ОКРЕМА ДУМКА
судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Погрібного С. О.
справа № 554/9126/20
провадження № 61-13760сво21
до постанови Верховного Суду від 13 березня 2023 року
Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України викладаю окрему думку.
І. ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 у жовтні 2020 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних.
11 листопада 2020 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про зміну предмета позову, у якій просила стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 24 березня 2015 року у розмірі 500 000, 00 грн, інфляційні втрати у розмірі 96 076, 47 грн та три проценти річних у розмірі 45 010, 22 грн.
Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що 24 березня 2015 року вона та ОСОБА_2 уклали договір позики, за умовами якого останній отримав 500 000, 00 грн на строк до 31 грудня 2015 року.
У визначений в договорі позики строк ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання за договором не виконав, тому ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.
Постановою від 02 червня 2016 року державний виконавець Октябрського відділу державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області
(далі - Октябрський ВДВС міста Полтава ГТУЮ у Полтавській області) відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О. В. 26 травня 2016 року.
Водночас постановою від 11 листопада 2020 року у справі № 554/6777/17 Полтавський апеляційний суд визнав таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О. В. за реєстровим № 623, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 533 991, 10 грн.
Позивач зазначила, що на час звернення до суду із позовом зобов`язання за договором позики ОСОБА_2 не виконав, борг не повернув, у зв`язку з чим на боржника покладається відповідальність за порушення грошового зобов`язання, як передбачено статтею 625 ЦК України.
Зазначала, що оскільки існував виконавчий напис, виданий 26 травня 2016 року приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О. В., у неї не було правових підстав для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики; на її думку, право було захищено виконавчим написом нотаріуса.
На переконання позивача, зазначені обставини є поважною причиною пропуску позовної давності, а її порушені права підлягають судовому захисту.
Відповідач ОСОБА_2 у грудні 2020 року подав до суду заяву про застосування позовної давності.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 19 квітня 2021 року Октябрський районний суд м. Полтави задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 500 000, 00 грн, інфляційні втрати - 96 076, 47 грн, три проценти річних - 45 010, 22 грн, разом - 641 086, 69 грн.
Суд першої інстанції виснував, що ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання щодо повернення позики не виконав, у зв`язку із чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача.
За висновками суду першої інстанції, ОСОБА_1 пропустила позовну давність з поважних причин, адже розгляд у судах різних інстанцій справи про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, на думку добросовісного й розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на відкликання оспорюваного виконавчого напису нотаріуса, тому порушене право підлягає захисту.
Постановою від 05 серпня 2021 року Полтавський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 .
Суд скасував рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 квітня 2021 року та ухвалив нове судове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність правових підстав для стягнення боргу за договором позики. Водночас із позовом про стягнення заборгованості ОСОБА_1 звернулася до суду лише у жовтні 2020 року, тобто зі спливом позовної давності. Доказів на підтвердження обставин, які зробили неможливим або утрудненим своєчасне пред`явлення ОСОБА_1 позову до суду, у матеріалах справи немає. Також у матеріалах справи немає належних та допустимих доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду із позовом.
ІІ. РОЗГЛЯД СПРАВИ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц, від 11 квітня 2019 року у справі № 910/6543/18, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 14 липня 2020 року у справі № 128/2176/18, від 09 червня 2021 року у справі № 759/17465/18.
Заявник зазначила, що апеляційний суд не взяв до уваги, що до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, її права не були порушені, а були захищені чинним у зазначений період виконавчим написом нотаріуса.
Стверджувала, що не передбачала і не могла передбачити можливість ухвалення судового рішення про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, що і стало підставою пропуску позовної давності. Справа № 554/6777/17 розглядалася судами різних інстанцій протягом трьох років. На думку заявника, зазначені обставини є поважною причиною пропуску строку звернення до суду із позовом.
Постановою від 13 березня 2023 року Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_1 . Змінив постанову Полтавського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Полтавського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року залишив без змін.
Верховний Суд виснував, що початок перебігу позовної давності за позовами про стягнення заборгованості у зв`язку з невиконанням зобов`язань у договірних правовідносинах із визначеним строком виконання починається зі спливом цього строку. Цивільне право кредитора є порушеним з моменту невиконання зобов`язання. Вчинення нотаріусом виконавчого напису не впливає на перебіг позовної давності, а саме: не перериває та не зупиняє її перебіг. Визнання судом виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності. Визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме лише не є поважною причиною пропуску позовної давності.
Верховний Суд зазначив, що позивач могла звернутися до суду за захистом свого порушеного права з часу, коли закінчився строк виконання договору, незалежно від того, чи зверталася вона після закінчення такого строку до нотаріуса за захистом своїх цивільних прав.
Вочевидь, за таких умов вчинення виконавчого напису нотаріуса після виникнення у кредитора права на відповідний позов не перериває позовну давність і не зупиняє її перебігу, а визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності за позовом про стягнення заборгованості та не зумовлює початок її перебігу.
Вчинення виконавчого напису нотаріуса/визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню саме по собі не можна вважати поважною причиною пропуску позовної давності, оскільки кредитор, який обрав саме такий спосіб захисту порушеного права, має усвідомлювати й наслідки такого порушення.
Тривалий розгляд спорів за участі сторін не позбавляв позивача можливості звернутися до суду із позовом про стягнення боргу раніше та захистити своє порушене право.
Причини пропуску позовної давності в цьому випадку пов`язані з обставинами, що залежать повністю від дій позивача, яка брала участь у справах про визнання недійсним договору позики, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та мала можливість звернутися до суду із позовом про стягнення боргу раніше.
Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам позивача про причини пропуску строку на звернення до суду із цим позовом та зробив правильний висновок, що такі причини не є поважними.
ІІІ. ДОВОДИ ОКРЕМОЇ ДУМКИ СУДДІ
Із наведеною правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду щодо поважності причин пропуску позовної давності не погоджуюся.
Тож предметом окремої думки є оцінка та визначення як поважних причин пропуску позовної давності за обставин визнання виконавчого напису, який тривалий час примусово виконувався, таким, що не підлягає виконанню.
3.1. Право, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин
За правилами статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята статті 267 ЦПК України).
3.2. Оцінка визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню як поважності причини пропуску позовної давності у справі за позовом про стягнення заборгованості за договором позики
У постанові від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у законі не наводиться перелік причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу щодо суті пред`явлених вимог. Висновок про поважність причин пропуску позовної давності можливо зробити лише після дослідження всіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.
Тож поважність причин пропуску такого строку є оціночним поняттям та у зв`язку із незазначенням у законі такого переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання належить до компетенції суду, який безпосередньо вирішує спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи і не може бути переоцінене.
Надаючи оцінку поважності причин пропуску позовної давності у справі, яка переглядалася Верховним Судом, потрібно враховувати таке.
Позовом є матеріально-правова вимога позивача про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, звернена через суд до відповідача, здійснена у визначеній законом процесуальній формі.
Пред`явлення позову - це дія, яку вчиняє особа з метою захисту своїх прав, свобод чи інтересів (прав, свобод чи інтересів інших осіб) шляхом подання позовної зави до суду першої інстанції. Отже, пред`явлення позову є вольовим актом особи, спрямованим на захист своїх прав, свобод чи інтересів, який не залежить від прийняття судом щодо нього певного процесуального рішення - відкриття провадження у справі чи повернення позову, зокрема у зв`язку з недотриманням правил про підсудність.
Пред`являючи позов до суду, позивач (кредитор) висуває до відповідача (позичальника) певну матеріально-правову вимогу про поновлення порушеного права (інтересу).
Відповідно до фактичних обставин цієї справи 24 березня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, за умовами якого відповідач отримав у борг 500 000, 00 грн строком до 31 грудня 2015 року.
У визначений в договорі позики строк ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання за договором не виконав, тому ОСОБА_1 26 травня 2016 року звернулася до приватного нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.
Постановою від 02 червня 2016 року державний виконавець Октябрського відділу державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області
(далі - Октябрський ВДВС міста Полтава ГТУЮ у Полтавській області) відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О. В. 26 травня 2016 року.
Тож з моменту відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса у позивача не було підстав для звернення до суду за захистом своїх прав як позикодавця, адже розпочалося надання такого захисту у позасудовому порядку; на виконання виконавчого напису нотаріуса державний виконавець відкрив відповідне виконавче провадження, а тому у позивача не було передумов для звернення до суду з відповідним позовом, його порушене право захищалося у виконавчому провадженні.
Відповідно до частини першої статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
У кожному конкретному випадку особа, права та інтереси якої порушені, самостійно вирішує всі питання, пов`язані з вибором засобів і форм (порядку) захисту та їх практичної реалізації, про ефективність і доцільність використання тієї чи іншої форми захисту.
Обраний позикодавцем позасудовий спосіб (як і порядок) захисту порушеного права є правомірним та ефективним та міг би мати наслідком відновлення порушеного права позикодавця.
Водночас постановою від 11 листопада 2020 року у справі № 554/6777/17 Полтавський апеляційний суд визнав таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О. В., за реєстровим № 623, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 533 991, 10 грн.
Саме з моменту визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у позивача виникли підстави для звернення до суду за захистом порушеного права, не відновленого у межах виконавчого провадження з виконання виконавчого напису.
В оцінці поведінки позикодавця потрібно враховувати, що ОСОБА_1 подала до суду заяву про зміну предмета позову 11 листопада 2020 року, тобто того ж дня, коли суд ухвалив рішення про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Позивач просила визнати поважними причини пропуску позовної давності для захисту її цивільного права та стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 24 березня 2015 року у розмірі 500 000, 00 грн, інфляційні втрати у розмірі 96 076, 47 грн та три проценти річних у розмірі 45 010, 22 грн.
Підсумовуючи, правова оцінка встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи дає підстави для висновку, що позивач не втрачала інтерес до свого права, своєчасно звернулася до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, який вчинений нотаріусом 26 травня 2046 року та, починаючи з травня 2016 року, вживала необхідних заходів з метою відновлення свого порушеного права - повернення позивачем боргу за договором позики. Пропуск позовної давності зумовлений не бездіяльністю позивача, а обставинами, які від неї не залежали, зокрема тривалим, за межами розумних строків, розглядом судами різних судових інстанцій судових справ з приводу договору позики, зокрема, про визнання договору недійсним, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (до 11 листопада 2020 року).
Виконавчий напис тривалий час виконувався державним виконавцем, зокрема з 02 червня 2016 року (відкриття виконавчого провадження) до 07 грудня 2020 року (закінчення виконавчого провадження). Тож у зазначений період порушеному праву позивача надавався примусовий захист в позасудовому порядку та підстав для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості у позивача не було, оскільки, як зазначено, право, яке порушене позичальником, захищалося у передбачений законодавством спосіб і порядок - примусового виконання виконавчого напису нотаріуса - та позикодавець мала усі підстави для правомірних і справедливих очікувань, що її право буде відновлене у позасудовому порядку.
Інститут позовної давності слугує забезпеченню усталеності цивільних відносин, дисциплінує їх учасників, сприяє встановленню істини у справі судом. Безвідповідальність позивача, який пропускає позовну давність, зумовлює відмову у задоволенні судом його позовних вимог.
Водночас у справі, що переглядалася Верховним Судом, вини позивача у пропуску позовної давності немає. Звернувшись за захистом порушеного цивільного права до нотаріуса, позивач діяла добросовісно та у межах закону. Пропуск позовної давності стався не з вини позивача, яка звернулася до суду за закінченням позовної давності. Оцінка поведінки позивача свідчить, що вона була зацікавлена у захисті свого порушеного права та вживала відповідних дій. Саме визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за спливом більш ніж чотирьох років після його вчинення нотаріусом змусило позивача вживати додаткових заходів з метою захисту свого порушеного права, зокрема звертатися до суду з відповідним позовом про стягнення заборгованості за договором позики.
Цілком очевидно, що тривалість судового розгляду справи про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не може покладати на позивача негативні наслідки у вигляді застосування позовної давності до позову про стягнення заборгованості за договором позики з урахуванням того, що виконавчий напис був вчинений через пів року після настання строку виконання позичальником зобов`язання за договором позики, а визнаний таким, що не підлягає виконанню, вже зі спливом позовної давності. Вини та недобросовісності позивача у тривалому розгляді справи про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, також не було.
Тож такі обставини, як тривалість розгляду справи про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не залежать від волі від позивача та не можуть мати наслідком застосування позовної давності до позову про стягнення боргу за договором позики, адже пропуск строку відбувся не з вини позивача. При цьому звернення позичальника до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не є безумовною підставою для задоволення позову та не створює для позикодавця обов`язкових умов для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики.
ІV. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, надаючи правову оцінку поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, повинна була виходити із сукупності фактичних обставин цієї справи та надавати оцінку добросовісності поведінки позивача, яка мала правомірні очікування, що її порушене право буде захищене у передбачені законодавством спосіб та порядок, зокрема шляхом виконання виконавчого напису нотаріуса, який через чотири роки після його вчинення був визнаний судом таким, що не підлягає виконанню. Саме такі обставини, які не залежали від позивача, призвели до виникнення потреби позивача у вчиненні додаткових дій задля отримання захисту порушеного права, зокрема у зверненні до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики.
Вимога позивачки у цьому спорі не стала задавненою, тобто такою, що тривалий період часу є фактично та юридично забутою з боку зацікавленої сторони, що саме по собі вимагає від суду - передусім з метою забезпечення стабільності цивільного обігу - відмовити у наданні захисту такому приватному інтересу. Поведінка позивачка не може бути оцінена як недобросовісна або недбала; рішення суду про визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не було очевидним та не було нею очікуваним, тож справедливо надавало їй надії, що його примусове виконання приведе до відновлення її порушеного цивільного права. Такі очікування не справдилися, що не дає достатніх підстав усі негативні наслідки цього ставити у вину позивачки.
Резюмуючи, констатую, що, підтримавши висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в тій частині, що вчинення нотаріусом виконавчого напису не перериває перебігу позовної давності, проте, на моє переконання, визнання його таким, що не підлягає виконанню, зі спливом значного проміжку часу може бути (з урахуванням усіх обставин конкретної справи) поважною причиною пропуску позовної давності, враховуючи поведінку позивача, зокрема те, чи втрачала вона інтерес щодо захисту порушеного права, протягом якого часу після визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, звернулася до суду з позовом тощо.
У справі, що переглядається, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не врахувала поведінки позивача та фактичних обставин справи та, на моє переконання, дійшла помилкових висновків, що позивач не довела поважність причин пропуску звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики та, відповідно, помилково з цих підстав відмовила у задоволенні позову.
Тож, у справі, що переглядалася Верховним Судом, існують підстави для визнання поважними причини пропуску позивачем позовної давності та задоволення позову. Обставини справи не свідчать про зловживання позивачем своїми правами, а також про вину у її вимушеній бездіяльності, що полягала у незверненні до суду з позовом у межах позовної давності.
Суддя С. О. Погрібний
