ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"07" вересня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3804/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінєвровектор до 1. Публічне акціонерне товариство Обчислювальна техніка та інформатика, м. Харків, 2. Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, м. Харків, 3. ОСОБА_1 , м. Харків 4. ОСОБА_2 , Зміївський р-н, с. Лиман, 5. ОСОБА_3 , м. Богодухів, 6. ОСОБА_4 , м. Донецьк 7. ОСОБА_5 , Золочівський р-н, с. Рясне, 8. ОСОБА_6 , м. Харків, 9. ОСОБА_7 , м. Харків, 10. ОСОБА_8 , м. Харків, 11. ОСОБА_9 , АДРЕСА_1 . Фізична особа-підприемець Нижегородова Галина Віталіївна, м. Харків 13. Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Іванова Ольга Сергіївна, м. Харків 14. ОСОБА_10 , м. Первомайський, 15. Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Погребняк Наталія Вікторівна, м. Харків, 16. ОСОБА_11 , м. Харків, 17. ОСОБА_12 , АДРЕСА_2 . Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець Іван Олександрович, м. Харків, 19. ОСОБА_13 , смт. Нова Водолага, 20. Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мірошніченко Тетяна Петрівна, м. Харків, 21. ОСОБА_14 , м. Харків, 22. Абдельрахман Ахмед, м. Дніпро 23. ОСОБА_15 , м. Павлоград, 24. ОСОБА_16 , м. Донецьк, 25. ТОВ РЕНТА РІЕЛТІ БУД, м. Київ, 26. ОСОБА_17 , Львівська обл, Жовківський р-н, с. Зашків, 27. ОСОБА_18 , м. Харків, 28. Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Янова Оксана Євгенівна, м. Харків, 29. ОСОБА_19 , м. Харків, 30. ОСОБА_20 , м. Харків, 31. ОСОБА_21 , м. Харків, 32. ОСОБА_22 , м. Харків, 33. ОСОБА_23 , м. Дніпро, 34. ОСОБА_24 , АДРЕСА_3 . ОСОБА_25 , м. Первомайський, 36. Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кошель Тетяна Владиславівна, м. Харків, 37. ОСОБА_26 , м. Дніпро, 38. ОСОБА_27 , Валківський р-н, смт. Ков`яги 39. ОСОБА_28 , м. Харків, 40. ОСОБА_29 , м. Вінниця, 41. ОСОБА_30 , Донецька обл., м. Миколаївка, 42. ОСОБА_31 , м. Харків, 43. ОСОБА_32 , м. Харків, 44. ОСОБА_33 , АДРЕСА_4 . ОСОБА_34 , м. Черкаси, 46. ОСОБА_35 , м. Харків, 47. ОСОБА_36 , м. Харків, 48. ОСОБА_37 , м. Харків, 49. ОСОБА_38 , м. Харків, 50. ОСОБА_39 , м. Богодухів, 51. ОСОБА_40 , м. Харків, 52. ОСОБА_41 , м. Харків, 53. Державний реєстратор КП "Постачальник послуг" Солоницівської селищної ради, Харківська обл. Луценко Павло Геннадійович, смт. Солоницівка, 54. Державний реєстратор Протопопівської сільської ради Дергачівського району, Харківська обл. Тесленко Ігор Анатолійович, Дергачівський р-н., с. Протопопівка, 55. Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Іванова Ольга Сергіївна, м. Харків, 56. Державний реєстратор Комунального підприємства "Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості" Протопопівської сільської ради Орлова Наталія Олександрівна, Дергачівський р-н., с. Протопопівка, 57. Державний реєстратор Комунального підприємства "Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості" Протопопівської сільської ради Жбадинський Олег Михайлович, Дергачівський р-н., с. Протопопівка, 58. ОСОБА_42 , м. Маріуполь, 59. ОСОБА_43 , м. Ізюм, 60. ОСОБА_44 , м. Полтава, 61. ОСОБА_45 , м. Харків, 62. ОСОБА_46 , м. Харків, 63. ОСОБА_47 , м. Харків, 64. ОСОБА_48 , Харківський р-н, с. Слобідське, 65. ОСОБА_49 , м. Харків, 66. ОСОБА_50 , м. Харків, 67. Державний реєстратор Департаменту реєстрації Харківської міської ради Тертишник Дмитро Олександрович, м. Харків, 68. Державний реєстратор Департаменту реєстрації Харківської міської ради Гетьман Павло Сергійович, м. Харків, 69. Державний реєстратор Департаменту реєстрації Харківської міської ради Прокопенко Олеся Олегівна, м. Харків, 70. Державний реєстратор Департаменту реєстрації Харківської міської ради Вєлєва Анастасія Олексіївна, м. Харків, 71. Державний реєстратор Департаменту реєстрації Харківської міської ради Венглюк Тетяна Василівна, м. Харків, 72. Державний реєстратор Департаменту реєстрації Харківської міської ради Гвоздович Аліна Ігорівна, м. Харків, 73. Державний реєстратор Департаменту реєстрації Харківської міської ради Івченко В`ячеслав Валерійович, м. Харків, 74. Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Алексєєва Ліана Василівна, м. Харків, 75. ОСОБА_51 , м. Чернігів, 76. ОСОБА_52 , м. Харків, 77. ОСОБА_53 , м. Харків, 78. ОСОБА_54 , м. Ромни, 79. ОСОБА_55 , м. Харків, 80. ОСОБА_56 , м. Харків, 81. ОСОБА_57 , м. Харків, 82. ОСОБА_58 , м. Харків, 83. ОСОБА_59 , м. Харків, 84. ОСОБА_60 , смт Борова, 85. ОСОБА_61 , м. Харків, 86. ОСОБА_62 , АДРЕСА_5 . Приватний нотаріус ХМНО Зубарєв Ігор Юрійович, м. Харків, 88. ОСОБА_63 , м. Дніпро, 89. ОСОБА_64 , м. Харків, 90. ОСОБА_65 , м. Харків, 91. ОСОБА_66 , м. Харків, 92. ОСОБА_67 , Харківський р-н, с. Докучаєвське, 93. ОСОБА_68 , АДРЕСА_6 . Приватний нотаріус ХМНО Жовнір Ярослав Вікторович, м. Харків, 95. ОСОБА_69 , м. Харків, 96. ОСОБА_70 , м. Харків, 97. ОСОБА_71 , м. Харків, 98. ОСОБА_72 , м. Харків, 99. ОСОБА_73 , м. Харків, 100. Приватний нотаріус ХМНО Ништик Людмила Олександрівна, м. Харків, 101. ОСОБА_74 , м. Харків, 102. ОСОБА_75 , м. Харків, 103. ОСОБА_76 , м. Харків, 104. ОСОБА_77 , м. Харків, 105. ОСОБА_78 , Донецька обл., м. Часів Яр, 106. ОСОБА_79 , м. Харків, 107. ОСОБА_80 , м. Харків, 108. ОСОБА_81 , м. Балаклія, 109. ОСОБА_82 , м. Харків, 110. ОСОБА_83 , м. Куп`янськ, 111. ОСОБА_84 , м. Харків, 112. Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бакумова Алла Валентинівна, м. Харків, 113. ОСОБА_85 , м. Харків, 114. ОСОБА_86 , м. Харків, 115. ОСОБА_87 , м. Харків, 116. ОСОБА_88 , АДРЕСА_7 . Державний реєстратор Департаменту реєстрації Харківської міської ради Сендик-Полянська Ірина Михайлівна, м. Харків, 118. ОСОБА_89 , м. Харків, 119. ОСОБА_90 , м. Лозова, 120. ОСОБА_91 , м. Бердянськ, 121. ОСОБА_92 , м. Харків, 122. ОСОБА_93 , м. Люботн, 123. ОСОБА_94 , м. Харків, 124. ОСОБА_95 , м. Енергодар, 125. ОСОБА_96 , м. Харків, 126: ОСОБА_97 , м. Київ про та за зустрічним позовом до про визнання недійсними протиправних підстав відчуження та поділу об`єкта нерухомого майна, визнання протиправними та скасування рішень державних реєстраторів та вилучення з реєстру відповідних їм записів ОСОБА_35 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Файнекс-Компані"; 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінєвровектор"; 3. Публічного акціонерного товариства "Обчислювальна техніка та інформатика" визнання недійсними договори за участю присутніх представників:
позивача (за первісним позовом) - Тимофіюк Г.О. (ордер серія АІ №1129929 від 06.07.2021); Луцького М.І. (ордер серія АІ №1139262 від 30.08.2021)
відповідача - ОСОБА_98 (представник Счастлівої Н.В.) (посвідчення №2929 від 31.05.2007 року)
відповідача - Спасибо В.В. (представника Пуляєва О.О.) (свідоцтво № 888 від 26.03.2012 року);
відповідачів (за первісним позовом): - ОСОБА_19 (особисто, паспорт серія НОМЕР_1 від 19.12.2007); - ОСОБА_20 (особисто, паспорт серія НОМЕР_2 від 26.11.1997); - ОСОБА_1 (особисто, паспорт серія НОМЕР_3 від 20.10.2000); - ОСОБА_99 (особисто, паспорт серія НОМЕР_4 від 17.03.2011); - ОСОБА_92 (паспорт серія № НОМЕР_5 від 25.09.1998); - ОСОБА_74 (особисто, паспорт НОМЕР_6 від 13.07.1998);
також присутні: ОСОБА_100 ; ОСОБА_73 ; ОСОБА_80 ; ОСОБА_101
ВСТАНОВИВ:
1. Загальний опис обставин справи та процесуального законодавства.
1. В провадженні господарського суду Харківської області знаходиться справа, яку прийнято до розгляду, де протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Жигалкіна І.П. та внесено інформацію до системи автоматизованого розподілу 15.02.2021, та після повернення з Верховного Суду було винесено Постанову у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.04.2021 по справі №922/3804/20 про залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_37 , та ОСОБА_56 , та залишеної без змін Постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 у справі № 922/3804/20 стосовно скасування ухвали Господарського суду Харківської області від 30.11.2020 у справі №922/3804/20, та передання для продовження розгляду до Господарського суду Харківської області.
Після усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі, судом було постановлено ухвалу від 27.05.2021 про поновлення провадження у справі № 922/3804/20 та призначення підготовчого засідання на 10 червня 2021 р. о 11:15.
Також, ухвалою суду від 22.06.2021 прийнято зустрічний позов (вх. №13551) ОСОБА_35 до спільного розгляду з первісним позовом про: - визнати недійсним Договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимог від 23.04.2019р. №23/04-2019/2;
- визнати недійсним Договір купівлі-продажу майнових прав від 20.06.2019р. №20/06--2019/2;
- визнати припиненою іпотеку нерухомого майна, а саме нежитлової будівлі літ. «А-11», загальною площею 7082,4 кв.м., розташованої за адресою м. Харків, вул. Котлова, 115, встановлену на підставі Іпотечного договору від 09.12.2013р. № З-Ю/13/081, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Обчислювальна техніка та інформатика» (3-й Відповідач за зустрічним позовом) і Публічним акціонерним товариством «Авант-Банк».
Ухвалою суду від 15.07.2021 було продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів до 26 серпня 2021 р., клопотання представника ОСОБА_35 (Відповідач) адвоката В.В. Спасибо (вх. № 16532 від 15.07.2021) про відкладення було задоволено та відкладено підготовче засідання на "08" серпня 2021 р. о 12:15.
02 серпня 2021 року за вхідним №17978 представником Позивача (за первісним позовом) - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЄВРОВЕКТОР» Тимофіюк Г.О. подано заяву про заміну (доповнення) предмету позову додатковою вимогою, на підставі ст.ст. 46, 48 ГПК України, де просить суд доповнити позовні вимоги наступного змісту: Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНЄВРОВЕКТОР" право іпотекодержателя об`єкта нерухомого майна, а саме: Нежитлова будівля літ. «А-11», загальною площею 7082,4 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_8 , який є предметом Іпотеки за Договором іпотеки №З-Ю/13/081 від 09.12.2013р. укладеним між Публічним акціонерним товариством «Авант-Банк» та Публічним акціонерним товариством «Обчислювальна техніка та інформатика».
Також було надано заперечення (вх. № 17982 від 02.08.2021) на заяву про застосування строку позовної давності.
Від представника ОСОБА_35 (Відповідач за первісним позовом\ Позивач за зустрічним позовом) адвоката В.В. Спасибо надійшла відповідь на відзив (вх. № 17951 від 02.08.2021) з додатком.
Так, суд своєю ухвалою від 03 серпня 2021 року прийняв заяву (вх. №17978 02.08.2021) подану представником Позивача (за первісним позовом) - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЄВРОВЕКТОР» Тимофіюк Г.О. про зміну (доповнення) предмету позову додатковою вимогою до розгляду; закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 26 серпня 2021 року о 12:15. А ухвалою від 26.08.2021 повідомлено учасників справи, що судове засідання у справі відбудеться 07 вересня 2021 р. о(б) 11:00 год.
Представник Позивача (за первісним позовом) у судовому засіданні первісні позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд задовольнити їх. Щодо зустрічного позову заперечує та просить суд відмовити у повному обсязі.
Представник Відповідача (ів) (за первісним позовом) у судовому засіданні заперечує щодо вимог викладених у первісному позові.
Представник Позивача (за зустрічним позовом) підтримує вимоги викладені в зустрічному позові та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.
Виконуючи вимоги ст. 120 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України), суд вважає за доцільне зазначити, що ним виконані всі вимоги стосовно викликів та повідомлень учасників процесу, проте неявка сторін або інших учасників справи, які належним чином повідомлялись про дату, час і місце розгляду справи, не з`являлись до суду, не перешкоджає розгляду справи, а отже вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представників відповідача.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
У відповідності до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Згідно ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Матеріали справи свідчать про те, що господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України щодо надання до суду своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.
Так згідно з матеріалами справи вбачається, що не всі відповідачі скористувалися своїм процесуальним правом участі у судовому, повноважного представника для участі у судовому засіданні направлено не було, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надано, проте суд вважає можливим розглянути справу у відсутності будь-якого представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості ознайомитись з процесуальними документами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Враховуючи положення ст. ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.
Згідно ст. 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Також, судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - Конвенція), яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.
Отже враховуючи надані учасниками справи докази, їх посилань щодо обставини, на яких ґрунтуються як позовні вимоги так й заперечення, пояснення, суд вважає за доцільне надати стислий опис наявних в матеріалах справи доказів.
1.1. Позивач, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЄВРОВЕКТОР» звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом (т. 19 а.с 5-68) до перелічених в позовній заяві фізичних та юридичних осіб, нотаріусів та державних реєстраторів, про визнання недійсними протиправних підстав відчуження і поділу об`єкта нерухомого майна, визнання протиправними та скасування рішень державних реєстраторів та вилучення з реєстру відповідних їм рішень.
02 серпня 2021 року за вхідним № 17978 представником Позивача на підставі ст.ст.46,48 ГПК Україні подано заяву про заміну (доповнення) предмету позову додатковою вимогою такого змісту: визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЄВРОВЕКТОР» право іпотекодержателя об`єкта нерухомого майна, а саме: нежитлова будівля літ. «А-11», загальною площею 7082,4 кв.м., розташованої за адресою м. Харків, вул. Велика Панасівська, 115, який є предметом іпотеки за договором іпотеки № З-Ю/13/081 від 09.12.2013 р., укладеним між Публічним акціонерним товариством «Авант-Банк» та Публічним акціонерним товариством «Обчислювальна техніка та інформатика».
Як вже зазначалось, що Відповідачі заперечують проти задоволення позовних вимог в повному обсязі посилались на обставини та підстав викладених у відзиві (т. 28 а.с. 174-183; т. 29 а.с. 79-88) на позов, де вважають позов незаконним та необґрунтованим.
Крім того Відповідачами було подано заяву про застосування позовної давності (т. 28 а.с. 156-160) до наступних позовних вимог:
(1). Визнання недійсним Рішення № 29867323 від 02.06.2016 р. приватного нотаріуса Лазарєвої Людмили Іванівни, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ, щодо об`єкта нерухомого майна: нежитлова будівля літ. «А-11» Р/Н 235710463101 Харківська обл., м. Харків, вулиця Котлова, будинок 115 (Припинення іпотеки).
(2). Визнання недійсним Рішення № 29867906 від 02.06.2016 р. приватного нотаріуса Лазарєвої Людмили Іванівни, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ, щодо об`єкта нерухомого майна: нежитлова будівля літ. «А-11» Р/Н 235710463101 Харківська обл., м. Харків, вулиця Котлова, будинок 115 (Припинення обтяження).
(3). Визнання недійсним Рішення № 29868266 від 02.06.2016 р. приватного нотаріуса Лазарєвої Людмили Іванівни, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ, щодо об`єкта нерухомого майна: нежитлова будівля літ. «А-11» Р/Н 235710463101 Харківська обл., м. Харків, вулиця Котлова, будинок 115 (перехід права власності).
(4). Визнання недійсним Рішення № 29895329 від 03.06.2016 р. приватного нотаріуса Лазарєвої Людмили Іванівни, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ, щодо об`єкта нерухомого майна: нежитлова будівля літ. «А-11» Р/Н 235710463101 Харківська обл., м. Харків, вулиця Котлова, будинок 115 (Перехід права власності).
(5). Визнання протиправними та скасувати рішення державних реєстраторів та вилучити з реєстру відповідні записи, вчинені на підставі таких рішень, а саме:
- Рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лазарєвої Людмили Іванівни індексний номер 29868266 від 02.06.2016 р. щодо об`єкта нерухомого майна: нежитлова будівля літ. «А-11», що розташований за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Велика Панасівська, будинок 115, Р/Н 235710463101 (реєстрація права власності за Денисенко Ніна Володимірівна);
- Рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лазарєвої Людмили Іванівни, індексний номер 29868266 від 02.06.2016 р., щодо об`єкта нерухомого майна: нежитлова будівля літ. «А-11», що розташований за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Велика Панасівська, будинок 115, Р/Н 235710463101 (припинення іпотеки);
- Рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лазарєвої Людмили Іванівни, індексний номер 29867906 від 02.06.2016 р., щодо об`єкта нерухомого майна: нежитлова будівля літ. «А-11», що розташований за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Велика Панасівська, будинок 115, Р/Н 235710463101 (реєстрація обтяження).
Відповідачем за первісним позовом ОСОБА_35 подано зустрічний позов (т. 28 а.с 104-111) в якому просить: визнати недійсним Договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимог від 23.04.2019 р. № 23/04-2019/2; визнати недійсним Договір купівлі-продажу майнових прав від 20.06.2019 р. №20/06--2019/2; визнати припиненою іпотеку нерухомого майна, а саме нежитлової будівлі літ. «А-11», загальною площею 7082,4 кв.м., розташованої за адресою вул. Велика Панасівська, 115, встановлену на підставі Іпотечного договору від 09.12.2013 р. №З-Ю/13/081, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Обчислювальна техніка та інформатика» (3-й Відповідач за зустрічним позовом) і Публічним акціонерним товариством «Авант-Банк».
1.2. Розглянувши справу у відкритому судовому засіданні, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши залучені до матеріалів судової справи письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.
1.3. Публічне акціонерне товариство «Авант-Банк» (код ЄДРПОУ 36406512, припинене 03.08.2020р., номер запису 10731110035017065) 05 грудня 2013 р. уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будпромтех-1» (правонаступник ТОВ «Шотлайн», припинене у 2017р.) кредитний договір № К-Ю/13/039. За умовами зазначеного кредитного договору ПАТ «Авант-Банк» зобов`язався видати ТОВ «Будпромтех-1» банківський кредит. Після укладення кредитного договору сторони вносили до нього зміни шліхом укладення додаткових договорів №№ 1-8. З урахуванням змін, що вносились до кредитного договору додатковими договорами, остаточна сума кредиту склала 75577000 грн., а остаточний строк повернення основної суми кредиту був визначений 02.12.2016 р.
1.4. З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором № К-Ю/13/039, ПАТ «Авант-Банк» 09.12.2013 р. уклав з Публічним акціонерним товариством «Обчислювальна техніка та інформатика» іпотечний договір № З-Ю/13/081, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. за реєстр. № 4408. Предметом іпотеки стала належна іпотекодавцеві нежитлова будівля літ. «А-11», загальною площею 7082,4 (сім тисяч вісімдесят два цілих, сорок сотих) кв.м., розташована за адресою: м. Харків, вул. Котлова, будинок 115. У зв`язку із укладенням додаткових договорів до кредитного договору, до іпотечного договору також укладались Додаткові угоди №№ 1-4. Інформація про укладення іпотечного договору та обтяження майна була внесена до Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно.
Перелічені вище фактичні обставини підтверджуються залученими до матеріалів справи засвідченими копіями кредитного договору, додаткових договорів до нього, іпотечного договору, додаткових угод до нього, витягом з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно, наданими позивачем за первісним позовом.
1.5. 02.06.2016р. рішенням № 29867323 приватного нотаріуса Лазарєвої Людмили Іванівни була проведена державна реєстрація іншого речового права, іпотека (припинення) на нежитлову будівлю літ. «А-11», реєстраційний номер 235710463101, розташовану за адресою: АДРЕСА_8 .
Крім того, 02.06.2016р. рішенням № 29867906 приватного нотаріуса Лазарєвої Людмили Іванівни була проведена державна реєстрація обтяження, заборона на нерухоме майно (припинення) на нежитлову будівлю літ. «А-11», реєстраційний номер 235710463101, розташовану за адресою: АДРЕСА_8 .
Також, 02.06.2016 р. рішенням № 29868266 приватного нотаріуса Лазарєвої Людмили Іванівни була проведена державна реєстрація права власності на нежитлову будівлю літ. «А-11», реєстраційний номер 235710463101, розташованої за адресою: АДРЕСА_8 , за суб`єктом ОСОБА_16 , РНОКПП НОМЕР_7 , паспорт НОМЕР_8 .
03.06.2016р. рішенням № 29895329 приватного нотаріуса Лазарєвої Людмили Іванівни була проведена державна реєстрація права власності на нежитлову будівлю літ. «А-11», реєстраційний номер 235710463101, розташованої за адресою: АДРЕСА_8 , за Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕНТА РІЕЛТІ БУД».
Як вбачається із наданих Позивачем до матеріалів справи письмових доказів, зміна власника здійснилась у зв`язку із внесенням ОСОБА_16 нежитлової будівлі до статутного капіталу ТОВ «РЕНТА РІЕЛТІ БУД».
Перелічені вище фактичні обставини підтверджуються залученими до матеріалів справи засвідченими копіями рішень приватного нотаріуса Лазарєвої Людмили Іванівни, протоколом № 1 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТА РІЄЛТІ БУД» від 02.06.20216 р., актом приймання-передачі нерухомого майна від 02.06.2016 р., наданими Позивачем за первісним позовом.
1.6. Надалі, 14.12.2017 р. державним реєстратором прав на нерухоме майно Жбадинським О.М., рішенням № 38736739 закрито розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу за реєстраційним номером 235710463101.
Як вбачається із змісту даного рішення, воно було прийнято внаслідок того, що раніше була проведена державна реєстрація права власності на нежитлові приміщення з реєстраційними номерами 1438137863101, 1437945263101, 1438069663101, 1438117063101, що розташовані за адресою: АДРЕСА_8 , які утворилися в результаті поділу об`єкта нерухомого майна нежитлової будівлі літ. «А-11», реєстраційний номер 235710463101.
1.7. Потім, 15.12.2017р. ТОВ «РЕНТА РІЄЛТІ БУД» здійснило продаж належних йому приміщень.
Зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О.С. за № 1946, у власність громадянина ОСОБА_37 , РНОКПП НОМЕР_9 були передані нежитлові приміщення фрагменту 1-го поверху №№ 1-1-:1-9, 1-29-:-1-56, 1-84-:-1-88, 1-90-:-1-95 площею 468,7 кв.м., 2-го поверху № 2-1-:-2-24 площею 381,4 кв.м., 3-го поверху № 3-1-:-3-18 площею 405,9 кв.м., 4-го поверху № 4-1-:-2-23 площею 402,5 кв.м., 5-го поверху № 5-1-:-5-23 площею 400,6 кв.м. в літ. «А-11», АДРЕСА_8 .
На підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О.С. за № 1952, у власність громадянина ОСОБА_35 , РНОКПП НОМЕР_10 були передані нежитлові приміщення 6го поверху №№ 6-1-:-6-26, площею 400,9 кв.м., 7-го поверху № 7-1-:-7-24 площею 405,8 кв.м., 8-го поверху № 8-1-:-8-22 площею 407,4 кв.м., 9-го поверху № 9-1-:-9-23 площею 404,2 кв.м., 10-го поверху № 10-1-:-10-26 площею 404,9 кв.м., 11-го поверху № 11-1-:-11-24 площею 406,6 кв.м., машинного відділення № І-:-ІV площею 78,7 кв.м. в літ. «А-11», АДРЕСА_8 .
На підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О.С. за № 1949 у власність громадянина ОСОБА_39 , РНОКПП НОМЕР_11 були передані нежитлові приміщення підвалу №№ 0-1-:0-63, площею 1196,8 кв.м., нежитлові приміщення технічного поверху № 1-:-44 площею 421,3 кв.м., нежитлові приміщення фрагменту 1го поверху №№ 1-10, 1-10а, 1-11:1-28 1-57:1-63, 1-65:1-71, 1-75, 1-77, 1-78, 1-80:1-83, 1-96:1-102 в літ. «А-11», загальною площею 896,7 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_8 .
Факт переходу права власності і нові власники були зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Перелічені вище фактичні обставини підтверджуються залученими до матеріалів справи засвідченими копіями договорів купівлі-продажу, рішенням № 38736739, витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наданими позивачем за первісним позовом.
1.8. В подальшому, протягом 2017-2020 років приміщення в літ. «А-11», м. Харків, вул. Велика Панасівська, будинок 115, були переведені у житловий фонд і зареєстровані як квартири на підставі декларацій про готовність об`єктів до експлуатації, засвідчені копії яких надані Позивачем до матеріалів судової справи.
Після цього квартири відчужувались на підставі цивільно-правових договорів купівлі-продажу, засвідчені копії яких також залучені Позивачем до матеріалів судової справи.
Особи, які приймають участь у судовому розгляді, визнають факти переведення нерухомості до категорії житлової, а також укладення та виконання зазначених договорів.
Також, ці обставини об`єктивно підтверджуються залученими Позивачем до матеріалів судової справи засвідченими копіями декларацій про готовність об`єктів до експлуатації, цивільно-правових договорів купівлі-продажу, витягами про державну реєстрацію прав, іншими доказами. Таким чином, зазначені обставини суд вважає встановленими.
1.9. ПАТ «Авант Банк» в травні 2016 року звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до ПАТ «Обчислювальна техніка таінформатика» прозвернення стягнення на предмет іпотеки - нежитлову будівлю літ. «А-11» загальною площею 7082,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_8 .
Господарський суд Харківської області рішенням від 07.12.2020 р. у справі № 922/1428/16 відмовив у задоволенні позову в повному обсязі.
Рішення не набрало чинності у зв`язку із його оскарженням до суду апеляційної інстанції. Східний апеляційний господарський суд зупинив провадження у справі № 922/1428/16 до розгляду даної справи.
1.10. До винесення рішення у зазначеній справі ПАТ «Авант Банк», за ствердженням Позивача, 23.04.2019 р. уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАЙНЕКС-КОМПАНІ» Договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги №23/04-2019/2.
За умовами цього договору, в тому числі, від ПАТ «Авант Банк» до ТОВ «ФАЙНЕКС-КОМПАНІ» було передано право вимоги по зобов`язанням, забезпеченим іпотечним договором № З-Ю/13/081 від 09 грудня 2013 р.
ТОВ «ФАЙНЕКС-КОМПАНІ» не здійснило державну реєстрацію прав на іпотеку за собою.
Натомість, уповноважений представник цього товариства подав заяву про залишення позову ПАТ «Авант Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки (справа № 922/1428/16) без розгляду.
20.06.2019р. ТОВ «ФАЙНЕКС-КОМПАНІ» уклало з ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ФІНЄВРОВЕКТОР» Договір купівлі-продажу майнових прав № 20/06-2019/2.
За умовами цього договору, в тому числі, від ПАТ «Авант Банк» до ТОВ «ФАЙНЕКС-КОМПАНІ» було передано право вимоги по зобов`язанням, забезпеченим іпотечним договором № З-Ю/13/081 від 09 грудня 2013р.
Перелічені вище фактичні обставини підтверджуються наданими позивачем до матеріалів справи засвідченими копіями договорів купівлі-продажу майнових прав, а також ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.06.2019р. по справі № 922/1428/16.
1.11. Також судом встановлено, що ПАТ «АВАНТ-БАНК» (код ЄДРПОУ 36406512) було припинено 03.08.2020 р., номер запису: 10731110035017065, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
1.12. Згідно ст. 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.ч. 1 та 2 ст. 2 ГПК України).
Водночас, одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, суть якого визначена у ст. 14 ГПК України та полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У юридичній науці під диспозитивністю (від лат. dispositus - упорядкований, розподілений) розуміється можливість суб`єктів самостійно упорядкувати (регулювати) свої відносини, діяти на власний розсуд: вступати чи відмовитись від участі у правовідносинах, визначати їх зміст, здійснювати свої права або утримуватися від цього.
1.13. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є правова визначеність (legal certainty), яка вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.
Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (а. 6 п.п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 №2-р/2017, а. 6 п.п. 4.1 п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 №6-р/2019).
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська комісія) у доповіді «Верховенство права», схваленій на 86-му пленарному засіданні, яке відбулося 25 - 26 березня 2011, також зазначала, що однією із складових принципу верховенства права є юридична визначеність, яка є істотно важливою для питання довіри до судової системи та верховенства права. У цій доповіді також вказано, що юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими, точними і спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (п.п. 44, 46).
Процедурний аспект принципу верховенства права базується на тому, що вимоги правотворчої та правозастосовної практики повинні відповідати певним стандартам, як-от: заборона зворотної дії закону; вимога ясності та несуперечності закону; вимога щодо однакового застосування закону тощо.
Відповідно до ч. 4 четвертої ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Свого часу, Європейський суд з прав людини (надалі- ЄСПЛ) наголосив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» від 28.11.1999 №28342/95, § 61).
Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії» від 29.112016 №76943/11, § 123).
Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ у справі «С.В. проти Сполученого Королівства» від 22.11.1995 №20166/92, § 36).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11.11.1996 №17862/91, § 31-32, «Вєренцов проти України», від 11.04.2013 №20372/11, § 65, «Del Rнo Prada проти Іспанії» від 21.10.2013 №42750/09, § 93).
ЄСПЛ зауважував на тому, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» від 06.12.2007 №15123/03, § 45).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Аксіс та інші проти Туреччини» від 30.04.2019 (№ 4529/06, § 53-56) зазначено, що очевидні суперечності у прецедентній практиці вищого суду та невиконання механізму, спрямованого на забезпечення гармонізації судової практики стали причиною порушення прав громадян на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі «Серявін та інші проти України» (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навивши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (п. 32 рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Роуз Торія проти Іспанії», параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», параграф 32).
1.14. Відповідно до вимог ч.1 ст. 36 закону «Про судоустрій і статус суддів» ВС є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики в порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. У п. 6 ч. 2 цієї статті передбачено, що ВС забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до ч. 6 ст. 13 закону «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах ВС, ураховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно із ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах ВС.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
1.15. Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд вирішив, що первісний позов не підлягає задоволенню, а позов зустрічний має бути задоволений повністю, виходячи з наступного.
2. Щодо наявності у Позивача права на позов.
Відповідачі заперечують можливість подання Позивачем позову, оскільки Позивач не зареєстрував право іпотеки за укладеним ним договором купівлі-продажу майнових прав та посилаються при цьому на зміст норм ст. 2 ч.1 п 1), ст. 4 ч.1 п. 4), ст. 12 ч. 1, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV, ч. 2 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року № 898-IV.
Суд критично оцінює дані твердження Відповідачів, оскільки згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.
Таким чином, у випадку, якщо Позивач вважає, що рішеннями чи діями Відповідачів його права порушуються, не визнаються чи оспорюються, - він має право звернутися до господарського суду за захистом своїх прав чи законних інтересів і його позов має бути розглянутий по суті. Право на звернення до суду не може бути обмежене за виключенням прямо передбачених законом випадків.
3. Щодо обраного сторонами способу захисту права.
3.1. Верховний суд 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18 (провадження № 61-19252св19) зазначив, що кожна особа має правоу порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбаченостаттею 16 ЦК України.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей55, 124 Конституції Українитаст. 13 Конвенції , відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положенняКонституції Українита Конвенції мають вищу юридичну силу (статті8,9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбаченийстаттею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням (зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13).
3.2. При визначенні способу захисту слід ураховувати положення ч. 1 ст. 14, п. 4 ч. 3 ст. 162 ГПК України, згідно з якими спосіб захисту, який може застосувати суд при вирішенні справи, обирає позивач, тому суд позбавлений можливості на власний розсуд обирати і захищати права позивача у спосіб, який ця особа не просить застосувати.
За загальним правилом (ч. 1 ст. 5 ГПК України) суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Викладене слід розуміти так, що суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачено нормою матеріального права або договором.
При цьому позивач, обираючи спосіб захисту, який він просить суд застосувати для захисту його прав, свобод чи інтересів, може обирати між кількома способами захисту (передбаченими законом або договором), якщо це не заборонено законом.
Якщо ж законом або договором не передбачено способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ГПК України).
Наведене з урахуванням положень ч. 1 ст. 2 ГПК України означає, що спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при здійсненні судочинства, у будь-якому випадку має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, і дає змогу забезпечити реальне поновлення у порушених правах.
Отже, обираючи спосіб захисту, позивач насамперед повинен перевірити, чи не передбачає закон або договір ефективного способу захисту.
Якщо такий спосіб захисту законом або договором передбачено, позивач повинен обрати саме цей спосіб.
Якщо у зазначеному випадку позивач обрав інший спосіб захисту, суд має відмовити у задоволенні позову, крім випадку, коли з урахуванням положень ч. 2 ст. 5 ГПК України дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту спроможний більш ефективно захистити порушені права, свободи чи інтереси особи, але за умови, що такий спосіб захисту є адекватним обставинам справи.
Якщо ефективного способу захисту законом або договором не передбачено і позивач обирає інший ефективний спосіб захисту його прав, свобод чи інтересів, у позовній заяві має бути наведено відповідне обґрунтування необхідності застосування такого способу захисту, інакше суд залишає позовну заяву без руху на підставі ч. 1 ст. 174 ГПК України.
Суд не має права виходити за межі позовних вимог для визначення ефективного способу захисту права замість позивача.
Таким чином, правильне застосування наведеної процесуальної норми не призведе до виходу за межі позовних вимог і порушення принципу диспозитивності.
Для правильного визначення у рішенні суду іншого способу захисту необхідною є наявність одночасно трьох умов:
а) жоден визначений законом або договором спосіб захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу з огляду на обставини конкретної справи не забезпечує ефективного захисту або поновлення такого права, свободи, інтересу позивача;
б) позивач у позові просить суд застосувати інший конкретний спосіб захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу;
в) визначений позивачем інший спосіб захисту не суперечить закону.
Означене вище судом підтверджується і позицією ВС викладеної в Огляді проблемних питань застосування судами окремих положень ГПК України за результатами проведених нарад, семінарів, круглих столів із місцевими та апеляційними судами, за липень 2019 року.
3.3. Верховний суд в Постанові Великої палати Верховного суду від 05.06.2018 р. по справі №3 38/180/17 (провадження № 14-144цс18) наголосив, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Близькі за змістом висновки містяться в Постанові Великої палати Верховного суду від 30.01.2019р. по справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18); від 11.09.2019р. по справі №487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19); від 19.02. 2020р. по справі №210/4458/15-ц (провадження №14-354цс19); від 04.04.2020р. по справі №610/1030/18 (провадження №14-436цс19); від 16.06.2020р. по справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19); від 15.09.2020р. по справі №469/1044/17 (провадження №14-317цс19) та інших.
В Постанові Великої палати Верховного суду від 14.11.2018 по справі № 183/1617/16 (14-208цс18) зазначено про наступне. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17).
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Такий висновок також викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, де є посилання на подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.
Позивачем, зокрема, заявлені позовні вимоги про:
- визнання недійсними договорів про відчуження об`єктів нерухомого майна в нежитловій будівлі літ. «А-11», загальною площею 7082,4 кв.м., розташованої за адресою м. Харків, вул. Велика Панасівська, 115;
- визнання недійсними протиправних підстав поділу зазначеного об`єкта нерухомого майна;
- визнання протиправними та скасування рішень державних реєстраторів та вилучення з реєстру відповідних їм рішень;
При цьому, в позовній заяві Позивач визнає, що згідно ч. 1 ст. 23 Закону України «Про іпотеку», у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
В Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 24.01.2020 р. у справі № 910/10987/18 зазначено: у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності на майно.
Крім того суд враховує, що згідно ч.ч.1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України (надалі ЦК Україні), підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою, п`ятоюташостою статті 203ЦК Україні. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Нормами ч.ч.1, 3 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Застосовуючи норми ч.ч.1, 2 ст. 215 ЦК України та ч.ч.1, 3 статті 12, ст. 23 Закону України «Про іпотеку» в сукупності з висновками, викладеними в рішеннях Верховного суду України, Верховного суду, суд вважає, що Позивачем в даній частині обраний неефективний спосіб захисту права. Належним і ефективним способом захисту прав Позивача є звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідний позов вже розглядається в господарському суді (справа № 922/1428/16).
3.4. Що ж до позовних вимог в частині визнання за Позивачем права іпотекодержателя об`єкта нерухомого майна, а саме: нежитлова будівля літ. «А-11», загальною площею 7082,4 кв.м., розташованої за адресою м. Харків, вул. Велика Панасівська, 115, який є предметом Іпотеки за Договором іпотеки № З-Ю/13/081 від 09.12.2013 р. укладеним між Публічним акціонерним товариством «Авант-Банк» та Публічним акціонерним товариством «Обчислювальна техніка та інформатика», - суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду в п.9.8 Постанови від 15.06.2021 року по справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначила, що у випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині відповідають критерію ефективності і мають розглядатись в порядку позовного провадження.
4. Щодо переходу прав та обов`язків іпотекодавця до зареєстрованих власників майна.
4.1. Відповідно до ст. 2 ч. 1 п.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Нормою ст. 3 ч.1 п.1) зазначеного Закону передбачено, що загальними засадами державної реєстрації прав є гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
А відповідно до норми ч. 5 ст. 12 зазначеного Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі.
Велика Палата Верховного Суду в п.9.8 Постанови від 15.06.2021 року по справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) висловила наступні правові позиції:
«7.14.Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц).
7.15.Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).
7.16.Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19).
7.21.З огляду на наведені у постанові в справі № 922/2416/17 мотиви, для забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити шляхом конкретизації від її висновку, викладеного у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, а також від аналогічного висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц та від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц.
7.22.Означена конкретизація висновків полягає у такому:
- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню;
- при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.
9.9. Як зазначено вище (див. розділ 7 постанови) при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушеннямзакону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки.
Крім того, в Постанові від 20.03.2019 року по справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив наступне: конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням. Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної квартири у як добросовісних набувачів, призведе до порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції.
4.2. Суд також вважає за можливе у виниклому спорі застосувати і положення Постанови КГС ВС від 18.02.2021 у справі No 14/5026/1020/2011.
Так, КГС ВС зазначив, що спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) цього майна, сторонами спору є особи, які претендують на зазначене майно. Тому для правильного вирішення спору суду слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно у позивача; факт перебування майна у незаконному володінні відповідача; факт відсутності у відповідача правових підстав для володіння майном; факт добросовісного (недобросовісного) володіння чужим майном.
При цьому незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач.
Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.
Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.
Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку, від добросовісного лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 ЦК Украіїни.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здіийснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування і наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій? пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.
4.3. Виходячи з наданих до матеріалів судової справи письмових доказів можна встановити, що станом на момент придбання Відповідачами-фізичними особами квартир в будівлі літ. «А-11», розташованій за адресою: АДРЕСА_8 , в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості про існування у будь-яких третіх осіб прав чи обтяжень відносно придбаного Позивачами нерухомого майна. Навпаки, це майно було зареєстроване за відчужувачами і було вільне від будь-яких зобов`язань чи обтяжень.
4.4. При цьому, в матеріалах судової справи відсутні належні, достатні і допустимі докази того, що Відповідачі, які є власниками квартир в будівлі літ. «А-11», розташованій за адресою: АДРЕСА_8 , станом на момент придбання квартир діяли недобросовісно, зокрема, знали або не могли не знати про існування у будь-яких третіх осіб прав чи обтяжень відносно придбаного позивачами нерухомого майна.
4.5. В судовому засіданні представник Позивача наголосив на тому, що станом на момент придбання Відповідачами квартир в єдиному реєстрі судових рішень (надалі - ЄДРСР) була розміщена інформація про існування господарського спору по справі № 922/1428/16, що на думку позивача, давало Відповідачам можливість пересвідчитись в тому, що відносно нерухомого майна існує спір і тому при укладенні договорів купівлі-продажу вони виявили свою необачність.
Суд критично оцінює зазначені ствердження.
Предметом спору по справі № 922/1428/16 є звернення стягнення на нежитлову будівлю літ. «А-11» в цілому. Зазначений позов не передбачав розгляду питань про законність припинення права іпотеки, припинення обтяжень, поділу вказаної нежитлової будівлі, законність переведення приміщень з нежитлових в житлові, законність продажів об`єктів в будівлі після припинення права іпотеки та т.ін. А предметом договорів купівлі-продажу, які укладали Відповідачі у справі, є квартири, які станом на момент укладення зазначених договорів були і є окремим самостійним об`єктом права.
Отже, при укладенні цих договорів Відповідачі повинні були пересвідчитись про відсутність спорів та обтяжень саме стосовно квартир. При цьому, єдиним джерелом, в якому відповідачі повинні були брати достовірну, повну та об`єктивну інформацію, за змістом норм ст.ст. 3, 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»були дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачі виявили розумну і належну обачність і пересвідчились в тому, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на момент укладенні спірних договорів купівлі-продажу квартир була відсутня інформація про обтяження чи права третіх осіб.
За таких обставин відповідачі, які добросовісно покладалася на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, не знали і не мали знати про існування будь-яких прав чи обтяжень, набули право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що слід відмовити в позові в частині визнання за позивачем права іпотекодержателя об`єкта нерухомого майна, а саме: нежитлова будівля літ. «А-11», загальною площею 7082,4 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_8 , який є предметом Іпотеки за Договором іпотеки № З-Ю/13/081 від 09.12.2013 р. укладеним між Публічним акціонерним товариством «Авант-Банк» та Публічним акціонерним товариством «Обчислювальна техніка та інформатика».
5. Щодо рішення Київського районного суду м. Донецька від 21.02.14 року у справі № 257/1598/14-ц.
5.1. Позивач за первісним позовом стверджує наступне:
- рішення Київського районного суду м. Донецька від 21.02.14р. у справі № 257/1598/14-ц стало підставою для виведення майна з іпотеки;
- рішення Київського районного суду м. Донецька від 21.02.14р. у справі № 257/1598/14-ц є підробленим, оскільки воно відсутнє в Єдиному державному реєстрі судових рішень, на офіційному сайті судової влади України, а також відповідно до листа Павлоградського районного суду Дніпропетровської області від 07.05.2019 за № 1.86/55/2019 станом на 07 травня 2019 року на адресу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільна справа № 257/1598/14 за позовом ОСОБА_16 до Публічного акціонерного товариства «Обчислювальна техніка та інформатика», ПАТ «Авант-Банк», третя особа ТОВ «Будпромтех-1» про визнання права власності, визнання договору іпотеки недійсним, виключення записів, з Київського районного суду м. Донецька не надходила та не передавалася.
Також Позивач посилається на факти, встановлені Окружним адміністративним судом міста Києва в постанові від 21.12.2015 по справі № 826/13381/15.
5.2. Аналізуючи наведені ствердження Позивача за первісним позовом суд враховує, що ані в рішенні № 29867323, ані в рішенні № 29867906 приватного нотаріуса Лазарєвої Людмили Іванівни, якими була проведена державна реєстрація іншого речового права, іпотека (припинення) та державна реєстрація обтяження, заборона на нерухоме майно (припинення) на нежитлову будівлю літ. «А-11», реєстраційний номер 235710463101, розташовану за адресою: АДРЕСА_8 , прямо не зазначено, що вони були проведені на підставі рішення Київського районного суду м. Донецька від 21.02.2014р. у справі № 257/1598/14-ц.
В обох перелічених рішеннях лише зазначено, що вони прийняті за результатами розгляду заяв ОСОБА_16 та документів, поданих для проведення державної реєстрації прав. Які саме документи аналізувались і досліджувались ОСОБА_102 в рішеннях не зазначено, а Позивачем не доведено.
Клопотання про витребування реєстраційної справи Позивач за зустрічним позовом не подавав.
5.3. Що ж до твердження Позивача про підроблення судового рішення, то суд враховує, що згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК Україниобставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не є преюдиціальними для справи що розглядається факти, встановлені Окружним адміністративним судом міста Києва в постанові від 21.12.2015 по справі № 826/13381/15.
Посилання позивача на схожість обставин, у даному випадку, є некоректним, оскільки факт «відсутності» ухвали Київського районного суду м. Донецька від 29.08.2014, постановленої суддею Шликовим С.П. по справі № 2/257/1390/14 жодним чином не свідчить про те, що рішення Київського районного суду м. Донецька від 21 лютого 2014 року у справі № 257/1598/14-ц також підроблене.
Крім того, при розгляді справи № 826/13381/15 одним із доказів підроблення судового рішення став висновок експерта про підроблення підпису.
В справі, що розглядається, Позивач такого висновку не надав.
Суд зазначає, що згадувана вище постанова Окружним адміністративним судом міста Києва по справі № 826/13381/15 була скасована 29.04.2020 року Постановою Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду, а провадження у справі було закрито.
5.4. Також, згідно з положеннями статей77,79 ГПК Україниобставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Лист Павлоградського районного суду Дніпропетровської області від 07.05.2019 за № 186/55/2019 (т. 20 а.с. 12 - 14), а також відсутність відомостей про судову справу № 257/1598/14-ц у Єдиному державному реєстрі судових рішень не є належними та допустимими доказами підроблення вищевказаного судового рішення.
Підроблення відповідного рішення має доводитися іншими засобами доказування, зокрема в рамках кримінального провадження.
Натомість, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вчинення Позивачем будь-яких дій на предмет встановлення підробки чи фальсифікації рішення Київського районного суду м. Донецька від 21.02.2014р. у справі 257/1598/14-ц.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши в сукупності надані Позивачем докази в цій частині, суддійшов до висновку, що вони не можуть бути прийняті як належні, оскільки не є беззаперечними у взаємному зв`язку та не дають змогу повно, чітко, об`єктивно та достовірно встановити ті обставини, на підтвердження яких вони надані, а саме: факту підроблення судового рішення.
6. Щодо застосування позовної давності.
6.1. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.
Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість.
Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Саме такої позиції дотримуються суді при розглядів спорів (зокрема,постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц,від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц,від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-цтощо).
Приймаючи до уваги, що підстав для задоволення позовних вимог немає, суд вважає відсутніми підстави для застосування позовної давності.
7. Щодо вимог за зустрічним позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав.
7.1. Позивач за зустрічним позовом обґрунтовує свої вимоги в цій частині тим, що на момент укладення договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 23.04.2019 р. № 23/04-2019/2 та договору купівлі-продажу майнових прав від 20.06.2019 р. № 20/06-2019/2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості про об`єкт права власності за реєстраційним номером 235710463101 нежитлова будівля літ. «А-11», розташованої за адресою: м. Харків, вул. Котлова, буд.115.
Крім того, після укладення договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 23.04.2019 р. № 23/04-2019/2 ТОВ «ФАЙНЕКС-КОМПАНІ» не зареєструвало за собою право іпотеки не вказаний об`єкт нерухомого майна.
7.2. Відповідач за зустрічним позовом, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ФІНЄВРОВЕКТОР» проти задоволення позову заперечує.
Вважає, що Позивач за зустрічним позовом помилково ототожнює речові права на майно та права вимоги. Також вважає, що за оскаржуваними договорами передавалась не річ, а саме права вимоги до боржника та іпотекодавця.
Для належного переходу прав вимоги необхідними умовами є дотримання письмової форми правочину та його нотаріальне посвідчення.
При цьому, законом не встановлено строку переоформлення прав від первісного кредитора до нового, а здійснення такого переоформлення через певний час не є підставою для припинення зобов`язань як за основним договором, так і за договором, який укладено на його забезпечення, оскільки змінюється лише суб`єктний склад сторін зобов`язання.
Факт відсутності реєстрації обтяження сам по собі не спростовує переходу прав вимоги на предмет іпотеки, адже їх наявність чи відсутність не впливає на існування відносин сторін, що виникли на підставі укладених договорів.
Також Відповідач наголошує, що не вчинення ним і іншим Відповідачем реєстрації прав іпотекодержателя обумовлена фізичною неможливістю, оскільки порушено права іпотекодержателя шляхом вчинення незаконних дій спрямованих на припинення іпотеки, подальшого поділу та відчуження предмета іпотеки на підставі неіснуючого судового рішення.
Визнання недійсними всіх протиправних підстав відчуження та поділу предмета іпотеки дозволить чинному іпотекодерждателю відносити своє порушене право та зареєструвати себе іпотекодержателем.
Відповідач стверджує, що законодавство України не пов`язує перехід прав вимоги за іпотечним договором до нового кредитора з моментом реєстрації відповідного права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Тому він набув права іпотекодержателя саме з моменту укладення оскаржуваних договорів.
Окрім того, законодавство не пов`язує і вилучення записів про іпотеку та обтяження з державного реєстру з підставами для припинення договору іпотеки або правовідносин за ним.
Крім того, на думку Відповідача за зустрічним позовом ПАТ «АВАНТ-БАНК» станом на день його припинення (03.08.2020 р.) вже не було ані Кредитором за кредитним договором, ані Іпотекодержателем за Іпотечним договором, а у Позивача за зустрічним позовом відсутнє порушене право та інтерес, оскільки він незаконно зареєстрував право власності на частину об`єкта нерухомого майна, який є предметом іпотеки на підставі документів, які є похідними від неіснуючого судового рішення.
7.3. Суд вважає помилковою конструкцію заперечень ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ФІНЄВРОВЕКТОР» в цій частині зустрічного позову, виходячи з наступного.
7.4. Нормами ст. 202 ЦК України врегульовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. При цьому, за змістом ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Порушення зазначених правил, стороною або сторонами правочину в момент його вчинення згідно ст. 215 ЦК України є підставою для визнання такого правочину недійсним.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Нормою ст. 3 цього ж Закону встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
При цьому, згідно ст. 4 ч.1 п. 4) Закону, державній реєстрації прав підлягають, зокрема, обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва: заборона відчуження та/або користування; арешт; іпотека.
Відповідні норми містяться і в ч. 3 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року № 898-IV, згідно якої правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Зазначені норми підлягають застосуванню разом із нормою, що міститься в абзаці 2 ч.5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка встановлює, що будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі.
7.5. Аналізуючи перелічені норми в їх сукупності суд вважає можливим погодитись із твердженням Позивача за зустрічним позовом про те, що договори про відступлення прав за іпотечним договором (які підлягають нотаріальному посвідченню державній реєстрації) повинні вчинятись тільки на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Оскільки станом на момент укладення спірних договорів в зазначеному Державному реєстрі були відсутні відомості про права ПАТ «АВАНТ-БАНК» та ТОВ «ФАЙНЕКС-КОМПАНІ» на обтяження нежитлової будівлі літ. «А-11», розташованої за адресою: м. Харків, вул. Котлова, будинок 115 і відомості про зазначену будівлю як об`єкт права власності, - укладення спірних договорів прямо порушує вимоги чинного законодавства України.
7.6. Надані Відповідачем за зустрічним позовом заперечення та посилання на судову практику не спростовують єдиний можливий спосіб застосування перелічених вище норм законодавства.
В тому числі, за змістом висновків Верховного суду, на які посилається Відповідач за зустрічним позовом, вони спрямовані на надання гарантій правового захисту прав належному та добросовісному іпотекодержателю у випадку протиправного виключення відомостей про іпотеку чи обтяження з Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Але захист цих прав має відбуватись шляхом звернення до суду з відповідними позовами, наприклад, про визнання права іпотеки, або звернення стягнення на іпотечне майно. Лише після отримання судового захисту і виконання судового рішення, зареєстровані права іпотеки можуть становити предмет цивільно-правових та господарсько-правових договорів.
В будь-якому випадку такі правові гарантії не повинні розумітись як підстава для можливості вчинення правочинів щодо права іпотеки (зокрема, укладення договорів купівлі-продажу прав вимоги), якщо таке право не є належним чином зареєстрованим в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень, або стосовно об`єктів нерухомого майна, які не зареєстровані в зазначеному Державному реєстрі.
Вчинення подібних правочинів створює правову колізію, прямо порушує вимоги ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», нівелює загальні засади державної реєстрації прав, в першу чергу гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження (ст. 3 вказаного Закону) і може спричинити шкоду інтересам інших осіб, які добросовісно покладаються на відомості Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
7.7. Застосовуючи наведені вище висновки до обставин справи, що розглядається, суд приходить до висновку про те, що ПАТ «АВАНТ-БАНК» до укладення договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 23.04.2019 р. № 23/04-2019/2 на користь ТОВ «ФАЙНЕКС-КОМПАНІ» мав (у випадку наявності для цього правових підстав) отримати на свою користь судове рішення про визнання права іпотеки на нежитлову будівлю літ. «А-11», розташовану за адресою: м. Харків, вул. Котлова, будинок 115, і поновити державну реєстрацію прав іпотеки в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідно, ТОВ «ФАЙНЕКС-КОМПАНІ» не мала укладати договір купівлі-продажу майнових прав від 20.06.2019 р. № 20/06-2019/2 до реєстрації за собою права іпотеки в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень, в тому числі на підставі і за процедурою виконання рішення суду.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що підлягає задоволенню зустрічний позов в частині визнання недійсними договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 23.04.2019 р. №23/04-2019/2 та договору купівлі-продажу майнових прав від 20.06.2019 р. № 20/06-2019/2.
8. Щодо вимог за зустрічним позовом про визнання права іпотеки припиненим.
8.1. Правові підстави припинення права іпотеки перелічені в ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» від 5.06.2003 р. № 898-IV.
За змістом цих норм іпотека припиняється, серед іншого, у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
8.2. Загальною нормою ст. 589 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
В тому числі, згідно ст. 609 ЦК України, зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.
8.3. Матеріалами судової справи встановлено (і це не оспорюється сторонами), що первісний кредитор, ПАТ «АВАНТ-БАНК», був ліквідований з 03.08.2020 року.
Правонаступників зазначеної юридичної особи немає. Договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 23.04.2019 р. № 23/04-2019/2 та договір купівлі-продажу майнових прав від 20.06.2019 р. № 20/06--2019/2 підлягають визнанню недійсними і, відповідно до норми ч.1 ст. 216 ЦК України, не створюють жодних правових наслідків, окрім пов`язаних з їх недійсністю.
8.4. Крім того, при розгляді спору в цій частині суд враховує наведені вище висновки про те, що всі відповідачі - власники квартир є їх добросовісними набувачами. Більше того, значна кількість цих осіб зареєстрована в придбаних квартирах, що підтверджується залученими до матеріалів судової справи копіями довідок про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб.
В Україні прийнятий і діє Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 1.12.2003р. № 1382-IV.
Відповідно до ст. 3 зазначеного Закону, у ньому наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Таким чином, реєстрація громадянина в певному житловому приміщенні є доказом того, що дане приміщення є його місцем проживання, житлом.
8.5. Також відповідна позиція суду підтверджується і п. 7.22 Постанови ВП ВС по справі № 922/2416/17 від 15.06.2021 року.
8.6. Право на житло є одним й найбільш охоронюваних прав людини як на рівні норм міжнародного права, так і на рівні внутрішнього законодавства України. В тому числі, згідно ст. 47 Конституції України (надалі - КУ) кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст. 48 КУ).
Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням правління пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 кодексу адміністративного судочинства України в системному зв`язку з окремими положеннями конституції України (справа № 1-11/2012 25 січня 2012 року № 3-рп/2012), Конституційний Суд України, вирішуючи порушені у конституційному поданні питання, виходить з того, що Україна є соціальною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права; людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність; усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод; кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов`язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 1,3,ч. 1 ст. 8,ст. 21,ч. 2,3 ст. 22,ст. 23,ч. 1 ст. 24,ч 1 ст. 64Основного Закону України).
Україна як соціальна держава визнає людину найвищою соціальною цінністю, розподіляє суспільне багатство згідно з принципом соціальної справедливості та піклується про зміцнення громадянської злагоди у суспільстві (п. 2.1 Рішення КСУ). Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.
Згідно з Конституцією України держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (ч. 4 ст. 13), що є основою для реалізації соціальних прав громадян, зокрема на соціальний захист та достатній життєвий рівень. Відповідно до Основного Закону України „кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст. 48). Положення цих статей Основного Закону України конкретизують конституційне визначення України як соціальної держави, що передбачає участь суспільства в утриманні тих осіб, які через непрацездатність або з інших незалежних від них причин не мають достатніх засобів для існування.
Уч. 1 ст. 8КУвстановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
УРішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004Конституційний Суд України зазначив, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який у сфері соціального захисту означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.
Конституційні принципи правової держави та верховенства права, а також визнання найвищої юридичної сили Конституції України, норми якої є нормами прямої дії (ст. 1,8Основного Закону України), зобов`язують суди під час розгляду справ керуватися основними засадами судочинства, передбаченими частиною третьою статті 129 Конституції України, іншими засадами судочинства в судах окремих судових юрисдикцій, якщо вони визначені законом (частина четверта статті 129 Основного Закону України).
Відповідно до ст. 8 Конвенції, кожен має право на повагу до його приватного i сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом, і коли це необхідно в демократичному суспiльствi в інтересах національної i громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав i свобод інших осіб.
Означені вище судом тези знаходять своє відображення і у Постанові КЦС ВС № 199/163/19 від 04.08.2021 року.
В рішенні ЄСПЛ від 13травня 2008 року у справі «МакКанн проти Сполученого Королівства» № 19009/04 зазначено, що для особистості людини, для її усталеного та безпечного місця в суспільстві втрата житла в контексті ст.8 Конвенції «є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла».
В обставинах, що встановлені при розгляді справи, суд не вбачає підстав для такого втручання.
9. Практика ЄСПЛ, ВС та доктринальні дослідження щодо суті спору.
9.1. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996№ 17862/91, § 31-32, «Вєренцов проти України», від 11.04.2013 № 20372/11, § 65, "Del Rнo Prada проти Іспанії" від 21.10.2013 № 42750/09, § 93).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лейла Шахін проти Туреччини» від 10.11.2005 зазначається, що згідно з практикою закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди. Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення у справі «Воловік проти України» від 06.12.2007).
Практика ЄСПЛ свідчить про те, що конкретний варіант тлумачення права, використаний судом, має шанс набути певної стабільності, обов`язковості. Це випливає із принципів однакового поводження і правопевності (правової визначеності), які є проявами принципу верховенства права.
Щодо рекомендацій ЄСПЛ про те, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати наукові дослідження, то суд вважає за необхідне звернути увагу та застосувати новітнє, глибинне, науково-практичне дослідження проблемного питання яке входить до кола розгляду за цією справою в обсязі необхідному для додаткового обґрунтування позиції суду: «Вирішення проблеми захисту прав добросовісного набувача у разі відсутності державної реєстрації іпотеки», яке зроблене д.ю.н., доц, О. Кухарєвим, професором кафедри цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ, викладачем Національної школи суддів України // https://sud.ua/ru/news/blog/211191-virishennya-problemi-zakhistu-prav-dobrosovisnogo-nabuvacha-u-razi-vidsutnosti-derzhavnoyi-reyestratsiyi-ipoteki.
Як вже зазначалось віще та робилось посилання судом на те, що 15.06.2021 року Великою Палатою Верховного Суду (далі за текстом ВП ВС) було прийнято постанову у справі №922/2416/17 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Це рішення можна назвати дійсно революційним, оскільки воно вирішило цілу низку надзвичайно важливих правових питань, що виникають у зв`язку із реалізацією предмету іпотеки за відсутності в публічному реєстрі запису про його обтяження та подальший захист прав останнього набувача.
У зв`язку з цим, слід відзначити кілька аспектів, що характеризують постанову ВП ВС від 15червня 2021 року (справа №922/2416/17) не лише як законну, а й передусім справедливу, що ґрунтується на засадах верховенства права.
