Постанова
Іменем України
21 липня 2021 року
м. Київ
справа № 335/10332/19
провадження № 61-9170св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,
Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - приватне акціонерне товариство «Петромихайлівське».
правонаступник позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «Петромихайлівське»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Нароха Ольга Василівна,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 січня 2020 року у складі судді Рибалко Н. І. та на постанову Запорізького апеляційного суду від 24 березня 2020 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В., у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Петромихайлівське» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Нароха Ольга Василівна, про визнання недійсним договору доручення та нотаріальної довіреності,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року приватне акціонерне товариство «Петромихайлівське» (далі - ПрАТ «Петромихайлівське») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Нароха О. В., про визнання недійсним договору доручення та нотаріальної довіреності.
В обґрунтування позовних вимог ПрАТ «Петромихайлівське» посилалося на те, що 09 серпня 2019 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В. була посвідчена довіреність від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 на підставі усного договору доручення.
Зазначеною довіреністю ОСОБА_2 уповноважено на представництво ОСОБА_1 як учасника (засновника, власника) ПП «ЕКОПОРТ 2006», проте останній не є ні засновником, ні власником, ні учасником ПП «ЕКОПОРТ 2006».
У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не мав права доручати право на здійснення будь-яких дій щодо майна, власником якого він не є, ПрАТ «Петромихайлівське» просило суд визнати недійсним договір доручення та нотаріальну довіреність
від 09 серпня 2019 року, видану приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В. від імені ОСОБА_1 на ім`я
ОСОБА_2 , зареєстровану за номером 1949.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 січня 2020 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 24 березня 2020 року, провадження у справі закрито.
Закриваючи провадження у справі у порядку частини першої статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, стосуються правочину щодо правомочності особи на участь в управлінні господарською організацією, а тому спір є господарсько-правовими та підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
При цьому суд першої інстанції посилався на правовий висновок, викладений
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі
№ 759/11487/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18.
Суд апеляційної інстанції, пославшись на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі
№ 910/1733/18, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що спірні правовідносини є господарсько-правовими, а тому справа не підлягає розгляду
в порядку цивільного судочинства.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.
У серпні 2020 року справа № 335/10332/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року залучено
до участі у справі товариство з обмеженою відповідальністю «Петромихайлівське» (далі - ТОВ «Петромихайлівське») у якості правонаступника припиненого
ПрАТ «Петромихайлівське».
Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2021 року справу № 335/10332/19 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2021 року справу
№ 335/10332/19 повернуто на розгляд Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала Великої Палати Верховного Суду мотивована наявністю висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Великої Палати Верховного Суду, в яких вона послідовно й однозначно висловилася з приводу юрисдикційності категорії спорів, предметом яких було визнання недійсними довіреностей, за якими представникам надано повноваження щодо розпорядження часткою у статутному капіталі товариств від імені їх довірителів та щодо управління товариствами.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій статей 183, 222, 256 ЦПК України та зазначає, що суди застосували правові висновки Верховного Суду щодо визначення підсудності спору у справах, які не є подібними зі справою, що переглядається, та не застосували правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 587/1428/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, суди порушили права позивача, оскільки не роз`яснили йому права протягом десяти днів із дня отримання відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою підсудністю.
Доводи інших учасників справи
Аналіз відзиву ТОВ «Петромихайлівське» свідчить про те, що товариство підтримує доводи та вимоги касаційної скарги.
Аналіз відзиву ОСОБА_2 свідчить про те, що він підтримує доводи та вимоги касаційної скарги.
Відзив на касаційну скаргу приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Нарохи О. В. мотивовано тим, що справа підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, що свідчить про законність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що власником підприємства ПП «ЕКОПОРТ 2006» є
ПрАТ «Петромихайлівське» (а. с. 15).
Засновниками ПрАТ «Петромихайлівське» є акціонери товариства, кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - ОСОБА_1 (а. с. 21).
09 серпня 2019 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В. посвідчено довіреність за реєстровим номером 1949, за якою ОСОБА_1 на підставі укладеного з повіреним усного договору доручення уповноважив ОСОБА_2 , зокрема, бути його представником, вести його справи та вчиняти від його імені юридичні дії з усіма необхідними повноваженнями
як учасника (засновника, власника) ПП «ЕКОПОРТ 2006», вести цивільні, адміністративні та господарські справи підприємства в усіх судових установах
з усіма правами, брати участь в управлінні справами підприємства, відчужувати належну йому частку в статутному капіталі підприємства, відчужувати, реалізовувати, продавати належні йому акції, цінні папери третім особам
(а. с. 10-14).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзивах, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У справі, що переглядається, ПрАТ «Петромихайлівське» звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору доручення та нотаріальної довіреності від 09 серпня 2019 року, виданої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В. від імені ОСОБА_1 на ім`я
ОСОБА_2 , зареєстрованої за номером 1949.
Таким чином, предметом спору у цій справі є договір доручення та нотаріальна довіреність, надана довірителем на представлення його загальних інтересів як фізичної особи у визначених організаціях та його інтересів як учасника (засновника) товариства щодо управління юридичною особою та відчуження частки у статутному капіталі юридичної особи від імені довірителя на користь третьої особи.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки виник із корпоративних правовідносин, а тому провадження у справі підлягає закриттю у порядку, передбаченому частиною першою статті 255 ЦПК України.
Колегія суддів із зазначеним висновком судів погоджується з огляду на наступне.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій
і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
В основу визначення юрисдикції покладено два критерії: суб`єктний склад правовідносин і характер діяльності суб`єктів (характер спірних правовідносин).
Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі, враховуючи суб`єктний склад учасників справи.
Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Положеннями частини другої статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також установленими ним передумовами для звернення до суду.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
За частиною першою статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі
№ 925/394/18 (провадження № 12-292гс18) зроблено висновок про те, що у цивільному праві правочин являє собою склад чотирьох елементів: суб`єкта, змісту, форми та волі. За відсутності будь-якого з указаних елементів втрачається можливість називати дії осіб правочином.
Відповідно до частин першої, третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, установлених актами цивільного законодавства.
Частиною третьою статті 244 ЦК України передбачено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
За своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику довірителем відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа.
Разом із тим, довіреність може бути направлена на наділення представника за довіреністю повноваженнями щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від імені довірителя на користь третьої особи.
Оскільки наслідком такого відчуження може бути перехід до набувача частки у статутному капіталі прав та повноважень учасника товариства, зокрема щодо управління товариством, то відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 20 ГПК України як спір щодо відчуження такої частки у статутному капіталі, так і спір щодо наділення представника повноваженнями на відчуження такої частки належать до юрисдикції господарських судів.
Таким чином, оскільки зазначені у довіреності дії стосуються представництва у правовідносинах, пов`язаних із господарською діяльністю, така вимога є основною у корпоративному спорі та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Аналогічний за змістом правовий висновок викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 464/4365/17 (провадження № 14-454цс18), у постанові Верховного Суду від 27 листопада
2019 року у справі № 338/439/17 (провадження № 61-44964св18), що свідчить про однозначність і послідовність висновків суду касаційної інстанції щодо юрисдикційності категорії спорів, предметом яких було визнання недійсними довіреностей, за якими представникам надано повноваження щодо розпорядження часткою у статутному капіталі товариств від імені їх довірителів та щодо управління товариствами.
У справі, що переглядається, встановлено, що оскаржуваною довіреністю, посвідченою 09 серпня 2019 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В., Бабаханов Г. Г. на підставі укладеного з повіреним усного договору доручення уповноважив ОСОБА_2 , зокрема, бути його представником, вести його справи та вчиняти від його імені юридичні дії з усіма необхідними повноваженнями як учасника (засновника, власника) ПП «ЕКОПОРТ 2006», вести цивільні, адміністративні та господарські справи підприємства в усіх судових установах з усіма правами, брати участь в управлінні справами підприємства, відчужувати належну йому частку в статутному капіталі підприємства, відчужувати, реалізовувати, продавати належні йому акції, цінні папери третім особам.
Таким чином, зазначені у довіреності дії стосуються, зокрема, представництва у правовідносинах, пов`язаних із господарською діяльністю, спори щодо яких належать до господарської юрисдикції, що свідчить про законність та вмотивованість висновку суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, про закриття провадження у цій справі на підставі частини першої статті
255 ЦПК України у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
При цьому наявність інших похідних вимог (зокрема, оспорювання інших правочинів, укладених на підставі спірної довіреності) не впливає на характер правовідносин та на предметну юрисдикцію цього спору, оскільки у цій справі основною вимогою є визнання недійсною довіреності, умови якої свідчать про корпоративний характер заявленого спору.
Доводи касаційної скарги про не застосування судами правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 587/1428/18, є безпідставними та відхиляються колегією суддів, оскільки правовідносини у вказаній справі та справі, що переглядається, не є подібними.
Так, у справі № 587/1428/18, що перебувала на розгляді Великої Палати Верховного Суду, предметом спору було встановлення факту укладення договору купівлі-продажу зернозбирального комбайна та устаткування до нього та угоди про залік зустрічних грошових вимог. Позовні вимоги пред`явлено до юридичної особи, стосовно якої порушено справу про банкрутство. Таким чином, у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання юрисдикційності спору як справи про банкрутство боржника, порушеної господарськими судами
до 19 січня 2013 року, що жодним чином не є подібним із правовідносинами у цій справі.
Колегія суддів наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Верховний Суд наголошує, що правові висновки Верховного Суду не носять універсальний характер, а регулятивний вплив частини четвертої статті
263 ЦПК України, якою, зокрема, передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено вимоги статті 256 ЦПК України, оскільки не роз`яснено позивачеві його право протягом десяти днів із дня отримання відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою підсудністю, оскільки вказане порушення не призвело до ухвалення незаконного рішення та не позбавляє права позивача звернутися із відповідним клопотанням про ухвалення додаткового судового рішення.
Колегія суддів враховує, що законне, обґрунтоване та правильне по суті й справедливе рішення суду не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань, оскільки суд касаційної інстанції не створений для усунення формальних порушень, якщо судові рішення є правильними та справедливими.
Крім того, ОСОБА_1 , який брав участь у розгляді справи, не оскаржував в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі та не приєднувався до апеляційної скарги ПрАТ «Петромихайлівське», тобто не заявляв про порушення судом першої інстанції правил предметної юрисдикції в суді апеляційної інстанції.
Також ОСОБА_1 , оскаржуючи судові рішення судів попередніх інстанцій з підстав порушення судами правил юрисдикції, не обґрунтував зазначені порушення наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлено без додержанням норм процесуального права, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення,
а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 січня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. І. Грушицький
А. А. Калараш
Є. В. Петров
О. С. Ткачук
