УХВАЛА
02 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 905/902/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кібенко О. Р., Мамалуя О. О.,
за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами»
на рішення Господарського суду Донецької області
у складі колегії суддів: Левшина Г. В., Макарова Ю. В., Устимова А. М.
від 21 січня 2021 року
та постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Медуниці О. Є., Зубченко І. В., Гребенюк Н. В.
від 20 травня 2021 року
за позовом Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна»
про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації, стягнення упущеної вигоди та моральної шкоди в сумі 178 840,00 грн
за участю представників:
від позивача: Рябко Р. О.
від відповідача: не з`явилися
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог.
У травні 2020 року Комунальне підприємство «Центр поводження з тваринами» звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна» про:
1) визнання недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами» інформацію, поширену Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна» в етері телеканалу «Донбас» у програмі «Час новин Донбасу» (випуск новин від 20 лютого 2020 року) за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2,
а також на офіційній сторінці телеканалу в соціальній мережі Facebook за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1
та відеохостингу YouTube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3,
а саме: визнати недостовірними такі висловлювання:
- «Полювання на чотирилапих. У Лимані замість безпритульних собак відловили хатніх, адже за кожного пса місто сплачує підрядній організації понад дві тисячі гривень. Жителі кинулися рятувати домашніх улюбленців. Чи вдалося визволити тварин?»;
- «Так днями жителі Лимана захищали собак від працівників Харківського центру поводження з тваринами. Місцеві чиновники виділили їм двісті тисяч гривень на відлов безпритульних собак. Олександр каже не дав забрати з будки чіповану охороницю тепломережі та її щеня, бо вже колись так втратив свого пса»;
- «Шестимісячна «Вольта» вже не вибігає за поріг підприємства, бо звідти, розповідають енергетики, їхню охоронницю викрали комунальники на білій газелі»;
- «Тринадцатого числа и эту попытались украсть и Фуньку нашу з гаража украли без предупреждения, без ничего. Шо это за дела такие и тем более какие мы бродячие?»;
- «Зоозахисної організації в місті не має, а повернути собаку люди так і не змогли, тож звернулися по допомогу до Слов`янських волонтерів»;
- «Вдалося волонтерам визволити і «Рекса». Його забрали мало не з подвір`я, розказує власниця тварини Тетяна. Вона сподівається, більше такого не станеться»;
- «…пускай даже две собаки стерилизуют на эти деньги, все равно ж будет лучше, чем просто вот так вот ездить отлавливать их и убивать»;
- «Деякі містяни такою роботою працівників Харківського центру обурені»;
2) зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна» у строк не пізніше одного місяця з дня набрання законної сили рішенням суду спростувати недостовірну інформацію у наступний спосіб: зачитати резолютивну частину судового рішення про спростування недостовірної інформації в етері телеканалу «Донбас» у програмі «Час новин Донбасу» у час виходу цієї програми у телеетер (з урахуванням повторів), з опублікуванням випуску програми на офіційному вебсайті http://donbass.tv у відповідному розділі;
3) стягнення упущеної вигоди у розмірі 78 840,00 грн;
4) стягнення моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн.
Позовні вимоги з посиланням на частину другу статті 124 Конституції України та статтю 277 Цивільного кодексу України мотивовані тим, що поширена відповідачем 20 лютого 2020 року о 19:30 год серед необмеженого кола осіб в етері телеканалу «Донбас» у програмі «Час новин Донбасу», а також на офіційній сторінці телеканалу в соціальній мережі Facebook та на відеохостингу YouTube зазначена вище інформація щодо наявності між позивачем та Лиманською міською радою Донецької області договірних відносин стосовно надання послуг з вилову безпритульних тварин, щодо виділення позивачу на ці послуги грошових коштів, щодо перебування працівників позивача у місті Лиман Донецької області, щодо вчинення працівниками позивача протиправних, направлених на таємне чи відкрите викрадення домашніх тварин у місцевих мешканців міста Лиман Донецької області, щодо вчинення працівниками позивача дій, направлених на протиправне позбавлення життя тварин є недостовірною та недоведеною. Також позивач зазначає про те, що ця спірна інформація викладена у вигляді тверджень, стосується позивача, порушує його немайнові права, дискредитує та принижує його ділову репутацію, авторитет, призвела до матеріальних збитків у вигляді упущеної вигоди у господарських договірних відносинах з контрагентами, а також завдала моральної шкоди.
