ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 554/9126/20 Номер провадження 22-ц/814/1710/21Головуючий у 1-й інстанції Гольник Л. В. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі:
головуючого судді: Хіль Л.М.,
суддів: Кузнєцової О.Ю., Обідіної О.І.
Секретар: Міщенко Я.О.
За участі:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
відповідача - ОСОБА_3 ,
представника відповідача - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 квітня 2021 року ухваленого під головуванням судді Гольник Л.В. (повний текст рішення складено 29 квітня 2021 року) по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача,
В СТ АН ОВ ИВ :
У жовтні2020року ОСОБА_1 звернулась досуду ізвказаним позовому якомупросила стягнути з ОСОБА_3 заборгованість в розмірі 141 086,69 грн, що складається з 96 076,47 грн збитків від інфляції; 45 010,22 грн 3% річних за період з 02 жовтня 2017 року по 01 жовтня 2020 року.
11 листопада 2020 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про зміну предмету позову, у якій просила визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для захисту її цивільного права на стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 500000,00 грн за договором позики від 24 березня 2015 року нотаріально посвідченому приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О.В., збитків від інфляції 96076,47 грн, 3% річних - 45010,22 грн, а також понесені судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог вказувала, що 24 березня 2015 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О.В., за яким вона передала у власність ОСОБА_3 500000 грн, а він зобов`язався повернути їй ці кошти до 31 грудня 2015 року.
ОСОБА_3 до встановленого у договорі позики строку грошові кошти ОСОБА_1 не повернув у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача.
В обґрунтування поважності пропуску строку позовної давності вказувала, що у травні 2016 року вона звернулася до нотаріуса за отриманням виконавчого напису, що передбачено п.8 договору позики від 24 травня 2015 року.
Зазначала, що оскільки існував виконавчий напис, виданий 26 травня 2016 року приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О.В., то відповідно не було правових підстав для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики у позивача.
Крім того вказувала, що відповідач подав позов про визнаня виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та справа тривлий час розглядалась в судах різних інстанцій.
Тому, вважає, що нею з поважних причин було пропущено строк звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 19 квітня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 500 000,00 грн, збитків від інфляції 96 076,47 грн, 3% річних 45 010,22 грн, всього 641086, 69 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 6 831,27 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 12 000 грн, всього 18 831,27 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_3 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задовленні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності, оскільки про порушення свого права довідалась на початку 2016 року, а вчинення виконавчого напису нотаріусом не є підставою для переривання строку позовної давності.
12 липня 2021 року від адвоката Панченко О.О. в інтересах ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вони просили апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
Апеляційний суд перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що остання підлягає задоволенню.
Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Місцевим судом вірно встановлено, що 24 березня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О.В., за яким ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_3 500 000 грн, а він зобов`язався повернути їй ці кошти до 31 грудня 2015 року. (т. 1 а.с. 42)
Згідно з п. 8 Договору позики у випадку невиконання Позичальником зобов`язання за даним договором, даний договір може бути поданий Позикодавцем до стягнення. Звернення стягнення за даним договором здійснюється у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або в судовому порядку.
ОСОБА_3 до встановленого у договорі позики строку, а саме до 31 грудня 2015 року грошові кошти ОСОБА_1 не повернув, що у судовому засіданні не оспорювалося самим відповідачем.
Вважаючи свої права порушеними, 26 травня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса за отриманням виконавчого напису (т. 1 а.с.43) і цього ж дня приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О.В. вчинено виконавчий напис за реєстровим № 623 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 за договором позики суму заборгованості у розмірі 533991,10 грн, відповідно до умов п. 8 договору позики. (т. 1 а.с. 85)
ОСОБА_3 оскаржив вказаний виконавчий напис до Октябрського районного суду м. Полтава, звернувшись 30 серпня 2017 року з відповідними позовом до ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволос О.В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. (т. 1 а.с. 86-88)
Як вбачається з самого змісту позовної заяви ОСОБА_3 , у лютому 2017 року він звернувся до Нососанжарського районного суду м. Полтави з цивільним позовом про визнання правочину недійсним, а саме договору позики від 24 березня 2015 року між ним та ОСОБА_1
26 жовтня 2017 року рішенням Октябрського районного суду м. Полтава у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню відмовлено. (т.1 а.с. 89-90)
Вказане рішення постановою Апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2018 року залишено без змін. (т. 1 а.с.95-98)
27 квітня 2018 року суддею Верховного Суду винесено ухвалу про відкриття касаційного провадження у вказаній справі та було відмовлено у зупиненні виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2017 року та постанови апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2018 року. (т. 1 а.с.102-103)
Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду (суддя-доповідач Крат В.І.) від 15 квітня 2020 року справа була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду. (т.1 а.с.107-116)
28 квітня 2020 року Велика Палата Верховного Суду (суддя-доповідач Пророк В.В.) повернула справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволос О.В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правової проблеми в цій справі немає. (т. 1 а.с.117-120)
Друга палата суддів Касаційного цивільного суду Верховного Суду ухвалою від 27 серпня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнила частково, постанову апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2018 року скасувала, направила справу на новий розгляд до апеляційного суду. (т. 1 а.с.123-128)
11 листопада 2020 року постановою Полтавського апеляційного суду було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2017 року у справі № 554/6777/17, скасовано рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2017 року у справі № 554/6777/17. Позов ОСОБА_3 задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 26 травня 2016 року приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволос О.В. за реєстровим № 623 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 533991,10 грн. (т.1 а.с.164-167)
Задовольняючи позов в даній справі, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_3 взяті на себе зобов`язання щодо повернення позики в розмірі 500 000,00 грн відповідно до договору позики від 24 березня 2015 року у встановлений строк до 31 грудня 2015 року не виконав, у зв`язку із чим у нього утворилася заборгованість, а також збитки від інфляції та 3 % річних.
Місцевий суд вважав, що ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності з поважних причин внаслідок тривалого розгляду Верховним Судом справи про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а тому відсутні підстави вважати, що саме з вини позивача пропущено строк позовної давності.
Апеляційний суд не може погодитись з таким висновком місцевого суду з наступних підстав.
Відповідно достатті 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 1ст. 1047 ЦК Українидоговір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Частиною другоюст. 1047 ЦК Українивизначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1ст. 1049 ЦК Україниза договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно ст. ст.12,81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Із матеріалів справи вбачається, що факт укладення та отримання грошових коштів по договору позики ОСОБА_3 підтверджений належниим та допустимими доказами, а також вказаний факт встановлено в постанові Полтавьсого апеляційного суду від 11 листопада 2020 року та не заперечувався самим відповідачем.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання, тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Відповідно доч.2ст.625ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із наведеного, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про наявність правових підстав для стягнення грошових коштів за договором позики від 24 березня 2015 року.
Разом із тим, відповідачем заявлено вимогу про застосування позовної давності.
Відповідно дост. 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно дост. 253 ЦК Україниперебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1ст. 261 ЦК України).
У вказаних по даній справі відносинах перебіг позовної давності, починається з моментом виникнення у ОСОБА_1 права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Такою датою є обумовлена сторонами в договорі позики дата повернення відповідачем позиченої грошової суми 500000,00 грн 31 грудня 2015 року.
Із п.8 договору позики від 24 березня 2015 року вбачається, що у разі прострочення виконання зобов`язання за даним договором ОСОБА_1 має право здійснити звернення стягнення у безспірнму порядку на підстві виконавчого напису нотаріуса або в судовому порядку.
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса для отримання виконавчого напису задля захисту своїх цивільних прав.
Тобто, вбачається, що ОСОБА_1 звернулась за стягненням по договору позики у безспірному позасудовому порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Скориставшись своїм правом на звернення до суду ОСОБА_3 звернувся з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Справа тривалий час розглядалась судами різних інстанцій.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, скасовано рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2017 року, позов ОСОБА_3 задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис вчинений за реєстровим № 623 приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального окргу Полтавької області Семиволосом О.В. про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 5333991,10 грн.
Проте з позовом про стягнення заборгованості ОСОБА_1 звернулася до суду лише у жовтні 2020 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Крім того, доказів на підтвердження обставин, які б робили неможливим або утрудненим своєчасне пред`явлення позову до суду не надано.
У відповідності з вимогами ст.ст. 12, 81 Цивільно процесуального Кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В матерілаах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували поважність пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду з поважних причини.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Саме такої позиції дотримуються суди при розглядів спорів (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц тощо).
Відповідно до ч.ч. 3, 4ст. 267 ЦК Українипозовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У поданому відзиві на позовну заяву відповідач заявив про застосування до виниклих спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності згідно із ч. 4ст. 267 ЦК України.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5ст. 267 ЦК Українипозивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи, то ним можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо.
За таких обставин, апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення місцевого суду скасувати з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності.
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За правилами пункту 9 частини першоїстатті 5 Закону України «Про судовий збір»від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються соби з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю;
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про ухвалення у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову, судові витрати за подачу апеляційної скарги у розмірі 9616,31 грн слід стягнути із ОСОБА_1 на користь держави.
Оскільки в позові ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі, перерозподіл судових витрат відповідно дост. 141 ЦПК України за правничу допомогу не здійснюється.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 квітня 2021 року - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 9616, 31 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя Л.М. Хіль
Судді: О.Ю. Кузнєцова
О.І. Обідіна
