Постанова
Іменем України
11 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 203/2378/14-ц
провадження № 61-24495св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Комунальне підприємство «Житлове господарство Кіровського району» Дніпропетровської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2016 рокуу складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Петешенкової М. Ю., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, посилаючись на те, що 03 лютого 2014 року відбулося залиття належних йому квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 з розташованої поверхом вище квартири АДРЕСА_3 цього ж будинку, яка належить на праві власності відповідачу. За фактом залиття квартир комісією Комунального підприємства «Житлове господарство Кіровського району» Дніпропетровської міської ради (далі - КП «Житлове господарство Кіровського району») було складено відповідні акти від 04 лютого 2014 року. Висновком судового комплексного експертного будівельно-технічного та товарознавчого дослідження № 403/404-14, складеного 27 лютого 2014 року Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз на його замовлення, визначено, що вартість матеріального збитку, заподіяного внаслідок залиття його квартир, становить 100 164,68 грн. Окрім майнової шкоди, йому також заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку із знищенням та пошкодженням майна, внаслідок чого він вимушений був змінити запланований розпорядок дня, витрачати час на обстеження квартир та підготовку документів на підтвердження факту залиття. Враховуючи викладене, після проведення у справі судової будівельно-технічної експертизи він уточнив позовні вимоги і остаточно просив стягнути з відповідача на свою користь на відшкодування матеріальної шкоди - 100 164,68 грн, моральної шкоди - 15 000 грн, а також судові витрати - в розмірі 5 067,04 грн, що складаються з витрат на сплату судового збору, витрат, пов`язаних з проведенням оцінки матеріальних збитків і проведенням експертиз, витрат на сплату банківських послуг та послуг нотаріуса.
Ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 03 червня 2014 року, внесеною до журналу судового засідання, до участі у справі як третю особу залучено КП «Житлове господарство Кіровського району».
В запереченні на позовну заяву ОСОБА_2 зазначила про відсутність своєї вини у заподіянні збитків позивачу. 03 лютого 2014 року вона завчасно повідомила КП «Житлове господарство Кіровського району» про аварійний стан батареї центрального опалення в її квартирі, однак аварійна служба своєчасно не відреагувала на її звернення, внаслідок чого відбувся розрив батареї та залиття квартир. Оскільки КП «Житлове господарство Кіровського району» не проводило жодних оглядів технічного стану системи опалення в будинку і не надавало рекомендацій щодо заміни батареї центрального опалення в її квартирі, то саме з його вини сталася аварійна ситуація.
Рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 27 квітня 2016 року у складі судді Маймур Ф. Ф. стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , яке мало місце 03 лютого 2014 року та 04 лютого 2014 року, 31 125,60 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди - 1 000 грн та в рахунок повернення судових витрат - 321,26 грн, а разом 32 447,86 грн. В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не спростувала наявності своєї вини в заподіянні шкоди позивачу внаслідок залиття належних йому квартир. Будинок, в якому знаходяться квартири сторін, перебуває на балансі КП «Житлове господарство Кіровського району», яке зобов`язане належним чином виконувати свої обов`язки, передбачені статутом, договором та Житловим кодексом Української РСР, тому завдана позивачу шкода має бути відшкодована також третьою особою. Оскільки вина КП «Житлове господарство Кіровського району» у заподіянні шкоди відповідачу така ж сама, як і ОСОБА_2 , однак позивач не заявляв вимог до вказаного підприємства, то суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача половини вартості матеріальної шкоди, розмір якої підтверджено висновком № 1453/1454-15 додаткової комплексної судової будівельно-технічної та товарознавчої експертизи, складеним 18 вересня 2015 року Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз. Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд врахував поведінку відповідача, тривалість порушення прав позивача, глибину його душевних страждань, пов`язаних з пошкодженням майна, необхідність вчинення дій, які за нормальних обставин йому не було необхідності вчиняти. Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд виходив з того, що висновки експертиз є взаємопов`язаними, позиція суду на користь позивача ґрунтувалася на них обох, тому понесені витрати на проведення експертиз слід покласти на позивача та відповідача.