ОКРЕМА ДУМКА
судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Погрібного С. О.
справа № 393/126/20
провадження № 61-14545сво20
постанова Верховного Суду від 23 травня 2022 року
Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України викладаю окрему думку.
І. ФАБУЛА СПРАВИ
У березні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 19 жовтня 2018 року банк та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту у розмірі 6 000, 00 грн на строк 240 місяців зі сплатою відсотків у розмірі, який встановлений Умовами та Правилами надання банківських послуг.
Стверджував, що банк належно виконав свої зобов`язання, а ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконував, внаслідок чого станом на 20 грудня 2019 року існувала заборгованість у розмірі 12 797, 79 грн, яка складалася із: заборгованості за сумою кредиту - 6 332, 31 грн, заборгованості за простроченою сумою кредиту - 6 332, 31 грн, заборгованості за простроченими процентами - 2 859, 26 грн, заборгованості за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України, - 2 520, 61 грн, штрафу (фіксована частина) - 500, 00 грн, штрафу (процентна складова) - 585, 61 грн.
У зв`язку з викладеним банк просив стягнути із ОСОБА_1 усю суму заборгованості за кредитним договором, що існувала станом на 20 грудня 2019 року, у розмірі 12 797, 79 грн та компенсувати судові витрати.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням від 21 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 17 вересня 2020 року, Новгородківський районний суд Кіровоградської області відмовив у задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що додані до позовної заяви витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» й Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, а інформації про паспорт споживчого кредиту у анкеті-заяві від 19 жовтня 2018 року немає. Позивач не довів правомірності стягнення простроченої суми кредиту у визначеному ним розмірі, коли немає заборгованості за поточним тілом кредиту. Процентів, які повинні нараховуватися за користування кредитними коштами, також немає, що теж свідчить про відсутність заборгованості за сумою (поточною сумою) кредиту. Оскільки відповідальність боржника, передбачена статтею 625 ЦК України, щодо сплати процентів у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, а також сплата штрафу настає лише за наявності основної заборгованості за сумою кредиту, тому за невстановленням такої заборгованості немає підстав й для стягнення з боржника процентів (стаття 625 ЦК України) та штрафу.
Апеляційний суд додатково зазначив, що ані анкета-заява, ані паспорт споживчого кредиту не містять інформації про намір отримання відповідачем кредитної картки «Універсальна» із встановленням кредитного ліміту. У матеріалах справи немає доказів того, що відповідач дійсно отримав кредитну картку та користувався нею. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції вважав, що позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що між сторонами дійсно виникли кредитні відносини з підстав, викладених в позовній заяві.
ІІ. РОЗГЛЯД СПРАВИ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ
У жовтні 2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати заочне рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 21 травня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 вересня 2020 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували відповідну судову практику Верховного Суду, надали неправильну оцінку зібраним доказам, а саме: паспорту споживчого кредиту, що долучений до анкети-заяви від 19 жовтня 2018 року, яку 19 жовтня 2018 року особисто підписав відповідач та в якій зазначені базова відсоткова ставка за користування кредитом, розмір щомісячних платежів, строк внесення щомісячних платежів, порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості та розмір штрафів за порушення термінів платежів, розмір процентної ставки, яка застосовується у разі невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту тощо, тобто сторонами при укладенні кредитного договору була досягнута домовленість щодо усіх істотних умов договору.
Банк стверджував про виконання ним вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо забезпечення обізнаності позичальника з умовами договору. Натомість суди першої та апеляційної інстанцій, на його переконання, порушили вимоги статті 81 ЦПК України, оскільки відповідач не спростував будь-які обставини, зазначені в позові. Відповідач користувався кредитними коштами, заперечень щодо розміру боргу не заявляв.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень АТ КБ «ПРИВАТБАНК» посилається на неврахування судами правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17
(провадження № 61-684св18), від 01 вересня 2020 року у справі № 293/599/19 (провадження № 61-6796св20), від 02 жовтня 2019 року у справі № 754/1328/16-ц (провадження № 61-31590св18), від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Постановою від 23 травня 2022 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду залишив без задоволення касаційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК», а заочне рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 21 травня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 вересня 2020 року - без змін.
Залишаючи без змін оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зробила висновок, що під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформляється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину.
Об`єднана палата наголосила, що потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем з надання споживачу інформації, потрібної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
ІІІ. ДОВОДИ ОКРЕМОЇ ДУМКИ СУДДІ
Із наведеною правовою позицією Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погоджуюсь.
Предметом окремої думки є оцінка та визначення правової природи паспорта споживчого кредиту.
3.1. Право, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини другої статті 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За частиною першою статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена (абзац другий частини першої, частина третя статті 641 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон України «Про споживче кредитування») до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» (абзац другий частини другої статті 9 Закону України «Про споживче кредитування»).
Інформація, що надається кредитодавцем споживачу, зазначена у частині другій статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» передбачена у частині третій статті 9 цього Закону.
Споживач зобов`язаний надати кредитодавцю підтвердження про ознайомлення з інформацією, надання якої передбачено частинами другою та третьою цієї статті, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) (частина шоста статті 9 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.
За частиною першою статті 14 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
3.2. Оцінка договірної конструкції у спірних відносинах
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, організація, що здійснює підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, та є професійним учасником ринку надання кредитно-фінансових послуг (в цьому випадку - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).
3.2.1. Загальні умови угод
Сенс договору приєднання полягає у тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних умовах та можуть бути прийняті іншою стороною не інакше ніж шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Тож дійсно вільною в цьому випадку є воля виключно однієї сторони - тієї, яка пропонує для укладення договору саме певний формуляр (у цьому спорі - банк). Інша сторона (тут - позичальник) виявляє волю до укладення цього договору лише на стадії висловлення власної волі на стадії прийняття умов такого договору в цілому. Проте не повинно виникати сумнівів у тому, чи дійсно та які саме умови, викладені у формулярі або іншій стандартній формі, приймає позичальник.
У ситуації, коли є сумніви у тому, чи прийняті та які саме умови прийнято споживачем - позичальником, умови не можуть вважатися такими, що прийняті ним в цілому.
Конструкція договору приєднання, викладена у частині першій статті 634 ЦК України, полягає не у тому, що споживач зобов`язаний самостійно ознайомитися з умовами і правилами надання послуг, пропонованими однією стороною, а у тому, що споживач може лише до них приєднатися, не маючи можливості обговорювати особливі умови договору приєднання, пропонуючи свої зміни тощо. Проте сама воля споживача на приєднання до певних умов такого договору має бути однозначною та свідчити про певне її спрямування на досягнення згоди саме на певних умовах, запропонованих банком.
У законі як загальне правило визначено, що договір приєднання має викладатися на формулярі або іншій стандартній формі, яка має підтверджувати усі прийняті споживачем умови такого договору.
Вочевидь, у спірних відносинах у справі, що переглядалася, як наполягає банк (але не встановили суди), була застосована конструкція договору приєднання. За загальноприйнятою у пандектній системі термінологією - загальні положення та умови угод.
Банком розроблені та запропоновані як узагальнені умови надання усіх його банківських послуг Умови та Правила надання банківських послуг.
Ці Умови та Правила є збіркою обов`язкових як для банку, так і споживачів його послуг, узагальнених правил поведінки для переважної більшості надання тих «банківських продуктів» - послуг, які пропонуються споживачам.
Водночас такі умови та правила не мають розглядатися як чітка і конкретизована оферта певному споживачу. Тож загальні умови угод, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, є одним із обов`язкових елементів договірної конструкції майбутніх або чинних договірних відносин, в які вступають споживачі послуг банку.
3.2.2. Паспорт споживчого кредиту
Другим елементом договірної конструкції, про застосування якої у спірних відносинах зазначає банк, є паспорт споживчого кредиту.
Паспорт споживчого кредиту - це конкретизована пропозиція певному клієнтові про можливість отримання певного банківського продукту - певної послуги, надаваної на стадії переддоговірних переговорів.
Враховуючи, що у відносинах споживчого кредитування надання такої конкретизованої пропозиції у письмовому вигляді є обов`язковою, такий паспорт також є обов`язковим елементом досліджуваної договірної конструкції.
Вочевидь, що така пропозиція має містити інформацію як про один банківський продукт, що пропонується стороні, так і про декілька таких продуктів. При цьому, треба враховувати, що така пропозиція має конкретизований і індивідуальний характер. У сукупності загальні умови угод разом з паспортом, наданим певному споживачу, формують конкретизовану пропозицію, тобто є офертою.
3.2.3. Заява-анкета
Третім обов`язковим елементом договірної конструкції є складання клієнтом заяви-анкети з переліком погоджених умов або «придбаних банківських продуктів».
Вочевидь, доведене отримання певної кредитної картки і користування кредитним лімітом, також доводитиме схвалення позичальником певних умов запропонованого банківського продукту.
Поза розумним сумнівом, що в разі виникнення спору щодо виникнення договірних відносин та їх умов докази щодо усіх елементів цієї договірної конструкції мають враховуватися судом та піддаватися його оцінці.
3.3. Динаміка договірних відносин: щодо процесу укладення договору
Укладення договору є процесом, який може бути охарактеризований своїм початком і завершенням, власною динамікою.
Поведінка сторін та усі їх юридично значимі вчинки врешті решт приводять до узгодження воль сторін та виникнення договірного зобов`язання або невиникнення цивільного зобов`язання. Поведінка кожної зі сторін майбутнього договору впливає на визначення його змісту та умови, а отже, вона може бути оцінена судом в разі, якщо відносини сторін розвиватимуться із будь-якими певними вадами, що призведе до виникнення між ними спору.
У спірних правовідносинах (як можна цілком логічно припустити) споживач звернувся до банку за отриманням певної банківської послуги з метою задоволення якогось власного правомірного інтересу. Ця ініціатива клієнта банку отримала конкретну пропозицію до співпраці з боку цієї банківської установи, який запропонував два своїх банківських продукти, повідомивши при цьому усі договірні умови майбутнього договірного зобов`язання щодо кожного з цих продуктів. Підпис споживача на паспорті кредитування є беззаперечним доказом отримання клієнтом від банку певної пропозиції про початок певних договірних відносин. Підпис споживача також доводить те, що сторони дійсно перебували у договірному процесі, тобто на стадії укладення договору. Відмова клієнта від реалізації отриманої від банку пропозиції призвела б до завершення попередніх переговорів та невиникнення договірного зобов`язання. Проте, у цьому спорі банк наполягав на тому, що його конкретизована пропозиція була прийнята клієнтом і між сторонами виникли відносини з договору банківського рахунку з умовами його кредитування. Тож зміст договірних умов, запропонованих клієнту банком на стадії попередніх переговорів сторін, не може бути за жодних умов відкинутий у зв`язку з існуванням потреби з`ясування правової природи існуючих зобов`язань сторін, а так само для з`ясування того, чи виникло саме договірне зобов`язання та яким є його зміст.
В оцінці того, чи містить паспорт кредитування договірні умови, треба враховувати, що пропозиція банку є недостатньо конкретизованою для певного клієнта, бо йдеться про укладення договору шляхом приєднання. Тож умови договору переважно визначаються тільки однією стороною. Конкретизованими для клієнта у такому договорі є лише певні умови, що можуть бути узгоджені сторонами. Такими умовами, що підлягали погодженню між сторонами, були умови про суму кредиту. Ці умови є пунктуацією, тобто є такими обов`язковими умовами, які узгоджуються сторонами після досягнення домовленості щодо виникнення договірного зобов`язання. При цьому, умова про суму кредиту має узгоджуватися між сторонами в межах тих умов, що вже були врегульовані в паспорті кредитування. Тож воля сторін і щодо пунктуації є доволі обмеженою, а свобода договору - в цілому, умовною.
Потрібно враховувати, що доктрина права передбачає, що добросовісна та розумна поведінка сторін на стадії попередніх перемовин сторін майбутнього договору завжди має певне правове значення. Відкидати значення такої поведінки означає не враховувати спрямування воль сторін договору, правову мету вступу у договірні відносини. Протилежне призводитиме до надто формалістичного підходу, що ставить значення форми вище за зміст, сенс явищ відкидатиметься заради форми.
3.4. Доказова сила паспорта споживчого кредиту у спорах, що виникають з кредитних відносин
Виникнення договору варто пов`язувати саме із наявністю єдиного вольового акта. За своєю формою сама оферта досить подібна та містить багато ознак правочину, оскільки є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відмінність полягає лише у тому, що воля оферента спрямована не на настання лише тих цивільних прав та обов`язків, що сконцентровані в самій оферті, а на досягнення в остаточному варіанті консенсусу між двома сторонами, що втілюється в договорі.
Пропозиція оферента містить положення, що ця сторона вважатиме себе зобов`язаною в разі її прийняття протилежною стороною. І в цьому проявляється самостійне правове значення оферти, що вже містить зобов`язання оферента на майбутнє, яке набуде чинності в разі прийняття його акцептантом протягом строку для вчинення акцепту.
В оцінці у спірних правовідносинах паспорту споживчого кредиту як оферти варто враховувати також і те, що у ньому визначений строк дії цієї пропозиції банку споживачеві щодо конкретних банківських продуктів/послуг. Так, банк зазначив, що інформація, яка міститься у паспорті споживчого кредиту, зберігає чинність та є актуальною до 03 листопада 2018 року (а. с. 12), що характеризує паспорт саме як конкретизовану оферту.
Отже, оферта - це пропозиція однієї зі сторін майбутнього договору укласти цей договір, що містить відомості про його істотні умови, адресована конкретній особі або особам, виражає намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною в разі її прийняття протилежною стороною протягом визначеного оферентом строку.
Положення статті 641 ЦК України дозволяють зробити висновок, що не будь-яка пропозиція укласти договір може вважатися офертою. Оферта повинна відповідати певним вимогам (які одночасно є і її ознаками): адресуватися конкретній особі (особам); бути достатньо визначеною; виражати намір особи, яка її зробила, укласти договір з адресатом, яким буде прийнято пропозицію; містити істотні умови, на яких передбачається укласти договір. Найважливішою вимогою, що висувається до оферти, вважається достатня визначеність пропозиції укласти договір. Це означає, що з її змісту адресат здатен зробити правильний висновок про волю оферента.
Відповідно до частин першої та другої статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до зазначених у пропозиції умов договору (надала послуги, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не зазначене в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Акцепт такою самою мірою виражає волю особи, як й пропозиція. Вимоги до акцепту витікають з його особливостей як рефлекторного волевиявлення. Стандартна ситуація полягає в тому, що акцепт набуває юридичної сили, якщо він повний, тобто виражає схвалення усьому, що зазначено в оферті, й безумовний, тобто не містить жодних додаткових умов.
Зазвичай акцепт повинен бути беззастережним, тобто виражати повну згоду з офертою. Зрозуміло, передбачається умова, що оферта вступить в дію та буде відповідати тим вимогам, що до неї висуваються. З огляду на це, якщо оферта містить потрібний мінімум умов, передбачених законом та тих, що випливають зі змісту відносин, та адресат оферти висловив беззастережну згоду з нею у своїй відповіді, акцепт набуває сили й договір вважається укладеним.
При цьому, якщо на оферту висловлено безумовну та повну згоду акцептантом, то договір вважатиметься укладеним на таких умовах, а нові додаткові умови, які висуваються однією зі сторін у наступному листуванні, можуть розглядатися лише як пропозиція про зміну та доповнення укладеного договору, на що вимагається згода іншої сторони
Якщо сторони досягли домовленості зі всіх істотних умов та залишили для остаточного узгодження лише деталі, договір між ними буде укладений. Таку домовленість іменують пунктуацією (heads of agreement). Втім від самих сторін залежить не лише те, чи бажають вони бути зв`язаними правовідносинами, а й наскільки значущою для них є деталізація їх умов. Зрозуміло, якщо в домовленості сторін не викладені умови, потрібні для надання їй обов`язкової сили, в юридичному сенсі договір не існує.
Акцепт може вчинятися в усній, письмовій формі, у формі мовчання або у формі конклюдентних дій.
Надаючи правову оцінку паспорту споживчого кредиту з урахуванням вимог статей 638, 640-642 ЦК України, обґрунтованим вважаю висновок, що за своїм змістом складення та надання споживачеві банківських послуг певного паспорту споживчого кредиту є офертою, а у разі прийняття цієї оферти акцептантом - набуває статусу договору. Саме від вчинення дій акцептанта щодо прийняття чи відхилення оферти залежить, чи трансформуються умови паспорта споживчого кредитування як оферти в умови договору.
Зокрема, у разі, якщо буде встановлено, що споживач не лише підписав анкету-заяву та паспорт споживчого кредиту, а й, наприклад, отримав кредитну картку, користувався кредитними коштами, за відомостями про рух коштів за рахунком позичальника можна з`ясувати кредитний ліміт, номер кредитної картки та процентну ставку, за якою здійснювалося нарахування відсотків за користування кредитними коштами, та підтверджується часткове повернення позичальником кредитних коштів, у такому разі обґрунтованим буде висновок, що споживач погодився на пропозицію кредитодавця щодо укладення кредитного договору.
Отже, зміст паспорта споживчого кредиту за конкретних обставин справи може бути доказом укладення договору і в разі доведеності укладення кредитного договору умови, які зазначені в ньому, містить умови кредитного договору у відповідній частині, яка акцептована споживачем.
Резюмуючи, паспорт споживчого кредиту з врахуванням обставин кожної судової справи може бути доказом на підтвердження погодження сторонами умов кредитування, а також містити умови кредитного договору в частині, яка схвалена (акцептована) позичальником.
ІV. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, надаючи правову оцінку паспорту споживчого кредитування, повинна була виходити із мети з`ясування дійсної волі сторін. У разі доведеності кредитором тих обставин, що споживач погодився на умови, передбачені в паспорті споживчого кредитування, обрав той чи інший банківський продукт, користувався кредитними коштами, правильним є висновок про те, що паспорт споживчого кредитування у сукупності з іншими доказами може підтверджувати досягнення сторонами домовленості щодо предмета договору - кредиту. У разі, якщо такі обставини не встановлені судами, обґрунтованим є висновок, що у такій правовій ситуації паспорт споживчого кредитування залишається офертою, не прийнятою споживачем.
Підсумовуючи, наголошую на тому, що встановлення того, чи є паспорт споживчого кредитування складовою кредитного договору, залежить від фактичних обставин справи, зокрема від того, чи акцептував споживач пропозицію оферента, яка міститься в паспорті споживчого кредитування. У разі встановлення, що споживач прийняв позитивне рішення та погодився на укладення кредитного договору відповідно до запропонованих кредитором умов (або на умовах, індивідуально визначених/деталізованих сторонами), про що свідчать як письмові докази, так і дії споживача, тоді обґрунтованим є висновок про те, що паспорт споживчого кредитування є складовою договору кредиту.
Враховуючи, що відповідно до фактичних обставин справи, що переглядалася, суди не встановили, що споживач вчинив дії з прийняття оферти (отримав кредитну картку, користувався кредитними коштами, підписав анкету-заяву тощо), обґрунтованими є висновки судів про недоведеність позовних вимог.
Резюмуючи, констатую, що, підтримавши висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в частині результатів розгляду касаційної скарги, проте, на моє переконання, в частині висловлення Верховним Судом висновку про правильне застосування норм права, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не врахувала, що паспорт споживчого кредитування може бути доказом на підтвердження погодження умов кредитування та містити умови схваленого сторонами кредитного договору у разі встановлення обставин того, що споживач прийняв пропозицію банку, викладену у цьому паспорті. У протилежному випадку паспорт споживчого кредитування залишається відхиленою пропозицією кредитора та не набуває сили погоджених умов договору.
Суддя С. О. Погрібний
