ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.09.2021 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер справи № 521/21563/19
Апеляційне провадження № 22-ц/813/2580/21
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого- Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач),
суддів - Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря - Кузьмук А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 22 вересня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Сегеди О.М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління капітального будівництва Одеської міської ради (далі - УКБ ОМР, управління), третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Златоград» (далі - ТОВ «Златоград», товариство) про визнання неналежними виконання умов договору (а.с.1-6).
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що 11 березня 2005 року між ним та TOB «Златоград» укладено інвестиційний договір №11/03/1ИМ (зі змінами та доповненнями), за умовами якого він, як інвестор, здійснив внесок інвестицій у вигляді особистих грошових коштів у загальній сумі 212 444 грн, а TOB «Златоград» зобов`язалося здійснити будівництво житлового комплексу «Золоте Руно» по АДРЕСА_1. Об`єктом інвестування є дві однокімнатні квартири в ЖК «Золоте Руно», будівельні НОМЕР_1 та НОМЕР_2, на 4-му загальному, 1-му житловому поверсі (отм. 12 м) 18 поверхового будинку, корпус «А», загальною площею 125,42 (2 х 62,71) кв.м.
Підставою укладення зазначеного інвестиційного договору став інвестиційно-підрядний договір від 06 серпня 2003 року, укладений між УКБ ОМР та ТОВ «Златоград», за умовами якого Управління є замовником будівництва.
Однак, будівництво житлового комплексу «Золоте Руно» не розпочато, у зв`язку з тим, що УКБ ОМР не виконало взяті на себе зобов`язання за інвестиційно-підрядним договором від 06 серпня 2003 року.
Посилаючись на викладене та порушення його права власності, позивач просив суд визнати неналежним виконанням УКБ ОМР умов інвестиційно-підрядного договору від 06 серпня 2003 року, яке проявилось в:
- не забезпеченні передачі ТОВ «Златоград» площадки під забудову належної якості та нездійсненні в установленому законом порядку відселення мешканців зі всієї земельної ділянки, призначеної під забудову;
- не здійсненні якісного нагляду за будівництвом;
- не реалізації права відсторонити ТОВ «Златоград» від подальшого виконання робіт, вступити у володіння будівельним майданчиком та доручити завершення будівництва іншому виконавцю.
Відповідач позовні вимоги не визнав (а.с.149 зворот).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 22 вересня 2020 року позовну заяву залишено без задоволення.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ні є стороною інвестиційно-підрядного договору від 06 серпня 2003 року, про визнання неналежним виконання умов якого він просив, що виключає можливість задоволення заявленої вимоги. Суд дійшов висновку, що вимоги позивача не відповідають способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, і не є правильно обраним способом захисту (а.с. 174-181).
Короткий зміст апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що під час винесення оскаржуваного рішення суд першої інстанції не прийняв до уваги, що:
- відповідач в повній мірі визнав заявлені позовні вимоги в підготовчому судовому засіданні;
- в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження належної передачі відповідачем забудовнику будівельної площадки під будівництво ЖК «Золоте Руно» і дотепер котлован під будівництво вказаного житлового комплексу вкритий бур`яном;
- п.2.5 рішення Одеського міськвиконкому № 787 від 26 липня 2007 року саме УКБ ОМР було зобов`язано до початку будівництва здійснити відселення громадян з наданням іншого благоустроєного житла. Діючим законодавством не передбачена можливість передачі функцій та повноважень органу місцевого самоврядування юридичній особі;
- причиною скасування рішення ОМР за №2271 від 22 січня 2008 року сало відведення земельної ділянки за рахунок земельних ділянок, які частково знаходяться у власності та користуванні фізичних осіб;
- рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 09 червня 2016 року у справі № 521/5383/16-ц та від 12 липня 2017 року у справі № 521/2354/17 не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій справі, оскільки у вказаних справах різні підстави позову, сторони (зокрема відповідачі);
- положеннями п.10 ч.2 ст.16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав є визнання незаконними дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, тому вимога позивача і є способом захисту його порушеного права;
- визнання неналежним виконання стороною умов договору є відновленням становища, яке існувало до порушення;
- постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018року у справі 905/1926/16 регулює господарські правовідносини, в той час як глава 6 ЦПК України регулює розгляд справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення;
- вимога про встановлення факту, що має юридичне значення, підлягає розгляду судом в порядку загального позовного провадження за наявності спору про право;
- незважаючи на те, що між сторонами спору відсутні договірні правовідносини, але ж невиконанням відповідачем умов інвестиційно-підрядного договору від 06 серпня 2003 року завдано шкоду правам та законним інтересам позивача, так як було порушено його право на результативну інвестиційну діяльність;
- відповідач винен у неналежному виконанні умов договору від 06 серпня 2003 року і має нести відповідальність, а умови договору не містять обмежень щодо відповідальності виключно сторін одна перед одною;
- п.26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року не регулює виниклі правовідносини;
- заявлені позовні вимоги відповідають нормам діючого законодавства, зокрема п.п.4,10 ч.2 ст.16 ЦК України та є правильно обраним способом захисту порушених прав та законних інтересів позивача (а.с.183-191).
Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу.
В судове засідання представник відповідач та третя особа, будучі належним чином повідомленими, не з`явились, що з огляду на положення ч.2 ст.372 ЦПК України не є перешкодою розгляду справи (а.с. 222, 229).
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Встановлені судами фактичні обставини справи
06 серпня 2003 року між Управлінням капітального будівництва ОМР та ТОВ «Златоград» укладено Інвестиційно-підрядний договір, предметом якого є співробітництво сторін по будівництву та інвестуванню комплексу житлових будинків та нежитлового торгівельного комплексу «Золоте Руно» по АДРЕСА_1 , встановлено об`єм залучення інвестицій (а.с. 7-12, 117-126).
Додатковою угодою №1 від 05 березня 2004 року внесені зміни та доповнення до договору від 06 серпня 2003 року. Серед іншого передбачено доповнити договір п.5.2.20, за умовами якого ТОВ «Златоград» відселює громадян з плями забудови об`єкта (а.с.132).
Крім того, зміни та доповнення у договір від 06 серпня 2003 року вносились додатковими угодами: НОМЕР_1 від 30 травня 2005 року, №3 від 04 квітня 2007 року, №4 від 15 серпня 2007 року та №5 від 25 лютого 2008 року (а.с.127-131).
11 березня 2005 року між ОСОБА_1 та TOB «Златоград» укладений Інвестиційний договір №11/03/1ИМ та додаткова угода, а 30 березня 2009 року додаткова угода НОМЕР_1. Індивідуальними об`єктами інвестування є дві однокімнатні квартири житлового комплексу «Золоте Руно», будівельні НОМЕР_1 і НОМЕР_2 на 4-му загальному, 1-му житловому поверсі (отм. 12,00 м) 18-ти поверхового будинку, корпус «А», загальною площею 125,42 (2 х 62,71) кв.м. (а.с.13-14, 157).
У виконання умов інвестиційного договору зі змінами ОСОБА_1 сплатив суму інвестиційних коштів в розмірі 197 044 грн., що еквівалентно 37 199 доларів США, чим виконав свої зобов`язання за договором.
Пунктом 8.1 Інвестиційного договору від 11 березня 2005 року встановлено, що орієнтовним початком будівництва є червень 2004 року, а закінчення будівництва та здача будинку в експлуатацію - грудень 2008 року.
Встановлено, що ТОВ «Златоград» не виконало умови інвестиційного договору від 11 березня 2005 року зі змінами та доповненнями від 30 березня 2009 року, який був укладений між позивачем та товариством.
Рішенням Одеської міської ради за №2271 від 22 січня 2008 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання управлінню капітального будівництва Одеської міської ради в оренду земельних ділянок, загальною площею 2,3420 га, за адресою: АДРЕСА_1 для подальшого проектування та будівництва громадсько-житлового комплексу з підземним паркінгом» було затверджено проект землеустрою, надані в орендне користування земельні ділянки Управлінню капітального будівництва ОМР, загальною площею 2,3420 га, затверджено договір оренди земельних ділянок, затверджений розмір орендної плати за землю та зобов`язано підпорядковані структури вчинити певні дії.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2015 року у справі №157/7901/08 визнано противоправним та скасоване рішення Одеської міської ради №2271 від 22 січня 2008 року. З тексту постанови вбачається, що УКБ ОМР було зобов`язано до початку реалізації проектних рішень вирішити майнові питання з власниками житлових та нежитлових приміщень, що знаходяться на запроектованих земельних ділянках до прийняття рішення відповідним органом «Про затвердження проекту землеустрою». Рішення № 2271 від 22 січня 2008 року прийнято ОМР при наявності невирішеного у встановленому порядку питання щодо викупу земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для суспільних потреб, чим порушено вимоги ст.ст.116,140,146,186 Земельного Кодексу України. Крім того, висновок управління архітектури та містобудування ОМР від 07 вересня 2009 року №246/3888 ґрунтується на рішенні виконкому, яке визнано таким, що суперечить вимогам чинного законодавства та скасовано (а.с.17-22).
Встановлено, що станом на 10 листопада 2010 року ТОВ «Златоград» відселило 45,8 % мешканців, шляхом укладення договорів купівлі-продажу з власниками будинків.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 09 червня 2016 року у справі №521/5383/16-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 02 листопада 2016 року, ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні позовних вимог до ТОВ «Златоград» про визнання інвестиційного договору удаваним, визнання майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва, зобов`язання виконати договір в натурі та передати квартиру у власність, визнання бездіяльності противоправною, відшкодування матеріальної, моральної шкоди та збитків (а.с.156-159, 160-162).
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12 липня 2017 року у справі № 521/2354/17, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня 2017 року та постановою Верховного Суду від 08 жовтня 2018 року, ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні позовних вимог до Управління капітального будівництва ОМР, виконавчого комітету ОМР про відшкодування матеріальної та моральної шкоди (а.с.163-171).
Предметом позову у справі, що розглядається, є визнання неналежним виконання Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради умов Інвестиційно-підрядного договору, укладеного 06 серпня 2003 року між останнім та ТОВ «Златоград». При цьому, позивач ні є стороною цього договору.
Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.
Як правило, особа, чиї права порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У п.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі № 905/2260/17 зазначено, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Згідно зі ст.16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз.12 ч.2 ст.16 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача.
При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.
Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.
Аналіз ч.2 ст.14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55,124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений ст.16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Принцип ефективності закріплений і у чинному ЦПК України, відповідно до правил ст.ст.2,5 якого застосований судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів правомочної особи.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з огляду на норми ст.13 Конвенції.
У § 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, ця стаття містить вимогу надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
Статтею 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, ст.13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається ст.13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
ЄСПЛ, ухвалюючи рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», яке набрало статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що п.1 ст.6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18) та у постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 686/936/19 (провадження № 61-14894св19).
Аналізуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що визнання неналежним виконання умов договору є лише фіксацією виконання умов договору неналежним чином, тому оскарження лише факту неналежного виконання умов договору, який не встановлює для відповідача будь-яких обов`язків, не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту прав. Отже, обраний ОСОБА_1 спосіб захисту прав шляхом подання позову про визнання неналежним виконання умов договору, стороною якою він не являється, не є ефективним, оскільки сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права.
Крім того, тлумачення ст.ст.14, 16 ЦК України дозволяє також зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неналежним виконання умов договору особою, яка не є стороною цього договору, оскільки не передбачають відповідного обов`язку іншого суб`єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги. Задоволення позовних вимог у цій справі не призведе до поновлення прав ОСОБА_1 , на порушення яких він посилався в позові.
Отже, позивачем обрано неефективний спосіб захисту, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Посилання в апеляційній скарзі на:
- п.10 ч.2 ст.16 ЦК України, яким встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб;
- п.4 ч.2 ст.16 ЦК України, яким встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення;
як на підставу обраного способу захисту своїх прав є необґрунтованим, оскільки в рамках справи, що розглядається, позивач ставить питання про визнання неналежним виконання відповідачем умов інвестиційно-підрядного договору від 06 серпня 2003 року, тобто спірні правовідносини виникли саме з договору. А визнання неналежним виконання відповідачем умов договору не відновить становище позивача, яке існувало.
Разом з тим, суд першої інстанції помилково зазначив, що не виконання ТОВ «Златоград» взятих на себе функцій щодо відселення громадян з житлових та нежитлових приміщень, розташованих на земельних ділянках, які передбачались для відведення, стали причиною скасування рішення Одеської міської ради за № 2271 від 22 січня 2008 року в судовому порядку, з огляду на таке. З постанови Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2015 року у справі №157/7901/08 вбачається, що рішення № 2271 від 22 січня 2008 року прийнято ОМР при наявності невирішеного у встановленому порядку питання щодо викупу земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для суспільних потреб, чим порушено вимоги ст.ст.116,140,146,186 Земельного Кодексу України. Крім того, висновок управління архітектури та містобудування ОМР від 07 вересня 2009 року №246/3888 ґрунтується на рішенні виконкому, яке визнано таким, що суперечить вимогам чинного законодавства та скасовано (а.с.17-20).
Суд першої інстанції помилково послався на положення постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за №9 від 06 листопада 2009 року, оскільки предметом позову не є визнання правочину недійсним. Тому апеляційним судом не приймаються до уваги посилання апелянта на положення абз.5 п.5 зазначеної постанови.
Крім того, суд першої інстанції безпідставно послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, правовідносини в якій не є подібними з правовідносинами у справі, що розглядається.
Не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про визнання відповідачем позовних вимог, оскільки з протоколу судового засідання від 28 липня 2020 року вбачається, що представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнала (а.с.149).
Доводи апелянта на те, що невиконанням відповідачем умов інвестиційно-підрядного договору від 06 серпня 2003 року йому завдано шкоду, так як було порушено його право на результативну інвестиційну діяльність, та що відповідач винен у неналежному виконанні умов договору і має нести відповідальність не ґрунтуються на правовій основі та не стосуються предмету позову.
При цьому колегією суддів враховано, що позивач визнаний потерпілим та звернувся за захистом своїх справ з цивільним позовом до ТОВ «Златоград», Управління капітального будівництва Одеської міської ради про відшкодування матеріальної та моральної шкоди в рамках кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 (керівництво ТОВ «Златоград») за ознаками злочинів передбачених ч.5 ст.191, ст.190 КК України (а.с.153-155,166).
Апеляційна скарга містить суб`єктивне тлумачення правових норм. Тому при встановлених обставинах, доводи апеляційної скарги не впливають на правильність висновку суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції, тому рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 22 вересня 2020 року підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.ст.368,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 22 вересня 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 04 жовтня 2021 року.
Головуючий:
Судді:
