Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 01 грудня 2025 року
у справі № 159/125/24
Цивільна юрисдикція
Щодо правомірності скасування рішень про відмову у наданні права на шлюб особі шістнадцятирічного віку за скаргою партнера (заінтересованої особи), яку заявник повністю визнав
Фабула справи: заявниця досягла шістнадцятирічного віку та виявила бажання зареєструвати шлюб зі скаржником. Тому звернулася із заявою про надання з ним права на шлюб. Стверджувала, що шлюб зі скаржником відповідає її інтересам, зокрема, з огляду на тривалі взаємні почуття та бажання створити сім`ю, а також враховуючи те, що батько заявниці не проти такого шлюбу.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви. Апеляційний суд погодився із судом першої інстанції.
Мотивація касаційної скарги: заінтересована особа наголосила, зокрема, на тому, що орган опіки та піклування і батько заявниці не заперечували проти надання їй права на шлюб зі скаржником, а апеляційний суд безпідставно застосував принцип згоди заявниці з рішенням суду першої інстанції тоді, коли вона підтримувала апеляційну скаргу скаржника.
Заявниця касаційну скаргу у відзиві підтримала.
Правова позиція Верховного Суду: суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України).
ВС звертає увагу на те, що диспозитивність один із принципів цивільного судочинства, на підставі якого учасник справи самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення у касаційному порядку та в яких межах.
Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення апеляційного провадження (ч. 4 ст. 364 ЦПК України).
Особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати касаційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення касаційного провадження (речення перше ч. 4 ст. 398 ЦПК України).
За обставинами справи апеляційну та касаційну скаргу на судові рішення судів попередніх інстанцій подав скаржник, а не заявниця. Остання обидві скарги визнала та просила їх задовольнити.
Верховний Суд звертає увагу на те, що за змістом ч. 2 ст. 23 СК України суд надає право на шлюб із конкретною особою, яка має бути залученою до участі у справі окремого провадження. З огляду на це, а також враховуючи, що подальша реалізація права на шлюб передбачає наявність спільного інтересу жінки та чоловіка, спрямованого на створення сімейного союзу, і їхнього спільного волевиявлення (ч. 1 ст. 21, ч. 1 ст. 24 СК України), якщо неповнолітня особа, яка подала заяву про надання їй права на шлюб із заінтересованою особою, самостійно не оскаржила відмову суду у задоволенні цієї заяви, але таку відмову оскаржила вказана заінтересована особа, а заявник (заявниця) визнав (визнала) апеляційну та касаційну скарги, відсутність відповідної скарги саме від заявника (заявниці) не може бути перешкодою для перегляду оскаржених судових рішень і за наявності підстав для їхнього скасування.
Висновки: беручи до уваги, що неповнолітня заявниця, хоч і не подала самостійно апеляційну та касаційну скарги на судові рішення судів попередніх інстанцій, але визнала вимоги цих скарг і просила їх задовольнити, маючи інтерес в отриманні права на шлюб (що за законом має ґрунтуватися на вільному волевиявленні обох сторін) саме зі скаржником, відсутність апеляційного та касаційного оскарження відповідних судових рішень саме заявницею не може бути перешкодою для їхнього перегляду, а за наявності підстав для скасування.
Ключові слова: надання права на шлюб, обмежена правоздатність, права неповнолітніх, умови залучення батьків
