Ухвала
17 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 554/9126/20
провадження № 61-13760св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Хіль Л. М., Кузнєцової О. Ю., Обідіної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила стягнути з заборгованість в розмірі 141 086,69 грн, з яких: 96 076,47 грн - інфляційних втрат; 45 010,22 грн - 3 % річних за період із 02 жовтня 2017 року до 01 жовтня 2020 року.
11 листопада 2020 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про зміну предмета позову, у якій просила визнати поважними причини пропуску позовної давності для захисту її цивільного права та стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 500 000,00 грн за договором позики від 24 березня 2015 року, нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О. В., інфляційні втрати в розмірі 96 076,47 грн, три відсотки річних - 45 010,22 грн.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 24 березня 2015 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О. В., за яким вона передала у власність ОСОБА_2 500 000,00 грн, а він зобов`язався повернути їй ці кошти до 31 грудня 2015 року.
ОСОБА_2 до встановленого у договорі позики строку грошові кошти не повернув, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача у вищевказаному розмірі.
На обґрунтування поважності пропуску позовної давності позивачка вказувала, що 26 травня 2016 року вона зверталася до нотаріуса за отриманням виконавчого напису, що передбачено у пункті 8 договору позики від 24 травня 2015 року, який був вчинений того ж дня, 26 травня 2016 року.
Зазначала, що оскільки існував виконавчий напис, виданий 26 травня 2016 року приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О. В., то відповідно не було правових підстав для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики.
Відповідач подав позов про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та справа тривалий час розглядалась у судах різних інстанцій.
Тому вважала, що нею з поважних причин було пропущено позовну давність.
Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій
Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 19 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Cтягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 500 000,00 грн, збитків від інфляції - 96 076,47 грн, 3 % річних - 45 010,22 грн, всього - 641 086, 69 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 6 831,27 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 12 000,00 грн, всього 18 831,27 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання щодо повернення позики в розмірі 500 000,00 грн відповідно до договору позики від 24 березня 2015 року у встановлений строк до 31 грудня 2015 року не виконав, у зв`язку із чим у нього утворилася заборгованість, а також інфляційні втрати за період з 01 жовтня 2017 року по 01 жовтня 2020 року у сумі 96 076,47 грн, та 3% річних за період з 02 жовтня 2017 року до 01 жовтня 2020 року у сумі 45 010,22 грн, які підлягають стягненню на користь позивачки.
Суд вважав, що ОСОБА_1 пропустила позовну давність з поважних причин, вказавши, що перебування в провадженні судових органів справи про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, на думку добросовісного й розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на відкликання оспорюваного виконавчого напису нотаріуса.
На думку суду, відкликання виконавчого напису нотаріуса не змінює суті того, що існує такий виконавчий напис, згідно якого стягується з відповідача сума заборгованості згідно договору позику.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 19 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позову.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 9 616,31 грн.
Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що:
- суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про наявність правових підстав для стягнення грошових коштів за договором позики від 24 березня 2015 року;
- перебіг позовної давності починається з моментом виникнення у ОСОБА_1 права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Такою датою є обумовлена сторонами в договорі позики дата повернення відповідачем позиченої грошової суми 500 000,00 грн - 31 грудня 2015 року. Із пункту 8 договору позики від 24 березня 2015 року вбачається, що у разі прострочення виконання зобов`язання за цим договором ОСОБА_1 має право здійснити звернення стягнення у безспірнму порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або в судовому порядку. У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса для отримання виконавчого напису задля захисту своїх цивільних прав. Тобто ОСОБА_1 звернулась про стягнення боргу за договором позики у безспірному позасудовому порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Скориставшись своїм правом на звернення до суду, ОСОБА_2 звернувся з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Справа тривалий час розглядалась судами різних інстанцій. Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 554/6777/17апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, скасовано рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 26 жовтня 2017 року, позов ОСОБА_2 задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений за реєстровим № 623 приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О. В. про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 533 991,10 грн. Проте з позовом про стягнення заборгованості ОСОБА_1 звернулася до суду лише у жовтні 2020 року, тобто, з пропуском позовної давності. Крім того, доказів на підтвердження обставин, які б робили неможливим або утрудненим своєчасне пред`явлення позову до суду, не надано. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували поважність пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду з поважних причин.
