ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/8847/19
провадження № 2/753/2338/21
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"02" лютого 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Сирбул О.Ф.
за участю секретаря - Лаптєвої Ю.М.
представників відповідача
ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
відповідача - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дрозд Наталії Володимирівни, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клітко Валентина Василівна, Департамент державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України, ОСОБА_8 , про визнання недійсним іпотечного договору та правочинів, припинення іпотеки та вилучення (скасування) записів про державну реєстрацію, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
У травні 2019 року ОСОБА_5 (далі по тексту-позивач, ОСОБА_5 ) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту-відповідач 1, ОСОБА_1 ), ОСОБА_6 (далі по тексту-відповідач 2, ОСОБА_6 ), ОСОБА_7 (далі по тексту-відповідач 3, ОСОБА_7 ), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дрозд Наталії Володимирівни (далі по тексту- відповідач 4, ПНКМНО Дрозд Н.В.), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клітко Валентина Василівна (далі по тексту-третя особа 1, ПНКМНО Клітко В.В.), Департамент державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України (далі по тексту-третя особа 2, Департамент державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України), ОСОБА_8 (далі по тексту-третя особа 3, ОСОБА_8 ), про визнання недійсним іпотечного договору та правочинів, припинення іпотеки та вилучення (скасування) записів про державну реєстрацію, зобов`язання вчинити дії.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що 23 жовтня 2012 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клітко Валентина Василівна посвідчила та зареєструвала у реєстрі за № 5370 довіреність (правочин), за якою позивач ОСОБА_9 , уповноважила ОСОБА_6 , представляти її інтереси перед третіми особами, в тому числі щодо управління та розпорядження, без дарування, всім рухомим та нерухомим майном позивача.
02 грудня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дрозд Наталія Володимирівна посвідчила та зареєструвала у реєстрі за № 1477 довіреність в порядку передоручення, за якою ОСОБА_6 , діючи від імені ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_7 , представляти інтереси позивача перед третіми особами, в тому числі щодо управління та розпорядження, без права дарування, всім рухомим та нерухомим майном позивача.
30 березня 2017 року між ОСОБА_1 , (Позикодавцем) та ОСОБА_6 (Позичальником) укладено у простій письмовій формі договір позики грошових коштів в сумі 2 133 000,00 грн. Відповідно до умов пункту 6 Договору позики Позичальник зобов`язувався в строк до 20 листопада 2017 року передати в іпотеку Позикодавцю будинок АДРЕСА_1 , з метою забезпечення виконання своїх зобов`язань за даним договором.
20 жовтня 2017 року приватний нотаріус КМНО Дрозд Н.В., посвідчила за зареєструвала у реєстрі за № 2040, Іпотечний договір, підписаний відповідачем-1 ОСОБА_1 (Іпотекодержатель) та відповідачем-3 ОСОБА_7 (представником Іпотекодавця), який діяв на підставі посвідченої 02.12.2016 приватним нотаріусом КМНО Дрозд Н.В. (Відповідач-4) довіреності, реєстровий № 1477.
Предметом іпотеки за вказаним Іпотечним договором сторони визначили - житловий будинок АДРЕСА_1 , який на праві власності належить позивачу- ОСОБА_10 .
Позивач вважає, що зазначені вище правочини: довіреність посвідчена 23.10.2012, реєстровий № 5370, приватним нотаріусом КМНО Клітко В.В.; довіреність посвідчена 02.12.2016, реєстровий № 1477, приватним нотаріусом КМНО Дрозд Н.В.; Іпотечний договір посвідчений 20.10.2017, реєстровий № 2040, приватним нотаріусом КМНО Дрозд Н.В. укладені сторонами та посвідчені нотаріально з порушенням вимог законодавства, без відома і згоди позивача (власника майна), з порушенням її прав, мають бути визнанні судом недійсними.
Крім того, оскільки позивач ОСОБА_9 постійно проживає закордоном, оспорюваний нею Іпотечний договір посвідчувався нотаріально та укладався (підписувався) сторонами 20.10.2017 без повідомлення, у відсутність, без запрошення, без відома власника майна - позивача, позивач не мала можливості отримати та ознайомитися із повним текстом (змістом) Іпотечного договору та документами, які були підставою для його нотаріального посвідчення, оспорювана позивачем довіреність від 23.10.2012 слугувала підставою для нотаріального посвідчення 20.10.2017 Іпотечного договору, оформлюючи та підписуючи 23.10.2012 оспорювану довіреність позивач не мала на меті та не уповноважувала ОСОБА_6 розпоряджатися належним їй нерухомим майном: житловим будинком АДРЕСА_1 та земельною ділянкою, на якій розташований і знаходиться зазначений будинок, площею 0,056 га, термін дії довіреності від 23.10.2012 закінчився 23.10.2017 (довіреність оформлювалась на п`ять років).
Таким чином, позивач про обтяження майна, що належить їй на праві власності, іпотекою та наявність Іпотечного договору дізналася випадково від свого представника.
Враховуючи обставини, що склалися, позивач пропустила строк позовної давності з поважних причин, що не залежали від її волі.
Позивач вважає, що строк звернення до суду із вказаними позовними вимогами підлягає поновленню.
У зв`язку із чим, позивач у позовних вимогах просила суд:
- поновити ОСОБА_10 пропущений з поважних причин строк звернення до суду з позовною заявою про визнання недійсною Довіреності, за якою ОСОБА_9 на представництво перед третіми особами від її імені, щодо управління та розпоряджання всім її рухомим та нерухомим майном, без права дарування, строком на 5 (п`ять) років, що посвідчена та зареєстрована у реєстрі за № 5370 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клітко Валентиною Василівною 23 жовтня 2012 року;
- визнати недійсною довіреність, за якою ОСОБА_9 уповноважила ОСОБА_6 на представництво перед третіми особами від її імені, щодо управління та розпоряджання всім її рухомим та нерухомим майном, без права дарування, строком на 5 (п`ять) років, що посвідчена та зареєстрована у реєстрі за № 5370 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клітко Валентиною Василівною 23 жовтня 2012 року;
- визнати недійсною довіреність, видану у порядку передоручення, за якою ОСОБА_6 , діючи від імені ОСОБА_5 , уповноважив ОСОБА_7 , на представництво перед третіми особами від її імені, щодо управління та розпоряджання всім її рухомим та В нерухомим майном, без права дарування, що посвідчена та зареєстрована у реєстрі за № 1477 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дрозд Наталією Володимирівною 02 грудня 2016 року;
- визнати недійсним та припинити іпотеку за Іпотечним договором, який укладений, підписаний та нотаріально посвідчений 20.10.2017 між громадянином ОСОБА_1 - Іпотекодержателем, з однієї сторони, та громадянкою України ОСОБА_11 - Іпотекодавцем, та майновий поручитель ОСОБА_6 , підписаний представником за довіреністю ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дрозд Наталією Володимирівною 20 жовтня 2017 року за № 2040, за яким предметом іпотеки визначено житловий будинок АДРЕСА_1 ;
- зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дрозд Наталію Володимирівну вилучити (скасувати) запис № 22943202 про державну реєстрацію заборони на нерухоме майно, припинити обтяження та вилучити запис №22943757 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про обтяження іпотекою нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_10 , а саме, житлового будинку АДРЕСА_1 , що були накладені, внесені та зареєстровані на підставі Іпотечного договору від 20.10.2017 за р. № 2040.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23.05.2019 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 06.06.2019 у якості забезпечення позову накладено арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_5 на праві приватної власності.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14.07.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
У судове засідання представник позивача не з`явився, про розгляд справи повідомлений у встановленому законом порядку, надіслав до суду заяву про розгляд справи у відсутність позивача та її представника позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
Представники відповідача 1 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували, просили відмовити у їх задоволенні у зв`язку з їх необгрунтованістю, з підстав викладених у відзиві на позов, який долучено до матеріалів справи.
Крім того, просили застосувати строки позовної давності щодо оскарження довіреності посвідченої 23.10.2012 приватним нотаріусом КМНО Клітко В.В.
Відповідач 2 ОСОБА_6 у судові засідання не з`являвся, надіслав до суду відзив на позов, у якому позовні вимоги визнав у повному обсязі.
Відповідач 3 ОСОБА_7 у судові засідання не з`являвся, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся судом у встановленому законом порядку, відзиву на позов від нього до суду не надходило.
Відповідач 4 ПНКМНО Дрозд Н.В. у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила відмовити у їх задоволенні, з підстав викладених у відзиві, який долучено до матеріалів справи.
Третя особа 1 ПНКМНО ОСОБА_12 у судові засідання не з`являлась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась судом у встановленому законом порядку, від неї у матерілах справи місяться письмові заперечення на позовну заяву.
Третя особа 2 Департамент державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України, свого представника до суду не направив, від нього до суду надійшли письмові пояснення на позов, у яких просив винести законне та обгрунтоване рішення.
Третя особа 3 ОСОБА_8 у судові засідання не з`являвся, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся судом у встановленому законом порядку, відзиву на позов від нього до суду не надходило.
Згідно ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явились в судове засідання без поважних причин.
Відповідно до ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З урахуванням викладеного суд вважає за можливе розглянути справу без участі не з`явившихся осіб.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).
Суд, вислухавши пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
23 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клітко В.В. посвідчено та зареєстровано у реєстрі за № 5370 довіреність ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_6 .
Зазначеною довіреністю позивач ОСОБА_9 уповноважила ОСОБА_6 , представляти її інтереси перед третіми особами, в тому числі управляти та розпоряджатись, без дарування, всім рухомим та нерухомим майном, в цілому чи в будь-якій частині (продавати, міняти, здавати та брати оренду, позичку, заставу, надавати в іпотеку, в тому числі виступати майновим поручителем, укладати договір конкретного користування, договір довічного утримання тощо), з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилось.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Статтею 244 Цивільного кодексу України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Відповідно до ч. 1 ст. 245 Цивільного кодексу України, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
Позивач вважає, що вказана довіреність підлягає визнанню недійсною, оскільки при її оформленні були порушені вимоги законодавства передбачені для її оформлення, а саме: - в тексті довіреності відсутній реєстраційний номер облікової картки платника податків позивачки (довірителя) ОСОБА_5 - в тексті довіреності, виданої на вчинення правочинів, щодо розпорядження майном не вказано по-батькові позивачки (довірителя) ОСОБА_5 , а також не зазначено місце складання (підписання) довіреності, що вказується за адресою робочого місця нотаріуса; - у тексті довіреності відсутній опис майна достатній для його ідентифікації (повна назва, призначення, адреса, площа, та інші) на яке поширюються повноваження представника щодо управління та розпорядження останнім; - при підготовці та оформленні документа на комп`ютері нотаріусом використано шрифт розміром 9 друкарських пунктів, що призвело до поганої читабельності тексту довіреності, неправильного розуміння її змісту, зокрема обставин, що мають істотне і значення для вчинення довіреності; - довіреність видана та посвідчена без отримання письмової нотаріальної згоди чоловіка позивача ОСОБА_8 як співвласника спільного майна подружжя; при підписанні вказаної довіреності не було вільного волевиявлення позивача на те, щоб довірити ОСОБА_6 від її імені передати в іпотеку власний житловий будинок та земельну ділянку, на якій він розташований.
Таким чином, позивач стверджує, що текст (зміст) цієї довіреності суперечить вимогам законодавства та обговореним сторонами у попередній домовленості (договорі) обставинам, які мають істотне значення для здійснення представництва за домовленістю, та для реального настання правових наслідків, що обумовлені попередньою усною домовленістю (договором) між довірителем - позивачем та уповноваженим представником-відповідачем-2.
Так як, між позивачем та відповідачем-2 не було укладено у письмовій формі договору, на виконання якого видана дана довіреність, позивач стверджує, що сторонами не було досягнуто згоди з усіх істотних умов за попередньою домовленість, а також, що зміст довіреності не відповідає умовам попередньої домовленості між сторонами, що тягне за собою недійсність довіреності (правочину), так як:
-зміст правочину суперечить ЦК України (статтям 203, 209, 215 ЦК України), іншим актам цивільного законодавства (частина перша статті 203 ЦК України);
- волевиявлення учасника правочину не відповідає його внутрішній волі, так як із тексту (змісту) довіреності важко зрозуміти якого саме майна стосуються повноваження представника, за відсутності його опису (частина третя статті 203 ЦК України);
-правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що умовлені ним-позивач не мала на меті передати в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно.
Однак, зазначені твердження позивача не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні з огляду на наступні обставини.
Відповідно до ст. 43 Закону України «Про нотаріат» не допускається вчинення нотаріальної дії у разі відсутності осіб-її учасників або їх уповноважених представників.
При вчиненні нотаріальної дії нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії.
Встановлення особи здійснюється за паспортом громадянина України або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, національний паспорт іноземця або документ, що його змінює, посвідчення інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи). Посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи, не можуть бути використані громадянином України для встановлення його особи під час укладення правочинів.
Як вбачається з матеріалів справи, особу ОСОБА_5 у відповідності до вимог Закону України «Про нотаріат» встановлено за паспортом громадянина України для виїзду за кордон, оскільки ОСОБА_9 виїхала на постійне місце проживання до Федеративної Республіки Німеччина та прийнята на облік в Генконсульстві України в Мюнхені 11.07.1995, про що вказують відповідні відмітки у вищезазначеному паспорті), у зв`язку з чим у ОСОБА_13 вилучено паспорт громадянина України, який використовується громадянами України в межах України та в якому було зазначено прізвище, ім`я, по-батькові.
Тобто позивач на день звернення до приватного нотаріуса за посвідченням довіреності мала тільки паспорт громадянина України для виїзду за кордон, в якому зазначається прізвище та ім`я і не зазначається по-батькові.
