Постанова
Іменем України
14 липня 2021 року
м. Київ
справа № 756/7311/20
провадження № 61-4739св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ»,
третя особа - директор товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» Стариченко Володимир Васильович,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , діючої в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2020 року у складі судді Луценка О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ», третя особа - директор товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» Стариченко Володимир Васильович, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» (далі - ТОВ «НВО «РОМСАТ», товариство), третя особа - директор товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» Стариченко В. В., про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що з 14 липня
2015 року він перебував у трудових правовідносинах із ТОВ «НВО «РОМСАТ», працюючи на посаді заступника директора.
03 квітня 2020 року йому надійшов лист із попередженням про скорочення, яке датоване 16 березня 2020 року. У попередженні було зазначено, що загальними зборами учасників (засновників) товариства прийнято рішення про скорочення посади заступника директора та про наявність наказу від 16 березня 2020 року № 1603/20-К, за змістом якого посада заступника директора підлягає скороченню відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 22 травня 2020 року та на цей момент у підприємстві відсутні вакантні посади, які б могли бути запропоновані позивачеві для подальшого працевлаштування.
Лист із попередженням було направлено роботодавцем 23 березня 2020 року, а вручено позивачеві 03 квітня 2020 року, що свідчить про пропуск роботодавцем двомісячного терміну щодо персонального попередження працівника про наступне звільнення. Окрім того, його не було ознайомлено з наказом від 16 березня 2020 року № 1603/20-К «Про скорочення посади заступника директора». Зазначав, що відповідач здійснює затримку видачі трудової книжки та на кожну його вимогу він отримує необґрунтовану відмову.
Посилаючись на те, що його звільнення відбулося всупереч встановленого законом порядку, позивач просив поновити його на посаді заступника директора ТОВ «НВО «РОМСАТ» та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 травня 2020 року до дня поновлення на роботі та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог статей 40, 49-2 КЗпП України. Відповідачем було здійснено всі передбачені законом дії для недопущення порушення законодавства, а також те, що позивач ОСОБА_1 сам не з`являвся до товариства для ознайомлення з наказом та отриманням трудової книжки у передбачений чинним законодавством спосіб.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково, змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора ТОВ «НВО «РОМСАТ» з 22 травня 2020 року на 03 червня 2020 року.
Стягнуто з ТОВ «НВО «РОМСАТ» на користь ОСОБА_1 11 733,36 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23 травня до 03 червня 2020 року з утриманням з цієї суми податків і обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки сторони не заперечували, що письмове попередження про скорочення посади і наступне звільнення ОСОБА_1 отримав 03 квітня 2020 року, його звільнення з роботи наказом товариства з 22 травня 2020 року свідчить про недотримання відповідачем положень частини першої статті 49-2 КЗпП України, що є підставою для зміни судом дати звільнення позивача з 22 травня 2020 року на 03 червня 2020 року, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2021 року представник ОСОБА_2 , діюча в інтересах ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку надіслала на адресу Верховного Суду касаційну скаргу (з урахуванням уточнень) на рішення Оболонського районного суду м. Києва
від 13 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Оболонського районного суду міста Києва.
У червні 2021 року справа № 756/7311/20 передана до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує на застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування правового висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, залишено поза увагою те, що відповідачем при звільненні позивача не було додержано вимог статті 49-2 КЗпП України, зокрема, роботодавцем не було дотримано двомісячного строку щодо персонального попередження про наступне звільнення, одночасно з попередженням його про майбутнє звільнення та не запропоновано всі вакантні посади на тому самому підприємстві.
Судами при вирішенні справи не було враховано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 761/3694/15-ц та від 06 травня 2020 року № 487/2191/17-ц.
Доводи інших учасників справи
У червні 2021 року ТОВ «НВО «РОМСАТ» подало відзив на касаційну скаргу
ОСОБА_1 , у якому просить суд у задоволенні касаційної скарги відмовити та залишити без змін постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого
2021 року.
Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що заявник з 02 березня 2020 року
у зв`язку з епідеміологічною ситуацією за погодженням із роботодавцем виконував свої службові обов`язки дистанційно, поза межами розташування офісу роботодавця, а тому попередження про скорочення посади, яку займав позивач, було доведено до його відома засобом телефонного зв`язку та електронної пошти.
Позивач не прибув до офісу товариства для ознайомлення з наказом про звільнення, а тому йому була надіслана копія.
Щодо необхідності видачі позивачеві трудової книжки та наказу про звільнення відповідач вказує, що трудова книжка була видана позивачеві за його заявою від 28 вересня 2010 року та не повернута до товариства. Крім того, у своїй позовній заяві позивач не обґрунтовував вимоги підставою невидачі трудової книжки та наявністю незапропонованих вакантних посад.
Відповідач вважає, що під час звільнення позивача із займаної посади було дотримано норми трудового законодавства.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді заступника директора в ТОВ «НВО «РОМСАТ» з 14 липня 2015 року.
13 березня 2020 року відбулися загальні збори учасників ТОВ «НВО «РОМСАТ», де було прийнято рішення про скорочення посади заступника директора ТОВ «НВО «РОМСАТ», оформлене протоколом № 13/03/2020 (а. с. 30-31).
Наказом ТОВ «НВО «РОМСАТ» від 16 березня 2020 року № 1603/20-К «Про скорочення посади заступника директора» у зв`язку зі змінами в організації праці підприємства та зменшенням обсягу функціональних обов`язків, відповідно до рішення загальних зборів учасників (засновників) (протокол від 13 березня 2020 року № 13/03/2020) наказано вивести з 22 травня 2020 року зі штатного розпису ТОВ «НВО «РОМСАТ» посаду заступника директора в кількості одна штатна одиниця. Відповідно до чинного законодавства України не пізніше ніж за два місяці попередити ОСОБА_1 про можливе його вивільнення та запропонувати переведення за його згодою на інші вакантні посади. У разі відмови від переведення або браку вільних посад підготувати документи для скорочення працівника та звільнення його за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Звільнення працівника ОСОБА_1 згідно з пунктом 1 частини першої
статті 40 КЗпП України провести відповідно до вимог чинного законодавства, з дотриманням відповідних пільг та компенсацій (а. с. 32).
16 березня 2020 року ТОВ «НВО «РОМСАТ» складено попередження ОСОБА_1 про скорочення та вказано, що на підприємстві відсутні вакантні посади, які могли б бути йому запропоновані для подальшого працевлаштування (а. с. 33).
Цього ж дня комісією у складі директора ТОВ «НВО «РОМСАТ» Стариченка В. В. , юриста Трофимова О. В. та начальника відділу персоналу Топольницькою О. В. складено акти про відмову ознайомлюватись із наказом «Про скорочення посади заступника директора» та з попередженням про скорочення (а. с. 34, 35). Відповідно до змісту цих актів позивачеві засобом телефонного зв`язку було запропоновано ознайомитись із наказом про скорочення посади та отримати попередження про таке скорочення та наступне звільнення.
23 березня 2020 року товариство надіслало позивачеві засобом поштового зв`язку копію наказу від 16 березня 2020 року № 1603/20-К та попередження про скорочення, які позивач отримав 03 квітня 2020 року, що підтверджується копією фіскального чеку від 23 березня 2020 року (а. с. 39).
Наказом ТОВ «НВО «РОМСАТ» від 20 травня 2020 року № 2005/20-К звільнено 22 травня 2020 року за скороченням посади ОСОБА_1 , заступника директора, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньої місячної заробітної плати відповідно до статті
44 КЗпП України (а. с. 38).
20 травня 2020 року позивача було повідомлено засобами телефонного зв`язку та електронної пошти та надіслано сканкопію підписаного наказу про його звільнення з 22 травня 2020 року.
Встановлено, що ТОВ «НВО «РОМСАТ» здійснило повний розрахунок із
ОСОБА_1 та грошові кошти перераховані на його картковий рахунок (а. с. 42).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Верховний Суд зазначає, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, необхідно з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Юридична особа самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис, що відповідає вимогам частини третьої статі 64 Господарського кодексу України.
Суд, перевіряючи, чи дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, не вирішує питання щодо доцільності змін в організації виробництва і праці та наступного скорочення штату працівників, так як вирішення вказаних питань належить до виключної компетенції роботодавця (власника або уповноваженого ним органу).
У справі, що переглядається, судами встановлено, що 13 березня 2020 року відбулися загальні збори учасників (засновників) ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ», на яких протоколом № 13/03/2020 було прийнято рішення про скорочення посади заступника директора ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» з 22 травня 2020 року. Наказом директора ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» Стариченко В. В. від 16 березня 2020 року № 1603/20-К було виведено з 22 травня 2020 року зі штатного розпису посаду заступника директора у кількості 1 штатна одиниця.
Таким чином, судами встановлено, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штату працівників.
При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Суд апеляційної інстанції встановив, що на підприємстві були відсутні вакантні посади, що могли б бути запропоновані ОСОБА_1 , про що роботодавцем
16 березня 2020 року повідомлено позивача у попередженні про скорочення,
в якому, зокрема, вказано, що на підприємстві відсутні вакантні посади, які могли б бути йому запропоновані для подальшого працевлаштування. З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність порушення роботодавцем норм трудового законодавства у цій частині.
Щодо порушення роботодавцем строку персонального попередження про наступне вивільнення працівника.
Частиною першою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.
Встановивши, що письмове попередження про скорочення посади і наступне звільнення, позивач ОСОБА_1 отримав 03 квітня 2020 року, що не заперечувалося сторонами у справі, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення останнього з роботи наказом відповідача
з 22 травня 2020 року свідчить про недотримання відповідачем положень частини першої статті 49-2 КЗпП України.
Вирішуючи спір, апеляційний суд, належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, врахувавши усі обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, а саме: скорочення штату, відповідач не мав можливості перевести позивача за його згодою на іншу роботу, проте відповідач не повідомив позивача про майбутнє звільнення за два місяці, у зв`язку з чим суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зміни дати звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.
Вказаний висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26 вересня 2019 року у справі
№ 283/302/18, від 19 листопада 2019 року у справі № 296/869/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 280/89/18.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Доводи касаційної скарги про те, що позивачу при звільненні не було запропоновано вакантні посади, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки на момент скорочення посади позивача були відсутні вільні посади на підприємстві, які б могли бути запропоновані позивачу, що встановлено судами та підтверджується матеріалами справи.
При цьому роботодавець виконує свій обов`язок по працевлаштуванню працівників при їх вивільненні або пропонуючи вільні посади на цьому ж підприємстві, при їх наявності.
Колегія суддів відхиляє також доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 761/3694/15-ц та від 06 травня 2020 року
№ 487/2191/17-ц з огляду на те, що вказані справи не є тотожними зі справою, що переглядається.
Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Так, у справі № 800/538/17, що перебувала на розгляді Великої Палати Верховного Суду, було встановлено, що відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 30 травня 2016 року № 48-шц ліквідовано Департамент нагляду у кримінальному провадженні та утворено Департамент нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності. Таким чином, у полі правового аналізу суду перебувало питання ліквідації структурного підрозділу юридичної особи зі створенням іншого структурного підрозділу, що не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. При цьому скорочення чисельності працівників або скорочення штату працівників у вказаній справі не відбулося.
У справі № 487/2191/17-ц, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, судами було встановлено, що позивачу не були запропоновані усі наявні на підприємстві вакансії, включаючи 15 відокремлених підрозділів ДП «Адміністрація морських портів України», у зв`язку з чим Верховний Суд погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо порушення відповідачем вимог статті
49-2 КЗпП України. Разом із тим, у справі, що переглядається, судами не встановлено, а позивачем не доведено наявність у відповідача вакантних посад, які не були запропоновані йому при звільненні.
У постанові від 16 січня 2018 року у справі № 761/3694/15-ц Верховний Суд, погоджуючись із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність порушення роботодавцем норм трудового законодавства при звільненні працівника, зробив висновок про те, що наявні вакантні посади не відповідали спеціальності та кваліфікації позивача, вимагали повної вищої економічної освіти, повної вищої юридичної освіти чи вищої, або середньої технічної освіти у сфері гідромеліорації та/або гідротехніки, саме у зв`язку із цим відповідач був позбавлений можливості запропонувати позивачу іншу вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю на підприємстві.
Колегія суддів наголошує, що при вирішенні питання про дотримання роботодавцем норм трудового законодавства при звільненні працівника з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату, суд у кожному конкретному випадку з урахуванням фактичних обставин справи встановлює наявність чи відсутність відповідних порушень при звільненні працівника.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що не зазначення постанови Верховного Суду чи номера справи не означає, що апеляційний суд розтлумачив і застосував норму права не у спосіб, визначений Верховним Судом.
Посилання касаційної скарги, спрямовані на необхідність скасування рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2020 року у цій справі,
не беруться до уваги, оскільки вказане судове рішення скасовано апеляційним судом, що свідчить про відсутність предмету оскарження в частині рішення суду першої інстанції.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не є підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК Українивиходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержанням норм процесуального права, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення,
а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , діючої в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. А. Калараш
А. І. Грушицький
Є. В. Петров
О. С. Ткачук
