Ухвала
16 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 554/9126/20
провадження № 61-13760сво21
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючої - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Хіль Л. М., Кузнєцової О. Ю., Обідіної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила стягнути з боржника на свою користь інфляційні втрати у розмірі 96 076,47 грн та три проценти річних за період із 02 жовтня 2017 року до 01 жовтня 2020 року у розмірі 45 010,22 грн, а всього 141 086,69 грн, у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики.
11 листопада 2020 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про зміну предмета позову, у якій просила визнати поважними причини пропуску позовної давності для захисту її цивільного права та стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 500 000 грн за договором позики від 24 березня 2015 року, нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О. В., інфляційні втрати в розмірі 96 076,47 грн, три проценти річних - 45 010,22 грн.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 24 березня 2015 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О. В., за яким вона передала у власність ОСОБА_2 500 000 грн, а він зобов`язався повернути їй ці кошти до 31 грудня 2015 року.
ОСОБА_2 до встановленого у договорі позики строку грошові кошти не повернув, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача у вищевказаному розмірі.
На обґрунтування поважності пропуску позовної давності позивач вказувала, що 26 травня 2016 року вона зверталася до нотаріуса за отриманням виконавчого напису, що передбачено у пункті 8 договору позики від 24 травня 2015 року, який був вчинений того ж дня, 26 травня 2016 року.
Зазначала, що оскільки існував виконавчий напис, виданий 26 травня 2016 року приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О. В., то відповідно не було правових підстав для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики.
Відповідач подав позов про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та справа тривалий час розглядалась у судах різних інстанцій.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 554/6777/17 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, скасовано рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 26 жовтня 2017 року, позов ОСОБА_2 задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений за реєстровим № 623 приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О. В., про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 533 991,10 грн.
Тому позивач вважала, що нею було пропущено позовну давність з поважних причин.
У грудні 2020 року ОСОБА_2 подав заяву про застосування позовної давності.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 19 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Cтягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 500 000 грн, збитки від інфляції - 96 076,47 грн, три проценти річних - 45 010,22 грн, всього - 641 086, 69 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 6 831,27 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 12 000 грн, всього 18 831,27 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання щодо повернення позики в розмірі 500 000 грн відповідно до договору позики від 24 березня 2015 року у встановлений строк до 31 грудня 2015 року не виконав, у зв`язку із чим утворилася заборгованість, яка складається з: основної заборгованості за договором позики у розмірі 500 000 грн, інфляційних втрат за період з 01 жовтня 2017 року по 01 жовтня 2020 року у розмірі 96 076,47 грн та трьох процентів річних за період з 02 жовтня 2017 року до 01 жовтня 2020 року у розмірі 45 010,22 грн, які підлягають стягненню на користь позивача.
Суд вважав, що ОСОБА_1 пропустила позовну давність з поважних причин, вказавши, що перебування в провадженні судових органів справи про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, на думку добросовісного й розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на відкликання оспорюваного виконавчого напису нотаріуса.
На думку суду, відкликання виконавчого напису нотаріуса не змінює суті того, що існує такий виконавчий напис, згідно якого стягується з відповідача сума заборгованості згідно з договором позики.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 19 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 9 616,31 грн.
Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення боргу за договором позики від 24 березня 2015 року.
Разом з тим, перебіг позовної давності у спірних правовідносинах починається від дня, коли у ОСОБА_1 виникло право на позов про стягнення заборгованості за договором позики, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Такою датою є обумовлена сторонами в договорі позики дата повернення позики, а саме 31 грудня 2015 року.
Пунктом 8 договору позики від 24 березня 2015 року передбачено, що у разі прострочення виконання зобов`язання за цим договором ОСОБА_1 має право здійснити звернення стягнення у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або в судовому порядку.
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса для отримання виконавчого напису задля захисту своїх цивільних прав. Тобто ОСОБА_1 звернулась про стягнення боргу за договором позики у безспірному позасудовому порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Скориставшись своїм правом на звернення до суду, ОСОБА_2 звернувся з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Справа тривалий час розглядалась судами різних інстанцій. Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 554/6777/17 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, скасовано рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 26 жовтня 2017 року, позов ОСОБА_2 задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений за реєстровим № 623 приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О. В., про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 533 991,10 грн.
Проте, з позовом про стягнення заборгованості ОСОБА_1 звернулася до суду лише у жовтні 2020 року, тобто, з пропуском позовної давності.
Доказів на підтвердження обставин, які б робили неможливим або утрудненим своєчасне пред`явлення ОСОБА_1 позову до суду, в матеріалах справи немає. Також у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували поважність пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду з поважних причин.
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі, яка подана ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу оскарження постанови апеляційного суду заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Судуу складі колегії суддів: Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61- 39634св18), підстав для відступу від якої не знайшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18), Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року № 450/18/15-ц (провадження № 61-17556св18), Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2020 року у справі № 128/2176/18 (провадження № 61-11504св19), Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 759/17465/18 (провадження № 61-12201св20), щодо застосування статей 18, 261, частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що виходячи з умов договору позики від 24 березня 2015 року ОСОБА_1 у травні 2016 року звернулась до нотаріуса про стягнення боргу за договором позики у безспірному позасудовому порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
26 травня 2016 року був виданий виконавчий напис нотаріуса про стягнення з відповідача боргу за договором позики, а тому підстав для звернення додатково до суду з позовом про стягнення цих же коштів не було. У разі якщо б вона подала такий позов, їй було б відмовлено у його задоволенні з посиланням на те, що вона вже скористалася правом на стягнення у безспірному порядку на підставі виконавчого напису.
Позов ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, (справа № 554/6777/17) був задоволений лише 11 листопада 2020 року при повторному апеляційному розгляді справи (26 жовтня 2017 року суд першої інстанції ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову, яке протягом трьох років неодноразово було предметом апеляційного та касаційного перегляду).
Апеляційний суд не взяв до уваги, що до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, права стягувача ОСОБА_1 порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса.
ОСОБА_1 не передбачала і не могла передбачити можливість ухвалення судового рішення про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, що і стало підставою пропуску позовної давності.
На думку заявника, зазначені обставини є поважною причиною пропуску строку звернення до суду із цим позовом.
Разом з тим, апеляційний суд помилково визнав такі причини пропуску позовної давності неповажними та дійшов необґрунтованого висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності.
При цьому, наявні підстави для стягнення заборгованості за договором позики та сум, передбачених статтею 625 ЦК України.
ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що постанова апеляційного суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Наведені в касаційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди ОСОБА_1 з висновками апеляційного суду.
Твердження ОСОБА_1 не відповідають дійсності та не підтверджені будь-якими доказами.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18) викладено висновок, що перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки починається від дня, коли у кредитора (іпотекодержателя) виникло право на відповідний позов, незалежно від того, чи звертався він після цього до нотаріуса за захистом своїх цивільних прав.
Повернення стягувачу виконавчого напису (виконавчого документу) не може переривати перебіг позовної давності за позовними вимогами про звернення стягнення з аналогічних причин.
Апеляційний суд, вирішуючи спір, правильно застосував норми матеріального права.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Октябрського районного суду міста Полтави. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Полтавського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку відмовлено.
У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 серпня 2022 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів: Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18), Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15-ц (провадження № 61-17556св18), Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2020 року у справі № 128/2176/18 (провадження № 61-11504св19), Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 759/17465/18 (провадження № 61-12201св20), Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 727/7578/16-ц (провадження № 61-3583св21), та вказати, що:
перебіг позовної давності за вимогою про стягнення боргу в зобов`язанні з визначеним строком виконання починається зі спливом цього строку;
вчинення виконавчого напису після виникнення у кредитора права на відповідний позов не свідчить про переривання позовної давності чи зупинення її перебігу;
визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності за позовними вимогами про стягнення заборгованості та не зумовлює початок її перебігу;
визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не є поважною причиною пропуску позовної давності.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначала, що ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на те, що 26 травня 2016 року був виданий виконавчий напис про стягнення з відповідача боргу за договором позики, а тому підстав для звернення додатково до суду з позовом про стягнення цих же коштів не було. Крім того, позивач зазначає, що виконавчий напис нотаріуса було визнано таким, що не підлягає виконанню, 11 листопада 2020 року, і вона не передбачала та не могла передбачити можливість ухвалення судом рішення про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, що і було підставою для пропуску позовної давності для звернення із позовом про стягнення заборгованості за договором позики. Зазначені обставини, на думку заявника, є поважними причинами пропуску строку звернення до суду із цим позовом.
При цьому заявник посилалася на постанови Верховного Суду: у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61- 39634св18), підстав для відступу від якої не знайшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18), у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року № 450/18/15-ц (провадження № 61-17556св18), у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2020 року у справі № 128/2176/18 (провадження № 61-11504св19), від 09 червня 2021 року у справі № 759/17465/18 (провадження № 61-12201св20), щодо застосування статей 18, 261, частини п`ятої статті 267 ЦК України, в яких викладено висновок, що перебіг позовної давності починається саме з моменту коли, виконавчий напис, яким банк задовольнив кредиторські вимоги, повернутий без виконання (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61- 39634св18); до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню права стягувача порушено не було, а було захищено чинним у вказаній період виконавчим написом нотаріуса (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15-ц (провадження № 61-17556св18), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2020 року у справі № 128/2176/18 (провадження № 61-11504св19), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 759/17465/18 (провадження № 61-12201св20).
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає необґрунтованими вказані посилання Горобченко С. Б.
Так, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року по справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18) виснувано, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником. З урахуванням наведеного, перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки починається від дня, коли у кредитора (іпотекодержателя) виникло право на відповідний позов, незалежно від того, чи звертався він після цього до нотаріуса за захистом своїх цивільних прав. У силу положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а також у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Звернення стягнення на предмет іпотеки не вказане у статті 264 ЦК України в якості окремої підстави переривання перебігу позовної давності, а також не може вважатися діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу, чи прирівнюватись до пред`явлення позову. Звернення стягнення є реалізацією іпотекодержателем свого права, передбаченого договором іпотеки, та підставою припинення цього права. Повернення стягувачу виконавчого напису (виконавчого документу) також не може переривати перебіг позовної давності за позовними вимогами про звернення стягнення з аналогічних причин.
Разом з тим, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не взяв до уваги висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61- 39634св18), відповідно до якого перебіг позовної давності почався саме з моменту, коли виконавчий напис, яким банк задовольнив свої кредиторські вимоги, повернутий без виконання, оскільки містить різні конкретні обставини справи у порівнянні зі справою, яка переглядається.
Так, у справі № 161/19329/13-ц встановлено, що банк про неможливість реалізації свого права (тобто порушення права) на звернення стягнення на предмет іпотеки дізнався з моменту, коли державний виконавець повернув виконавчий документ про звернення стягнення на предмет іпотеки. До часу повернення виконавчого напису нотаріуса право банку щодо задоволення своїх майнових вимог за рахунок переданого в іпотеку майна порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса.
У свою чергу у справі, яка переглядалася Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, банк у позасудовому порядку змінив строк виконання основного зобов`язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, разом із тим, не реалізував свого права на стягнення всієї заборгованості за кредитним договором у судовому порядку в межах строку позовної давності.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи справу на розгляд Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зазначала, що дляприватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, так і тлумачення приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).
Та вважала, що тлумачення статей 18, 256, 261, 264, 267 ЦК України свідчить про те, що:
перебіг позовної давності за вимогою про стягнення боргу в зобов`язанні з визначеним строком виконання починається зі спливом цього строку;
вчинення виконавчого напису після виникнення у кредитора права на відповідний позов не свідчить про переривання позовної давності чи зупинення її перебігу;
визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності за позовними вимогами про стягнення заборгованості та не зумовлює початок її перебігу;
визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не є поважною причиною пропуску позовної давності.
