БУДАПЕШТСЬКА КОНВЕНЦІЯ
про договір перевезення вантажів внутрішніми водними шляхами (КПВВ)
(укр/рос)
{Конвенцію ратифіковано Законом № 1229-VII від 17.04.2014}
Дата підписання: | 22.06.2001 |
Дата підписання від імені України: | 20.06.2002 |
Дата ратифікації Україною: | 17.04.2014 |
Дата набрання чинності для України: | 01.01.2015 |
Держави - учасниці цієї Конвенції,
беручи до уваги рекомендації, що містяться в Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, стосовно погодження правових режимів в інтересах розвитку перевезень державами - членами Центральної комісії судноплавства по Рейну та Дунайської Комісії в співробітництві з Європейською економічною комісією Організації Об'єднаних Націй;
усвідомлюючи необхідність і бажаність установлення за допомогою загальної угоди деяких одноманітних правил, що стосуються договору перевезення вантажів внутрішніми водними шляхами,
вирішили укласти із цією метою Конвенцію та домовилися про таке:
1) "договір перевезення" означає будь-який договір, незалежно від його кваліфікації, відповідно до якого перевізник за сплату фрахту зобов'язується перевезти вантаж внутрішніми водними шляхами;
2) "перевізник" означає будь-яку особу, якою або від імені якої з вантажовідправником укладено договір перевезення;
3) "фактичний перевізник" означає будь-яку особу, іншу, ніж службовець або агент перевізника, якій перевізник доручив здійснення перевезення або частини цього перевезення;
4) "вантажовідправник" означає будь-яку особу, якою або від імені або від особи якої укладений договір перевезення з перевізником;
5) "вантажоодержувач" означає особу, що має повноваження на одержання вантажу;
6) "транспортний документ" означає документ, що підтверджує договір перевезення вантажу й прийом або навантаження вантажу на судно перевізником, складений у вигляді коносамента або накладної, або у вигляді будь-якого іншого використовуваного в комерційній практиці документа;
7) термін "вантаж" не охоплює суден, що буксируються чи штовхаються, і не включає багажу й транспортних засобів пасажирів; коли товари об'єднані в контейнері, на піддоні або на подібному пристосуванні для транспортування або коли вони впаковані, термін "вантаж" включає таке пристосування для транспортування або впакування, якщо вони надані вантажовідправником;
8) поняття "письмова форма" охоплює положення, якщо тільки заінтересовані особи не домовилися про інше, при якому інформація передається за допомогою електронного, оптичного чи будь-якого іншого аналогічного засобу зв'язку, зокрема телеграфу, телефаксу, телексу, електронної пошти або електронного обміну даними (ЕОД), але не обмежуючись ними, за умови, що ця інформація доступна для подальшого використання як вихідна інформація;
9) "законодавство держави, застосовне відповідно до цієї Конвенції", означає чинні в цій державі правові норми, інші ніж її правила, що належать до міжнародного приватного права.
1. Ця Конвенція застосовується до будь-якого договору перевезення, відповідно до якого порт навантаження або місце приймання вантажу і порт розвантаження або порт здачі вантажу розташовані у двох різних державах, з яких принаймні одна є державою - учасницею цієї Конвенції. Якщо договір передбачає можливість вибору між кількома портами розвантаження або місцями здачі, то таким портом або місцем здачі є порт розвантаження або здачі, в якому фактично був зданий вантаж.
2. Якщо предметом договору перевезення внутрішніми водними шляхами є перевезення вантажу без перевантаження, як внутрішніми водними шляхами, так і шляхами, на які поширюється режим морського перевезення, ця Конвенція також застосовується до цього договору при дотриманні умов, передбачених у пункті 1, за винятком тих випадків, коли
a) відповідно до застосовного морського законодавства був складений морський коносамент, або коли
b) відстань, що треба буде пройти шляхами, на які поширюється режим морського перевезення, є довшою.
3. Ця Конвенція застосовується незалежно від національної приналежності, місця реєстрації, порту приписки судна або того факту, чи є воно судном морського плавання або внутрішнього плавання, і незалежно від національної приналежності, доміциля, місцезнаходження або місця перебування перевізника, вантажовідправника або вантажоодержувача.
Глава II
Права та обов'язки сторін договору
Стаття 3
Прийом, перевезення та здача вантажу
1. Перевізник зобов'язаний перевезти вантаж у належні строки й здати його в місці здачі вантажоодержувачу в тому самому стані, в якому вантаж ним був одержаний.
2. У разі відсутності домовленості про інше, приймання вантажу та його здача здійснюються на борту судна.
3. Перевізник визначає, яке судно він буде використовувати. Він зобов'язаний до й на початку рейса виявити належну дбайливість, для того, щоб забезпечити, з огляду на характер вантажу, який підлягає перевезенню, здатність судна прийняти вантаж, його придатність для плавання, оснащеність й укомплектованість екіпажем, як це приписано чинними правилами, а також наявність на ньому національних і міжнародних дозволів, необхідних для перевезення відповідного вантажу.
4. Якщо обумовлено, що перевезення повинно здійснюватися на визначеному судні або типі судна, перевізник може вантажити або перевантажувати вантаж цілком або частково на інше судно або інший тип судна без згоди вантажовідправника лише в таких випадках:
a) з настанням таких обставин, як низький рівень води, зіткнення чи будь-які інші перешкоди, що впливають на судноплавство, які неможливо було передбачати в момент укладення договору і які для здійснення договору перевезення вимагають навантаження або перевантаження вантажу, і якщо перевізник не може одержати протягом розумного періоду часу вказівки від вантажовідправника, або
b) коли це відповідає звичаям порту, в якому знаходиться судно.
5. За умови дотримання вантажовідправником своїх зобов'язань перевізник повинен забезпечити, щоб навантаження, укладка та кріплення вантажу не впливали на безпеку судна.
6. Перевізник має право перевозити вантажі на палубі або у відкритих трюмах лише в тому разі, якщо це було обумовлено з вантажовідправником або відповідає звичаям цієї галузі торгівлі, або вимагається чинними приписами.
1. Договір, що відповідає визначенню, зазначеному в пункті 1 статті 1, й укладений між перевізником і фактичним перевізником, є договором перевезення в розумінні цієї Конвенції. Для цілей такого договору всі положення цієї Конвенції, що стосуються вантажовідправника, застосовуються до перевізника, а положення, що стосуються перевізника, застосовуються до фактичного перевізника.
2. У тих випадках, коли перевізник доручив здійснення перевезення або його частини фактичному перевізнику, навіть якщо це припустимо за умовами договору перевезення, перевізник, однак, залишається відповідальним за все перевезення відповідно до положень цієї Конвенції. Усі положення цієї Конвенції, що регулюють відповідальність перевізника, застосовуються також до відповідальності фактичного перевізника стосовно здійснюваного ним перевезення.
3. Перевізник у всіх випадках інформує вантажовідправника, якщо він доручає здійснення перевезення або його частини фактичному перевізнику.
4. Будь-яка угода з вантажовідправником або вантажоодержувачем, що розширює відповідальність перевізника відповідно до положень цієї Конвенції, поширюється на фактичного перевізника тільки в обсязі, на який він дав явно виражену згоду в письмовій формі. Фактичний перевізник може посилатися на будь-які заперечення, що можуть бути висунуті перевізником на підставі договору перевезення.
5. У тих випадках і тією мірою, якою перевізник і фактичний перевізник несуть відповідальність, їхня відповідальність є солідарною. Ніщо в цій статті не зменшує права регресної вимоги у відносинах між ними.
Перевізник повинен здати вантаж у строк, обумовлений у договорі перевезення, або, якщо цей строк не було обумовлено, у строк, який було б розумно вимагати від дбайливого перевізника з урахуванням обставин рейса та безперешкодного судноплавства.
Стаття 6
Обов'язки вантажовідправника
1. Вантажовідправник повинен сплатити суми, належні на підставі договору перевезення.
2. Вантажовідправник зобов'язаний до передачі вантажу перевізнику подати йому в письмовій формі такі дані про вантаж, який підлягає перевезенню:
a) розміри, кількість місць або вагу й питомий навантажувальний об'єм вантажу;
b) маркування, необхідне для ідентифікації вантажу;
c) характер, особливості й властивості вантажу;
d) указівки, що стосуються митного або адміністративного режиму, застосовного до вантажу;
e) інші необхідні відомості, що зазначаються в транспортному документі.
Крім того, вантажовідправник повинен передати перевізнику, під час передачі вантажу, усі необхідні супровідні документи.
3. Вантажовідправник повинен, якщо цього вимагає характер вантажу, з урахуванням погоджених транспортних операцій, запакувати вантаж таким чином, щоб запобігти його втраті або пошкодженню з моменту його прийняття перевізником і до здачі та виключити можливість заподіяння ним шкоди судну або іншому вантажу. Крім того, вантажовідправник повинен з урахуванням обумовленого перевезення передбачити належне маркування відповідно до застосовних міжнародних або національних приписів, або, у разі відсутності таких приписів, відповідно до загальноприйнятих у внутрішньому судноплавстві правил і звичаїв.
4. За умови дотримання перевізником своїх зобов'язань вантажовідправник повинен навантажити, укласти й закріпити вантаж відповідно до практики судноплавства на внутрішніх водних шляхах, якщо в договорі перевезення не зазначено іншого.
Стаття 7
Небезпечний і такий, що забруднює навколишнє середовище, вантаж
1. У разі перевезення небезпечного або такого, що забруднює навколишнє середовище, вантажу вантажовідправник повинен до передачі вантажу й на додаток до відомостей, передбачених у пункті 2 статті 6, чітко інформувати перевізника в письмовій формі про небезпечні властивості вантажу й притаманні йому ризики забруднення, а також про запобіжні заходи, яких потрібно вжити.
2. Якщо для перевезення небезпечного або такого, що забруднює навколишнє середовище, вантажу потрібний дозвіл, то вантажовідправник передає необхідні документи не пізніше, ніж у момент передачі вантажу.
3. Якщо продовження перевезення, розвантаження або здача небезпечного або такого, що забруднює навколишнє середовище, вантажу не можливі через відсутність адміністративного дозволу, витрати, зумовлені поверненням вантажу до порту навантаження або до найближчого місця, де він може бути вивантажений і зданий або знищений, покладаються на вантажовідправника.
4. За наявності безпосередньої небезпеки для життя, майна або навколишнього середовища перевізник має право вивантажити або знешкодити вантаж, або, якщо цей захід відповідає ступеню небезпеки, яку становить вантаж, знищити його, навіть якщо до прийняття вантажу перевізник був поінформований або яким-небудь іншим чином дізнався про небезпечний характер або забруднювальні характеристики цього вантажу.
5. Перевізник може вимагати відшкодування збитків, якщо він має право вживати заходів, передбачених вище в пункті 3 або 4.
Стаття 8
Відповідальність вантажовідправника
1. Вантажовідправник, навіть якщо жодна помилка не може бути поставлена йому за провину, несе відповідальність за збитки й витрати, які має перевізник або фактичний перевізник через те, що:
a) відомості або інформація, передбачена в пункті 2 статті 6 або в пункті 1 статті 7, відсутня, є не точною або не повною;
b) небезпечний або такий, що забруднює навколишнє середовище, вантаж не було замарковано або позначено відповідно до застосовних міжнародних чи національних приписів або, у разі відсутності таких приписів, відповідно до загальноприйнятих у внутрішньому судноплавстві правил і звичаїв;
c) необхідні супровідні документи відсутні, є не точними або не повними.
Перевізник не може посилатися на відповідальність вантажовідправника, якщо встановлено, що це провина самого перевізника, його агентів або службовців. Це саме правило застосовується до фактичного перевізника.
2. Вантажовідправник відповідає за дії чи бездіяльність осіб, яких він наймає для вирішення завдань і виконання зобов'язань, передбачених у статтях 6 і 7, як за свої дії чи бездіяльність, якщо ці особи діють у межах своїх службових обов'язків.
Стаття 9
Розірвання договору перевезення перевізником
1. Перевізник може розірвати договір перевезення, якщо вантажовідправник не виконав своїх зобов'язань, передбачених у пункті 2 статті 6 або в пунктах 1 й 2 статті 7.
2. Якщо перевізник використовує своє право на розірвання договору, він може вивантажити вантаж за рахунок вантажовідправника та претендувати на виплату таких сум:
a) однієї третини обумовленого фрахту; або
b) на додаток до витрат за простій компенсацію, що дорівнює сумі вартості додаткових витрат і втрат, а також у разі, коли рейс уже почався, фрахт пропорційно фактично пройденій відстані.
1. Незважаючи на обов'язок вантажовідправника відповідно до пункту 1 статті 6, вантажоодержувач, який після прибуття вантажу в місце здачі вимагає його здачі, несе відповідальність згідно з договором перевезення за сплату фрахту й інших зборів, пов'язаних з вантажем, а також за участь у покритті збитків по загальній аварії. У разі відсутності транспортного документа або якщо він не був наданий, вантажоодержувач несе відповідальність за сплату фрахту, обумовленого з вантажовідправником, якщо його розмір відповідає ринковій ставці.
2. Надання вантажу в розпорядження вантажоодержувача згідно з договором перевезення або звичаєм цієї галузі торгівлі або відповідно до адміністративних правил, застосовними в порту вивантаження, розглядається як здача. Обов'язкова передача вантажу властям або третій стороні також розглядається як здача.
Глава III
Транспортні документи
1. Перевізник видає для кожного перевезення вантажу, що регулюється цією Конвенцією, транспортний документ; він повинен видати коносамент тільки на прохання вантажовідправника і якщо це було обумовлено до навантаження вантажу або до його прийняття до перевезення. Відсутність транспортного документа або його неповне оформлення не впливає на дійсність договору перевезення.
2. Оригінал транспортного документа підписується перевізником або капітаном судна чи особою, уповноваженою перевізником. Перевізник може зажадати, щоб вантажовідправник скріпив підписом оригінал або копію документа. Підпис може бути проставлений від руки, у вигляді факсимільної печатки, пробитий або проштемпельований, проставлений у вигляді символів або нанесений за допомогою будь-якого іншого механічного чи електронного засобу, якщо це не забороняється законодавством держави, де видається транспортний документ.
3. Транспортний документ посвідчує, за відсутності доказів протилежного, висновок і зміст договору перевезення, а також прийняття вантажу до перевезення перевізником. Зокрема, він є основою для презумпції, що вантаж прийнято до перевезення в стані, описаному в транспортному документі.
4. У тому разі, коли транспортним документом є коносамент, він один визначає відносини між перевізником і вантажоодержувачем. Умови договору перевезення як і раніше визначають відносини між перевізником і вантажовідправником.
5. Транспортний документ, крім свого найменування, містить такі дані:
a) найменування, доміциль, місцезнаходження або місце перебування перевізника й вантажовідправника;
b) найменування вантажоодержувача;
c) назву або номер судна, якщо вантаж навантажено на борт, або зазначення в транспортному документі, що вантаж був прийнятий перевізником, але ще не навантажений на борт судна;
d) порт навантаження або місце приймання вантажу та порт вивантаження або місце здачі;
e) звичайне найменування типу вантажу й характер його упаковки та, у разі небезпечного або такого, що забруднює навколишнє середовище, вантажу, його позначення відповідно до чинних приписів або, у разі відсутності такого позначення, його загальне найменування;
f) розміри, кількість місць або вагу, а також ідентифікаційне маркування вантажу, прийнятого на борт або прийнятого до перевезення;
g) у відповідних випадках зазначення того, що вантаж повинен або може перевозитися на палубі або у відкритих трюмах;
h) погоджені положення, що стосуються фрахту;
i) у разі накладної - точне зазначення того, чи є вона оригіналом або копією; у разі коносамента - кількість примірників оригіналу;
Відсутність одного або кількох даних, що містяться в цьому пункті, не впливає на юридичний характер транспортного документа за змістом пункту 6 статті 1 цієї Конвенції.
Стаття 12
Застереження в транспортних документах
1. Перевізник має право вносити до транспортного документа застереження стосовно:
a) розмірів, кількості місць або ваги вантажу, якщо він має підстави підозрювати, що зазначені вантажовідправником відомості не точні, або якщо відсутні достатні засоби для перевірки цих відомостей, зокрема в тому разі, коли цей вантаж не було перелічено, обміряно або зважено в його присутності, або коли без конкретної домовленості про це розміри або вага були визначені на підставі даних судна;
b) ідентифікаційного маркування, яке не є чітким і таким, що не стирається, яке наноситься на сам вантаж, або, у разі тари, на ємності або упаковку;
2. У тому разі, якщо перевізник не зазначає зовнішнього стану вантажу або не вносить застережень із цього приводу, вважається, що він зазначив у транспортному документі, що зовнішній стан вантажу задовільний.
3. У тому разі, коли згідно з даними, що містяться в транспортному документі, вантаж було поміщено в контейнер або в трюми судна, опломбовані іншими особами, ніж перевізник, його службовці або агенти, і якщо ні контейнер, ні пломби не пошкоджено й не порушено, коли вантаж досягнув порту розвантаження або місця здачі, вважається, що втрата вантажу або шкода не мали місця в ході перевезення.
1. Оригінали коносамента є цінними паперами, що видаються на ім'я вантажоодержувача, ордерними або на пред'явника.
2. У місці здачі вантаж здається лише після передачі першого з пред'явлених оригіналів коносамента; згодом здача вантажу не може бути витребувана проти передачі інших оригіналів.