При вчинення нотаріальної дії нотаріус встановлює особу за вищезазначеними документами і в текстах нотаріально посвідчених документів зазначається прізвище, ім`я, по-батькові (за наявності) саме так, як вони визначені в цих документах. У паспорті громадянина України для виїзду за кордон не зазначено по-батькові, тому і в довіреності зазначено ОСОБА_9 .
У позовній заяві позивач посилається на те, що, що в довіреності не зазначено місце її складання (підписання), оскільки позивач вважає що місце вчинення нотаріальної дії і адреса розташування робочого місця нотаріуса це одне і те саме.
Однак суд не може погодитись з огляду на те, що адреса розташування робочого місця нотаріуса зазначається в реєстраційному посвідченні про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності, яке видається Управліннями юстиції, це є адресою із зазначенням міста, вулиці, будинку, квартири, офісу.
Тоді як, місце вчинення нотаріальної дії є відмінними ніж адреса та визначення місця вчинення нотаріальної дії зазначено в главі 1. Розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі - Порядок).
Згідно п. 1. глави 1. Розділу І Порядку: «Глава 1. Місце вчинення нотаріальної дії п. 1. Нотаріальні дії можуть вчинюватися будь-яким нотаріусом на всій території України, за винятком обмежень у праві вчинення нотаріальних дій, установлених ст.ст. 9, 53, 55, 60, 66, 72, 73, 94 Закону України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України.
Так, статтею 55 Закону України „Про нотаріат" визначено, що посвідчення і правочинів щодо відчуження, іпотеки житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, а також правочинів щодо відчуження, застави транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.» (тобто місцем вчинення нотаріальної дії згідно ст. 55 Закону України „Про нотаріат" є місцезнаходження майна або місцезнаходження (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину), згідно ст. 60 Закону України „Про нотаріат": «Нотаріус за місцем відкриття спадщини вживає заходів до охорони спадкового майна» (тобто місцем вчинення нотаріальної дії згідно ст. 60 Закону України „Про нотаріат" є місце відкриття спадщини), згідно ст. 66 Закону України „Про нотаріат" «На майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, нотаріусом або в сільських населених пунктах - посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину.» (тобто місцем вчинення нотаріальної дії згідно ст. 66 Закону України „Про нотаріат" є місцем відкриття спадщини) і т.п.
В додатку 25 до Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 22.12.2010 року № 3253/5, є форми свідоцтв, що посвідчують нотаріуси, форми посвідчувальних написів, які нотаріуси використовують при вчинені будь-якої нотаріальної дії (як зразок додається Форма № 1, Форма № 26, Форма № 57) і тексти всіх зазначених у вищезазначеному додатку документів, як і посвідчувальних написів, починаються з місця вчинення нотаріальної дії (Місто (село, селище, район, область (Автономна Республіка Крим), Україна), тобто зазначається тільки населений пункт, а не адреса розташування робочого місця нотаріуса з зазначенням вулиці, будинку, квартири, офісу.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної довіреності від 23.10.2012 у ній чітко вказано місце її вчинення - місто Київ.
Відповідно до п.п. 2, 3 Розділу І Глави І вказаного Порядку нотаріальні дії вчиняються у приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли фізична особа не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваного правочину, такі нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах нотаріального округу. Якщо нотаріальна дія вчинюється поза приміщенням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приміщенням, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса, у посвідчувальному написі та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій зазначається місце вчинення нотаріальної дїі (удома, у лікарні, за місцезнаходженням юридичної особи тощо) із зазначенням адреси, а також причин, з яких нотаріальна дія була вчинена поза вказаними приміщеннями. Запис про вчинення нотаріальної дії поза приміщенням державної нотаріальної контори, державного нотаріального ар приміщенням, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса, заноситься до Журналу (книги обліку викликів нотаріуса за межі державної нотаріальної контори, державного нотаріального архів робочого місця (контори) приватного нотаріуса згідно з додатком 14 до Правил ведення нотаріальної діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 325 зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 23 грудня 2010 року за № 1318/18613 (із змінами).
Діюче законодавство вимагає вказувати адресу вчинення нотаріальної дії в посвідчувальному написі лише у випадку, коли нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням нотаріальної контори приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса.
Однак, у матеріалах справи відсутні будь докази, які вказували б на те, що посвідчення довіреності від 23.10.2012 вчинялося у приміщенням, яке є робочим місцем приватного нотаріуса Клітко В.В., а тому довіреність у час зазначення місця її посвідчення у повній мірі відповідає вимогам Порядку вчинення нотаріальних нотаріусами України.
Посилання позивача про порушення нотаріусом п. 5.9 розділу V Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5 (далі - Правил) щодо недотримання розміру шрифту 12-14 друкарських пунктів також не заслуговують на увагу.
У пункті 5.9. Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5, зазначається: «Текст документа виготовляється за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. При підготовці документа на комп`ютері рекомендовано використовувати шрифти розміром 12-14 друкарських пунктів і гарнітуру Times New Roman», тобто шрифт розміром 12-14 носить рекомендаційний характер та не є обов`язковим, а тому її недотримання не може бути підставою визнання довіреності такою, що не відповідає вимогам діючого законодавства.
Крім того у ході розгляду справи позивачем не доведено жодним належними та допустимими доказами про те, що позивачу було важко повністю вичитати та зрозуміти текст (зміст) довіреності виконаний шрифтом, що відповідає 9 друкарським пунктам, що призвело до неправильного розуміння обставин, що мають істотне значення для вчинення довіреності.
Так, використання іншого ніж рекомендований розміру друкарського шрифту жодним чином не змінює змісту документу інформацію яка у ньому викладена. Крім того, використання іншого ніж рекомендований розміру шрифту не впливає на інформацію яку викладено у довіреності стисло, грамотно, зрозуміло, без повторень закреслень, як цього вимагають Правила.
Як встановлено судом ОСОБА_14 є громадянкою України, але з 11.07.1995 постійно проживає у Федеративній Республіці Німеччина та прийнята на облік в Генконсульстві України в Мюнхені, про що є відмітки в її паспорті громадянина України для виїзду за кордон, проставлені Генконсульством України в ОСОБА_15 .
Позивач до дня посвідчення довіреності 23.10.2012 не отримувала реєстраційний номер облікової картки платника податків, що підтверджується листом ГУ ДФС у м. Києві від 16.05.2019 на адвокатський запит ОСОБА_16 , в якому зазначено, що картку платника податків було отримано ОСОБА_17 23.10.2012 в ГУ ДФС у м. Києві.
Як вбачається з письмових пояснень вказаних у відзиві приватного нотаріуса КМНО Клітко В.В. ОСОБА_14 в день посвідчення довіреності 23.10.2012 надала нотаріусу свій паспорт громадянина України для виїзду за кордон проте повідомила про те, що вона постійно проживає в Федеративній Республіці Німеччина, про що свідчать відмітки в її паспорті, що реєстраційний номер облікової картки платника податків вона не отримувала (реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_14 отримала вже після посвідчення довіреності), що найближчим часом вона повертається до Федеративної Республіки Німеччина і має намір посвідчити довіреність, в тому числі надавши в довіреності представнику повноваження щодо отримання реєстраційного номеру облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків.
У Першому ж пункті довіреності щодо повноважень представника зазначено повноваження щодо отримання реєстраційного номеру облікової картки платника податків: «бути моїм представником в податкових органах України з питання проведення реєстрації фізичної особи - платника податків, подання повідомлення про унесення змін та уточнення даних до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та отримання у зв`язку з цим відповідних документів, дублікатів документів, з правом внесення до паспорта громадянина України даних про реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, з правом отримання будь-якої інформації, документів з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, в тому числі картки платника податків.» - це з тексту довіреності.
При відсутності в змісті довіреності реєстраційного номеру облікової картки платника податків на думку суду не можна вважати, що відсутність реєстраційного номеру облікової картки платника податків суперечить актам цивільного законодавства, оскільки для цього треба, щоб в довіреності був якийсь зміст, що суперечить законодавству, а такого змісту в довіреності немає.
Посилання позивача про те, що на момент видачі довіреності ОСОБА_14 не була власником майна яке в подальшому було передано у іпотеку не відповідають дійсності, оскільки як вбачається з матеріалів справи, на момент видачі довіреності ОСОБА_17 вона вже була власником земельної ділянки АДРЕСА_2 площею 0,0560 га та садового будинку АДРЕСА_2 на підставі ухвали суду від 15.10.2002 про затвердження мирової угоди про розподіл спадкового майна.
У частині доводів позивача про відсутність згоди чоловіка ОСОБА_13 - ОСОБА_6 як співвласника спільного майна подружжя на вчинення довіреності слід зазначити, що довіреність видавалася лише щодо майна ОСОБА_13 , а не майна, яке належить іншій особі або перебуває у спільній власності
ОСОБА_18 ділянка АДРЕСА_1 у садовому товаристві «Озерне» Нижні сади-2 Харківського району м. Києва площею 0,0560 га та садовий будинок АДРЕСА_2 набуті ОСОБА_17 на підставі мирової угоди про розподіл спадкового майна від 15.10.2002, затвердженої ухвалою суду від 15.10.2002.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Таким чином, земельна ділянка АДРЕСА_2 площею 0,0560 га та садовий будинок АДРЕСА_2 є особистою приватною власністю ОСОБА_13 , а тому згода її чоловіка ОСОБА_6 на будь-які правочини щодо володіння, користування та розпорядження вказаним майном не потрібна.
Підпунктом 4.2. пункту 4 Глави 1 Розділу ІІ Порядку передбачено, що при посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо документ, що посвідчує право власності, оформлений на ім`я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена, тобто згода іншого подружжя вимагається при посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя.
Довіреність це правочин щодо представництва, а не правочин щодо розпорядження майном.
Згідно п. 3 ст. 244 ЦК України, визначено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Правочином щодо розпорядження майном буде укладений представником (після видачі довіреності) на підставі виданої довіреності правочин щодо розпорядження майном, наприклад, договір купівлі-продажу, іпотечний договір тощо.
При посвідчені правочинів договорів, а не довіреностей, щодо розпорядження спільним майном, нотаріус вимагає згоду іншого подружжя, яка має бути нотаріально засвідчена.
У підпункті 4.2 пункту 41 Глави І Розділу ІІ Порядку йдеться про правочин (договори) щодо розпорядження спільним майном подружжя, а не про посвідчення довіреностей на розпорядження майном.
З аналізу вказаних норм закону вбачається, що згоду іншого подружжя нотаріуси вимагають не при посвідченні довіреності на розпорядження, а при посвідченні договору щодо розпорядження майном.
Крім того, позивач серед іншого у позовній заяві вказує на те, що у змісті довіреності відсутня конкретика та визначення щодо об`єктів та/або предметів, яких стосується вчинення юридично значимих дій за довіреністю, а саме: достатній для ідентифікації опис нерухомого майна, повна назва, призначення, адреса, площа та інше.
Як вбачається зі змісту довіреності нотаріусам чітко визначено конкретні юридичні дії щодо управління та розпорядження всім майном, в тому числі рухомим та нерухомим, в цілому чи в будь-якій частці (продавати, міняти, здавати та брати в оренду, позичку, заставляти, надавати в іпотеку, в тому числі виступати майновим поручителем, укладати договір конкретного користування, договір довічного утримання тощо), з чого б воно не складалось і де б воно не знаходилось.
У довіреності чітко зазначено що можна продати майно, надавати майно в іпотеку, в тому числі виступати майновим поручителем.
В Главі 4 Розділу IІ Порядку визначено порядок посвідчення довіреностей, припинення та скасування довіреностей.
Також у вказаній Главі визначені певні вимоги до змісту довіреностей, серед яких немає опису майна.
За загальним правилом коли нотаріус посвідчує довіреності на розпорядження конкретно визначеним майном, в довіреності зазначається повна адреса об`єкту нерухомого майна, реєстраційний номер тощо.
Проте, Главою 4 Порядку та актами цивільного законодавства не заборонено громадянам видавати довіреності, як і складати заповіти, щодо всього їх майна, в тому числі нерухомого і рухомого, де б воно не було і з чого б воно не складалося, не конкретизуючи перелік всього нерухомого та всього рухомого майна, бо Цивільний кодекс України дає чітке поняття, що таке майно, в тому числі нерухомі та рухомі речі (Глава 13 ЦК України).
Під час розгляду справи представник позивача також серед іншого наполягав на тому, що позивач не мала наміру передати в іпотеку належне їй на праві власнослі нерухоме майно, а тому видана нею довіреність не відповідає її внутрішній волі.
Частиною 3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Посилання представника позивача на те, що довіреність не відповідала її дійсній волі не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду, оскільки з дослідженої в судовому засіданні довіреності вбачається, що по-перше позивач вказану Довіреність засвідчила власним підписом; по-друге, приватним нотаріусом КМНО Клітко В.В. роз`яснено ОСОБА_19 зміст ст.ст. 237, 240, 244 Цивільного кодексу України, ст.ст. 60, 65 Сімейного кодексу України.
Згідно ч. 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Виходячи з положень ст. 237 ЦК України суд вважає, що довіреність як документ, за яким здійснюється представництво, яке ґрунтується на договорі є правочином, оскільки в даному випадку присутня обов`язкова ознака правочину, встановлена ч. 1 ст. 202 ЦК України дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Оскільки довіреність, за якою здійснюється представництво, є правочином, вона повинна відповідати вимогам, встановленим законом, додержання яких є необхідним для їх чинності.
Згідно ч. 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчиниш письмовій формі, якщо він підписаний його стороною.
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК України).
Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (ч.ч. 1, 3 ст. 244 ЦК України).
Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (ч. 1 ст. 245 ЦК України).
Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу (ч.ч. 1-3 ст. 209 ЦК України).