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Комунальне підприємство «Центр поводження з тваринами» у позовній заяві зазначає про те, що йому стало відомо про існування відеосюжету, знятого журналістами телеканалу «Україна» та розповсюдженого 20 лютого 2020 року: (1) по телебаченню в етері телеканалу «Донбас» в межах програми «Час новин Донбасу», (2) у мережі Інтернет: у соціальній мережі Facebook та відеохостингу YouTube.
За твердженням Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами» у зазначеному відеосюжеті містилася інформація про:
- наявність між ним та Лиманською міською радою Донецької області договірних відносин стосовно надання послуг з вилову безпритульних тварин,
- виділення позивачу на ці послуги грошових коштів, щодо перебування працівників позивача у місті Лиман Донецької області,
- вчинення працівниками позивача протиправних, направлених на таємне чи відкрите викрадення домашніх тварин у місцевих мешканців міста Лиман Донецької області,
- вчинення працівниками позивача дій, направлених на протиправне позбавлення життя тварин є недостовірною та недоведеною.
На думку Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами» у цьому відеосюжеті його було звинувачено у неправомірному примусовому вилученні приватних домашніх тварин у їх господарів та подальшому їх протиправному умертвінні.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна» у листі № К-0280 від 11 березня 2020 року, направленому Комунальному підприємству «Центр поводження з тваринами» на його запит № 177/0/267-20 від 24 лютого 2019 року, повідомило про відсутність підстав для спростування інформації.
09 квітня 2020 року Комунальне підприємство «Центр поводження з тваринами» звернулося до Лиманського відділення Слов`янського відділу поліції із запитом про отримання публічної інформації щодо того, чи звертались мешканці м. Лиман та/або зоозахисники - волонтери міста до Лиманського ВП із заявами (повідомленнями) про таємне чи відкрите викрадення домашніх тварин (собак, котів) працівниками Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами».
Лиманський відділ поліції у листі № 5535/60201-20 від 23 квітня 2020 року повідомив Комунальне підприємство «Центр поводження з тваринами» про те, що за наслідками проведеної Лиманським відділом поліції Слов`янського ВП ГУНП в Донецькій області перевірки за даними обліку Інформаційного порталу Національної поліції жодного факту звернення за вищезазначеними питаннями не виявлено.
На підтвердження наведених обставин позивач надав суду такі докази:
1) скріншоти інтернет сторінок офіційного сайту телеканалу «Донбас», офіційної сторінки соціальної мережі Facebook, відеохостингу YouTube, якими позивач підтверджує розповсюдження спірного відеосюжету на вказаних вебсайтах;
2) роздруковану інформацію із вебсайту телеканалу «Донбас», розділ «Про канал», підрозділ «Про нас», де розміщено логотип телеканалу, а також роздрукований файл формату jpg з назвою «Логотип телеканала «Донбас», який використано відповідачем у спірному відеосюжеті;
3) копію відповідного електронного доказу - завантажені відеозаписи на електронному носії CD-R 700Mb, який містить два файли формату MP4 з такими назвами: «Випуск новин від 20 лютого 2020 року»: 1) повний випуск новин за 20 лютого 2020 року (спірний сюжет розпочинається з 12:33 та триває до 16:13) 2) вирізаний аудіовізуальний сюжет «У Лимані замість безпритульних тварин відловлюють домашніх».
Позивач зазначає, що вказані випуски завантажені ним за допомогою програмних засобів з мережі Інтернет, зокрема, файл формату MP4 з назвою «Випуск новин від 20 лютого 2020 року» із офіційного сайту телеканалу «Донбас» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 (завантаження здійснено 07 квітня 2020 року о 10:07), а файл формату MP4 з назвою «У Лимані замість безпритульних тварин відловлюють домашніх» із відеохостингу YouTube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 (завантаження здійснено 06 квітня 2020 року о 16:15).
3. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх ухвалення.
Господарський суд Донецької області рішенням від 21 січня 2021 року позовні вимоги задовольнив частково: визнав недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами» інформацію, поширену Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанією «Україна» в етері телеканалу «Донбас» у програмі «Час новин Донбасу» (випуск новин від 20 лютого 2020 року) на офіційній сторінці телеканалу. Визнав недостовірними такі висловлювання:
«Полювання на чотирилапих. У Лимані замість безпритульних собак відловили хатніх, адже за кожного пса місто сплачує підрядній організації понад дві тисячі гривень. Жителі кинулися рятувати домашніх улюбленців. Чи вдалося визволити тварин?».
«Так днями жителі Лимана захищали собак від працівників Харківського центру поводження з тваринами. Місцеві чиновники виділили їм двісті тисяч гривень на відлов безпритульних собак. Олександр каже не дав забрати з будки чіповану охороницю тепломережі та її щеня, бо вже колись так втратив свого пса». «Шестимісячна «Вольта» вже не вибігає за поріг підприємства, бо звідти, розповідають енергетики, їхню охоронницю викрали комунальники на білій газелі». «Тринадцатого числа и эту попытались украсть и Фуньку нашу з гаража украли без предупреждения, без ничего. Шо это за дела такие и тем более какие мы бродячие?». «Зоозахисної організації в місті не має, а повернута собаку люди так і не змогли, тож звернулися по допомогу до Слов`янських волонтерів».
«Вдалося волонтерам визволити і «Рекса». Його забрали мало не з подвір`я, розказує власниця тварини Тетяна. Вона сподівається, більше такого не станеться». - «...пускай даже две собаки стерилизуют на эти деньги, все равно ж будет лучше, чем просто вот так вот ездить отлавливать их и убивать».
«Деякі містяни такою роботою працівників Харківського центру обурені».
Також суд зобов`язав Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанією «Україна» у строк не пізніше одного місяця з дня набрання законної сили рішенням суду спростувати недостовірну, що принижує ділову репутацію Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами» інформацію у наступний спосіб: зачитати резолютивну частину судового рішення про спростування недостовірної інформації в етері телеканалу «Донбас» в програмі «Час новин Донбасу» у час виходу цієї програми у телеефір (з урахуванням повторів), з опублікуванням випуску програми на офіційному вебсайті http://donbass.tv у відповідному розділі.
Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанії «Україна» на користь Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами» судовий збір в сумі 4 204,00грн.
В іншій частині позовних вимог відмовив.
Місцевий господарський суд виходив з того, що:
- факт поширення спірної інформації є доведеним, підтверджується показаннями свідків, скріншотами з офіційного вебсайту «Донбас», а також наданим позивачем суду електронним доказом - диском CD-R 700Mb з відеозаписом випуску новин, який є належним доказом у справі, оскільки відповідає встановленим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України вимогам щодо електронного доказу, містить файли, засвідчені електронним цифровим підписом позивача, містить цілісний та наповнений за формою і змістом аудіовізуальний твір зі спірною інформацією. За висновком суду встановлений частиною четвертою статті 48 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» 14-денний строк зберігання трансльованої телепередачі та ненадходження у цей термін скарги щодо її змісту не позбавляє права зацікавлених осіб оскаржити достовірність змісту передачі в судовому порядку, зазначений закон не визначає оригінали записів єдиними доказами розповсюдження телепрограм зі спірною інформацією;
- відповідач не навів контраргументів на спростування факту поширення спірної інформації;
- Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна» є належним відповідачем у справі, оскільки саме відповідач є автором та розповсюджувачем спірної інформації;
- розповсюджена відповідачем в етері телеканалу «Донбас» у програмі «Час новин Донбасу» (випуск новин від 20 лютого 2020 року) інформація не містить оціночних суджень, стосується конкретних подій, конкретної особи, повідомлена чітко, точно, є констатацією факту кореспондентами телеканалу та є недостовірною: автори сюжету при викладенні обставин та наданні характеристики дій позивача здійснили низку підмін понять, представили суперечливі факти та обставини (щодо наявності у позивача договірних відносин з місцевою владою, щодо фінансування, щодо вчинення позивачем злочинів за відсутності звернень до правоохоронних органів).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання спірної інформації недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію, розміщеної на вебсайті donbass.tv, на офіційній сторінці телеканалу в соціальній мережі Facebook та відеохостингу YouTube, суд виходив з того, що спірні відеозаписи на вказаних вебсторінках відсутні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення упущеної вигоди та моральної шкоди, суд виходив з того, що позивач не довів наявності втрат майнового характеру, що настали у зв`язку з поширенням відповідачем спірної інформації, реальних фінансових збитків саме через зниження престижу чи підриву довіри до діяльності позивача, не надав доказів наявності моральної шкоди, причинного зв`язку між діями відповідача та моральною шкодою (погіршення стану здоров`я, зниження престижу, ділової репутації тощо), не обґрунтував розмір заявленої до стягнення суми моральної шкоди.
Східний апеляційний господарський суд постановою від 20 травня 2021 року скасував рішення Господарського суду Донецької області від 21 січня 2021 року, відмовив у задоволенні позовних вимог. Стягнув з Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна» 6 306,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, наявність якого обумовлює обов`язок спростувати інформацію у разі її недостовірності, а саме: позивач не довів факт поширення інформації відповідачем, не надав суду доказів виходу у телевізійний етер телеканалу «Донбас» у програмі «Час новин Донбасу» (випуск від 20 лютого 2020 року) сюжету щодо Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами». При цьому суд дійшов висновку про те, що наданий позивачем суду компакт-диск, що містить відеофайли зі спірною інформацією, не є належним та допустимим доказом такого поширення спірної інформації, оскільки зазначений відеофайл не є оригіналом запису сюжету зі спірною інформацією, а був отриманий позивачем самостійно зі сторінки в мережі Інтернет, що відповідно до висновку Верховного Суду не є належним доказом поширення спірної інформації.
Відмовивши у задоволенні позовних вимог про визнання інформації недостовірною та зобов`язання спростувати інформацію, суд також відмовив і у задоволенні похідних від них позовних вимог про стягнення упущеної вигоди та моральної шкоди.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі позивач - Комунальне підприємство «Центр поводження з тваринами» просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 20 травня 2021 року повністю, а рішення Господарського суду Донецької області від 21 січня 2020 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення упущеної вигоди та моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог. Рішення Господарського суду Донецької області від 21 січня 2020 року в частині задоволення позову про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію та зобов`язання відповідача спростувати цю інформацію позивач просить залишити в силі.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник послався на пункт 2 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та зазначив про необхідність відступлення від висновку щодо застосування частини четвертої статті 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 759/6513/17, від 20 червня 2019 року у справі № 404/1691/16-ц-ю, від 19 листопада 2020 року у справі № 757/58702/17-ц та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги. За твердженням відповідача висновки апеляційного господарського суду зроблені за результатом дослідження усіх обставин справи та зроблені з урахуванням усталеної судової практики
7. Висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зроблені за результатом розгляду касаційної скарги.
Як вбачається з оскаржуваної у цій справі постанови суду апеляційної інстанції Східний апеляційний господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивач не довів факт поширення відповідачем спірної інформації, не надав суду доказів виходу у телевізійний ефір телеканалу «Донбас» у програмі «Час новин Донбасу» (випуск від 20 лютого 2020 року) сюжету щодо Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами». За висновком суду апеляційної інстанції наданий позивачем суду компакт-диск, що містить відеофайли зі спірною інформацією, не є належним та допустимим доказом поширення спірної інформації, оскільки зазначений відеофайл не є оригіналом запису сюжету зі спірною інформацією, а був отриманий позивачем самостійно зі сторінки в мережі Інтернет. Зазначений висновок був зроблений судом апеляційної інстанції за результатом врахування висновку Верховного Суду щодо застосування частин четвертої та п`ятої статті 48 та частин першої, третьої та п`ятої статті 64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення», викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року у справі № 759/6513/17, від 20 червня 2019 року у справі № 404/1691/16-ц, від 19 листопада 2020 року у справі № 757/58702/17-ц та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 березня 2021 року у справі № 905/2137/19.
Верховний Суд у своїх постановах у зазначених справах дійшов висновку про те, що наданий позивачем суду в підтвердження обставини поширення спірної інформації портативний носій інформації з відеофайлом, що містить запис передачі зі спірною інформацією та був отриманий позивачем не в порядку, передбаченому, частиною п`ятою статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», а самостійно з мережі Інтернет, не є неналежним доказом поширення спірної інформації в етері телеканалу.
Фактично Верховний Суд дійшов висновку про те, що відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 48 та частини п`ятої статті 64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» доказом поширення телерадіоорганізацією спірної інформації в етері є лише оригінал запису передачі, що містить спірну інформацію, та / або отримана позивачем в порядку частини п`ятої статті 64 зазначеного Закону копія запису такої передачі.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглянувши касаційну скаргу позивача дійшов висновку про необхідності відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування частин четвертої та п`ятої статті 48 та частин першої, третьої та п`ятої статті 64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення», викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року у справі № 759/6513/17, від 20 червня 2019 року у справі № 404/1691/16-ц, від 19 листопада 2020 року у справі № 757/58702/17-ц та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 березня 2021 року у справі № 905/2137/19, який був врахований судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі № 905/902/20 з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 200 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про інформацію» інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про інформацію» кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Згідно зі статтею 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 201 Цивільного кодексу України ділова репутація належить до особистого немайнового блага, яке охороняється цивільним законодавством.
Згідно з частиною другою статті 34 Господарського кодексу України дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.
Відповідно до частини 1 статті 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
За змістом статті 91 Цивільного кодексу України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 Цивільного кодексу України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб`єкта (підприємця).
Отже юридична особа так само як і фізична особа має право на спростування недостовірної інформації відповідно до частини першої статті 277 Цивільного кодексу України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до частини першої статті 299 Цивільного кодексу України.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин як:
- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
- поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
- поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
- поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Отже при розгляді у судовому порядку такої категорії спорів як спростування недостовірної інформації обов`язковому встановленню підлягає, зокрема обставина поширення спірної інформації, тобто судам необхідно встановити чи мало місце поширення відповідачем спірної інформації.
При цьому під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Як вбачається у цій справі, що переглядається касаційному порядку, спірним є питання щодо поширення інформації у телевізійному етері телеканалу «Донбас» у програмі «Час новин Донбасу». Суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків при вирішенні цього питання: місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що спірна інформація була поширена відповідачем у телеетері, що підтверджується наданим позивачем відеозаписом телевізійної передачі, отриманим позивачем самостійно з мережі Інтернет, який місцевий господарський суд визнач належним та допустимим доказом у справі. Натомість суд апеляційної інстанції дійшов іншого висновку про недоведення позивачем факту виходу у телевізійний етер телеканалу «Донбас» у програмі «Час новин Донбасу» (випуск від 20 лютого 2020 року) сюжету щодо Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами». При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наданий позивачем суду компакт-диск, що містить відеофайли зі спірною інформацією, не є належним та допустимим доказом такого поширення спірної інформації, оскільки не є оригіналом запису сюжету зі спірною інформацією, а був отриманий позивачем самостійно зі сторінки в мережі Інтернет, що не є належним доказом поширення спірної інформації.
Відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, регулює Закон України «Про телебачення та радіомовлення», який визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань.
Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 48 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту.
У разі подання скарги щодо змісту передачі її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку.
За змістом частин першої, третьої, п`ятої статті 64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» громадянин або юридична особа мають право вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи.
Заяву з вимогою спростування має бути подано до телерадіоорганізації у письмовій формі протягом 14 днів з дня поширення таких відомостей з письмовим повідомленням про це Національної ради.
На вимогу заявника телерадіоорганізація зобов`язана надати йому можливість безкоштовного прослуховування (перегляду) відповідного фрагменту програми чи передачі або надати копію запису фрагменту з відповідною оплатою.
Отже положення частини четвертої та п`ятої статті 48 та частин першої, третьої, п`ятої статті 64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» передбачають право особи, яка вважає, що її права порушені внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, на звернення до телерадіоорганізації зі скаргою щодо змісту відповідних програм та передач протягом 14 днів від дати їх розповсюдження та отримання копії запису фрагменту зі спірної інформацією.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що норми права закріплюють саме право, а не обов`язок особи на звернення до телерадіоорганізації зі скаргою щодо змісту відповідних програм та передач та на отримання копії запису фрагменту зі спірної інформацією. Особа, яка вважає, що її права порушені внаслідок поширення про неї у теле - та / або радіопередачі недостовірної інформації, не зобов`язана, а має лише можливість заявити безпосередньо до телерадіоорганізації вимогу про спростування недостовірної інформації та / або вимогу про надання копії запису фрагменту.
При цьому сплив встановленого законом 14-денного строку зберігання трансльованої передачі та незвернення такої особи до телерадіоорганізації протягом цього строку із відповідною (відповідними) вимогою (вимогами) у порядку частин третьої, п`ятої статті 64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» про спростування недостовірної інформації та / або про надання копії запису фрагменту передачі не позбавляє цю особу можливості захистити права у судовому порядку з дотриманням принципу змагальності сторін, суть якого полягає, зокрема в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (пункт 5 частини третьої статті 2, частина третя статті 13 та частина перша статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Слід зазначити про те, що фактично зазначені висновки Верховного Суду зводяться до того, що обов`язковою передумовою звернення до суду за захистом недоторканості ділової репутації є звернення до телерадіоорганізації зі скаргою в порядку статті 64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення», що суперечить змісту цієї норми, яка, як уже зазначалося, передбачає право, а не обов`язок особи на звернення до телерадіоорганізації зі скаргою щодо змісту відповідних програм та передач та на отримання копії запису фрагменту зі спірної інформацією. Право на судовий захист ділової репутації не залежить від передбаченого зазначеною нормою закону права вимагати від телерадіоорганізації спростування недостовірної інформації.
Відповідно до частин першої та другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Отже відповідно до правил доказування саме позивач, звертаючись до суду з позовом про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації та посилаючись на обставину поширення відповідачем такої інформації, має довести обставину поширення спірної інформації. Натомість відповідач у разі незгоди з фактом поширення спірної інформації має можливість спростувати цей факт, надавши докази того, що така інформація ним не поширювалася.
За змістом частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України одним із засобів доказування є електронні докази.
Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (частина перша статті 96 Господарського процесуального кодексу України).
Отже надані позивачем суду відеофайли зі спірною інформацією, що містяться на компакт-диску, отримані позивачем шляхом їх копіювання з мережі Інтернет є електронним доказом в розумінні статті 96 Господарського процесуального кодексу України, подання якого суду як засобу доказування передбачено чинним господарським процесуальним законодавством.
Електронні докази, які і інші засоби доказування, мають відповідати критеріям належності та допустимості доказів.
Відповідно до останнього речення статті 96 Господарського процесуального кодексу України якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
При цьому слід зазначити про те, що самого лише передбаченого цієї нормою процесуального права абстрактного сумніву учасника справи не достатньо, такий сумнів має бути обґрунтованим та підкріпленим відповідними доказами. Лише доказово підтверджений сумнів учасника справи у відповідності поданої копії електронного доказу оригіналу береться судом до уваги.
