Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 11 лютого 2026 року
у справі № 917/1500/18(917/1513/24)
Господарська юрисдикція
Щодо неможливості витребування майна від добросовісного набувача, який придбав його на електронних торгах у порядку виконання судового рішення
Фабула справи: ліквідатор ТОВ "УПСК Діамент" звернулася до господарського суду з позовом про витребування з чужого незаконного володіння фізичної особи ОСОБА_1 транспортного засобу.
На обґрунтування позову зазначалося, що за договором купівлі-продажу відбулося вибуття транспортного засобу з власності ТОВ "УПСК Діамент" на користь ТОВ "Топ Оіл Сервіс Компані". Вказаний договір в подальшому визнаний в судовому порядку недійсним. Оскільки право власності за ТОВ "Топ Оіл Сервіс Компані" на рухоме майно, передане за недійсним правочином скасоване, це майно, підлягає поверненню до ліквідаційної маси ТОВ "УПСК Діамент".
Господарський суд ухвалив рішення, залишене без змін апеляційним судом, про задоволення позову.
Мотивація касаційної скарги: АТ "Полтава-банк" вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедури реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та юридичне очищення майна, придбаного у такий спосіб; добросовісні покупці повинні бути впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільне від обтяжень і вимог інших осіб.
Правова позиція Верховного Суду: законом передбачено захист прав добросовісних набувачів у разі придбання ними майна у порядку, встановленому для виконання судових рішень (ч. 2 ст. 388 ЦК України). Саме законодавець визначив це безумовним правилом, закріпивши його у цій нормі. Установлене в ч. 2 ст. 388 ЦК України "обмеження віндикації" ґрунтується на авторитеті держави і суду, рішення якого як найважливіший акт правосуддя є обов'язковим до виконання на всій території України.
Прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та "юридичне очищення" майна, придбаного у такий спосіб. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам ст. 388 ЦК України, а тому втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
Законодавець у ч. 2 ст. 388 ЦК України закріпив норму, яка містить заборону на витребування майна, проданого на електронних торгах на виконання судових рішень, від добросовісного набувача. Тож єдиним можливим механізмом відновлення порушених прав є витребування такого майна, однак за умови доведеності недобросовісності набувача.
Висновки: за обставин придбання відповідачем майна на електронному аукціоні у виконавчому провадженні щодо виконання рішення суду відсутні підстави для обмежувального тлумачення норми ст. 388 ЦК України без урахування частини другої зазначеної статті в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, згідно з якою майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Ключові слова: юрисдикція спору, критерії розмежування юрисдикцій, реалізація майна на торгах, безвідплатне набуття майна