Аргументи учасників
У серпні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що:
- не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності;
- 26 травня 2016 року був виданий виконавчий напис про стягнення з відповідача боргу за договором позики, а тому підстав для звернення додатково до суду з позовом про стягнення цих же коштів не було. У разі якщо б вона подала такий позов, їй було б відмовлено у його задоволенні з посиланням на те, що вона вже скористалася правом на стягнення у безспірному порядку на підставі виконавчого напису;
- позов відповідача у справі № 554/6777/17 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, був задоволений лише 11 листопада 2020 року при повторному апеляційному розгляді справи (26 жовтня 2017 року суд першої інстанції ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову, яке протягом трьох років неодноразово було предметом апеляційного та касаційного перегляду);
- позов у цій справі поданий у жовтні 2020 року. Апеляційний суд не врахував, що вона не передбачала та не могла передбачити можливість ухвалення судом рішення про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, що і було підставою для пропуску позовної давності для звернення із позовом про стягнення заборгованості за договором позики;
- наявні підстави для стягнення заборгованості за договором позики та сум, передбачених статтею 625 ЦК України.
Короткий зміст відзиву
У жовтні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив, у якому він просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції. Відповідач вказує, що відсутні підстави вважати, що існували будь-які поважні обставини, які перешкоджали позивачці своєчасно пред`явити позов. У справі, що переглядається, 3 % річних та інфляційні втрати нараховані до вимоги, яка існує в натуральному зобов`язанні, а тому суди не вправі були застосовувати до спірних правовідносин положення статті 625 ЦК України (з урахуванням висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц). Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивачки з висновками суду апеляційної інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15-ц, від 14 липня 2020 року у справі № 128/2176/18, від 09 червня 2021 року у справі № 759/17465/18, від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17, від 11 квітня 2019 року у справі № 910/6543/18, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 24 березня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О. В., за яким ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 500 000,00 грн, а він зобов`язався повернути їй ці кошти до 31 грудня 2015 року (т. 1, а. с. 42).
Згідно з пунктом 8 договору позики у випадку невиконання позичальником зобов`язання за цим договором, даний договір може бути поданий позикодавцем до стягнення. Звернення стягнення за даним договором здійснюється у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або в судовому порядку.
ОСОБА_2 до встановленого у договорі позики строку, а саме до 31 грудня 2015 року, грошові кошти ОСОБА_1 не повернув, що у судовому засіданні не оспорювалося самим відповідачем.
Вважаючи свої права порушеними, 26 травня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса за отриманням виконавчого напису (т. 1, а. с. 43) і того ж дня приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О. В. вчинено виконавчий напис за реєстровим № 623 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики заборгованість у розмірі 533 991,10 грн відповідно до умов пункту 8 договору позики (т. 1, а. с. 85).
ОСОБА_2 оскаржив зазначений виконавчий напис до Октябрського районного суду міста Полтави, звернувшись 30 серпня 2017 року з відповідним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволос О. В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (т. 1, а. с. 86-88).
26 жовтня 2017 року рішенням Октябрського районного суду міста Полтави, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2018 року, у справі № 554/6777/17 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, відмовлено (т. 1, а. с. 89-98).
Постановою Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 554/6777/17 касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, постанову апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2018 року скасовано, направлено справу на новий розгляд до апеляційного суду (т. 1, а. с. 123-128).
Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 554/6777/17 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 26 жовтня 2017 року у справі № 554/6777/17, скасовано рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 26 жовтня 2017 року. Позов ОСОБА_2 задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 26 травня 2016 року приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволос О. В. за реєстровим № 623 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 533 991,10 грн (т. 1, а. с. 164-167).
11 листопада 2020 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про зміну предмета позову, у якій просила визнати поважними причини пропуску позовної давності для захисту її цивільного права та стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 500 000,00 грн за договором позики від 24 березня 2015 року, нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О. В., інфляційні втрати в розмірі 96 076,47 грн, три відсотки річних - 45 010,22 грн.
03 грудня 2020 відповідач ОСОБА_2 подав заяву про застосування позовної давності, зазначаючи, що позовна давність за договором позики сплинув 31 грудня 2018 року. Проте позивач не надала жодного доказу поважності пропуску позовної давності та доказу того, що вона не мала можливості звернутися до суду з позовною заявою (т. 1, а. с.157-159).
Позиція Верховного Суду
За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (абзац 1 частини п`ятої статті 261 ЦК України).
У статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Згідно з частиною п`ятою статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Тлумачення частини п`ятої статті 267 ЦК України свідчить що під поважними причинами пропуску позовної давності слід розуміти такі обставини, що з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
У справі, що переглядається:
суди встановили, що за договором позики від 24 березня 2015 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 500 000,00 грн, а він свої зобов`язання повернути їй ці кошти до 31 грудня 2015 року не виконав;
суди зробили правильний висновок про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на її користь позики в розмірі 500 000,00 грн, а також інфляційних втрат за період з 01 жовтня 2017 року до 01 жовтня 2020 року у сумі 96 076,47 грн, та 3 % річних за період з 02 жовтня 2017 року до 01 жовтня 2020 року у сумі 45 010,22 грн;
строк повернення позики за договором позики від 24 березня 2015 року настав 31 грудня 2015 року. Із позовом про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат ОСОБА_1 звернулася у жовтні 2020 року. 11 листопада 2020 року, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила: визнати поважними причини пропуску позовної давності для захисту її цивільного права; стягнути із відповідача заборгованість у розмірі 500 000,00 грн за договором позики від 24 березня 2015 року. 03 грудня 2020 ОСОБА_2 подав заяву про застосування позовної давності, зазначаючи, що позовна давність за договором позики сплинула 31 грудня 2018 року (т. 1, а. с.157-159);
за таких обставин обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 пропустила позовну давність і не надала доказів на підтвердження обставин, які б робили неможливим або утрудненим своєчасне пред`явлення позову до суду.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на те, що 26 травня 2016 року був виданий виконавчий напис про стягнення з відповідача боргу за договором позики, а тому підстав для звернення додатково до суду з позовом про стягнення цих же коштів не було. Крім того, позивач зазначає, що виконавчий напис нотаріуса було визнано таким, що не підлягає виконанню, 11 листопада 2020 року, і вона не передбачала та не могла передбачити можливість ухвалення судом рішення про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, що і було підставою для пропуску позовної давності для звернення із позовом про стягнення заборгованості за договором позики.
Колегія суддів вважає необґрунтованими вказані посилання ОСОБА_1 з таких мотивів.
Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (частина перша статті 18 ЦК України).
Згідно частини першої статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року по справі № 357/5125/16-ц (провадження
№ 61-15142сво18) зазначено, що:
«вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником. З урахуванням наведеного, перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки починається від дня, коли у кредитора (іпотекодержателя) виникло право на відповідний позов, незалежно від того, чи звертався він після цього до нотаріуса за захистом своїх цивільних прав. У силу положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а також у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Звернення стягнення на предмет іпотеки не вказане у статті 264 ЦК України в якості окремої підстави переривання перебігу позовної давності, а також не може вважатися діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу, чи прирівнюватись до пред`явлення позову. Звернення стягнення є реалізацією іпотекодержателем свого права, передбаченого договором іпотеки, та підставою припинення цього права. Повернення стягувачу виконавчого напису (виконавчого документу) також не може переривати перебіг позовної давності за позовними вимогами про звернення стягнення з аналогічних причин.
У справі, яка переглядається, 14 лютого 2013 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення всієї заборгованості за кредитом. Даним виконавчим написом установлено, що строк платежу за зобов`язаннями настав 27 липня 2012 року. Тобто, вчинення виконавчого напису у даній справі потягло зміну строку виконання основного зобов`язання. За викладених обставин Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду про те, що вжитий банком засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не бере до уваги висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц (провадження
№ 61-39634св18), відповідно до якого перебіг позовної давності почався саме з моменту, коли виконавчий напис, яким банк задовольнив свої кредиторські вимоги, повернутий без виконання, оскільки містить різні конкретні обставини справи у порівнянні зі справою, яка переглядається. Так, у наведеній постанові встановлено, що банк про неможливість реалізації свого права (тобто порушення права) на звернення стягнення на предмет іпотеки дізнався з моменту, коли державний виконавець повернув виконавчий документ про звернення стягнення на предмет іпотеки. До часу повернення виконавчого напису нотаріуса право банку щодо задоволення своїх майнових вимог за рахунок переданого в іпотеку майна порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса. У свою чергу у справі, яка переглядається, банк у позасудовому порядку змінив строк виконання основного зобов`язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, разом із тим, не реалізував свого права на стягнення всієї заборгованості за кредитним договором у судовому порядку в межах позовної давності».
Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, так і тлумачення приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня
2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого
2022 року в справі № 209/3085/20).
Тлумачення статей 18, 256, 261, 264, 267 ЦК України свідчить, що:
перебіг позовної давності про стягнення боргу за вимогою про стягнення боргу в зобов`язанні з визначеним строком виконання починається зі спливом цього строку;
вчинення виконавчого напису після виникнення у кредитора права на відповідний позов не свідчить про переривання позовної давності чи зупинення її перебігу;
визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності за позовними вимогами про стягнення заборгованості та не зумовлює початок її перебігу;
визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не є поважною причиною пропуску позовної давності.
У справі, що переглядається, право ОСОБА_1 на позов виникло 31 грудня 2015 року із настанням строку повернення, і з цього моменту почався перебіг позовної давності. Із позовом про стягнення позики ОСОБА_1 звернулася 11 листопада 2020 року. Визнання 11 листопада 2020 року таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису від 26 травня 2016 року про стягнення позики, не вплинуло на перебіг позовної давності, не зумовило початок її перебігу, і не свідчить про поважність причин пропуску позовної давності за вимогою про стягнення боргу.
Проте:
(1) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18) зазначено:
«позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
Із матеріалів справи убачається, що позивач 08 січня 2009 року надіслав вимоги боржникам та іпотекодавцю про дострокове повернення суми позики, а отже, змінив термін виконання основних зобов`язань.
27 березня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарасютою О. В. вчинений виконавчий напис, яким звернуто стягнення на іпотечне майно - нежитлове приміщення, переобладнане під офіс, загальною площею 85,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
27 березня 2012 року виконавчий напис повернутий банку без виконання з підстав відсутності предмета іпотеки, що зазначений у виконавчому документі.
Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.
Отже, вжитий банком засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить.
Отже, до часу повернення виконавчого напису нотаріуса право банку щодо задоволення своїх майнових вимог за рахунок переданого в іпотеку майна порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса.
Установивши, що ПАТ «БМ Банк» про неможливість реалізації свого права (тобто порушення права) на звернення стягнення на предмет іпотеки дізнався
27 березня 2012 року, тобто з моменту, коли державний виконавець повернув виконавчий документ про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки перебіг позовної давності почався саме з моменту коли, виконавчий напис, яким банк задовольнив свої кредиторські вимоги, повернутий без виконання»;
(2) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15-ц (провадження № 61-17556св18) зазначено:
«Перевіряючи доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що позивачем пропущено строк на звернення до суду з цим позовом, а місцевим судом, з висновком якого погодився і апеляційний суд, безпідставно поновлено такий строк, Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята статті 267 ЦК України).
Визнаючи поважними причини пропущення позовної давності, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що позивач не передбачав та не міг передбачити можливість ухвалення рішення про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису нотаріуса, що і стало підставою для пропуску позовної давності.
Твердження заявника про не поважність причини пропуску позивачем строку для звернення до суду із позовом, не заслуговують на увагу, оскільки суд касаційної інстанції є судом права а не факту, а тому з огляду на вимоги процесуального закону Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Водночас, Верховний Суду не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про переривання позовної давності у зв`язку з вчиненням виконавчого напису нотаріусом до моменту визнання його таким, що не підлягає виконанню, з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.
Вжитий позивачем засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить.
Отже, до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню права стягувача порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса.
Зазначене узгоджується з правовим висновком наведеним Верховним Судом в постанові від 25 березня 2019 року в справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18), підстав відступу від якого не знайшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 357/5125/16-ц (провадження
№ 61-15142сво18).
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене можливо констатувати помилковість висновку місцевого суду, з яким погодився і апеляційний суд, про переривання позовної давності на час вчинення виконавчого напису нотаріуса (з дня його вчинення і до моменту визнання рішенням суду таким, що не підлягає виконанню)»;
(3) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2020 року у справі № 128/2176/18 (провадження № 61-11504св19) зазначено:
«позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята статті 267 ЦК України).
Як вбачається, з матеріалів справи, кредитний договір
№ ML-В00/137/2008 укладено між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 23 липня
2008 року з кінцевим терміном повернення кредиту до 23 липня 2018 року.
22 липня 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. на підставі пункту 19 частини першої статті 34, статей 87, 88, 89 Закону України «Про нотаріат», пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 за заявою банку, було вчинено виконавчий напис № 5167 про звернення стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку з кадастровим номером 0520682803:02:005:0236 загальною площею 0, 25 га, розташовану по АДРЕСА_1 . Заборгованість визначено станом на 24 червня 2013 року в загальному розмірі 37 524, 84 доларів США, що складається з 35 618, 97 доларів США заборгованості по кредиту, 1 905, 87 доларів США заборгованості по процентам.
Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області
від 10 серпня 2017 року у цивільній справі № 128/886/17 виконавчий напис
№ 5167 від 22 липня 2013 року визнано таким, що не підлягає виконанню та дії щодо примусового звернення стягнення на предмет іпотеки припинені закінченням виконавчого провадження № 52460469 19 червня 2018 року на підставі вказаного рішення суду.
Звертаючись із позовом у серпні 2018 року, позивачем заявлено вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості за кредитним договором в сумі аналогічній визначеній у виконавчому написі нотаріуса від 22 липня 2013 року.
Верховний Суд враховує, що вжитий банком спосіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить.
Однак до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню право банку щодо задоволення своїх майнових вимог за рахунок переданого в іпотеку майна порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом в постанові від 25 березня 2019 року по справі № 161/19329/13-ц (провадження
№ 61-39634св18) та від 18 грудня 2019 року по справі № 450/18/15-ц (провадження № 61-17556св18).
Встановивши, що заборгованість за кредитним договором не погашена, а виконавче провадження із примусового виконання виконавчого напису нотаріуса закінчено 19 червня 2018 року, на підставі заочного рішення Вінницького районного суду Вінницької області у справі № 128/886/17, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки заявлених у серпні 2018 року»;
(4) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 759/17465/18 (провадження № 61-12201св20) зазначено:
«Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ «Порше Мобіліті» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором через сплив позовної давності, виходячи з того, що перша прострочка за кредитним договором відбулась
16 вересня 2014 року, а термін повернення кредиту вважається таким, що настав, за визначенням підпункту 3.2.1 загальних умов кредитування (зміни до яких внесені договором про внесення змін/додатковою угодою № 1 від 05 квітня 2014 року до кредитного договору від 15 квітня 2013 року), починаючи з
16 жовтня 2014 року, проте із позовом ТОВ «Порше Мобіліті» звернулось лише у жовтні 2018 року, тобто з пропущенням трирічної позовної давності.
Суди не взяли до уваги доводи позивача про поважність причин пропуску позовної давності для звернення до суду, оскільки, на їх думку, ТОВ «Порше Мобіліті» не було обмежено у можливості поряд із зверненням стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса звернутися до суду із позовом про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором.
Апеляційний суд при цьому наголосив, що звернення стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису не перериває позовної давності.
Колегія не погоджується із такими висновками судів, враховуючи наступне.
Із матеріалів справи убачається, що позивач надіслав отриману відповідачем вимогу від 17 лютого 2015 року про дострокове повернення суми кредиту у повному обсязі та заборгованості відповідно до умов кредитного договору.
08 квітня 2015 року за зверненням ТОВ «Порше Мобіліті» приватним нотаріусом здійснено виконавчий напис нотаріуса на укладеному між сторонами договорі застави транспортного засобу від 27 квітня 2013 року № 50008196.
Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.
Отже, вжитий банком засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет застави за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить.
Водночас постановою Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 761/12539/15-ц (провадження № 61-6688св18) задоволено касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , скасовано судові рішення та задоволено позов ОСОБА_1. Визнано виконавчий напис нотаріуса Київського міського нотаріального округу Маринець О. С. від 08 квітня 2015 року № 383 таким, що не підлягає виконанню.
Отже, до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, право стягувача порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса, на що суди попередніх інстанцій не звернули належної уваги.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним Верховним Судом у постанові від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18), підстав відступу від якого не знайшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц (провадження
№ 61-15142сво18), у постановах Верховного Суду: від 10 грудня 2018 року у справі № 372/2017/13-ц (провадження № 61-18815св18) (підстава відкриття касаційного провадження), від 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15-ц (провадження № 61-17556св18).
Судами попередніх інстанцій не враховано, що позивач не передбачав та не міг передбачити можливість ухвалення судового рішення про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, що і стало підставою для пропуску позовної давності.
ТОВ «Порше Мобіліті» про неможливість реалізації свого права (тобто порушення права) на звернення стягнення на предмет застави та пов`язану із цим неможливість погасити існуючу заборгованість за кредитним договором за рахунок реалізації предмета застави дізналось 26 червня 2018 року, тобто з моменту, коли Верховний Суд прийняв постанову у справі № 761/12539/15-ц, отже, для позивача перебіг позовної давності почався саме з дати, коли рішенням суду касаційної інстанції, що набрало законної сили, виконавчий напис визнаний таким, що не підлягає виконанню.
Ураховуючи зазначене, висновки судів про сплив позовної давності та пов`язану із цим відмову у задоволенні позову, є передчасними та такими, що не відповідають обставинам справи»;
(5) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 727/7578/16-ц (провадження № 61-3583св21) зазначено:
«Доводи касаційної скарги про те, що судами обох попередніх інстанцій не було взято до уваги тієї обставини, що за час вирішення спору про звернення стягнення на предмет іпотеки набрало законної сили судове рішення у справі
№ 727/4474/17 про відмову у задоволенні позову про стягнення заборгованості у тому самому розмірі, за той самий період і з тих самих підстав у зв`язку із спливом позовної давності до основного зобов`язання колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).
За загальним правилом загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
Таким чином на вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюється правила загальної позовної давності, а тому встановлення факту її спливу у справі з іншим предметом спору колегія суддів відхиляє.
Аргументи касаційної скарги про те, що висновки суду апеляційної інстанції про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності неправильні, адже банк достовірно знав про оскарження відповідачами виконавчого напису нотаріуса, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, а тому позивач не був позбавлений можливості в період наявності виконавчого напису нотаріуса звернутись із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Із матеріалів справи убачається, що позивач надіслав вимогу від
24 листопада 2011 року про дострокове повернення суми кредиту у повному обсязі та заборгованості відповідно до умов кредитного договору. Вказана вимога відповідачами отримана.
За заявою АТ «Ощадбанк» приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Скутар С. В. 11 квітня 2012 року вчинила виконавчий напис № 1283 про звернення стягнення на належну відповідачам квартиру АДРЕСА_1.
Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.
Отже, вжитий банком засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України до підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить.
Водночас рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від
05 березня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 січня 2015 року скасовано, виконавчий напис приватного нотаріуса вчинений 11 квітня 2015 року № 1283 скасовано.
Отже, до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, право стягувача порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса.
Таким чином, апеляційним судом було правильно враховано, що позивач не передбачав та не міг передбачити можливість ухвалення судового рішення про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, що і стало підставою для пропуску позовної давності.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним Верховним Судом у постанові від 09 червня 2021 року у справі № 759/17465/18 (провадження № 61-12201св20).
АТ «Ощадбанк» про неможливість реалізації свого права (тобто порушення права) на звернення стягнення на предмет іпотеки та пов`язану із цим неможливість погасити існуючу заборгованість за кредитним договором за рахунок реалізації предмета іпотеки дізналось 05 березня 2015 року, тобто з моменту, коли апеляційний суд прийняв рішення, отже, для позивача перебіг позовної давності почався саме з дати, коли рішенням суду апеляційної інстанції, виконавчий напис визнаний таким, що не підлягає виконанню»;
(6) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2022 року у справі № 759/17465/18 (провадження № 61-18810св21) зазначено:
«Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята статті 267 ЦК України).
Як вбачається із матеріалів справи, строк дії кредитного договору встановлено до 15 квітня 2018 року.
Так, як вказувалось вище, 17 лютого 2015 рок ТОВ «Порше Мобіліті» на адресу відповідача направило вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором.
08 квітня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О. С. вчинений виконавчий напис щодо стягнення з ОСОБА_1 суми боргу у розмірі 543 333,32 грн шляхом звернення стягнення на предмет застави.
22 квітня 2015 року державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.
Отже, вжитий позивачем засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет застави за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить.
Разом із тим, у квітні 2015 року ОСОБА_1 подав до суду позов до ТОВ «Порше Мобіліті», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Маринець О. С., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Постановою Верховного Суду від 26 червня 2018 року у вказаній справі (№ 761/12539/15-ц, провадження № 61-6688св18) задоволено касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог, та задоволено позов ОСОБА_1.
Визнано виконавчий напис нотаріуса Київського міського нотаріального округу Маринець О. С. від 08 квітня 2015 року № 383 таким, що не підлягає виконанню.
Таким чином, до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню право позивача щодо задоволення своїх майнових вимог за рахунок переданого в заставу майна порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ТОВ «Порше Мобіліті», звертаючись до суду із вказаним позовом, не пропустило строк позовної давності, а отже доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправомірно не врахував посилання заявника на застосування строків позовної давності, відхиляються судом касаційної інстанції»;
Наведені приклади свідчить про застосування судом касаційної інстанції у різних палатах принципово відмінного підходу до тлумачення статей 18, 256, 261, 264, 267 ЦК України.
Тому колегія суддів вважає необхідним передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування статей 18, 256, 261, 264, 267 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів:
Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18);
Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15-ц (провадження № 61-17556св18);
Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2020 року у справі № 128/2176/18 (провадження № 61-11504св19);
Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 759/17465/18 (провадження № 61-12201св20);
Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 727/7578/16-ц (провадження № 61-3583св21);
Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2022 року у справі № 759/17465/18 (провадження № 61-18810св21),
та вказівки, що:
перебіг позовної давності про стягнення боргу за вимогою про стягнення боргу в зобов`язанні з визначеним строком виконання починається зі спливом цього строку;
вчинення виконавчого напису після виникнення у кредитора права на відповідний позов не свідчить про переривання позовної давності чи зупинення її перебігу;
визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності за позовними вимогами про стягнення заборгованості та не зумовлює початок її перебігу;
визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не є поважною причиною пропуску позовної давності.
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Справу № 554/9126/20 передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
