П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
7 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 905/902/20
Провадження № 12-52гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді-доповідача Рогач Л. І.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П., учасника справи:
Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами» - ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами» (далі - КП «Центр поводження з тваринами») на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20 травня 2021 року (судді Медуниця О. Є., Зубченко І. В., Гребенюк Н. В.) та рішення Господарського суду Донецької області від 21 січня 2021 року (судді Левшина Г. В., Макарова Ю. В., Устимова А. М.) у справі № 905/902/20 за позовом КП «Центр поводження з тваринами» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна» (далі - ТОВ «ТРК «Україна») про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації, стягнення упущеної вигоди та моральної шкоди в сумі 178 840,00 грн.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У травні 2020 року КП «Центр поводження з тваринами» звернулося до ТОВ «ТРК «Україна» з позовом, у якому просило:
1) визнати недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію КП «Центр поводження з тваринами» інформацію, поширену ТОВ «ТРК «Україна» в етері телеканалу «Донбас», в програмі «ІНФОРМАЦІЯ_3» (ІНФОРМАЦІЯ_8), за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2, а також на офіційній сторінці телеканалу в соціальній мережі Facebook та відеохостингу YouTube, а саме визнати недостовірними такі висловлювання:
- «Полювання на чотирилапих. У Лимані замість безпритульних собак відловили хатніх, адже за кожного пса місто сплачує підрядній організації понад дві тисячі гривень. Жителі кинулися рятувати домашніх улюбленців. Чи вдалося визволити тварин?»;
- «Так днями жителі Лимана захищали собак від працівників Харківського центру поводження з тваринами. Місцеві чиновники виділили їм двісті тисяч гривень на відлов безпритульних собак. Олександр каже не дав забрати з будки чіповану охоронницю тепломережі та її щеня, бо вже колись так втратив свого пса»;
- « Шестимісячна Вольта вже не вибігає за поріг підприємства, бо звідти, розповідають енергетики, їхню охоронницю викрали комунальники на білій газелі»;
- «Тринадцатого числа и эту попытались украсть и Фуньку нашу з гаража украли без предупреждения, без ничего. Шо это за дела такие и тем более какие мы бродячие?»;
- «Зоозахисної організації в місті немає, а повернути собаку люди так і не змогли, тож звернулися по допомогу до Слов`янських волонтерів»;
- «Вдалося волонтерам визволити і Рекса. Його забрали мало не з подвір`я, розказує власниця тварини ОСОБА_3 . Вона сподівається, більше такого не станеться»;
- «…Пускай даже две собаки стерилизуют на эти деньги, все равно ж будет лучше, чем просто вот так вот ездить отлавливать их и убивать»;
- «Деякі містяни такою роботою працівників Харківського центру обурені»;
2) зобов`язати ТОВ «ТРК «Україна» у строк не пізніше одного місяця з дня набрання законної сили рішенням суду спростувати недостовірну інформацію у такий спосіб: зачитати резолютивну частину судового рішення про спростування недостовірної інформації в етері телеканалу «Донбас» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_3» у час виходу цієї програми у телеетер (з урахуванням повторів), з опублікуванням випуску програми на офіційному вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_4 у відповідному розділі;
3) стягнути упущену вигоду в розмірі 78 840,00 грн;
4) стягнути моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.
1.2. На думку позивача, поширена відповідачем інформація щодо наявності між позивачем та Лиманською міською радою Донецької області договірних відносин стосовно надання послуг з вилову безпритульних тварин, щодо виділення позивачу на ці послуги грошових коштів, щодо перебування працівників позивача у місті Лимані Донецької області, щодо вчинення працівниками позивача протиправних, направлених на таємне чи відкрите викрадення домашніх тварин у місцевих мешканців міста Лиману Донецької області, щодо вчинення працівниками позивача дій, направлених на протиправне позбавлення життя тварин, є недостовірною та недоведеною. Вся інформація викладена у вигляді тверджень, стосується позивача, порушує його немайнові права, дискредитує та принижує його ділову репутацію, авторитет, призвела до матеріальних збитків у вигляді упущеної вигоди в господарських договірних відносинах з контрагентами, а також завдала моральної шкоди.
