Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 524/6324/17 Номер провадження 22-ц/814/46/20Головуючий у 1-й інстанції Кривич Ж. О. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2020 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Панченка О.О.,
суддів Карпушина Г.Л., Одринської Т.В.,
за участю секретаря Філоненко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області та ОСОБА_1
на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 серпня 2019 року, ухваленого у складі головуючого судді Кривич Ж.О., дата складання повного тексту рішення02 вересня 2019 року,
у справі за позовом заступника військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі Служби безпеки України, 5 управління «Міжвідомчий центр спеціальної підготовки» Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, ОСОБА_2 , третя особа- ОСОБА_1 , про визнання недійсним та скасування рішення, ордеру та свідоцтва про право власності на квартиру, -
В С Т А Н О В И В :
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Зміст позовних вимог
У серпні 2017 року заступник військового прокурора Полтавського гарнізону звернувся до суду в інтересах державив особі Служби безпеки України та 5-го управління «Міжвідомчий центр спеціальної підготовки» Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України (далі - 5-е управління СБУ), розташованого в м.Кременчуці Полтавської області,з позовом до виконкому Кременчуцької міської ради про визнання недійсним та скасування рішення виконкому Кременчуцької міської ради від 22 серпня 2014 року № 463 «Про виключення з числа службових приміщень квартири АДРЕСА_1 »; визнання недійсним та скасування ордеру серії «Д» від 15 вересня 2014 року на вказану квартиру, виданий ОСОБА_2 , визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на спірну квартиру серії НОМЕР_1 від 10 березня 2015 року на ім`я ОСОБА_2 .
Позов мотивованотим,що рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 463 від 22 серпня 2014 року спірна квартира за адресою: АДРЕСА_2 , була виключена з числа службових житлових приміщень без дотримання процедури, передбаченої Інструкцією про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом СБ України № 792 від 06 листопада 2007 року, зареєстрованої в Міністерствіюстиції України 26листопада 2007року за №1308/14575 (далі Інструкція), а саме без погодження з житлово-побутовою комісією Центрального Управління Служби безпеки України та затвердження заступником Голови Служби безпеки України. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 було видано ордер на квартиру, а у подальшому останній отримав квартиру у власність в результаті її приватизації.
За такихобставин вказанаквартира безпідставнота незаконновибула ізсфери управліннята відомчогожитлового фонду Служби безпеки України, чим порушено законні інтереси держави. У зв`язку з викладеним, позивач просив визнати недійсним та скасувати рішення виконкому Кременчуцької міської ради від 22 серпня 2014 року № 463 «Про виключення з числа службових приміщень квартири АДРЕСА_1 »; визнати недійсним та скасувати ордер серії «Д» від 15 вересня 2014 року на вказану квартиру, виданий ОСОБА_2 ; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на спірну квартиру серії НОМЕР_1 від 10 березня 2015 року на ім`я ОСОБА_2 .
Ухвалою місцевого суду від 05 грудня 2019 року до участі у справі було залучено співвідповідача - ОСОБА_2 . Ухвалою суду від 11 квітня 2019 року залучено ОСОБА_1 до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 серпня 2019 року позов заступника військового прокурора Полтавського гарнізонузадоволено.
Визнано нечинним та скасовано рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 22 серпня 2014 року № 463 «Про виключення з числа службових приміщень квартири АДРЕСА_1 ».
Визнано недійсним та скасовано ордер на жиле приміщення № 18 Серії «Д» від 15 вересня 2014 року, виданий ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на житло Серії НОМЕР_1 від 10 березня 2015 року, видане на ім`я ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнуто з виконавчого комітету Кременчуцької міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн. 00 коп.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн. 00 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області було прийнято з порушенням, передбаченої Інструкцією, процедури ініціювання виключення спірної квартири з числа службових житлових приміщень, а саме без погодження з житлово-побутовою комісією Центрального Управління Служби безпеки України та затвердження заступником Голови Служби безпеки України.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
Не погодившись із таким вирішенням спору, відповідач виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області та третя особа ОСОБА_1 подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 серпня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог заступника військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі Служби безпеки України, 5-го управління СБУ.
У апеляційній скарзі представник виконавчого комітету Кременчуцької міської ради посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, та неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Скаржник вказує, що судом першої інстанції залишено поза увагою, що підставою для оскарження рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради № 463 від 22 серпня 2014 року позивачем вказано недотримання процедури, визначеної Інструкцією, при виключенні з числа службових житлових приміщень спірної квартири. При цьому, до повноважень виконавчого комітету Кременчуцької міської ради не входить перевірка локальних нормативних актів, наданих суб`єктом владних повноважень при зверненні. А отже, перевірка документів, наданих при зверненні 5-го управління СБУ, виконавчим комітетом не здійснювалася.
Крім того, представником відповідача звернуто увагу суду на те, що судом першої інстанції належним чином не досліджувалось питання наявності чи відсутності підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в особі Служби безпеки України, 5-го управління СБУ.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, вказує зокрема, що судом першої інстанції безпідставно відкрито провадження у справі за вимогою щодо оскарження рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, оскільки, на думку скаржника, вказані вимоги повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.
Також, апелянт зазначає, що місцевим судом не з`ясовано підстав звернення до суду прокурора в інтересах держави в особі Служби безпеки України, 5-го управління СБУ. Вказує, що прокурором при зверненні до суду не дотримано порядок, визначений ч. 4ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», щодо доведеності підстав для представництва інтересів позивача саме прокуратурою.
Позиція інших учасників справи
05 грудня 2019 року від заступника військовогопрокурора Полтавськогогарнізону підполковникаюстиції С.Кулакевича до суду надійшли відзиви на апеляційні скарги виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області та ОСОБА_1 , у яких він просить рішення районного суду залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення. Вважає, що рішення районного суду є законним, ухваленим відповідно до норм матеріального та процесуального права, а вказані апеляційні скарги такими, що не підлягають задоволенню.
06 грудня 2019 року від представника Служби безпеки України та 5-го управління СБУ до суду надійшов відзив на апеляційні скарги виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області та ОСОБА_1 , у якому останній просить відмовити у їх задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вказавши, що даним судовим рішенням відновлено порушені права та інтереси Служби безпеки України та 5-го управління СБУ, що сталося внаслідок неправомірного виведення житлової квартири з числа службових.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Відповідно до ч.1 ст.367Цивільного процесуальногокодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, приходить до наступного висновку.
Встановлені обставини справи
ОСОБА_2 проходив військову службу в органах Служби безпеки України з червня 1996 року. У період з липня 2013 року по травень 2014 року він обіймав посаду начальника 5-го управління СБУ; одночасно він очолював житлово-побутову комісію цього підрозділу СБ України.
Рішенням виконкому Кременчуцької міської ради від 04 грудня 2009 року № 880 за 5-м управлінням СБУ закріплено як службову трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 (т.1 а.с. 37). Зазначене житло Служба безпеки України отримала від Державної іпотечної установи згідно з актом прийому-передачі від 27 квітня 2010 року (т1 а.с.18-23).
12 січня 2010 року житлово-побутова комісія 5-го управління СБУ прийняла рішення про надання ОСОБА_2 цієї квартири в якості службового житла на сім`ю у складі трьох чоловік (т.1 а.с.16).
Однак, як видно з матеріалів справи вказане рішення не було погоджено із Житлово-побутовою комісією Центрального управління Служби безпеки України, як того вимагав пункт 5.5 Інструкції (у редакції, яка була чинною на момент прийняття виконкомом вказаного рішення).
Рішенням Кременчуцької міської ради від 29 травня 2012 року за зверненням Служби безпеки України було надано згоду на прийняття спірної квартири до комунальної власності територіальної громади (т.1 а.с. 28).
28 березня 2014 року житлово-побутова комісія 5-го управління СБУ прийняла рішення підготувати та направити для погодження з вищим керівництвом Служби безпеки України відповідні документи з пропозицією щодо виключення житлового приміщення з числа службових та надання його для постійного проживання ОСОБА_2 , оформлене протоколом № 3 (т.1 а.с.36). Але, подальших дій щодо письмового оформлення відповідного рішення та направлення його для погодження з вищим керівництвом Служби безпеки України житлово-побутовою комісією 5-го управління СБУ вчинено не було.
21 травня 2014 року 5-е управління СБУ звернулося з листом від 20 травня 2014 року за вих. № 129 до Кременчуцького міського голови з проханням розглянути питання щодо виключення спірного жилого приміщення з числа службового (т.1 а.с.35). Зазначений лист був підписаний самим же ОСОБА_2 , як начальником, будучи вже на той час виведеним у розпорядження (за штат) (т.1 а.с.10).
