КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 лютого 2021 року м. Київ
Унікальний номер справи № 756/7311/20
Апеляційне провадження № 22-ц/824/3146/2021
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.,
за участю секретаря - Гребнєва Є.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Луценко О.М., по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ», третя особа: директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» Стариченко Володимир Васильович про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу, -
в с т а н о в и в :
У червні 2020 року позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою, в якій просив суд поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» та стягнути з ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 травня 2020 року до дня поновлення на роботі та судові витрати (а.с. 1-3).
В обґрунтування позову зазначав, що працював на посаді заступника директора в ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» з 14 липня 2015 року. Вказував, що 03 квітня 2020 року йому надійшов лист з попередженням про скорочення, яке датоване 16 березня 2020 року. У попередженні було зазначено, що загальними зборами учасників (засновників) відповідача прийнято рішення про скорочення з посади заступника директора та про наявність Наказу № 1603/20-К від 16 березня 2020 року, відповідно до якого посада заступника директора підлягає скороченню відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України з 22 травня 2020 року та на даний момент у підприємстві відсутні вакантні посади, які б могли бути запропоновані позивачу для подальшого працевлаштування. Лист з попередженням було направлено роботодавцем 23 березня 2020 року, а вручено позивачу 03 квітня 2020 року, що свідчить про пропуск роботодавцем двомісячного терміну щодо персонального попередження працівника про наступне звільнення. Окрім того, ОСОБА_1 не було ознайомлено з наказом № 1603/20-К від 16 березня 2020 року «Про скорочення посади заступника директора». Зазначав, що відповідач здійснює затримку видачі трудової книжки та на кожну його вимогу він отримує необґрунтовану відмову.
У відзиві на позовну заяву директор ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» Стариченко В.В. просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Посилався на те, що відповідач здійснив усі передбачені законодавством дії щодо персонального попередження позивача про наступне вивільнення, було дотримано строк повідомлення про майбутнє вивільнення. Вказував, що 20 травня 2020 року позивача було повідомлено засобами телефонного зв`язку та надіслано електронною поштою копію підписаного наказу про його звільнення з 22 травня 2020 року, тому позивач був ознайомлений з наказом про звільнення. На виконання діючого законодавства 22 травня 2020 року позивачу на його рахунок було перераховано заробітну плату та компенсації відпустки при звільненні на загальну суму 147 023,44 грн. Звертав увагу на те, що відповідачем було дотримано вимоги трудового законодавства при звільненні позивача за скороченням штату та здійснено з позивачем повний розрахунок (а.с. 27-29).
Позивач подав до суду відповідь на відзив та зазначив, що з 16 березня 2020 року по 23 березня 2020 року роботодавець не вчиняв будь-яких дій, спрямованих на дотримання ст. 49-2 КЗпП України. Натомість голосове повідомлення по мобільному телефону про майбутнє звільнення не можна віднести до належного повідомлення, враховуючи що 16 березня 2020 року йому ніхто не телефонував з роботи (а.с. 48-49).
У відповідь директор ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» Стариченко В.В. подав до суду заперечення, в яких просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (а.с. 59-61).
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ», третя особа: директор ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» Стариченко В.В. про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу відмовлено (а.с. 83-88).
Не погодившись з рішенням районного суду, 11 листопада 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кураш Н.П. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю (а.с. 99-106).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що 03 квітня 2020 року позивачу надійшов лист від ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» з попередженням про скорочення, яке датоване 16 березня 2020 року, проте направлено поштою це попередження було лише 23 березня 2020 року. У попередженні про звільнення було зазначено, що посада позивача підлягає скороченню відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України з 22 травня 2020 року. Особисто під підпис роботодавець не ознайомлював позивача з наказом чи повідомленням про звільнення. Посилання відповідача на те, що позивача було попереджено про звільнення 16 березня 2020 року в телефонному режимі, про що було складено два акти про відмову ознайомитися з попередженням про скорочення, є недостовірними, оскільки позивачу з роботи у той день ніхто не дзвонив. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів, а саме виписки мобільного оператора про телефонні дзвінки позивача. Відповідачем не надані жодні докази, що дійсно було здійснено телефонні дзвінки позивачу 16 березня 2020 року, не надані звукозаписи розмов, роздруківки дзвінків з телефону роботодавця на телефон позивача. З наказом про звільнення позивач також не був ознайомлений та трудову книжку не отримував.
15 лютого 2020 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від директора ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» Стариченко В.В., у якому просив рішення суду залишити без змін, а скаргу без задоволення (а.с. 133-146).
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Нікіпелова К.Є. підтримала подану апеляційну скаргу.
Представники ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» - адвокат Кондратенко Т.В., адвокат Трофимов О.В., третя особа ОСОБА_2 заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення.
Позивач ОСОБА_1 до суду не прибув, був сповіщений належним чином про що у справі є докази, факт належного сповіщення позивача підтвердила його представник - адвокат Нікіпелова К.Є. про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (а.с. 127-132, 153-156).
Зважаючи на вимоги ч. 9 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд визнав повідомлення позивача належним, а його неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді заступника директора в ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» з 14 липня 2015 року.
13 березня 2020 року відбулися загальні збори учасників (засновників) ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ», на яких протоколом № 13/03/2020 було прийнято рішення про скорочення посади заступника директора ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» з 22 травня 2020 року (а.с. 30-31).
Наказом директора ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» ОСОБА_2 № 1603/20-К від 16 березня 2020 року було виведено з 22 травня 2020 року зі штатного розпису посаду заступника директора у кількості 1 штатна одиниця. Наказано не пізніше ніж за 2 місяці попередити ОСОБА_1 про можливе його можливе вивільнення та запропонувати вакантні посади (а.с. 32).
Згідно попередження про скорочення від 16 березня 2020 року заступнику директора ОСОБА_1 повідомлено про те, що було прийнято рішення про скорочення посади заступника директора. Відповідно до наказу № 1603/20-К від 16 березня 2020 року «Про скорочення посади заступника директора» 22 травня 2020 року посада підлягає скороченню на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Повідомлено про те, що на підприємстві відсутні вакантні посади, які б могли бути запропоновані для подальшого працевлаштування (а.с. 5, 33).
16 березня 2020 року було складено акт директором, юристом та начальником відділу персоналу ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» про відмову ОСОБА_1 ознайомлюватися з наказом «Про скорочення посади заступника директора» від 16 березня 2020 року та повідомленням про його скорочення. Зокрема після 18 год. 00 хв. юрист Трофимов О.В. зателефонував до ОСОБА_1 щодо питання підписання наказу про скорочення та отримання повідомлення, на що отримав відмову ОСОБА_1 від ознайомлення та отримання наказу (а.с. 34).
Також 16 березня 2020 року було складено акт директором, юристом та начальником відділу персоналу ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» про те, що ОСОБА_1 не з`явився для ознайомлення з попередженням про його скорочення. Зокрема після 18 год. 00 хв. юрист Трофимов О.В. зателефонував до ОСОБА_1 щодо питання підписання та отримання відповідного попередження, на що отримав відмову ОСОБА_1 (а.с. 35).
Наказом ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» № 2005/20-К від 20 травня 2020 року звільнено з 22 травня 2020 року за скороченням посади ОСОБА_1 заступника директора на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньої місячної заробітної плати відповідно до ст. 44 КЗпП України. Підстава: наказ № 1603/20-К від 16 березня 2020 року «Про скорочення посади заступника директора» (а.с. 38).
У матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 03 квітня 2020 року від ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» (а.с. 40).
З матеріалів справи вбачається, що 20 травня 2020 року на електронну адресу ОСОБА_1 було направлено наказ про звільнення з проханням ознайомитися та підписати його і направити скан-копію з підписом (а.с. 36).
01 червня 2020 року було повторно направлено повідомлення на електронну адресу ОСОБА_1 з проханням з`явитися на роботі з метою отримання наказу про звільнення та інших необхідних довідок (а.с. 37).
Згідно довідки ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» від 22 травня 2020 року, виданої ОСОБА_1 , йому було виплачено 141 327,01 грн. у травні 2020 року (а.с. 50).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Аналіз даної норми дає підстави дійти висновку про те, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, а саме: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених в цьому пункті цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).
Згідно з ч. 3 ст. 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).
За змістом ч. 1, 2 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Частиною 3 ст. 49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
За роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України у п. 19 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06 листопада 1992 року, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
В усіх випадках звільнення за п.1 ст.40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності. При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.
Порядок вивільнення працівників, закріплений КЗпП України, включає наступні вимоги, які повинні бути дотримано роботодавцем: строк попередження про наступне вивільнення (не пізніше ніж за два місяці до вивільнення) (ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України); врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством (ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України); пропонування працівникові іншої роботи на тому ж підприємстві, в установі, організації одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України); отримання згоди профспілкового комітету, членом якого є працівник (ст. 43); у разі, якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України).
За наданими до суду доказами у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема з 22 травня 2020 року скорочено посаду заступника директора товариства, яку обіймав позивач ОСОБА_1 та встановлено наявність інших вакантних посад, які б могли бути запропоновані позивачу (а.с. 30-33).
Відповідно до положень ст. 64 ГК України, підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Враховуючи викладене, апеляційний суд визнав неспроможними і відхилив доводи позивача про відсутність змін в організації праці, оскільки відбулось скорочення посади, яку обіймав позивач.
Матеріалами справи підтверджено, що про майбутнє звільнення позивача було попереджено повідомленням від 23 березня 2020 року на поштову адресу позивача, яке позивач отримав особисто під підпис у відділенні поштового зв`язку 03 квітня 2020 року (а.с. 39-41).
Посилання відповідача на попередження позивача ОСОБА_1 телефоном, про що складено відповідні акти від 16 березня 2020 року, з яких вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від підписання наказу про скорочення та отримання повідомлення, а також відмовився від підписання та отримання попередження про звільнення, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними та відхилив, врахувавши наступне.
На виконання вимог ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України позивача про наступне вивільнення персонально мало б бути попереджено не пізніше ніж за два місяці.
Позивач заперечував факт повідомлення і попередження його телефоном про наступне вивільнення, а відповідач не довів факту належного попередження позивача саме 16 березня 2020 року. Так в актах, складених працівниками відповідача 16 березня 2020 року не зафіксовано номер абонента, якому нібито дзвонив юрист ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» - Трофимов О.В. в присутності директора цього товариства - ОСОБА_2 та начальника відділу персоналу - Топольницької О.В .
Представник відповідача не надав до суду першої інстанції доказів здійснення вихідних дзвінків 16 березня 2020 року на телефонний номер позивача ОСОБА_1 . При цьому, у відповідь на адвокатський запит представника ОСОБА_1 - адвоката Кураш Н.Н. мобільним оператором ПрАТ «Київстар» було зазначено, що станом на 16 березня 2020 року телефонний номер НОМЕР_1 за ОСОБА_1 як абонентом не був зареєстрований, тому у компанії відсутні правові підстави для надання інформації, яка запитується (а.с. 78-80).
З огляду на те, що до суду не надано об`єктивних доказів належності телефонного номеру НОМЕР_1 ОСОБА_1 як абоненту, суд апеляційної інстанції відхилив клопотання представника позивача - адвоката Нікіпелової К.Є. про витребування і збір інформації за цим номером в рамках цієї цивільної справи.
За таких обставин доводи відповідача, з якими погодився і суд першої інстанції, про попередження позивача про майбутнє вивільнення телефоном з ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» 16 березня 2020 року є припущеннями, оскільки не підтверджені наявними у матеріалах справи доказами.
Врахувавши вищезазначене та з огляду на положення частини 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача про прийняття нових доказів, які не були ним заявлені для дослідження в районному суді.
Оскільки судом встановлено і сторони цього не заперечували, що письмове попередження про скорочення посади і наступне звільнення, позивач ОСОБА_1 отримав 03 квітня 2020 року, звільнення останнього з роботи наказом відповідача з 22 травня 2020 року свідчить про не дотримання відповідачем положень ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України.
За роз`ясненнями, що містяться у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із подальшими змінами), при недодержанні строку попередження працівника про звільнення, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.
Вказане є підставою для зміни судом дати звільнення позивача з 22 травня 2020 року на 03 червня 2020 року, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.
За довідкою відповідача ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» від 22 травня 2020 року № 2205/02-002 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за повні календарні місяці, що передували звільненню, складала - 1466.67 грн. (30800 грн. заробітку за березень 2020 року + 30800 грн. за квітень 2020 року : 42 робочих дні) (а.с. 50).
Відповідно, на користь позивача з відповідача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 травня по 03 червня 2020 року в розмірі 11733 грн. 36 коп. (08 роб. дн. х 1466.67 грн. середньоденної заробітної плати), з утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів.
Посилання апелянта на те, що позивач не отримав наказ про звільнення з роботи та трудову книжку не можуть бути предметом дослідження у даній справі з огляду на заявлені позовні вимоги про поновлення на роботі та виплату у зв`язку з цим середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вимог про виплату середнього заробітку з зв`язку з затримкою видачі трудової книжки у цьому провадженні заявлено не було, тому суд це питання не розглядав.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення по суті заявленого позову.
Оскільки позов задоволено частково, відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд змінює розподіл судових витрат.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» у частині вимог про поновлення на роботі. На відповідача покладається судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який стягується на користь позивача в розмірі 840,80 грн. за розгляд справи судом першої інстанції та 1261,20 грн. (840,80 грн. х 150%) судового збору за розгляд справи апеляційним судом, сплата якого підтверджується квитанціями (а.с. 21, 98).
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16).
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Враховуючи ст. 28 Правил адвокатської етики необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.
Разом з позовом представник позивача - адвокат Кураш Н.П. подала до суду попередній розрахунок витрат на правничу допомогу разом з ордером на надання правничої допомоги ОСОБА_1 (а.с. 4).
У жовтні 2020 року представник позивача - адвокат Кураш Н.П. звернулася до суду з заявою, в якій просила покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 750,00 грн., до якої долучила договір про надання юридичних послуг від 15 травня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та АО «КН Перший юридичний офіс», акти приймання-передачі наданих послуг від 19 червня 2020 року, 13 жовтня 2020 року з детальним описом робіт, меморіальні ордери про сплату на рахунок адвокатського об`єднання коштів за надання правничої допомоги (а.с. 66-75, 93-95).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, дослідивши надані докази суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 7875,00 грн., оскільки розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.
Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. 367, п. 3 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2020 року - скасувати, ухвалити нове судове рішення
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково, змінити дату звільнення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) з посади заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» з 22 травня 2020 року на 03 червня 2020 року.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» (код ЄДРПОУ - 39689490) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) 11733 грн. 36 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23 травня по 03 червня 2020 року з утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 -відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» (код ЄДРПОУ - 39689490) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) 840 грн. 80 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 1261 грн. 20 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «РОМСАТ» (код ЄДРПОУ - 39689490) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) 7875 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанцій.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 19 лютого 2021 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
В.М. Ратнікова
О.В. Борисова
