Справа № 734/2421/20 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/4823/430/21 Категорія - ч.1 ст.125 КК України Доповідач ОСОБА_2
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 липня 2021 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5
з участю: прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12019270130000080 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 24 березня 2021 року,
В С Т А Н О В И Л А :
Цим вироком:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець м. Томськ РФ, житель АДРЕСА_1 , одружений, має на утриманні малолітню дитину, освіта вища, військовослужбовець Української військово-медичної академії, полковник медичної служби, раніше не судимий,
засуджений за ч.1 ст.125 КК України до покарання у виді громадських робіт строком 200 (двісті) годин.
Цивільний позов ОСОБА_10 в інтересах малолітнього потерпілого ОСОБА_11 про стягнення з ОСОБА_8 моральної шкоди - залишено без розгляду.
Вироком місцевого суду встановлено, що 03 лютого 2019 року, близько 20.00 год., ОСОБА_8 , перебуваючи на п`ятому поверсі будинку АДРЕСА_2 , підійшов до малолітнього ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та діючи умисно, з мотивів раптово виниклих особистих неприязних відносин, взяв останнього пальцями правої руки ззаду за шию та, силою наблизивши ОСОБА_11 до стіни, не менше двох разів ударив головою останнього об стіну, чим спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, 2-х синців, підшкірної гематоми на голові, що відповідно до висновку експерта № 85 від 10.07.2020 року відноситься до легкого ступеню тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасний розлад здоров`я, за ознакою тривалості розладу здоров`я.
Не погодившись із рішенням суду, захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого подала апеляційну скаргу, в якій просила вирок місцевого суду скасувати та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 , посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи. Вказала на недоведеність винуватості її підзахисного за ч.1 ст.125 КК України. Зазначила, що судом не було надано належної оцінки даним, які характеризують потерпілого, так як він схильний до брехні, що свідчить про можливість наклепу на обвинуваченого щодо завдання тілесних ушкоджень. Крім того, вказала, що на поведінку ОСОБА_11 також скаржились сусіди. Послалась на суперечливі показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Зазначила, що судом безпідставно не було взято до уваги Висновок за результатами дослідження з використанням поліграфа від 21.12.2020 року, який зокрема, підтверджує невинуватість ОСОБА_14 . Також судом не взято до уваги медичний запис від 03.02.2019 року за підписом начальника травматичного відділення ОСОБА_15 , згідно якого потерпілий отримав ушкодження м`яких тканин голови, внаслідок падіння у коридорі. Тобто вказаний доказ підтверджує, що синці ОСОБА_11 отримав не через дії ОСОБА_8 , а внаслідок падіння. Послалась на неналежність доказу - Висновку судово-медичної експертизи №85, так як експертиза проводилась за записами у медичних документах, а не шляхом безпосереднього огляду підекспертного. Вказала на необґрунтовану відмову суду у задоволенні її клопотання про призначення судово-медичної експертизи. Також зазначила, що суд не прийняв до уваги Висновок експертного дослідження №26/К, який за своїм змістом спростовує Висновок експерта №85 та підтверджує відсутність документально підтверджених доказів вини обвинуваченого. Крім того, вказала на закінчення строків давності притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності, передбачених ст.49 КК України, оскільки з часу інкримінованих йому подій минуло більше двох років.
Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника, котрі підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити з наведених вище підстав; прокурора, який просив залишити вирок місцевого суду без змін, не заперечуючи проти застосування ст.49 КК України; дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам і підтверджений зібраними у встановленому порядку доказами, які досліджені, належно оцінені судом і детально викладені у вироку суду.
У судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_8 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочинного діяння не визнав, наполягав на тому, що ніяких тілесних ушкоджень малолітньому ОСОБА_16 не завдавав, а останній разом зі своїми батьками та друзями обмовляє його.
Незважаючи на невизнання вини обвинуваченим у вчиненні кримінального проступку, його вина знайшла своє підтвердження в судовому засіданні, вона відображена низкою доказів, яким суд дав належну оцінку.
Так, допитаний у місцевому суді потерпілий ОСОБА_11 показав, що вони гуляли з ОСОБА_17 на третьому поверсі. Дівчинці ОСОБА_18 вони закрили двері на третьому поверсі, щоб вона не вийшла, але її ніхто не бив. Потім вони пішли на п`ятий поверх, до ОСОБА_19 . Згодом прийшов тато ОСОБА_18 ОСОБА_8 і хотів вести його до батьків. Спочатку ОСОБА_8 схопив його за кофту, він вирвався, бо хотів піти сам, а потім обвинувачений схопив його за шию і вдарив об стіну приблизно три рази. ОСОБА_17 і ОСОБА_19 були поруч і все бачили. Після ударів він побіг додому, а потім ОСОБА_18 з татом прийшли до них. Ввечері в нього паморочилася голова, його нудило, вони з мамою ходили до лікаря. Вранці його також нудило, при різких рухах паморочилася голова, а тому вони їздили до лікаря в смт. Козелець.
Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні місцевого суду показав, що вони з ОСОБА_20 гуляли в коридорі будинку та не пускали на поверх дівчинку ОСОБА_18 . Коли вона заплакала, її пропустили. Потім вони з ОСОБА_21 пішли на п`ятий поверх. Згодом прийшла ОСОБА_22 з татом, який почав з`ясовувати, чому вона плакала. Тоді тато ОСОБА_18 почав бити ОСОБА_11 об стіну головою біля квартири ОСОБА_23 . ОСОБА_12 бачив три удари.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_13 у суді першої інстанції показав, що він був на п`ятому поверсі будинку. ОСОБА_24 та ОСОБА_25 не пускали ОСОБА_26 додому, загороджуючи їй шлях. Вона плакала і просилась. Коли ОСОБА_18 пішла додому, вони разом пішли на п`ятий поверх, на який згодом прийшов ОСОБА_8 з донькою, і запитав у них, чому вони не пускали ОСОБА_27 додому. Потім ОСОБА_8 взяв ОСОБА_21 за шию, повів до стіни і почав бити, вдарив два три рази. Це було біля дверей у квартиру
ОСОБА_28 судовому засіданні місцевого суду експерт ОСОБА_29 показав, що він ОСОБА_11 не бачив, у цьому не було потреби, так як експертиза проводилася по сплину тривалого часу, тому була проведена по документам. Дата спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_30 ним була встановлена як 03 лютого 2019 року, також виходячи з медичних документів.
Окрім показань потерпілого і свідків, вина обвинуваченого підтверджується наступними, дослідженими в судовому засіданні доказами:
- заявою ОСОБА_31 від 04 лютого 2019 року, відповідно до якої остання просила прийняти міри до свого сусіда ОСОБА_8 , який 03.02.2019 року наніс тілесні ушкодження у вигляді закритої ЧМТ, струс головного мозку її сину ОСОБА_11 ;
- висновком експерта № 85 від 10.07.2020, відповідно до якого у ОСОБА_11 мало місце тілесні ушкодження у вигляді закритої ЧМТ, струсу головного мозку, 2-х синців /підшкірні гематоми/ на голові, які могли виникнути внаслідок 2-х разової травматичної дії тупих предметів по механізму удару. Наявні тілесні ушкодження могли бути спричинені внаслідок нанесення ударів потерпілому руками і могли бути отриманими при ударах головою об стіну. Тілесні ушкодження, як кожне окремо, так і разом, могли бути спричиненими в строк 03 лютого 2019 року. ОСОБА_11 у момент отримання тілесних ушкоджень міг знаходиться як у вертикальному, або близькому до нього положенні, так і в горизонтальному. Тілесні ушкодження, як кожне окремо, так і в сукупності, відносяться до легкого ступеню тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасний розлад здоров`я, за ознакою тривалості розладу здоров`я;
- відповіддю за підписом директора Козелецької ЦРЛ № 1300 від 18 вересня 2020 року, згідно з якою мати ОСОБА_11 зверталась до лікаря-невропатолога неврологічного відділення КНП КРР «Козелецька ЦРЛ» в особистому порядку щодо надання її сину медичної допомоги 04.02.2019, 05.02.2019, 08.02.2019;
- записами з амбулаторної картки ОСОБА_11 , відповідно до якої 04 лютого 2019 року потерпілий був оглянутий невропатологом; у потерпілого виявлено гематоми лобної ділянки та тім`яної ділянки справа; встановлено діагноз - закрита ЧМТ, струс головного мозку.
Отже, місцевий суд, дослідивши, перевіривши та проаналізувавши в судовому засіданні всі вищевказані докази в їх сукупності, як такі, що узгоджуються між собою та не викликають сумніву, правильно дійшов висновку про необхідність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.1 ст.125 КК України, як умисне нанесення легких тілесних ушкоджень, з чим погоджується і колегія суддів.
Доводи захисника з приводу недоведеності винуватості ОСОБА_8 за ч.1 ст.125 КК України, не заслуговують на увагу, оскільки в повному обсязі спростовуються матеріалами кримінального провадження, та, на переконання колегії суддів, є лише способом уникнення ним кримінальної відповідальності.
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
Розумний сумнів це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Під час досудового розслідування та при судовому розгляді були встановлені і досліджені всі обставини, з`ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення справи, проведені необхідні слідчі дії, належним чином з`ясовані обставини, що характеризують об`єкт і об`єктивну сторону кримінального правопорушення.
Так, матеріалами кримінального провадження підтверджується, та не заперечується обвинуваченим, наявність виниклого конфлікту між ним та ОСОБА_20 через побиття останнім його доньки ОСОБА_18 .
Посилання сторони захисту на суперечності у показаннях свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , є безпідставним.
Так, згідно з показаннями свідка ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , саме обвинувачений ОСОБА_8 вдарив декілька разів потерпілого головою об стіну. Зокрема, свідок ОСОБА_13 зазначив, він бачив, як ОСОБА_8 вдарив об стіну потерпілого головою декілька разів, бо знаходився біля своєї квартири, біля якої обвинувачений бив потерпілого. Свідок ОСОБА_12 у свою чергу зазначив, що стояв при вході на п`ятий поверх, коли обвинувачений наносив удари потерпілому біля квартири ОСОБА_23 . Тобто, місцевий суд дійшов вірного висновку, що ОСОБА_13 та ОСОБА_12 були очевидцями події. Колегія суддів також вважає їх показання правдивими, оскільки вони узгоджуються з показаннями потерпілого ОСОБА_11 та з іншими матеріалами кримінального провадження.
Посилання сторони захисту на негативні характеризуючі дані потерпілого, його схильність до брехні, а відтак і неправдивість його показань, є бажанням ОСОБА_8 та його захисника переконати суд у цьому, проте жодних доказів неправдивості цих показань немає. ОСОБА_11 був допитаний у судовому засіданні, всі учасники судового розгляду мали можливість поставити йому свої питання, неповноти або неправильності дослідження цих доказів судом допущено не було. А негативна характеристика потерпілого ОСОБА_11 , як і позитивна характеристика обвинуваченого, не мають для суду доказового значення.
Твердження апелянта, що судом безпідставно не було взято до уваги Висновок за результатами дослідження з використанням поліграфа від 21.12.2020 року, який зокрема підтверджує невинуватість ОСОБА_8 , не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Під час судового розгляду кримінального провадження у місцевому суді, 28 січня 2021 року захисником обвинуваченого ОСОБА_8 надано в якості доказу невинуватості свого підзахисного Висновок за результатами дослідження з використанням поліграфа від 21.12.2020 року, відповідно до якого встановлено наступне: свідчення ОСОБА_8 про те, що 03 лютого 2019 року, близько 20 години, він не штовхав у стіну ОСОБА_11 - є достовірним; свідчення ОСОБА_8 про те, що 03 лютого 2019 року, близько 20.00 години, він не бив об стіну ОСОБА_11 - є достовірними.
Колегія суддів вважає, що для призначення судово-психологічної експертизи із застосуванням поліграфа необхідно пересвідчитись, що мета цієї експертизи збігається з положенням пункту 6.8.1 розділу ІV «Психологічна експертиза» Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, які затверджені наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/3 (зі змінами) та звернутися до атестованого Міністерством юстиції України судового експерта-психолога, який пройшов належну підготовку за напрямком. У кримінальному процесі, сторона захисту може доручити проведення судової експертизи атестованому судовому експерту-психологу, відповідно до ст.243 КПК України.
За змістом вищевказаної ст.243 КПК України, експерт залучається у разі наявності підстав для проведення експертизи за дорученням сторони кримінального провадження.
Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов`язкової.
Експерт може бути залучений слідчим суддею за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу.
Згідно з ст.332 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого, за наявності підстав, передбачених статтею 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.
Висновки судово-психологічної експертизи, отримані з порушенням ст.ст. 332, 242 КПК України щодо порядку призначення експертизи, є недопустимим доказом у справі.
Наданий стороною захисту Висновок за результатами дослідження з використанням поліграфа від 21.12.2020 року не відповідає вимогам закону, так як експерт ОСОБА_32 , який проводив експертизу, не попереджався про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а також цей експерт не входить до Реєстру судових експертів і не має свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта.
Крім того, за змістом ч.11, ч.12, ч.13 ст.290 КПК України, сторони кримінального провадження зобов`язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду.
Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
Відкриття матеріалів дізнання сторонами кримінального провадження здійснюється в порядку, передбаченому статтями 301 і 314 цього Кодексу.
Згідно з цим правовим висновком, викладеним у Постанові Великої Палати Верховного суду від 16.01.2019, невідкриття матеріалів сторонами одна одній в порядку ст.290 КПК України, після закінчення досудового розслідування, а також додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду, є підставою для визнання судом відомостей, що містяться в них, недопустимими як доказ.
ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці зазначає про те, що основним аспектом права на справедливий судовий розгляд у кримінальному провадженні, включаючи елементи такого провадження, що відносяться до процедури, має бути змагальність, і що має бути забезпечена рівність сторін між обвинуваченням та захистом. Право на змагальний судовий процес у кримінальній справі означає, що і обвинувачення, і захист повинні мати можливість володіти інформацією, ознайомитись із матеріалами і могти прокоментувати зауваження та докази, подані іншою стороною, а також надавати щодо них пояснення (рішення ЄСПЛ у справі «Брандштеттер (Brandstetter) проти Австрії» від 28.08.1991 року, §§ 66-67).
Принцип змагальності є наскрізним, і він не вичерпується реалізацією положень статті 290 КПК України. Навпаки, після передачі кримінального провадження до суду, саме суд у ході розгляду справи під час безпосереднього дослідження кожного доказу у змагальній процедурі забезпечує безпосереднє дотримання принципу змагальності.
На етапі досудового розслідування сторони відповідно до статті 290 КПК України повинні розкрити всі докази, які є в їхньому розпорядженні. Однак оцінка належності, достовірності та допустимості кожного із доказів буде здійснюватися судом, який, аналізуючи кожен із доказів, повинен дослідити процесуальні документи (ухвали, постанови, клопотання тощо), що стали підставою для отримання будь-якого з доказів.
Відповідно до ч.1 ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення та стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України.
Тобто, докази сторони захисту у вигляді, зокрема, Висновку за результатами дослідження з використанням поліграфа від 21.12.2020 року, повинні бути відкриті стороні обвинувачення у порядку, визначеному ст.290 КПК України.
Однак, ураховуючи, що ні обвинуваченим, ні його захисником не були виконані вимоги ст.290 КПК України, судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги наданий стороною захисту доказ.
Доводи апелянта з приводу залишення місцевим судом поза увагою медичного запису від 03.02.2019 за підписом начальника травматичного відділення ОСОБА_15 , згідно якого потерпілий отримав ушкодження м`яких тканин голови, внаслідок падіння у коридорі, тобто синці ОСОБА_11 отримав не через дії ОСОБА_8 , а внаслідок падіння, спростовуються встановленими під час розгляду обставинами, за яких потерпілим отримані тілесні ушкодження. А відтак, вказана довідка не мала для суду вирішального значення.
Посилання сторони захисту на неприйняття судом як доказу невинуватості ОСОБА_8 . Висновку експертного дослідження №26/К, який за своїм змістом спростовує Висновок експерта №85, є безпідставним.
Як слідує зі змісту Висновку експертного дослідження № 26/к: при вивченні наданої медичної документації на ім`я ОСОБА_11 встановлено, що у нього мали місце тілесні ушкодження у вигляді двох підшкірних гематом у лобній ділянці та тім`яній ділянці справа.
Зазначені ушкодження спричинені тупим (тупими) предметом (предметами), визначити індивідуальні особистості яких (тобто, якими саме травмуючими предметами чи предметом були спричинені ушкодження) за даними медичної документації не є можливим; за критерієм тривалості розладу здоров`я, відповідно до п. 2.3.5 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6, відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Визначити давність виникнення вищевказаних ушкоджень, та, відповідно, чи могли вони бути спричинені у зазначений в обвинувальному акті строк (03 лютого 2019 року), за записами у наданій медичній документації, не є можливим у зв`язку з відсутністю у них опису морфологічних властивостей (колір) підшкірних гематом.
Діагноз, зазначений у наданій медичній документації «Закрита черепно-мозкова травма. Струс головного мозку» - не підтверджений об`єктивними клінічними даними.
У зв`язку з наведеними даними діагноз «Закрита черепно-мозкова травма. Струс головного мозку» не може враховуватись при визначені наявності та ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, відповідно до п. 4.13.1 вищевказаних «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень».
На відеозаписах проведення 31 липня 2020 року слідчих експериментів за участю потерпілого ОСОБА_11 та свідка ОСОБА_13 вбачається, що потерпілий ОСОБА_11 та свідок ОСОБА_13 вказують на те, що «тато Саші Ренської взяв Тимофія рукою за шию ззаду та вдарив лобною ділянкою голови об стіну приблизно два рази».
Підшкірна гематома виникає в місці безпосереднього прикладання травмуючої сили (удару) внаслідок порушення стінок кровоносних судин та виливу з них крові в підшкірну (підшкірно-жирову) клітковину.
У зв`язку з вищевказаним механізмом виникнення підшкірної гематоми таке тілесне ушкодження в тім`яній ділянці могло виникнути тільки за умови прикладання травмуючої сили (удару) в зону її локалізації, тобто в тім`яну ділянку, через що вона не могла виникнути за обставин, зазначених на відеозаписах проведення 31 липня 2020 року слідчих експериментів за участю потерпілого ОСОБА_11 та свідка ОСОБА_13 , так як на відеозаписах видно, що прикладання сили мало місце в лобну (а не тім`яну) ділянку (т.1, а.к.п.192-199).
Так, при наданні стороною захисту вказаного Висновку експертного дослідження також було допущено порушення вимог ст.290 КПК України, про що вже зазначалось вище.
Крім того, в матеріалах кримінального провадження наявний висновок експерта № 85, в якому визначені наявні у ОСОБА_33 тілесні ушкодження, давність їх спричинення та можливість отримання при ударах головою об стіну, а також наданий захисником висновок експертного дослідження № 26/к, відповідно до якого також встановлено наявність тілесних ушкоджень у потерпілого, встановлена можливість їх спричинення тупим (тупими) предметами, проте вказано, що визначити давність їх спричинення не вбачається можливим, а діагноз «закрита черепно-мозкова травма. Струс головного мозку» не підтверджений об`єктивними клінічними даними.
Однак, висновок за результатами проведення судово-медичної експертизи № 85 проведений судово-медичним експертом Ніжинського міжрайонного відділення судово-медичної експертизи, експерт був у встановленому законом порядку попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, що свідчить про відсутність сумнівів у правильності та неупередженості цього висновку.
Разом з тим, наданий стороною захисту висновок експертного дослідження №26/К не містить відомостей про попередження судово-медичних експертів ОСОБА_34 та ОСОБА_35 про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку.
Щодо посилання сторони захисту на неналежність доказу - Висновку судово-медичної експертизи №85, оскільки експертиза проводилась за записами у медичних документах, а не шляхом безпосереднього огляду підекспертного, то колегія суддів дійшла наступного висновку.
Статтею 101 КПК України встановлено, що висновок експерта це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи. Зміст висновку експерта визначено приписами статті 102 цього Кодексу.
Як убачається з матеріалів провадження, висновок експерта ґрунтується на відомостях, які експерт сприймали безпосередньо, на підставі дослідження матеріалів кримінального провадження та медичних документів потерпілого, зроблено опис проведених досліджень. У висновку зазначено матеріали, які використовувались при проведенні експертизи, а також зазначено коли, де, ким та на якій підставі проведена експертиза, місце і час проведення експертизи. Експерт був попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків у суді, невиконання інших обов`язків. У ході дослідження було надано відповіді на всі поставлені на вирішення експертизи питання.
Також вищевказана експертиза проведена кваліфікованим експертом, який має достатній експертний досвід роботи. Вона була проведена експертом, виходячи із прав та обов`язків, наданих йому ст.ст. 69, 70 КПК України.
Отже, на переконання колегії суддів, висновок експерта повністю відповідає вимогам ст.ст. 101, 102 КПК України.
Крім того, жодних суперечностей між вищевказаним висновком судово-медичної експертизи №85 та показаннями експерта ОСОБА_29 , а також іншими обставинами справи встановлено не було, тому в апеляційного суду сумнівів у правильності та об`єктивності такого висновку не виникає.
Доводи захисника з приводу необґрунтованої відмови суду у задоволенні її клопотання про призначення судово-медичної експертизи, колегія суддів вважає неспроможними, виходячи з наступного.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що під час розгляду кримінального провадження стороною захисту було заявлено клопотання про призначення судово-медичної експертизи.
Відповідно до ст.332 КПК України, призначення експертизи є правом суду, а не його обов`язком.
Ухвалою Козелецького районного суду від 22.02.2021 р., було відмовлено у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 про призначення судово-медичної експертизи (т.1, а.к.п.166-168).
Суд у своєму рішенні зазначив, що в судовому засіданні був досліджений висновок експерта № 85, експертом ОСОБА_29 в судовому засіданні були надані роз`яснення до висновку і на переконання суду у вказаних висновках немає протиріч з іншими матеріалами кримінального провадження, а також у суду немає сумнівів у правильності проведеної експертизи, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання адвоката ОСОБА_7 про проведення судово-медичної експертизи в даному кримінальному провадженні.
Отже, зважаючи на відсутність підстав для призначення судово-медичної експертизи у кримінальному провадженні, місцевий суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання захисника, належним чином мотивувавши своє рішення, з чим погоджується і колегія суддів.
За таких підстав, проявів упередженості щодо обвинуваченого з боку органів досудового розслідування і суду вивченням матеріалів кримінального провадження не виявлено. Та обставина, що суд по-іншому оцінює наведені у вироку докази порівняно з оцінкою їх стороною захисту в апеляційній скарзі, не свідчить про необ`єктивність чи упередженість суду.
Відтак, позицію обвинуваченого колегія суддів вважає як захисну, з метою уникнення ним відповідальності за скоєне, так як вона повністю спростовується вищенаведеними доказами, у зв`язку з чим не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги сторони захисту.
Згідно положень ст.65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінального правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 міру покарання, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.65 КК України, врахував ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального проступку, ставлення обвинуваченого до скоєного; дані про його особу, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання, за яким позитивно характеризується, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; відсутність обставин, які пом`якшують покарання; обставину, яка обтяжує покарання вчинення кримінального проступку щодо малолітньої дитини; дійшов правильного висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання саме у виді громадських робіт, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, з чим погоджується і колегія суддів.
Посилання сторони захисту на закінчення строків давності притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності, передбачених ст.49 КК України, оскільки з часу інкримінованих йому подій минуло більше двох років, є частково слушним, з огляду на таке.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.
Згідно з ч.5 ст.74 КК України, особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст.49 цього Кодексу.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, інкримінований ОСОБА_36 проступок, передбачений ч.1 ст.125 КК України, і за який передбачене максимальне покарання у виді виправних робіт, вчинено ним 03 лютого 2019 року.
На час ухвалення вироку місцевим судом, а саме 24 березня 2021 року, закінчилися встановлені ч.1 ст.49 КК України строки притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності.
Проте, з матеріалів кримінального провадження слідує, що ні сторона захисту, ні сторона обвинувачення не заявляли під час слухання справи судом першої інстанції клопотань про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності, у зв`язку з закінченням строків давності.
Під час звільнення від кримінальної відповідальності, на підставі ст.49 КК України, необхідна згода обвинуваченого на це, а за відсутності такої згоди суд вправі звільнити особу лише від покарання, на підставі ч.5 ст.74 КК України.
За таких обставин, суд першої інстанції повинен був ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_8 від призначеного покарання за правилами, передбаченими ч.5 ст.74 КК України, однак цього не зробив.
Тому, колегія суддів вважає, що вирок місцевого суду підлягає залишенню без змін, а обвинуваченого ОСОБА_8 необхідно звільнити від призначеного покарання за ч.1 ст.125 КК України, на підставі ч.5 ст.74 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності, передбачених ч.1 ст.49 КК України.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 24 березня 2021 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
На підставі ч.5 ст.74 КК України, ОСОБА_8 звільнити від покарання, у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ч.1 ст.49 КК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців.
СУДДІ:
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4
