Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 143/1356/21
УХВАЛА
Іменем України
30.03.2022 року м. Погребище
Погребищенський районний суд Вінницької області у складі:
головуючого - судді Сича С.М.,
за участю секретаря Затоковенко Т.О.,
представника позивача - адвоката Щавінського К.С.,
представника відповідача Іванова Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Погребище Вінницького району Вінницької області цивільну справу за позовом ФГ «Вацлавівське» до Міністерства юстиції України, ФГ «Ланецького», ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту № 3564/5 від 07.10.2021 року, -
Встановив:
В провадженні суду знаходиться цивільна справа за позовом ФГ «Вацлавівське» до Міністерства юстиції України, ФГ «Ланецького», ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту № 3564/5 від 07.10.2021 року.
18.01.2021 року через канцелярію суду від представника Міністерства юстиції України Іванова Ю.В. надійшло клопотання про закриття провадження у справі (Т.2, а.с.13).
В судовому засіданні представник Міністерства юстиції України Іванов Ю.В. підтримав клопотання та просить його задовольнити.
Представник позивача - адвокат Щавінський К.С. заперечує проти задоволення клопотання, посилаючись на його необґрунтованість та невідповідність приписам процесуального законодавства.
Представник ФГ «Ланецького» та відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Натомість від голови ФГ «Ланецького» Ланецького Б.Є. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану (Т.3, а.с.102).
Заслухавши думку учасників справи та дослідивши її матеріали, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача, виходячи із наступного.
Так, за ст.125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини 1 та 3 ст.3 ЦПК України).
За змістом ч.1 ст. 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
За змістом ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у ст. 2 та ч.1 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Стаття 20 ГПК України визначає коло справ, які відносяться до юрисдикції господарських судів.
В обґрунтування необхідності закриття провадження у справі представник Міністерства юстиції України Іванов Ю.В. послався на те, що з огляду на положення п.1 ч.1 ст.20, п.13 ч.1 ст.20 ГПК України розглядувана справа відноситься до юрисдикції господарського суду, а отже не може розглядатися в порядку цивільного судочинства.
З такими доводами представника відповідача погодитися не можна, оскільки за змістом п.1 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Предметом спору у даній справі є визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 3564/5 від 07.10.2021 року, яким було задоволено скаргу ОСОБА_2 та скасовано ряд рішень державних реєстраторів речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію іншого речового права (права оренди земельних ділянок).
Отже, за своєю правовою природою розглядуваний спір не пов`язаний зі здійсненням сторонами господарської діяльності чи укладанням, зміною, розірванням і виконанням правочинів у господарській діяльності в розумінні приписів п.1 ч.1 ст.20 ГПК України.
Разом із цим, представник відповідача, заявляючи клопотання про закриття провадження у справі, покликається на положення п.13 ч.1 ст.20 ГПК України, згідно із якими до юрисдикції господарських судів відносяться справи про вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
Зі змісту мотивувальної та прохальної частин позовної заяви убачається, що пред`явлена позивачем вимога не є похідною від спору щодо майнових прав сторін, позаяк вона є основною вимогою та не випливає із інших вимог щодо виникнення, зміни чи припинення іншого речового права (права оренди земельної ділянки).
Крім того, вирішуючи клопотання представника відповідача, суд ураховує, що одним із відповідачів у справі є фізична особа ОСОБА_2 , скаргу якого оспорюваним Наказом Міністерства юстиції України було задоволено.
При цьому суд відзначає, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що останній є фізичною особою - підприємцем, та що спірні правовідносини, які виникли між сторонами, стосуються його господарської діяльності.
Зважаючи на викладене, суд вважає, що клопотання представника відповідача є необґрунтованим, а відтак не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 258-260 ЦПК України, суд,-
У хвалив:
У задоволенні клопотання представника Міністерства юстиції України Іванова Ю.В. про закриття провадження у справі відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали буде складений протягом п`яти діб з дня оголошення її вступної та резолютивної частини.
Повний текст ухвали виготовлено 31.03.2022 року.
Суддя