22 серпня 2014 року виконавчий комітет Кременчуцької міської ради прийняв рішення № 463, яким виключив спірну квартиру з числа службових та надав розпорядження комунальному підприємству «Квартирне управління» видати ОСОБА_2 ордер на склад сім`ї з трьох осіб (т.1 а.с.6-7).
15 вересня 2014 року такий ордер під № 18 серії «Д» був виданий ОСОБА_2 на склад сім`ї три особи: він та його батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (т.1 а.с.8).
Проте, зазначене рішення виконавчий комітет Кременчуцької міської ради прийняв лише на підставі листа 5-го управління СБУ, без підтвердження факту погодження такого рішення із житлово-побутовою комісією Центрального управління СБ України та затвердження його заступником Голови СБ України, до функціональних обов`язків якого належить координація господарського забезпечення, чим було порушено вимоги п. 5.15 Інструкції, у редакції, яка була чинною на момент прийняття виконкомом рішення про виключення спірної квартири з числа службових.
10 березня 2015 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на спірну квартиру на своє ім`я серії НОМЕР_1 , що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.11).
Також, судом першої інстанції встановлено, що за фактом порушення процедури виключення житлового приміщення з числа службових та надання його для постійного проживання ОСОБА_2 проводилася службова перевірка, яка дійшла висновку, що ОСОБА_2 , очолюючи житлово-побутову комісію 5-го управління СБУ, вчинив умисні дії, спрямовані на отримання службового житла без дотримання встановленого порядку, а також на виключення цього житла з числа службових без належних підстав (т.1 а.с.9-10).
У лютому 2017 року начальник 5-го управління СБУ письмово запропонував ОСОБА_2 повернути спірну квартиру до службового житлового фонду Служби безпеки України (т.1 а.с.37). Однак, останній письмово відповів відмовою (т.1 а.с.38).
За повідомленням прокурора, 22 серпня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42017170690000070 внесено відомості про факт незаконного виключення житла з числа службового з попередньою кваліфікацією за ч. 3ст.190Кримінального кодексуУкраїни (шахрайство, вчинене у великих розмірах).
23 жовтня 2017 року ОСОБА_2 продав спірну квартиру ОСОБА_1 (т.1 а.с.146-148).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 463 від 22 серпня 2014 року прийнято з порушенням, передбаченої Інструкцією, процедури ініціювання виключення спірної квартири з числа службових житлових приміщень.
Колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду вірним з наступних підстав.
Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини
Статтею 47Конституції України визначено,що коженмає правона житло.Держава створюєумови,за якихкожний громадянинматиме змогупобудувати житло,придбати йогоу власністьабо взятив оренду. Громадянам,які потребуютьсоціального захисту,житло надаєтьсядержавою таорганами місцевогосамоврядування безоплатноабо задоступну дляних платувідповідно дозакону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 118 Житлового кодексуУРСР визначено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу до нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Пунктом 3 Порядку розподілу квартир, що придбані Державною іпотечною установою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2009 року № 1037, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, передбачалося, що квартири, які розподілялися між працівниками державних органів, а також військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу, що проходили службу у військових формуваннях, підпорядкованих таким органам, мали статус службових.
Відповідно до пункту 6 постанови Ради Міністрів Української РСР від 04 лютого 1988 року № 37 «Про службові жилі приміщення», жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Згідно з пунктом 11 постанови Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями», житлове приміщення виключається з числа службового, якщо відпала потреба в його використанні, а також якщо в установленому порядку його виключено з числа житлових приміщень. Виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.
У свою чергу, процедуру прийняттята погодженнятакого клопотання про ініціювання виключення житлового приміщення з числа службового визначено Інструкцією.
Так, пунктом 5.15 цієї Інструкції (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що рішення про виключення з числа службових житлових приміщень приймається керівниками відповідних органів, закладів та установ СБ України на підставі пропозицій житлово-побутової комісії та за погодженням з житлово-побутовою комісією Центрального управління СБ України, що затверджується заступником Голови СБ України, до функціональних обов`язків якого належить координація господарського забезпечення.
Судом першої інстанції встановлено і сторонами не заперечується той факт, що 21 травня 2014 року 5-е управління СБУ звернулося з листом від 20 травня 2014 року за вих. № 129 до Кременчуцького міського голови з проханням розглянути питання щодо виключення спірного жилого приміщення з числа службового (т.1 а.с.35), в якому відсутнє підтвердження факту погодження такого рішення із житлово-побутовою комісією Центрального управління СБ України та затвердження його заступником Голови СБ України, до функціональних обов`язків якого належить координація господарського забезпечення, як це передбачено вимогами п. 5.15 Інструкції, у редакції, яка була чинною на момент прийняття виконкомом рішення про виключення спірної квартири з числа службових.
А тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 463 від 22 серпня 2014 року було прийнято з порушенням процедури ініціювання виключення житла з числа службового.
Твердження ОСОБА_1 та виконавчого комітету Кременчуцької міської ради стосовно того, що суд першої інстанції не дослідив механізм прийняття останнім оскаржуваного рішення та не врахував ту обставину, що він не мав повноважень перевіряти отримане клопотання про виключення житла з числа службового на відповідність вимогам, встановленим Інструкцією, є безпідставними, оскільки виконавчий комітет Кременчуцької міської ради, як орган місцевого самоврядування, в межах своєї компетенції, з урахуванням вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», мав керуватися діючими нормативно-правовими актами, як відомчими, так і загальними, при прийнятті власних рішень.
Окрім того, Інструкція розроблена відповідно до Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, та деталізує єдиний порядок прийняття на квартирний облік військовослужбовців Служби безпеки України, розподілу та надання їм житлових приміщень.
Так само, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги виконавчого комітету Кременчуцької міської ради про наявність колізії між підзаконними нормативно-правовими актами різної юридичної сили щодо механізму виключення майна з числа службового, оскільки норми вказаних актів доповнюють і деталізують даний механізм з урахуванням особливого статусу осіб, які мають право на виключення майна з числа службового, і ніяким чином не суперечать один одному та не створюють колізій між собою.
Твердження виконавчого комітету Кременчуцької міської ради щодо відсутності існування суперечності між змістом оспорюваного рішення та нормами чинного законодавства України судом оцінюється критично, оскільки суд першої інстанції вірно встановив причинний зв`язок між змістом прийнятого рішення про виключення оспорюваної квартири з числа службових та недотриманням вимог Інструкції при його прийнятті, що, у свою чергу, у подальшому призвело до порушенням прав та інтересів суб`єкта владних повноважень.
У своїй апеляційній скарзі виконавчий комітет Кременчуцької міської ради звертає увагу на невідповідність дійсним обставинам справи висновку суду в частині посилання на те, що у період з липня 2013 року по травень 2014 року ОСОБА_2 обіймав посаду начальника 5-го управління і одночасно очолював житлово-побутову комісію цього підрозділу. Колегія суддів не вбачає наявності факту посилання суду першої інстанції на неіснуючі обставини справи, оскільки у даному випадку малося на увазі, що період очолювання ОСОБА_2 житлово-побутової комісії припадав лише на частину періоду проходження ним військової служби в СБУ, яку він розпочав ще у 1996 році. Фактично головою житлово-побутової комісії він був, перебуваючи на посаді заступника начальника 5-го управління, що підтверджується рапортом про проведення службової перевірки (т1 а.с.9).
Також твердження виконавчого комітету Кременчуцької міської ради стосовно того, що спірна квартира фактично не надходила до комунальної власності, у зв`язку з тим, що рішення виконкому від 29 травня 2012 року (т.1 а.с.28) було виконано лише в частині надання згоди на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука вказаної квартири (пункт 1), а вимоги пунктів 2 і 3 рішення в частині здійснення організаційно-правових заходів для забезпечення прийняття до комунальної власності квартири АДРЕСА_4 не були виконані, колегія суддів оцінює критично, оскільки контроль за повним виконанням своїх рішень лежить виключно на тому органі (юридичній особі), що його видав, незалежно від зазначення в розпорядчому документі конкретних посадових осіб чи структурних підрозділів цього органу.
Стосовно твердження про те, що виконавчий комітет Кременчуцької міської ради є неналежним відповідачем по справі, колегія суддів зазначає, що при прийнятті будь-яких рішень орган місцевого самоврядування зобов`язаний перевіряти відповідність поданих документів вимогам чинного законодавства. Більше того, виходячи з юрисдикційних повноважень органів місцевого самоврядування, вони не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення (рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009). А тому, єдиним способом захисту порушених прав і стало звернення з відповідним позовом саме до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради як органу, що прийняв рішення, яке призвело до порушенням прав та інтересів суб`єкта владних повноважень.
Позиція апелянта ОСОБА_1 стосовно того, що вимогу до виконавчого комітетуКременчуцької міськоїради з приводу оскарження його рішення потрібно розглядати за правилами адміністративного судочинства є безпідставною, оскільки вказана справа виникла з житлових правовідносин, пов`язаних з правом власності на житло, а тому не є по своїй суті публічно правовим спором.
Наведені в апеляційні скарзі ОСОБА_1 доводи про те, що обраний прокурором і судом спосіб захисту прав та інтересів через скасування свідоцтва про право власності на спірну квартиру не є ефективним, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, в тому числі, видача свідоцтва про право власності безпосередньо призвела до порушення інтересів держави, що полягало у втраті Службою безпеки України права використання квартири як службової для забезпечення житлом своїх працівників.
Твердження ОСОБА_1 про те,що вимогапро визнаннянедійсним ордерузаявлена зпропущенням трьохрічногостроку від дня його видачі спростовується матеріалами справи, з яких вбачається, що рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради № 463 прийнято 22 серпня 2014 року (т.1 а.с.6-7), ордер № 18 серія Д на жиле приміщення видано 15 вересня 2014 року (т.1 а.с.8, 99), а прокурор в суд звернувся 22 серпня 2017 року (т.1 а.с.40), тобто в межах строку позовної давності.
У своїх апеляційних скаргах обоє апелянта та представник ОСОБА_1 адвокат Ульянова Ю.А. у письмовому поясненні від 19 листопада 2020 року стверджують про відсутність підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в особі Служби безпеки України та 5-го управління СБУ у даній справі у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи будь-яких доказів того, що прокурор повідомив Службу безпеки України про наявність підстав для звернення до суду з відповідним позовом, а також реакції останньої на таке звернення.
Однак, вказані твердження апелянтів та представника третьої особи спростовуються наявністю в матеріалах справи ухвали Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 05 вересня 2017 року про залишення позовної заяви заступника військовогопрокурора Полтавськогогарнізону безруху (т.1а.с.45) та зобов`язанням надати докази виконання ним вимог частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в частині повідомлення позивача про наявність підстав для звернення до суду.
На виконання вимог зазначеної ухвали суду, заступником військовогопрокурора Полтавськогогарнізону було направлено на адресу суду першої інстанції лист від 26 вересня 2017 року за №50-2765вих.-17 щодо усунення недоліків позовної заяви, у якому останній навів обґрунтовані доводи щодо наявності підстав для представництва Служби безпеки України та 5-го управління СБУ у даній справі (т.1 а.с.55-56). Крім того, до зазначеного листа було додано лист заступника військового прокурора Полтавського гарнізону від 21 серпня 2017 року за №50-2452вих.-17, адресований Службі безпеки України, про необхідність вжиття невідкладних заходів щодо повернення спірного жилого приміщення до числа службового шляхом подання до суду відповідної позовної заяви (т.1 а.с.58-59).
Таким чином, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченомустаттею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надав йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави шляхом подання відповідної позовної заяви до суду.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Однак, Службою безпеки України до спливу строку позовної давності не вжито вчасних заходів представницького характеру.
Таким чином, прокурор, звертаючись до суду в останній день збігу строку позовної давності 22 серпня 2017 року, дотримався порядку, передбаченогостаттею 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки компетентний орган протягом строку позовної давності самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, що на думку суду є достатнім аргументом для підтвердження підстав представництва.
Крім того, правильність вказаного висновку суду першої інстанції підтверджується правовою позицією, викладеною у постанові Великої палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року по справі № 912/2385/18, на період розгляду якої у даній справі зупинялося провадження.
Отже, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, до яких суд дійшов шляхом повного та всебічного з`ясування обставин справи. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Відповідно до пункту першого частини першоїстатті 374 Цивільного процесуального кодексу Україниза наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 Цивільного процесуального кодексу Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Щодо судових витрат
За приписами частини 1статті 141 Цивільного процесуального кодексу Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в задоволенні апеляційних скарг необхідно відмовити, судові витрати апелянтів, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, компенсації не підлягають.
Керуючись ст.ст.367, п.1 ч.1 ст.374,ст.ст. 375,381, 382 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційні скарги виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області та ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 серпня 2019 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 24 листопада 2020 року.
Головуючий О.О. Панченко
Судді Г.Л. Карпушин
Т.В. Одринська
