Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/388/19 пров. № А/857/8542/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.,
за участю секретаря судового засідання: Кардаш В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м. Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року, головуючий суддя Димарчук Т.М., ухвалене о 10:43 год. у м. Луцьк, повний текст якого складено 22.02.2021 року, у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення,-
ВС ТА Н О В И В :
В лютому 2019 року позивач ФОП ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ГУ ДПС у Волинській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.11.2018 року №0461381302, № 0461411302 в частині, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0461391302 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0461401302.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновок відповідача щодо завищення витрат у перевіреному періоді внаслідок віднесення до їх складу витрат за отримані послуги у сфері інформатизації в загальній сумі 260 000 грн є протиправним. Зазначав, що вказані витрати підтверджені необхідними документами бухгалтерського обліку, які були надані під час перевірки, зокрема: договорами про надання послуг; актами здачі-приймання виконаних робіт; товарними чеками; договором позики комп`ютерної техніки. Також зауважив, що акт перевірки від 12.10.2018 року № 21803/03-20-13-02/ НОМЕР_1 підписаний не усіма особами, які проводили перевірку. Зокрема, акт не підписаний головним державним ревізором-інспектором ГУ ДФС у Волинській області Дацишиним А.А. із відміткою про перебування останнього у відпустці.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління ДФС у Волинській № 0461391302 від 07.11.2018 року в частині застосування штрафних санкцій до ОСОБА_1 у розмірі 7 370,92 грн.; визнано протиправною і скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Волинській № Ф-0461401302 від 07.11.2018 року у розмірі 36854,60 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ФОП ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове судове рішення в цій частині, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд попередньої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що висновки податкового органу щодо безпідставного включення позивачем до складу витрат за отримані послуги у сфері інформатизації є правомірним, оскільки такі послуги позивачем підтверджено належною первинною документацією.
В судовому засіданні представник позивача підтримав подану апеляційну скаргу, вважає оскаржене рішення суду незаконним та повністю підтримав доводи, зазначені у апеляційній скарзі.
Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги, вважає оскаржене рішення суду законним та обґрунтованим та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, У період з 14.08.2018 року по 04.10.2018 року ГУ ДФС у Волинській області, відповідно до наказу № 3083 від 29.09.2018 року, направлень № 3992, № 3993, № 3994, № 3995, № 3996 від 13.09.2018 року, проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року, достовірності повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.08.2016 року по 31.12.2017 року, дотримання законодавства що укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року, виконання вимог іншого законодавства за цей же період.
За результатами проведеної перевірки ревізорами-інспекторами складено акт перевірки від 12.10.2018 року №21803/03-20-13-02/ НОМЕР_1 , відповідно до висновків якого встановлено порушення підприємцем підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 ПК України не подано декларацію платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2015 рік; пункту 292.1, 292.3 статті 292 ПК України занижено суму єдиного податку за ставкою 4 відсотки доходу за 2015 рік та за ставкою 5 відсотків за І квартал 2016 року в загальній сумі 170 грн; пункту 44.1 статті 44, підпункту а пункту 176.1, пункту 177.10 статті 177 ПК України, пункту 6 статті 128 ГК України неналежний облік доходів і витрат; пункту 121.1 статті 121 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення та сплати податків та зборів, ненадання платником оригіналів документів; пункту 44.1 статті 44, пункту 177.2 статті 177, підпункту а пункту 176.1 статті 176, підпунктів 177.4.1, 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України занижено податки з доходів фізичних осіб на загальну суму 77 854 грн 67 коп.; підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164, пунктів 1.2, 1.6 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України заниження суми військового збору на загальну суму 6 497 грн 54 коп.; пункту 1 частини другої статті 6, пункт 2 частини першої статті 7, частини другої статті 9, абзацу 3 частини восьмої статті 9 Порядку обчислення і сплати єдиного внеску, Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - не нараховано та не сплачено єдиний внесок за І квартал 2015 року в сумі 3 857 грн, за квітень-грудень 2016 року в сумі 236 974, 44 грн, за 2017 рік в сумі 190 915, 82 грн, донараховано єдиний соціальний внесок за І квартал 2015 року в сумі 1 338, 41 грн, за квітень-грудень 2016 року в сумі 52 134, 37 грн, за 2017 рік в сумі 42 001,34 грн.
На підставі вказаного акта перевірки від 12.10.2018 року ГУ ДФС у Волинській області прийняло податкові повідомлення-рішення від 07.11.2018 року № 0461381302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування на 97 318, 34 грн (з яких: 77 854, 67 грн податкового зобов`язання, 19 463,67 грн штрафних (фінансових) санкцій); №0461411302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по військовому збору на 8 021, 93 грн (з яких: 6 497, 54 грн податкового зобов`язання, 1 624, 39 грн. штрафних (фінансових) санкцій); рішення від 07.11.2018 року №0461391302, яким позивачу донараховано 95 474, 22 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у зв`язку із чим застосовано штрафні санкції в розмірі 15 028, 53 грн; вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0461401302 від 07.11.2018 року, якою позивача зобов`язано сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 95 474, 22 грн.
За результатами адміністративного оскарження, рішенням про результати розгляду скарги від 21.01.2019 року №2833/9/99-99-11-05-01-25 Державна фіскальна служба України скасувала податкове повідомлення рішення ГУ ДФС у Волинській області від 07.11.2018 року №0461381302 в частині податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 30 153,77 грн та штрафних санкцій у розмірі 7 538, 44 грн, а також податкове повідомлення рішення ГУ ДФС у Волинській області від 07.11.2018 року № 0461411302 в частині податкового зобов`язання з військового збору на суму 2 512, 81 грн та штрафних санкцій в розмірі 628, 20 грн.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано документального підтвердження тих обставин та відносин, які супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності підтверджують їх реальне виконання, а відтак, і не доведено того, що обумовлені правочином отримані послуги надані взагалі і саме цим контрагентом та до якої економічної вигоди вони привели.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі ПК України, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Як встановлено підп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 ПК України платником податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (п.163.1 ст.163 ПК України).
Згідно із ст.164 ПК України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.
Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.
Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.
Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, окрім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, здійснюється за правилами, визначеними статтею 177 ПК України.
Як встановлено ст.177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Відповідно до п.177.4 ст.177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:
витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;
витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);
обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;
суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;
інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Підпунктом 177.4.5. п. 177.4 ст. 177 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою-підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.
Згідно із п. 177.5 ст.177 ПК України фізичні особи-підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.
Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб та збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності на підставі документального підтвердження факту їх сплати.
Відповідно до п.177.10 ст. 177 ПК України фізичні особи-підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.
Таким чином, для визначення об`єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб для фізичної особи-підприємця необхідно встановити загальний оподатковуваний дохід звітного періоду та обсяг витрат, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності. Загальний оподатковуваний дохід звітного періоду та обсяг витрат, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, встановлюються на підставі даних Книги обліку доходів і витрат, підтверджених первинними документами щодо походження товару та документами щодо здійснених витрат. Ці самі дані використовуються фізичною особою-підприємцем при заповненні податкової декларації про майновий стан та доходи.
Згідно із підп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України під господарською діяльністю розуміється діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами ().
Як встановлено ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. У свою чергу первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Таким чином, право на віднесення до витрат вартості певних послуг виникає в результаті придбання товарів і послуг з метою використання в господарській діяльності. При цьому операція з придбання повинна бути реальною, тобто повинна мати місце об`єктивна зміна складу активів платника податків.
Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.
У податковому обліку понесені витрати на придбання послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, одиницю виміру господарської операції та підтверджують її фактичне здійснення, тобто такими первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.
За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.03.2021 року у справі №280/1197/20.
Матеріалами справи підтверджено, що висновки перевірки про завищення позивачем витрат, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності (які оскаржує позивач), базуються на тому, що ФОП ОСОБА_1 безпідставно включив до складу витрат витрати за отримані послуги у сфері інформатизації у 2016 році 70 000, 00 грн та у 2017 році 190 000, 00 грн, всього 260 000, 00 грн.
Позивач вважає такі висновки податкового органу протиправними, оскільки у нього наявні усі первинні документи, що свідчать про реальність господарських операцій між ним та ФОП ОСОБА_2 , зокрема: договори про надання послуг від 07.10.2016 б/н та від 07.10.2017 б/н; акти здачі-приймання виконаних робіт; товарні чеки про оплату виконаних робіт. Зокрема, товарні чеки містять дату їх оформлення, за що вони видані, місяць у якому надавались послуги та суму. Окрім того, на адвокатський запит ФОП ОСОБА_2 , повідомив, що здійснював технічну підтримку ведення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 .
Зі змісту договорів про надання послуг від 07.10.2016 року та від 07.10.2017 року, укладених між позивачем (замовником) та ФОП ОСОБА_2 (виконавцем) видно, що виконавець зобов`язується надати послуги у сфері інформатизації, а саме: повне оброблення, підготовку та ведення даних з первинних документів замовника із застосуванням програмного забезпечення для систематизації та інформатизації процесів торгівлі; оброблення та зведення даних у тому числі для цілей бухгалтерського обліку, їх супровід в електронному вигляді; керування та експлуатацію комп`ютерної техніки, що належить замовнику. Згідно з пунктом 2.1 договору оплата послуг здійснюється у грошовій формі, щомісячно згідно акту виконаних робіт. Вартість послуг становить 200 грн за годину.
В актах здачі-приймання виконаних робіт зазначено, що ФОП ОСОБА_2 виконані роботи, послуги у сфері інформатизації (оброблення даних, інша діяльність у сфері інформаційних технологій) в повному обсязі відповідно до договору №б/н від 07.10.2016 року (а.с. 52, 54, 56, 58)
Проте, матеріали справи не містять доказів, які свідчили би про реальність послуг, про їх надання, оскільки відсутні документи про результати наданих послуг (звіти, проекти і їх погодження, плани роботи).
Позивачем також не розкрито спектр наданих послуг (які дії включали в себе надані послуги).
Вказані акти здачі-приймання виконаних робіт не містять деталізованої інформації про проведену роботу із зазначенням конкретних заходів, робіт, послуг, що були вчинені виконавцем за місяць, відтак не наділені всіма необхідними для первинних документів реквізитами
Враховуючи наведене, вказані документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій (надання послуг) між позивачем та ФОП ОСОБА_2 , а також факт їх використання в господарській діяльності позивача.
Так, позивачем не надано документального підтвердження тих обставин та відносин, які супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності підтверджують їх реальне виконання, а відтак, і не доведено того, що обумовлені правочином отримані послуги надані взагалі і саме цим контрагентом та до якої економічної вигоди вони привели.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що контролюючий орган дійшов вірного висновку про порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пункту 177.2 , п.п. 177.4.1, 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України у зв`язку із чим позивачем занижено податки з доходів фізичних осіб на загальну суму 47 700, 91 грн, відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Колегія суддів вважає безпідставними покликання апелянта про те, що акт не підписаний головним державним ревізором-інспектором ГУ ДФС у Волинській області Дацишиним А.А. із відміткою про перебування останнього у відпустці, оскільки даний факт не вплинув на правомірність прийняття оскаржених рішень.
В іншій частині рішення суду попередньої інстанції сторонами не оскаржується.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованогост.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі №140/388/19 без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Довгополов В. В. Святецький Повний текст постанови складено 08.07.2021 року.
