У Х В А Л А
16 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 335/10332/19
Провадження № 14-97цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за позовом Приватного акціонерного товариства «Петромихайлівське» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Нароха Ольга Василівна, про визнання недійсним договору доручення та нотаріальної довіреності
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 28 січня 2020 року у складі судді Рибалко Н. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 березня 2020 року у складі колегії суддів Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В. та
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2019 року Приватне акціонерне товариство «Петромихайлівське» (далі - ПрАТ «Петромихайлівське») звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсним договір доручення та нотаріальну довіреність від 09 серпня 2019 року, видану приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В. від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 , зареєстровану за номером НОМЕР_1 .
Позов мотивований тим, що 09 серпня 2019 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В. була посвідчена довіреність від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 на підставі усного договору доручення.
Зазначеною довіреністю ОСОБА_2 уповноважено на представництво ОСОБА_1 як учасника (засновника, власника) Приватного підприємства «ЕКОПОРТ 2006» (далі - ПП «ЕКОПОРТ 2006»), проте останній не є ні засновником, ні власником, ні учасником ПП «ЕКОПОРТ 2006», що свідчить про те, що ОСОБА_1 не мав права доручати право на здійснення будь-яких дій щодо майна, власником якого він не є.
28 січня 2020 року ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя закрито провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спір виник з корпоративних відносин та підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, що узгоджується з правовими висновками, висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 03 квітня 2019 року у справі № 759/11487/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18.
24 березня 2020 року постановою Запорізького апеляційного суду апеляційну скаргу ПрАТ «Петромихайлівське» залишено без задоволення, ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 28 січня 2020 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції, пославшись також на правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що спірні правовідносини є господарсько-правовими, тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована помилковістю висновків судів про те, що справа повинна розглядатися за правилами господарського судочинства,зробленихна підставі правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18, від 03 квітня 2019 року у справі № 759/11487/16-ц та від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, які не є релевантними по відношенню до цієї справи, натомість суди не застосували правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 587/1428/18.
Крім того, суди порушили права позивача, оскільки не роз`яснили йому права протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою підсудністю.
22 липня 2020 року ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.
У серпні 2020 року представник приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Нарохи О. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, як такі, що постановлені з дотриманням норм процесуального права.
У серпні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Петромихайлівське» (далі - ТОВ «Петромихайлівське») як правонаступник ПрАТ «Петромихайлівське» та ОСОБА_2 також подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили задовольнити скаргу ОСОБА_1 у повному обсязі.
У серпні 2020 року ТОВ «Петромихайлівське» подало клопотання про процесуальне правонаступництво.
28 вересня 2020 року ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду залучено до участі у справі ТОВ «Петромихайлівське» як правонаступника припиненого ПрАТ «Петромихайлівське».
23 квітня 2021 року ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
12 травня 2021 року колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Судупостановлено ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України.
При передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів керувалася такими міркуваннями.
ПрАТ «Петромихайлівське» звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору доручення та нотаріальної довіреності від 09 серпня 2019 року, виданої від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 , якою останнього було уповноважено здійснювати представництво у визначених установах з усіма правами ОСОБА_1 як фізичної особи та як засновника щодо управління справами ПП «ЕКОПОРТ 2006» і відчужувати частку у статутному капіталі.
Таким чином, предметом спору цієї справи є позовні вимоги про оскарження договору доручення та нотаріальної довіреності, наданої довірителем на представлення його загальних інтересів як фізичної особи у визначених організаціях та на представлення його інтересів як учасника (засновника) товариства щодо управління юридичною особою і відчуження частки у статутному капіталі юридичної особи від імені довірителя на користь третіх осіб. Отже, спірна довіреність має комплексний характер, оскільки видана на представлення загальних інтересів ОСОБА_1 як фізичної особи та інтересів як учасника (засновника) юридичної особи.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, є господарсько-правовими, а отже спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Колегія суддів звернула увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 925/394/18 за позовом учасника товариства до товариства про визнання недійсною довіреності, виданої учасником товариства на наділення представника за довіреністю повноваженнями щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства від імені довірителя на користь третьої особи та управління товариством, зробила висновок, що спір щодо наділення представника повноваженнями на відчуження частки у статутному капіталі належить до юрисдикції господарських судів, оскільки наслідком такого відчуження може бути перехід до набувача частки у статутному капіталі прав та повноважень учасника товариства, зокрема щодо управління товариством.
Проте у справі № 925/394/18 позовні вимоги щодо визнання недійсною довіреності не були самостійними та єдиними, а були заявлені позивачем у комплексі з позовними вимогами щодо визнання недійсними правочинів, які були вчинені на підставі оскаржуваної довіреності.
Разом з тим предметом розгляду цієї справи є єдині позовні вимоги про визнання недійсними лише довіреності та договору доручення.
Велика Палата Верховного Суду не висловлювала правового висновку щодо юрисдикції вказаних спірних правовідносин.
Крім того, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково посилалися на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції спору, викладені у постановах від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18, від 03 квітня 2019 року у справі № 759/11487/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, оскільки предметом позову у вказаних справах були інші двосторонні правочини та інший характер спірних правовідносин, тому такі висновки колегія суддів вважала нерелевантним по відношенню до спірних правовідносин.
Також колегія суддів вважала нерелевантним правовідносинам у цій справі правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 587/1428/18, на який посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, оскільки вказаний висновок стосується спорів, які виникають між фізичною особою з юридичною особою, відносно якої було порушено справу про банкрутство.
Посилаючись на те, що Велика Палата Верховного Суду не висловлювала правової позиції з приводу юрисдикції спорів, в яких предметом спору є лише позовні вимоги про оскарження договору доручення та нотаріально посвідченої довіреності, наданої довірителем на представлення його інтересів як фізичної особи у визначених організаціях та представлення його інтересів як учасника товариства щодо управління юридичною особою та відчуження частки у статутному капіталі юридичної особи від імені довірителя на користь третьої особи, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду вважає висновок колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно із частиною шостою статті 403 ЦПК України помилковим.
Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо:
- учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції;
- учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;
- Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
Суди встановили, що власником підприємства ПП «ЕКОПОРТ 2006» є ПрАТ «Петромихайлівське».
Засновниками ПрАТ «Петромихайлівське» є акціонери товариства, кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - ОСОБА_1
09 серпня 2019 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В. посвідчено довіреність за реєстровим номером 1949, за якою ОСОБА_1 на підставі укладеного з повіреним усного договору доручення уповноважив ОСОБА_2 , зокрема, бути його представником, вести його справи та вчиняти від його імені юридичні дії з усіма необхідними повноваженнями як учасника (засновника, власника) ПП «ЕКОПОРТ 2006», вести цивільні, адміністративні та господарські справи підприємства в усіх судових установах з усіма правами, брати участь в управлінні справами підприємства, відчужувати належну йому частку в статутному капіталі підприємства, відчужувати, реалізовувати, продавати належні йому акції, цінні папери третім особам.
ПрАТ «Петромихайлівське» у позові просило визнати недійсним договір доручення та нотаріальну довіреність від 09 серпня 2019 року, видану приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В. від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 , зареєстровану за номером 1949.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, закрив провадження у справі та вказав, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскількивиник з корпоративних відносин.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ВеликаПалата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Тобто саме на Велику Палату Верховного Суду покладено обов`язок висловлення правових позицій з приводу розгляду, в тому числі, щодо юрисдикційності спорів.
Великою Палатою Верховного Суду вже висловлювалися правові висновки щодо юрисдикційності спору в подібних правовідносинах.
Так, у справі № 464/4365/17 за позовом фізичної особи до підприємства, учасником якого вона є, про визнання недійсною довіреності на представництво прав та інтересів цього підприємства Велика Палата Верховного Суду, пославшись на приписи пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції), за якими господарські суди розглядають справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов`язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів, - вказала, що позивач, який є учасником підприємства - відповідача у справі, звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх корпоративних прав, тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (постанова від 14 листопада 2018 року, провадження № 14-454цс18).
Також у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 925/394/18 (провадження № 12-292гс18) за позовом фізичної особи як засновника та бенефіціарного власника товариства до цього товариства та фізичної особи про визнання недійсним рішень загальних зборів учасників, договору купівлі-продажу, статуту, нотаріально посвідченої довіреності, реєстраційних записів в ЄДРПОУ - Велика Палата Верховного Суду вказала, що, вирішуючи спір у справі по суті заявлених позовних вимог, суди попередніх інстанцій визнали заявлений позивачем спір як корпоративний. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керувалася таким.
За приписами частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також установленими ним передумовами для звернення до суду.
У силу статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За змістом частини третьої статті 22 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Юрисдикція визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Юрисдикція визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, з огляду на які їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.
В основу визначення юрисдикції покладено два критерії: суб`єктний склад правовідносин і характер діяльності суб`єктів (характер спірного правовідношення).
Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб`єктами підприємницької діяльності.
Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.
Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо він: не підвідомчий господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 ГПК України; за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.
Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
За частиною першою статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Позивач - фізична особа, обґрунтовуючи позовні вимоги, наводив обставини, які засвідчують порушення його корпоративних прав через незаконне припинення участі у товаристві, посилаючись на відсутність свого волевиявлення при вчиненні правочину з надання повноважень оспореною довіреністю іншій фізичній особі представляти свої інтереси у відносинах з третіми особами, у тому числі й на відчуження своєї частки у статутному капіталі товариства.
Так, у цивільному праві правочин являє собою склад чотирьох елементів - суб`єкта, змісту, форми та волі. За відсутності будь-якого з указаних елементів втрачається можливість називати дії осіб правочином.
Відповідно до частин першої, третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, установлених актами цивільного законодавства.
Частиною третьою статті 244 ЦК України передбачено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
За своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику довірителем відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа.
Разом з тим довіреність може бути направлена на наділення представника за довіреністю повноваженнями щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від імені довірителя на користь третьої особи.
Оскільки наслідком такого відчуження може бути перехід до набувача частки у статутному капіталі прав та повноважень учасника товариства, зокрема щодо управління товариством, то відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 20 ГПК України як спір щодо відчуження такої частки у статутному капіталі, так і спір щодо наділення представника повноваженнями на відчуження такої частки належать до юрисдикції господарських судів.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що вимога позивача про визнання недійсною спірної довіреності обґрунтовано розглядалась судами як основна вимога у корпоративному спорі, оскільки інші оспорювані дії вчинялись з посиланням на цю довіреність. З огляду на це юридичний спір у цій справі в частині всіх заявлених вимог підпадає під юрисдикцію господарських судів як такий, що виник з корпоративних відносин.
Отже, наявні висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені в раніше ухвалених рішеннях Великої Палати Верховного Суду, в яких вона послідовно й однозначно висловилася з приводу юрисдикційності категорії спорів, предметом яких було визнання недійсними довіреностей, за якими представникам надано повноваження щодо розпорядження часткою у статутному капіталі товариств від імені їх довірителів та щодо управління товариствами.
Не спростовує вказаного висновку посилання колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на те, що у справі № 925/394/18 позовні вимоги щодо визнання недійсною довіреності не були самостійними та єдиними, а були заявлені позивачем у комплексі з позовними вимогами щодо визнання недійсними правочинів, які були вчинені на підставі оскаржуваної довіреності, в той час як предметом розгляду цієї справи є єдині позовні вимоги про визнання недійсною лише довіреності та договору доручення.
У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 925/394/18 (провадження № 12-292гс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що вимога про визнання недійсною спірної довіреності є основною вимогою у корпоративному спорі, оскільки інші оспорювані дії вчинялись з посиланням на цю довіреність.
У цій справі основною вимогою є визнання недійсною довіреності, умови якої свідчать про корпоративний характер заявленого спору. Наявність інших похідних вимог (зокрема, оспорювання інших правочинів, укладених на підставі спірної довіреності) не впливає на характер правовідносин та на предметну юрисдикцію цього спору.
Також у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду перебував спір між фізичною та фізичними і юридичною особами, предметом якого було, зокрема, визнання недійсною довіреності на вчинення дій, пов`язаних з господарською діяльністю. Постановою від 27 листопада 2019 року у справі № 338/439/17 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду скасував судові рішення загальних судів попередніх інстанцій щодо вирішення спору по суті й закрив провадження, зазначивши, що позовна вимога фізичної особи до фізичних осіб та юридичної особи про визнання недійсною довіреності на вчинення дій, пов`язаних з провадженням господарської діяльності (самостійна, основна вимога), - підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки зазначені у довіреності дії стосуються представництва у правовідносинах, пов`язаних з господарською діяльністю, спори щодо яких належать до господарської юрисдикції.
У свою чергу, впорядку господарського судочинства було розглянуто справу № 914/1589/17 за позовом бенефіціара (власника частки понад 80 % статутного капіталу) юридичної особи до цієї юридичної особи та до фізичної особи (повіреного) про визнання недійсною довіреності, виданої від імені такої юридичної особи, на відчуження нерухомого майна. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 914/1589/17підтримано висновки господарських судів попередніх інстанцій про задоволення позову з тих мотивів, що оспорювана довіреність порушує корпоративні права позивача, оскільки було встановлено, що на момент посвідчення нотаріусом спірної довіреності керівник підприємства перебувала за межами України та не могла її підписати, а експертизами, проведеними в ході кримінального провадження, було підтверджено, що підпис на довіреності було вчинено сторонньою особою.
Крім того, ОСОБА_1 , який брав участь у розгляді справи, не оскаржував в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі та не приєднувався до апеляційної скарги ПрАТ «Петромихайлівське», тобто не заявляв про порушення судом першої інстанції правил предметної юрисдикції в суді апеляційної інстанції, як того вимагає пункт 1 частини шостої статті 403 ЦПК України.
Також ОСОБА_1 , оскаржуючи судові рішення судів попередніх інстанцій з підстав порушення судами правил юрисдикції, не обґрунтував зазначені порушення наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах, як те визначено в пункті 2 частини шостої статті 403 ЦПК України.
Отже, наявні всі три випадки, вказані в частині шостій статті 403 ЦПК України, які унеможливлюються передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.
Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Петромихайлівське» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Нароха Ольга Василівна, про визнання недійсним договору доручення та нотаріальної довіреності за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 28 січня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 березня 2020 року - повернути на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв
В. В. Британчук Г. Р. Крет
Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко
І. В. Григор`єва К. М. Пільков
М. І. Гриців В. В. Пророк
В. І. Данішевська Л. І. Рогач
Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко
Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач
С. П. Штелик