По-перше, істотною обставиною у відповідній категорії справ слід назвати захист інтересів добросовісного набувача. Відповідно до ч.2 ст.388 ЦК майно не може бути витребувано від набувача, якщо воно було продане у порядку, установленому для виконання судових рішень. При цьому не має значення, чи відразу вибуло майно з володіння власника або особи, якій він його передав, внаслідок його продажу в порядку виконання судового рішення, чи таке майно спочатку вибуло від них поза їх волею та перебувало в чужому незаконному володінні іншої особи.
Правило ч.2 ст.388 ЦК України ґрунтується на авторитеті держави та суду. Судове рішення є обов`язковим до виконання (ст.129-1Конституції України). Додатково у ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» міститься застереження про те, щосудові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
По-друге, іпотека підлягає публічній реєстрації, що робить її наявність доступним для всіх третіх осіб. Функцією державної реєстрації іпотеки є оголошення належності іпотеки нерухомого майна певній особі. Через це відсутність відомостей про обтяження майна іпотекою істотно впливає на динаміку цивільних правовідносин та має враховуватися судом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, перш ніж набути у власність обтяжений іпотекою об`єкт нерухомості, набувач має можливість довідатися про наявність такого обтяження з публічного реєстру. У цьому аспекті положення ст.23 Закону України «Про іпотеку» є цілком виправданим та не порушує балансу інтересів іпотекодавця, іпотекодержателя та набувача майна.
Утім, у справі, що аналізується, відчуження майна було здійснено за відсутності в Державному реєстрі запису про його обтяження іпотекою, що унеможливлює механічне застосування ст.23 Закону України «Про іпотеку». Як наголошено у п.46.2 постанови ВП ВС від 1квітня 2020року (судова справа №610/1030/18, провадження №14-436цс19) добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження. Такий висновок ВП ВС повною мірою узгоджується із самою метою запровадження державної реєстрації речових прав. У протилежному випадку функціонування державних реєстрів взагалі втрачає жодний сенс.
Отже, є всі підстави підтримати наведену вище позицію ВП ВС від 15червня 2021 року про те, що за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (п.7.22). Це узгоджується із положенням ч.2 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з яким обтяження речового права, що підлягає державній реєстрації, виникає з моменту такої реєстрації.
По-третє,визначальне значення для вирішення аналізованої категорії спорів є дотримання справедливості як загальної засади цивільного законодавства (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України). Відсутність чіткого визначення поняття «справедливість» у цивільному законодавстві дозволяє відносити його до оціночних, абстрактних категорій, які отримують своє змістовне оформлення, виходячи з конкретних обставин справи. Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 2листопада 2004 року № 15-рп/2004 справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Справедливою видається позиція, висловлена у правовій доктрині про те, що у класичному розумінні суд повинен перенести ідею справедливості, втілену в нормах права, на рівень конкретних правовідносин. Суд може компенсувати окремі недоліки формальної справедливості, обумовлені такою рисою права, як загальність. Вона не дозволяє адекватно вирішувати кожну конкретну ситуацію, яка може мати певні особливості, не враховані в нормі. У відомому вислові «Summum ius, summa iniuria» (найвище право найвища беззаконність) із давніх-давен існувала стурбованість із приводу того, що суворе застосування позитивного права часто може закінчуватися найзліснішою несправедливістю. По суті, йдеться про конфлікт між формальною і змістовною несправедливістю. Одним із засобів, за допомогою якого суд може стати змістовно справедливим, є гнучкість норм, що надає суддям можливості розвивати і пристосовувати право, застосовувати розсуд.
Застосування до досліджуваних правовідносин ст.23 Закону України «Про іпотеку» про те, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, на перший погляд формально є вірним. Проте чи відповідає це справедливості? Очевидно, що ні. Набувач такого майна не повинен нести відповідальність за невиконання іншою особою прийнятих на себе зобов`язань, забезпечених заставою. Тим більше, що останній власник майна не укладав з банківською установою відповідних договорів та не перебував із останньою в жодних правовідносинах. У момент відчуження такого майна в державних реєстрах відсутня інформація про обтяження заставою, відповідні записи вилучено з державних реєстрів на підставі чинного судового рішення, а ця інформація перевірялася нотаріусом під час посвідчення правочину, що також має бути прийняте до уваги судом при кваліфікації правовідносин, що виникли між сторонами.
Слабшою стороною в договірному зобов`язанні виступає учасник, наділений значно меншою ресурсною, економічною базою, статусними можливостями стосовно свого контрагенту. Слабша сторона у зобов`язанні науковий термін, що використовується для зручності характеристики розподілу прав та обов`язків між сторонами, пояснення несиметричності прав та обов`язків у суб`єктів. І хоча цей термін не врегульований в ЦК або в інших нормативно-правових актах, проблеми захисту слабшої сторони в договорі активно досліджуються в доктрині цивільного права. Однією з основних проблем, що вирішуються цивільним правом, є захист слабшої сторони в договірному зобов`язанні. Реалізація цього завдання вимагає формального відступу від одного з основних принципів цивільного законодавства рівності учасників цивільно-правових відносин. Відтак, завдання цивільного права полягає у «вирівнюванні» учасників майнового обороту шляхом встановлення для слабшої сторони особливих умов участі в договірних відносинах серед іншого, обмеження відповідальності слабшої сторони. Тому слабша сторона потребує додаткової підтримки передусім з боку суду, який розглядає відповідну цивільну справу.
Уявляється справедливим, що права останнього набувача майна, як слабшої сторони у правовідносинах, мають бути захищені належним чином. У цьому аспекті ідея, закладена у правову позицію ВП ВС, що висловлена в постанові від 15червня 2021 року, повною мірою не лише захищає права слабшої сторони в правовідносинах, а й враховує справедливість як загальну засаду цивільного законодавства, а також правові механізми захисту прав добросовісного набувача.
Такий підхід узгоджується з практикою ЄСПЛ в ситуаціях, коли йдеться про позбавлення права власності добросовісного набувача через помилку державного органу останній послідовно стверджує, що «легалізація передачі права власності на квартиру шляхом процедури реєстрації, спеціально спрямованої на надання додаткової безпеки власнику титулу, відноситься до виключної компетенції держави. Оскільки численні регуляторні державні органи дозволили перехід права власності, то потреба виправити їх минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються» (рішення від 5листопада 2002року у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», заява №36548/97, п.58; рішення від 13грудня 2007року у справі «Гаші проти Хорватії», заява № 32457/05, п.40; рішення від 11червня 2009року у справі «Трго проти Хорватії», заява №35298/04, п.67; заява№ 63508/11, п.67).
Системно-логічним, на думку суду, за цією справою є застосування змісту Постанови КЦС ВС від 20.03.2019 по справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18) де зазначено, що: «конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням».
10. Узагальнені висновки за результатом розгляду справи.
10.1. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує норми Конституції України як норми прямої дії якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у п. 26 Рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі». "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю «питомою вагою» принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах».
В даному конкретному спорі, суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з`являються внаслідок «помилок» законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.
Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину «Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)», у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).
Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.
За змістом рішення ЄСПЛ у справі «Хаджинастасіу проти Греції» національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнецов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд, також нагадує, що концепція «майна» в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і «майном».
Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, суд вважає, що дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги за первісним позовом не підлягають задоволенню, а позовні вимоги за позовом зустрічним мають бути задоволені повністю.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 525, 526, 610, 612, 625, 629 ЦК України, ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
В первісному позові відмовити повністю.
Зустрічний позов Фізичної особи ОСОБА_35 задовольнити повністю.
Визнати недійсним Договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимог від 23.04.2019р. №23/04-2019/2.
Визнати недійсним Договір купівлі-продажу майнових прав від 20.06.2019р. №20/06--2019/2.
Визнати припиненою іпотеку нерухомого майна, а саме нежитлової будівлі літ. "А-11", загальною площею 7082,4 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_8 , встановлену на підставі Іпотечного договору від 09.12.2013р. №З-Ю/13/081, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Обчислювальна техніка та інформатика" і Публічним акціонерним товариством "Авант-Банк".
Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Файнекс-Компані" (код ЄДРПОУ 41090620, 01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, буд. 10, нежиле приміщення 60, літ. А), з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінєвровектор" (код ЄДРПОУ 41675267, 03058, м. Київ, вул. Лебедєва-Кумача, буд. 5, нежиле приміщення 134), з Публічного акціонерного товариства "Обчислювальна техніка та інформатика" (код ЄДРПОУ 21174715, 61000, м. Харків, вул. Котлова, буд. 115) на користь Фізичної особи ОСОБА_35 (РНОКПП НОМЕР_10 , АДРЕСА_9 ) суму судового збору у розмірі 4 540,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "16" вересня 2021 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
СуддяІ.П. Жигалкін
