ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 607/15144/20 Головуючий у1-йінстанції Грицай К.М. Провадження № 22-ц/817/18/22 Доповідач - Костів О.З.Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 квітня 2022 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,
з участю секретаря - Іванюта О.М.
сторін:
представників апелянта Ходюк К.М.,
Хаварівського У.Б.,
представника відповідача-позивача Осадчук С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/15144/20 за апеляційною скаргою Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької церкви» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 вересня 2021 року (ухвалене суддею Грицай К.М., повний текст якого складено 04 жовтня 2021 року) в справі за позовом Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької церкви» до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької церкви» про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2020 року Релігійна організація «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької церкви» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що Релігійна організація «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви» (первинна назва - «Монастир св. Теодора Студита») є власником спірного будинку, який рішенням Великобірківської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області від 08 липня 1999 №133 передано у власність для культових потреб монастиря. З 1999 року, за згодою власника, у вищевказаній будівлі проживала жіноча спільнота сестер Введення в храм Пресвятої Богородиці, яка формувалася під опікою та духовним проводом монастиря св. Теодора Студита та у подальшому розвинулася в жіночий монастир Введення у Храм Пресвятої Богородиці, як інститут єпархіального права. Відповідачка ОСОБА_3 проживала та була зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 , з 01 червня 2011 року на правах монахині монастиря Введення у Храм Пресвятої Богородиці. Вказує, що відповідачка набула права користування чужим житлом на правах особистого строкового сервітуту, який виник на підставі усного договору з позивачем, обумовленого метою його функціонування та прийняття у монахині монастиря. 27 квітня 2017 року, з огляду на системні порушення монашої дисципліни і монаших правил, ігнорування розпорядженнями і вказівками єпархіального Єпископа та Верховного Архієпископа УГКЦ, монастир Введення у Храм Пресвятої Богородиці було закрито та доручено с.Теодосії (Андрусяк) управляти справами монастиря до моменту заснування нового. 05 травня 2017 року, у зв`язку із неприйняттям у дусі монашої покори розпоряджень церковного керівництва та розбіжностями у поглядах з очільницею монастиря, відповідачка ОСОБА_2 з власної волі залишила монастир, припинила ведення з іншими монахами спільного монашого життя з одночасним припиненням проживання в ньому, чим вчинила односторонній правочин, з яким пов`язується припинення користування. Посилаючись на п.п.2, 4 ч.1 ст.406 ЦК України, згідно яких сервітут припиняється у разі відмови особи, в інтересах якої встановлений та припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
09 листопада 2020 року ОСОБА_2 звернулася в суд із зустрічним позовом до Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви» про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням.
В обґрунтування заявлених вимог відповідачка-позивачка посилалася на те, що вона, монахиня с.Василія, в миру ОСОБА_2 , прийшла до монастиря 20 березня 2004 року. Постриг у Малу схиму отримала 14 травня 2009 року. У монашому стані перебуває понад 16 років. З 01 червня 2011 року вона, як монахиня монашої спільноти сестер Введення в храм Пресвятої Богородиці, проживала разом з іншими членами даного чернечого інституту за адресою: АДРЕСА_1 в місці, де знаходиться дім, до якого вона приписана і набула право користування ним. 05 травня 2017 року вона вимушено залишила спірне житлове приміщення з метою уникнення постійних конфліктів із незаконно призначеною ігуменею с.Теодосією ( ОСОБА_4 ) та незаконних дій владики ОСОБА_5 . Про нестерпні умови перебування вона разом з іншими сестрами повідомляла місцевого єпископа й зверталися до Синоду єпископів УГКЦ. Іншого житла у неї немає, її особисті речі залишилися в спірному житлі. З 01 лютого 2018 року і по теперішній час вона разом з іншими сестрами монашої спільноти робила неодноразові спроби повернутися до спірного житла, однак, через заміну замків не могла пройти на територію монастиря. В розмові їй було повідомлено, що владика заборонив пускати сестер на територію. Відповідач чинить перешкоди у користуванні спірним житлом, в зв`язку із чим вона вимушена тимчасово проживати в інших місцях.
У зв`язку з наведеним просила суд зобов`язати Релігійну організацію «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви» усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням площею 8.4 кв.м., позначеному в інвентарній справі під літерою «А» за № 30, розташованому на 1 поверсі будинку АДРЕСА_1 , шляхом надання їй постійного безперешкодного доступу до займаного житлового приміщення та передачі дублікатів ключів від воріт, вхідних дверей і вказаної кімнати.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 вересня 2021 року в задоволенні позову Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви» відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Зобов`язано Релігійну організацію «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви» усунути та не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання постійного безперешкодного доступу до даного житлового приміщення та надати дублікати ключів від воріт, вхідних дверей даного житлового приміщення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Релігійна організація «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької церкви» подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Апеляційна скарга мотивована тим, що спірна будівля за своїм цільовим призначенням є культовою спорудою і рішенням Великобірківської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області від 08 липня 1999 року № 133 передана у власність позивача-відповідача саме для культових потреб монастиря. Основним цільовим призначенням монастирської будівлі є задоволення не житлових, а релігійних потреб громадян: проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та інших практик відповідно до внутрішніх настанов релігійної організації.
Порядок проживання черниць в монастирі регулюється законодавством про свободу совісті та діяльність релігійних організацій, внутрішніми настановами УГКЦ, у тому числі Кодексом канонів Східних церков, а не ЖК Української РСР. Обрання чи зміна персоналу, у тому числі, прийняття у члени монастиря (приписання до монастиря) чи виключення з членів монастиря (виписання з монастиря), визначення, хто буде перебувати (проживати) у монастирі, відбувається відповідно до статутних та інших внутрішніх документів УГКЦ.
Зазначає, що у зв`язку з виключенням ОСОБА_2 з членів монастиря Введення у Храм Пресвятої Богородиці та добровільним залишенням келії монастирської будівлі, припинилися обставини, які були підставою для користування ОСОБА_2 чужим майном спірною будівлею.
Вважає, що ОСОБА_2 фактично втратила право на користування спірною будівлею. Надання їй права проживання у ньому за рахунок позбавлення монастиря УГКЦ прав, якими наділений власник будівлі, призведе до порушення вимог ст.1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що передбачає захист права власності.
У зв`язку з наведеним просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задоволити, а в задоволені зустрічного позову відмовити.
11 листопада 2021 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької церкви» надійшло доповнення до апеляційної скарги, в якому апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги особливості спірних правовідносин, учасниками яких є представники ієрархічного релігійного об`єднання УГКЦ та які (відносини) мають також релігійний характер. Звертає увагу на те, що сторонами у даній справі з одного боку є фізична особа (відповідачка-позивачка) - віруюча громадянка, колишня членкиня ліквідованого жіночого Монастиря Введення у храм Пресвятої Богородиці УГКЦ (екс-членкиня церковної «юридичної особи» УГКЦ), а з іншого - юридична особа (позивач-відповідач) Релігійна організація «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви» (що є юридичною особою в розумінні ЦК України та є церковною «юридичною особою» УГКЦ), власник монастирської будівлі.
Крім того, позовна вимога про визнання відповідачки-позивачки такою, що втратила право на користування спірним приміщенням є спробою захистити передбачене ст.9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та гарантоване державою Україна право колективного сповідання своєї релігії та спробою усунути перешкоди з боку користувача у здійсненні монашою спільнотою сповідання своєї релігії.
Суд, встановлюючи обставини та умови «вселення» до монастиря, безпідставно взяв до уваги покази-припущення свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про те, що вселення здійснено без будь-яких умов на довічно, що не лише не знаходить свого документального підтвердження, враховуючи наявні докази в матеріалах справи, а й прямо суперечить церковному законодавству - Кодексу канонів Східних церков, що діє від 1991 року та діяло на момент виникнення спірних правовідносин.
У зв`язку з наведеним просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задоволити, а в задоволені зустрічного позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні представники апелянта - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на мотиви, викладені в ній та в доповненні до апеляційної скарги.