Натомість у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18) зазначено, що вжитий банком засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить.
Отже, до часу повернення виконавчого напису нотаріуса право банку щодо задоволення своїх майнових вимог за рахунок переданого в іпотеку майна порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса.
Установивши, що про неможливість реалізації свого права (тобто порушення права) на звернення стягнення на предмет іпотеки позивач дізнався з моменту, коли державний виконавець повернув виконавчий документ про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки перебіг позовної давності почався саме з моменту, коли виконавчий напис, яким банк задовольнив свої кредиторські вимоги, повернутий без виконання.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15-ц (провадження № 61-17556св18) зазначено, що вжитий позивачем засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить.
Отже, до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню права стягувача порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса.
Вказане узгоджується з правовим висновком наведеним Верховним Судом в постанові від 25 березня 2019 року в справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18), підстав відступу від якого не знайшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2020 року у справі № 128/2176/18 (провадження № 61-11504св19) Верховний Суд врахував, що вжитий банком спосіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить.
Однак, до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню право банку щодо задоволення своїх майнових вимог за рахунок переданого в іпотеку майна порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом в постановівід 25 березня 2019 року по справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18) та від 18 грудня 2019 року по справі № 450/18/15-ц (провадження № 61-17556св18).
При цьому Верховний Суд зазначив, що встановивши непогашення заборгованості за кредитним договором та закінчення 19 червня 2018 року виконавчого провадження із примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, на підставі заочного рішення Вінницького районного суду Вінницької області у справі № 128/886/17, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки заявлених у серпні 2018 року.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 червня 2021 року у справі № 759/17465/18 (провадження № 61-12201св20) не погодився з висновком судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову кредитора про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором у зв`язку зі спливом позовної давності.
При цьому Верховний Суд вказав, що матеріалами справи підтверджується надіслання позивачем вимоги про дострокове повернення суми кредиту у повному обсязі та заборгованості відповідно до умов кредитного договору, яку боржник отримав.
08 квітня 2015 року за зверненням позивача приватний нотаріус здійснив виконавчий напис нотаріуса на укладеному між сторонами договорі застави транспортного засобу від 27 квітня 2013 року № 50008196.
Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.
Отже, вжитий банком засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет застави за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить.
Водночас постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2018 року у справі № 761/12539/15-ц (провадження № 61-6688св18) задоволено касаційну скаргу представника боржника, скасовано судові рішення та задоволено позов боржника. Визнано виконавчий напис нотаріуса Київського міського нотаріального округу Маринець О. С. від 08 квітня 2015 року № 383 таким, що не підлягає виконанню.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд зробив висновок, що до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, право стягувача порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса, на що суди попередніх інстанцій не звернули належної уваги.
Також зазначив, що такий висновок узгоджується з правовим висновком, наведеним Верховним Судом у постанові від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18), підстав відступу від якого не знайшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18), у постановах Верховного Суду: від 10 грудня 2018 року у справі № 372/2017/13-ц (провадження № 61-18815св18) (підстава відкриття касаційного провадження), від 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15-ц (провадження № 61-17556св18).
Судами попередніх інстанцій не враховано, що позивач не передбачав та не міг передбачити можливість ухвалення судового рішення про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, що і стало підставою для пропуску позовної давності.
Для позивача перебіг позовної давності почався саме з дати, коли рішенням суду касаційної інстанції, що набрало законної сили, виконавчий напис визнаний таким, що не підлягає виконанню.
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вказав, що висновки судів про сплив позовної давності та пов`язана із цим відмова у задоволенні позову, є передчасними та такими, що не відповідають обставинам справи.
У постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 727/7578/16-ц (провадження № 61-3583св21) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відхилив доводи касаційної скарги про те, що судами обох попередніх інстанцій не було взято до уваги тієї обставини, що за час вирішення спору про звернення стягнення на предмет іпотеки набрало законної сили судове рішення у справі № 727/4474/17 про відмову у задоволенні позову про стягнення заборгованості у тому самому розмірі, за той самий період і з тих самих підстав у зв`язку із спливом позовної давності до основного зобов`язання.
При цьому Верховний Суд зазначив, що виходячи з аналізу статті 257, частини четвертої статті 267 ЦК України на вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюється правила загальної позовної давності, а тому встановлення факту її спливу у справі з іншим предметом спору колегія суддів відхилила.
Також Верховний Суд у цій постанові відхилив доводи касаційної скарги про те, що висновки суду апеляційної інстанції про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності неправильні, адже банк достовірно знав про оскарження відповідачами виконавчого напису нотаріуса, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, а тому позивач не був позбавлений можливості в період наявності виконавчого напису нотаріуса звернутись із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
При цьому Верховний Суд виходив з того, що вжитий банком засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України до підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить.
Водночас рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 05 березня 2015 року апеляційну скаргу боржника задоволено, рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 16 січня 2015 року скасовано, виконавчий напис приватного нотаріуса вчинений 11 квітня 2015 року № 1283 скасовано.
Отже, до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, право стягувача порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса.
Таким чином, апеляційний суд правильно врахував, що позивач не передбачав та не міг передбачити можливість ухвалення судового рішення про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, що і стало підставою для пропуску позовної давності.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним Верховним Судом у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 червня 2021 року у справі № 759/17465/18 (провадження № 61-12201св20).
Про неможливість реалізації свого права (тобто порушення права) на звернення стягнення на предмет іпотеки та пов`язану із цим неможливість погасити існуючу заборгованість за кредитним договором за рахунок реалізації предмета іпотеки позивач дізнався з моменту, коли апеляційний суд прийняв рішення про скасування виконавчого напису нотаріуса, отже, для позивача перебіг позовної давності почався саме з дати, коли рішенням суду апеляційної інстанції, виконавчий напис визнаний таким, що не підлягає виконанню.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 червня 2022 року у справі № 759/17465/18 (провадження № 61-18810св21) зазначив, що до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, право позивача щодо задоволення своїх майнових вимог за рахунок переданого в заставу майна порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса.
За встановлених судами обставин, колегія суддів Верховного Суду вважала, що позивач, звертаючись до суду із позовом, не пропустив позовну давність, а отже доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправомірно не врахував посилання заявника на застосування наслідків спливу позовної давності, касаційний суд відхилив.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи справу на розгляд Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, не погоджується з наведеними висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів: Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18), Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15-ц (провадження № 61-17556св18), Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2020 року у справі № 128/2176/18 (провадження № 61-11504св19), Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 759/17465/18 (провадження № 61-12201св20), Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 727/7578/16-ц (провадження № 61-3583св21), щодо застосування статей 18, 256, 261, 264, 267 ЦК України у подібних правовідносинах.
При цьому, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що є підстави для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у наведених постановах та вважає за необхідне вказати, що:
перебіг позовної давності за вимогою про стягнення боргу в зобов`язанні з визначеним строком виконання починається зі спливом цього строку;
вчинення виконавчого напису після виникнення у кредитора права на відповідний позов не свідчить про переривання позовної давності чи зупинення її перебігу;
визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності за позовними вимогами про стягнення заборгованості та не зумовлює початок її перебігу;
визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не є поважною причиною пропуску позовної давності.
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
З огляду на викладене, касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
З огляду на вказане справа розглядатиметься Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Прийняти до розгляду справу № 554/9126/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року.
Призначити справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді А. І. Грушицький
Б. І. Гулько
В. І. Крат
Д. Д. Луспеник
С. О. Погрібний
М. Є. Червинська
