ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
31 січня 2018 року № 826/9033/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні
за позовом
Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс»
до
Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про
визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0016091406,
О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:
Позивач , в особі Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - Відповідач), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.04.2017 року №0016091406 (форма Р) про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «Податок на прибуток страхових організацій, включаючи філії аналогічних організацій розташованих на території України» на 2499717,00 грн., прийняте Головним управління ДФС у м. Києві.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що спірне податкове повідомлення-рішення винесене з порушенням вимог законодавства, а тому підлягає скасуванню.
Представником Позивача подано клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні.
Представник Відповідача проти позовних вимог заперечив в повному обсязі з підстав викладених в письмових запереченнях на позовну заяву.
Враховую клопотання представника Позивача Судом прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі частини четвертої статті 122 КАС України (в редакції станом на листопад 2017 р.).
Під час розгляду справи представником Відповідача подано клопотання про викликання свідка, Суд розглянув дане клопотання та вважає, що воно є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Крім того, Суд вважає, що заявлене Відповідачем клопотанням є затягуванням розгляду справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.
В С Т А Н О В И В:
Як вбачається з матеріалів справи, що Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Фаркош Ю.А. від 29.11.2016 року по справі №757/59193/16-к, призначено документальну позапланову перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства ТДВ «СТ «Мегаполіс» (код 34348559) за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року на предмет своєчасності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, у тому числі податку на прибуток з отриманих доходів (грошових коштів, які надходили від страхувальників (фізичні та юридичні особи) у вигляді нібито страхових премій (платежів) за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року, а також дотримання валютного та іншого законодавства, проведення якої доручено службовим особам ГУДФС у м. Києві.
Співробітниками Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» (код 34348559) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року.
За результатом перевірки Контролюючим органом складено Акт перевірки від 27.02.2017 р. № 174/26-15-14-06-02/34348559 9надалі - Акт перевірки).
В Акті перевірки встановлено наступні порушення: пп.134.1.1 п.134.1 ст. 134, пп.141.2.1 п.141.2 ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування в періоді, що перевіряється на загальну суму 857973,00 грн., в тому числі за 2015 на 857973,00 грн. та занижено податок на прибуток в періоді, що перевіряється на загальну суму 2499717,00 грн., в тому числі за 2015 рік на 2499717,00 грн.
На підставі Акту перевірки Контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 10 квітня 2017 року №0016091406, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток страхових організацій, включаючи філії аналогічних організацій розташованих на території України на суму 2499717,00 грн.
Не погоджуючись з спірним податковим повідомленням-рішенням Позивачем подано скаргу до ДФС України, за результатом розгляду скарги ДФС України 26.06.2017 р. прийнято рішення №13641/6/99-99-11-01-01-25, яким залишено оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін, а Скаргу Позивача без задоволення.
Позивач вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням вимог законодавства, а тому звернувся до суду з відповідним позовом.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно підпункту 20.1.4. пункту 20.1. статті 20 Кодексу, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
За приписами пункту 75.1. статті 75 Кодексу, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Відповідно до підпункту 75.1.2. пункту 75.1. статті 75 Кодексу, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Підстави проведення документальних позапланових перевірок закріплені статтею 78 Кодексу.
Зокрема, згідно пп.78.1.11. п. 78.1. ст. 78 Кодексу, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки винесену ними відповідно до закону.
За приписами пункту 78.4. статті 78 Кодексу, про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (пункт 78.5. статті 78 Кодексу).
За приписами пункту 81.1. статті 81 Кодексу, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу.
Як підтверджується матеріалами справи, Відповідачем виконані законодавчі вимоги, щодо вручення уповноваженому представнику позивача направлення на перевірку та спірного наказу. Факт пред'явлення службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки, позивачем належними доказами не спростовується.
Разом з цим, Суд вважає за необхідне зазначити наступне, що безпосередньою та єдиною підставою для проведення перевірки Позивача стала ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29.11.2016 року по справі №757/59193/16-к про надання дозволу на проведення в рамках кримінального провадження №320132016100060000011 позапланової документальної перевірки дотримання вимог законодавства України.
Положеннями ст. 21 Податкового кодексу України визначені обов'язки контролюючих органів, серед яких обов'язок дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
Отже, контролюючі органи та їх посадові особи при прийнятті рішень, у тому числі, наказів про проведення позапланової перевірки, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Податковим кодексом України та іншими законами України.