Представник відповідачки-позивачки адвокат Осадчук С.С. проти апеляційної скарги заперечила та суду пояснила, що жіночий монастир Введення в Храм Пресвятої Богородиці в якості юридичної особи зареєстрований не був, а тому посилання апелянта на те, що сторони є суб`єктами канонічного права є безпідставними. Фактично між сторонами виник звичайний житловий спір, який правильно вирішено судом.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не повністю.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Щодо характеру правовідносин сторін судом встановлено наступні обставини.
Позивач за первинним позовом - Релігійна організація «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви» (первинна назва - «Монастир св. Теодора Студита», код ЄДРПОУ 24620256) набув статусу юридичної особи відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» 27 березня 1995 року - з моменту реєстрації Статуту Міністерством України у справах національностей, міграції та культів (т.1 а.с.5). Засновник - релігійна організація «Тернопільсько-Зборівська Архиєпархія Української Греко-Католицької Церкви», керівник - ОСОБА_11 , про що свідчить Витяг з державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно Грамоти Архимандрита монастиря св. Теодора Студита Любомира від 03 травня 1997 року ОСОБА_12 найменовано Ігуменом монастиря св. Теодора Студита, в с.Колодіївка, Підволочиського району Тернопільської області.
Відповідно до Статуту релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви», який прийнято рішенням загальної ради монастиря св.Теодора Студита 19 червня 2017 року, зареєстрований в Міністерстві культури, наказ №835 від 31 серпня 2017 року, позивач є релігійною спільнотою монахів, що живуть згідно правил східного чернецтва (т.1 а.с.8-10).
У п.1.13 даного Статуту вказано, що Монастир, як юридична особа, користується правами та несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і цього Статуту: володіє, користується та розпоряджається майном, що належить йому на праві власності, може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов`язки, виступати стороною в суді, господарському та третейських судах, має право вчиняти будь-які правочини, укладати договори, що не суперечать чинному законодавству, а також цьому Статуту.
11 жовтня 2017 року проведено державну реєстрацію змін до установчих документів, згідно якої відбулася зміна найменування позивача з «Монастир св. Теодора Студита» на Релігійна організація «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви» (т.1 а.с.27-28).
Згідно Грамоти Єпископа Тернопільського УГКЦ кир Михаїла Сабриги від 14 червня 1999 року засновано монашу жіночу спільноту Введення в Храм Пресвятої Богородиці з осідком у смт.Великі Бірки Тернопільської Єпархії, яку поручено духовній та матеріальній опіці її засновника ОСОБА_13 , Ігумена монастиря св.Теодора Студійського у с.Колодіївка (т.1 а.с.65).
Згідно Грамоти Єпископа Тернопільсько-Зборівської Єпархії УГКЦ Михаїла в 2004 році в день св. Трьох Святителів надано благословення заснованому отцем Ігуменом Свято-Теодорівського монастиря Григорієм Планчаком у смт.Великі Бірки жіночому монастирю Введення в Храм Пресвятої нашої Богородиці і ОСОБА_14 (т.1 а.с.16).
Однак, вказаний жіночий монастир Введення в Храм Пресвятої Богородиці і ОСОБА_14 в якості юридичної особи зареєстрований не був.
Внутрішні настанови діяльності УГКЦ встановлені Кодексом Канонів Східних Церков (ККСЦ), який проголошений 18 жовтня 1990 року апостольською конституцією «Священні канони», виданою папою Римським Іваном Павлом II, увійшов в силу 01 жовтня 1991 року.
Вказаним Кодексом, а також іншими нормами канонічного права (зокрема, Типіконами) врегульовано порядок створення, діяльності, ліквідації (скасування) монастирів, обсяг прав та обов`язків ченців, як членів монашої спільноти, в т.ч. з приводу користування майном монастиря, порядок набуття та позбавлення монашого стану.
Відповідно до Канону 410 Глави І ККСЦ «Монахи та інші ченці», чернечий стан - це сталий спосіб життя у спільноті в якомусь інституті, затвердженому Церквою...
Монаший стан остаточно приймається через довічну професію, яка включає в собі три довічні обіти послуху, чистоти і вбозтва (§ 1 Кан. 462).
