Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 26 серпня 2025 року
у справі № 921/415/24
Господарська юрисдикція
Щодо правомірності встановлення земельного сервітуту для облаштування екопарковки з метою здійснення господарської (підприємницької) діяльності
Фабула справи: прокурор звернувся з позовом в інтересах держави до міської ради та ТОВ "І.Т.-Березовиця" про (1) визнання незаконним і скасування рішення міської ради "Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки"; (2) визнання недійсним і припинення на майбутнє договору про встановлення земельного сервітуту; (3) зобов`язання ТОВ "І.Т.-Березовиця" повернути міській територіальній громаді земельну ділянку.
Рішенням господарського суду позов задоволено частково. Визнано недійсним і припинено на майбутнє договір про встановлення земельного сервітуту. Зобов`язано ТОВ "І.Т.-Березовиця" повернути спірну земельну ділянку. В іншій частині позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Постановою апеляційного господарського суду рішення господарського суду залишено без змін із тих самих підстав.
Мотивація касаційної скарги: міська рада посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості встановлення земельного сервітуту з метою здійснення підприємницької діяльності.
Правова позиція Верховного Суду: основна відмінність між договором про встановлення сервітуту та договором оренди земельної ділянки полягає в тому, що встановлення земельного сервітуту не припиняє прав власника (землекористувача) земельної ділянки, щодо якої встановлений сервітут, володіти, користуватися (згідно з цільовим призначенням земельної ділянки) та розпоряджатися нею, у той час як договір оренди надає орендареві права володіння та користування орендованою земельною ділянкою та зобов`язує його повернути земельну ділянку після закінчення договору оренди орендодавцеві. Таким чином, в орендних правовідносинах земельна ділянка вибуває з володіння та користування орендодавця, в той час як власник (землекористувач) земельної ділянки, обтяженої сервітутом, продовжує володіти і користуватися нею згідно з її цільовим призначенням.
Згідно з ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1- 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд з'ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
За змістом ч. 1 ст. 235 Цивільного кодексу України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.
У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваних договорів, встановити фактичні правовідносин, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права. Водночас невикористання при вчиненні певного правочину термінів, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, а також викладення у різних документах взаємопов'язаних між собою прав і обов`язків сторін, що в сукупності складають зміст відповідних правовідносин, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони, шляхом оформлення "про людське око" (напоказ) іншого правочину. Тобто відсутність у спірних правочинах чіткого викладення усіх істотних умов, необхідних для договорів оренди, про яку зазначає суд апеляційної інстанції, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі земельних ділянок в користування.
Зміст оспорюваного договору свідчить, що саме договору оренди притаманні умови, спосіб та цілі користування земельною ділянкою у наведеному випадку для влаштування екопарковки, за цільовим призначенням за кодом КВЦПЗ 02.09 для будівництва та обслуговування паркінгів та автостоянок; діяльність з облаштування благоустрою території, будівництва та обслуговування паркінгів та автостоянок свідчить про постійне, повне використання земельної ділянки, тобто договір про встановлення земельного сервітуту фактично є договором оренди, укладеним поза конкурентними засадами.
Висновки: спірний земельний сервітут встановлено для облаштування екопарковки з метою здійснення господарської (підприємницької) діяльності ТОВ, тобто з метою отримання ним прибутку, що не допускається, оскільки земельним законодавством для цього встановлено інший спосіб отримання земельної ділянки у користування, а саме шляхом отримання землі в оренду користування на конкурентних засадах; задоволення таких потреб не є вимушеними діями, також вони не зумовлюють неможливість або утруднення користування сусідньою або іншою земельною ділянкою, якою користується це товариство.
Ключові слова: спосіб захисту порушених прав, введення в оману, ознаки підприємництва, розмежування правочинів