1.3. Обґрунтовуючи заявлені до стягнення збитки (упущену вигоду), позивач зазначив, що поширення відповідачем неперевіреної, недостовірної інформації призвело до розірвання договору на вилов безпритульних тварин, укладеного 18 лютого 2020 року на виконання послуг, вартість якого склала 78 840 грн, і ці кошти є збитками, які має відшкодувати відповідач.
1.4. Крім того, поширена відповідачем інформація порушила особисті немайнові права позивача, зокрема право на ділову репутацію та її недоторканність; враховуючи наявність порушеного права, позивач заявив вимогу про відшкодування йому моральної шкоди в розмірі 100 000 грн.
1.5. Відповідач просив повністю відмовити в позові, вказав, що всупереч статті 74 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) позивач не надав суду жодного належного доказу на підтвердження позовних вимог, також не довів, що поширена на телевізійному каналі та в мережі «Інтернет» інформація є інформацією щодо саме позивача. Вказав, що право висловлювати судження, оцінки, думки та право створення інформаційних сюжетів передбачено та закріплено статтею 34 Конституції України, статтею 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), статтями 2, 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», статтею 25 Закону України «Про інформацію».
1.6. Також зазначив, що позивач не довів, що поширена на телевізійному каналі та в мережі «Інтернет» інформація є інформацією щодо саме позивача. Вказав, що питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно перш за все визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням або оціночним судженням у розумінні вимог статті 47-1 Закону України «Про інформацію» та статті 277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
1.7. Вважає, що не є належним відповідачем у цій справі, оскільки не є власником сайтів www.youtube.com та www.facebook.com, на які посилається позивач.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Господарський суд Донецької області рішенням від 21 січня 2021 року позовні вимоги задовольнив частково: визнав недостовірною і такою, що принижує ділову репутацію КП «Центр поводження з тваринами», інформацію, поширену ТОВ «ТРК «Україна» в етері телеканалу «Донбас» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_3» (ІНФОРМАЦІЯ_8) на офіційній сторінці телеканалу. Зобов`язав ТОВ «ТРК «Україна» у строк не пізніше одного місяця з дня набрання законної сили рішенням суду спростувати недостовірну, таку, що принижує ділову репутацію КП «Центр поводження з тваринами», інформацію у такий спосіб: зачитати резолютивну частину судового рішення про спростування недостовірної інформації в етері телеканалу «Донбас» в програмі «ІНФОРМАЦІЯ_3» у час виходу цієї програми у телеетер (з урахуванням повторів), з опублікуванням випуску програми на офіційному вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_4 у відповідному розділі. Стягнув з ТОВ «ТРК «Україна» на користь КП «Центр поводження з тваринами» судовий збір у сумі 4 204,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив.
2.2. Задовольняючи позов, суд зазначив про доведеність, обґрунтованість позовних вимог у частині визнання недостовірною і такою, що принижує ділову репутацію КП «Центр поводження з тваринами», поширену відповідачем як фізичним власником каналу в етері телеканалу «Донбас» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_3» інформацію. Вказав, що, враховуючи об`єктивні законні підстави, з яких неможливо надати суду оригінал спірного відеосюжету (сплинув 14 денний строк його зберігання), а також зважаючи на цілісність та наповненість за формою та змістом дослідженого аудіовізуального твору, електронний носій - CD-RW слід вважати належним та допустимим доказом на підтвердження факту поширення відповідачем в мережі «Інтернет» інформації. За наслідками дослідження аудіовізуального твору суд дійшов висновку, що викладена в межах спірного відеосюжету інформація не має характеру оціночних суджень, інформація стосується конкретних подій, конкретної особи, повідомляється чітко, точно та є констатацією факту з боку кореспондентів телеканалу. Неправомірні, безпідставні та необґрунтовані публічні звинувачення позивача у вчиненні протиправного суспільно значимого діяння принижують його ділову репутацію.
2.3. Щодо вимог позивача про визнання недостовірною і такою, що принижує ділову репутацію, інформації, розміщеної саме на сайті (ІНФОРМАЦІЯ_4 за відповідним посиланням), а також на офіційній сторінці телеканалу в соціальній мережі Facebook (за посиланням) та відеохостингу YouTube (за посиланням) суд відмовив у їх задоволенні, оскільки вказані відеозаписи на веб-сторінках відсутні.
2.4. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення упущеної вигоди та моральної шкоди, місцевий господарський суд зазначив про те, що позивач не надав суду доказів, які б свідчили про наявність втрат майнового характеру, що настали у зв`язку з поширенням відповідачем оспорюваних відомостей щодо позивача, вчинення будь-яких інших конклюдентних дій позивача (наприклад, початок виконання договору) стосовно контрагентів (розірвання договору та невиконання грошових зобов`язань), що призвели до реальних фінансових збитків саме через зниження престижу чи ділової репутації позивача. Щодо стягнення моральної шкоди суд вказав, що позивачем не доведено наявності такої шкоди, не подано доказів наявності причинного зв`язку між діями відповідача та шкодою (погіршення стану здоров`я, зниження престижу, ділової репутації тощо), не надано обґрунтування розміру заявленої до стягнення суми.
2.5. Східний апеляційний господарський суд постановою від 20 травня 2021 року скасував рішення Господарського суду Донецької області від 21 січня 2021 року, відмовив у задоволенні позовних вимог.
2.6. Апеляційний суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з відповідною скаргою в межах 14-денного строку зберігання етерного запису як сюжету, так і самої телевізійної програми відповідно до вимог статті 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» і позивач не звертався до відповідача з вимогою надати запис фрагменту передачі за 20 лютого 2020 в етері телеканалу в порядку частини п`ятої статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Наданий позивачем суду компакт-диск, що містить відеофайли зі спірною інформацією, не є належним та допустимим доказом такого поширення, оскільки цей відеофайл не є оригіналом запису сюжету зі спірною інформацією, а отриманий позивачем самостійно зі сторінки в мережі «Інтернет». Тому позивач не довів факт поширення інформації відповідачем, не надав суду доказів виходу в телевізійний етер телеканалу «Донбас» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_3» (випуск від ІНФОРМАЦІЯ_1) сюжету щодо КП «Центр поводження з тваринами».
3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
3.1. У липні 2021 року КП «Центр поводження з тваринами» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 20 травня 2021 року повністю, а рішення Господарського суду Донецької області від 21 січня 2021 року - у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення упущеної вигоди та моральної шкоди і ухвалити в цій частині нове рішення - про задоволення цих позовних вимог. Рішення Господарського суду Донецької області від 21 січня 2021 року в частині задоволення позову про визнання інформації недостовірною і такою, що принижує ділову репутацію, та зобов`язання відповідача спростувати цю інформацію позивач просив залишити в силі.
3.2. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник послався на пункт 2 абзацу першого частини другої статті 287 ГПК України та зазначив про необхідність відступити від висновку щодо застосування частини четвертої статті 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 759/6513/17, від 20 червня 2019 року у справі № 404/1691/16-ц-ю, від 19 листопада 2020 року у справі № 757/58702/17-ц та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
3.3. Позивач зауважив, що стаття 96 ГПК України як різновид засобів доказування передбачає відеозапис, який є електронним документом та зберігається в електронній формі, у тому числі в мережі «Інтернет». А за змістом частини другої статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» відеозапис як різновид електронного документа, може зберігатися в різних місцях збереження даних в електронній формі, у тому числі на портативних пристроях та/або в мережі «Інтернет», при цьому кожен з примірників відеозапису буде вважатися оригіналом.
3.4. Не врахувавши приписів вказаних вище норм, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що частина четверта статті 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» визначає коло засобів доказування та встановлює його стандарти, адже така позиція суду зводиться до заперечення прав скаржника на судовий захист. Крім того, підходи судів стосовно долучення компакт-дисків із записами без збереження в порядку вищевказаної норми різняться між собою та потребують формування єдиного висновку для забезпечення єдності практики.
3.5. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення упущеної вигоди та моральної шкоди, суди помилково не врахували, що існують підстави та наявні всі елементи складу цивільного правопорушення для відшкодування збитків.
3.6. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 14 липня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою КП «Центр поводження з тваринами» на рішення Господарського суду Донецької області 21 січня 2021 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20 травня 2021 року, відмовив у задоволенні заяви про зупинення дії постанови, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 2 вересня 2021 року справу № 905/902/20 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.
3.7. В обґрунтування підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вказав, що в цій справі спір виник щодо поширення інформації у телевізійному етері телеканалу «Донбас» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_3» і суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків при вирішенні цього питання.
3.8. Так, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що спірна інформація була поширена відповідачем у телеетері, що підтверджується наданим позивачем відеозаписом телевізійної передачі, отриманим позивачем самостійно з мережі «Інтернет», і такий відеозапис місцевий господарський суд визначив належним та допустимим доказом у справі.
3.9. Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем факту виходу у етер телеканалу «Донбас» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_3» (випуск від ІНФОРМАЦІЯ_1) сюжету щодо КП «Центр поводження з тваринами», вказавши, що наданий позивачем суду компакт-диск, що містить відеофайли зі спірною інформацією, не є належним та допустимим доказом поширення спірної інформації, оскільки не є оригіналом запису сюжету зі спірною інформацією, а отриманий позивачем самостійно зі сторінки в мережі «Інтернет». Такого висновку суд дійшов за результатом врахування висновку Верховного Суду щодо застосування частин четвертої та п`ятої статті 48 та частин першої, третьої та п`ятої статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», викладеного в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 9 вересня 2020 року у справі № 759/6513/17, від 20 червня 2019 року у справі № 404/1691/16-ц, від 19 листопада 2020 року у справі № 757/58702/17-ц та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 березня 2021 року у справі № 905/2137/19.
3.10. Верховний Суд у цих справах зазначив про те, що наданий позивачем до суду на підтвердження обставини поширення спірної інформації портативний носій інформації з відеофайлом, що містить запис передачі зі спірною інформацією, отриманий позивачем не в порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», а самостійно з мережі «Інтернет», що не є належним доказом поширення спірної інформації в етері телеканалу, а таким доказом поширення телерадіоорганізацією спірної інформації в етері відповідно до змісту частин четвертої та п`ятої статті 48 та частини п`ятої статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» є лише оригінал запису передачі, що містить спірну інформацію, та/або отримана позивачем у порядку частини п`ятої статті 64 зазначеного Закону копія запису такої передачі.
3.11. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що статті 48 та 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» не визначають коло засобів доказування в судовому процесі, не регулюють питання належності та допустимості доказів під час судового провадження.
3.12. З огляду на викладене надані позивачем суду на підтвердження факту поширення в телевізійному етері спірної інформації відеофайли, які отримані позивачем шляхом їх копіювання з мережі «Інтернет» та які містять відеозапис усієї передачі, можуть бути належними та допустимими доказами поширення спірної інформації у справі у разі, якщо відповідач не спростує факту поширення ним цієї інформації, зокрема не доведе того, що спірний відеозапис передачі не транслювався ним у телевізійному етері, зміст наданого позивачем суду відеозапису не відповідає змісту запису передачі, що транслювалася відповідачем у телеетері, наданий позивачем запис є сфальшованим тощо.
3.13. Наведене, на думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, є підставою для відступу від висновку Верховного Суду щодо застосування частин четвертої та п`ятої статті 48 та частин першої, третьої та п`ятої статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», викладеного в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 9 вересня 2020 року у справі № 759/6513/17, від 20 червня 2019 року у справі № 404/1691/16-ц, від 19 листопада 2020 року у справі № 757/58702/17-ц та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 березня 2021 року у справі № 905/2137/19, який був врахований судом апеляційної інстанції при вирішенні спору в цій справі.
3.14. Ухвалою від 15 вересня 2021 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду та призначила справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, вказавши, що мотиви, на підставі яких постановлено ухвалу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 вересня 2021 року, обґрунтовані в частині необхідності вирішення питання про відступ від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у справах № 759/6513/17 та № 404/1691/16-ц.
3.15. Обґрунтовуючи ухвалу про прийняття справи та її призначення, Велика Палата Верховного Суду вказала, що правовідносини у справах № 759/6513/17, № 404/1691/16-ц та у цій справі, як і обставини, встановлені судами, є подібними. Натомість у справі № 757/58702/17-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими в задоволенні позову було відмовлено, також погодився з висновками про те, що надані компакт-диски не є належними доказами поширення відповідачем спірної інформації. Проте такого висновку суди дійшли за результатами вивчення наданих дисків та перегляду в судовому засіданні відеофайлів, збережених на них, а не з підстав їх недопустимості, і висновку щодо необхідності дотримання позивачем порядку, передбаченого частиною п`ятою статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», постанова суду касаційної інстанції в цій справі не містить.
3.16. Щодо постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 905/2137/19 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що частина третя статті 302 ГПК України не містить такої підстави для передачі справи на її розгляд, як відступ від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) цього ж касаційного суду, позаяк наведені обставини охоплюються положеннями частин першої та другої цієї статті. Разом з тим з метою дотримання принципу правової визначеності Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду справи може дійти самостійного висновку про необхідність відступу від правової позиції, викладеної Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у справі № 905/2137/19.
4. Позиція інших учасників справи
4.1. У відзиві ТОВ «ТРК «Україна» просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 20 травня 2021 року - без змін. Відповідач погодився з висновками суду апеляційної інстанції, вказав, зокрема, що на підтвердження факту сповіщення сюжету в етері відповідача позивач має навести докази розповсюдження сюжету саме в етері, а посилання на розповсюдження сюжету в мережі «Інтернет» не є допустимим доказом у справі.
5. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
5.1. КП «Центр поводження з тваринами» стало відомо про існування відеосюжету, знятого журналістами телеканалу «Україна» (відповідно до відомостей вебресурсу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, ліцензія на загальнонаціональне телемовлення та регіональне телемовлення телеканалу «Україна» видано саме ТОВ «ТРК «Україна»), трансляція якого відбулась в етері телеканалу «Донбас» у межах програми «ІНФОРМАЦІЯ_3» ІНФОРМАЦІЯ_1, під час якого звинувачено позивача в неправомірному примусовому вилученні приватних домашніх тварин у їх господарів та подальшому позбавленню життя цих тварин.
5.2. Позивач вважає, що в межах цього відеосюжету інформація подана таким чином, що нібито між КП «Центр поводження з тваринами» та Лиманською міською радою Донецької області існують договірні відносини щодо надання послуг з вилову безпритульних тварин, вартість яких виділена позивачу з міського бюджету в розмірі 200 000,00 грн. Проте, за твердженням позивача, поширені ТОВ «ТРК «Україна» відомості є хибними та не відповідають дійсності. При цьому позивач вказує, що особа на відео, яка забирає тварину в місцевого мешканця, не є працівником КП «Центр поводження з тваринами».
5.3. За доводами позивача, в рамках відеосюжету відповідач навмисно продемонстрував людей, нібито працівників КП «Центр поводження з тваринами», які забирають тварин у місцевих мешканців. Співробітники телеканалу та інші невідомі особи, що беруть участь у відеосюжеті, коментують ці обставини як вчинення протиправних дій з вилучення домашньої тварини у її власника. У позові КП «Центр поводження з тваринами» наголошує на тому, що вказана людина жодного відношення до позивача не має, у трудових чи цивільних відносинах не перебуває.
5.4. Листом від 11 березня 2020 року № К-0280 ТОВ «ТРК «Україна» повідомило КП «Центр поводження з тваринами» на запит №177/0/267-20.
5.5. 9 квітня 2020 року позивач направив запит №275/0/267-20 до Лиманського відділення Слов`янського відділу поліції ГУНП в Донецькій області щодо отримання публічної інформації про те, чи звертались мешканці м. Лиман та/або зоозахисники-волонтери міста до відділу поліції із заявами (повідомленнями) про таємне чи відкрите викрадення домашніх тварин (собак, котів) працівниками КП «Центр поводження з тваринами».
5.6. У відповіді від 23 квітня 2020 року №5535/60201-20 відділ поліції повідомив, що за вказаним запитом про кількість зареєстрованих звернень у період з 1 січня 2020 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 та про розпочаті досудові розслідування щодо фактів таємного чи відкритого викрадення домашніх тварин (собак, котів), а також чи звертались до відділення представники телеканалу «Донбас» щодо надання коментарів за фактом викрадення домашніх тварин. Лиманським відділом поліції Слов`янського ВП ГУНП в Донецькій області було проведено перевірку та за наслідками відділ повідомив, що за обліками Інформаційного порталу Національної поліції жодного факту звернення за цими питаннями не виявлено.
5.7. За доводами позивача, розповсюдження оспорюваної інформації, відповідач здійснив шляхом: 1) передання по телебаченню, а саме в етері телеканалу «Донбас», у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_3» (випуск від ІНФОРМАЦІЯ_1 ); 2) поширення в мережі «Інтернет», а саме в соціальній мережі Facebook та відеохостингу YouTube. Недостовірну інформацію доведено до відома більше ніж декільком сотень осіб, про що свідчить кількість переглядів відеосюжету на відеохостингу YouTube (310 переглядів на дату звернення - 3 травня 2020 року), та кількість поширень в соціальній мережі Facebook (271 поширення на дату звернення - 3 травня 2020 року).
5.8. На підтвердження вказаних обставин позивач надав: 1) скріншоти інтернет- сторінок офіційного сайту телеканалу «Донбас», офіційної сторінки соціальної мережі Facebook, відеохостингу YouTube, якими підтверджується розповсюдження спірного відеосюжету на відповідних веб-сайтах; 2) роздруковану інформацію з вебсайту телеканалу «Донбас», розділ «Про канал», підрозділ «Про нас», де розміщено логотип телеканалу, а також роздрукований файл формату jpg з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_9», який використав відповідач у спірному відеосюжеті.
5.9. Позивач зазначає, що записи відеосюжетів завантажені ним за допомогою програмних засобів з мережі «Інтернет», зокрема, файл формату MP4 з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_8» - з офіційного сайту телеканалу «Донбас» за наданим посиланням (завантаження здійснено ІНФОРМАЦІЯ_5 о 10:07), а файл формату MP4 з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_7» - з відеохостингу YouTube за наданим посиланням (завантаження здійснено ІНФОРМАЦІЯ_6 о 16:15).
5.10. На підтвердження таких обставин КП «Центр поводження з тваринами» надало завантажені відеозаписи на електронному носії CD-R 700Mb. Зокрема, оптичний диск містить два файли формату MP4 за такими назвами: «ІНФОРМАЦІЯ_8»: 1) повний випуск новин за ІНФОРМАЦІЯ_1 (спірний сюжет розпочинається з 12:33 та триває до 16:13) 2) вирізаний аудіовізуальний сюжет «У Лимані замість безпритульних тварин відновлюють домашніх».
6. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства.
6.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
6.2. Стаття 28 Конституції України кожній особі гарантує право на повагу до її гідності, а за частиною четвертою статті 32 основного Закону кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
6.3. Тож право на захист честі, гідності і ділової репутації - один з основних способів захисту Конституційних прав людини на недоторканність особистого життя. Кожен має право захищати честь, гідність і ділову репутацію в суді, крім того Конституція України передбачає судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе або членів своєї сім`ї.
6.4. Також відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
6.5. Здійснення передбачених статтею 10 Конвенції свобод (зокрема, свободи дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів), пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
6.6. Тобто праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
6.7. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
6.8. Відповідно до статті 275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту належать, наприклад, спростування недостовірної інформації (стаття 277 ЦК України).
6.9. За частиною першою статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до Глави 3 цього Кодексу.
6.10. За змістом частини першої статті 201 ЦК України ділова репутація належить до особистого немайнового блага, яке охороняється цивільним законодавством, а частина друга статті 34 Господарського кодексу України вказує на те, що поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання, є дискредитацією суб`єкта господарювання.
6.11. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації (частина третя статті 277 ЦК України).
6.12. При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, поданого на захист ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
6.13. Тож обставина поширення спірної інформації входить до предмета доказування у відповідній справі.
6.14. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь?які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
6.15. Відповідно до статті 2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя. За змістом частин першої та другої статті 7 цього Закону право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
6.16. Статтею 27 Закону України «Про інформацію» передбачено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.
6.17. За статтею 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» телерадіоорганізація, зокрема, зобов`язана: а) дотримуватися законодавства України та вимог ліцензії; в) поширювати об`єктивну інформацію.
6.18. Поширенням інформації вважається опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
6.19. Відповідно до змісту статті 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» кожна телерадіоорганізація-ліцензіат зобов`язана вести журнал обліку передач, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій). У журналі обліку передач фіксуються: дата випуску, час початку і закінчення передачі; назва і тема передачі; прізвище авторів і ведучих передачі; мова передачі. Журнал обліку передач зберігається телерадіоорганізацією протягом року з дня останнього запису в ньому. Усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту. У разі подання скарги щодо змісту передачі її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку.
6.20. За змістом частин першої, третьої, п`ятої статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» громадянин або юридична особа мають право вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи. Заяву з вимогою спростування має бути подано до телерадіоорганізації у письмовій формі протягом 14 днів з дня поширення таких відомостей з письмовим повідомленням про це Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. На вимогу заявника телерадіоорганізація зобов`язана надати йому можливість безкоштовного прослуховування (перегляду) відповідного фрагмента програми чи передачі або надати копію запису фрагмента з відповідною оплатою.
6.21. Однак звернення громадянина або юридичної особи до телерадіоорганізації зі скаргою в порядку статті 64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» не є обов`язковою передумовою звернення до суду за захистом недоторканості ділової репутації, адже передбачає право, а не обов`язок особи на звернення до телерадіоорганізації зі скаргою щодо змісту відповідних програм та передач та, відповідно, на отримання копії запису фрагмента зі спірної інформацією. Право на судовий захист ділової репутації не залежить від того, чи скористалися громадянин чи юридична особа правом вимагати від телерадіоорганізації спростування недостовірної інформації в позасудовому порядку.
6.22. Тому сплив установленого законом 14-денного строку зберігання трансльованої передачі та незвернення заявника до телерадіоорганізації протягом цього строку з відповідною (відповідними) вимогою (вимогами) у порядку частин третьої, п`ятої статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» про спростування недостовірної інформації та/або про надання копії запису фрагмента передачі не позбавляє його можливості захистити свої права у судовому порядку з дотриманням принципу змагальності сторін, суть якого полягає, зокрема, в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (пункт 5 частини третьої статті 2, частина третя статті 13 та частина перша статті 74 ГПК України).
6.23. Стаття 73 ГПК України передбачає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, а одним із засобів доказування є електронні докази.
6.24. За частиною першою, другою статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), вебсайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі «Інтернет»). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
За частиною ж п`ятою цієї статті Кодексу, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
6.25. Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
6.26. Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
6.27. Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
6.28. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
6.29. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання(стаття 78 ГПК України).
6.30. Водночас законодавство, що регулює відносини, пов`язані з поширенням недостовірної інформації шляхом передання її по радіо, телебаченню, не передбачає, що докази поширення такої інформації (докази транслювання чи ретранслювання телерадіоорганізацією передачі зі спірною інформацією) можуть бути отримані виключно в порядку, передбаченому Законом України «Про телебачення і радіомовлення».
6.31. Відповідно до змісту вказаних норм, для досягнення мети здійснення судового розгляду, позивач має право надати або відеозапис, отриманий у порядку статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», або відеозапис з електронного інтернет-джерела (електронної платформи), на якому (якій) розміщено відеоролик. Якщо особа не має такого запису і надає копію, отриману з інших джерел, відповідно до частини п`ятої статті 96 ГПК України суд може витребувати відеозапис за наявності сумніву у відповідності поданого відеозапису оригіналу. Якщо відеозапис не зберігся взагалі, то сторони мають право доводити факти порушеного права у справі будь-якими доказами.
6.32. Відповідно до вимог частини першої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
6.33. Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. Так, у рішенні від 17 січня 1970 року у справі Delcourt v. Belgium (заява № 2689/65) Європейський суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення». У рішенні від 4 грудня 1995 року у справі Bellet v. France (заява № 23805/94,) Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
6.34. Здійснюючи апеляційний перегляд справи, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивач не дотримав вимог статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» та не надав суду доказів виходу в етері спірного сюжету з недостовірною інформацією. Проте суд апеляційної інстанції не врахував, що чинне законодавство, що регулює відносини, пов`язані з поширенням недостовірної інформації шляхом транслювання її по телебаченню, не передбачає, що докази поширення такої інформації можуть бути отримані виключно в порядку, передбаченому Законом України «Про телебачення і радіомовлення».
6.35. Відтак суд апеляційної інстанції не надав оцінки наявним матеріалам справи на предмет того, чи містяться в них дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги позивача, не врахував, що по суті передбачені статтями 48 та 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» порядок та термін на звернення зі скаргою щодо змісту програми не можуть бути обмеженням особи у праві на судовий захист, гарантований як статтею 6 Конвенції, так і нормами національного законодавства.
6.36. Дійшовши висновку про відмову в задоволенні позову із вказаних підстав, суд апеляційної інстанції не врахував зміст письмових заяв відповідача по суті спору щодо факту виходу випуску новин від ІНФОРМАЦІЯ_1 ТОВ «ТРК «Україна» в етері телеканалу «Донбас» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_3» та сюжетів цих новин. Також відхиляючи на підставі статті 64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» як доказ відеофайл, завантажений, за твердженням позивача, з офіційного сайту телеканалу «Донбас» за наданим посиланням, суд не навів доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції щодо електронного носія - CD-RW, зважаючи на його цілісність та наповненість дослідженого аудіовізуального твору за формою та змістом, поза тим, що відповідач не надав доказів на підтвердження власних доводів щодо дійсного змісту випуску новин та достовірної інформації в ньому.
6.37. Відповідно, не дослідивши обставин наявності або відсутності факту поширення неправдивої інформації, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність у діях відповідача складу правопорушення, яке обумовлює обов`язок спростовувати інформацію та про наявність чи відсутність підстав для застосування матеріальної відповідальності у вигляді стягнення збитків (упущеної вигоди) та моральної шкоди.
6.38. Ураховуючи викладене, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 300 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування постанови Східного апеляційного господарського суду від 20 травня 2021 року та направлення справи до цього суду для нового апеляційного розгляду.
Щодо відступу
6.39. Приймаючи до розгляду справу, Велика Палата Верховного Суду вказала, що правовідносини у справах № 759/6513/17, № 404/1691/16-ц та у справі, що надійшла на розгляд, як і обставини, встановлені судами, є подібними, та зазначила про необхідність вирішення питання про відступ від висновку щодо застосування норми права, викладеного Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у вказаних справах.
6.40. Так, у справі № 759/6513/17 предметом судового розгляду був позов особи до ТОВ «ТРК «Україна», ТОВ «Медіа група Україна», третя особа - ТОВ «РРП Груп», про захист честі та гідності, зокрема про визнання недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права, принижує честь та гідність позивача, інформації, оприлюдненої в етері ТОВ «ТРК «Україна». На підтвердження оприлюднення такої інформації позивач надав СD-диск, що містить відеофайл, отриманий самостійно з інтернет-сторінки (програма новин «Інтер+»). У справі № 404/1691/16-ц юридична особа звернулася до суду з позовом до особи - кореспондента програми новин про визнання неправдивою і такою, що принижує ділову репутацію, інформації, розповсюдженої у програмі новини на телеканалі, та зобов`язання відповідачів спростувати недостовірну інформацію аналогічним способом, яким її розповсюдили. На підтвердження оприлюднення такої інформації позивач надав СD-диск, що містить відеофайл, отриманий самостійно з інтернет-сторінки.
6.41. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в цих справах зазначав про те, що відповідно до змісту частин четвертої та п`ятої статті 48 та частини п`ятої статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» доказом поширення телерадіоорганізацією спірної інформації в етері є лише оригінал запису передачі, що містить спірну інформацію, та/або отримана позивачем в порядку частини п`ятої статті 64 зазначеного Закону копія запису такої передачі.
6.42. Такий висновок щодо змісту частин четвертої та п`ятої статті 48 та частини п`ятої статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» викладений також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 березня 2021 року у справі № 905/2137/19, який врахований судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у справі, що розглядається.
6.43. Однак у постановах від 8 травня 2019 року у справі № 761/37180/17, від 2 липня 2020 року у справі № 761/36287/17 та від 21 жовтня 2020 року у справі № 761/39429/14-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що надані позивачами суду в зазначених справах відеозаписи телепередач, отримані ними самостійно з мережі «Інтернет», є належними та допустимими доказами у справі.
6.44. Наведене свідчить про існування різної судової практики щодо належності доказів поширення інформації по радіо, телебаченню. Відповідно Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для відступу від правового висновку, викладеного в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 759/6513/17, від 20 червня 2019 року справі № 404/1691/16-ц, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 березня 2021 року у справі № 905/2137/19.
7. Висновок Великої Палати Верховного Суду
7.1. Відповідно до частини першої, другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
7.2. За частиною третьою статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).
7.3. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
8. Щодо розподілу судових витрат
8.1. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про направлення справи для нового розгляду до суду апеляційної інстанції, відшкодування судових витрат буде здійснено за результатом вирішення спору.
Керуючись статтями 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами» задовольнити частково.
Постанову Східного апеляційного господарського суду від 20 травня 2021 року у справі № 905/902/20 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя-доповідач Л. І. Рогач
Судді: Т.О. Анцупова Г. Р. Крет В. В. Британчук Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко О. С. Золотніков І. В. Ткач Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик
