Постанова
Іменем України
04 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 727/7578/16-ц
провадження № 61-3583св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука 0. С.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 листопада 2020 року під головуванням судді Смотрицького В. Г. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Лисака І. Н., Половінкіної Н. К. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк», банк) у жовтні 2016 року звернулося до суду з позовом в якому просило звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки нерухомого майна від 25 грудня 2007 року № 6608, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцям - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , для погашення боргових зобов`язань ОСОБА_1 за договором відновлювальної кредитної лінії від 05 грудня 2007 року № 909 (зі змінами та доповненнями) на загальну суму 1 383 386,83 грн.
Разом із цим позивач також просив визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», а також визначити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшого продажу за оцінкою, визначеною суб`єктом оціночної діяльності, в розмірі 1 520 113,00 грн та стягнути з відповідачів судові витрати.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору відновлювальної кредитної лінії від 05 грудня 2007 року № 909 зі змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами від 24 грудня 2007 року № 3, від 27 січня 2009 року № 8, від 04 грудня 2009 року № 9, від 25 січня 2010 року № 10, від 23 липня 2010 року № 11 ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 1 000 000 грн на споживчі потреби з відсотковою ставкою за користування кредитом в розмірі 16,5 % річних з остаточним терміном погашення не пізніше 28 листопада 2017 року.
Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 25 грудня 2007 року банк та відповідачі уклали договір іпотеки нерухомого майна, за умовами якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 108,40 кв. м, в тому числі житловою площею 56,20 кв. м.
Згідно з пунктом 6.1 цього договору іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку платежу зобов`язання (або відповідна його частина) не буде виконана, а також у будь-який час незалежно від настання строку платежу у випадку невиконання іпотекодавцем будь-якого із своїх обов`язків, передбачених договором відновлювальної кредитної лінії.
У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії у нього виникла заборгованість, яка станом на 03 жовтня 2016 року становила 1 383 386,83 грн, з яких: 521 573,98 грн - заборгованість за кредитом, 84 312,41 - 3% річних, 777 500,44 грн - інфляційні втрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 01 грудня 2016 року, яке було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 01 лютого 2017 року, позов АТ «Ощадбанк» було задоволено. Постановою Верховного Суду від 02 травня 2018 року вказані рішення скасовані, справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд.
06 липня 2018 року представником позивача подано до суду першої інстанції клопотання про визнання поважними причин пропущення строків позовної давності.
В обґрунтування клопотання посилався на те, що у зв`язку з невиконанням умов договору відновлювальної кредитної лінії, 11 квітня 2012 року було вчинено виконавчий напис нотаріуса, згідно з яким звернуто стягнення на предмет іпотеки.
Наявність виконавчого напису виключала можливість реалізації АТ «Ощадбанк» свого права на звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду. Під час примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 11 квітня 2012 року відповідачами неодноразово оскаржувався вказаний виконавчий документ та в судовому порядку було зупинено здійснення виконавчого провадження з примусового звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.
В подальшому, рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 05 березня 2015 року виконавчий напис нотаріуса був визнаний таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 03 квітня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження з перегляду рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 05 березня 2015 року. Також було закінчено виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого напису.
У зв`язку з цим, саме з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та закінчення виконавчого провадження щодо його виконання, АТ «Ощадбанк» як іпотекодержатель згідно з договором іпотеки нерухомого майна та Закону України «Про іпотеку» втратив можливість реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса та набув право на подання до суду позовної заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки.
АТ «Ощадбанк» просило визнати поважними причини пропущення строків позовної давності щодо звернення з позовом до відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки та здійснити захист порушеного права шляхом задоволення позову.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Шевченківський районний суд міста Чернівці рішенням від 01 грудня 2016 року позов задовольнив.
У рахунок погашення боргу за договором відновлювальної кредитної лінії від 05 грудня 2007 року № 909 (зі змінами) в сумі 1 383 386,83 грн звернув стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки нерухомого майна від 25 грудня 2007 року № 6608, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визначив спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження», з визначеною початковою ціною 1 520 113,00 грн. Вирішив питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за договором відновлювальної кредитної лінії від 05 грудня 2007 року № 909 не виконує, кредитні кошти не повертає, тому необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки, яким було забезпечено виконання зобов`язань відповідача.
При цьому суд першої інстанції спростував доводи відповідача про сплив строків позовної давності за вимогами банку, зазначивши, що кредитним договором визначено строк виконання зобов`язань ОСОБА_1 до 28 листопада 2017 року. Позивач реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення виконавчого напису нотаріуса, який рішенням Апеляційного суду Чернівецької області визнано таким, що не підлягає виконанню.
Апеляційний суд Чернівецької області постановою від 01 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діяв в інтересах ОСОБА_1 , відхилив, а рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 01 грудня 2016 року залишив без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що доводи апеляційної скарги про сплив позовної давності та наявність у зв`язку з цим підстав для відмови у задоволенні позову є помилковими, оскільки після настання строку виконання основного зобов`язання (який слід обчислювати з 24 листопада 2011 року) банк вживав заходи для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, зокрема, у травні 2013 року звертався з позовом до поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 як до осіб, що несуть солідарну відповідальність з боржником ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором. Таким чином, мало місце переривання перебігу позовної давності.
Про переривання позовної давності також свідчить звернення банку до нотаріуса для здійснення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Постановою Верховного Суду від 02 травня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 01 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 01 лютого 2017 року скасовано.
Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції про переривання перебігу позовної давності у зв`язку зі зверненням банку за видачею виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмети іпотеки для погашення боргу за основним зобов`язанням є помилковими та такими, що суперечать положенням статті 264 ЦК України. При цьому ні суд першої інстанції, ні апеляційної інстанції не перевірили існування інших обставин, які могли бути підставою для переривання перебігу позовної давності, зокрема тих, на які посилався АТ «Ощадбанк» в своїх поясненнях по суті справи: часткове погашення боржниками заборгованості за кредитним договором, що може свідчити про визнання ними своїх зобов`язань. Обставина вчинення у 2012 році виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на належну відповідачам квартиру та визнання у 2015 році цього виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, може оцінюватися судом при вирішенні порушеного у зазначених поясненнях банку питання та може бути визнана поважною причиною пропущення строку позовної давності.
Шевченківський районний суд м. Чернівці рішенням від 02 листопада 2020 року у складі судді Смотрицького В. Г. у задоволенні позову відмовив.
Місцевий суд вказував, що 24 листопада 2011 року банком було надіслано вимоги відповідачам про дострокове погашення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. Вказані вимоги були отримані відповідачами 01 грудня 2011 року, тому з урахуванням тридцятиденного строку на виконання цих вимог позовну давність слід відраховувати з 01 січня 2012 року.
Водночас суд першої інстанції вважав, що пред`явлення позову до поручителів у травні 2013 року перервало позовну давність, однак незважаючи на це банк звернувся з позовом 03 жовтня 2016 року, тобто з пропуском позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову. Поважних причин пропуску вказаного строку позивачем не зазначено.
При цьому, суд першої інстанції зазначив, що посилання АТ «Ощадбанк» на вчинення відповідачами дій по визнанню боргу, що є підставою для переривання строку позовної давності є безпідставними, оскільки реалізація майна в примусовому порядку на виконання рішення суду не свідчить про визнання боргу, відтак, не перериває строку позовної давності. Вважав посилання АТ «Ощадбанк» на те, що строк позовної давності необхідно рахувати з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню безпідставними, оскільки звернення із заявою про вчинення виконавчого напису є позасудовим способом звернення стягнення на предметі іпотеки, не є позовом в розумінні частини другої статті 264 ЦК України і не перериває строку позовної давності.
Чернівецький апеляційний суд постановою від 03 лютого 2021 року апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» задовольнив.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 листопада 2020 року скасував.
Позов АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнив.
Звернув стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки нерухомого майна від 25 грудня 2007 року № 6608 - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 108,40 кв. м, в тому числі житловою площею 56,20 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в рахунок погашення боргових зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії від 05 грудня 2007 року № 909 (зі змінами та доповненнями) на загальну суму 1 383 386,83 грн, з яких: 521 573,98 грн заборгованість за кредитом, 84 312,41 грн - 3% річних, 777 500,44 грн інфляційні втрати, - шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що він вважав наявні підстави для визнання поважними причин пропуску АТ «Ощадбанк». Вказував, що позивач не передбачав та не міг передбачити можливість ухвалення рішення про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису нотаріуса, оскільки до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - 05 березня 2015 року, права банку порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Ткач Ф. Г. у березні 2021 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 лютого 2021 року в якій просить оскаржувану постанову скасувати, а рішення місцевого суду змінити шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї касаційної скарги.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Представник заявників у касаційній скарзі зазначає, що судами обох попередніх інстанцій не було взято до уваги тієї обставини, що за час вирішення спору про звернення стягнення на предмет іпотеки набрало законної сили судове рішення у справі № 727/4474/17 про відмову у задоволенні позову про стягнення заборгованості у тому самому розмірі, за той самий період і з тих самих підстав у зв`язку із спливом строку позовної давності до основного зобов`язання.
Посилається на незастосування судами правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц де вказано, що системне тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України у їх взаємозв`язку дає підстави для висновку, що натуральним є зобов`язання, вимога в якому хоча і існує, проте не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Положення статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, як спеціальної міри відповідальності за порушення грошового зобов`язання, не може бути застосовано до такого грошового зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, отже кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на захист в судовому (примусовому) порядку вимоги про нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.
У відповідності до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/21064/15, від 23 січня 2018 року у справі № 1519/2-4141/11 рішення про звернення стягнення кредитної заборгованості має преюдиційне значення при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки в частині розміру боргу та не може містити іншу суму боргу, ніж визначені резолютивною частиною рішення про стягнення кредитної заборгованості.
Посилається також на те, що сплив позовної давності щодо основної вимоги за вимогою про стягнення кредитної заборгованості, що встановлено судовим рішенням, свідчить про сплив строку позовної давності щодо такої вимоги і за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, при цьому у зв`язку із преюдиційністю факту спливу позовної давності така обставина звільняється від доказування при розгляді спору за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Представник заявників вважає, що розмір боргу не був доведений позивачем, адже у задоволенні позову про стягнення кредитної заборгованості було відмовлено у зв`язку із спливом позовної давності.
Аргументом касаційної скарги є також те, що висновки суду апеляційної інстанції про наявність поважних причин пропуску позовної давності неправильні. Представник заявників вважає, що банк достовірно знав про оскарження відповідачами виконавчого напису нотаріуса, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки. Крім того суд апеляційної інстанції не надав оцінку тому, що у 2012 році банк, на думку представника заявників, зловживаючи своїми правами, в порушення вимог щодо заявлення грошових вимог в межах трирічного строку, що передував моменту звернення, вже допустив порушення вимог законодавства та заявив вимоги поза межами строку позовної давності. Більш того позивач не був позбавлений можливості в період наявності виконавчого напису нотаріуса звернутись із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
Представник АТ «Ощадбанк» - адвокат Калмикова С. С. у травні 2021 року подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, подану ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в якому у задоволенні касаційної скарги просила відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.
Представник позивача вказує, що саме з моменту набрання законної сили рішенням про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та закінчення виконавчого провадження щодо його виконання АТ «Ощадбанк» втратив можливість реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса та набув права на звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб.
Посилається також на те, що боржниками основне зобов`язання не виконується, а тому стягувач має право звернути стягнення на предмет іпотеки та на компенсацію, передбачену статтею 625 ЦК України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Шевченківського районного суду м. Чернівці.
26 квітня 2021 року цивільна справа № 727/7578/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 липня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 05 грудня 2007 року між АТ «Ощадбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії від 05 грудня 2007 року № 909 зі змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами від 24 грудня 2007 року № 3, від 27 січня 2009 року № 8, від 04 грудня 2009 року № 9, від 25 січня 2010 року № 10, від 23 липня 2010 року № 11 (а. с. 6-13, том 1), згідно з якими відповідач ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 1 000 000 грн на споживчі потреби з відсотковою ставкою за користування кредитом в розмірі 16,5% річних, з остаточним терміном погашення не пізніше 28 листопада 2017 року.
Для забезпечення виконання зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії, 25 грудня 2007 року між банком та відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки нерухомого майна, за умовами якого в іпотеку передано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 108,40 кв. м, в тому числі житловою площею 56,20 кв. м (а. с. 34-37, том 1).
Згідно з пунктом 6.1 договору іпотеки, іпотекодержатель набуває право звернення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання строку платежу зобов`язання (або відповідна його частина) не буде виконано, а також у будь-який час незалежно від настання строку платежу у випадку невиконання іпотекодавцем будь-якого з своїх обов`язків, передбачених цим договором або у випадку невиконання боржником своїх обов`язків, передбачених договором відновлювальної кредитної лінії, а рівно у випадках, якщо будь-яка з гарантій або завірень, наданих іпотекодавцем у відповідності з цим договором, виявиться (стане) недійсною.
При цьому, у разі порушення зобов`язання або умов цього договору та прийняття іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель зобов`язаний надіслати іпотекодавцю та боржнику письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов`язання, вимога про його виконання протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту її отримання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до пункту 6.2 договору іпотеки, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством, в тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса або рішення суду в установленому чинним законодавством України та іпотечним договором порядку.
У зв`язку з невиконанням відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії, 24 листопада 2011 року банк надіслав відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимоги щодо відкликання кредиту (а. с. 70-71, том 1), в яких вимагав повернення всієї суми кредиту, здійснення платежів по нарахованих процентах за користування кредитом та інших платежів в сумі 1 160 663,43 грн. Вказані вимоги були отримані відповідачами 01 грудня 2011 року (а. с. 70-71, том 1).
Вимоги банку про дострокове погашення заборгованості за кредитом відповідачі не виконали, у зв`язку з чим за заявою АТ «Ощадбанк» приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Скутар С. В. 11 квітня 2012 року вчинила виконавчий напис № 1283 про звернення стягнення на належну відповідачам квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 50, том 1).
Виконавче провадження з виконання зазначеного виконавчого напису відкрито 17 квітня 2012 року (а. с. 51, том 1).
Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 05 березня 2015 року виконавчий напис нотаріуса від 11 квітня 2012 року № 1283 визнано таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з чим 16 березня 2016 року виконавче провадження з його виконання закінчено (а. с. 52-55, том 1).
АТ «Ощадбанк» звернувся з позовом до поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором у травні 2013 року. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 серпня 2013 року позов задоволено. Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 25 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 серпня 2013 року скасовано, у позові ПАТ «Державний ощадний банк України» відмовлено.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом статей 525 та 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.
За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (абзац третій статті 1 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, а також аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє не виконано чи виконано неналежно, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звернути стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
Апеляційним судом встановлено, що позичальник допустив порушення взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, через що утворилася заборгованість, яка станом на 03 жовтня 2016 року становила 1 383 386,83 грн, з яких: 521 573,98 грн - заборгованість за кредитом, 84 312,41 - 3% річних, 777 500,44 грн - інфляційні втрати, в рахунок погашення якої позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки.
Також суд апеляційної інстанції встановив та вказував, що розмір боргу за договором позики банком доведений, а докази про неправильність його розрахунку в матеріалах справи відсутні.
Отже висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач, як іпотекодержатель, на підставі статті 33 Закону України «Про іпотеку» набув право задовольнити свої вимоги, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки правильні.
Оцінка забезпечення іпотекою вимог банку про стягнення індексу інфляції та 3 % річних, нарахованих за правилами статті 625 ЦК України.
За правилом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вирішуючи правове питання, чи забезпечуються іпотекою вимоги кредитора про стягнення встановленого індексу інфляції та 3 % річних, нарахованих за правилами статті 625 ЦК України, Верховний Суд повинен враховувати умови та правила укладеного між сторонами іпотечного договору.
Зміст розділу «Терміни та їх тлумачення» та пункт 4.3 іпотечного договору від 25 грудня 2007 року свідчить, що іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю на забезпечення ним виконання зобов`язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 05 грудня 2007 року № 909, укладеним позивачем та іпотекодавцями, спірне нерухоме майно. Іпотекою забезпечено певні зобов`язання боржника щодо виплати таких сум: тіло кредиту у розмірі 1 000 000 грн; проценти за користування кредитом; комісійна винагорода; витрати понесені у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки та інші витрати, що передбачені законодавством; штрафні санкції (штраф, пеня) у вигляді неналежного виконання зобов`язань; збитки у повному обсязі, під якими розуміються втрати іпотекодержателя, втрата ним грошових коштів, а також неодержані ним доходи.
Враховуючи, що вимоги за статтею 625 ЦК України є заходами цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а не вимогами про відшкодування збитків, іпотекою (як це визначили сторони в укладеному між ними договорі) не забезпечено виконання зобов`язання за вимогами, пред`явленими на підставі статті 625 ЦК України, а отже, у справі, яка переглядається, іпотекою не забезпечені вимоги кредитора, нараховані банком за правилами статті 625 ЦК України.
У цьому висновку визначальним є зміст та умови іпотечного договору, в якому сторони дійшли домовленості про перелік вимог кредитора, виконання яких забезпечується встановленою іпотекою.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Вищенаведене узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 186/1376/19 (провадження № 61-7428св20).
З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає доводи касаційної скарги про помилковість висновків суду апеляційної інстанції про можливість включення до загальної суми заборгованості в межах якої звернено стягнення на предмет іпотеки 3 % річних та інфляційних втрат частково обґрунтованими.
Щодо решти доводів касаційної скарги колегія суддів доходить таких висновків.
Доводи касаційної скарги про те, що судами обох попередніх інстанцій не було взято до уваги тієї обставини, що за час вирішення спору про звернення стягнення на предмет іпотеки набрало законної сили судове рішення у справі № 727/4474/17 про відмову у задоволенні позову про стягнення заборгованості у тому самому розмірі, за той самий період і з тих самих підстав у зв`язку із спливом позовної давності до основного зобов`язання колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).
За загальним правилом загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
Таким чином на вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюється правила загальної позовної давності, а тому встановлення факту її спливу у справі з іншим предметом спору колегія суддів відхиляє.
Аргументи касаційної скарги про те, що висновки суду апеляційної інстанції про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності неправильні, адже банк достовірно знав про оскарження відповідачами виконавчого напису нотаріуса, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, а тому позивач не був позбавлений можливості в період наявності виконавчого напису нотаріуса звернутись із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Із матеріалів справи убачається, що позивач надіслав вимогу від 24 листопада 2011 року про дострокове повернення суми кредиту у повному обсязі та заборгованості відповідно до умов кредитного договору. Вказана вимога відповідачами отримана.
За заявою АТ «Ощадбанк» приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Скутар С. В. 11 квітня 2012 року вчинила виконавчий напис № 1283 про звернення стягнення на належну відповідачам квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.
Отже, вжитий банком засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України до підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить.
Водночас рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 05 березня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 січня 2015 року скасовано, виконавчий напис приватного нотаріуса вчинений 11 квітня 2015 року № 1283 скасовано.
Отже, до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, право стягувача порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса.
Таким чином, апеляційним судом було правильно враховано, що позивач не передбачав та не міг передбачити можливість ухвалення судового рішення про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, що і стало підставою для пропуску позовної давності.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним Верховним Судом у постанові від 09 червня 2021 року у справі № 759/17465/18 (провадження № 61-12201св20).
АТ «Ощадбанк» про неможливість реалізації свого права (тобто порушення права) на звернення стягнення на предмет іпотеки та пов`язану із цим неможливість погасити існуючу заборгованість за кредитним договором за рахунок реалізації предмета іпотеки дізналось 05 березня 2015 року, тобто з моменту, коли апеляційний суд прийняв рішення, отже, для позивача перебіг позовної давності почався саме з дати, коли рішенням суду апеляційної інстанції, виконавчий напис визнаний таким, що не підлягає виконанню.
Одночасно колегія суддів відхиляє довід касаційної скарги про те, що розмір боргу не був доведений позивачем, адже у задоволенні позову про стягнення кредитної заборгованості було відмовлено у зв`язку із спливом позовної давності, оскільки він спростовується матеріалами справи та ухваленою у справі постановою суду апеляційної інстанції якими встановлено, що розмір боргу за договором позики банком доведений, а докази про неправильність його розрахунку в матеріалах справи відсутні.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не звернув уваги на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/21064/15, від 23 січня 2018 року у справі № 1519/2-4141/11 колегія суддів відхиляє з огляду на те, що вказаними постановами було скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на продовження розгляду та вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Фактичні обставини у справі, яка є предметом касаційного перегляду та у справах наведених заявниками не тотожні.
Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.
При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому постанова апеляційного суду в частині вирішення питання про включення до боргових зобов`язань відповідачів 3 % річних та інфляційних втрат підлягає зміні шляхом виключення зазначених сум із загальної суми заборгованості, на яку звернуто стягнення на предмет іпотеки.
Крім того постанова апеляційного суду підлягає скасуванню в частині розподілу судових витрат.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Згідно з частинами першою, третьою та четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Розподіл судових витрат
Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини першої, десятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення вимог касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи з урахуванням частини десятої статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з позивача на користь відповідачів у загальному розмірі 15 596,64 грн.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2021 року зупинено виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 03 лютого 2021 року до закінчення касаційного провадження, а за наслідками касаційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні та скасуванню в частині вирішення питання судових витрат, Верховний Суд поновлює її виконання у незміненій та нескасованій частині.
Керуючись статтями 141, 389, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 лютого 2021 року в частині вирішення питання про включення до боргових зобов`язань відповідачів 3 % річних та інфляційних втрат змінити, виключивши із загальної суми заборгованості 3 % річних в сумі 84 312,41 грн та інфляційні втрати в розмірі 777 500,44 грн, з наведених у мотивувальній частині підстав.
Постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 лютого 2021 року в частині розподілу судових витрат скасувати та прийняти в цій частині нову постанову.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 7 798,32 грн у відшкодування судових витрат.
В решті постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 лютого 2021 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 03 лютого 2021 року у незміненій та нескасованій частинах.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
О. С. Ткачук
