П О С Т А Н О В А
Іменем України
18 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 806/104/16
Провадження № 11-166апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О.С.,
суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира (далі КЕВ м. Житомира) на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року (судді Майор Г.І., Бучик А.Ю., Шевчук С.М.) у справі № 806/104/16 за позовом ОСОБА_1 до КЕВ м. Житомира, житлової комісії військової частини НОМЕР_1 (далі житлова комісія) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити дії та
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КЕВ м. Житомира та житлової комісії, у якому просив:
- визнати протиправними дії відповідачів щодо відмови в забезпеченні жилим приміщенням або грошовою компенсацією за належне йому для отримання жиле приміщення;
- зобов`язати КЕВ м. Житомира та житлову комісію надати позивачу житлове приміщення для проживання згідно з нормами, встановленими законодавством України, або виплатити належну грошову компенсацію;
- зобов`язати відповідачів у місячний строк надати звіт про виконання рішення суду в цій справі в порядку, передбаченому статтею 267 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 22 серпня 2013 року він був звільнений з військової служби у запас та перебуває на квартирному обліку в житловій комісії з 30 вересня 2013 року. З метою отримання житла звернувся до відповідачів, на що листом від 18 грудня 2015 року отримав відповідь КЕВ
м. Житомира, що його житлове питання вирішиться в порядку черговості. Натомість від житлової комісії жодної відповіді на своє звернення позивач не отримав, тому вважає, що цим порушені його права та інтереси.
Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 25 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовив.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції керувався тим, що цей спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 має бути забезпечений житлом у порядку черговості, тобто після того, як будуть забезпечені житлом особи, що перебувають у списку осіб, які мають право на позачергове одержання житла, раніше позивача.
Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково: постанову суду першої інстанції скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої
статті 157 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року).
Судове рішення мотивовано тим, що спори про надання житла особам, які потребують поліпшення житлових умов, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки в такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права, яке виникає із житлових відносин, що передбачає право на одержання житла у зв`язку з проходженням публічної служби, тому цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а пов`язаний з вирішенням питання щодо права на житло.
Не погодившись із ухвалою суду апеляційної інстанції, КЕВ м. Житомира подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої послався на порушення судами під час розгляду справи норм процесуального права. Скаржник просить скасувати зазначене судове рішення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 червня 2016 року відкрив касаційне провадження у справі, копії касаційної скарги надіслав учасникам справи з установленням строку для подання заперечень на неї.
11 липня 2016 року позивач подав заперечення на касаційну скаргу, у яких просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 14 лютого 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 березня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 проходив службу у Збройних Силах України. Наказом заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 14 березня 2013 року № 81 позивача звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19 червня 2013 року № 125 позивач виключений зі списків особового складу військової частини, знятий зі всіх видів забезпечення з направленням для зарахування на військовий облік до Житомирського ОМВК Житомирської області.
ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни.
Позивач звернувся до начальника КЕВ м. Житомира та голови житлової комісії із заявою про вирішення житлового питання.
Листом від 18 грудня 2015 року № 6173 за підписом начальника КЕВ м. Житомира позивачу було повідомлено, що його житлове питання буде вирішено в порядку черговості.
Відповідно до листа, надісланого житловою комісією, станом на 27 січня 2016 року ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку в Житомирському гарнізоні при військовій частині НОМЕР_1 у загальній черзі під № 1106 з постановленням на квартирний облік 30 січня 2013 року, у списку осіб на першочергове отримання за № 206 від 30 січня 2013 року та поза чергою за № 271 від 30 вересня 2013, а з установленим терміном два роки за № 12 від 30 вересня 2013 року (згідно з пунктом 18 статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).
Постановляючи оскаржену ухвалу, Житомирський апеляційний адміністративний суд обґрунтовано виходив з того, що позов ОСОБА_1 до КЕВ м. Житомира та житлової комісії підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки поданий на захист його житлових прав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі у редакції, чинній на час прийняття оскаржених рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного відповідачами права на отримання житла. Отже, цей позов поданий на поновлення прав позивача у сфері житлових відносин.
За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) у редакції, чинній на час прийняття оскарженого рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Оскільки спірні правовідносини пов`язані із захистом порушених житлових прав ОСОБА_1 , Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-14цс16, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від указаного висновку.
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України (у редакції, чинній з
15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
За правилами частини першої статті 350 КАС України (у цій самій редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Оскільки оскаржене судове рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків суду скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира залишити без задоволення.
2. Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня
2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.С. Золотніков
Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко
В.В. Британчук Л.І. Рогач
Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
В.І. Данішевська О.М. Ситнік
В.С.Князєв В.Ю. Уркевич
Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
Н.П. Лященко
Повний текст постанови підписано 24 квітня 2018 року.
