Постанова

Іменем України

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 524/6324/17

провадження № 61-19296св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач заступник військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі Служби безпеки України, 5-е управління «Міжвідомчий центр спеціальної підготовки» Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України,

відповідач виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області, ОСОБА_1 ,

третя особа ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 серпня 2019 року у складі судді Кривич Ж. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Панченка О. О., Карпушина Г. Л., Одринської Т. В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року заступник військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі Служби безпеки України, 5-е управління «Міжвідомчий центр спеціальної підготовки» Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітета, ордера та свідоцтва про право власності на квартиру.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, щорішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 22 серпня 2014 року № 463 квартиру АДРЕСА_1 виключено з числа службових житлових приміщень без дотримання процедури, передбаченої Інструкцією про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Служби безпеки України від 06 листопада 2007 року № 792, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України26 листопада 2007 рокуза № 1308/14575 (далі Інструкція), а саме без погодження з житлово-побутовою комісією Центрального Управління Служби безпеки України та затвердження заступником голови Служби безпеки України. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 видано ордер на квартиру, а у подальшому останній отримав квартиру у власність в результаті її приватизації.

За таких обставин вказана квартира безпідставно та незаконно вибула із сфери управління відомчого житловогофонду Служби безпеки України, чим порушено законні інтереси держави.

Таким чином, прокурор просив:

- визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 22 серпня 2014 року № 463 «Про виключення з числа службових приміщень квартири АДРЕСА_1 »;

- визнати недійсним та скасувати ордер серії «Д» від 15 вересня 2014 року на вказану квартиру, виданий ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на спірну квартиру серії НОМЕР_1 від 10 березня 2015 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року позов задоволено. Визнано нечинним та скасовано рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 22 серпня 2014 року № 463 «Про виключення з числа службових приміщень квартири АДРЕСА_1 ». Визнано недійсним та скасовано ордер на жиле приміщення № 18 Серії «Д» від 15 вересня 2014 року, виданий ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 . Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на житло серії НОМЕР_1 від 10 березня 2015 року, видане на ім`я ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судів мотивовані тим, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 22 серпня 2014 року № 463 прийнято з порушеннями процедури ініціювання виключення спірної квартири з числа службових житлових приміщень, передбаченої Інструкцією.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасуватирішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування права у подібних правовідносинах, а також тим, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 826/5737/16 стосовно визначення юрисдикції, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) стосовно ефективного способу захисту порушеного або оспорюваного права, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц щодо особливостей користування службовим житлом на підставі ордера, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 щодо випадків застосування вимоги про витребування майна.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що указаний спір повинен був розглядатися у порядку адміністративного судочинства, оскільки предметом позову є оскарження рішення органу виконавчої влади. Також посилається на те, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, який не призведе до його поновлення. ОСОБА_2 зазначає, що спірна квартира є єдиним житлом її неповнолітніх дітей.

Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу

У квітні 2021 року керівник Полтавської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просив залишити рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Зазначає, що спірна квартира безпідставно та незаконно вибула зі сфери управління відомчого житлового фонду Служби безпеки України, чим порушено законні інтереси держави.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Служби безпеки України з червня 1996 року. У період з липня 2013 року по травень 2014 року він обіймав посаду начальника 5-го управління Служби безпеки України; одночасно очолював житлово-побутову комісію цього підрозділу Служби безпеки України.

Рішенням виконавчого комітета Кременчуцької міської ради від 04 грудня 2009 року № 880 за 5-м управлінням Служби безпеки України закріплено як службову трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Зазначене житло Служба безпеки України отримала від Державної іпотечної установи згідно з актом прийому-передачі від 27 квітня 2010 року.

12 січня 2010 року житлово-побутова комісія 5-го управління Служби безпеки України прийняла рішення про надання ОСОБА_1 цієї квартири в якості службового житла на сім`ю у складі трьох чоловік.

З матеріалів справи убачається, що вказане рішення не було погоджено із житлово-побутовою комісією Центрального управління Служби безпеки України, як того вимагав пункт 5.5 Інструкції (у редакції, яка була чинною на момент прийняття виконавчим комітетом указаного рішення).

Рішенням Кременчуцької міської ради від 29 травня 2012 року за зверненням Служби безпеки України надано згоду на прийняття спірної квартири до комунальної власності територіальної громади.

28 березня 2014 року житлово-побутова комісія 5-го управління Служби безпеки України прийняла рішення підготувати та направити для погодження з вищим керівництвом Служби безпеки України відповідні документи з пропозицією щодо виключення житлового приміщення з числа службових та надання його для постійного проживання ОСОБА_1 , оформлене протоколом № 3. Подальших дій щодо письмового оформлення відповідного рішення та направлення його для погодження з вищим керівництвом Служби безпеки України житлово-побутовою комісією 5-го управління Служби безпеки України вчинено не було.

21 травня 2014 року 5-те управління Служби безпеки України звернулося з листом від 20 травня 2014 року за вих. № 129 до Кременчуцького міського голови з проханням розглянути питання щодо виключення спірного жилого приміщення з числа службових. Зазначений лист був підписаний самим же ОСОБА_1 , як начальником, який на той час був виведеним у розпорядження (за штат).

22 серпня 2014 року виконавчий комітет Кременчуцької міської ради прийняв рішення № 463, яким виключив спірну квартиру з числа службових та видав розпорядження комунальному підприємству «Квартирне управління» надати ОСОБА_1 ордер на склад сім`ї з трьох осіб.

15 вересня 2014 року такий ордер № 18 серії «Д» видано ОСОБА_1 на склад сім`ї з трьох осіб: він та його батьки ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Зазначене рішення виконавчий комітет Кременчуцької міської ради прийняв на підставі листа 5-го управління Служби безпеки України, без підтвердження факту погодження такого рішення із житлово-побутовою комісією Центрального управління Служби безпеки України та затвердження його заступником Голови Служби безпеки України, до функціональних обов`язків якого належить координація господарського забезпечення, чим було порушено вимоги п. 5.15 Інструкції, у редакції, яка була чинною на момент прийняття виконкомом рішення про виключення спірної квартири з числа службових.

10 березня 2015 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності на спірну квартиру на своє ім`я серії НОМЕР_1 , що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Установлено, що за фактом порушення процедури виключення житлового приміщення з числа службових та надання його для постійного проживання ОСОБА_1 проводилася службова перевірка, яка дійшла висновку, що ОСОБА_1 , очолюючи житлово-побутову комісію 5-го управління Служби безпеки України, вчинив умисні дії, спрямовані на отримання службового житла без дотримання встановленого порядку, а також на виключення цього житла з числа службових без належних підстав.

У лютому 2017 року начальник 5-го управління Служби безпеки України письмово запропонував ОСОБА_1 повернути спірну квартиру до службового житлового фонду Служби безпеки України. Однак, останній письмово відповів відмовою.

За повідомленням прокурора, 22 серпня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42017170690000070 внесено відомості про факт незаконного виключення житла з числа службових з попередньою кваліфікацією за частиною третьою статті 190 Кримінального кодексу України (шахрайство, вчинене у великих розмірах).

23 жовтня 2017 року ОСОБА_1 продав спірну квартиру ОСОБА_2 .

Ухвалою районного суду від 05 грудня 2019 року до участі у справі залучено співвідповідача - ОСОБА_1 . Ухвалою суду від 11 квітня 2019 року залучено ОСОБА_2 до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 118 Житлового кодексу Української РСР (далі ЖК УРСР) визначено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу до нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Пунктом 3 Порядку розподілу квартир, що придбані Державною іпотечною установою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2009 року № 1037, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, передбачалося, що квартири, які розподілялися між працівниками державних органів, а також військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу, що проходили службу у військових формуваннях, підпорядкованих таким органам, мали статус службових.

Відповідно до пункту 6 постанови Ради Міністрів Української РСР від 04 лютого 1988 року № 37 «Про службові жилі приміщення», жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Згідно із пунктом 11 постанови Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями», житлове приміщення виключається з числа службового, якщо відпала потреба в його використанні, а також якщо в установленому порядку його виключено з числа житлових приміщень. Виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.

У свою чергу, процедуру прийняття та погодження такого клопотання про ініціювання виключення житлового приміщення з числа службового визначено Інструкцією.

Так, пунктом 5.15 цієї Інструкції (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що рішення про виключення з числа службових житлових приміщень приймається керівниками відповідних органів, закладів та установ Служби безпеки України на підставі пропозицій житлово-побутової комісії та за погодженням з житлово-побутовою комісією Центрального управління Служби безпеки України, що затверджується заступником Голови Служби безпеки України, до функціональних обов`язків якого належить координація господарського забезпечення.

Суди встановили та не заперечується сторонами, що 21 травня 2014 року 5-е управління Служби безпеки України звернулося з листом від 20 травня 2014 року за вих. № 129 до Кременчуцького міського голови з проханням розглянути питання щодо виключення спірного жилого приміщення з числа службового, в якому відсутнє підтвердження факту погодження такого рішення із житлово-побутовою комісією Центрального управління Служби безпеки України та затвердження його заступником голови Служби безпеки України, до функціональних обов`язків якого належить координація господарського забезпечення, як це передбачено пунктом 5.15 Інструкції, у редакції, яка була чинною на момент прийняття виконавчим комітетом рішення про виключення спірної квартири з числа службових.

Отже, обгрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 22 серпня 2014 року № 463 прийнято з порушенням процедури ініціювання виключення житла з числа службового.

Обгрунтовуючи вимоги касаційної скарги ОСОБА_2 посилалася на те, що вимогу про оскарження рішення органу місцевого самоврядування слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, про що свідчить судова практика, зокрема, Великої Палати Верховного Суду, викладена у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 826/5737/16.

Суд касаційної інстанції не приймає указані доводи з огляду на таке.

Розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається майнового права на земельну ділянку, то спір є приватноправовим і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Аналогічні висновки у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду виклала у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 526/233/16-ц, від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 826/5737/16, від 13 червня 2018 року у справі № 307/2765/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 539/3192/16-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 463/1865/17, від 16 січня 2019 року у справі № 361/2562/16-а, від 22 січня 2019 року у справі № 371/957/16а, від 06 лютого 2019 року у справі № 488/3005/17-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 206/4712/17, від 15 травня 2019 року у справах № 729/608/17 та № 352/1414/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 749/942/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 280/191/19.

З позовної заяви вбачається, що прокурор в інтересах держави звернувся до суду з позовом про захист права власності на квартиру, посилаючись на те, що рішенням виконавчого комітету міської ради квартиру було незаконно виключено із числа службових, отже у справі, що переглядається судами установлено, що між сторонами виникли майнові, приватноправові відносини.

Визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Оскільки у цій справі встановлено наявність існуючого речового права на спірну квартиру, а оскаржуване рішення виконавчого комітету щодо виключення з числа службових квартири впливає на речове право сторін, тому суди попередніх інстанцій обгрунтовано розглядали справу у порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду, зокрема, щодо питання застосування частини 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» в аспекті визнання такого рішення незаконним з підстав його невідповідності не закону, а підзаконному акту.

Так, за встановлених у цій справі обставин та досліджених судами доказів, з урахуванням заявлених в суді першої інстанції позовних вимог, суди правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суд допустив неправильне тлумачення наведених норм або застосував закон, який не підлягав застосуванню чи не застосував закон, який підлягав застосуванню.

З підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань використання тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 910/18531/19).

У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши судові рішення з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалено рішення відповідно до встановлених у справі обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

Тобто у даній справі досліджено докази та встановлені обставини, відповідно до яких суди дійшли висновків про необхідність задоволення позовних вимог, оскільки в судовому порядку встановлено порушення з боку виконавчого комітету міської ради під час прийняття оскаржуваного рішення.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує на те, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки він не відновить порушене право позивача. Зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) неодноразово звертала увагу судів на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб який є ефективним.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку аналогічним доводам апеляційної скарги та обгрунтовано встановив, що видача свідоцтва про право власності безпосередньо призвела до порушення інтересів держави, що полягало у втраті Службою безпеки України права використання квартири як службової для забезпечення житлом своїх працівників.

У касаційній скарзі також містяться посилання на невідповідність судових рішень правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах: від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц щодо особливості користування службовим житлом на підставі ордера, коли володільцем такого житла залишається його власник; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 щодо випадків застосування вимоги про витребування майна.

Суд касаційної інстанції не приймає указані доводи, оскільки у наведених справах встановлені різні фактичні обставини, зокрема, у справі № 653/1096/16-ц спір стосувався визнання осіб такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, виселення їх без надання іншого житлового приміщення та зобов`язання знятися з реєстраційного обліку. У справі № 183/1617/16 спір стосувався визнання неправомірним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки. В той же час, у справі, що переглядається спір стосується встановлення правомірності виключення квартири з числа службових.

Посилання у касаційній скарзі на те, що спірна квартира є єдиним житлом для її неповнолітніх дітей суд відхиляє, оскільки спір у справі, що переглядається, не стосується вимог про виселення ОСОБА_2 чи її дітей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таким чином, заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тобто є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення,а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 серпня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук