Правова позиція

Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 31 січня 2022 року

у справі № 120/3801/21-а

Адміністративна юрисдикція

Щодо юрисдикції спорів з приводу оскарження рішення органу місцевого самоврядування про відмову у забезпеченні військовослужбовців житлом

Аналогічна правова позиція висловлена

Великою Палатою Верховного Суду в постановах

від 18.04.2018 у справі № 806/104/16

від 29.08.2018 у справі № 488/1176/14-а

від 07.11.2018 у справі № 358/460/16-ц

ФАБУЛА СПРАВИ

ОСОБА_1 звернувся до окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету міської ради, в якому просив: визнати протиправними дії міськвиконкому щодо відмови поліпшити його житлові умови відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби і статус ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» та зобов'язати відповідача виконати конституційну норму Закону України «Про статус ветеранів військової служби і статус ветеранів внутрішніх справ та їх соціальний захист» та надати у власність ОСОБА_1 займану ним житлову площу та передбачену ЖК України додаткову площу.

Ухвалою окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою апеляційного адміністративного суду, відмовлено у відкритті провадження у справі.

ОЦІНКА СУДУ

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на його думку, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки пов`язані з порушенням права особи отримати житло, то такі спори відносяться до захисту цивільних (житлових) прав, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача.

З огляду на зазначене спір про захист права конкретної фізичної особи на житло є не публічно-правовим, а приватноправовим.

Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.

У цьому випадку той факт, що відповідачем є суб'єкт владних повноважень не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.

При цьому факт прийняття окружним адміністративним судом ухвали про відмову у відкритті провадження у справі у зв`язку неналежністю спору до адміністративної юрисдикції, а також наявність ухвали районного суду про відмову у відкритті провадження у порядку цивільного судочинства, ставить під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

З огляду на зазначені обставини та наявність юрисдикційного конфлікту, який виник у зв`язку із процесуальною діяльністю судів, Верховний Суд вважає, що позивачу має бути забезпечено доступ до правосуддя, шляхом розгляду його позову за правилами адміністративного судочинства по суті позовних вимог згідно з Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод для забезпечення права позивача на доступ до правосуддя.

ВИСНОВКИ: оскільки спірні правовідносини пов'язані із забезпеченням позивача житлом, цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, позаяк у такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права. Отже, такий спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а пов`язаний з вирішенням питання щодо права на житло.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: спори за участю ОМС, оскарження рішень ОМС, житлове забезпечення військовослужбовців, захист житлових прав, житлові правовідносини, критерії розмежування судової юрисдикції