Єдиний державний реєстр судових рішень
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 420/14397/21 Головуючий у І інстанції - Вовк П.В.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,
при секретарі: Черніченко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємство «Адміністрація морських портів України» до Державної податкової служби України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення збитків, -
В С Т А Н О В И Л А:
Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової служби України, в якій просило:
- визнати бездіяльність Відповідача щодо невнесення відомостей про реєстрацію податкової накладної № 1 від 11 серпня 2015 року до Єдиного реєстру податкових накладних протиправною;
- стягнути з держави в особі Державної податкової служби України на користь Позивача суму збитків у розмірі 9 016 666,67 грн.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року адміністративну справу № 420/14397/21 передано до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.
До суду першої інстанції від Відповідача надійшло клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду у зв`язку з пропуском Позивачем строків звернення до адміністративного суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року заяву Державної податкової служби України про залишення позовної заяви Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» без розгляду - задоволено.
Позовну заяву Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до Державної податкової служби України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення збитків - залишено без розгляду.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» подало апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та передати справу на розгляд суду першої інстанції.
В апеляційній скарзі вказано про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Апеляційна скарга мотивована тим, що лише 21 грудня 2020 року у Позивача фактично з`явилось право включити суму податку на додану вартість в розмірі 9 016 666,67 грн. до податкового кредиту, проте податкова накладна не могла бути включена до його податкового кредиту та Декларації з ПДВ за грудень 2020 року, а тим більше за наступні періоди 2021 року, оскільки таке право було втрачено ним через пропуск строку, визначеного такою нормою Податкового кодексу України, що мало місце з огляду на допущення Відповідачем протиправної, на його думку, бездіяльності щодо невнесення відомостей про реєстрацію податкової накладної № 1 від 11 серпня 2015 року до ЄРПН.
Саме обставини такої бездіяльності Відповідача і стали підставою для звернення Позивача до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.
Відзиву Відповідача на апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду виходив з того, що Позивачем без поважних причин було недотримано строків звернення до суду, встановлених законом.
Спірним питанням у межах спірних правовідносин, є поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду.
Суд першої інстанції визнаючи неповажними причини пропуску строку вказав, що будь-яких обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом Позивачем не наведено та не доведено, тому він дійшов висновку про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з даним позовом.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, Позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом 11.08.2021.
Позивачем заявлено позовні вимоги про визнання бездіяльності Відповідача щодо невнесення відомостей про реєстрацію податкової накладної № 1 від 11 серпня 2015 року до Єдиного реєстру податкових накладних протиправною; стягнення з держави в особі Державної податкової служби України на користь Позивача суму збитків у розмірі 9 016 666,67 грн.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави. У такому випадку суд у триваючих правовідносинах має вирішити питання захисту прав Позивача у межах строку звернення до адміністративного суду.
Позивач в апеляційній скарзі посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2201/15-ц та № 522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц, зокрема, щодо того, що лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених Позивачем.
Проте, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
А як зазначено Верховним Судом у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, реалізація Позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб Відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли Позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом визначеного законом строку звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
За таких обставин Верховний суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
До того ж, Верховний Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Також Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 27 січня 2022 року у справі № 160/11673/20 дійшла висновку, що при обчисленні шестимісячного строку звернення до суду, суди повинні звертати особливу увагу на момент початку перебігу цього строку і в кожній конкретній справі вирішувати питання про наявність/відсутність підстав вважати його пропущеним, а так само наявність/відсутність підстав вважати такий строк пропущеним з поважних причин.
Усталеною є практика Верховного Суду про те, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Як вбачається з матеріалів справи, виконання укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лігос УА» та Позивачем в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» договору № 653-В-ОДФ-15 від 25 червня 2015 року щодо будівництва об`єкту «Причал №1-з для генеральних вантажів на Андросівському молу зі сполученням ДП «ОМТП» за адресою: м. Одеса, вул. М. Гефта, 3, Позивачем 11 серпня 2015 року було перераховано на рахунок ТОВ «Лігос УА» аванс в розмірі 54 100 000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 9 016 666,67 грн.
У зв`язку з наведеним, ТОВ «Лігос УА» була виписана на адресу Позивача податкова накладна № 1 від 11 серпня 2015 року на суму ПДВ - 9 016 666,67 грн.
У зв`язку з відмовою в реєстрації податковими органами податкової накладної, ТОВ «Лігос УА» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року у справі № 805/4620/15-а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2016 року та постановою Верховного суду від 12 березня 2020 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігос УА» до Державної фіскальної служби України, Маріупольської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про визнання протиправними дії Державної фіскальної служби України щодо відмови в реєстрації в Єдиному реєстрі податкової накладної № 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігос УА» від 11.08.2015 року, вважати податкову накладну № 1 від 11.08.2015 року на суму 9016666,67 грн., виписану Товариством з обмеженою відповідальністю «Лігас УА» прийнятою та зареєстрованою у Єдиному реєстрі податкових накладних 01.09.2015 року задоволено.
Визнано протиправними дії Державної фіскальної служби України щодо відмови в реєстрації в Єдиному реєстрі податкової накладної № 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігос УА» від 11.08.2015 року.
Визнано вважати податкову накладну № 1 від 11.08.2015 року на суму 9016666,67 грн., виписану Товариством з обмеженою відповідальністю «Лігас УА» прийнятою та зареєстрованою у Єдиному реєстрі податкових накладних 01.09.2015 року.
Відповідно до підпункту 201.16.4 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна/розрахунок коригування, реєстрацію якої в Єдиному реєстрі податкових накладних було зупинено, реєструється у день настання однієї із таких подій:
а) прийнято рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних;
б) набрало законної сили рішення суду про реєстрацію відповідної податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
У першому випадку податкова накладна, реєстрацію якої в Єдиному реєстрі податкових накладних було зупинено, реєструється у день прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної, яке ухвалюється саме Комісією ДФС України.
У другому випадку податкова накладна, реєстрацію якої в Єдиному реєстрі податкових накладних було зупинено, реєструється у день набрання законної сили рішення суду про реєстрацію відповідної податкової накладної.
Таким чином, нормами Податкового кодексу України чітко визначено настання такої події, як набрання законної сили рішенням суду про реєстрацію відповідної податкової накладної.
Пунктом 20 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 року № 1246, встановлено, що у разі надходження до ДФС України рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.
З наведеного вбачається, що у зв`язку з набранням законної сили постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року у справі № 805/4620/15-а (набрала законної сили 02 березня 2016 року) у контролюючого органу виник обов`язок щодо внесення відомостей про реєстрацію податкової накладної № 1 від 11 серпня 2015 року до ЄРПН.
Таким чином, невиконання обов`язку з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі № 805/4620/15-а (02 березня 2016 року), є бездіяльністю Відповідача, яка оскаржується Позивачем в межах даної адміністративної справи.
Отже, відсутність вчинення контролюючим органом дій щодо внесення відомостей про реєстрацію податкової накладної № 1 від 11 серпня 2015 року до ЄРПН після 02 березня 2016 року є його бездіяльністю, про яку Позивач мав дізнатись саме після цієї дати.
Більш того, про стан реєстрації в ЄРПН податкової накладної № 1 від 11 серпня 2015 року Позивачу було відомо ще в 2019 році в момент звернення до Господарського суду Одеської області у справі № 916/978/19 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГОС УА», Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України та до Державної фіскальної служби України про солідарне відшкодування збитків у розмірі 9 016 666,67 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 17 липня 2019 року у справі № 916/978/19 позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з Державної фіскальної служби України та з Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» суму збитків у розмірі 9 016 666,67 грн. та судовий збір за подання позову у розмірі 135 250 грн.
В частині позовних вимог Державного підприємства Адміністрація морських портів України» в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігос УА» - відмовлено повністю.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03 червня 2020 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області м. Маріуполь задоволено частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 17 липня 2019 року у справі № 916/978/19 в частині задоволення позову Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про солідарне стягнення збитків в сумі 9 016 666,67 грн. з Державної фіскальної служби України та Головного управління ДФС у Донецькій області м. Маріуполь скасовано (п. 2 резолютивної частини рішення). Провадження у справі у цій частині закрито.
В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 17 липня 2019 року у справі № 916/978/19 залишено без змін, відмовивши у позові повністю.
Як вбачається з постанов Південно-західного апеляційного господарського суду від 03 червня 2020 року та Верховного Суду від 16 вересня 2020 року, розгляд справи відбувався у відкритому судовому засіданні за участі, зокрема представника Позивача.
Проте, будь-яких об`єктивних обґрунтувань, що перешкоджали Позивачу звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав та інтересів у встановлений КАС України процесуальний строк, останнім не наведено.
Також будь-яких доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним адміністративним позовом Позивачем не надано.
Обставина про те, що про реєстрацію податкової накладної № 1 від 11 серпня 2015 року Позивач дізнався лише 17 лютого 2021 року з Витягу з Єдиного реєстру податкових накладних не може вважатися поважною причиною для поновлення строку на подання адміністративного позову, оскільки поважними причинами для поновлення строку на подання адміністративного позову визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, з чим погоджується колегія суддів.
Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: І.О. Лічевецький
О.М. Оксененко
Повний текст складено 10.02.2022 року.
