РІШЕННЯ
Іменем України
26 липня 2021 року
м. Київ
справа №9901/471/19
адміністративне провадження №П/9901/471/19, П/9901/563/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Усенко Є.А.,
суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А., Олендера І.Я., Гімона М.М.,
секретаря судового засідання - Кривди В.І.,
представників: позивача - Кравця Р.Ю., Мартиненко А.В.,
відповідача (Вищої ради правосуддя) - Цуцкірідзе І.Л.,
розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування рішення, та до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення,
У С Т А Н О В И В:
23.08.2019 ОСОБА_1 подав до Верховного Суду як суду першої інстанції позов, в якому просить визнати протиправними дії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) щодо не допуску його до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» на відповідність займаній посаді судді Куйбишевського районного суду Запорізької області; зобов`язати ВККС вжити заходи задля його допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» на відповідність займаній посаді судді Куйбишевського районного суду Запорізької області та завершення ним оцінювання на відповідність займаній посаді; визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 25.07.2019 №667/ко-19, яким: визначено, що суддя Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням Комісії від 07.06.2018 №133/зп-18; відмовлено судді Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди», призначеного рішенням від 07.06.2018 №133/зп-18, за результатами іспиту суддів місцевих та апеляційних судів; визнано суддю Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді; вирішено внести до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Куйбишевського районного суду Запорізької області.
Позивач зазначив, що оскаржувані ним дії та рішення ВККС є протиправними з таких підстав: 1) Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) не передбачено ні процедури, ані порядку такого виду оцінювання судді, як оцінювання відповідності судді займаній посаді, а урегульовано виключно питання щодо кваліфікаційного оцінювання судді з метою оцінки здатності здійснювати правосуддя, а не здатності відповідати посаді; 2) проведення будь-якого оцінювання судді з подальшим можливим звільненням судді з посади не відповідає європейським стандартам, а звільнення судді за результатами оцінювання є додатковою підставою для звільнення судді, яка не передбачена Конституцією України; 3) ВККС порушено принцип правової певності, оскільки при отриманні ОСОБА_1 мінімально допустимого бала за іспит, йому не було дозволено продовжувати участь в оцінюванні; 4) необмежені дискреційні повноваження ВККС щодо оцінювання мають бути перевірені судом на предмет відсутності в такій дискреції свавілля та здійснення оцінювання за нечесними мотивами.
Обґрунтовуючи наведені підстави позову, позивач посилається на норми пункту 14 частини першої статті 92, частини першої статті 126, частини першої статті 129 Конституції України, статтю 83, пункт 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, на положення пунктів 71, 73, 74, 78 Спільного висновку Венеціанської комісії і Директорату з прав людини Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи щодо Закону України «Про судоустрій та статус суддів» і внесення змін до Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 23.03.2015 №801/2015, відповідно до яких, враховуючи, що повторне оцінювання суддів є винятковим надзвичайним заходом, що потребує дотримання гарантій захисту судді, воно потребує регулювання в основній частині Закону №1402-VIII, а не в перехідних положеннях, а також вимагає конституційного підкріплення.
Позивач зазначає, що за змістом Київських рекомендацій щодо незалежності судочинства в Східній Європі, на Південному Кавказі, Середній Азії від 23-25.06.2010, а також пункту 23 Декларації щодо принципів незалежності судової влади Конференції голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи від 14.10.2015 проведення будь-якого оцінювання судді повинно допомагати суддям визначити аспекти діяльності, які потребують вдосконалення, а також з метою можливого кар`єрного зростання, та не може бути використане для того, щоб шкодити незалежності судочинства та мати наслідком звільнення суддів або застосування інших санкцій.
Посяганням на незалежність суддів, призначених безстроково, визнано зобов`язання всіх суддів проходити атестацію з можливим звільненням з посади і в Резолюції Європейської асоціації суддів від 15.05.2015, а в у пунктах 29, 44 висновку Консультативної ради європейських суддів №17 зазначено, що безстрокове призначення суддів не повинно припинятися лише через негативні результати оцінювання, яке, у свою чергу, слід відрізняти від дисциплінарного провадження.
Позивач доводить, що отримав мінімально допустимий бал за іспит (50,6%), що давало йому право продовжувати участь в оцінюванні. Натомість, не допускаючи його до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди», ВККС виходить з того, що на другій стадії іспиту (виконання практичного завдання) він набрав 54,5 балів з мінімально допустимих 60 балів та максимальних 120. На переконання позивача, таке рішення ВККС не ґрунтується на правових нормах, оскільки Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженим рішенням ВККС від 03.11.2016 №143/зп-16 (далі - Положення), було визначено мінімально допустимий бал іспиту загалом, який був ним подоланий. Так, відповідно до пункту 9 розділу V «Особливості проведення кваліфікаційного оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді» Положення мінімально допустимий бал за іспит під час кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді складає 50 відсотків від максимально можливого балу, встановленого в межах цього іспиту. Оскільки відповідно до пункту 5 глави 6 розділу ІІ Положення рівень знань у сфері права (перша стадія іспиту - анонімне письмове тестування) максимально може бути оцінений у 90 балів, а рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні (друга стадія іспиту - виконання практичного завдання) - у 120 балів, тому мінімально допустимий бал іспиту становить 105 балів ((90 + 120) х 50%), а відтак, за результатами першого етапу кваліфікаційного оцінювання «Складення іспиту» він набрав більшу кількість балів - 106,25 (50,6%) (56,25 балів за першу стадію іспиту + 50 балів за другу стадію іспиту), ніж мінімально допустимий бал іспиту - 105. Рішення ВККС від 07.06.2018 №133/зп-18, яким було встановлено мінімально допустимий бал для проходження кожного з етапів іспиту, не було належним чином доведене до відома осіб, прав та інтересів яких воно стосувалося, зокрема і його, ОСОБА_1 . У зв`язку з цим застосування ВККС цього рішення при визначенні результатів першого етапу кваліфікаційного оцінювання порушує складові принципу правової визначеності - передбачуваність та незмінюваність прав та гарантій особи, а також звужує встановлені права та порушує законні інтереси позивача.
Верховний Суд ухвалою від 02.09.2019 відкрив провадження у адміністративній справі №9901/471/19 за позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування рішення ВККС України від 25.07.2019 №667/ко-19.
Заперечуючи проти позову, ВККС у відзиві на позовну заяву просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на безпідставність доводів позивача, зазначає, що метою судової реформи, окрім досягнення міжнародних стандартів судочинства, є, в першу чергу, відновлення довіри суспільства до судової влади. Досягнення такої мети є справжнім викликом для держави Україна та неможливе без застосування дієвих, виняткових заходів, серед яких здійснення оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. ВККС доводить, що оцінювання щодо позивача на відповідність займаній посаді було призначено та проводилося відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України, статтей 83, 85, пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, рішення ВККС від 07.06.2018 №133/зп-18 про призначення кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів, Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 03.11.2016р №143/зп-16 (у редакції рішення ВККС від 13.02.2018 №20/зп-18). Оскільки ОСОБА_1 за виконання практичного завдання отримав 50 балів при 60 балах як мінімально допустимих для складання цього іспиту, він згідно з рішенням від 25.07.2019 №667/ко-19 визнаний таким, що не склав іспит, у зв`язку з чим йому було відмовлено у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» на відповідність займаній посаді судді, а до Вищої ради правосуддя було скеровано подання про його звільнення з посади судді Куйбишевського районного суду Запорізької області.
01.11.2019 ОСОБА_1 подав до Верховного Суду позов, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 10.10.2019 №2650/0/15 про звільнення його з посади судді Куйбишевського районного суду Запорізької області на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України.
На обґрунтування цього позову ОСОБА_1 вказує на такі обставини:
1) ВРП, приймаючи зазначене рішення, не відповідала вимозі пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод щодо розгляду справи судом, встановленим законом, оскільки за змістом підпункту 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України та частини другої статті 112 Закону №1402-VIII порядок ухвалення, підстави та порядок оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання повинні бути визначені законом, а не будь-яким іншим актом, натомість, це питання жодним законом не врегульовано.
2) рішення від 10.10.2019 №2650/0/15 не відповідає принципу верховенства права, оскільки проведення будь-якого оцінювання судді з подальшим можливим звільненням з посади фактично є втручанням у статус судді та за своєю правовою природою не відповідає європейським стандартам, про що зазначено, зокрема в Київських рекомендаціях щодо незалежності судочинства в Східній Європі, на Південному Кавказі, Середній Азії від 23-25.06.2010, Резолюції Європейської асоціації суддів України від 15.05.2015, пункті 23 Декларації щодо принципів незалежності судової влади Конференції голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи від 14.10.2015, пунктів 29, 44 Висновку Консультативної ради європейських суддів №17;
3) рішення від 10.10.2019 №2650/0/15 не відповідає вимогам щодо обґрунтованості та вмотивованості рішення суб`єкта владних повноважень, має формальний характер, оскільки в ньому не наведено мотивів спростування доводів позивача з приводу того, що ним було отримано мінімально допустимий бал за іспит, що є підставою для допуску до наступного етапу оцінювання.
Заперечуючи проти позову, ВРП у відзиві на позовну заяву просить відмовити в задоволенні позову, вказуючи на такі для цього підстави:
- пунктом 4 пункту 161 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України передбачено, що підставою для звільнення судді із займаної посади є виявлення за результатами оцінювання його невідповідності цій посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання;
- доводи позивача щодо прийняття оскаржуваного рішення не у спосіб, передбачений законом, спростовуються тим, що при ухваленні зазначеного рішення ВРП керувалася Конституцією України, Законом № 1402-VIII та Законом України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 №1798-VIII (далі - Закон №1798-VIII), положеннями яких чітко визначено мету, процедуру та правові наслідки кваліфікаційного оцінювання судді. Норми цих законів, що регулюють спірні правовідносини, є зрозумілими, точними і передбачуваними. Ними, зокрема передбачена можливість звільнення судді в тому випадку, коли об`єктивні результати його оцінювання прямо підтверджують нездатність чи небажання судді виконувати свої обов`язки на мінімально прийнятному рівні. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № П/9901/832/18. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2019 у справі № 9901/31/19 вказано, що підпункт 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України є самостійною, окремою і відмінною від визначених статтею 126 Конституції України, підставою звільнення судді безпосередньо за результатами виявлення під час проведення оцінювання його невідповідності займаній посаді за критеріями професійної компетентності.
- рішення від 10.10.2019 2650/0/15-19 ухвалено з дотриманням установленого порядку (у нарадчій кімнаті) повноважним складом ВРП та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні. У рішенні наведені обставини, визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, а тому немає підстав для визнання цього рішення протиправним та для його скасування. Фактичною підставою для оскарження рішення від 10.10.2019 2650/0/15-19 є незгода позивача з рішенням ВККС від 25.07.2019 №667/ко-19. ОСОБА_1 скористався своїм правом на оскарження цього рішення до суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05.11.2019 відкрито провадження у адміністративній справі №9901/563/19 за позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправним та скасування рішення від 10.10.2019 №2650/0/15-19.
Ухвалою Верховного Суду від 18.05.2021 справу №П/9901/471/19 об`єднано зі справою №П/9901/563/19 в одне провадження за №П/9901/471/19 відповідно до частин першої і другої статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Перевіривши доводи сторін, наведені на обґрунтування позовних вимог і заперечень на позов, дослідивши надані сторонами докази, Суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Суд встановив, що відповідно до Указу Президента України від 01.08.2007 №676/2007 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Куйбишевського районного суду Запорізької області.
Постановою Верховної Ради України від 21.06.2012 №5011-VI ОСОБА_1 обраний безстроково на посаду судді Куйбишевського районного суду Запорізької області.
З 30.09.2016 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 №1401-VIII, згідно з яким розділ XV «Перехідні положення» Конституції України доповнено пунктом 16-1, положення якого передбачають оцінку відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», в порядку, визначеному законом.
ВККС рішенням від 07.06.2018 №133/зп-18 призначила кваліфікаційне оцінювання 2188 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 .
Вказаним рішенням встановлено, зокрема: 1) черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання: перший етап - складення іспиту; другий етап - дослідження досьє та проведення співбесіди; 2) мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складання анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.
Відповідно до затвердженого графіка для суддів місцевих судів (кримінальна спеціалізація) позивач 06.08.2018 проходив перший етап кваліфікаційного оцінювання - складення іспиту, який включав дві стадії: 1) складення анонімного письмового тестування; 2) виконання практичного завдання.
За результатами складеного анонімного письмового тестування ОСОБА_1 отримав 56,25 бала, а за результатами виконання практичного завдання - 50 балів.
Рішенням ВККС від 25.07.2019 №667/ко-19 визначено, що суддя Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням Комісії від 07.06.2018 №133/зп-18; відмовлено судді ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди», призначеного рішенням Комісії від 07.06.2018 № 133/зп-18; визнано суддю ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді; вирішено внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Куйбишевського районного суду Запорізької області.
Зазначене рішення ВККС мотивовано тим, що суддя ОСОБА_1 за результатами складення анонімного письмового тестування отримав 56,25 бала, за виконання практичного завдання - 50 балів, тобто менше 50 відсотків від максимально можливого бала (120 балів), а, отже, не склав іспит і не може бути допущений до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
З наведених підстав ВККС дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді за критерієм професійної компетентності, у зв`язку з чим слід рекомендувати ВРП розглянути питання про його звільнення з посади судді.
На адресу ВРП надійшло подання від 08.09.2019 №21-4427/19 з рекомендацією ВККС від 25.07.2019 №667/ко-19 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Куйбишевського районного суду Запорізької області.
За наслідками розгляду цього подання ВРП з посиланням на статтю 131, підпункт 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пункт 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, пункт 12 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1798-VIII прийняла рішення від 10.10.2019 № 2650/0/15-19, яким звільнила ОСОБА_1 з посади судді вказаного суду на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України.
Згідно з витягом протоколу засідання ВРП від 10.10.2019 №75 «за» звільнення позивача проголосували - 10, проти - 2, не брали участі у голосування - 0.
25.10.2019 позивач отримано супровідний лист ВРП від 24.10.2019 №К-5388/2-38717/0/9-19 з копією рішення від 10.10.2019 №2650/0/15-19.
Відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (у редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя), який набрав чинності з 30.09.2016) з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Система оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, як одна зі складових судової реформи, впроваджувалась для сприяння ефективному здійсненню правосуддя та підвищенню якості судової системи держави. Метою кваліфікаційного оцінювання є визначення здатності судді й надалі здійснювати правосуддя за критеріями компетентності, професійної етики та добропорядності.
Кваліфікаційне оцінювання запроваджено щодо усіх суддів, яких призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом №1401-VIII, тобто процес оцінювання не має вибіркового характеру та не має на меті зашкодити репутації окремих суддів, у тому числі й позивача.
У висновках Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) №17 (2014) «Щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя і поваги до незалежності судової влади» та №18 (2015) «Щодо позиції судової влади та її відносини з іншими гілками влади в умовах сучасної демократії» наголошено, що незалежність суддів не означає, що судді не несуть відповідальності за свою діяльність. Необхідно підтримувати та підвищувати якість й ефективність судових систем в інтересах усіх громадян. Метою індивідуального оцінювання суддів має бути вдосконалення судової системи та забезпечення її якомога вищої якості. Оцінювання суддів проводиться для визначення можливостей окремих суддів, якості й кількості завдань, які вони виконали, а також установлення сильних і слабких ланок судової системи. Оцінювання може допомогти підтримати або навіть підвищити якість судової системи. Воно повинне допомогти у підтримці довіри громадськості до судочинства.
Повноваження ВККС щодо проведення кваліфікаційного оцінювання суддів закріплені у пункті частини першої статті 93 та визначені нормами статей 83 - 86, 88 Закону №1402-VIII.
Так, відповідно до положень частин першої, другої та п`ятої статті 83 цього Закону кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.
Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.
Пунктом 2 частини четвертої статті 83 Закону №1402-VIII визначено, що підставою для призначення кваліфікаційного оцінювання є рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.
Вище наведене спростовує доводи позивача, що законом не передбачено проведення оцінювання відповідності судді, обраного безстроково, займаній посаді і що таке оцінювання суперечить конституційним гарантіям незалежності судді, оскільки оцінювання встановлено конституційною нормою, так само, як і звільнення суді з посади в разі виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді, зокрема за критеріями компетентності.
Відповідно до частини першої статті 85 Закону №1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює Вища кваліфікаційна комісія суддів України.
Згідно з абзацами першим та другим частини другої цієї статті 85 іспит є основним засобом встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності та проводиться шляхом складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону, здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією. Порядок проведення іспиту та методика встановлення його результатів затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.
На виконання вимог частини п`ятої статті 83 Закону №1402-VІІІ рішенням ВККС від 03.11.2016 №143/зп-16 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі - Положення) (рішенням ВККС від 13.02.2018 №20/зп-18 Положення було затверджено в новій редакції; також до Положення були внесені зміни згідно з рішеннями Комісії від 16.02.2018 №22/зп 18 та від 21.03.2018 №57/зп-18), а рішенням ВККС від 04.11.2016 №144/зп-16 (у редакції рішення ВККС від 13.02.2018 №20/зп-18 (із змінами і доповненнями)) - Порядок проведення іспиту та методика встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання (далі - Порядок).
Відповідно до пунктів 4-6 розділу І Положення кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.
Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює Комісія. Якщо не ухвалене інше рішення, першим етапом кваліфікаційного оцінювання є складення іспиту. У разі ухвалення Комісією рішення про зміну черговості етапів кваліфікаційного оцінювання порядок допуску до наступного етапу та застосування мінімально допустимих балів визначається зазначеним рішенням.
За результатами одного етапу кваліфікаційного оцінювання Комісія ухвалює рішення щодо допуску судді (кандидата на посаду судді) до іншого етапу кваліфікаційного оцінювання.
Згідно з пунктом 14 розділу ІІІ Положення іспит проводиться з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону, здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією.
Іспит передбачає: 1) складення анонімного письмового тестування; 2) виконання практичного завдання.
Пунктами 1, 2 Порядку передбачено, що іспит - це встановлений Законом етап кваліфікаційного оцінювання, який є основним засобом виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону судді та/або кандидата на посаду судді (далі - учасник іспиту). Іспит проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності учасника іспиту здійснювати правосуддя у відповідному суді або для оцінювання відповідності учасника іспиту займаній посаді судді за критерієм професійної компетентності. Іспит відбувається шляхом складення учасником іспиту анонімного письмового тестування та виконання письмового практичного завдання.
Пунктом 1 глави 1 розділу ІІ «Методологія кваліфікаційного оцінювання» Положення критеріями кваліфікаційного оцінювання визначено: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Відповідність судді критерію професійної компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: рівень знань у сфері права; рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні; ефективність здійснення правосуддя; діяльність щодо підвищення фахового рівня. Показники «рівень знань у сфері права» та «рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні» оцінюються під час іспиту на підставі відповідно анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання (пункти 1 - 3 глави 2 розділу ІІ Положення).
За змістом пунктів 1 і 4 глави 6 розділу ІІ Положення встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Рішення про підтвердження здатності здійснювати правосуддя суддею (кандидатом на посаду судді) у відповідному суді ухвалюється у випадку отримання ним мінімально допустимих і більших балів за результатами іспиту, а також бала, більшого за 0, за результатами оцінювання критеріїв особистої компетентності, соціальної компетентності професійної етики та доброчесності.
У підпункті 5.1 пункту 5 глави 6 розділу ІІ Положення визначено, що критерії компетентності оцінюються так: професійна компетентність (за показниками, отриманими під час іспиту) - 300 балів, з яких: рівень знань у сфері права - 90 балів; рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні - 120 балів; ефективність здійснення суддею правосуддя або фахова діяльність для кандидата на посаду судді - 80 балів; діяльність щодо підвищення фахового рівня - 10 балів; особиста компетентність - 100 балів; соціальна компетентність - 100 балів.
За правилами пунктів 6.1 - 6.4 глави 6 розділу ІІ Положення мінімально допустимим є бал, отриманий за результатами оцінки критерію кваліфікаційного оцінювання, який дозволяє судді (кандидату на посаду судді) продовжувати участь у кваліфікаційному оцінюванні. Мінімально допустимий бал визначається для: анонімного письмового тестування; виконання практичного завдання; іспиту. Мінімально допустимі бали при складенні анонімного письмового тестування та виконанні практичного завдання визначаються рішенням Комісії за критеріальним методом відповідно до Порядку проведення іспиту та методики встановлення його результатів. Мінімально допустимий бал при виконанні практичного завдання встановлюється для визначення мінімально допустимого бала іспиту. Мінімально допустимий бал іспиту визначається рішенням Комісії за сумою мінімально допустимих балів анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання.
Пунктами 7 - 9 глави 6 розділу ІІ Положення передбачено, що суддя (кандидат на посаду судді), який за результатами складення анонімного письмового тестування набрав менше мінімально допустимого бала, на підставі відповідного рішення Комісії не допускається до виконання практичного завдання, припиняє участь у кваліфікаційному оцінюванні та визнається таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя (кандидат на посаду судді), який за результатами виконання практичного завдання набрав менше мінімально допустимого бала, допускається до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання у разі набрання ним мінімально допустимого бала іспиту. Суддя (кандидат на посаду судді), який за результатами етапу «Іспит» набрав менше мінімально допустимого бала, на підставі відповідного рішення Комісії не допускається до етапу «Дослідження досьє та співбесіда», припиняє участь у кваліфікаційному оцінюванні та визнається таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді або відповідність займаній посаді.
Відповідно до пункту 1 розділу V «Особливості проведення кваліфікаційного оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді» Положення організація та проведення кваліфікаційного оцінювання судді для підтвердження відповідності судді займаній посаді здійснюється за правилами, встановленими цим Положенням, з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
Згідно з пунктом 9 розділу V Положення мінімально допустимий бал іспиту під час кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді - 50 відсотків від максимально можливого бала, встановленого в межах цього іспиту.
Пунктом 10 розділу V Положення передбачено, що за результатами кваліфікаційного оцінювання судді для підтвердження відповідності займаній посаді Комісія ухвалює одне з таких рішень: про відповідність займаній посаді судді; про невідповідність займаній посаді судді.
Суд відхиляє доводи позивача, що сума отриманих ним сукупно за дві стадії іспиту балів (106,25) дозволяла йому взяти участь у наступному етапі кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди», оскільки є більшою від 50 відсотків максимального бала, який можна отримати у межах іспиту за сумою цих його стадій ((90+120) : 2 = 105), як такі, що не ґрунтуються на нормах Положення.
Як вже зазначено, рішенням від 07.06.2018 № 133-зп/18 встановлено мінімально допустимий бал іспиту під час кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді на рівні 50 відсотків від максимально можливого бала, у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складення анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання. За змістом цього рішення отримання суддею не менше 50 відсотків від максимально можливого бала є обов`язковим для участі у наступному етапі, що не суперечить нормі пункту 9 розділу V Положення. Суддя вважатиметься таким, що набрав мінімально допустимий бал іспиту, якщо він набрав половину або більше половини від максимально можливого бала за складення анонімного письмового тестування та половину або більше половини від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.
Отже, рішенням ВККС від 07.06.2018 №133-зп/18 не змінено визначений пунктом 9 розділу V Положення порядок визначення результатів іспиту у межах кваліфікаційного оцінювання, як помилково вважає позивач, а конкретизовано його. У зв`язку з цим необґрунтованим є довід позивача щодо його виправданих очікувань стосовно порядку визначення результатів кваліфікаційного оцінювання, оскільки такі базувалися на його власному розумінні цього порядку.
З огляду на те, що складення анонімного письмового тестування дозволяє оцінити теоретичні знання судді, а виконання практичного завдання - вміння судді застосовувати свої знання, ВККС визначає мінімально допустимий бал для кожної зі стадій складення іспиту: для анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання, а також для іспиту. Мінімально допустимий бал при виконанні практичного завдання встановлюється для визначення мінімально допустимого бала іспиту.
Суддя повинен підтвердити свою відповідність займаній посаді за усіма показниками професійної компетентності. Так, суддя вважається таким, що склав іспит, у разі отримання ним мінімально допустимих і більших балів за результатами кожної з двох стадій іспиту, що дозволяє судді продовжувати участь у кваліфікаційному оцінюванні.
Умовою для оцінки відповідності судді критерію професійної компетентності на такому етапі кваліфікаційного оцінювання як складання іспиту є набрання суддею 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складення кожної з двох стадій іспиту: анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання.
У разі якщо суддя не подолав 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складення будь-якої з двох стадій іспиту, він є таким, що не відповідає критерію професійної компетентності, а відтак є таким, що не склав іспиту.
Таке ж тлумачення пункту 9 розділу V Положення застосовано і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 (справа №9901/586/18), від 11.06.2019 (справа №9901/820/18).
Оскільки за виконання практичного завдання під час іспиту у кваліфікаційному оцінюванні на відповідність займаній посаді, призначеному рішенням ВККС від 07.06.2018 №133/зп-18, позивач отримав 50 балів, тоді як мінімально допустимим було отримання 60 балів (50 відсотків від встановлених максимальних 120 балів), у ВККС були правові підстави не допустити його до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання.
Частиною другою статті 84 Закону №1402-VIII встановлено, що за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання Комісія ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом, а частиною першою статті 88 цього Закону, зокрема, закріплено, що Комісія ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Згідно з частиною другою статті 88 Закону №1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
У частині третій статті 88 Закону №1402-VIII визначено, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
Рішення ВККС від 25.07.2019 №667/ко-19 ухвалено повноважним складом, підписано усіма членами зі складу, який провів кваліфікаційне оцінювання позивача, містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких ВККС дійшла відповідних висновків. Це рішення відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС, зокрема, прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
За таких обставин, Суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій ВККС щодо його недопуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди», зобов`язання ВККС вжити заходів для його допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання та завершення ним оцінювання на відповідність займаній посаді, а також визнання протиправним та скасування рішення від 25.07.2019 № 667/ко-19 відсутні.
Вирішуючи справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення ВРП від 10.10.2019 №2650/0/15, Суд керується таким.
Статтею 1 Закону №1798-VIII визначено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Відповідно до пункту 12 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1798-VIII питання про звільнення судді з підстави, визначеної підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, розглядаються на засіданні ВРП в пленарному складі на підставі подання ВККС в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону. Оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання відбувається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.
Частиною першою статті 56 Закону № 1798-VIII передбачено, що питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.
Питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна), ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді. Суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності (частина третя вказаної статті Закону).
На підставі частини шостої статті 56 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.
Частиною другою статті 57 Закону №1798-VIII установлено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Згідно із частиною першою статті 5, частиною другою статті 30 Закону №1798-VIII ВРП складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.
Витяг з протоколу засідання ВРП від 10.10.2019 №75 та копія рішення ВРП від 10.10.2019 №2650/0/15 свідчать, що це рішення підписане повноважним складом ВРП та всіма її членами, які брали участь у його ухваленні. Прийняттю рішення передував висновок члена ВРП ОСОБА_2 від 10.09.2019 за результатами розгляду подання ВККС з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Куйбишевського районного суду Запорізької області.
Рішення від 10.10.2019 №2650/0/15 містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену Конституцією України, - підпункт 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України, та є вмотивованим.
В рішенні зазначено, що воно прийняте за результатами розгляду подання ВККС з рекомендацією про звільнення позивача з посади судді згідно з рішенням ВККС від 25.07.2019 № 667/ко-19. Наведення змісту останнього, а також доводів представника позивача адвоката Кравця Р.Ю., свідчить, що ВРП перевіряла обґрунтованість подання ВККС та його підстави.
Оцінюючи рішення ВРП від 10.10.2019 №2650/0/15 на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС, Суд приходить до висновку, що воно прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, і підстав для його скасування немає.
Суд відхиляє наведені в позовній заяві доводи позивача, що його було неправомірно звільнено з посади судді з підстав, не передбачених Конституцією та законами України, з огляду на таке.
У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 №10-рп/2013 зазначено, що в Основному Законі України закріплено вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади, що унеможливлює законодавче розширення чи звуження цього переліку.
Вказане Рішення ухвалено за результатами розгляду подання Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII «Прикінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» з наступними змінами.
Реформування судової системи шляхом прийняття змін до Конституції України у 2016 році та викладення Закону №1402-VIII у новій редакції супроводжувалося доповненням розділу XV «Перехідні положення» Конституції України підпунктом 4 пункту 16-1, нормою якого встановлено самостійну окрему, відмінну від наведених в статті 126 Конституції України, підставу звільнення судді безпосередньо за результатами виявлення під час проведення оцінювання судді невідповідності його займаній посаді за критеріями компетентності.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 14.11.2019 у справі №9901/31/19, від 23.01.2020 у справі №9901/433/19, від 17.12.2020 у справі №9901/160/19, від 30.06.2021 у справі №9901/979/18.
Доводи ОСОБА_1 про неправомірність рішення ВРП від 10.10.2019 №2650/0/15 з посиланням на неправомірність проведеного щодо нього оцінювання та визначення результату проходження ним кваліфікаційного оцінювання є аналогічні його доводам, якими обґрунтовані його позовні вимоги до ВККС і яким Суд вже дав оцінку вище.
З огляду на зазначене, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення ВРП від 10.10.2019 №2650/0/15 також не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 241-246, 250, 262, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
В И Р І Ш И В :
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування рішення від 25.07.2019 №667/ко-19, та до Вищої ради правосуддя - про визнання протиправним та скасування рішення від 10.10.2019 №2650/0/15-19.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі до Великої Палати Верховного Суду.
Рішення складене та підписане 02.08.2021.
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
Є.А. Усенко,
І.А. Васильєва,
І.А. Гончарова,
І.Я.Олендер,
М.М. Гімон,
Судді Верховного Суду