3. У тому разі, коли вантаж знаходиться в розпорядженні перевізника, передача коносамента особі, уповноваженій відповідно до коносамента одержати вантаж, тягне ті самі наслідки, що й передача вантажу в тому, що стосується прав на одержання вантажу.
4. У тому разі, коли коносамент було передано третій стороні, зокрема вантажоодержувачу, що діяла сумлінно, покладаючись на опис вантажу, що міститься в коносаменті, доведення протилежного стосовно презумпції, передбаченої в пункті 3 статті 11 й у пункті 2 статті 12, не допускається.
Глава IV
Право розпорядження вантажем
Стаття 14
Власник права розпорядження
1. Вантажовідправник має право розпоряджатися вантажем; зокрема, він може зажадати, щоб перевізник припинив перевезення вантажу, щоб він змінив місце здачі або здав вантаж не тому одержувачу, якого зазначено в транспортному документі.
2. Вантажовідправник втрачає надане йому право розпоряджатися вантажем з того моменту, коли вантажоодержувач після прибуття вантажу до передбаченого місця доставки, зажадав здати вантаж, і:
a) у разі перевезення за накладною - з моменту передачі вантажоодержувачу оригіналу;
b) у разі перевезення за коносаментом - з моменту передачі вантажовідправником усіх наявних у нього оригіналів іншій особі.
3. За допомогою внесення відповідного запису до накладної вантажовідправник може в момент видачі останньої відмовитися від свого права розпорядження на користь вантажоодержувача.
Стаття 15
Умови здійснення права розпорядження
Вантажовідправник або, у випадках, передбачених у пунктах 2 й 3 статті 14, вантажоодержувач для здійснення свого права розпорядження повинен:
a) у разі, коли було видано коносамент, надати всі оригінали коносаментів до прибуття вантажу до передбаченого місця здачі;
b) у разі, коли було видано інший транспортний документ, крім коносамента, надати цей документ, який повинен містити нові вказівки для перевізника;
c) відшкодувати перевізнику всі витрати й збитки, зазнані у зв'язку з виконанням вказівок;
d) у разі вивантаження вантажу до прибуття до передбаченого місця здачі сплатити повну суму обумовленого фрахту, якщо в договорі перевезення не було обумовлене інше.
Глава V
Відповідальність перевізника
Стаття 16
Відповідальність за шкоду
1. Перевізник несе відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті втрати або ушкодження вантажу, що відбулися після його прийняття до перевезення до його здачі, або в результаті перевищення строку здачі, якщо він не доведе, що шкода зумовлена обставинами, яких дбайливий перевізник не міг уникнути, та наслідкам, яким він не міг запобігти.
2. Відповідальність перевізника за шкоду, заподіяну в результаті втрати або ушкодження вантажу протягом часу до навантаження вантажу на судно або після того, коли вантаж було вивантажено із судна, визначається відповідно до законодавства держави, застосовного до договору перевезення.
1. Перевізник відповідає за дії та бездіяльність своїх службовців та агентів, яких він використовує під час виконання договору перевезення, у настільки, наскільки й за власні дії та бездіяльність, якщо ці особи діють у межах своїх службових обов'язків.
2. У тому разі, коли перевезення здійснюється фактичним перевізником відповідно до статті 4, перевізник також відповідає за дії та бездіяльність фактичного перевізника, його службовців та агентів, які діють у межах своїх службових обов'язків.
3. У тому разі, коли пред'явлено позов службовцям та агентам перевізника або фактичного перевізника, ці особи, довівши, що вони діяли в межах своїх службових обов'язків, мають право посилатися на такі саме звільнення від відповідальності й на ті самі межі відповідальності, на які може посилатися перевізник або фактичний перевізник на підставі цієї Конвенції.
4. Лоцман, якого призначає компетентний орган і якого не можна вільно обрати, не вважається службовцем або агентом у розумінні пункту 1.
Стаття 18
Особливі випадки звільнення від відповідальності
1. Перевізник і фактичний перевізник звільняються від відповідальності, якщо втрата, ушкодження або затримка є результатом однієї з перерахованих нижче обставин або ризиків:
a) дії чи бездіяльності вантажовідправника, вантажоодержувача або особи, уповноваженої розпоряджатися вантажем;
b) переміщення, навантаження, укладення або вивантаження вантажу вантажовідправником або вантажоодержувачем або третіми особами, які діють з доручення вантажовідправника або вантажоодержувача;
c) перевезення вантажу на палубі або у відкритих трюмах, якщо це було обумовлено з вантажовідправником або відповідає звичаям цієї галузі торгівлі, або вимагається чинними приписами;
d) характеру визначених видів вантажу, з яким пов'язані цілковита або часткова втрата або ушкодження, зокрема від поломки, іржі, внутрішнього псування, усихання, витоку, природного зменшення під час транспортування (за об'ємом або за вагою) або від впливу паразитів чи гризунів;
e) відсутності або дефектів упаковки, коли вантаж через свій характер піддається втраті або ушкодженню за відсутності упаковки або наявності в ній дефектів;
f) недостатнього або неточного ідентифікаційного маркування вантажу;
g) проведення операцій або спроби проведення операцій з рятування життя або майна на внутрішніх водних шляхах;
h) перевезення живих тварин, крім тих випадків, коли перевізником не були вжиті відповідні заходи або не були дотримані інструкції, погоджені в договорі перевезення.
2. Якщо, з урахуванням фактичних обставин, шкоди було завдано в результаті однієї або кількох обставин або ризиків, перерахованих у пункті 1 цієї статті, вважається, що ця шкода був зумовлена такою обставиною або ризиком. Ця презумпція втрачає силу, якщо постраждала сторона доведе, що завдана шкода не є або не є виключно результатом однієї з обставин або одного з ризиків, перерахованих у пункті 1 цієї статті.
