 494 грн 64 коп., згідно з договором іпотеки від 04 липня 2008 року. Кредит, наданий банком, забезпечується всім належним позичальнику майном та коштами, на які може бути звернуто стягнення у порядку, встановленому законодавством України.
На забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 04 липня 2008 року між ПАТ АБ «Порто-Франко» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, який забезпечує вимоги іпотекодержателя.
Пунктами 1.3. та 1.4. договору іпотеки передбачено, що предметом іпотеки є нерухоме майно - земельна ділянка для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована по АДРЕСА_1 , площею 0,0586 га, кадастровий номер 5110136900:33:008:0048, що належить ОСОБА_2 на праві власності відповідно до акту на право власності на земельну ділянку від 25 грудня 2007 року.
Відповідно до пунктів 4.1.7. та 4.1.8. договору іпотеки іпотекодавець зобов`язаний протягом дії цього договору не провадити будь-які будівельні роботи відносно предмета іпотеки без попереднього узгодження з іпотекодержателем.
У подальшому між ПАТ АБ «Порто-Франко» та ОСОБА_2 укладені додаткові угоди до кредитного договору.
Після укладення зазначених договорів ОСОБА_2 на переданій в іпотеку земельній ділянці, яка розташована у АДРЕСА_1 , побудувала житловий будинок без отримання згоди іпотекодержателя ПАТ АБ «Порто-Франко».
Вказана обставина підтверджується копією технічного паспорту, виготовленого комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» станом на 12 лютого 2009 року та копією декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 26 січня 2012 року № ОД 18212013975, де замовником вказано ОСОБА_2 .
Спірний житловий будинок розташований на переданій в іпотеку земельній ділянці, є об`єктом незавершеного будівництва та відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно відсутня інформація про реєстрацію права власності на нього.
03 грудня 2016 року між ПАТ АБ «Порто-Франко» та товариством з обмеженою відповідальністю «ІН-ФАКТОР» (далі - ТОВ «ІН-ФАКТОР») було укладено договори відступлення прав вимоги, за умовами яких ПАТ АБ «Порто-Франко» відступило ТОВ «ІН-ФАКТОР» право вимоги за кредитним договором від 04 липня 2008 року, укладеним між ПАТ АБ «Порто-Франко» та ОСОБА_2 , договором поруки від 04 липня 2008 року та за іпотечним договором від 04 липня 2008 року.
03 грудня 2016 року між ПАТ АБ «Порто-Франко» та ТОВ «ІН-ФАКТОР» був підписаний акт прийому-передачі до договору про відступлення права вимоги № 24.
03 грудня 2016 року між ТОВ «ІН-ФАКТОР» та ОСОБА_9 , яка діяла від імені та в інтересах ОСОБА_3 , укладено договори про відступлення права вимоги, шляхом відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 04 липня 2008 року, кредитним договором від 04 липня 2008 року та договором поруки від 04 липня 2008 року, укладеними між ПАТ АБ «Порто-Франко» та ОСОБА_2
03 грудня 2016 року між ТОВ «ІН-ФАКТОР» та ОСОБА_3 було підписано акт прийому-передачі до договору про відступлення права вимоги від 03 грудня 2016 року.
06 березня 2017 року ОСОБА_3 відступив своє право вимоги за вказаними договорами на користь ОСОБА_1 на підставі договорів про відступлення права вимоги та актів прийому-передачі до вказаних договорів.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Необхідність передачі справи, яка переглядається,на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду обґрунтовувала тим, що для належного розгляду касаційної скарги та формулювання власного правового висновку виявлено процесуальні перешкоди, пов`язані з існуванням іншого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 317/2966/13-ц (провадження № 61-11551 св 18).
Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у вказаній постанові, викликана тим, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що за відсутності у договорах іпотеки відомостей про розташування на земельних ділянках, переданих в іпотеку, житлового будинку чи об`єкта незавершеного будівництва, відсутні підстави для звернення стягнення на такий житловий будинок, оскільки він не є предметом іпотеки. Аналіз частини п`ятої статті 6 Закону України «Про іпотеку» свідчить про те, що вона регулює правовідносини щодо передачі в іпотеку земельної ділянки, на якій розташовані будівлі на момент укладення договору іпотеки. У такому разі передачі разом із земельною ділянкою підлягають і такі будівлі. У справі, яка переглядається, суди не встановили, що на момент укладення іпотечних договорів на земельних ділянках, які є предметом іпотеки, було розташовано житловий будинок чи капітальні споруди. Укладені договори іпотеки також не містять інформації про такі об`єкти.
Колегія суддів, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду,вважала, що вищевказане свідчить про існування різного підходу до розуміння та тлумачення норм права у спірних правовідносинах. Тому вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині другій статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення Європейського суду з прав людини від 06 грудня 2007 року у справі «VOLOVIK v. UKRAINE», № 15123/03).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України).
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.
Отже, матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України на час пред`явлення позову було передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Аналогічне положення міститься і в частині першій статті 4 ЦПК України на час перегляду справи судом касаційної інстанції.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 1 ЦПК України у редакції до 15 грудня 2017 року).
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України (у редакції з 15 грудня 2017 року) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням наведеного надзвичайно важливого значення набуває необхідність належного з`ясування судом питання щодо того, про захист яких саме прав особи пред`явлено позов.
При розгляді справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що у пунктах 1.3. та 1.4. договору іпотеки від 04 липня 2008 року, укладеному між ПАТ АБ «Порто-Франко» та ОСОБА_2 , сторони обумовили, що предметом іпотеки є нерухоме майно - земельна ділянка для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована по АДРЕСА_1 , площею 0,0586 га, кадастровий номер 5110136900:33:008:0048, що належить ОСОБА_2 на праві власності відповідно до акту на право власності на земельну ділянку від 25 грудня 2007 року. Згідно з пунктами 4.1.7. та 4.1.8. договору іпотеки іпотекодавець зобов`язаний протягом дії цього договору не провадити будь-які будівельні роботи відносно предмета іпотеки без попереднього узгодження з іпотекодержателем.
Суди також встановили, що після укладення зазначених договорів ОСОБА_2 на переданій в іпотеку земельній ділянці, яка розташована у АДРЕСА_1 , побудувала об`єкт незавершеного будівництва без отримання згоди іпотекодержателя.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України в редакції до 15 грудня 2017 року (на час пред`явлення позову), так і в частині першій статті 13 ЦПК України у редакції на час перегляду справи судом касаційної інстанції урегульовано принцип диспозитивності цивільного судочинства, а саме: суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Предметом позову ПАТ АБ «Порто-Франко», як і правовим обґрунтуванням судових рішень було посилання на частини четверту-шосту статті 6 Закону України «Про іпотеку». Саме необхідність тлумачення вказаних норм права та забезпечення єдності судової практики й стало підставою передачі справи на розгляд об`єднаної палати. Правових підстав для виходу за межі позову не встановлено.
Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 6 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та які були чинними на момент розгляду судами першої і апеляційної інстанції цієї справи) якщо в іпотеку передається земельна ділянка, на якій розташовані будівлі (споруди), які належать іпотекодавцю на праві власності, така земельна ділянка підлягає передачі в іпотеку разом з будівлями (спорудами), на якій вони розташовані. Після звернення стягнення на передану в іпотеку земельну ділянку, на якій розташовані будівлі (споруди), що належать іншій, ніж іпотекодавець, особі, новий власник земельної ділянки зобов`язаний надати власнику будівлі (споруди) такі ж умови користування земельною ділянкою, які мав іпотекодавець. Об`єкти незавершеного будівництва, розташовані на переданій в іпотеку земельній ділянці, вважаються предметом іпотеки, незалежно від того, хто є власником об`єкта незавершеного будівництва.
При вирішенні справи суди не врахували, що частини п`ята та шоста статті 6 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та які були чинними на момент розгляду судами першої і апеляційної інстанції цієї справи) регулювала правовідносини щодо передачі в іпотеку земельної ділянки, на якій вже були розташовані будівлі чи об`єкт незавершеного будівництва на момент укладення договору іпотеки. У такому разі предметом іпотеки були і будівлі (споруди) чи об`єкт незавершеного будівництва передачі.
Звісно, учасники цивільних відносин за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір, могли встановити в договорі іпотеки, що іпотека поширюватиметься й на будівлю (споруду) чи об`єкт незавершеного будівництва, що будуть збудовані після укладення договору іпотеки. У випадку відсутності такої вказівки в договорі іпотеки, що іпотека поширюватиметься й на будівлю (споруду) чи об`єкт незавершеного будівництва, що будуть збудовані після укладення договору іпотеки, підстави для поширення іпотеки на такі об`єкти відсутні.
Проте суди не встановили, що на момент укладення договору іпотеки від 04 липня 2008 року на земельній ділянці був збудований об`єкт незавершеного будівництва чи в договорі іпотеки сторони домовилися про поширення іпотеки на об`єкт незавершеного будівництва, що буде збудований після укладення договору іпотеки.
За таких обставин суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про наявність правових підстав для визнання спірного об`єкта незавершеного будівництва предметом іпотеки за іпотечним договором від 04 липня 2008 року, укладеним між ПАТ «Порто-Франко», правонаступником якого є ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 .
Також, ураховуючи принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), об`єднана палата, незважаючи на те, що ані позивач, ані суди на таке правове обгрунтування не посилалися, вважає за необхідне зазначити таке.
У частинах першій, другій статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та які були чинними на момент розгляду судами першої і апеляційної інстанції цієї справи) зазначено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.
Об`єднана палата звертає увагу, що законодавець змінив підхід до вказаного правового регулювання і Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» статтю 5 Закону України «Про іпотеку» доповнено частиною п`ятою такого змісту: «У разі якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об`єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору».
У пунктах 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» встановлено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом. Цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.
Об`єднана палата зауважує, що суд касаційної інстанції з урахуванням змісту статті 400 ЦПК України лише перевіряє, зокрема, правильність застосування судами норм матеріального права. А тому підстави для застосування в цій справі норм Закону України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» відсутні.
У зв`язку з викладеним та враховуючи, що права позивача не порушені, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання об`єкта незавершеного будівництва предметом іпотеки.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).
Об`єднана палата зауважує, що практика касаційного суду по застосуванню норм, які містяться в частинах п`ятій та шостій статті 6 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та які були чинними на момент розгляду судами першої і апеляційної інстанції цієї справи) була однаковою.
Зокрема, про це свідчить зміст постанов Верховного Суду: від 31 січня 2019 року в справі № 725/4846/15-ц (провадження № 61-31868св18); від 07 серпня 2019 року в справі № 2-2712/12 (провадження № 61-6389св18); від 02 жовтня 2019 року в справі № 317/2966/13-ц (провадження № 61-11551св18).
З урахуванням того, що висновки колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не суперечать правовим висновкам Об`єднаної палати, зробленим в цій справі, та усталеній практиці касаційного суду, тому відсутні підстави для відступу від висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 317/2966/13-ц (провадження № 61-11551св18).
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом
повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні в позові.
Висновки про правильне застосування норм права
У постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).
На підставі частини другої статті 416 ЦПК України Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висловлює такі висновки про застосування норм права.
Тлумачення статей 5 та 6 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та які були чинними на момент розгляду судами першої і апеляційної інстанції цієї справи), свідчить, що:
- іпотека як право на чужу річ поширюється на конкретну індивідуально-визначену річ, що визначена в договорі;
- існують такі окремі об`єкти цивільних прав, як земельна ділянка і об`єкт незавершеного будівництва, який зведений на цій ділянці. Унаслідок цього відбувається окреме регулювання іпотеки земельної ділянки та визначення, за яких випадків об`єкт незавершеного будівництва, який зведений на цій ділянці, буде предметом іпотеки;
- частини п`ята та шоста статті 6 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та які були чинними на момент розгляду судами першої і апеляційної інстанції цієї справи) регулювала правовідносини щодо передачі в іпотеку земельної ділянки, на якій вже були розташовані будівлі чи об`єкт незавершеного будівництва на момент укладення договору іпотеки. У такому разі предметом іпотеки були і будівлі (споруди) чи об`єкт незавершеного будівництва передачі;
- учасники цивільних відносин за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір могли встановити в договорі іпотеки, що іпотека поширюватиметься й на будівлю (споруду) чи об`єкт незавершеного будівництва, що будуть збудовані після укладення договору іпотеки. У випадку відсутності такої вказівки в договорі іпотеки, що іпотека поширюватиметься й на будівлю (споруду) чи об`єкт незавершеного будівництва, що будуть збудовані після укладення договору іпотеки, підстави для поширення іпотеки на такі об`єкти відсутні.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд касаційної інстанцій дійшов висновку про скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і відмову у задоволенні позову, слід змінити розподіл судових витрат та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 606,32 грн та у суді касаційної інстанції, у розмірі 661,44 грн.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10 серпня 2017 року скасувати.
У задоволенні позову публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Порто-Франко», правонаступником якого є ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про визнання об`єкта незавершеного будівництва предметом іпотеки та встановлення способу виконання рішення суду відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій,у розмірі 1 267 (одна тисяча двісті шістдесят сім) грн 76 коп.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Б. І. Гулько
Судді: А. І. Грушицький
В. І. Крат
Д. Д. Луспеник
С. О. Погрібний
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська
