КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 361/1017/20
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/150/2023
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 березня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Болотова Є.В.,
суддів: Кулікової С.В., Музичко С.Г.,
при секретарі Савіцькій Д.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 серпня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Селезньової Т.В.,-
встановив:
04 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом.
Позивач просив розірвати шлюб, що був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 698.
Позивач зазначив, що стосунки між сторонами носять лише формальний характер. Сторони мають суттєві розбіжності в характерах, які не дають можливості зберегти сім`ю. Сімейні відносини вже не є добровільними та істотно суперечать інтересам позивача.
Позивач зазначає, що вжиття заходів примирення подружжя не надасть позитивного вирішення проблем, які виникли у подружжя.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 серпня 2020 року позов задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , зареєстрований 24 липня 2015 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 698.
Постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2020 року скасовано, провадження у справі закрито.
Постановою Верховного Суду від 07 листопада 2022 року постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховним Судом вказано, що перешкодою для звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу є вагітність дружини або наявність у неї дитини, якій не виповнилося одного року, саме на день пред`явлення позову до суду першої інстанції. У даному випадку на час пред`явлення ОСОБА_1 позову про розірвання шлюбу ОСОБА_2 не була вагітною, унаслідок чого відсутні докази порушення положень частини другої статті 110 СК України.
Крім того Верховним Судом зазначено, що апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону не звернув уваги на доводи позивача про те, що він та ОСОБА_2 не проживають разом із вересня 2019 року, шлюбні відносини між сторонами були припинені 15 листопада 2019 року, проте відповідачка завагітніла у серпні 2020 року, тобто після пред`явлення ним позову та через одинадцять місяців після припинення спільного проживання.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 зазначив, що рішення суду першої інстанції законне та обґрунтоване.
У судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник вимоги апеляційної скарги підтримали.
Представник ОСОБА_1 проти апеляційної скарги заперечив.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що шлюб має ґрунтуватися на вільній згоді жінки та чоловіка, подальше збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, збереження сім`ї неможливе. Сам факт наявності у сторін двох малолітніх дітей не є причиною для відмови у позові чи підставою для надання строку для примирення, враховуючи конкретно встановлені обставини конфлікту і характер відносин між сторонами.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції.
Встановлено, що 24 липня 2015 року між сторонами зареєстровано шлюб, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві складено актовий запис № 698.
Від шлюбу сторони мають двох дітей: сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Судом першої інстанції встановлено, що з вересня 2019 року сторони разом не проживають, остаточно стосунки припинені 15 листопада 2019 року після конфлікту.
17 липня 2020 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про видачу обмежувального припису у вигляді заборони громадянину США ОСОБА_1 на протязі шести місяців перебувати в місці проживання її і дітей, наближатись на відстань ближчу 100 метрів до квартири (місця проживання її і дітей), наближатись на відстань ближчу 100 метрів до місця роботи заявника, а також у вигляді заборони особисто і через третіх осіб розшукувати її та дітей, якщо вона за власним бажанням буде перебувати у невідомому чоловікові місці, заборонити в будь-який спосіб спілкуватись з нею, вести листування, телефоні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто та через третіх осіб.
Обґрунтовуючи поданий позов, ОСОБА_1 зазначив, що шлюб існує формально. Причиною розпаду сім`ї стало відчуження одне від одного, яке виникло на підставі кардинальної різниці в поглядах на сімейне життя. Відносини, що склалися між подружжям стали суперечити насамперед нормам Сімейного кодексу України, відповідно до яких сімейні відносин регулюються на засадах справедливості, добровільності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ст. 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно ч. 1 ст. 55 Сімейного кодексу України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Частинами третьою та четвертою статті 56 Сімейного кодексу України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ч. 1 ст. 110 СК України).
Відповідно до ст. 112 Сімейного кодексу України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
З вересня 2019 року сторони разом не проживають, остаточно стосунки припинені 15 листопада 2019 року після конфлікту.
Будь-яких доказів, які б давали підстави дійти інших висновків, матеріали справи не містять.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції, встановивши, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін, правильно дійшов висновку про розірвання шлюбу.
Доводи апеляційної скарги про те, що на момент розгляду справи відповідачка була вагітна, колегія суддів оцінює критично, оскільки положеннями ч. 2 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу не може бути пред`явлений протягом вагітності дружини, утім як встановлено у даній справі, на момент пред`явлення позову (04 лютого 2020 року) ОСОБА_2 не була вагітною.
Згідно ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин може відкласти розгляд справи та призначити подружжю строк для примирення, як це визначено ч. 7 ст. 240 ЦПК України.
Надання строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком.
Колегія суддів бере до уваги, що з дати звернення до суду з позовом і до розгляду справи в суді апеляційної інстанції пройшов значний проміжок часу, проте жодна з сторін не вживала будь-яких заходів до примирення.
Враховуючи наведене, призначення подружжю строку для примирення не призведе до покращення стосунків між сторонами, та буде суперечити інтересам позивача.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 26 серпня 2020 року постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 13 березня 2023 року
Суддя-доповідач Є.В. Болотов
Судді: С.В. Кулікова
С.Г. Музичко