1. У тому разі, коли перевізник несе відповідальність за цілковиту втрату вантажу, сума відшкодування, яка має бути ним сплачена, дорівнює вартості вантажу в місці й у день його здачі відповідно до договору перевезення. Здача вантажу невповноваженій особі розглядається як його втрата.
2. У разі часткової втрати або ушкодження вантажу перевізник несе відповідальність лише у тому розмірі, наскільки вартість вантажу знизилася.
3. Вартість вантажу визначається відповідно до його вартості на біржі, а за її відсутності - залежно від ринкової ціни, а в разі відсутності й того, й іншого - відповідно до звичайної вартості вантажу того самого характеру та якості в місці здачі.
4. У разі, коли вантаж уже через свій характер піддається зменшенню під час транспортування, перевізник, незалежно від тривалості перевезення, несе відповідальність лише за ту частку зменшення, яка перевищує природне зменшення (за об'ємом або вагою), обумовлене сторонами договору перевезення, або, за відсутності такої домовленості, приписану правилами й практикою, що є чинними в місці призначення.
5. Положення цієї статті не зачіпають права перевізника на одержання фрахту, передбаченого договором перевезення, або, у разі відсутності конкретної угоди із цього питання, застосовними національними правилами або практикою.
Стаття 20
Максимальні межі відповідальності
1. За умови дотримання статті 21 та пункту 4 цієї статті й незважаючи на жодні позови, подані проти перевізника, він ні в якому разі не несе відповідальності в сумі, що перевищує 666,67 розрахункових одиниць на кожне вантажне місце або іншої одиниці відвантаження або двох розрахункових одиниць за кожний кілограм зазначеної в транспортному документі ваги втраченого або ушкодженого вантажу залежно від того, яка сума більше. Якщо вантажним місцем або іншою одиницею відвантаження є контейнер і якщо в транспортному документі не зазначено кількості вантажних місць або одиниць відвантаження як упакованих у контейнері, сума 666,67 розрахункових одиниць замінюється сумою 1500 розрахункових одиниць за контейнер, що не містить вантажу, і, додатково, сумою 25 000 розрахункових одиниць за вантажі, які було поміщено в контейнер.
2. Коли для об'єднання вантажу використовується контейнер, піддон або подібне пристосування для транспортування, як вантажне місце або інша одиниця відвантаження розглядається будь-яке вантажне місце або одиниця відвантаження, зазначені в транспортному документі як такі, що знаходяться в або на цьому пристосуванні для транспортування. За зазначеним винятком, вантаж, що знаходиться в або на цьому пристосуванні для транспортування, розглядається як одна одиниця відвантаження. У тих випадках, коли втрачено або ушкоджено саме пристосування для транспортування, це пристосування, якщо воно не є власністю перевізника й не надане їм, розглядається як окрема одиниця відвантаження.
3. У разі шкоди, викликаної затримкою здачі вантажу, перевізник несе відповідальність лише в розмірі, що не перевищує розміру фрахту. Однак загальна сума відшкодування, що належить на підставі пункту 1 та першого речення цього пункту, не може перевищувати граничного розміру, що застосовується на підставі пункту 1 в разі цілковитої втрати вантажу, стосовно якого виникла така відповідальність.
4. Максимальні межі відповідальності, передбачені в пункті 1, не застосовуються:
a) якщо характер і вища вартість такого вантажу або пристосування для транспортування були прямо зазначені в транспортному документі й перевізник не заперечив цих даних, або
b) якщо сторони чітко обумовили вищі максимальні межі відповідальності.
5. Загальна сума, що може бути стягнена з перевізника, фактичного перевізника та їхніх службовців й агентів за завдання однієї й тієї самої шкоди, не повинна в сукупності перевищувати меж відповідальності, передбачених цією статтею.
Стаття 21
Втрата права на обмеження відповідальності
1. Перевізник або фактичний перевізник не може посилатися на звільнення від відповідальності і її межі, передбачені в цій Конвенції або в договорі перевезення, якщо доведено, що шкоди заподіяно в результаті його дії чи бездіяльності, здійснених навмисно або через грубу необережність.
2. Так само службовці й агенти, що діють за дорученням перевізника або фактичного перевізника, не можуть посилатися на звільнення від відповідальності і її межі, передбачені в цій Конвенції або в договорі перевезення, якщо доведено, що вони завдали шкоди в зазначений у пункті 1 спосіб.
Стаття 22
Застосування положень про звільнення від відповідальності й межі відповідальності
Передбачені в цій Конвенції або в договорі перевезення звільнення від відповідальності і її межі застосовні при будь-якому позові з приводу втрати, ушкодження або затримки здачі вантажу, на який поширюється договір перевезення, незалежно від того, чи ґрунтується цей позов на деліктній або договірній відповідальності, або на іншій правовій підставі.
Стаття 23
Повідомлення про шкоду
1. Беззастережне прийняття вантажу вантажоодержувачем є, якщо не доведено інше, доказом здачі перевізником вантажу в тому стані й у тій кількості, в яких він йому був переданий для перевезення.
2. Перевізник і вантажоодержувач можуть зажадати проведення перевірки стану й кількості вантажу в момент його здачі в присутності обох сторін.
3. Якщо втрата або ушкодження вантажу є очевидними, то будь-яке застереження вантажоодержувача повинно бути заявлене в письмовій формі із зазначенням загального характеру ушкодження не пізніше моменту здачі вантажу, якщо його не було зроблено раніше, під час проведення спільного огляду сторонами.
4. Якщо втрата або ушкодження вантажу не є очевидними, то будь-яке застереження вантажоодержувача повинно бути заявлене в письмовій формі із зазначенням загального характеру ушкодження не пізніше, ніж через сім календарних днів з моменту здачі, причому потерпіла сторона в цьому разі повинна довести, що ушкодження було нанесено тоді, коли цей вантаж знаходився в розпорядженні перевізника.
5. Ніяка компенсація не належить за шкоду, викликану затримкою здачі вантажу, якщо вантажоодержувач не доведе, що перевізнику було зроблено повідомлення про затримку протягом 21 календарного дня з моменту здачі вантажу й що це повідомлення дійшло до перевізника.