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦПК України).
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч. 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ч. 1 ст. 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.
Судом встановлено, що наданим ст. 249 ЦК України правом, позивач не скористалась, спірна довіреність останньою не відкликалась та не скасовувалась, до приватного нотаріуса позивач не зверталась.
У судовому засіданні не встановлено тих підстав, що передбачені законом, для визнання довіреності недійсною, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що довіреність від 23.10.2012, що видана від імені ОСОБА_5 , якою вона уповноважила ОСОБА_6 на представництво перед третіми особами від її імені, щодо управління та розпоряджання всім її рухомим та нерухомим майном, без права дарування, строком на 5 (п`ять) років, що посвідчена та зареєстрована у реєстрі за № 5370 ПНКМНО ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, а саме: волевиявлення учасника правочину є вільним і відповідало її внутрішній волі, правочин вчинений у формі, встановленій законом, спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, його зміст не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, видана позивачем при повному усвідомленні значення своїх дій, розумінні всіх обставин, які мають істотне значення.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивач не довела ті обставини на які посилалась як на підставу своїх позовних вимог, а тому у задоволенні позовних вимог і цій частині про визнання довіреності від 23.10.2012 недійсною слід відмовити.
02 грудня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дрозд Н.В. було посвідчено довіреність в порядку передоручення за реєстровим №1477, за якою ОСОБА_6 , діючи від імені ОСОБА_5 , на підставі довіреності, посвідченої 23 жовтня 2012 року Клітко В.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №5370, уповноважив ОСОБА_7 , розпоряджатися всім майном, в тому числі рухомим та нерухомим, в цілому чи в будь-якій частці (продавати, міняти, здавати та брати в оренду, позичку, заставляти, надавати в іпотеку, в тому числі виступати майновим поручителем, укладати договір конкретного користування, договір довічного утримання тощо), з чого б воно не складалось і де б воно не знаходилось.
Позивач вважає, що вказана довіреність підлягає визнанню недійсною, оскільки при її оформленні були порушені вимоги законодавства передбачені для її оформлення, а саме: - в тексті довіреності не вказано: місце її складання (підписання), (що вказується за адресою робочого місця нотаріуса); по батькові довірителя - позивача, громадянки України; місце проживання довірителя-позивача; - в тексті довіреності відсутній опис майна достатній для його ідентифікації (повна назва. призначення, адреса, площа, та інші) на яке поширюються повноваження ставника щодо управління та розпорядження останнім; - довіреність видана та посвідчена без отримання письмової нотаріальної згоди чоловіка позивача - ОСОБА_8 як власника спільного майна подружжя; - довіреність, видана в порядку передоручення має акцесорний характер, отже має бути визнана судом недійсною у зв`язку з недійсністю довіреності, посвідченої 23.10.2012, № 5370, приватним нотаріусом КМНО Клітко В.В.
Крім того, позивач в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що довіреність у порядку передоручення, була видана уповноваженим представником позивача - ОСОБА_6 третій особі ОСОБА_7 для оформлення майнового поручительства за своїм грошовим зобов`язанням, в чому вбачається беззаперечна наявність власного інтересу.
Відтак, за основним дорученням (довіреністю) уповноважений представник не мав права вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах.
Дії представника, щодо видачі довіреності, в порядку передоручення від 02.12.2016 за №1477 на ім`я ОСОБА_7 та передачі в іпотеку належного ОСОБА_10 на праві власності нерухомого майна, позивачем та її чоловіком не схвалені та не відповідають їх внутрішньому волевиявленню.
Більш того, є підстави вважати, що видача ОСОБА_6 довіреності ОСОБА_7 у порядку передоручення з подальшим укладенням останнім від імені ОСОБА_5 Іпотечного договору є результатом зловмисної домовленості, наслідком якої є вчинення правочину, а саме Іпотечного договору, що, згідно з частиною першою статті 232 ЦК України, визнається судом недійсним.
На користь наявності зловмисної домовленості свідчить і той факт, що за домовленістю сторін вартість нерухомого майна, що є предметом іпотеки за Іпотечним ; договором встановлена у розмірі 90 000,00 грн (дев`яносто тисяч гривень 00 копійок), що є значно нижчою ніж ринкові ціни, які існували на той момент часу, коли було укладено Іпотечний договір.
Враховуючи, що ОСОБА_6 , діючи від свого імені, зобов`язався розпорядитися майном, яке йому не належить, у власних інтересах і на свій розсуд, позивач вважає таке положення договору прямим доказом наявності умислу, щодо вчинення в подальшому її представником ОСОБА_6 правочину (довіреності у порядку передоручення) від імені позивача, з метою приховання тих юридичних наслідків, настання яких він дійсно прагнув.
Таким чином, відповідно до пункту 6 Договору позики ОСОБА_6 неправомірно (не будучи наділеним відповідними повноваженнями) зобов`язувався передати в іпотеку, для забезпечення свого власного грошового зобов`язання, майно, що належить на праві власності ОСОБА_10 , діючи від її імені у власних Інтересах, що призвело до порушення законних прав та інтересів позивача, шляхом неправомірного обтяження іпотекою її майна.
Також, при вчиненні довіреності в порядку передоручення нотаріус роз`яснює положення статті 240 ЦК України, якою встановлено, що представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передано відповідні повноваження (замісника).
Проте, позивач стверджує, що ОСОБА_6 не повідомляв її про передачу повноважень ОСОБА_7 , чого вимагає вищезазначена норма закону.
З огляду на обставини що склались, позивач дії ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , вважає неправомірними та такими, що вчинені за відсутності належних та законних на те підстав (повноважень), а також вважає основну довіреність, вчинену від її імені на ім`я ОСОБА_6 23.10.2012 (№ 5370), та довіреність, що вчинена в порядку передоручення ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_7 від імені позивача 02.12.2016 (№ 1477), такими, що вчинені з порушенням законодавства, а також недотримання і порушення норм законодавства приватними нотаріусами Київського міського нотаріального округу Дрозд Н.В. та ОСОБА_12 під час вчинення нотаріальних дій, які ставляться до посвідчення вищезгаданих довіреностей.
Однак, зазначені твердження позивача не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні з огляду на наступні обставини.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, представник позивача у позові посилається на те, що довіреність від 02.12.2016 не містить всіх необхідних даних, а саме: у довіреності не зазначено по батькові довірителя, не зазначено місце проживання довірителя.
Проте, судом досліджено зміст довіреності від 02.12.2016 на відповідність вищевказаного Порядку та враховано те, що дана довіреність видана в порядку передоручення, а відповідно до п. 5,6 Глави 4 Розділу II Порядку у довіреності, виданій у порядку передоручення, мають бути вказані дата і місце посвідчення основної довіреності, та реєстровий номер, найменування нотаріального округу, прізвище, ім`я та по батькові нотаріуса, який її посвідчив, прізвище, ім`я, по батькові і місце проживання особи, якій видана основна довіреність, і особи, якій вона передоручає свої повноваження.
Довірителем за даною довіреністю є саме ОСОБА_6 , а з тексту довіреності вбачається, що вона містить як по-батькові довірителя ( ОСОБА_6 ), так і місце його реєстрації (проживання).
Крім того, як встановлено судом раніше ОСОБА_14 є громадянкою України, але з 11.07.1995 постійно проживає у Федеративній Республіці Німеччина та прийнята на облік в Генконсульстві України в Мюнхені, про що є відмітки в її паспорті громадянина України для виїзду за кордон, проставлені Генконсульством України в ОСОБА_15 .
У свою чергу, позивач на день звернення до приватного нотаріуса за посвідченням довіреності мала тільки паспорт громадянина України для виїзду за кордон, в якому зазначається прізвище та ім`я і не зазначається по-батькові.
У паспорті громадянина України для виїзду за кордон не зазначено по-батькові, тому нотаріусом при складанні довіреності зазначено ОСОБА_9 .
Твердження позивача проте, що у довіреності від 02.12.2016 не зазначено місце її складення підписання), що вказується за робочою адресою нотаріуса, чим порушено вимоги п. 2.5 глави 4 розділу II Порядку також не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки вказаним Порядком визначено, що у тексті довіреності мають бути зазначені місце і дата її складання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне найменування для юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження - для юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посади, які вони займають.
Так, у довіреності від 02.12.2016 вказано місце її вчинення - місто Київ.
Крім того, відповідно до п.п. 2,3 Розділу І глави 1 Порядку, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли фізична особа не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваного правочину, такі нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах нотаріального округу.
Якщо нотаріальна дія вчинюється поза приміщенням державної нотаріальне контори, державного нотаріального архіву, приміщенням, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса, у посвідчувальному написі та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій зазначається місцем вчинення нотаріальної дії (удома, у лікарні, за місцезнаходженням юридичної особи тощо) із зазначення адреси, а також причин, з яких нотаріальна дія була вчинена поза вказаними приміщеннями. Запис про вчинення нотаріальної дії поза приміщенням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приміщенням, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса, заноситься до Журналу (книги) обліку викликів нотаріуса за межі державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву чи робочого місця (контори) приватного нотаріуса згідно з додатком 14 до Правил веденні нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 23 грудня 2010 року за № 1318/18613 (зі змінами).
Таким чином, діюче законодавство вимагає вказувати адресу вчинення нотаріальної дії і посвідчувальному написі лише у випадку, коли нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням нотаріальної контори, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса.
Тоді як, матеріалах справи відсутні будь-які докази, які вказували б на те, що посвідчення довіреності від 02.12.2016 вчинялося поза приміщенням, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, а тому довіреність у частині зазначення місця її посвідчення у повній мірі відповідає вимогам Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Пунктом 2 Розділу II глави 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України
затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 встановлено вимоги до змісту довіреності.
Зокрема п.п. 2.1 зазначено, що у довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити представнику. Дії, які належить вчинити представнику, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Підпунктом 2.4. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України зазначено, що у
довіреності на укладання договору дарування обов`язково зазначаються прізвище, ім`я, по-батькові або повне найменування обдаровуваного. У разі невиконання такої умови довіреність є нікчемною.
У тексті довіреності мають бути зазначені місце і дата її складання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне найменування для юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження - для юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посади, які вони займають. У довіреностях, що видаються на вчинення правочинів щодо розпорядження майном, також
зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків довірителя (податковий номер).
У довіреностях, виданих на ім`я адвокатів, можуть зазначатися їх статус та членство в адвокатському об`єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об`єднання) (п.п. 2.5 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
Твердження позивача про відсутність у довіреності від 02.12.2016 опису майна, достатнього для його ідентифікації на яке розповсюджуються повноваження представника не заслуговують на увагу, оскільки діючим на момент посвідчення довіреності від 02.12.2016 вказаним Порядком не встановлено вимоги до змісту довіреності, як визначення опису майна, достатнього для його ідентифікації на яке поширюються повноваження представника, при визначенні змісту довіреності.
Відповідно до п. 5 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України яким визначено правила посвідчення довіреності, виданої в порядку передоручення визначено, що довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основної довіреності, у якій застережене право на передоручення, або після подання доказів того, що представник за основною довіреністю примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність.
У довіреності, виданій у порядку передоручення, мають бути вказані дата і місце посвідчення основної довіреності, та реєстровий номер, найменування нотаріального округу, прізвище, ім`я та по-батькові нотаріуса, який її посвідчив, прізвище, ім`я, по батькові і місце проживання особи, якій видана основна довіреність, і особи, якій вона передоручає свої повноваження, (п.п, 5.6. Порядку).
Також, 20 жовтня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Дрозд Н.В., посвідчено Іпотечний договір, укладений між відповідачем-1 ОСОБА_1 (Іпотекодержатель) та відповідачем-3 ОСОБА_7 (представником Іпотекодавця), який діяв на підставі посвідченої 02.12.2016 приватним нотаріусом КМНО Дрозд Н.В. (Відповідач-4) довіреності, реєстровий № 1477.
Як встановлено судом вище, зазначене майно, яке є предметом Іпотечного договору належить Іпотекодавцю є особистою приватною власністю ОСОБА_5 , оскільки набуте в порядку спадкування, а тому з огляду на вимоги законодавства згода подружжя для розпорядження зазначеним житловим будинком при визначенні порядку посвідчення довіреності в порядку передоручення не є обов`язковою.
Твердження позивача про те, що довіреність в порядку для оформлення майнового поручительства за грошовими зобов`язання ОСОБА_6 тобто у власних інтересах, а також з перевищенням повноважень на думу суду не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи.
Так, позивач стверджує, що довіреність в порядку передоручення від 02.12.2016 видана для вчинення конкретного правочину - договору забезпечення грошових зобов`язань поручителя, зокрема грошових зобов`язань за договором позики грошових коштів укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 та відповідно іпотечного договору укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_20 .
Як вбачається зі змісту доручення від 02.12.2016 вона видана в порядку передоручення за дорученням від 23.10.2012.
За дорученням від 02.12.2016 передано всі повноваження надані ОСОБА_6 за основною довіреністю від 23.10.2012.
При цьому, в довіреності від 02.12.2016 відсутні будь-які дані які б свідчили про те, що вона видавалась саме з метою вчинення правочину з майнового поручительства за грошовими зобов`язаннями ОСОБА_6 перед ОСОБА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи 30.03.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено договір позики грошових коштів. Згідно умов якого позикодавець передав у власність позичальника, а позичальник приймає у власність грошові кошти у сумі 2 133 000,00 грн., що складає еквівалент 79000,00 доларів США. Позичальник з метою забезпечення виконання своїх зобов`язань за даним договором приймає на себе обов`язок в строк до 20.11.2017 передати позикодавцю в іпотеку наступний об`єкт нерухомості, а саме будинок АДРЕСА_3 .
У випадку невиконання позичальником зобов`язання за даним договором позикодавець має права звернути стягнення на предмет іпотеки та за рахунок цього задовольнити свої вимоги стосовно погашення заборгованості позичальника.
Аналіз правовідносин та правочинів укладених в їх результаті свідчить про відсутність будь-яких доказів того, що довіреність в порядку передоручення видана ОСОБА_6 ОСОБА_7 від 02.12.2016 видавалася лише з метою оформлення майнового поручительства за грошовими зобов`язаннями ОСОБА_6 тобто у власних інтересах.
Як вбачається з матеріалів справи довіреність в порядку передоручення видана ОСОБА_6 02.12.2016.
Тобто на час видачі довіреності у 2016 році у ОСОБА_6 не було жодних грошових зобов`язань перед ОСОБА_1 оскільки, договір позики грошових коштів між ОСОБА_6 та ОСОБА_21 було укладено лише 30.03.2017, тобто після того, як було посвідчено оспорювану довіреність.
Видача довіреності в порядку передоручення від 02.12.2016 значно передує в часі правовим відносинам з виникнення грошових зобов`язань у ОСОБА_6 перед ОСОБА_1 та забезпечення таких грошових зобов`язань.
За таких обставин, твердження позивача про те, що довіреність в порядку передоручення від 02.12.2016 видана умисно, з метою вчинення правочину в інтересах повіреного ОСОБА_6 - забезпечення грошових зобов`язань не ґрунтується на матеріалах справи, адже на момент видачі вказано довіреності у ОСОБА_6 не існувало грошових зобов`язань на які посилається позивач.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем також не доведено обставини на які вона посилалась як на підставу своїх позовних вимог, а тому позовні вимоги у частині визнання довіреності від 02.12.2016 недійсною також не підлягають задоволенню.
Позивач звертаючись до суду із вказаним позовом вважає, що Іпотечний договір за реєстровим №2040, за яким ОСОБА_7 , діючи від імені ОСОБА_5 , на підставі довіреності в порядку передоручення за реєстровим №1477, передав в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1055969480363, слід також визнати недійсним, а іпотека припиненою, з огляду на те, що при його оформленні приватним нотаріусом були порушені вимоги законодавства передбачені для її оформлення, а саме: - предметом іпотеки визначено майно, яке не може бути відчужене, відсутня державна реєстрація земельної ділянки, на якій знаходиться нерухоме майно; - у договорі не зазначені усі істотні умови, а саме: повні прізвище, ім`я, та по по-батькові іпотекодавця - громадянки України; повний опис предмета іпотеки, достатній ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. Вольове призначення земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок. Кадастровий номер зазначено невірно;
- у тексті договору не зазначено посилання на видачу заставної або її відсутність;
- договір (правочин) вчинено представником позивача з перевищенням повноважень, що передбачені у тексті довіреності, так як у довіреності не було (зазначено достатній для ідентифікації опис майна, яким представник мав право управляти та розпоряджатися від імені позивача;
- позивачем не схвалено дії представника, що вчинені з перевищенням повноважень - підписання та укладення Іпотечного договору та обтяження нерухомого майна іпотекою;
-зміст договору не відповідає волевиявленню учасника правочину - чоловіка позивача (іншого власника (співвласника) майна та другого з подружжя), так як відсутня його письмова нотаріальна згода;
Також, позивач вважає що Іпотечний договір містить низку порушень істотних умов у розумінні статті 18 Закону України «Про іпотеку», а саме в тексті Іпотечного зговору нотаріусом:
-не зазначені повні прізвище, ім`я, та по батькові іпотекодавця - громадянки України;
-не зазначено повний опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер, цільове призначення земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення;
- не зазначено посилання на видачу заставної або її відсутність.
Проте суд не може визнати дане твердження позивача доведеним, з огляду на наступне.
Статтями 6, 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
Як вбачається зі змісту Іпотечного договору у ньому зазначені усі істотні умови, а саме: прізвища, ім`я та по-батькові: ОСОБА_9 , громадянка України, але виїхала на постійне місце проживання до Німеччини, (відмітка в паспорті про взяття на облік Генконсульстві України в ОСОБА_15 ІНФОРМАЦІЯ_2 ), тому в її паспорті громадянки України для виїзду закордон, як і в Картці платника податків немає по-батькові, а зазначено тільки прізвище та ім`я.
Опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення:
Так, Іпотечний договір від 20.10.2017 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_17 через представника ОСОБА_7 та посвідчений приватним нотаріусом Дрозд Н.В. укладений з метою забезпечення вимог ОСОБА_1 , що виникають з Договору позики грошових коштів від 30.03.2017 укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .
Згідно з п. 1.2 Іпотечного договору предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна: 1055969480363.
Абзацом 2 п. 1.2 Іпотечного договору визначено, що вказаний житловий будинок загальної площею 51,3 кв.м., житловою площею 19,4 кв.м. знаходиться на земельній ділянці площею 0,056 га кадастровий номер 8000000000:90:648:0007.
Пунктом 1.3. Іпотечного договору визначено, що Житловий будинок, що зазначений як предмет іпотеки належить ОСОБА_19 на підставі мирової угоди від 15.10.2002 та ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 15.10.2002. Право власності на предмет іпотеки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.10.2016, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 79903885 від 08.02.2017, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1055969480363.
За статтями 1 та 5 Закону України «Про іпотеку» застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється правилами, визначеними цим Законом. Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
Предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому.
Частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.
Як вбачається з Іпотечного договору, предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1 належить іпотекодавцю на праві власності і зареєстрований у встановленому порядку як окремий об`єкт права власності (п. 1.2, 1.3 Іпотечного договору); може бути відчужене іпотекодавцем (п. 1.4 Іпотечного договору).
Таким чином, судом встановлено нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна: 1055969480363 в повній мірі відповідає вимогам ст. 5 Закону України «Про іпотеку» та можу бути предметом іпотеки, а отже твердження позивача, що Іпотечний договір порушує вимоги ст. 5 Закону України «Про іпотеку» не ґрунтуються на діючому в Україні законодавстві.
Згідно приписів ст. 18 Закону України «Про іпотеку» Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови:
1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України;
2) зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання;
3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення;
4) посилання на видачу заставної або її відсутність.
Як видно зі змісту Іпотечного договору від 20.10.2017 у ньому зазначено прізвище та ім`я, місце проживання та реєстраційний номер облікової картки платника податків. Відсутність по-батькові в іпотечному договорі обґрунтовано тим, що паспортний документ та довіреність подана на підтвердження повноважень іпотекодавця не містять у собі по-батькові особи іпотекодавця.
На підтвердження вказаного факту також свідчать і інші матеріали справи.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що ані договір позивача з адвокатом, ні довіреність видана Труновою Е., посвідчена консулом Генерального консульства України в Мюнхені не містять по-батькові ОСОБА_13 , що у свою чергу може свідчити, що паспортний документ останньої не містить по-батькові.
Предметом Іпотечного договору є нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна: 1055969480363. Вказаний житловий будинок загальною площею 51,3 кв.м., житловою площею 19,4 кв.м. знаходиться на земельній ділянці площею 0,056 га, кадастровий номер 8000000000:90:648:0007.
Таким чином, Іпотечний договір містить повний опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер.
Твердження Позивача про відсутність у Іпотечному договорі посилання на видачу заставної або її відсутність взагалі також не заслуговує на увагу суду.
Згідно з п. 1.9 Іпотечного договору випуск (оформлення) заставної за цим договором не здійснюється.
Таким чином, Іпотечний договір від 20.10.2017 відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про іпотеку» та містить всі необхідні істотні умови.
Посилання позивача про те, що кадастровий номер 8000000000:90:648:0007 не відповідає кадастровому номеру жодної земельної ділянки, також судом оцінюється критично.
Довідка про результати пошуку на Публічній кадастровій карті (Додаток № 11) не може бути прийнята як належний та допустимий доказ, адже не є офіційним документом та не містить достовірної інформації.
На що вказує напис, який міститься у довідці, про те, що Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру здійснюються заходи із виправлення помилок.
Таким чином, посилання позивача на невідповідність Іпотечного договору вимогам ст.ст. 377, 638 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу є необґрунтованими.
Твердження позивача про те, що Іпотечний договір вчинено представником позивача з перевищенням повноважень не відповідає дійсності.
Згідно з довіреність виданою позивачем ОСОБА_6 23.10.2012, повноваження за якою в подальшому були передоручені ОСОБА_7 (довіреність від 02.12.2016 року), які на момент вчинення Іпотечного договору були чинними, ОСОБА_14 уповноважила ОСОБА_6 бути її представником управляти та розпоряджатися, без права дарування, всім її майном, у тому числі рухомим і нерухомим, в цілому чи в будь-якій частині (продавати, міняти, здавати та брати в оренду, позичку, заставу, надавати в іпотеку, в тому числі виступати майновим поручителем, укладати договір конкретного користування, договір довічного утримання тощо), з чого б воно не складалося і де б воно не перебувало.
Вказані обставини на думку суду свідчать, що як ОСОБА_6 , так і ОСОБА_7 не перевищили своїх повноважень за вказаними вище довіреностями, адже видаючи 23.10.2012 довіреність ОСОБА_6 на управління усім своїм майном, у тому числі рухомим і не рухомим з правом передачі у іпотеку тощо, позивачка усвідомлювала правову природу такого правочину та можливі наслідки для неї, а за таких обставин такі дії представника за дорученням не потребують схвалення, у відповідності до вимог ст. 241 Цивільного кодексу України.
Твердження позивача, про те, що Іпотечний договір не відповідає волевиявленню власника правочину - чоловіка позивачки (іншого співвласника майна та другого з подружжя, так як відсутня його письмова нотаріальна згода), також не можуть бути прийняті судом до уваги, з огляду на те, що як встановлено судом, нерухоме майно, що є предметом іпотеки, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна: 1055969480363 та знаходиться на земельній ділянці площею 0,056 га, кадастровий номер 8000000000:90:648:0007 є особистою приватною власністю ОСОБА_13 , а тому згода її чоловіка ОСОБА_6 на будь-які правочини щодо володіння, користування та розпорядження вказаним майном не потрібна.
З огляду на встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання недійсним та припинення іпотеки за Іпотечним договором від 20.10.2017, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_22 , посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Дрозд Н.В. не підлягають задоволенню з огляду на їх необґрунтованість та недоведенність.
Також, позивач серед іншого у позовних вимогах просив суд зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дрозд Наталію Володимирівну вилучити (скасувати) запис № 22943202 про державну реєстрацію заборони на нерухоме майно, припинити обтяження та вилучити запис №22943757 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про обтяження іпотекою нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_10 , а саме, житлового будинку АДРЕСА_1 , що були накладені, внесені та зареєстровані на підставі Іпотечного договору від 20.10.2017 за р. № 2040.
Пунктом 1.1 Іпотечного договору визначено, що цей договір укладений з метою забезпечення вимог ОСОБА_1 , що випливають з Договору позики грошових коштів від 30.03.2017 укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 за умовами якого останній зобов`язаний в порядку передбаченому Договором позики, повернути ОСОБА_1 не пізніше 1 грудня 2018 року, суму позики у розмірі 2 133 000,00 (два мільйони сто тридцять три тисячі) гривень.
Відповідно до ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України право застави припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.
У позовній заяві позивач посилається на те, що необхідно зобов`язати Відповідача-1, як іпотекодержателя за Іпотечним договором подати заяву до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно про припинення обтяження та скасування записів про таке обтяження, при цьому посилається на п. 1 ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України.
Так, Іпотечний договір від 20.10.2017 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_17 через представника ОСОБА_7 та посвідчений приватним нотаріусом Дрозд Н.В. укладений з меток забезпечення вимог ОСОБА_1 , що випливають з Договору позики грошових коштів від 30.03.201 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .
Таким чином, оскільки вимоги позову про визнання недійсним Іпотечного договору, який був укладений 20.10.2017 з метою забезпечення вимог ОСОБА_1 , що випливають з Договору позики грошових коштів від 30.03.201 укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 не підлягають судом задоволенню, так як встановлено у ході судового розгляду суму позики ОСОБА_1 ОСОБА_6 не повернуто, а тому суд не вбачає правових підстав для застосування вимог п. 1 ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України та задоволення позовної вимоги щодо вилучення (скасування) запису № 22943202 про державну реєстрацію заборони на нерухоме майно, припинення обтяження та вилучення запису №22943757 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про обтяження іпотекою нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_10 , а саме, житлового будинку АДРЕСА_1 .
Що стосується заяви відповідача 1 про застосування строків позовної давності щодо оскарження довіреності посвідченої 23.10.2012 приватним нотаріусом КМНО Клітко В.В., суд вважає за доцільне врахувати наступне.
Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Одночасно суд відзначає, що за змістом статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 367/2271/15-ц).
Враховуючи те, що судом встановлено необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_22 про визнання недійсною довіреності посвідченої 23.10.2012 приватним нотаріусом КМНО Клітко В.В., у даному випадку позовна давність не застосовується.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належність доказів предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення ст. 77 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які досліджені в судовому засіданні, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.
Враховуючи, що суд дійшов до висновків, щодо відмови у задоволенні позовних вимог, то з урахуванням положень статті 141 ЦПК України, відшкодування судового збору, у разі відмови у позові не підлягають.
Керуючись ст.ст. 4, 10, 12-13, 76-81, 133, 141, 200, 206, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
У задоволені позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дрозд Наталії Володимирівни, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клітко Валентина Василівна, Департамент державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України, ОСОБА_8 , про визнання недійсним іпотечного договору та правочинів, припинення іпотеки та вилучення (скасування) записів про державну реєстрацію, зобов`язання вчинити дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Суддя:
