Справа № 727/7578/16-ц
Провадження № 2/727/299/20
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2020 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:
головуючого судді Смотрицького В.Г.
при секретарі Желик І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -
Встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки посилаючись на те, що на підставі договору відновлювальної кредитної лінії №909 від 05.12.2007 року зі змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами №3 від 24.12.2007 року, №8 від 27.01.2009 року, №9 від 04.12.2009 року, №10 від 25.01.2010 року, №11 від 23.07.2010 року відповідач ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 1000000,00 грн. на споживчі потреби з відсотковою ставкою за користування кредитом в розмірі 16,5% річних з остаточним терміном погашення не пізніше 28 листопада 2017 року.
Для забезпечення виконання зобов`язань відповідачем ОСОБА_1 за кредитним договором, 25.12.2007 року між ним та відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки нерухомого майна, за умовами якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 108,40 кв.м, в тому числі житловою площею 56,20 кв.м.
Згідно з пунктом 6.1. договору іпотеки, іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку платежу зобов`язання (або відповідна його частина) не буде виконано, а також у будь-який час незалежно від настання строку платежу у випадку невиконання іпотекодавцем будь-якого з своїх обов`язків, передбачених договором відновлювальної кредитної лінії.
Відповідно до п.6.2. договору іпотеки, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством, в тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса або рішення суду у встановленому чинним законодавством України та іпотечним договором порядку.
У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору відновлювальної кредитної лінії приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Скутар С.В. 11.04.2012 року за реєстровим №1283 вчинено виконавчий напис, згідно з яким звернуто стягнення на предмет іпотеки. В подальшому, рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 05.03.2015 року даний виконавчий напис визнаний таким, що не підлягає виконанню.
Відповідач ОСОБА_1 не виконував свої зобов`язання за договором відновлювальної кредитної лінії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка станом на 03 жовтня 2016 року становила 1383386,83 грн., з яких: 521573,98 грн. - заборгованість за кредитом, 84312,41 грн. відшкодування 3% річних, 777500,44 грн. - інфляційні втрати.
А тому просив звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки нерухомого майна №6608 від 25.12.2007 року, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , та належить іпотекодавцям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , для погашення боргових зобов`язань ОСОБА_1 за договором відновлювальної кредитної лінії№909 від 05.12.2007 року зі змінами та доповненнями на загальну суму 1383386,83 грн., в тому числі: кредит в сумі 521573,98 грн., 3% річних в сумі 84312,41 грн., інфляційні втрати в сумі 777500,44 грн. Визначити спосіб реалізації предмета застави шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження». Визначити початкову ціну предмета іпотеки за договором іпотеки нерухомого майна №6608 від 25.12.2007 року для його подальшого продажу за оцінкою, визначеною суб`єктом оціночної діяльності, в розмірі1520113,00 грн., а також стягнути з відповідачів судові витрати по сплаті судового збору в сумі 20750,80 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01.12.2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 01.02.2017 року, позов ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк України» задоволено. Постановою Верховного Суду від 02.05.2018 року вказані рішення та ухвала скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Представником позивача 06.07.2018 року подано клопотання про визнання поважними причин порушення строків позовної давності з наступних підстав. У зв`язку з невиконанням умов договору відновлювальної кредитної лінії 11.04.2012 року було вчинено виконавчий напис нотаріуса, згідно з яким звернуто стягнення на предмет іпотеки. Наявність виконавчого напису виключало можливість реалізації АТ «Ощадбанк» свого права на звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду. Під час примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 11.04.2012 року відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неодноразово оскаржувався вказаний виконавчий документ та в судовому порядку було зупинено здійснення виконавчого провадження по примусовому зверненні стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса. В подальшому, рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 05.03.2015 року виконавчий напис нотаріуса був визнаний таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 03.04.2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження по перегляду рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 05.03.2015 року. Також було закінчено виконавче провадження по виконанню вказаного виконавчого напису. У зв`язку з цим, саме з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та закінчення виконавчого провадження щодо його виконання, АТ «Ощадбанк» як іпотекодержатель згідно з договором іпотеки нерухомого майна та Закону України «Про іпотеку» втратив можливість реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса та набув право на подання до суду позовної заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки.
А тому просив визнати поважними причини порушення строків позовної давності щодо звернення з позовом до відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки та здійснити захист порушеного права шляхом задоволення позову.
Представник позивача в судове засідання не з`явилась, звернулась до суду з письмовою заявою, в якій позов підтримує повністю, просить справу розглянути в її відсутність та задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, клопотаннях та письмових поясненнях.
Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представник в судове засідання не з`явились, звернулись до суду з письмовою заявою, в якій позовні вимоги не визнали з підстав, викладених у відзиві, клопотаннях, письмових поясненнях, просили застосувати строки позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог, а також просили розглянути справу в їх відсутності.
Відповідно до ч. 2ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що 05.12.2007 року між банком та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір відновлювальної кредитної лінії №909 від 05.12.2007 року зі змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами №3 від 24.12.2007 року, №8 від 27.01.2009 року, №9 від 04.12.2009 року, №10 від 25.01.2010 року, №11 від 23.07.2010 року (т.1 а.с.6-13), згідно з якими відповідач ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 1000000,00 грн. на споживчі потреби з відсотковою ставкою за користування кредитом в розмірі 16,5% річних з остаточним терміном погашення не пізніше 28 листопада 2017 року.
25 грудня 2007 року для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за договором відновлювальної кредитної лінії, між банком та відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки нерухомого майна (т.1 а.с.34-37), за умовами якого в іпотеку передано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 108,40 кв.м, в тому числі житловою площею 56,20 кв.м.
Згідно з пунктом 6.1 договору іпотеки, іпотекодержатель набуває право звернення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання строку платежу зобов`язання (або відповідна його частина) не буде виконано, а також у будь-який час незалежно від настання строку платежу у випадку невиконання іпотекодавцем будь-якого з своїх обов`язків, передбачених цим договором або у випадку невиконання боржником своїх обов`язків, передбачених договором відновлювальної кредитної лінії, а рівно у випадках, якщо будь-яка з гарантій або завірень, наданих іпотекодавцем у відповідності з цим договором, виявиться (стане) недійсною.
При цьому, у разі порушення зобов`язання або умов цього договору та прийняття іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель зобов`язаний надіслати іпотекодавцю та боржнику письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов`язання, вимога про його виконання протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту її отримання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до пункту 6.2 договору іпотеки, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством, в тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса або рішення суду в установленому чинним законодавством України та іпотечним договором порядку.
У зв`язку з невиконанням відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії, 24 листопада 2011 року банк надіслав відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимоги щодо відкликання кредиту (т.1 а.с.70-71), в яких вимагав повернення всієї суми кредиту, здійснення платежів по нарахованих процентах за користування кредитом та інших платежів в сумі 1160663,43 грн. Вказані вимоги були отримані відповідачами 01 грудня 2011 року (т.1 а.с.70зв., 71зв.).
Вимоги банку про дострокове погашення заборгованості за кредитом відповідачі не виконали, у зв`язку з чим за заявою АТ «Ощадбанк» приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Скутар С.В. 11 квітня 2012 року вчинила виконавчий напис №1283 про звернення стягнення на належну відповідачам квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.50).
17.04.2012 року відкрито виконавче провадження з виконання зазначеного виконавчого напису (т.1 а.с.51).
Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 05.03.2015 року виконавчий напис нотаріуса від 11.04.2012 року №1283 визнано таким, що не підлягає виконанню (т.1 а.с.53-55), у зв`язку з чим 16.03.2016 року виконавче провадження з його виконання закінчено (т.1 а.с.52).
У травні 2013 року АТ «Ощадбанк» звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які поручилися за виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії №909 від 05.12.2007 року, про стягнення заборгованості за договором. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20.08.2013 року позов задоволено (т.1 а.с.85-86), однак рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 29.06.2016 року вказане рішення скасовано, в задоволенні позову АТ «Ощадбанк» відмовлено (т.1 а.с.87-90).
Відповідач ОСОБА_1 не виконував свої зобов`язання за договором відновлювальної кредитної лінії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка станом на 03 жовтня 2016 року становила 1383386,83 грн., з яких: 521573,98 грн. - заборгованість за кредитом, 84312,41 грн. відшкодування 3% річних, 777500,44 грн. - інфляційні втрати, що підтверджується розрахунком заборгованості (т.1 а.с.5).
Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до ст.ст.526, 530, 610, ч.1 ст.612 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
При цьому, в законодавстві визначаються різні поняття: «строк дії договору», «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Одним з видів порушення зобов`язання є невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.7 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.
Згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Вона обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.
Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно зі ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Частиною 3 ст.267 ЦК Українивизначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представником надано суду заяву про застосування позовної давності до вимог позивача, дане клопотання підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Суд вважає, що АТ «Ощадбанк» у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії №909 від 05.12.2007 року, скористався правом, передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України, та надіслав відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимоги щодо відкликання кредиту від 24 листопада 2011 року (т.1 а.с.70-71), в яких вимагав повернення всієї суми кредиту, здійснення платежів по нарахованих процентах за користування кредитом та інших платежів у сумі 1160663,43 грн. Банк зобов`язаний пред`явити позов до боржників протягом трьох років від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. Тобто, зазначеними діями позивач ПАТ «Ощадбанк» змінив строк виконання основного зобов`язання.
Як вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення (т.1 а.с.70зв., 71зв.), відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали вказані вимоги 01 грудня 2011 року, тому, з урахуванням тридцятиденного строку на виконання цих вимог позовну давність потрібно обчислювати з 01 січня 2012 року.
Після настання строку виконання основного зобов`язання (який необхідно обчислювати з 01 січня 2012 року) банком вживалися заходи для погашення суми боргу за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 .
Так, у травні 2013 року ПАТ «Державний ощадний банк України» звертався з позовом до поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 05.12.2007 року, позичальником за яким є відповідач ОСОБА_1 .
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20.08.2013 року вказаний позов було задоволено (т.1 а.с.85-86), а рішення звернено до виконання.
В подальшому, рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 29.06.2016 року (т.1 а.с.87-90), скасовано заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20.08.2013 року, в задоволенні позову ПАТ «Державний ощадний банк України» відмовлено.
Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Тому, суд вважає, що відповідно до вимог статті 264 ЦК України мало місце переривання перебігу позовної давності.
Вказані обставини також встановлені постановою Верховного Суду від 17.06.2020 року по справі №727/4474/17 за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (т.2 а.с.90-95).
Відповідно до ч.4 ст.82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Незважаючи на переривання позовної давності у травні 2013 року, ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся до суду з позовом 03 жовтня 2016 року (т.1 а.с.2), тобто з пропуском строку позовної давності.
Крім того, виходячи з положень ч.2 ст.264 ЦК України, строк позовної давності переривається саме пред`явленням позову, а тому, суд вважає, що посилання ПАТ «Державний ощадний банк України» на те, що строк позовної давності необхідно рахувати саме з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є безпідставним, оскільки звернення кредитора із заявою про вчинення виконавчого напису є позасудовим способом звернення стягнення на предмет іпотеки, не є позовом в розумінні ч.2 ст.264 ЦК України і не перериває строк позовної давності.
Також, суд вважає, що посилання ПАТ «Державний ощадний банк України» на те, що відповідачами під час примусового виконання рішення суду вчинялися дії по визнанню боргу, що є підставами для переривання строку позовної давності, є безпідставним, оскільки реалізація нежитлових приміщень в примусовому порядку виконання рішення суду не свідчить про визнання боргу відповідачами та не є підставою для переривання строку позовної давності.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 року по справі №6-509цс17, в якій зазначено, що доводи судів про переривання позовної давності вчиненням платежу, який надійшов на погашення кредитної заборгованості на виконання виконавчого напису нотаріуса, зокрема від реалізації іпотечного майна суперечать положенням частини першої статті 264 ЦК України, оскільки перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання свого боргу або обов`язку, а платіж надійшов поза волею боржника, на виконання виконавчого напису нотаріуса після примусової реалізації переданого в іпотеку нерухомого майна.
Таким чином, суд вважає, що будь-які платежі на погашення заборгованості за кредитним договором поза волею відповідачів не переривають строку позовної давності.
Як вбачається з позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 22.05.2018 року по справі №369/6892/15-ц, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки, якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Суд вважає, що право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, порушене, наявні підстави для задоволення позовних вимог, однак позивачем ПАТ «Державний ощадний банк України» не наведено поважних причин пропуску строку позовної давності, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити через сплив позовної давності.
Згідно з ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29.
За таких обставин, інші доводи учасників справи не стосуються предмету доказування в межах спірних правовідносин.
Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачами та їх представником у справі, є підставою для відмови в задоволенні позову.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та оцінюючи належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що після настання строку виконання основного зобов`язання, який необхідно обчислювати з 01 січня 2012 року, в травні 2013 року відбулось переривання строку позовної давності у зв`язку із подачею банком позову до суду, кінцевим терміном пред`явлення вимоги банком з урахуванням трирічного строку позовної давності був травень 2016 року, однак позивач звернувся до суду лише 03 жовтня 2016 року, тобто з пропуском трьохрічного строку позовної давності, поважних причин пропуску цього строку ПАТ «Державний ощадний банк України» наведено не було, а тому в задоволенні позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки необхідно відмовити через сплив позовної давності.
Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, то відповідно до ст.141 ЦПК України не підлягають стягненню і понесені судові витрати по сплаті судового збору.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.7, 33 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.253, 256, 257, 261, 264, 267, 526, 530, 575, 561, 610, 611, 612, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 81, 82, 89, 141, 247, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
В задоволені позову Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.
З повним рішенням суду особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитись 11 листопада 2020 року.
Апеляційна скарга може бути подана протягом 30 днів з дня проголошення рішення безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Суддя:
