ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2021 року
м. Київ
справа № 826/9033/17
адміністративне провадження № К/9901/34375/19
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2019 (суддя - Келеберда В.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2019 (головуючий суддя - Мєзєнцев Є.І., судді: Файдюк В.В., Чаку Є.В.) у справі №826/9033/17.
встановив:
Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» (далі - ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс») звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) від 10.04.2017 №0016091406.
Справа судами розглядалась неодноразово.
За наслідками повторного перегляду, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2019, в позові відмовлено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення ними норм матеріального та процесуального права, ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» звернулось із касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2019, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2019 та прийняти у справі нове рішення про задоволення позову або направити справу на новий судовий розгляд.
В обґрунтування своїх доводів ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» зазначає, що судами попередніх інстанцій при вирішенні даного спору не досліджено наявні в матеріалах справи письмові докази, а нарахування контролюючим органом спірних грошових зобов`язань за порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України здійснено за відсутності правових підстав.
Відповідач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Фаркош Ю.А. від 29.11.2016 по справі № 757/59193/16-к було призначено документальну позапланову перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства ТДВ «СТ «Мегаполіс» за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 на предмет своєчасності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, у тому числі податку на прибуток з отриманих доходів (грошових коштів, які надходили від страхувальників (фізичні та юридичні особи) у вигляді нібито страхових премій (платежів) за період з 01.01.2015 по 31.12.2015, а також дотримання валютного та іншого законодавства, проведення якої доручено службовим особам ГУ ДФС у м. Києві.
ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2015.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 27.02.2017 № 174/26-15-14-06-02/34348559, в якому відображено висновки про порушення позивачем підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 141.2.1 пункту 141.2 статті 141 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування в періоді, що перевіряється на суму 857973,00 грн за 2015 рік та занижено податок на прибуток в періоді, що перевіряється на суму 2499717,00 грн за 2015 рік.
На підставі висновків зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.04.2017 № 0016091406, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток страхових організацій, включаючи філії аналогічних організацій розташованих на території України на суму 2499717,00 грн.
Підставою для зазначених донарахувань стали висновки контролюючого органу про те, що оскільки згідно з розпорядженням Нацкомфінпослуг від 24.07.2014 № 2246 «Про тимчасове зупинення (обмеження) дії ліцензій на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг» ліцензію позивача на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг було тимчасово зупинено, отримані страхові премії не є коштами, отриманими від страхової діяльності, у зв`язку з чим договори, укладені під час зупинення дії ліцензії не можуть оподатковуватись за ставкою 3 %. Крім того, ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» неправомірно в період призупинення дії ліцензії здійснювало виплати комісійної винагороди страховим агентам, страхові агенти не могли діяти від імені ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» та отримувати комісійну винагороду за свою діяльність. Також товариством занижено інші доходи за 2015 рік на суму дооцінки поточних фінансових інвестицій, які на звітну дату визначаються за справедливою вартістю.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44, пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Відповідно до пункту 136.1 ст. 136 Податкового кодексу України базова (основна) ставка податку становить 18 відсотків.
Пунктом 136.2 статті 136 Податкового кодексу України передбачено, що під час провадження страхової діяльності юридичних осіб резидентів одночасно із ставкою податку на прибуток, визначеною у пункті 136.1 статті 136 Податкового кодексу України, ставки податку на дохід встановлюються у таких розмірах: 3 відсотки за договорами страхування від об`єкта оподаткування, що визначається у підпункті 141.1.2 пункту 141.1 статті 141 Податкового кодексу України; 0 відсотків за договорами з довгострокового страхування життя, договорами добровільного медичного страхування та договорами страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема договорів страхування додаткової пенсії, та визначених підпунктами 14.1.52, 14.1.52-1, 14.1.52-2 і 14.1.116 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
Статтею 2 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на території України, є: фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України «Про господарські товариства», з урахуванням того, що учасників кожної з таких фінансових установ повинно бути не менше трьох, та інших особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності; зареєстровані Уповноваженим органом відповідно до цього Закону та законодавства України постійні представництва у формі філій іноземних страхових компаній, які також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.
Пунктом 7.1 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затвердженими розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, від 28.08.2003 № 40 визначено, що тимчасовим зупиненням (обмеженням) дії ліцензії є тимчасове позбавлення страховика права на провадження страхової діяльності. Тимчасове зупинення (обмеження) дії ліцензії передбачає можливість на підставі відповідного рішення Нацкомфінпослуг відновлення права на провадження страхової діяльності у разі усунення причин, які стали підставою для тимчасового зупинення (обмеження) дії ліцензії, без отримання нової ліцензії.
Судами встановлено, що розпорядженням Нацкомфінпослуг від 24.07.2014 № 2246 «Про тимчасове зупинення (обмеження) дії ліцензій на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг» (набрало чинності 30.07.2014) Страховику - ТДВ «СТ «Мегаполіс» заборонено укладати договори страхування/перестрахування.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2014 по справі №826/14254/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2015 за позовом ТДВ «СТ «Мегаполіс» до Нацкомфінпослуг про скасування розпорядження від 24.07.2014 № 2246 «Про тимчасове зупинення (обмеження) дії ліцензій на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг» у задоволенні позовних вимог відмовлено.
У період з 01.01.2015 по 26.02.2015 позивачем отримано грошові кошти у вигляді страхових премій від страхувальників та перестрахові премії від страхувальників у розмірі 4848221,00 грн.
Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 26.02.2015 № 402 дію ліцензії на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» було відновлено.
Таким чином, за висновками судів попередніх інстанцій, в період з 01.01.2015 року по 26.02.2015 року, тобто в період зупинення дії ліцензії та відсутності у позивача права на укладання страхових договорів, ним все ж таки було укладено ряд таких договорів, за якими отримано прибуток - грошові кошти у вигляді страхових премій та перестрахових премій від страхувальників на загальну суму 4848221,23 грн, які повинні оподатковуватися за ставкою податку на прибуток 18%.
В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач зазначає, що Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 24.07.2014 № 2246 було тимчасово зупинено дію ліцензії на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг шляхом заборони укладати нові договори страхування. В той же час, цим же розпорядженням ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» було зобов`язано виконувати свої обов`язки за раніше укладеними договорами (пункт 2 Розпорядження), про що також наголошувалось в апеляційній скарзі.
Проте, а ні судом першої інстанції, а ні судом апеляційної інстанції не враховано пункт 2 Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 24.07.2014 № 2246, яким було зобов`язано ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» виконувати свої обов`язки за раніше укладеними договорами страхування.
Крім того, судами не досліджено наявні в матеріалах справи договори страхування, банківські виписки, платіжні доручення та не з`ясовано обставин, коли саме укладено такі договори та отримано кошти у вигляді страхових премій та здійснювались виплати комісійної винагороди страховим агентам.
Отже, вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.
В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Вказані вимоги зобов`язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з`ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з`ясування об`єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.
В свою чергу, вимоги частин четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга цієї статті).
Відповідно до частини третьої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частин другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд постановляє ухвалу про закінчення з`ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з`ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.
Отже, під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Виходячи з положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 250, 341, 344, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
постановив:
Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» - задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2019 у справі №826/9033/17 - скасувати.
Справу № 826/9033/17 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова
