Постанова Іменем України
07 червня 2023 року
м. Київ
справа № 753/8847/19
провадження № 61-7475св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дрозд Наталія Володимирівна,
треті особи: приватний нотаріуса Київського міського нотаріального округу Клітко Валентина Василівна, департамент державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України, ОСОБА_5 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Горбовий Володимир Анатолійович, і ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року в складі судді
Сирбул О. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня
2022 року в складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дрозд Н. В., треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клітко В. В., департамент державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України, ОСОБА_5 , про визнання недійсними іпотечного договору та правочинів, припинення іпотеки та вилучення (скасування) записів про державну реєстрацію, зобов`язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що приватний нотаріус Клітко В. В.
23 жовтня 2012 року посвідчила та зареєструвала у реєстрі за № 5370 довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 представляти
її інтереси перед третіми особами, зокрема, щодо управління та розпорядження без права дарування всім рухомим та нерухомим майном строком на п`ять років. Приватний нотаріус Дрозд Н. В. 02 грудня 2016 року посвідчила та зареєструвала у реєстрі за № 1477 довіреність у порядку передоручення, якою ОСОБА_3 , діючи від імені ОСОБА_1 , уповноважив ОСОБА_4 представляти інтереси позивача перед третіми особами, зокрема, щодо управління та розпорядження без права дарування всім її рухомим та нерухомим майном.
Відповідно до договору позики від 30 березня 2017 року ОСОБА_2 надав у борг ОСОБА_3 2 133 000 грн. Відповідно до пункту 6 договору позики позичальник зобов`язувався у строк до 20 листопада 2017 року передати в іпотеку позикодавцю будинок
АДРЕСА_1 з метою забезпечення виконання своїх зобов`язань за цим договором.
Приватний нотаріус Дрозд Н. В. 20 жовтня 2017 року посвідчила та зареєструвала у реєстрі за № 2040 іпотечний договір, підписаний
ОСОБА_2 (іпотекодержателем) та ОСОБА_4 (представником іпотекодавця), який діяв на підставі довіреності від 02 грудня 2016 року. Предметом іпотеки за вказаним договором сторони визначили будинок АДРЕСА_1 , який на праві власності належить ОСОБА_1 .
Позивач вважає, що зазначені правочини (довіреності та іпотечний
договір) укладені та посвідчені нотаріально з порушенням вимог закону, фактично укладені в інтересах представника, а не довірителя. Внаслідок неправомірних дій відповідачів ОСОБА_1 позбавлена можливості розпоряджатися належним їй нерухомим майно. При цьому позивач постійно проживає за кордоном, оспорюваний нею іпотечний договір посвідчувався нотаріально та укладався (підписувався) його сторонами 20 жовтня 2017 року без її відома як власника майна, тому вона не мала можливості отримати й ознайомитися з повним текстом (змістом) спірного договору та документами, які були підставою для його нотаріального посвідчення.
Оспорювана довіреність від 23 жовтня 2012 року була однією з підстав для нотаріального посвідчення 20 жовтня 2017 року іпотечного договору, однак, оформлюючи та підписуючи вказану довіреність, позивач не мала на меті та не уповноважувала ОСОБА_3 розпоряджатися належним їй нерухомим майном - будинком АДРЕСА_2 на
АДРЕСА_3 та земельною ділянкою площею 0,056 га, на якій розташований зазначений будинок. Вказувала, що термін дії довіреності від 23 жовтня 2012 року закінчився 23 жовтня 2017 року.
Довіреність від 23 жовтня 2012 року видана та посвідчена без отримання письмової нотаріальної згоди чоловіка позивача ( ОСОБА_5 ) як співвласника спільного майна подружжя, текст (зміст) цієї довіреності суперечить вимогам законодавства та обговореним сторонами обставинам. На час видачі довіреності позивач не була власником майна, яке
у подальшому передано в іпотеку. У довіреності відсутнє визначення щодо об`єктів та (або) предметів, яких стосується вчинення юридично значимих дій за довіреністю, а саме відсутній достатній для ідентифікації опис нерухомого майна, повна назва, призначення, адреса, площа тощо. Спірна довіреність не відповідала дійсній волі позивача.
Позивач про обтяження майна, що належить їй на праві власності, іпотекою та наявність іпотечного договору дізналася випадково від свого представника. Враховуючи обставини, що склалися, позивач пропустила строк позовної давності з поважних причин, які не залежали від її волі, тому строк звернення до суду підлягає поновленню.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила: поновити їй пропущений
з поважних причин строк звернення до суду з позовною заявою у цій справі; визнати недійсною довіреність від 23 жовтня 2012 року, посвідчену нотаріусом та зареєстровану у реєстрі за № 5370; визнати недійсною довіреність від 02 грудня 2016 року, посвідчену нотаріусом та зареєстровану у реєстрі за № 1477; визнати недійсним та припинити іпотеку за іпотечним договором від 20 жовтня 2017 року, посвідченим нотаріусом за № 2040; зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дрозд Н. В. вилучити (скасувати) запис № 22943202 про державну реєстрацію заборони на нерухоме майно, припинити обтяження та вилучити запис № 22943757 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження іпотекою нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме будинку АДРЕСА_1 , що були накладені, внесені та зареєстровані на підставі іпотечного договору від 20 жовтня 2017 року за № 2040.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довела ті обставини, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог, тому
у задоволенні позову про визнання недійсними довіреностей та іпотечного договору, припинення іпотеки і вилучення (скасування) записів про державну реєстрацію, зобов`язання вчинити дії слід відмовити з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність.
Так, довіреність від 23 жовтня 2012 року, яка видана позивачем та якою вона уповноважила ОСОБА_3 на представництво інтересів довірителя перед третіми особами від її імені щодо управління та розпоряджання всім рухомим та нерухомим майном, без права дарування, строком на 5 років, що посвідчена нотаріусом та зареєстрована у реєстрі за № 5370, відповідає вимогам статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме: волевиявлення учасника правочину було вільним і відповідало її внутрішній волі, правочин вчинений у формі, встановленій законом, спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, його зміст не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, видана позивачем при повному усвідомленні значення своїх дій, розумінні всіх обставин, які мають істотне значення. Довіреність від 02 грудня 2016 року також відповідає нормам матеріального права, підстави для її скасування відсутні.
Будинок
АДРЕСА_1 відповідає вимогам статті 5 Закону України «Про іпотеку» та може бути предметом іпотеки. Іпотечний договір містить повний опис предмета іпотеки та є достатнім для його ідентифікації. Іпотечний договір відповідає вимогам статті 18 Закону України «Про іпотеку» та містить всі необхідні істотні умови. Як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_4 не перевищили своїх повноважень за вказаними довіреностями, оскільки, видаючи довіреність ОСОБА_3 на управління всім своїм майном, у тому числі рухомим і нерухомим з правом передачі в іпотеку тощо, позивач усвідомлювала правову природу такого правочину та можливі наслідки для неї, а за таких обставин такі дії представника за дорученням не потребують схвалення відповідно до статті 241 ЦК України. Предмет іпотеки
є особистою приватною власністю позивача, тому згода її чоловіка на
будь-які правочини щодо володіння, користування та розпорядження вказаним майном не потрібна.
Вимоги позову про визнання недійсним іпотечного договору, який був укладений з метою забезпечення вимог ОСОБА_2 , що випливають
з договору позики грошових коштів, не підлягають задоволенню судом, оскільки суму позики не повернуто, тому відсутні підстави для застосування пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та задоволення вимоги щодо вилучення (скасування) запису про державну реєстрацію заборони на нерухоме майно, припинення обтяження та вилучення запису з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження іпотекою нерухомого майна.
Враховуючи те, що встановлено необґрунтованість позовних вимог про визнання недійсною довіреності, посвідченої 23 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Клітко В. В., то у даному випадку позовна давність не застосовується.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції,
а також зазначив, що відсутні підстави для визнання недійсною довіреності
від 23 жовтня 2012 року за реєстровим № 5370 у зв`язку з невідповідністю її змісту та форми нормам матеріального права. Позивач добровільно видала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_3 на розпоряджання будь-яким належним їй нерухомим майном. Видаючи довіреність ОСОБА_4 ,
ОСОБА_3 діяв не в особистих інтересах, а в інтересах позивача.
ОСОБА_1 не довела зловмисної домовленості між відповідачами. Позивач не надала належних і достатніх доказів, що у даному випадку має місце умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, розходження волі довірителя та волевиявленням представника при укладенні оспорюваних договорів саме на час їх укладення.
Встановивши, що позивач не довела підстав, передбачених
статтею 232 ЦК України, для визнання довіреностей недійсними, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки за оспорюваними довіреностями представники мали право на укладення договорів іпотеки нерухомого майна, що належало позивачу.
В іпотечному договорі зазначені всі істотні умови, необхідні для укладення такого виду правочину. Встановивши, що спірне нерухоме майно було зареєстроване за позивачем на праві приватної власності на підставі відповідного судового рішення про затвердження мирової угоди, суд першої інстанції правильно вважав, що його передача в іпотеку відповідає вимогам
статті 5 Закону України «Про іпотеку», а твердження позивача, що іпотечний договір є неправомірним, не ґрунтуються на нормах законодавства. Спірний іпотечний договір відповідає вимогам закону, підстави для припинення іпотеки відсутні. Також відсутні правові підстави для застосування
частини першої статті 593 ЦК України та частини першої
статті 17 Закону України «Про іпотеку» і, як наслідок, задоволення вимог про зобов`язання нотаріуса до вчинення певних дій щодо предмета іпотеки та зняття відповідних обтяжень.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат
Горбовий В. А., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду
від 06 липня 2022 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень позивач посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах: Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року
у справі № 761/26815/17; Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі
№ 281/129/17, від 09 березня 2021 року у справі № 754/5827/19, від 01 квітня 2020 року у справі № 522/4840/18, від 16 травня 2019 року у справі
№ 401/2995/16-ц, від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції не дослідив зібрані у справі докази та неповно встановив дійсні обставини справи, не надав належної оцінки поданим доказам та доводам позивача, прийшов до невмотивованого та необґрунтованого висновку про відмову
в задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції неправомірно та без належної перевірки порушень судом першої інстанції процесуального права, перевірки та оцінки матеріалів справи, поданих доказів та без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду (по аналогічним спорам) залишив апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, не врахував зазначені в апеляційній скарзі доводи та помилки суду першої інстанції, не дослідив та не вивчив наявні у матеріалах справи докази.
Позивач вказувала, що внаслідок укладення на підставі передоручення іпотечного договору вона безпідставно позбавлена права власності на нерухоме майно (будинок та земельну ділянку). Суди не дали належної оцінки доводам позивача, що сторонами спірних правочинів не досягнуто згоди
з усіх істотних умов за попередньою домовленістю; зміст довіреності не відповідає умовам попередньої домовленості між сторонами, що тягне за собою її недійсність; зміст довіреностей суперечить ЦК України та іншим актам цивільного законодавства; волевиявлення позивача під час оформлення та підписання довіреності не відповідало її внутрішній волі, так як у тексті (змісті) довіреності не вказано чітко про надання повноважень уповноваженій особі розпорядитися конкретним нерухомим майном (важко зрозуміти, якого саме майна стосуються повноваження представника, за відсутності його опису); зазначений правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним - позивач не мала на меті передати в іпотеку (уповноважити ОСОБА_3 передати в іпотеку) належне їй на праві власності нерухоме майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя. Апеляційний суд безпідставно не задовольнив заяву ОСОБА_3 про визнання позову.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень ОСОБА_3 посилається на пункт 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Вважає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 25 травня
2022 року у справі № 675/2136/19, від 09 березня 2021 року у справі
№ 754/5827/19, від 16 травня 2019 року у справі № 401/2995/16-ц. Крім того, апеляційний суд не повідомив ОСОБА_3 про судове засідання 06 липня 2022 року, що порушило його право на участь у розгляді справи та надати пояснення, підтримати відзив на апеляційну скаргу і визнати позов.
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно залишив поза увагою його заяву про визнання позову.
ОСОБА_3 був обізнаним, що відповідно до довіреності від 23 жовтня
2012 року у нього не було повноважень на укладення іпотечного договору щодо майна ОСОБА_1 з його описом. Суди не дали належної оцінки наявним доказам і твердженням позивача, а також визнану ОСОБА_3 обставину, що довіреність від 23 жовтня 2012 року не була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені позивачем.
ОСОБА_1 не мала на меті передати в іпотеку (уповноважити ОСОБА_3 передати в іпотеку) належне їй на праві власності нерухоме майно, яке
є спільною сумісною власністю подружжя.
ОСОБА_3 також вказував, що при оформленні 02 грудня 2016 року довіреності у порядку передоручення він мав намір передати повноваження ОСОБА_4 , які належали йому за основною довіреністю від 23 жовтня
2012 року, без права на укладення будь-яких правочинів (в тому числі без права укладати іпотечний договір). Нотаріус Дрозд Н. В. повідомила та запевнила ОСОБА_3 , що довіреність у порядку передоручення дублює повноваження довіреності від 23 жовтня 2012 року. Апеляційний суд не взяв до уваги твердження ОСОБА_3 , що він не перечитував текст довіреності від 02 грудня 2016 року, не ознайомлювався з її змістом. Апеляційний суд помилково застосував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 554/10202/13-ц, від 24 лютого 2022 року у справі № 161/20878/19. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність зловмисної домовленості представників між собою та з іншою стороною - іпотекодержателем. Суди не звернули уваги, що в іпотечному договорі зазначено неправильний кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований будинок позивача. Довіреності не містять визначених повноважень ОСОБА_3 на укладення від імені ОСОБА_1 іпотечного договору щодо нерухомості, яка належить їй на праві власності, із зазначенням ідентифікуючих даних. Заявлені у справі вимоги підлягають задоволенню та визнаються ОСОБА_3 .
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_2 через адвоката Ненюка А. О. подав до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_3 ,в яких просив рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими. Зазначав, що заявлені
у справі вимоги не підлягають задоволенню через їх необґрунтованість та безпідставність. Суди врахували всі фактичні обставини справи, оцінили всі наявні у справі докази та з урахуванням висновків щодо застосування норм права у подібних відносинах, викладених у постановах Верховного Суду, правильно вирішили заявлений у справі спір. Визнання ОСОБА_3 позову не могло бути підставою для його задоволення, оскільки фактично спір стосується безпосередньо прав ОСОБА_2 , який заперечував проти вимог ОСОБА_1 . Безпідставними є доводи ОСОБА_3 щодо його неповідомлення про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, оскільки судом вжито всіх можливих заходів щодо виклику всіх учасників справи.
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційних скарг, відзиву на касаційні скарги до касаційного суду не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
У серпні 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Горбовогор В. А. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року.
Верховний Суд ухвалою від 15 серпня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Горбовий В. А., нарішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду
від 06 липня 2022 року, витребував справу із суду першої інстанції.
У серпні 2022 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2022 року касаційну скаргу
ОСОБА_3 залишено без руху, надано строк на усунення недоліків касаційної скарги.
Верховний Суд ухвалою від 31 жовтня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 23 березня 2023 року призначено повторний автоматизований розподіл судових справ у зв`язку
з обранням судді Мартєва С. Ю. до Великої Палати Верховного Суду та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями у справі № 753/8847/19 (провадження № 61-7475св22) визначено суддю-доповідача Ігнатенка В. М.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 25 травня 2023 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 23 жовтня 2012 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клітко В. В. посвідчила та зареєструвала
у реєстрі за № 5370 довіреність ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_3 .
Позивач вказану довіреність засвідчила власним підписом, що не заперечувалось під час розгляду справи. У довіреності зазначено,
що нотаріус роз`яснила зміст статей 237, 240, 244 ЦК України та
статей 60, 65 Сімейного кодексу України.
Довіреністю від 23 жовтня 2012 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 представляти її інтереси перед третіми особами, зокрема, управляти та розпоряджатись, без дарування, всім її рухомим та нерухомим майном в цілому чи в будь-якій частині (продавати, міняти, здавати та брати оренду, позичку, заставляти, надавати в іпотеку, в тому числі виступати майновим поручителем, укладати договір конкретного користування, договір довічного утримання тощо), з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилось.
На час видачі довіреності від 23 жовтня 2012 року позивач була власником земельної ділянки № НОМЕР_1 у СТ «Озерне» (Дарницького району) на
АДРЕСА_3 площею 0,056 га та будинку за вказаною адресою на підставі ухвали Голосіївського районного суду міста Києва
від 15 жовтня 2002 року про затвердження мирової угоди щодо розподілу спадкового майна. Вказані земельна ділянка та будинок належать
ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності, оскільки набуті
у порядку спадкування.
Позивач не відкликала та не скасовувала у встановленому порядку довіреність від 23 жовтня 2012 року, до приватного нотаріуса протягом п`яти років чинності зазначеної довіреності вона з відповідними заявами не зверталась.
Суди встановили, що 02 грудня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дрозд Н. В. посвідчила довіреність у порядку передоручення за реєстровим № 1477, за якою ОСОБА_3 , діючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої 23 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Клітко В. В. за реєстровим № 5370, уповноважив ОСОБА_4 розпоряджатися, без права дарування, всім майном, у тому числі рухомим та нерухомим, у цілому чи у будь-якій частці (продавати, міняти, здавати та брати в оренду, позичку, заставляти, надавати в іпотеку,
у тому числі виступати майновим поручителем, укладати договір конкретного користування, договір довічного утримання тощо), з чого б воно не складалось і де б воно не знаходилось.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 30 березня 2017 року уклали договір позики грошових коштів, відповідно до умов якого останній отримав у борг
2 133 000 грн, що складає еквівалент 79 000 дол. США. Позичальник, зокрема, з метою забезпечення виконання своїх зобов`язань за договором позики, прийняв на себе обов`язок у строк до 20 листопада 2017 року передати позикодавцю в іпотеку об`єкт нерухомості, а саме будинок
АДРЕСА_1 , про що зазначено у договорі позики.
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дрозд Н. В.
20 жовтня 2017 року посвідчила іпотечний договір за реєстровим № 2040, укладений між ОСОБА_2 як іпотекодержателем та ОСОБА_4 як представником іпотекодавця ОСОБА_6 , який діяв на підставі посвідченої 02 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дрозд Н. В. довіреності за реєстровим № 1477. Предметом іпотеки за вказаним іпотечним договором сторони визначили будинок АДРЕСА_1 , який на праві власності належить
ОСОБА_1 . Абзацом 2 пункту 1.2 іпотечного договору визначено, що вказаний будинок загальної площею 51,3 кв. м, площею 19,4 кв. м знаходиться на земельній ділянці площею 0,056 га, кадастровий номер 8000000000:90:648:0007.
Пунктом 1.3 іпотечного договору визначено, що будинок, який зазначений як предмет іпотеки, належить ОСОБА_7 на підставі мирової угоди
від 15 жовтня 2002 року та ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2002 року. Право власності на предмет іпотеки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 жовтня 2016 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 79903885 від 08 лютого 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1055969480363.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності належать земельна ділянка АДРЕСА_2 на
АДРЕСА_3 площею 0,056 га та будинок за вказаною адресою. Зазначений будинок є предметом договору іпотеки від 20 жовтня 2017 року, який підписаний від імені позивача ОСОБА_4 , що діяв на підставі довіреності від 02 грудня 2016 року, виданої у порядку передоручення ОСОБА_6 (представником ОСОБА_1 відповідно до довіреності від 23 жовтня 2012 року). Вказаний договір іпотеки укладений
з метою забезпечення виконання боргових зобов`язань ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 за договором позики від 30 березня 2017 року.
За статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні
права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків
є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином
є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних
прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов`язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом.
Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів.
Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу
з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 березня
2021 року у справі № 360/1742/18.
За своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду
від 19 листопада 2021 року у справі № 710/475/20-ц.
Суди встановили, що довіреністю від 23 жовтня 2012 року позивач уповноважила представника ОСОБА_3 , зокрема, управляти та розпоряджатись, без дарування, всім її рухомим та нерухомим майном
в цілому чи в будь-якій частині (продавати, міняти, здавати та брати оренду, позичку, заставляти, надавати в іпотеку, в тому числі виступати майновим поручителем, укладати договір конкретного користування, договір довічного утримання тощо), з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилось.
Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє (частини перша, друга
статті 238 ЦК України).
Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору.
Встановивши, що довіреність від 23 жовтня 2012 року, яка видана позивачем та якою вона уповноважила ОСОБА_3 на представництво перед третіми особами від її імені щодо управління та розпоряджання всім рухомим та нерухомим майном, посвідчена нотаріусом та зареєстрована у реєстрі, відповідає вимогам статті 203 ЦК України, а саме: волевиявлення учасника правочину було вільним і відповідало її внутрішній волі, правочин вчинений
у формі, встановленій законом, спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, його зміст не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, видана позивачем при повному усвідомленні значення своїх дій, розумінні всіх обставин, які мають істотне значення, суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання вказаної довіреності недійсною.
Водночас у довіреності від 23 жовтня 2012 року, посвідченій нотаріусом та підписаній позивачем, остання висловила свою волю на представлення її інтересів ОСОБА_3 з правом передоручення повноважень частково або у повному обсязі іншій особі (особам) строком на п`ять років.
Суди встановили, що довіреність від 02 грудня 2016 року також відповідає зазначеним нормам матеріального права, а ОСОБА_3 був уповноважений на вчинення передоручення від імені позивача на підставі довіреності, посвідченої нотаріусом 23 жовтня 2012 року.
Зважаючи на викладене, суди дійшли правильного висновку, що відсутні підстави і для визнання недійсною довіреності від 02 грудня 2016 року за реєстровим № 1477 з викладених у позовній заяві мотивів.
Разом з тим не можна погодитися з висновками судів про відмову
в задоволенні решти позовних вимог, враховуючи наступне.
За частиною третьою статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або
в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі
№ 757/50762/18-ц викладено висновок про те, що правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому словосполучення «у своїх інтересах» слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є. Зазначена норма права (стаття 238 ЦК України) передбачає також добросовісність поведінки особи - представника, який діє від імені іншої особи на підставі довіреності або в силу своїх повноважень.
Відповідно до статті 240 ЦК України представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють,
і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов`язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
При цьому, якщо представник вчинив правочин не в інтересах довірителя,
а у своїх власних, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним. Правило, передбачене частиною третьою статті 238 ЦК України, покликане гарантувати інтереси особи, яку представляють, від можливих зловживань з боку представника.
Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16 травня
2019 року у справі № 401/2995/16-ц.
Водночас ОСОБА_3 мав на меті забезпечити за рахунок належного позивачу майна власні боргові зобов`язання за договором позики, укладеним 30 березня 2017 року з ОСОБА_2 , відповідно до умов якого позичальник отримав у борг 2 133 000 грн, що складає еквівалент 79 000 дол. США, оскільки він (представник ОСОБА_1 ) також зобов`язався перед позикодавцем у строк до 20 листопада 2017 року передати в іпотеку будинок АДРЕСА_1 , про що зазначено у договорі позики.
Отже, ОСОБА_3 зобов`язався передати в іпотеку ОСОБА_2 належне позивачу нерухоме майно.
При цьому матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 погоджувалася забезпечити виконання боргових зобов'язань свого представника ( ОСОБА_3 ) або знала про наявність вказаних обставин, зокрема, враховуючи ту обставину, що перша довіреність була видана
23 жовтня 2012 року, а договір позики укладено 20 листопада 2017 року.
Отже, договір іпотеки від 20 жовтня 2017 року укладений не в інтересах довірителя, а в інтересах представника. Фактично в іпотеку передано належне позивачу майно з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 .
При цьому, підписуючи як представник позивача договір іпотеки,
ОСОБА_4 не міг не знати, що вказаний правочин вчинено не в інтересах довірителя, а в інтересах представника ( ОСОБА_3 ). ОСОБА_4 були відомі наміри ОСОБА_3 , тому, підписуючи від імені ОСОБА_1 договір іпотеки, він діяв не в інтересах особи, яку представляє, а в інтересах її представника.
За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони правовідношення.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 квітня
2023 року у справі № 175/3509/19.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди
іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Зважаючи на наведені правила, встановивши, що ОСОБА_3 не повідомив ОСОБА_1 про спірне передоручення, а також, що договір іпотеки вчинено не в її інтересах, а в інтересах представника, суди дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки від 20 жовтня 2017 року.
Відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним.
У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/26402/20, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16, зроблено висновок, що записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, а також іпотеки за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором є перешкодами у реалізації власником права розпорядження відповідним майном. Зняття обтяження з нерухомого майна здійснюється безпосередньо судом, який розглядає спір про припинення іпотеки, а не шляхом покладення відповідного зобов`язання на державного реєстратора.
Вказані висновки також враховані у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 161/23141/21.
Отже, решта похідних у цій справі вимог (припинення іпотеки, зобов`язання вилучити (скасувати) запис про державну реєстрацію заборони на нерухоме майно, припинення обтяження та вилучення запису про обтяження іпотекою нерухомого майна) також підлягають задоволенню, оскільки сприяють поновленню порушених прав позивача.
Встановлені судами обставини, а також наявні у матеріалах справи докази дають підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними іпотечного договору, припинення іпотеки, вилучення (скасування) записів про державну реєстрацію заборони на нерухоме майно, припинення обтяження та вилучення запису про обтяження іпотекою нерухомого майна, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення вказаних вимог.
При цьому не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_3 , що апеляційний суд не повідомив його належним чином про розгляд справи, зокрема, про судове засідання 06 липня 2022 року, що порушило його право брати участь у розгляді справи та надати пояснення, враховуючи наступне.
Так, з матеріалів справи вбачається, що направлена на адресу ОСОБА_3 (квартира АДРЕСА_4 ) кореспонденція апеляційного суду (ухвала про відкриття апеляційного провадження, копія апеляційної скарги з доданими матеріалами) повернулася з відміткою поштової служби «за закінченням встановленого строку зберігання». Водночас ОСОБА_3 після відкриття апеляційного провадження звертався до апеляційного суду з відзивом на апеляційну скаргу, в якій також
вказував зазначену адресу свого місця проживання (квартира
АДРЕСА_4 ). Направлена у подальшому (неодноразово) поштова кореспонденція на вказану адресу ОСОБА_3 повернулася до апеляційного суду з відміткою поштової служби «адресат відсутній за вказаною адресою». ОСОБА_3 не повідомляв апеляційний суд про зміну місця проживання (іншої адреси для направлення кореспонденції). Апеляційний суд вчиняв всі можливі дії з метою повідомлення ОСОБА_3 про розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Крім того, 17 лютого
2022 року ОСОБА_3 звернувся до апеляційного суду з клопотанням,
в якому просив розглянути справу у його відсутності. Таким чином, доводи касаційної скарги про розгляд справи апеляційним судом з порушенням норм процесуального права, оскільки ОСОБА_3 не було повідомлено про судовий розгляд, зокрема, 06 липня 2022 року, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. ОСОБА_3 було відомо про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, він подав до суду відзив на апеляційну скаргу та клопотання, в якому просив розглянути справу у його відсутності.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними довіреностей, тому судові рішення в цій частині необхідно залишити без змін.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права, це порушення призвело до ухвалення незаконних судових рішень в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними іпотечного договору, припинення іпотеки, вилучення (скасування) записів про державну реєстрацію заборони на нерухоме майно, припинення обтяження та вилучення запису про обтяження іпотекою нерухомого майна, то судові рішення у зазначеній частині необхідно скасувати та прийняти нову постанову про задоволення вказаних вимог.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Горбовий Володимир Анатолійович, і ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року скасувати в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними іпотечного договору, припинення іпотеки, вилучення (скасування) записів про державну реєстрацію заборони на нерухоме майно, припинення обтяження та вилучення запису про обтяження іпотекою нерухомого майна, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаних вимог.
Визнати недійсним іпотечний договір від 20 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , підписаний представником за довіреністю ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дрозд Наталією Володимирівною та зареєстрований у реєстрі
20 жовтня 2017 року за № 2040.
Припинити іпотеку за іпотечним договором від 20 жовтня 2017 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , підписаним представником за довіреністю ОСОБА_4 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дрозд Наталією Володимирівною та зареєстрованим
у реєстрі 20 жовтня 2017 року за № 2040.
Зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дрозд Наталію Володимирівну виключити записи про обтяження, внесені
20 жовтня 2017 року, з Державного реєстру іпотек та з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № № 22943202, 22943757.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними довіреностей залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
В. А. Стрільчук