Суд зазначає, що при надходженні до контролюючого органу постанови слідчого про призначення перевірки Податковий кодексу України не передбачає іншого порядку дій, ніж призначення такої перевірки.
З наведеного вище вбачається, що Головним управління ДФС у м. Києві були дотриманні вимоги податкового законодавства по проведенню перевірки ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс».
Як вбачається з Акту перевірки, Відповідач дійшов висновку, що ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування в періоді, що перевіряється на загальну суму 857973,00 грн., в тому числі за 2015 на 857973,00 грн. та занижено податок на прибуток в періоді, що перевіряється на загальну суму 2499717,00 грн., в тому числі за 2015 рік на 2499717,00 грн.
Контролюючим органом встановлено, що з 01.01.2015 року по 26.02.2015 р. Позивачем отримано грошові кошти у вигляді страхових премій від страхувальників та перестрахові премії від страхувальників у розмірі 4848221 грн.
У той же час, розпорядженням Нацкомфінпослуг №2246 від 24.07.2014р. «Про тимчасове зупинення (обмеження) дії ліцензій на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг» (набрало чинності 30.07.2014р.) заборонено Страховику - ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» укладати договори страхування/перестрахування.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.10.2014р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2015р. по справі №826/14254/14 за позовом ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» до Нацкомфінпослуг про скасування розпорядження №2246 від 24.07.2014р. «Про тимчасове зупинення (обмеження) дії ліцензій на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг», в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.03.2015р. по справі №К/800/10922/15 (№826/14254/14) ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» відмовлено у відкритті провадження за касаційною скаргою.
Як встановлено Судом, постановою Верховного Суду України від 11.11.2015р. в задоволені заяви ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» про перегляд судових рішень у справі №826/14254/14 відмовлено.
Розпорядженням Нацкомфінпослуг №402 від 26.02.2015р. дію ліцензії на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» було відновлено.
Отже, на думку Контролюючого органу, страхові премії, отримані страховиком у період припинення дії ліцензії ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» не є доходом від страхової діяльності та повинні оподатковуватися за ставкою, передбаченою п. 136.1 ст. 136 ПК України, в результаті чого на порушення п.п. 134.1.1 п.134.1 134 ПК України відповідачем страхові резерви на загальну суму 5616973 грн.
Однак, з даними доводами Контролюючого органу Суд не погоджується з наступних підстав.
Відповідно до п. 136.1 ст. 136 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755 -VI зі змінами та доповненнями (надалі - ПК України) базова (основна) ставка податку становить 18 відсотків.
Пунктом 136.2 ст. 136 ПК України визначено, що під час провадження страхової діяльності юридичних осіб резидентів одночасно із ставкою податку на прибуток, визначеною у п. 136.1 ст. 136 ПК України, ставки податку на дохід встановлюються у таких розмірах: 3 відсотки за договорами страхування від об'єкта оподаткування, що визначається у п.п. 141.1.2 п. 141.1 ст. 141 ПК України; 0 відсотків за договорами з довгострокового страхування життя, договорами добровільного медичного страхування та договорами страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема договорів страхування додаткової пенсії, та визначених п.п. 14.1.52, 14.1.52 прим.1, 14.1.52 прим.2 і 14.1.116 п. 14.1 ст. 14 ПК України.
Ставки 0, 4, 6, 12, 15 і 20 відсотків застосовуються до доходів нерезидентів та прирівняних до них осіб із джерелом їх походження з України у випадках, встановлених п. 141.4 ст. 141 ПКУ (п. 136.3 ст. 136 ПК України).
Згідно з п. 136.4 ст. 136 ПК України під час провадження букмекерської діяльності, діяльності з випуску та проведення лотерей, азартних ігор (у тому числі казино) одночасно із ставкою податку на прибуток, визначеною у п. 136.1 ст. 136 ПКУ, ставка податку на дохід встановлюється у розмірі: 10 відсотків від доходу, отриманого від діяльності з випуску та проведення лотерей, азартних ігор з використанням гральних автоматів; 18 відсотків від доходу, отриманого від букмекерської діяльності, азартних ігор (у тому числі казино), крім доходу, отриманого від азартних ігор з використанням гральних автоматів, зменшеного на суму виплачених виплат гравцю.
Податок на дохід, визначений як об'єкт оподаткування у п.п. 134.1.2, 134.1.4, 134.1.5 п. 134.1 ст. 134 ПКУ, є частиною податку на прибуток (п. 136.5 ст. 136 ПК України).
Стаття 2 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996р. №85/96-ВР визначає, що страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на території України, є: фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України "Про господарські товариства", з урахуванням того, що учасників кожної з таких фінансових установ повинно бути не менше трьох, та інших особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (далі - страховики-резиденти); зареєстровані Уповноваженим органом відповідно до цього Закону та законодавства України постійні представництва у формі філій іноземних страхових компаній, які також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (далі - філії страховиків-нерезидентів).
Суд зазначає, що вказана норма Закону України «Про страхування» не визначає критерії набуття підприємством статусу «Страховик», вона визначає лише хто із числа Страховиків має право здійснювати страхову діяльність, а тому позиція контролюючого органу, що суб'єкти господарювання набувають статусу «Страховик» лише при дотриманні одночасно всіх умов, які закріплені зазначеним Законом, серед яких є обов'язковою наявність діючої ліцензії на здійснення страхової діяльності, є хибною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Також, Суд враховує ту обставину, що відповідно до п. 7.1 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, від 28.08.2003р. №40 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності" тимчасовим зупиненням (обмеженням) дії ліцензії є тимчасове позбавлення страховика права на провадження страхової діяльності. Тимчасове зупинення (обмеження) дії ліцензії передбачає можливість на підставі відповідного рішення Нацкомфінпослуг відновлення права на провадження страхової діяльності у разі усунення причин, які стали підставою для тимчасового зупинення (обмеження) дії ліцензії, без отримання нової ліцензії.
Відповідно до статті 16 Закону України від 02.03.2015р. № 222-VIII "Про ліцензування видів господарської діяльності" анулюванням ліцензії є позбавлення ліцензіата права на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про анулювання його ліцензії.
Таким чином, факт зупинення дії ліцензії не означає втрату Позивачем законодавчо визначених ознак страхувальника.
Також, Суд враховує ту обставину, що зупинення дії ліцензії, як вбачається з Акту перевірки №174/26-15-14-06-02/34348559 від 27.02.2017 року., складеного Відповідачем стосується лише заборони укладати нові договори страхування/перестрахування і не стосується виконання обов'язків по вже укладеним договорам страхування/перестрахування.
У той же час, Суд зазначає, що здійснення певного виду діяльності без отримання відповідного дозволу або ліцензії породжує наслідки, які полягають саме в притягненні такого суб'єкта господарювання до відповідальності за ведення певного виду діяльності без отримання відповідного дозволу або ліцензії.
Так, Законом, який регулює суспільні відносини у сфері ліцензування певних видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності, є Закон України від 02.03.2015, № 222-VIII "Про ліцензування видів господарської діяльності".
Відповідно до статті 20 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" за провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, без ліцензії чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування посадові особи суб'єктів господарювання несуть адміністративну відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення.
У разі відсутності ліцензійних умов провадження відповідного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, відповідальність за провадження такої господарської діяльності без ліцензії не застосовується.
За порушення законодавства у сфері ліцензування посадові особи органу ліцензування несуть адміністративну, матеріальну або дисциплінарну відповідальність.
Статтею 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, а так само без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди), - тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої.
Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за таке саме правопорушення, або пов'язані з отриманням доходу у великих розмірах, - тягнуть за собою накладення штрафу від двох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення.
Надання суб'єктом господарювання дозвільному органу або адміністратору недостовірної інформації щодо відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства - тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, за провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, без ліцензії посадові особи суб'єктів господарювання несуть адміністративну відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, як то передбачено Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності".
Відтак, з огляду на встановлені Судом в ході розгляду спору обставини, викладені в Акті перевірки висновок Контролюючого органу є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 10.04.2017 року №0016091406 є безпідставним та неправомірним.
Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача щодо визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 10.04.2017 року №0016091406 є обґрунтованими та такими, що підлягають законодавству.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про задоволення позовних вимог.
Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 122, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В И Р І Ш И В:
1. Адміністративний позов Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» (адреса: 01042, м. Київ, вул. А. Філатова, буд. 22/8, код ЄДРПОУ 34348559) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 10.04.2017 року №0016091406.
3. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (адреса: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) за рахунок державних асигнувань на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» (адреса: 01042, м. Київ, вул. А. Філатова, буд. 22/8, код ЄДРПОУ 34348559) судові витрати у розмірі 37495,75 грн. (тридцять сім чотириста дев'яносто п'ять гривень 75 копійок).
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.Б. Федорчук
