Справа № 461/7447/17 Головуючий у 1 інстанції: Городецька Л.М.
Провадження № 22-ц/811/1404/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.
Категорія:68
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мельничук О.Я.,
суддів: Ванівського О.М., Шеремети Н.О.,
при секретарі Ждан К.О.
без участі сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 12 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,-
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, мотивуючи позовні вимоги наступним. Сторони є батьками малолітніх дітей: доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання у 2013 році шлюбу з відповідачкою, малолітні діти проживали разом із її матір`ю - ОСОБА_6 . З липня 2017 року діти проживають разом із ним у АДРЕСА_1 . Стверджує, що відповідачка ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, не забезпечує їх матеріально, не піклується належним чином. У зв`язку із цим просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі визначеному СК України, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із дня подання заяви і до досягнення дітьми повноліття.
14.12.2017 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, у якій покликаючись на ст.ст.183, 182 СК України просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частки від усього заробітку, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожного з дітей.
Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 12 березня 2018 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задоволено.
Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнуто із ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31 жовтня 2017 року, на кожну дитину, до досягнення ними повноліття.
Стягнуто із ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) суму сплаченого судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
Рішення суду в апеляційному порядку через свого представника ОСОБА_1 оскаржила ОСОБА_2 . Вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а висновки суду такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Вважає висновки суду про те, що відповідач не виявляє інтересів до дітей та ухиляється від виконання своїх обов`язків по виконанню своїх малолітніх дітей - помилковими та такими, що не відповідають нормам ст. 164 СК України. Також звертає увагу, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо. В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Галицького районного суду міста Львова від 12 березня 2018 року та ухвалити нову постанову про відмову задоволенні позовних вимог.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про час та дату розгляду справи були повідомлені належним чином.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 17 листопада 2021 року, є дата складення повного судового рішення - 01 грудня 2021 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 до задоволення не підлягає із наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи заяву про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню малолітніх дітей, що проявляється у відсутності її піклування про їх фізичний та духовний розвиток, навчання, що було встановлено в судовому засіданні. При визначенні розміру аліментів, суд враховував стан здоров`я і матеріальне становище відповідачки, інші обставини справи.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.
Судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 14 січня 2013 року розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 28.03.2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м.Києві (а.с.8); ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 03.06.2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м.Києві (а.с.9).
Висновком №31-5924 від 23.10.2017 року (а.с.10-11) Галицької районної адміністрації, як органом опіки і піклування, визначено за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в постанові №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення батьківських прав та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу.
За змістом статті 164 СК України, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 47 рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).
Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).
Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько не може мати права відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які б могли завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, в залежності від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків.
Також ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) зазначив про те, що якщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантоване Конвенцією.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час розгляду апеляційної скарги, відповідачка ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дітей, не може позитивно впливати на виховання та становлення дітей, оскільки не спілкується з дітьми, зв`язків не підтримує, не цікавиться їх вихованням та навчанням, не надає матеріальної допомоги на утримання, крім того вона не з`являлася у судові засідання, не висловила своє ставлення до позову, не намагалася спростувати позовні вимоги, що свідчить про її байдуже ставлення до дітей.
При вирішенні спору про позбавлення батьківських прав основним для суду мають бути якнайкращі інтереси дитини, а також те, що між інтересами дітей та інтересами батька повинна існувати справедлива рівновага, і при дотриманні такої рівноваги особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає, що заявником по справі не надано належних та допустимих доказів про бажання змінити своє ставлення до дітей, ставлення до виконання нею батьківських обов`язків, змінити свою поведінку в кращу сторону, щоб займатися вихованням своїх дітей, дбати про їх розвиток, матеріальне забезпечення.
Бажання матері дітей, не позбавляти її батьківських прав, не може вважатися проявом батьківського піклування, бажанням брати участь у вихованні дітей, виконувати батьківські обов`язки. Матеріали справи не містять доказів участі у вихованні дітей, виконання відповідачем батьківських обов`язків.
Враховуючи встановлені апеляційним судом обставини справи, а також те, що відповідачка не підтримує стосунків з дітьми протягом тривалого часу, і до сьогодні не бере участі у їх житті, відповідач фактично самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів є обґрунтованими, тому підлягають задоволенню.
Частина 3 ст. 166 Сімейного кодексу України передбачає, що при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 2 ст. 182 Сімейного кодексу України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.
В доводах апеляційної скарги скаржник не наводить жодних підстав незаконності рішення суду в частині стягнення аліментів.
Колегія суддів, оцінюючи докази у їх сукупності, враховуючи ту обставину, що відповідач ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню малолітніх дітей, що проявляється відсутності її піклування про їх фізичний та духовний розвиток, навчання, прийшов до правильного висновку про необхідність стягнення з відповідачки аліментів на утримання малолітніх дітей в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31 жовтня 2017 року до досягнення дітьми повноліття. При визначенні розміру аліментів, судом правильно враховано стан здоров`я і матеріальне становище відповідачки та інші обставини справи.
Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 жодним чином правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду міста Львова від 12 березня 2018 року залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду міста Львова від 12 березня 2018 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 01 грудня 2021 року.
Головуючий: О.Я. Мельничук
Судді: О.М. Ванівський
Н.О. Шеремета