1. Будь-які позови, пов'язані з договором, положення якого регулюються цією Конвенцією, обмежуються строком позовної давності в один рік починаючи з того дня, коли вантаж був зданий або повинен був бути зданий вантажоодержувачу. День, з якого починає обчислюватися позовна давність, до цього строку не включається.
2. Особа, якій було пред'явлено позов, може в будь-який момент протягом строку позовної давності продовжити цей строк шляхом відповідної заяви, зробленої в письмовій формі потерпілому. Цей строк може бути знову продовжений за допомогою однієї або кількох інших заяв.
3. Призупинення й переривання перебігу строку позовної давності регулюються законодавством держави, що застосовується до договору перевезення. Пред'явлення вимоги під час розгляду процедури розгляду з метою застосування права на обмеження відповідальності стосовно всіх вимог, що випливають з події, яка спричинила шкоду, перериває позовну давність.
4. Позов про відшкодування може бути пред'явлений будь-якою особою, визнаною відповідальною на підставі цієї Конвенції, навіть після закінчення строку позовної давності, передбаченого в пунктах 1 й 2 цієї статті, якщо цей процес починається протягом 90 днів починаючи з дня, коли особа, що висуває вимогу, його врегулювала або коли їй у встановленому порядку було вручено повістку про порушення проти неї розгляду, або в межах тривалішого строку, передбаченого законодавством держави, в якій проводиться розгляд.
5. Право на подання позову після спливу строку позовної давності не може бути використане у формі зустрічного позову або заліку вимоги.
Глава VII
Межі свободи укладення та визначення умов договору
Стаття 25
Застереження, що визнаються недійсними
1. Будь-яке положення договору, що передбачає виключення, обмеження або, за умови дотримання положень пункту 4 статті 20, посилення в розумінні цієї Конвенції відповідальності перевізника, фактичного перевізника або їхніх службовців чи агентів, переміщення тягаря доведення або скорочення строку пред'явлення претензії або обмежень, передбачених у статтях 23 і 24, визнається недійсним. Визнається також недійсним застереження, що передбачає передачу на користь перевізника прав страхування вантажу.
2. Незалежно від положень пункту 1 цієї статті й без шкоди для статті 21 правомірними положеннями договору є ті, які передбачають, що перевізник або фактичний перевізник не несе відповідальності за шкоду, завдану:
a) дією чи бездіяльністю капітана, лоцмана чи будь-якої іншої особи, що обслуговує судно, штовхач або буксир, здійсненою в ході плавання або під час формування чи розформування складу, що штовхається чи буксирується, за умови, що перевізник виконав зобов'язання стосовно укомплектування екіпажа, передбачене в пункті 3 статті 3 цієї Конвенції, якщо тільки ця дія чи бездіяльність не були здійснені з наміром завдати шкоди або через грубу необережність;
b) пожежею або вибухом на борту судна, якщо не можна довести, що пожежа або вибух є результатом помилки власне перевізника або фактичного перевізника, або їхніх службовців й агентів, або дефектів судна;
c) у результаті дефектів його судна або взятого в найм чи зафрахтованого судна, які були до початку рейса, якщо він доведе, що ці дефекти не могли бути виявлені до початку рейса, незважаючи на виявлену належну дбайливість.
Глава VIII
Додаткові положення
Ця Конвенція не перешкоджає застосуванню положень договору перевезення або внутрішнього законодавства, які стосуються розподілу збитків по загальній аварії.
Стаття 27
Інші застосовні положення та ядерна шкода
1. Ця Конвенція жодним чином не зачіпає прав й обов'язків перевізника, передбачених міжнародними конвенціями або положеннями внутрішнього законодавства з питань обмеження відповідальності власників річкових або морських суден.
2. Перевізник звільняється від відповідальності, що накладається на нього на підставі цієї Конвенції, якщо шкода була заподіяна ядерним інцидентом, зокрема якщо оператор ядерної установки або інша вповноважена особа несе відповідальність за цю шкоду на підставі законодавства держави, що регулює відповідальність у галузі ядерної енергії.
Стаття 28
Розрахункова одиниця
Розрахункова одиниця, що згадується в статті 20 цієї Конвенції, є одиницею спеціального права запозичення, як вона визначена Міжнародним валютним фондом. Суми, зазначені в статті 20, переводяться в національну валюту держави відповідно до вартості цієї валюти на дату судового рішення або на дату, обумовлену сторонами. Вартість національної валюти Договірної держави в одиницях спеціальних прав запозичення обчислюється відповідно до методу визначення вартості, застосовуваним Міжнародним валютним фондом, станом на відповідну дату для його власних операцій і розрахунків.
Стаття 29
Додаткові національні положення
1. За відсутності належних положень у цій Конвенції договір перевезення регулюється законодавством держави, вибраної за згодою сторін.
2. За відсутності угоди застосовується законодавство держави, з якою договір перевезення пов'язаний найтісніше.
3. Передбачається, що договір перевезення, найтісніше пов'язаний з державою, в якій знаходилось основне підприємство перевізника на момент укладення договору, якщо в цій державі знаходиться також порт навантаження або місце приймання вантажу, або порт розвантаження, або місце здачі, або основне підприємство перевізника. Якщо в перевізника немає підприємства на суші і він укладає договір перевезення на борту судна, передбачається, що договір найтісніше пов'язаний з державою, в якій це судно зареєстровано або під прапором якої воно плаває, якщо в цій державі знаходиться також порт навантаження або місце приймання вантажу, або порт розвантаження, або місце здачі, або основне підприємство вантажовідправника.
4. Законодавство держави, в якій знаходиться вантаж, застосовується для реальної гарантії вимог перевізника, згаданих у пункті 1 статті 10.
Глава IX
Заява, що стосується сфери застосування
Стаття 30
Перевезення з використанням визначених водних шляхів
1. Кожна держава може в момент підписання цієї Конвенції, ратифікації, прийняття, затвердження або приєднання, заявити, що вона не буде застосовувати цієї Конвенції до договорів, що стосуються перевезення з використанням розташованих на її території визначених водних шляхів, до яких міжнародні правила судноплавства не застосовуються і які не пов'язують міжнародних водних шляхів. Однак така заява не може поширюватися на всі основні водні шляхи цієї держави.
2. У тому разі, якщо метою договору перевезення внутрішніми водними шляхами є перевезення вантажів без перевантаження як на водних шляхах, не згаданих у заяві, зазначеній у пункті 1 цієї статті, так і на водних шляхах, згаданих у цій заяві, ця Конвенція також застосовується до цього договору, за винятком тих випадків, коли відстань перевезення останніми із зазначених водних шляхів є більшою.
3. Якщо зроблено заяву відповідно до пункту 1, будь-яка інша Договірна держава може заявити, що вона також не буде застосовувати положень цієї Конвенції стосовно договорів, згаданих у цій заяві. Заява, зроблена відповідно до цього пункту, буде застосовуватися з моменту набрання чинності цією Конвенцією для держави, що зробила заяву відповідно до пункту 1, однак не раніше, ніж ця Конвенція набере чинності для держави, яка зробили заяву відповідно до цього пункту.
4. Заяви, передбачені в пунктах 1 й 3 цієї статті, можуть бути в будь-який момент цілком або частково відкликані за допомогою відповідного повідомлення депозитарію із зазначенням дати припинення дії застереження. Відкликання таких заяв не поширюється на вже укладені договори.
Стаття 31
Національні перевезення або безоплатні перевезення
Кожна держава в момент підписання цієї Конвенції, її ратифікації, прийняття, затвердження або приєднання до неї, чи в будь-який подальший момент може заявити, що вона буде також застосовувати положення цієї Конвенції:
a) до договорів перевезення, згідно з якими порт навантаження або місце приймання вантажу й порт розвантаження або місце здачі розташовані на її території;
b) незалежно від положень пункту 1 статті 1 - також до перевезень на безоплатній основі.
Стаття 32
Регіональні положення, що стосуються відповідальності
1. Кожна держава в момент підписання цієї Конвенції, її ратифікації, прийняття, затвердження або приєднання до неї, чи в будь-який інший подальший момент може заявити, що під час перевезення вантажу між портами навантаження або місцями приймання вантажу й портами розвантаження або місцями здачі, коли обидва вони знаходяться на її території або коли одне із цих місць знаходиться на її території, а інше - на території держави, яка зробила таку саму заяву, перевізник не несе відповідальності за шкоду, заподіяну дією чи бездіяльністю капітана, лоцмана чи будь-якої іншої особи, що обслуговує судно, штовхача або буксира, здійснену в ході плавання або під час формування або розформування складу, за умови виконання перевізником зобов'язань, передбачених пунктом 3 статті 3 стосовно екіпажа, якщо тільки ця дія чи бездіяльність не були здійснені навмисне або через грубу необережність.
2. Передбачене в пункті 1 положення, що стосується відповідальності, набирає чинності для обох Договірних держав у момент набрання чинності цією Конвенцією в другій державі, що зробила таку саму заяву. Якщо держава робить таку заяву після набрання чинності цією Конвенцією для неї, передбачене в пункті 1 положення, що стосується відповідальності, набирає чинності в перший день місяця після закінчення трьох місяців після повідомлення депозитарієві про таку заяву. Положення, що стосується відповідальності, застосовується лише до договорів перевезення, які укладено після набрання ним чинності.
3. Заява, зроблена відповідно до пункту 1, може бути в будь-який момент відкликана за допомогою повідомлення депозитарієві. У разі відкликання заяви передбачені в пункті 1 положення, що стосуються відповідальності, припиняють дію в перший день місяця, що настає за повідомленням, чи в пізніший момент, зазначений у заяві. Відкликання заяви не застосовується до договорів перевезення, укладених до того, як положення, що стосується відповідальності, припинило свою дію.
Стаття 33
Підписання, ратифікація, прийняття, затвердження, приєднання
1. Ця Конвенція відкрита для підписання всіма державами протягом одного року в місці перебування депозитарію. Конвенція буде відкритою для підписання з моменту заяви депозитарію про те, що всі автентичні тексти цієї Конвенції надані.
2. Держави можуть стати учасницями цієї Конвенції шляхом:
a) її підписання без умови ратифікації, прийняття або затвердження;
b) її підписання з умовою ратифікації, прийняття або затвердження з подальшою ратифікацією, прийняттям або затвердженням;
c) приєднання до неї після закінчення строку підписання.
3. Документи про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання здаються на зберігання депозитарію.
1. Ця Конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення трьох місяців з дати, коли кількість держав, що підписали цю Конвенцію без умови ратифікації, прийняття або затвердження, або тих, що здали на зберігання депозитарієві документи про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання, досягне п'яти.
2. Для держави, яка підпише цю Конвенцію без умови ратифікації, прийняття чи затвердження або здасть на зберігання депозитарієві документи про ратифікацію, прийняття, затвердження чи приєднання після набрання чинності цією Конвенцією, вона набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення трьох місяців з дати підписання без умови ратифікації, прийняття або затвердження або здачі на зберігання депозитарієві документів про ратифікацію, прийняття, затвердження чи приєднання.
1. Ця Конвенція може бути денонсована державою-учасницею після закінчення одного року з дати набрання нею чинності для цієї держави.
2. Документи про денонсацію здаються на зберігання депозитарієві.
3. Ця Конвенція вважається денонсованою в перший день місяця, що настає після закінчення одного року з дати здачі на зберігання депозитарієві документа про денонсацію або після закінчення зазначеного в документі про денонсацію тривалішого періоду.
На прохання не менше однієї третини Договірних держав цієї Конвенції депозитарій скликає конференцію Договірних держав для цілей перегляду цієї Конвенції або внесення до неї поправок.
Стаття 37
Перегляд сум меж відповідальності й розрахункової одиниці
1. Незалежно від положень статті 36, у разі, коли пропонується перегляд сум, установлених у пункті 1 статті 20, або заміна одиниці, визначеної в статті 28, іншою одиницею, депозитарій, на прохання не менше однієї чверті держав - учасниць цієї Конвенції, подає цю пропозицію всім членам Європейської економічної комісії Організації Об'єднаних Націй, Центральної комісії судноплавства по Рейну та Дунайської комісії, а також усім Договірним державам і скликає конференцію, єдина мета якої полягає в перегляді сум, установлених у пункті 1 статті 20, або в заміні одиниці, визначеної в статті 28, іншою одиницею.
2. Конференція скликається не раніше, ніж після закінчення шести місяців з дати, надіслання такої пропозиції.
3. У роботі конференції мають право брати участь усі Договірні держави цієї Конвенції, незалежно від того, чи є вони членами організацій, згаданих у пункті 1, чи ні.
4. Поправки приймаються більшістю у дві третини Договірних держав цієї Конвенції, які представлені на конференції та беруть участь у голосуванні, за умови, що в ході голосування представлено не менше половини Договірних держав цієї Конвенції.
5. У ході консультації, що стосується перегляду сум, установлених у пункті 1 статті 20, конференція бере до уваги досвід, пов'язаний з подіями, що спричинили шкоду, і, зокрема, розмір заподіяної в їхньому результаті шкоди, зміну вартості валют і вплив запропонованих поправок на вартість страхування.
6. a) Зміну сум відповідно до цієї статті може бути здійснено не раніше, ніж через п'ять років з дати відкриття цієї Конвенції для підписання, і не раніше, ніж через п'ять років з дати набрання чинності поправкою, прийнятою раніше згідно із цією статтею.
b) Сума не може бути збільшена до розміру, що перевищує суму, яка відповідає максимальній межі відповідальності, що встановлена цією Конвенцією та є збільшуваною на шість відсотків на рік, які розраховуються за принципом складних відсотків, починаючи з дати відкриття цієї Конвенції для підписання.
c) Сума не може бути збільшена до розміру, що перевищує суму, яка відповідає триразовій максимальній межі відповідальності, установленій цією Конвенцією.
7. Депозитарій повідомляє всім Договірним державам про будь-яку поправку, прийняту конференцією відповідно до пункту 4. Поправка вважається прийнятою після закінчення вісімнадцяти місяців з дати повідомлення, якщо тільки протягом цього строку не меншу чверті держав, що були Договірними державами в момент прийняття цієї поправки, не інформували депозитарію про те, що вони не приймають цієї поправки; у цьому разі поправка відхиляється й чинності не набирає.
8. Поправка, що вважається прийнятою відповідно до пункту 7, набирає чинності через вісімнадцять місяців з дати її прийняття.
9. Усі Договірні держави пов'язані поправкою, якщо тільки вони не денонсують цієї Конвенції відповідно до статті 35 не пізніше, ніж за шість місяців до набрання поправкою чинності. Денонсація набирає чинності з дати набрання чинності поправкою.
10. Якщо поправка була прийнята конференцією, але передбачений для її прийняття державами строк тривалістю вісімнадцять місяців не сплив, держава, що стає Договірною державою протягом цього строку, пов'язана поправкою, якщо вона набирає чинності. Держава, що стає Договірною державою після закінчення цього строку, пов'язана поправкою, прийнятою відповідно до пункту 7. У випадках, зазначених у цьому пункті, держава пов'язана поправкою з моменту набрання нею чинності або з моменту набрання чинності цією Конвенцією для цієї держави, якщо це відбувається пізніше.
1. Ця Конвенція здається на зберігання Урядові Угорської Республіки.
a) надсилає всім державам - учасницям Дипломатичної конференції з прийняття Будапештської конвенції про договір перевезення вантажів внутрішніми водними шляхами, текст цієї Конвенції офіційною мовою, який не вдалося підготувати в ході Конференції, для цілей його перевірки;
b) інформує всі держави, зазначені в підпункті "a", про пропозиції стосовно внесення поправок до тексту, надісланого відповідно до підпункту "a";
c) визначає дату, з якої тексти цієї Конвенції всіма офіційними мовами вважаються погодженими й такими, що мають однакову силу;
d) інформує всі держави, зазначені в підпункті "a", про дату, установлену відповідно до підпункту "c";
e) надсилає всім державам, запрошеним для участі в Дипломатичній конференції з прийняття Будапештської конвенції про договір перевезення вантажів внутрішніми водними шляхами, і державам, що підписали цю Конвенцію або приєдналася до неї, засвідчену справжню копію цієї Конвенції;
f) повідомляє всім державам, які підписали цю Конвенцію або приєдналася до неї,
i) про кожне нове підписання, кожне повідомлення, а також про кожну заяву із зазначенням дати підписання, повідомлення або заяви;
ii) про дату набрання чинності цією Конвенцією;
iii) про кожну денонсацію цієї Конвенції із зазначенням дати, з якої ця Конвенція вважається денонсованою;
iv) про кожну поправку, прийняту згідно зі статтями 36 й 37 цієї Конвенції, із зазначенням дати набрання нею чинності;
v) про кожне повідомлення, що вимагається на підставі будь-якого положення цієї Конвенції.
3. Після набрання чинності цією Конвенцією депозитарій передає до Секретаріату Організації Об'єднаних Націй засвідчену справжню копію цієї Конвенції для її реєстрації та опублікування відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй.
Учинено в м. Будапешт 22 червня 2001 року в одному оригінальному примірнику англійською, нідерландською, німецькою, російською та французькою мовами, кожний з текстів якого має однакову силу.
На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, повноважні представники, належним чином на те вповноважені урядами своїх держав, підписали цю Конвенцію.