До чернечого інституту приписується як священнослужитель член після довічних обітів на підставі дияконського свячення, а священнослужитель, уже приписаний до якоїсь єпархії, на підставі довічної професії (Кан. 428).
Відповідно до § 1 Канону 433 ККСЦ монастирем називається чернечий дім, в якому члени прямують до євангельської досконалості, дотримуючись правил і традицій монашого життя.
Набуття монашого стану включає декілька етапів: «Кандидатура», «Послушництво» (новіціат), «Рясофорат» (тимчасова професія/тимчасові обіти), «Мала схима» (довічна професія/довічні обіти), «Велика схима».
Згідно Канону 913 ККСЦ члени чернечих інститутів, а також товариств спільного життя на подобу чернечих, набувають постійне місце проживання в місці, де знаходиться дім, до якого вони приписані і тимчасове місце проживання набувають у місці, де їх перебування продовжувалось принаймні до трьох місяців.
Канон 917 ККСЦ передбачає, що постійне або тимчасове місце проживання втрачається через вибуття з місця з наміром не вернутися, з дотриманням приписів канн.913 і 915.
Згідно із Каноном 495 ККСЦ член, який після складення професії незаконно залишив монастир, повинен невідкладно вернутись у монастир. Настоятелі повинні його старанно розшукувати і, якщо він повернеться під впливом справжнього розкаяння, прийняти. У противному випадку його слід покарати згідно з приписами права або навіть відпустити.
Відповідачка-позивачка сестра ОСОБА_15 (в миру ОСОБА_2 ) на момент відкриття провадження в справі перебувала в монашому стані (прийшла до монастиря 20 березня 2004 року, постриг в Малу схиму отримала 14 травня 2009 року).
Як вбачається із декрету від 27 квітня 2017 року вих. № ВА 17/162, Верховний Архієпископ Києво-Галицький УГКЦ о. ОСОБА_16 постановив закрити монастир Введення в Храм Пресвятої Богородиці, що в смт.Великі Бірки Тернопільського району, та всі його залежні монастирі. Доручено с.Теодосії ОСОБА_17 управляти майном і справами монастиря до моменту заснування нового монастиря.
Згідно протоколу вих. № 6\2017 від 09 травня 2017 року монахиня ОСОБА_18 повідомила Управління Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ про те, що 05 травня 2017 року сестри, в тому числі ОСОБА_2 , особисто, взявши документи і речі приватного вжитку, залишили монастир (т.1 а.с.18).
Листом від 09 травня 2017 року вихідний № 2017/27а монахиня ОСОБА_18 повідомила архієпископу і митрополиту Тернопільсько-Зборівському високопреосв. кир ОСОБА_19 про ситуацію, яка склалася в монастирі Введення в Храм Пресвятої Богородиці. Вказала, що монахині, серед яких ОСОБА_2 , від самого початку призначення її ігуменею виражали непослух, бунтувалися проти розпоряджень, вибірково їх виконували, ігнорували нею і багато речей робили по власній волі. Це створювало у монастирі атмосферу постійного підбурення до непослуху ігумені. 05 травня 2017 року без жодного дозволу сестри виїхали з монастиря, не погодилися на жодну духовну віднову чи реабілітацію (т.1 а.с.19).
04 вересня 2017 року ОСОБА_2 разом з іншими підписантами надіслала звернення вих. №6/2017 до синоду Єпископів УГКЦ, реколекційний центр Львівської Архиєпархії УГКЦ, в якому висловлювали незгоду з діями архієпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського кир Василія Семенюка, якими він іменував ігуменю с.Теодосію ( ОСОБА_20 ), через те, що цьому не передував вибір (т.1 а.с.60-66).
Також, ОСОБА_2 , разом з іншими підписантами, звернулася до владики ОСОБА_21 протосинкела Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії з листом № 12\2017 від 12 жовтня 2017 року, в якому повідомили, що вони не бажали жити у постійному виясненні відносин з незаконно призначеною ігуменею, коли при кожній нагоді їх звинувачується в непослусі, скаржилися на великий психологічний тиск в монастирі, відношення до них як бунтівників, нерівне ставлення та наявність привілейованих сестер (т.1 а.с.76-87).
