ПОСТАНОВА
Іменем України
11 грудня 2018 року
Київ
справа №740/1538/17
адміністративне провадження №К/9901/50613/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинення дій за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Коротких А.Ю., Файдюка В.В., Чаку Є.В. від 16 квітня 2018 року, якою скасовано рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Олійника В.П. від 19 січня 2018 року,
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:
визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначені та виплаті йому одноразової грошової допомоги відповідно до Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі Порядок № 975);
скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене протоколом № 109 від 13 жовтня 2017 року;
зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Порядком № 975 у зв`язку з встановленням йому третьої групи інвалідності в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму.
Позовна заява мотивована тим, що з моменту встановлення ІІІ групи інвалідності позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Позовна заява мотивована тим, що з моменту встановлення ІІІ групи інвалідності позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 19 січня 2018 року позовні вимоги задоволено частково, зокрема: визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у призначені та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності третьої групи, пов`язаної із виконанням обов`язків військової служби, скасовано рішення Міністерства оборони України № 23 від 10 березня 2017 року, постановлене у формі Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, зобов`язано Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності третьої групи, пов`язаної із виконанням обов`язків військової служби, та прийняти відповідне рішення, в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що позивач отримав поранення та захворювання, які пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 19 січня 2018 року скасовано, прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено повністю.
Скасовуючи постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 19 січня 2018 року, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, відтак, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з настанням ІІІ групи інвалідності, що настала внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку № 975 у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року, якою скасовано постанову Ніжинського міськрайонного Чернігівської області від 19 січня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Міністерство оборони України звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил колишнього Радянського Союзу з 24 квітня 1985 року по 15 травня 1987 року, в тому числі приймав участь в бойових діях в демократичній республіці Афганістан.
Із витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 11 лютого 2013 року № 262 вбачається, що наявні у позивача поранення (контузія) та захворювання, ТАК, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
26 лютого 2015 року відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії позивачу з 26 лютого 2015 року встановлена ІІІ група інвалідності, що настала в результаті поранення (контузії) та захворювання, ТАК, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК серії АВ № 0128421.
03 лютого 2016 року повторно встановлена позивачу ІІІ група інвалідності, що настала в результаті поранення (контузії) та захворювання, ТАК, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК серії АВ № 018781.
16 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до військового комісаріату ІНФОРМАЦІЯ_2 з документами, необхідними для отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із отриманням ІІІ групи інвалідності, пов`язаної із виконанням обов`язків військової служб.
17 лютого 2016 року військовий комісаріат Ніжинського об`єднаного міського військового комісаріату надіслав військовому комісаріату ІНФОРМАЦІЯ_3 документи ОСОБА_1 для виплати одноразової грошової допомоги.
22 лютого 2016 року Чернігівський обласний військовий комісаріат направив Департаменту фінансів Міністерства оборони України заяву ОСОБА_1 та документи для призначення і виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму.
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби № 38 від 03 червня 2016 року, комісія дійшла висновку про необхідність повернення на доопрацювання документів ОСОБА_1 , оскільки відсутні документи, що свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Постановою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 жовтня 2016 року у справі № 740/2975/16а позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, визнано неправомірними дії Міністерства оборони України щодо повернення на доопрацювання заяви ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності третьої групи, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, зобов`язано Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням інвалідності третьої групи під час виконання обов`язків військової служби та прийняти відповідне рішення, в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 жовтня 2016 року у справі № 740/2975/16а змінено, доповнено абзац другий резолютивної частини наступного змісту: «скасувати рішення Міністерства оборони України від 03 червня 2016 року № 38, постановлене у формі Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби в частині щодо повернення на доопрацювання документів на ім`я ОСОБА_1 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 », в решті постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 жовтня 2016 року у справі № 740/2975/16а - залишено без змін.
На виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 23 від 10 березня 2017 року позивачу відмовлено у нарахуванні одноразової допомоги через відсутність документа про причини та обставини поранення.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що витрати, пов`язані з виплатою позивачеві одноразової грошової допомоги не повинно нести Міністерство оборони України, оскільки позивач не проходив службу у Збройних силах України. Крім того зазначається, що позивачем не додано документ, який свідчить про причини та обставини поранення, а також те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Також йдеться про те, що станом на момент встановлення позивачу інвалідності діяла редакція статті 16 Закону "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка передбачала виплату такої допомоги, у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності. Відтак, для позивача, як для особи, яка проходила строкову військову службу та отримала інвалідність, отримання одноразової грошової допомоги пов`язується з настанням інвалідності або безпосередньо під час проходження військової служби, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби.
Від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Міністерства оборони України, у якому вказується на безпідставність вимог касаційної скарги та законність рішень судів попередніх інстанцій.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - є гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно із пунктом 4 частини другої статті 16 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Частиною другою статті 16-2 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІІ групи.
Третю групу інвалідності довічно позивачу встановлено 26 лютого 2015 року.
На день звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги на підставі статей 16, 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.
Згідно з частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції від 08 лютого 2016 року, чинній на час встановлення позивачу інвалідності ІІІ групи (26 лютого 2015 року), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відтак, на момент встановлення інвалідності (05 липня 2016 року), право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби.
Крім того, судами встановлено, що згідно пункту 1 частини першої Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21 березня 1989 року № 10224-ХІ "Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ" прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.
У відповідності до пункту 1, 2 Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про військові формування на Україні", Верховна Рада України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України; утворити Міністерство оборони України.
Згідно з статтею 4 Закону України "Про правонаступництво України", органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.
З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги, що позивач проходив службу саме у збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, то в силу статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Порядку № 975, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про те, що обов`язок для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням йому інвалідності, пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 червня 2018 року у справі № 591/2794/16-а, від 21 серпня 2018 року у справі № 642/5757/17.
Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Абзацом шостим пункту 11 Порядку № 975, серед іншого, визначено, що до заяви про призначення одноразової грошової допомоги додається документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).
Порядок № 975 не визначає який саме документ (медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, висновок експерта, протокол військово-лікарської комісії, довідка МСЕК тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги.
Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що рішення Центральної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, викладене у формі протоколу № 262 від 11 лютого 2013 року засвідчує відсутність в діях позивача протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання. У свою чергу, саме відповідач у цій справі, як уповноважений суб`єкт владних повноважень, зокрема, використовуючи архівні матеріали, зобов`язаний був довести протилежне, а саме, те, що позивач отримав поранення (контузію, травму або каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинив собі тілесні ушкодження.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 25 травня 2018 року у справі № 729/426/17.
Таким чином, встановивши, що позивач проходив строкову військову службу в Збройних силах СРСР, правонаступником яких в подальшому стало Міністерство оборони України, інвалідність встановлена в період, коли право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби, а відповідачем не доведений факт отримання позивачем поранення (контузії, травми або каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, суди першої та апеляційної інстанції правомірно встановили, що ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Стосовно питання судового втручання у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб`єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними повноваженнями є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі №816/303/16.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Київського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року, якою скасовано рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області у від 19 січня 2018 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко
