ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 734/2421/20

провадження № 51-5147км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника

ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 24 березня 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 28 липня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12019270130000080 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Томська Російської Федерації, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

Вступ

ОСОБА_7 03 лютого 2019 року, спричинив малолітньому потерпілому легкі тілесні ушкодження.

Суд першої інстанції кваліфікував діяння та засудив ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125 КК України.

Апеляційний суд, після розгляду скарги захисника, залишив її без задоволення, а вирок районного суду без змін. При цьому ОСОБА_7 звільнив від покарання у зв`язку з закінченням строків давності.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій захисник подала касаційну скаргу, доводи якої є аналогічними за своїм змістом доводам апеляційної скарги. У скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема положень ст. ст. 49, 74 КК України, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на такі доводи:

1. Стосовно доведеності вини засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку належними та допустимими доказами;

2. Щодо постановлення судових рішень з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону;

3. Про правильність застосування судом апеляційної інстанції у даному кримінальному провадженні положень ст. ст. 49, 74 КК України як інституту звільнення засудженого від кримінальної відповідальності.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 24 березня

2021 року засуджено ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт тривалістю 200 годин.

ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він що 03 лютого 2019 року, приблизно о 20.00, перебуваючи на п`ятому поверсі будинку

АДРЕСА_2 , діючи умисно, з мотивів раптово виниклих особистих неприязних відносин, взяв малолітнього потерпілого ОСОБА_8 та не менше двох разів ударив його головою об стіну, чим спричинив йому легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 28 липня 2021 року вирок районного суду залишено без зміни.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК України, ОСОБА_7 звільнено від покарання, у зв`язку з закінченням строків давності, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Водночас захисник, аналізуючи докази і викладаючи власну версію подій, стверджує, що суд ухвалив обвинувальний вирок без встановлення належними і допустимими доказами поза розумним сумнівом винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку, зокрема факту нанесення потерпілому, саме засудженим, легких тілесних ушкоджень. Тому при встановленні підстав для закриття кримінального провадження, на думку захисника, суд мав ухвалити виправдувальний вирок, однак цього не зробив.

Вважає, що наявні у кримінальному провадженні письмові докази, не доводять винуватість засудженого у нанесенні потерпілому легких тілесних ушкоджень, крім іншого, показання свідків, які нібито були очевидцями події є суперечливими, а тому зазначені докази спростовуються доказами, які були надані стороною захисту, а саме: висновком за результатами дослідження з використанням поліграфа, відповідною медичною документацією, на які суд уваги не звернув.

При цьому захисник вважає, що висновок експерта судово-медичної експертизи № 85 від 10 липня 2020 року є недопустимим доказом, оскільки експертиза проводилась за записами у медичних документах, а не шляхом безпосереднього огляду потерпілого.

Також захисник вказує на необґрунтовану відмову суду у задоволенні її клопотання про призначення судово-медичної експертизи.

Захисник стверджує, що на вказані порушення апеляційний суд належної уваги не звернув, а тому рішення цього суду не відповідає вимогам чинного законодавства.

При цьому зазначає, що апеляційний суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, зокрема положення ст. ст. 49, 74 КК України та звільнив засудженого від призначеного покарання, а не від кримінальної відповідальності.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченні на касаційну скаргу, прокурор, наводить доводи на спростування тверджень касаційної скарги захисника та вважає, що судові рішення щодо ОСОБА_7 слід залишити без зміни, а подану касаційну скаргу

без задоволення.

У судовому засіданні засуджений та його захисник виступили на підтримку поданої касаційної скарги, а прокурор заперечував проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку засудженого, його захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суду, та застосовані норми права

У касаційній скарзі захисник порушує питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 КПК України не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку.

Крім того, згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам у касаційній скарзі в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Мотивуючи свою касаційну скаргу, захисник оспорює зазначені обставини та правильність оцінки судами доказів, на підставі яких постановлено судове рішення, що, на його думку, призвело до застосування закону про кримінальну відповідальність, який не підлягає застосуванню. Надаючи власну оцінку доказам, захисник по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірки в силу ст. 433 КПК України до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.

Разом із тим, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено під час судового розгляду.

Стосовно доведеності вини засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку належними та допустимими доказами, колегія суддів зазначає таке.

Як убачається з матеріалів даного кримінального провадження, будучи допитаним у судовому засіданні як у суді першої інстанції, так і у апеляційному суді, засуджений не визнав своєї вини у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та стверджував, що ніяких тілесних ушкоджень малолітньому потерпілому ОСОБА_8 не завдавав, а останній разом зі своїми батьками та друзями обмовляє його.

Проте суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що показання засудженого повністю спростовуються сукупністю наявних у провадженні належних і допустимих доказів, зібраних органами досудового розслідування та досліджених судом.

Суд ретельно перевірив та належно оцінив аналогічні зазначеним у касаційній скарзі доводи сторони захисту щодо недоведеності винуватості та невстановлення факту нанесення малолітньому потерпілому, саме засудженим, легких тілесних ушкоджень. Зазначені доводи повною мірою спростовані показаннями потерпілого, свідків й іншими доказами, які доповнюють один одного та у своїй сукупності і взаємозв`язку обґрунтовано визнані судом достатніми для висновку про доведеність обвинувачення поза розумним сумнівом.

Так, потерпілий ОСОБА_8 ,який був допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції, в присутності законного представника ОСОБА_9 , показав, що вони з ОСОБА_10 гуляли на третьому поверсі. Дівчинці ОСОБА_11 вони закрили двері на третьому поверсі, щоб вона не вийшла, але її ніхто не бив. Потім вони пішли на п`ятий поверх, до ОСОБА_12 . Згодом прийшов тато ОСОБА_11 засуджений ОСОБА_7 і хотів вести потерпілого до батьків. Спочатку ОСОБА_7 схопив його за кофту, він вирвався, бо хотів піти сам, а потім засуджений схопив його за шию і вдарив об стіну приблизно три рази. Тимур і Кирило були поруч і все бачили. Після ударів він побіг додому, а потім ОСОБА_11 з татом прийшли до них. Ввечері в нього паморочилася голова, його нудило, вони з мамою ходили до лікаря. Вранці його також нудило та паморочилася голова, а тому вони знову їздили до лікаря в смт Козелець.

При цьому в судовому засіданні потерпілий продемонстрував як він стояв біля стіни, а ОСОБА_7 , тримав за шию і приблизно три рази вдарив головою об стіну.

Показання потерпілого стосовно того, що тілесні ушкодження йому були нанесені саме засудженим, суд вважає правдивими, оскільки такі знайшли своє підтвердження під час розгляду даного кримінального провадження.

Так, відповідно до показань свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які суду першої інстанції, в присутності своїх законних представників, пояснили, що потерпілого головою об стіну, декілька разів, вдарив саме засуджений

ОСОБА_7 .

Оцінюючи показання свідка ОСОБА_14 , суд враховує те, що він був очевидцем побиття потерпілого, оскільки перебував біля своєї квартири, де засуджений бив потерпілого.

Свідок ОСОБА_13 дав суду показання, що він стояв при вході на п`ятий поверх, коли засуджений наносив удари потерпілому біля квартири ОСОБА_12 , проте самого ОСОБА_12 не було.

Свідок ОСОБА_15 повідомила суду, що ОСОБА_12 вона не бачила, хоча бачила ОСОБА_10 , який стояв біля дверей квартири, які були відкриті. Також засуджений ОСОБА_7 наполягав на тому, що ОСОБА_12 він взагалі не бачив.

Враховуючи наведені показання потерпілого та свідків, суд дійшов висновку, що ОСОБА_14 був очевидцем подій, оскільки він сам про це дав показання (він на той час спілкувався з ОСОБА_10 ), про це також свідчив потерпілий, а свідок ОСОБА_15 підтвердила суду, що ОСОБА_10 стояв біля чиєїсь квартири, двері в яку були відчинені. Саме тому суд дійшов висновку, що спілкування свідка ОСОБА_10 відбувалося зі свідком ОСОБА_12 , а тому показання свідка ОСОБА_14 в частині того, що він бачив як засуджений наносив удари потерпілому, суд вважає правдивими та такими, що відповідають матеріалам справи в цій частині.

Таким чином, показання свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 узгоджуються з показаннями потерпілого про те, що засуджений наніс декілька ударів потерпілому, вдаривши його головою об стіну.

Показання засудженого та свідка ОСОБА_15 стосовно того, що ОСОБА_12 не було при зазначених подіях спростовуються показаннями потерпілого, свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_13 .

Окрім того, колегія суддів зазначає, що деякі розбіжності щодо викладення потерпілим та свідками ОСОБА_13 та ОСОБА_14 розвитку подій та послідовності нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, зумовленіособистим сприйняттямкожним із учасників цих подій, значним проміжком часу, який сплинув з моменту скоєння кримінального правопорушення (більше двох років), а тому це не дає підстав для визнання показань вказаних осіб недостовірними.

При цьому місцевий суд поставився критично до показань ОСОБА_15 про те, що потерпілий вдарився об стіну, коли штовхався з ОСОБА_10 , оскільки в судовому засіданні свідок продемонструвала, яким чином та куди саме вдарився головою потерпілий задньою її частиною (потилицею). Натомість, під час розгляду справи встановлено, що наявні у потерпілого тілесні ушкодження розміщені були на лобній ділянці та тім`яній справа, що підтверджується відповідною медичною документацією.

Водночас колегія суддів звертає увагу на той факт, що свідок ОСОБА_15 донька засудженого, а свідок ОСОБА_16 дружина засудженого, і тому їх показання в частині того, що засуджений не бив потерпілого були дані з метою допомогти засудженому уникнути кримінальної відповідальності за скоєне. При цьому вони суперечать показанням потерпілого та свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 наданих ними у судовому засіданні суду першої інстанції.

Також слід зазначити, що допит вказаних свідків місцевим судом було проведено у відповідності до вимог КПКУкраїни, зокрема попереджено про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання.

Тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині є необгрунтованими та спростовуються наведеним вище.

Крім цього, винуватість засудженого підтверджується дослідженими в судовому засіданні іншими письмовими доказами, яким судом першої інстанції надано належну оцінку, зокрема:

висновком експерта судовомедичної експертизи № 85 від 10 липня

2020 року, відповідно до якого у потерпілого наявні тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, 2-х синців (підшкірні гематоми) на голові, які могли виникнути внаслідок 2-х разової травматичної дії тупих предметів по механізму удару. Тілесні ушкодження могли бути спричинені внаслідок нанесення ударів потерпілому руками, ногами не могли. Зазначені тілесні ушкодження могли бути отриманими при ударах головою об стіну. Тілесні ушкодження, як кожне окремо, так і разом, могли бути спричиненими в строк 03 лютого 2019 року. ОСОБА_8 в момент отримання тілесних ушкоджень міг бути як у вертикальному, або близькому до нього положенні, так і в горизонтальному. Наявні тілесні ушкодження як кожне окремо, так і в сукупності, належать до легкого ступеню тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасний розлад здоров`я, за ознакою тривалості розладу здоров`я;

письмовою інформацією наданою директором Козелецької ЦРЛ від

18 вересня 2020 року, відповідно до якої 04, 05, 08 лютого 2019 року мати потерпілого ОСОБА_8 зверталась до лікаря-невропатолога неврологічного відділення КНП КРР «Козелецька ЦРЛ» в особистому порядку щодо надання її сину медичної допомоги;

записами з амбулаторної картки потерпілого, оригінал якої був оглянутий в судовому засіданні, відповідно до якої 04 лютого 2019 року останній був оглянутий невропатологом та у нього виявлено гематоми лобної ділянки та теменної ділянки справа; встановлено діагноз закрита ЧМТ, струс головного мозку;

довідкою Козелецької ЦРЛ від 04 лютого 2019 року, згідно з якою потерпілий був на прийомі у невропатолога з приводу закритої ЧМТ та струсу мозку.

Твердження сторони захисту про те, що наявні у кримінальному провадженні письмові докази, не доводять винуватість засудженого у нанесенні потерпілому легких тілесних ушкоджень, а зазначені докази спростовуються доказами, які були надані стороною захисту, а саме:висновком за результатами дослідження з використанням поліграфа, відповідною медичною документацією, які зводяться до незгоди з висновками про винуватість ОСОБА_7 та підтримання своєї версії про те, що потерпілий отримав тілесні ушкодження не через дії засудженого, а внаслідок падіння у коридорі, то зазначена версія сторони захисту визнана судами першої та апеляційної інстанції неспроможною та такою, що спростовується сукупністю досліджених доказів.

Також доводи касаційної скарги захисника про те, що висновок експерта судово-медичної експертизи № 85 від 10 липня 2020 року є недопустимим доказом, оскільки експертиза проводилась за записами у медичних документах, а не шляхом безпосереднього огляду потерпілого є безпідставними та спростовуються показаннями лікаря судовомедичного експерта

ОСОБА_17 , який суду першої інстанції пояснив, що він потерпілого не бачив, у цьому не було потреби, так як експертиза проводилася по сплину тривалого часу, тому була проведена за документами. Дата спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ним була встановлена як 03 лютого 2019 року, також виходячи з медичних документів.

При цьому зазначена експертиза була проведена експертому передбачений законом спосіб, експерт попереджався про кримінальну відповідальність за

ст. 384, 385 КК України за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причини від виконання покладених на них обов`язків.

Суд першої інстанції, враховуючи встановлені на підставі сукупності досліджених доказів обставини цього провадження, у вироку чітко вказав, що тілесні ушкодження потерпілому були заподіяні засудженим умисно та, даючи в рішенні правову оцінку визнаному судом доведеним діянню, недвозначно зазначив, що умисні дії засудженого виразились у заподіянні легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасного розладу здоров`я, а тому надані докази сторони захисту, зокрема висновок за результатами дослідження з використанням поліграфа, відповідна медична документація не спростовують винуватість засудженого у вчинені інкримінованому йому кримінального проступку та їх обґрунтовано не було враховано судом при постановленні вироку.

Таким чином, суд провів оцінку доказів згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку.

Отже, встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, з чим погоджується і колегія суддів.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо яких йому пред`явлено обвинувачення.

Також суд дотримався норм, установленихстаттями 10, 22 КПК,України створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Всі клопотання учасників процесу розглянуті у відповідності до вимог закону.

При цьому доводи апеляційної скарги захисника, які є аналогічні за змістом доводам її касаційної скарги,належним чином перевірялисясудом апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані такими, що суперечать матеріалам даного кримінального провадження.

Про правильність застосування судом апеляційної інстанції у даному кримінальному провадженні положень ст. ст. 49, 74 КК України як інституту звільнення засудженого від кримінальної відповідальності.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком суду першої інстанції від 24 березня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за

ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт тривалість

200 годин. Ухвалою апеляційного суду вирок районного суду залишено без зміни. При цьому на підставі ч. 5 ст. 74 КК України, ОСОБА_7 звільнено від покарання, у зв`язку з закінченням строків давності, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України.

Відповідно до ст. 12 КК України кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини. У свою чергу злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 49 ККУкраїни передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

2 роки у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

Відповідно до ч. 1ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно з п. 1 ч. 2ст. 284 КПК України у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження.

За правилами ч. 8ст. 284 КПК України закриття кримінального провадження на підставі, передбаченій п. 1 ч. 2 цієї статті, не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі розгляд кримінального провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.

Положеннями ч. 4ст. 286 КПК України визначено, що, якщо під час судового розгляду сторона у кримінальному провадженні звернеться до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Правилами ч. 3ст. 288 КПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Таким чином, за змістомстатей 284 - 288 КПК України підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах.

Отже, наявність цих умов є правовою підставою для прийняття судом рішення про звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України, у скоєнні якого обвинувачувався ОСОБА_7 , згідно з нормами ст. 12 цього Кодексу є кримінальним проступком, за його вчинення визначено покарання, зокрема у виді громадських робіт до 200 годин

Як убачається з матеріалів даного провадження, кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України засуджений вчинив 03 лютого 2019 року.

Таким чином, на момент розгляду судом першої та апеляційної інстанцій кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , а саме 24 березня

2021 року та 28 липня 2021 року відповідно, передбачений ст. 49 КК України строк притягнення його до кримінальної відповідальності за вказаний вище кримінальний проступок сплинув.

Однак суд першої інстанції не звернув уваги на те, що на час постановлення вироку засуджений ОСОБА_7 міг бути звільнений від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України, та в порушення вимог ч. 3 ст. 285 КПК України не вжив заходів до роз`яснення підстави звільнення від кримінальної відповідальності і права заперечувати проти закриття кримінального провадження на цій підставі.

Під час апеляційного перегляду матеріалів даного кримінального провадження, сторона захисту заявляла клопотання про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності, однак останній не надав згоду на закриття кримінального провадження стосовно нього на цих підставах, що підтверджується аудіозаписом судового засідання від 28 липня 2021 року, який наявний у матеріалах даного кримінального провадження. Тому суд апеляційної інстанції не мав процесуального приводу для вирішення питання про звільнення останнього від кримінальної відповідальності, оскільки наявність згоди особи на закриття кримінального провадження з вказаних підстав є обов`язковою умовою такого звільнення.

Крім того, захисник у суді апеляційної інстанції, крім іншого, ставила питання про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого

ч. 1 ст. 125 КК України, що також виключало вирішення апеляційним судом питання про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності.

На підставах, передбачених ст. 49 КК України, особа також може бути звільнена судом від покарання (ч. 5 ст. 74 КК України), зокрема у випадку, коли особа заперечує проти звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження з цієї підстави.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції звільнив ОСОБА_7 від покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК України, оскільки для постановлення такого рішення надання згоди засудженим кримінальним процесуальним законом не передбачено.

За таких обставин, апеляційний суд постановив правильне рішення про звільнення ОСОБА_7 не від кримінальної відповідальності, а від призначеного покарання за правилами ч. 5 ст. 74 КК України, з чим погоджується і колегія суддів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно дост. 436 КПКУкраїни суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення, у разі відсутності підстав передбачених ст. 438 КПК України для його скасування або зміни.

Вирок суду відповідаєположенням статей 370, 374 КПК України, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосуваннязакону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для скасування чи зміни судових рішень при перевірці даного кримінального провадження, колегією суддів не встановлено.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі захисника та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу захисника має бути залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 24 березня

2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 28 липня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7

без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3