Як зазначила ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву, 05 травня 2017 року монаша спільнота сестер Введення в храм Пресвятої Богородиці тимчасово залишила житло у Головному Домі. Причина залишення: сестри не бажали жити у постійних конфліктах з незаконно призначеною (на їх думку) ігуменею - с.Теодосією ( ОСОБА_22 ), незаконних діях владики ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 настоятелька монастиря с.Макарія ( ОСОБА_23 ), секретар с.Теодора ( ОСОБА_24 ) прибули до Головного Дому монашої спільноти сестер і їх впустили сестри. Причина приїзду: спроба отримати пояснення на незаконні дії незаконно призначеної (на їх думку) ігумені та кир ОСОБА_5 . 01 лютого 2018 року ОСОБА_2 та сестри робили спроби повернення до Головного Дому, однак, їм не відчинили браму. 15 травня 2020 року вони зробили чергову спробу повернення, однак, нікого з сестер знову не впустили на територію, в зв`язку із чим були змушені звернутися за допомогою до місцевого органу поліції (т.1 а.с.38-44).
Декретом від 04 червня 2020 року №165/2020 Архієпископ і Митрополит ОСОБА_25 повідомив сестрам Святоблаговіщенської монашої спільноти про заснування Святоблаговіщенської монашої спільноти у смт.Великі Бірки (т.1 а.с.20).
Листом від 20 серпня 2020 року №237/2020 Архієпископ і Митрополит ОСОБА_25 звернувся до монахині ОСОБА_15 ( ОСОБА_2 ), у якому надав їй канонічне попередження на один місяць, що якщо вона не змінить поведінки, буде звільнена з монашого стану (т.1 а.с.67).
Відповідно до заяви ОСОБА_26 на ім`я начальника Тернопільського РВП ГУНП в Тернопільській області від 28 серпня 2020 року, яку серед інших підписала і ОСОБА_2 , підписанти зазначають, що вони зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Приїхавши до будинку, намагалися відкрити браму своїм ключем, однак виявили, що замки замінені. ОСОБА_4 їх не впустила і заявила, що мусить зателефонувати владиці ОСОБА_19 , дасть відповідь через 10 хвилин. Однак, прочекавши годину, зрозуміли, що ніхто не вийде, зателефонували в поліцію. Просять захистити їх права (т.1 а.с.88).
24 вересня 2020 року за вих. № 7164/115/5 т.в.о. начальника ТВП ГУНП в Тернопільській області повідомлено ОСОБА_26 , що її звернення з приводу примусового вселення розглянуто та рекомендовано звернутися до суду.
Згідно декрету про звільнення з монашого стану за вих. №459/2020 від 22 жовтня 2020 року ОСОБА_27 постановив монахиню ОСОБА_15 ( ОСОБА_2 ) члена колишнього монастиря Введення в Храм Пресвятої Богородиці, що був канонічно скасований декретом Блаженнішого патріарха Святослава від 27 квітня 2017 року, звільнити з монашого стану зі всіма канонічними наслідками, які з цього випливають (т.1 а.с.103).
З приводу правового статусу спірного приміщення колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до рішення Великобірківської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області від 08 липня 1999 року №133, сесія селищної ради вирішила передати безоплатно монастирю св. Теодора Студита нерухоме майно згідно з додатком, за адресою: АДРЕСА_1 , для культових потреб монастиря.
Як вбачається з акту передачі комунального майна від 29 липня 1999 року за адресою: АДРЕСА_1 , Великобірківський сільський голова передав, а Ієромонах о.Григорій Планчак від імені монастиря св. Теодора Студита прийняв 4 будинки, допоміжні споруди, земельну ділянку площею 0.51 га та інженерні комунікації (т.1 а.с.110).
Згідно з Свідоцтвом про право власності на будівлі, виданим 14 вересня 1999 року Великобірківськю селищною радою, цілий об`єкт в АДРЕСА_1 на праві колективної власності належить монастирю св. Теодора Студита та складається з чотирьох будівель (т.1 а.с.11).
Відповідно до реєстрового напису від 14 вересня 1999 року, будівлі зареєстровано в Тернопільському бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу №2 за реєстром №92 (т.1 а.с.12).
Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації 15 липня 2005 року виготовлено інвентарну справу на будівлі і споруди монастиря Введення в храм АДРЕСА_1 , який складається з будівлі монастиря, позначеного літерою «А», трапезної, позначеної літерою «Б», швейної майстерні, позначеної літерою «З», пожежної водойми, позначеної літерою «К», огорожі та відмостки. В житловому будинку з нежитловими приміщеннями під літерою «А» значаться келії: на першому поверсі позначені цифрами 5, 7, 8, 11, 22, 24, 26, 27, 30, 32, 34, 35, 37 та на другому поверсі позначені цифрами 7, 8, 12, 15, 16, 20, 21, 27, 28, 32, 33, 40, 41, 42, 43. Наявні санвузли, ванни, вбиральні, душові, умивальники та кухня. В житловому будинку з нежитловими приміщеннями під літерою «Б» значиться келія, позначена цифрами 7 та 3 (2 поверх), ванна, вбиральня, трапезна (т.1 а.с.125-132).
Як вбачається з будинкової книги прописки громадян, що мешкають в будинку АДРЕСА_1 та копії паспорта НОМЕР_1 , виданого 14 травня 1996 року Галицьким РВ УМВС України в Львівській області, місце проживання ОСОБА_2 у вказаному будинку зареєстровано з 01 червня 2011 року (т.1 а.с.13-15).
Згідно довідки виконавчого комітету Великобірківської селищної ради №955 від 07 вересня 2020 року, ОСОБА_2 перебуває на реєстраційному обліку за адресою: АДРЕСА_1 , але впродовж тривалого часу не проживає за місцем реєстрації (т.1 а.с.22).
Відповідно до акту опитування від 04 вересня 2020 року, комісія Великобірківської селищної ради провела обстеження житла за адресою: АДРЕСА_1 , в якому перебуває на реєстраційному обліку ОСОБА_2 , проте остання впродовж останніх трьох років за місцем своєї реєстрації не проживає, що підтвердили свідки (т.1 а.с.23).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Конституцією України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюються виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Місцеві загальні суди розглядають у першій інстанції усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Місцевому загально суду, згідно з вимогами ст.19 ЦПК України, підвідомчі справи у спорах, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно із ч.1 ст.3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
У відповідності ч.1 ст.3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Відповідно до ст.9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Законом не заборонена діяльність релігійних спільнот / церковних монастирів, що діють без статусу юридичної особи.
Більше того, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, свобода релігії та переконань, яка реалізується індивідуально або спільно з іншими, у публічний або приватний спосіб, не може вимагати обов`язкової попередньої реєстрації або інших подібних процедур, оскільки вона належить людям і громадам як носіям прав та не залежить від наявності чи відсутності офіційного дозволу (державної реєстрації) (пп. 128-130 рішення ЄСПЛ від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бессарабської митрополії та інші проти Молдови», п.26 рішення ЄСПЛ від 12 травня 2009 року в справі «Масаєв проти Молдови»).
Право колективного («разом з іншими») сповідання релігії може реалізовуватися як у рамках спільноти/церковного монастиря, що не має статусу юридичної особи відповідно до ЦК України, так і в рамках релігійної організації - монастиря (як юридичної особи), що діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури.
Таким чином, та обставина, що монастир Введення в Храм Пресвятої Богородиці, членом якого являлась ОСОБА_2 , не був зареєстрований в якості юридичної особи, правового значення в даній справі не має.
Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» та ст.35 Конституції України встановлено, що Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями). Реорганізація або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її власних настанов. За рішенням суду може бути тільки припинено діяльність релігійної організації, що є юридичною особою, у разі порушень положень Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» за зверненням відповідних осіб у порядку Цивільного процесуального кодексу України.
У рішенні ЄСПЛ від 26 жовтня 2000 року у справі «Гасан і Чауш проти Болгарії» Суд зазначив, що зазвичай релігійні громади (організації) традиційно мають організаційну структуру. Вони існують за правилами, які, на думку віруючих, мають божественне походження. Для віруючих релігійні обряди мають божественне значення і цінність.
В судовому засіданні встановлено, що відповідачка-позивачка ОСОБА_2 в зустрічному позові просить усунути їй перешкоди в користуванні приміщенням площею 8.4 кв.м., позначеному в інвентарній справі під літерою «А» за №30, розташованому на 1 поверсі будинку АДРЕСА_1 .
Вказане приміщення, згідно матеріалів інвентарної справи, є келією, функціональним призначенням якої є задоволення не лише житлових, а й релігійних потреб громадян: здійснення монашою спільнотою сповідання своєї релігії.
Будівля по АДРЕСА_1 , де знаходиться спірне приміщення келії, передано позивачу для забезпечення саме культових потреб монастиря - проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та інших практик відповідно до внутрішніх настанов релігійної організації.
В даний час в спірній будівлі розташовується Святоблаговіщенська монаша спільнота, заснована згідно ОСОБА_28 і ОСОБА_29 від 04 червня 2020 року №165/2020, членом якої ОСОБА_2 не являється (т.1 а.с.20).
Колегія суддів зазначає, що наявність в будинковій книзі прописки громадян, що мешкають в будинку АДРЕСА_1 , та копії паспорта ОСОБА_2 відмітки про зареєстроване з 01 червня 2011 року її місце проживання не спростовує встановлених судом обставин щодо належності спірного приміщення до монастирської келії.
Аналіз практики ЄСПЛ щодо визначення «житла» у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дозволяє зробити висновок, що до концепції «житла» Європейським судом не було віднесено монастирські приміщення, призначені для культових потреб, та/або келію в монастирі.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи невірно визначено характер спірних правовідносин та не враховано, що їх учасниками є представники ієрархічного релігійного об`єднання УГКЦ: з одного боку - юридична особа (позивач-відповідач) - Релігійна організація «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ», що є власником монастирської будівлі, а з іншого - фізична особа (відповідач-позивач) - віруюча громадянка, колишня членкиня ліквідованого жіночого Монастиря Введення у храм Пресвятої Богородиці УГКЦ.
Також судом залишено поза увагою, що питання надання дозволу на перебування чи права на проживання в монастирі, так само як його втрати особою, яка належить (належала) до чернечого стану, регулюється канонічним, а не цивільним правом.
Таким чином, даний спір виник між суб`єктами канонічного права, відносини між якими регулюються ККСЦ, а не актами цивільного законодавства.
Юрисдикція загальних судів не поширюється на спори щодо користування приміщеннями культових споруд монастирів (келіями), які регулюються, зокрема, Кодексом ОСОБА_30 .
Отже, вирішення даного спору по суті є втручанням держави (в особі суду) у внутрішні організаційні справи релігійної організації та у право на свободу віросповідання, що суперечить статті 35 Конституції України та статті 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Норма статті 255 ЦПК є імперативною. Тобто, за наявності підстав, визначених у п.п.1-8 ч.1 ст.255 ЦПК, незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов`язаний закрити провадження у справі.
Вказаний висновок узгоджується з принципом правової визначеності, на якому неодноразово наголошував у своїй практиці Європейський суд з прав людини.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне здійснення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів («Diya 97 v. Ukraine», №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Враховуючи наведене, колегія суддів доходить до висновку, що суд першої інстанції не повинен був відкривати провадження у справі за позовом Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_2 до Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, а, відкривши провадження у справі, мав його закрити на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК.
При вказаних обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не визначився із характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не взято до уваги особливості спірних правовідносин, учасниками яких є представники ієрархічного релігійного об`єднання УГКЦ та які (відносини) мають також релігійний характер, приймаються апеляційним судом з огляду на викладені у даній постанові обставини.
Згідно з вимогами ч.ч.1, 2 ст.377 ЦПК судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду із закриттям провадження у справі згідно п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.255, 258, 259, 367, 374, 377, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької церкви» задовольнити частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 вересня 2021 року скасувати.
Провадження у справі за позовом Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької церкви» до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької церкви» про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням закрити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного тексту постанови 25 квітня 2022 року.
Головуючий
Судді