Згідно зі статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Слід зазначити про те, що чинне законодавство, що регулює відносини, пов`язані з поширенням недостовірної інформації шляхом передання її по радіо, телебаченню, не передбачає, що докази поширення такої інформації (докази транслювання чи ретранслювання телерадіоорганізацією передачі зі спірною інформацією) можуть бути отримані виключно в порядку, передбаченому Законом України «Про телебачення і радіомовлення».
Статті 48 та 64 Законе України «Про телебачення і радіомовлення» не визначають коло засобів доказування у судовому процесі, не регулюють питання належності та допустимості доказів під час судового провадження.
З огляду на викладене надані позивачем суду у підтвердження факту поширення у телевізійному етері спірної інформації відеофайли, отримані позивачем шляхом їх копіювання з мережі Інтернет, та які містять відеозапис усієї передачі, можуть бути належними та допустимими доказами поширення спірної інформації у справі у разі, якщо відповідач не спростує факту поширення ним цієї інформації, зокрема не доведе того, що спірний відеозапис передачі не транслювався ним у телевізійному етері, зміст наданого позивачем суду відеозапису не відповідає змісту запису передачі, що транслювалася відповідачем у телеетері, наданий позивачем запис є сфальшованим тощо.
Наведене є підставою для відступу від висновку Верховного Суду щодо застосування частин четвертої та п`ятої статті 48 та частин першої, третьої та п`ятої статті 64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення», викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року у справі № 759/6513/17, від 20 червня 2019 року у справі № 404/1691/16-ц, від 19 листопада 2020 року у справі № 757/58702/17-ц та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 березня 2021 року у справі № 905/2137/19, який був врахований судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі № 905/902/20.
Також слід зазначити про існування інших висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування частин четвертої та п`ятої статті 48 та частин першої, третьої та п`ятої статті 64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» та щодо належності такого доказу як відеофайли зі спірною інформацією, отримані позивачем шляхом їх копіювання з мережі Інтернет. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах від 08 травня 2019 року у справі № 761/37180/17, від 02 липня 2020 року у справі № 761/36287/17 та від 21 жовтня 2020 року у справі № 761/39429/14-ц дійшов висновку про те, що надані позивачами суду у зазначених справах відеозаписи телепередач, отримані ними самостійно з мережі Інтернет, є належними та допустимими доказами у справі. Наведене свідчить про існування різної судової практики щодо належності доказів поширення інформації по радіо, телебаченню.
З огляду на викладене існує необхідність для формування єдиного висновку щодо застосування частин четвертої та п`ятої статті 48 та частин першої, третьої та п`ятої статті 64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» та щодо того, що саме є належним доказом поширення інформації по радіо, телебаченню для забезпечення єдності судової практики.
Згідно з частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Відповідно до частини четвертої статті 303 Господарського процесуального кодексу України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
За таких обставин Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про необхідність передачі справи № 905/902/20 разом із касаційною скаргою Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами» на рішення Господарського суду Донецької області від 21 січня 2021 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20 травня 2021 року на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі пункту 3 статті 302 Господарського процесуального кодексу України з огляду на необхідність відступу від висновку щодо застосування частин четвертої та п`ятої статті 48 та частин першої, третьої та п`ятої статті 64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» та щодо того, які докази поширення інформації по радіо, телебаченню є належними, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року у справі № 759/6513/17, від 20 червня 2019 року у справі № 404/1691/16-ц, від 19 листопада 2020 року у справі № 757/58702/17-ц та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 березня 2021 року у справі № 905/2137/19.
Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
1. Передати справу № 905/902/20 за позовом Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна» про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації, стягнення упущеної вигоди та моральної шкоди разом з касаційною скаргою Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами» на рішення Господарського суду Донецької області від 21 січня 2021 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20 травня 2021 року на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
2. Надіслати копію ухвали особам, які беруть участь у справі.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.
Головуючий О. Баранець
Судді О. Кібенко
О. Мамалуй