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2016 року за наслідками розгляду апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 27 квітня 2014 року скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено в задоволені позову.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідач довела відсутність своєї вини в заподіянні шкоди позивачу, до розриву батареї центрального опалення завчасно викликала аварійну службу та повідомила КП «Житлове господарство Кіровського району» про тріщини на батареї й аварійну ситуацію в її квартирі, тобто вчинила дії, направлені на запобігання завдання шкоди, однак аварійна служба на виклик своєчасно не відреагувала.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У січні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2016 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в іншому складі суду.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи, не дослідив надані ним докази і не звернув уваги на роздруківку телефонних дзвінків, якою підтверджено звернення відповідача до КП «Житлове господарство Кіровського району» 03 лютого 2014 року о 21 год 14 хв, тобто після залиття його квартир. Крім цього, довідкою КП «Житлове господарство Кіровського району» від 20 лютого 2014 року підтверджено, що ОСОБА_2 зверталася до аварійної служби з питанням усунення протікання батареї системи центрального опалення в її квартирі, та в цей же день представниками аварійної служби виконано роботи, встановлено крани на трубопроводі системи центрального опалення. Апеляційний суд безпідставно взяв до уваги усні та письмові пояснення відповідача, які суперечать наявним у матеріалах справи доказам. Актом обстеження технічного стану квартири АДРЕСА_7 , складеним комісією КП «Житлове господарство Кіровського району», підтверджено, що відповідач як власник квартири допустила бездіяльність, своєчасно не провела підготовку квартири та технічного обладнання до експлуатації в зимовий період, що призвело до пошкодження (розмерзання) батареї центрального опалення в її квартирі.
У березні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги, які були предметом дослідження судом апеляційної інстанції. Касаційна скарга зводиться до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Кіровського районного суду міста Дніпропетровська, а ухвалою від 13 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
11 травня 2018 року справу № 203/2378/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
Згідно з частиною першою статті 303, частиною першою статті 304 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України 2004 року.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).
Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої, частин третьої-п`ятої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Судами встановлено, що будинок АДРЕСА_6 , в якому знаходяться квартири сторін у справі, перебуває на балансі КП «Житлове господарство Кіровського району».
Квартири № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 в цьому будинку належать ОСОБА_1 на праві приватної власності, що підтверджується копіями свідоцтв про право на спадщину за законом від 21 квітня 2011 року, зареєстрованих в реєстрі за № 3-860 та № 3-858.
Квартира АДРЕСА_3 в цьому будинку належить ОСОБА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
13 листопада 2012 року між ОСОБА_2 та КП «Житлове господарство Кіровського району» було укладено договір № 3-1243026 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, пунктом 13 якого передбачено, що виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасне надання послуг належної якості згідно із законодавством; подавати споживачеві в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік послуг, структуру тарифу, загальну суму місячного платежу, норми споживання, режим надання послуг, їх споживчі властивості тощо; утримувати внутрішньобудинкові мережі в належному технічному стані, здійснювати їх технічне обслуговування та ремонт, вживати своєчасних заходів до запобігання аварійним ситуаціям та їх ліквідації, усунення порушень щодо надання послуг в установлені законодавством строки. Згідно з пунктом 11 споживач зобов`язаний своєчасно проводити підготовку квартири та технічного обладнання до експлуатації в осінньо-зимовий період.
03 лютого 2014 року близько 19 год 00 хв в будинку АДРЕСА_6 через розрив чавунної батареї у квартирі АДРЕСА_3 , сталося залиття АДРЕСА_1 та АДРЕСА_5 , внаслідок чого відбулося пошкодження залитих квартир, що підтверджується актами комунального підприємства «Теплоенерго» (далі - КП «Теплоенерго») та КП «Житлове господарство Кіровського району» від 04 лютого 2014 року.
03 лютого 2014 року ОСОБА_2 зверталася до аварійної служби КП «Житлове господарство Кіровського району» із заявою про аварійну ситуацію, а саме розрив чавунної батареї центрального опалення на кухні її квартири та про усунення течі і встановлення кранів на трубопровідні системи центрального опалення, але припинили залиття лише працівники аварійної служби КП «Теплоенерго».
Згідно з висновком № 1453/1454-15 комплексної додаткової судової будівельно-технічної та товарознавчої експертизи, складеним 18 вересня 2015 року судовими експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, вартість відновлюваного ремонту квартири АДРЕСА_8 в результаті залиття складає 24 561,60 грн (з урахуванням ПДВ), а квартири АДРЕСА_5 в цьому ж будинку - 37 689,60 грн (з урахуванням ПДВ).
Як роз`яснено у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.
Відповідно до частини першої статті 177 Житлового кодексу Української РСР громадяни зобов`язані забезпечувати схоронність жилих приміщень, бережно ставитися до санітарно-технічного та іншого обладнання, до об`єктів благоустрою, додержувати правил утримання жилого будинку і придомової території, правил пожежної безпеки, додержувати чистоти і порядку в під`їздах, кабінах ліфтів, на сходових клітках і в інших місцях загального користування.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Встановивши, що відповідач ОСОБА_2 несвоєчасно провела підготовку квартири та технічного обслуговування до експлуатації в осінньо-зимовий період, що призвело до розмерзання батареї, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в такій бездіяльності відповідача наявна її вина в заподіянні шкоди позивачу.
Також місцевий суд правильно виходив з того, що будинок, в якому проживають сторони, перебуває на балансі КП «Житлове господарство Кіровського району», яке зобов`язане належно виконувати свої обов`язки, передбачені Житловим кодексом Української РСР, статутом та умовами укладеного з відповідачем договору, у зв`язку з чим завдана позивачу шкода внаслідок залиття його квартир повинна відшкодовуватися також КП «Житлове господарство Кіровського району». Враховуючи, що позивач незаявляв позовні вимоги до КП «Житлове господарство Кіровського району», місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування відповідачем на користь позивача половини вартості завданої матеріальної шкоди, визначеної висновком № 1453/1454-15 комплексної додаткової судової будівельно-технічної та товарознавчої експертизи від 18 вересня 2015 року.
Також обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про заподіяння протиправними діями відповідача моральної шкоди позивачу, що полягає у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв`язку з пошкодженням його майна. Визначаючи розмір відшкодування цієї шкоди, суд врахував тривалість, характер, обсяг страждань позивача та інші обставини, які мають значення для такого визначення.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог,апеляційний суд виходив з того, що відповідач заздалегідь, ще до розриву батареї опалення, викликала аварійну службу та повідомляла про тріщини на батареї й аварійну ситуацію в її квартирі, тобто вчинила дії, направлені на запобігання завданню шкоди, але аварійна служба своєчасно не відреагувала на виклик. Відповідач же сама була позбавлена можливості вчинити відповідні дії, оскільки її самостійне втручання в систему опалення неможливе. Зазначаючи, що відповідач довела відсутність своєї вини у заподіянні шкоди позивачу, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
При цьому, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не перевірив правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для вирішення спору, не дослідив належним чином зібраних доказів та не обґрунтував висновків щодо обставин і причин виникнення аварійної ситуації у квартирі відповідача, які призвели до розриву батареї центрального опалення, зокрема те, що розрив батареї центрального опалення стався внаслідок розмерзання, оскільки в кухні квартири відповідача було відчинене вікно.Посилання апеляційного суду на те, що відповідач, починаючи з 14 години 37 хвилин 03 лютого 2014 року неодноразово зверталася до аварійної служби КП «Житлове господарство Кіровського району» за телефоном 736-10-02, не спростовують обставин, викладених у вищезазначених актах КП «Теплоенерго» та КП «Житлове господарство Кіровського району», а також не вказують на відсутність вини відповідача у завданні шкоди позивачу.
Суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, неправильно застосував норми матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Враховуючи, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, воно підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2016 рокускасувати, а рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 27 квітня 2016 рокузалишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов
