ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)
судді Великої Палати Верховного Суду Гудими Д. А.
Справа № 393/126/20
Провадження № 14-120цс21
І. Короткий виклад історії справи
1. У березні 2021 року Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - позивач) звернулося з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 12 797, 79 грн за кредитним договором № б/н від 19 жовтня 2018 року.
2. Позовну заяву мотивувало так:
2.1. Відповідач підтвердив згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг (далі - Умови) і Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (далі - Тарифи), які викладені на вебсайті позивача, складають договір про надання банківських послуг, що підтверджує підпис на заяві.
2.2. У постанові від 6 лютого 2018 року у справі № 755/2720/16-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виснував, що відповідач підписав заяву про приєднання до Умов, в якій виявив бажання отримати кредитні кошти та підтвердив, що він ознайомлений і погоджується з Умовами та Тарифами банку; Умови є складовою частиною кредитного договору; підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови були чинними під час укладення договору.
2.3. У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 356/1635/16-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що не є обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність факту отримання відповідачем платіжної картки зі встановленим лімітом кредитування й отримання позичальником кредитних коштів, а також про відсутність кредитних правовідносин між сторонами, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.
2.4. Відповідач станом на 20 грудня 2019 року має заборгованість у розмірі 12 797, 79 грн, з яких: 0 грн - заборгованість за поточним кредитом; 6 332, 31 грн - заборгованість за простроченим кредитом; 2 859, 26 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 2 520, 61 грн - заборгованість за відсотками згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); 500 грн - штраф (фіксована частина) і 585, 61 грн - штраф (процентна складова) згідно з пунктом 2.1.1.7.6 Умов.
3. 21 травня 2020 року Новгородківський районний суд Кіровоградської області ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову. Мотивував так:
3.1. Витяги з Тарифів і Умов не містять підпису відповідача, а інформація про паспорт споживчого кредиту в Анкеті-заяві щодо приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 19 жовтня 2018 року (далі - Анкета-заява) року відсутня.
3.2. Заборгованість за поточним кредитом і заборгованість за простроченим кредитом співвідносяться як загальне й окреме. Позивач не довів правомірність стягнення простроченого кредиту у вказаному розмірі за відсутності в цілому заборгованості за поточним кредитом.
3.3. Заборгованість за відсотками, нарахована згідно зі статтею 625 ЦК України за прострочений кредит, а також штрафи можна стягнути лише за наявності основної заборгованості за кредитом, яка становить 0 грн («поточне тіло кредиту»).
3.4. 17 вересня 2020 року Кропивницький апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив рішення суду першої інстанції без змін. Мотивував тим, що ні Анкета-заява, ні паспорт споживчого кредиту не містять інформації про намір відповідача отримати кредитну картку зі встановленням кредитного ліміту. Апеляційний суд виснував про відсутність доказів того, що відповідач отримав кредитну картку та користувався нею.
4. У жовтні 2020 року позивач подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, згідно з яким позов задовольнити повністю. Мотивував касаційну скаргу так:
4.1. Відповідач підписав Анкету-заяву, був ознайомився та погодився з Умовами та Тарифами, що означає укладення кредитного договору.
4.2. Відповідач підписав паспорт споживчого кредиту, у якому зазначені усі істотні умови кредитного договору, а отже, ознайомився з умовами кредитування. Таке підписання є належним доказом ознайомлення з цими умовами (див. висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 355/1091/17).
4.3. Те, що відповідач погашав заборгованість за кредитом, означає, що він висловив згоду щодо форми кредитного договору та його умов. Відповідач не заявляв нічого стосовно необізнаності про умови договору.
4.4. Суди першої й апеляційної інстанцій залишили поза увагою такі висновки Верховного Суду:
4.4.1. Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості позичальник користувався кредитом і періодично його погашав; вказаний розрахунок позичальник не спростував (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17).
4.4.2. У довідці про умови кредитування зазначена базова відсоткова ставка за користування кредитом, розмір щомісячних платежів, термін їхнього внесення; цю довідку й умови кредитування апеляційний суд належно не оцінив (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 вересня 2020 року у справі № 293/599/19-ц).
4.4.3. Висновки судів першої й апеляційної інстанцій про стягнення заборгованості за кредитом, пенею (комісією) та штрафами є обґрунтованими, оскільки їх підтверджують встановлені обставини справи, розрахунок заборгованості та довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», підписаної позичальником (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2019 року у справі № 754/1328/16-ц).
4.4.4. Позичальник ознайомився з паспортом споживчого кредиту, що підтверджує його підпис. Враховуючи, що сторони досягли згоди щодо істотних умов кредитного договору, такий правочин є правомірним в силу приписів статті 204 ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19).
5. Відповідач відзив на касаційну скаргу до суду не подав.
6. 19 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відкрив касаційне провадження у справі. Аргументував, зокрема, тим, що справа є малозначною, але спір стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а» пункту другого частини третьої статті 389 ЦПК України).
7. 16 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував тим, що у справі є виключна правова проблема. Таке передання необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики щодо того, чи інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (паспорт споживчого кредиту), є лише пропозицією до укладення кредитного договору (офертою) чи складовою кредитного договору,
8. 7 липня 2021 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, згідно з якою повернула справу № 393/126/20 на розгляд Верховного Суду у складі відповідної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду. Мотивувала ухвалу так:
8.1. Неправильне застосуванням норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового або скасування рішень і передачі справи повністю або частково на новий розгляд або для продовження розгляду, що передбачають статті 411 і 412 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Такі повноваження має не лише Велика Палата Верховного Суду, але й Верховний Суд у складі колегії суддів, палати чи об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
8.2. Поставлене питання щодо значення паспорта споживчого кредиту не виникає в практиці жодної іншої юрисдикції, крім цивільної. Різне тлумачення норм законодавства або порушення норм процесуального права судами першої чи апеляційної інстанції не є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Для забезпечення єдності судової практики колегії суддів чи палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з приписами ЦПК України функціонує об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
8.3. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 16 червня 2021 року не обґрунтував процесуального та матеріального аспектів якісного критерію виключної правової проблеми у справі.
ІІ. Підстави для висловлення окремої думки та мотиви, якими вона обґрунтована
9. Вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала прийняти цю малозначну справу для продовження розгляду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики насамперед щодо того, чи засвідчує підписання паспорта споживчого кредиту укладення кредитного договору.
(1) Щодо аргументів Великої Палати Верховного Суду про повернення справи на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
10. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики (частина п`ята статті 403 ЦПК України).
11. Вказаний припис не передбачає наявність відмінних висновків касаційних судів як умови передання на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи, в якій, на думку колегії або палати, постала виключна правова проблема. Остання не обов`язково має бути «міжюрисдикційною». Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду та вирішила не одну таку проблему, яка мала значення для судів лише однієї юрисдикції. Тому не могло бути підставою для повернення колегії суддів справи те, що поставлене питання щодо значення паспорта споживчого кредиту не виникло «у практиці жодної іншої юрисдикції, окрім цивільної».
12. Застосовний для повернення справи аргумент Великої Палати Верховного Суду про те, що повноваженнями для скасування судового рішення й ухвалення нового або скасування рішень і передання справи повністю або частково на новий розгляд або для продовження розгляду наділена не лише Велика Палата Верховного Суду, але й Верховний Суд у складі колегії суддів, палати чи об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, не відповідає суті інституту виключної правової проблеми. Для останнього абсолютно не має значення, в якій «формації» суд може скасувати рішення й ухвалити нове чи передати справу на новий розгляд або для продовження розгляду. Якщо касаційний суд виснує про те, що у справі є виключна правова проблема, то він може передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, незважаючи на повноваження розглянути справу по суті.
13. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду мотивував відповідну ухвалу з урахуванням кількісного та якісного критеріїв визначення виключної правової проблеми:
13.1. Стосовно кількісного критерію вказав, що у судах України, у тому числі у Верховному Суді, на розгляді перебуває більше тисячі цивільних справ (хіба цього мало?), у яких правовим питанням є «визначення правової природи "паспорта споживчого кредиту"».
13.2. Стосовно якісного зазначив, що «аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень дає підстави для висновку про неоднозначну судову практику судів першої та апеляційної інстанцій, в яких уже ухвалені судові рішення, щодо розуміння природи паспорта споживчого кредиту».Певним недоліком ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року, на яку звернула увагу Велика Палата Верховного Суду, можна вважати те, що колегія суддів не навела конкретні приклади судових рішень, які би засвідчували відмінність практики застосування норм щодо паспорта споживчого кредиту. Проте такі приклади з Єдиного державного реєстру судових рішень відомі. З огляду на достатню поширеність спорів, в яких постало питання про юридичне значення паспорта споживчого кредиту, видається надмірним формалізмом вимагати їхнього переліку для ілюстрації якісного критерію виключної правової проблеми.
14. Більше того, відомо і про те, що у Верховному Суді у складі колегії суддів Першої та Другої судових палат Касаційного цивільного суду сформувалася дещо відмінна практика оцінки паспорта споживчого кредиту:
14.1. В одних випадках суд вважав, що підписання такого паспорта передує укладенню кредитного договору (ця практика тривалий час була незмінною):
14.1.1. За обставинами справи № 467/555/19 позичальник підписав як паспорт споживчого кредиту, так і кредитний договір. Але скаржився, зокрема, на те, що до укладення кредитного договору не отримав повну інформацію про умови кредитування; підпис на паспорті споживчого кредиту поставив разом з підписанням кредитного договору, однак примірник цього паспорта з додатками так і не отримав (такий паспорт, підписаний позичальником, банк надав лише під час судового розгляду). Верховний Суд виснував, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту ненадання відповідачем інформації про умови кредитування під час укладення спірного договору, бо суди встановили, що позичальник ознайомився з паспортом споживчого кредиту, підтвердивши це підписом, а також підписав кредитний договір (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судувід 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19).
14.1.2. У справі № 313/346/20-ц позичальник підписав паспорт споживчого кредиту. Позикодавець стверджував, що цей паспорт містить усі істотні умови договору. На думку позикодавця, своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами і Тарифами, які викладені на банківському сайті, складають договір про надання банківських послуг. Верховний Суд виснував, що паспорт споживчого кредиту не може бути підставою для повного задоволення позову, оскільки термін «паспорт споживчого кредиту» випливає зі змісту Умов, які відповідач не підписав. Зазначені у цьому паспорті процентна ставка та штрафні санкції за порушення умов договору позичальник теж не підписав; його підпис є лише на початку, де зазначені інформаційні дані (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20-ц).
14.1.3. За обставинами справи № 583/3343/19 позичальниця підписала як паспорт споживчого кредиту, так і кредитний договір. Вважала, що кредитний договір сторони не уклали, бо не домовилися про всі істотні умови, визначені законодавством, а текст такого договору містить умови, які є несправедливими в цілому внаслідок істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків, що погіршує становище споживача та є підставою для визнання такого договору недійсним. Верховний Суд зазначив, що з огляду на паспорт споживчого кредиту (інформацію, що надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит), в якому визначені основні умови кредитування і який підписала позивачка, вона своїм підписом підтвердила отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, виходячи з обраних умов кредитування (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19).
14.1.4. За обставинами справи № 194/1387/19 позичальник підписав як паспорт споживчого кредиту, так і кредитний договір. Позичальник вважав, що договір є неукладеним, оскільки у ньому відсутні відомості про передання позикодавцем кредитних коштів, а також що відсутні деякі істотні умови. Верховний Суд зауважив, що у матеріалах справи є паспорт споживчого кредиту, який надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19).
14.1.5. За обставинами справи № 201/10403/19 позичальниця підписала як паспорт споживчого кредиту, так і кредитний договір. Просила суд визнати недійсними пункти кредитного договору про комісію за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості. Верховний Суд зазначив, що положення Закону № 1734-VIII допускають те, що укладення договору про споживчий кредит може бути пов`язане з необхідністю отримання споживачем додаткових чи супутніх послуг кредитодавця або третіх осіб, але вимагають, щоби відомості про це були відображені у паспорті споживчого кредиту, з яким кредитодавець має ознайомити позичальника у письмовій формі до укладення договору про споживчий кредит. Інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, зокрема розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються за невиконання зобов`язання за договором про споживчий кредит, має бути зазначена у такому договорі (постанова ВерховногоСуду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 30 червня 2021 року у справі № 201/10403/19).
14.2. Натомість у справі № 284/157/20-ц суд розглядав паспорт споживчого кредиту як частину кредитного договору: позикодавець стверджував, що позичальник підписав паспорт споживчого кредиту, в якому його повідомили про основні умови кредитування. На думку позикодавця, договір про надання банківських послуг укладений шляхом підписання позичальником заяви про приєднання до Умов. Верховний Суд виснував, що, оскільки сторони погодили, зокрема, процентну ставку, штраф за порушення строків внесення платежів за будь-яким із грошових зобов`язань, їх розміри і порядок нарахування, то суду слід було визначити і стягнути таку заборгованість відповідно до положень закону та підписаних відповідачем Анкети-заяви і паспорта споживчого кредиту. Підписавши Анкету-заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, та паспорт споживчого кредиту, позичальник добровільно погодився на умови кредитного договору і взяв на себе відповідні зобов`язання (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 2 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц).
15. Термін «паспорт споживчого кредиту» вживається у Законі № 1734-VIII лише в розділі II «Інформаційне забезпечення договору про споживчий кредит та дії, що передують його укладенню» та у Додатку 1 зі стандартизованою формою такого паспорта. Приписи про умови договору про споживчий кредит, його форму, порядок укладення та розірвання визначені у розділі ІІІ «Договір про споживчий кредит» цього Закону.
16. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1734-VIII)).
17. З огляду на ці приписи паспорт споживчого кредиту є довідкою для споживача про умови кредитування, з якими банк зобов`язаний його ознайомити для прийняття споживачем усвідомленого рішення про наступне укладення кредитного договору. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, підписання такого паспорта не означає укладення кредитного договору. Паспорт споживчого кредиту не є тим документом, який Закон № 1734-VIII включає до форми договору про споживчий кредит (стаття 13).
18. Ще одна проблема, вирішення якої суд навряд чи може оминути, - це застосування частини першої статті 634, частини першої статті 1054 та статті 1055 ЦК України щодо підтвердження укладення кредитного договору шляхом підписання Анкети-заяви. У ній, зокрема, йдеться про згоду підписанта з тим, що зміни в Умови банк вносить щомісяця в односторонньому порядку. З огляду на таку мінливість Умов і те, що позичальник не засвідчує підписом конкретну їхню редакцію, абсолютно неочевидно, що саме з тими Умовами, про які стверджує банк, ознайомився та погодився позичальник, підписуючи Анкету-заяву (з офіційного вебсайту банку неможливо встановити, яка редакція Умов діяла станом на певний період часу).
ІІ. Висновки
19. З огляду на викладене переконаний, що Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду мав підстави передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду як для вирішення виключної правової проблеми, так, до речі, і для відступу від одного з висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду щодо юридичного значення підписання паспорта споживчого кредиту. Велика Палата Верховного Суду мала цю справу прийняти для продовження розгляду та вирішити відповідну проблему.
Суддя Великої Палати Верховного Суду Д. А. Гудима
