ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
30 липня 2019 року № 826/9033/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., при секретарі судових засідань Ніколайчук А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.04.2017 року №0016091406,
за участю:
представника позивача: Зайвий А.О.
представники відповідача: Васильченко Ж.М.
ВСТАНОВИВ:
Обставини справи
Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10 квітня 2017 року №0016091406 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем «Податок на прибуток страхових організацій, включаючи філії аналогічних організацій розташованих на території України» на 2499717 грн, з мотивів безпідставності його прийняття.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, на те, що висновки акту перевірки, на підставі якого винесено спірне податкове повідомлення-рішення не ґрунтуються на фактичних обставинах господарської діяльності позивача. Відповідачем не надано належних доказів щодо підтвердження наявності будь-якого порушення з боку позивача та не спростовано надані первинні документи. Крім того, звертає увагу на порушення процедури проведення перевірки та винесення податкового повідомлення-рішення.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2018 року позов задоволено повністю, при цьому суд зазначив, що обставини, викладені в акті перевірки, його висновку, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинами справи.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2018 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2018 року, задоволено адміністративний позов частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 10 квітня 2017 року № 0016091406 в частині збільшення податкового зобов`язання на суму 1602455,00 грн. У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.
При цьому, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову у справі, суд апеляційної інстанції висновувався на тому, що правовий підхід застосований відповідачем щодо дооцінки цінних поточних фінансових інвестицій позивача відповідає вимогам законодавства. Посилання позивача на положення підпунктів 46, 54, 55, 59, 66 МСБО 39 є необґрунтованими, оскільки вказані норми МСБО 39 виключені ще 17 жовтня 2013 року. При цьому, посилання позивача на те, що оцінка вартості фінансових інвестицій здійснюється ним згідно МСБО 39 в редакції для підприємств, що не застосовують МСФЗ 9, є голослівними, нормативно не підкріпленими і в даному випадку до уваги не приймаються. Разом із тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що контролюючий орган, правильно застосувавши правові норми в цій частині, не зміг довести належними та допустимими доказами, як того вимагають положення статей 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірність визначення ним позивачу суми дооцінки поточних фінансових інвестицій та їх справедливої вартості.
Постановою Верховного Суду від 02.10.2018 року касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» задоволено частково, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2018 року та рішення Окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року скасовано, справу №826/9033/17 направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.
При цьому, в даній постанові зазначено, що суд не погоджується з висновками суддів попередніх інстанцій про можливість використання висновків результатів перевірки проведеної в межах кримінального провадження, до набрання законної сили відповідним рішення в кримінальній справі.
Також вказано, що винесення податкового повідомлення-рішення до набрання законної сили відповідним рішення в кримінальній справі, збільшення грошового зобов`язання органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально - процесуального законодавства, доводить необхідність дослідження та встановлення цих обставин.
Наголошено, що у межах спірних відносин поза увагою судів залишились аналіз підстав та способу реалізації владних управлінських функцій податковим органом. Загальний процес проведення перевірки із послідовного, коли за результатами перевірки приймається податкове повідомлення рішення, розривається. Спочатку матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів визначається кримінально - процесуальним законом або законом про оперативно - розшукову діяльність. Після набрання законної сили рішенням у межах кримінального провадження органи податкової служби мають право виносити податкові повідомлення - рішення.
Вказано, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а саме не дослідили зібрані у справі докази. Має місце порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ухвалою суду від 21.12.2018 року відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду на 17.01.2019 року. Запропоновано відповідачу подати до суду письмові заперечення проти позову та всі докази на їх підтвердження, які наявні у відповідача.
В подальшому розгляд даної справи неодноразово відкладався за клопотаннями сторін, з метою витребування та дослідження доказів.
30.07.2019 року в судове засідання з`явились представник позивача, представник відповідача. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав та мотивів, викладених в позовній заяві, просив суд задовольнити позов в повному обсязі. Представник відповідача заперечив проти позову та просив відмовити в повному обсязі.
30.07.2019 року судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.
Обставини , встановлені судом.
Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» перебуває на податковому обліку Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві.
Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 24.07.2014 року № 2246 «Про тимчасове зупинення (обмеження) дії ліцензій на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг» (набрало чинності 30.07.2014 року) Страховику - ТДВ «СТ «Мегаполіс» заборонено укладати договори страхування/перестрахування.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2014 року по справі №826/14254/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2015 року за позовом ТДВ «СТ «Мегаполіс» до Нацкомфінпослуг про скасування розпорядження від 24.07.2014 року № 2246 «Про тимчасове зупинення (обмеження) дії ліцензій на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг» у задоволенні позовних вимог відмовлено.
У період з 01.01.2015 року по 26.02.2015 року позивачем отримано грошові кошти у вигляді страхових премій від страхувальників та перестрахові премії від страхувальників у розмірі 4848221,00 грн.
Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 26.02.2015 року № 402 дію ліцензії на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» було відновлено.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Фаркош Ю.А. від 29.11.2016 року по справі № 757/59193/16-к було призначено документальну позапланову перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства ТДВ «СТ «Мегаполіс» за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року на предмет своєчасності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, у тому числі податку на прибуток з отриманих доходів (грошових коштів, які надходили від страхувальників (фізичні та юридичні особи) у вигляді нібито страхових премій (платежів) за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року, а також дотримання валютного та іншого законодавства, проведення якої доручено службовим особам ГУ ДФС у м. Києві.
ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року, за результатом якої складено акт перевірки від 27.02.2017 року № 174/26-15-14-06-02/34348559, в якому встановлено порушення позивачем пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 141.2.1 п. 141.2 ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування в періоді, що перевіряється на суму 857973,00 грн за 2015 рік та занижено податок на прибуток в періоді, що перевіряється на суму 2499717,00 грн за 2015 рік.
На підставі висновків зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.04.2017 року № 0016091406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток страхових організацій, включаючи філії аналогічних організацій розташованих на території України на суму 2 499 717,00 грн.
Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному досудовому порядку шляхом звернення зі скаргою до ДФС України, яка рішенням ДФС України від 26.06.2017 року № 13641/6/99-99-11-01-01-25 залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.
Позивач не погоджується із висновками податкового органу щодо порушення норм податкового законодавства, вважає їх протиправними, такими, що порушують його права, свободи та інтереси, тому звернувся до суду із даним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення.
Враховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Верховний Суд задовольняючи частково касаційну скаргу ТДВ «СТ «МЕГАПОЛІС» та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції зазначив, що конкуренція між пріоритетом вирішення кримінальної справи над податковим спором і навпаки, існувала із самого початку унормування фінансових правовідносин.
Так, пунктом 36 Підрозділу 10 Інші перехідні положення (в редакції що діє з 01 вересня 2015 року) передбачено, що у разі якщо судом за результатами розгляду кримінального провадження про кримінальне правопорушення, яке було розпочато до дня набрання чинності Законом України, «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків» від 17 липня 2015 року №655-8 і предметом якого є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, в якому встановлена несплата податкових зобов`язань або винесена ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами з цього питання, податкове повідомлення - рішення за результатами такої перевірки приймається контролюючим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим контролюючим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.
Винесення податкового повідомлення-рішення до набрання законної сили відповідним рішення в кримінальній справі, збільшення грошового зобов`язання органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально - процесуального законодавства, доводить необхідність дослідження та встановлення цих обставин.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи (абз. 2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України).
Згідно абз. 4 пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
У п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України чітко встановлені підстави здійснення документальної позапланової перевірка.
Однією із таких підстав, передбачена п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, є отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесену ними відповідно до закону.
Відповідно до пп. 2.1.5 п. 2.1 розділу 2 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом ДФС від 31.07.2014 № 22, при проведенні перевірки платника податків за ініціативою слідчого підрозділу фінансових розслідувань, слідчий забезпечує надання підрозділу групи Податкового контролю, що здійснює (очолює) перевірку, наявні матеріали, які мають відношення до перевірки (інформацію щодо підтвердження відносин із контрагентами, протоколи допитів посадових та інших відповідальних осіб, інформацію НКЦПФР, виписки банків щодо руху коштів по рахунках платника, реєстраційні документи, тощо) із дотриманням вимог ст. 222 Кримінального процесуального кодексу України).
За результатами опрацювання наданих слідчими, що ініціювали перевірку, матеріалів та/або наданих платником податків документів до перевірки підрозділ, що здійснює перевірку, узгоджує з ініціатором призначення перевірки терміни та перелік питань, які можуть мати вплив на результати проведення такої перевірки та підлягають спільному відпрацюванню (відпрацюванню оперативними підрозділами, правової роботи, іншими структурними підрозділами Інформаційно-аналітичної групи).
У разі призначення перевірки відповідно до пп. 78.1.11. п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України підрозділ, що здійснює (очолює) перевірку, до виходу на перевірку направляє протягом 3 робочих днів від дати отримання відповідного документа доручення щодо проведення перевірки запит ініціатору перевірки для надання наявної інформації та матеріалів, що мають відношення до перевірки.
Згідно п. 1.6.3 Методичних рекомендацій реалізацію матеріалів перевірок, призначених відповідно до пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, доцільно здійснювати з урахуванням норм пункту 36 підрозділу 10 розділу XX Кодексу.
При цьому матеріали перевірки разом з висновками органу державної фіскальної служби супровідним листом не пізніше 3 робочих днів з дня, наступного за днем складання, передаються ініціатору перевірки.
У супровідному листі структурним підрозділом, що здійснював перевірку, обов`язково вказується необхідність надання ініціатором перевірки до органу державної фіскальної служби, що її здійснював, повідомлення про дату та реквізити направлення матеріалів до судових органів та подальшого надання, за наявності, у десятиденний термін завіреної копії відповідного судового рішення, що набрало законної сили, або рішення про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами.
Разом із тим, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків» від 17.07.2015 № 655-VIII набрав чинності з першого числа місяця, наступного за місяцем його опублікування, тобто із 01.08.2015 року.
При цьому, кримінальне провадження № 32016100060000011, у рамках якого отримано ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29.11.2016 року (у справі № 757/59193/16-к) на проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТДВ «СТ «Мегаполіс» внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.01.2016 року, тобто після набрання чинності Закону України від 17.07.2015 № 655-VIII і як наслідок контролюючим органом дотримано порядок винесення податкових повідомлень-рішень.
Оцінюючи спірні правовідносини суд приймає акт перевірки, яким встановлені податкові правопорушення як належний доказ, яким ці порушення доведенні, використали та оцінили висновки акта позапланової перевірки проведеної в межах кримінального провадження, відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, як підставу для безпосереднього збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій з цього податку.?
Наявна можливість використання висновків результатів перевірки проведеної в межах кримінального провадження, до набрання законної сили відповідним рішення в кримінальній справі.
Проведення перевірки податковим органом в межах кримінальної справи на виконання ухвали слідчого судді є самостійною підставою її проведення, результати якої є доказом в кримінальному провадженні внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32016100060000011 від 16 січня 2016 року.
Оскільки перевірка призначена та проведена після 01 вересня 2015 року, в межах кримінального провадження порушеного після 01 вересня 2015 року, застереження встановлені пунктом 36 Підрозділу 10 Інші перехідні положення (в редакції що діє з 01 вересня 2015 року) на спірні відносини не розповсюджується.
Запровадження податковим органом загального порядку прийняття спірного податкового повідомлення - рішення зумовлює належну оцінку доказів у справі без врахування результатів кримінального провадження, в межах якого призначена та проведена перевірка».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 червня 2019 року по справі № 826/7428/16.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що податковим органом дотримано процедуру винесення податкового повідомлення-рішення.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України), Законами України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV), «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 року № 222-VIII (далі - Закон № 222-VIII), «Про страхування» від 07.03.1996 року № 85/96-ВР (далі - Закон № 85/96-ВР), «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 року № 3480-IV (далі - Закон №3480-IV), Ліцензійними умовами провадження страхової діяльності, затвердженими розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, від 28.08.2003 року № 40 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності» (далі - Ліцензійні умови), Положенням про порядок провадження діяльності страховими посередниками, затвердженим постановою КМУ від18.12.1996 року №1523 (далі - Положення № 1523), Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку 39 (далі - МСБО 39), Міжнародним стандартом фінансової звітності 9 (далі - МСФЗ 9), Міжнародним стандартом фінансової звітності 13 (далі - МСФЗ 13).
Статтею 2 Закону № 85/96-ВР передбачено, що страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на території України, є: фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України «Про господарські товариства», з урахуванням того, що учасників кожної з таких фінансових установ повинно бути не менше трьох, та інших особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності; зареєстровані Уповноваженим органом відповідно до цього Закону та законодавства України постійні представництва у формі філій іноземних страхових компаній, які також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.
У п. 7.1 Ліцензійних умов визначено, що тимчасовим зупиненням (обмеженням) дії ліцензії є тимчасове позбавлення страховика права на провадження страхової діяльності. Тимчасове зупинення (обмеження) дії ліцензії передбачає можливість на підставі відповідного рішення Нацкомфінпослуг відновлення права на провадження страхової діяльності у разі усунення причин, які стали підставою для тимчасового зупинення (обмеження) дії ліцензії, без отримання нової ліцензії.
Згідно ст. 16 Закону № 222-VIII анулюванням ліцензії є позбавлення ліцензіата права на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про анулювання його ліцензії.
Згідно пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підпунктами 16.1.2, 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 ПК України визначено, що платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.
Платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Згідно з п. 44.1 ст. 44, п. 46.1 ст. 46 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
У пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Відповідно до п. 136.1 ст. 136 ПК України базова (основна) ставка податку становить 18 відсотків.
Пунктом 136.2 ст. 136 ПК України передбачено, що під час провадження страхової діяльності юридичних осіб резидентів одночасно із ставкою податку на прибуток, визначеною у п. 136.1 ст. 136 ПК України, ставки податку на дохід встановлюються у таких розмірах: 3 відсотки за договорами страхування від об`єкта оподаткування, що визначається у п.п. 141.1.2 п. 141.1 ст. 141 ПК України; 0 відсотків за договорами з довгострокового страхування життя, договорами добровільного медичного страхування та договорами страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема договорів страхування додаткової пенсії, та визначених п.п. 14.1.52, 14.1.52 прим.1, 14.1.52 прим.2 і 14.1.116 п. 14.1 ст. 14 ПК України.
З викладених вище правових норм вбачається, що страхова діяльність є видом господарської діяльності, яка здійснюється на підставі відповідного дозволу - ліцензії, зупинення дії якого зумовлює для страхувальника певні обмеження у її здійсненні, зокрема щодо укладання ним нових страхових договорів.
Таким чином, укладання нових договорів страхування у період зупинення дії ліцензії із забороною здійснення саме такої діяльності є веденням іншої господарської діяльності, прибуток від якої підлягає оподаткуванню за загальною ставкою 18 %, а не 3%.
При цьому, слід враховувати, що регламентування законодавцем пільгової ставки 3% за договорами страхування від об`єкта оподаткування покликано безпосередньо необхідністю стимулювання розвитку саме страхової діяльності для задоволення відповідних суспільних потреб, але в разі відсутності у суб`єкта легальних умов для її здійснення, вказана мета втрачається, оскільки проведення відповідної діяльності автоматично стає неправомірним, що виключає достатні правові підстави для визнання за ним права на таку податкову пільгу.
Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 24.07.2014 року № 2246 «Про тимчасове зупинення (обмеження) дії ліцензій на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг» (набрало чинності 30.07.2014 року) Страховику - ТДВ «СТ «Мегаполіс» заборонено укладати договори страхування/перестрахування.
Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 26.02.2015 року № 402 дію ліцензії на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» було відновлено.
Разом з тим, у період з 01.01.2015 року по 26.02.2015 року, тобто в період зупинення дії ліцензії та відсутності у позивача права на укладання страхових договорів, ним все ж таки було укладено ряд таких договорів, за якими отримано прибуток - грошові кошти у вигляді страхових премій та перестрахових премій від страхувальників на загальну суму 4848221,23 грн, які оподатковано за ставкою податку на прибуток 3%.
Тобто, з огляду на вищевикладене, фактично у вказаний період позивачем отримано прибуток від господарської діяльності, який мав бути оподаткований за ставкою 18%, а не 3%.
Таким чином, відповідачем було правомірно нараховано позивачу податок на прибуток зі страхових платежів, отриманих позивачем під час зупинення дії ліцензії, а тому податкове повідомлення-рішення від 10.04.2017 року № 0016091406 в цій частині є правомірним.
Відповідно до ст. 1 Положення № 1523 агентська діяльність - це діяльність суб`єктів підприємницької діяльності, уповноважених діяти від імені та на підставі доручення одного або більше страховиків, щодо рекламування, консультування, пропонування страхувальникам страхових послуг та проведення роботи, пов`язаної з укладенням та виконанням договорів страхування (підготовка і укладення договорів страхування, виконання робіт з обслуговування договорів), у тому числі оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхових сум або страхового відшкодування, а також здійснення цих виплат.
Тобто, діяльність страхових агентів націлена на забезпечення укладання відповідних договорів страхування.
Водночас, позивач у період зупинення дії ліцензії (що встановлено вище) здійснив виплату комісійної винагороди страховим агентам ФОП ОСОБА_1. , ПрАТ «Миргородкурорт СКК Миргород», яка оподаткована ним як «інші витрати».
Нарахування податку на прибуток на вказану суму відповідачем здійснено на підставі пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України та обґрунтовано тим, що позивач у період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року не мав права здійснювати страхову діяльність з укладання договорів страхування.
Отримання страховою компанією страхових платежів по договорам страхування не є зобов`язанням страховика у розумінні Закону України «Про страхування».
Таким чином, страхові премії, отримані страховиком у період припинення дії ліцензії не є доходом від страхової діяльності та оподатковуються за ставкою, визначеною ст.136.1 «Базова (основна) ставка податку становить 18 відсотків».
За таких обставин, податкове повідомлення-рішення від 10.04.2017 року №0016091406 в частині нарахування позивачу податку на прибуток в частині витрат на страхових агентів є правомірним.
Відповідно до пп.141.2.1 п. 141.2 ст.141 Податкового кодексу України фінансовий результат до оподаткування збільшується: на суму від`ємного фінансового результату від продажу або іншого відчуження цінних паперів, відображеного у складі фінансового результату до оподаткування податкового (звітного) періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму від`ємного загального результату переоцінки цінних паперів (загальна сума уцінок цінних паперів перевищує загальну суму їх дооцінок за податковий (звітний) період) (крім державних цінних паперів або облігацій місцевих позик), відображеного у складі фінансового результату до оподаткування податкового (звітного) періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.
Згідно пп.141.2.3 п.141.2 ст.141 Податкового кодексу України платники податку окремо визначають загальний фінансовий результат за операціями з продажу або іншого відчуження цінних паперів звітного періоду відповідно до національних або міжнародних стандартів фінансової звітності.
У ч. 3 ст. 5-2 Закону № 3480-IV закріплено, що ринкова вартість визначається: за біржовим курсом - для цінних паперів, які включені до біржового списку фондової біржі; за вартістю, визначеною незалежним оцінювачем відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність, - для цінних паперів, які не включені до біржового списку фондової біржі.
Наказом від 04.04.2014 року № 1-ОП про облікову політику, облік цінних паперів в ТДВ «СТ «Мегаполіс» ведеться відповідно до МСФЗ.
Разом з тим, з положень п.п. 4.1.1-4.1.5 МСФЗ 9 вбачається, що після первинного визнання суб`єкт господарювання оцінює фінансовий актив за справедливою вартістю.
Згідно п. 5.4.2 МСФЗ 9 кращим свідченням справедливої вартості є ціни котирування на активному ринку. Якщо ринок для фінансового інструменту не є активним, суб`єкт господарювання встановлює справедливу вартість, застосовуючи метод оцінювання.
У п. 24 МСФЗ 13 передбачено, що справедлива вартість - це ціна, яка була б отримана за продаж актива або сплачена за передачу зобов`язання у звичайній операції на основному (або найсприятливішому) ринку на дату оцінки за поточних ринкових умов (тобто вихідна ціна), незалежно від того, чи спостерігається така ціна безпосередньо, чи оцінена за допомогою іншого методу оцінювання.
З огляду на викладені норми, правовий підхід застосований відповідачем щодо дооцінки цінних поточних фінансових інвестицій позивача відповідає вимогам законодавства.
Посилання позивача на положення п.п. 46, 54, 55, 59, 66 МСБО 39 є необґрунтованими, оскільки вказані норми МСБО 39 виключені ще 17.10.2013 року.
При цьому, посилання позивача на те, що оцінка вартості фінансових інвестицій здійснюється ним згідно МСБО 39 в редакції для підприємств, що не застосовують МСФЗ 9, є непідтвердженими, нормативно не підкріпленими і в даному випадку до уваги не приймаються.
Розрахунок переоцінки цінних паперів було здійснено на основі біржового курсу цінних паперів станом відповідно даних ПАТ «Фондова біржа «Іннекс» та наведено на ст.20-21 акту перевірки. Даний розрахунок позивачем не спростовано та не доведена його протиправність.
За таких обставин, відповідачем доведено порушення з боку позивача пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.141.1.2 п.141.2 ст.141 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено інші доходи за 2015 рік на суму дооцінки поточних фінансових інвестицій, які на звітну дату визначаються за справедливою вартістю, тому податкове повідомлення-рішення від 10.04.2017 року № 0016091406 в цій частині є правомірним.
За період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року позивачем задекларовано різниці, які виникають відповідно до Податкового кодексу України в загальній сумі 7205973,00 грн, однак перевіркою повноти визначення різниць встановлено завищення за 2015 рік на суму 5753543,00 грн.
В порушення пп.141.1.2 п.141.1 ст.141 Податкового кодексу України завищено суму доходу за договорами страхування і співстрахування, визначений згідно з підпунктом 141.1.2 пункту статті 141 розділу Податкового Кодексу України на загальну суму 4552326 грн, що призвело до завищення податку на дохід за договорами страхування на 136570 гривень.
Згідно ст. 30 Закону про страхування страховики зобов`язані дотримуватися умов забезпечення платоспроможності. Однією з них є створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань. Страхові резерви - це фонди, що утворюються страховими компаніями для забезпечення гарантій виплат страхового відшкодування і страхових сум. Вони використовуються, якщо сума виплат страхувальника у даний операційний період перевищує поточні надходження страхових премій, а також в інших обумовлених випадках. За економічним змістом страхові резерви - це величина відкладених страхових виплат на конкретну дату.
Створення страхових резервів регламентується Законом про страхування. Правилами №3104, Методикою № 24, Порядком № 123.
Статтею 31 Закону про страхування встановлено, що страхові резерви утворюються страховиками залежно від видів страхування (перестрахування).
Страховики, які здійснюють види страхування інші, ніж страхування життя, зобов`язані формувати і вести облік таких технічних резервів за видами страхування:
- незароблених премій (резерви премій), що включають частки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), які відповідають страховим ризикам, що не минули на звітну дату;
- збитків, що включають зарезервовані несплачені страхові суми та страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, за якими не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування.
Страховики можуть прийняти рішення про запровадження з початку календарного року згідно зі встановленою уповноваженим органом методикою формування і ведення обліку таких технічних резервів за видами страхування іншими, ніж страхування життя, резервів:
резерв незароблених премій;
резерв заявлених, але не виплачених збитків;
резерв збитків, які виникли, але не заявлені;
резерв катастроф;
резерв коливань збитковості.
При цьому страхові компанії зобов`язані письмово повідомити уповноважений орган про запровадження формування і ведення обліку зазначених технічних резервів за видами страхування іншими, ніж страхування життя, не пізніше ніж за 45 днів до початку календарного року.
Формування технічних резервів здійснюється на підставі обліку договорів і вимог страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування за видами страхування на відміну від страхових організацій, які здійснюють страхування життя та формують страхові резерви за кожним договором страхування.
У разі передання ризику перестрахування страховики зобов`язані визначити частки перестраховиків у відповідних видах технічних резервів за видами страхування одночасно з розрахунком технічних резервів. Обчислення розміру частки перестраховиків у технічних резервах здійснюється відповідно до методики формування технічних резервів.
Для узагальнення інформації про рух коштів страхових резервів призначено рахунок 49 «Страхові резерви», на субрахунках якого ведуть облік за видами резервів за кожним видом страхування. Рахунок 49 має такі субрахунки:
491 «Технічні резерви»;
492 «Резерви із страхування життя»;
493 «Частка перестраховиків у технічних резервах»;
494 «Частка перестраховиків у резервах страхування життя»;
495 «Результат зміни технічних резервів»;
496 «Результат зміни резервів страхування життя».
Починаючи з 01.01.2015 року, змінами, внесеними Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», передбачено розрахунок об`єкта оподаткування податком на прибуток на підставі даних бухгалтерського обліку шляхом коригування фінансового результату до оподаткування, визначеного у фінансовій звітності, на різниці, які збільшують або зменшують фінансовий результат до оподаткування, відповідно до положень розділу III «Податок на прибуток підприємств» Кодексу.
Розділом III «Податок на прибуток підприємств» Кодексу не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування на різниці, які виникають від перерахунку операцій з продажу/придбання послуг, здійснених у попередніх звітних періодах.
Крім того, до перевірки не надано документи, що підтверджують формування страхового резерву до 01.01.2015 року. Відповідно до акта від 26.10.2015 року №453/26-55-22-03/34348559 «Про результати планової виїзної перевірки товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс», з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2014 року» в складі витрат Товариства не зазначено страхові резерви.
Облік загального фінансового результату (прибутку/збитку) за операціями з торгівлі цінними паперами ведеться платником податку окремо від інших доходів і витрат.
Виходячи з вимог Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-ХІУ відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.
Згідно п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-ХІУ, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до вимог п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 року (із змінами та доповненнями) підставою бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Крім того, відповідно до вимог п.1 цього Закону України первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За таких обставин, податкове повідомлення-рішення від 10.04.2017 року № 0016091406 в цій частині є правомірним.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов до висновку, що контролюючим органом в межах своїх повноважень та у спосіб встановлено порушення норм Податкового законодавства з боку позивача та винесено оскаржуване податкове повідомлення рішення, яке є правомірним та не підлягає скасуванню, натомість позивачем не спростовано доводів податкового органу та не доведено відсутність виявлених порушень.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд, аналізуючи дії та рішення суб`єкта владних повноважень в розрізі положень ст.2 КАС України дійшов до висновку, що оскаржуване рішення прийнято на підставі, у межах та у спосіб визначений законодавством, а також з врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).
Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд, крім іншого вважає, що у межах вирішення даної справи повною мірою забезпечено право позивача на розгляд його адміністративного позову з дотриманням принципу рівності, справедливості та безсторонності, з урахуванням приписів частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, відповідно до яких кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, з висновками щодо застосування цих положень, викладених у рішеннях ЄСПЛ «Бочан проти України» (№2), заява № 22251/08, рішення від 15 лютого 2015 року, «Волошин проти України», заява № 15853/08, рішення від 10 жовтня 2013 року, «Чуйкіна проти України», заява № 28924/04, рішення від 13 січня 2011 року.
Враховуючи відмову у задоволенні позову, суд не вбачає правових відстав для розподілу судових витрат у відповідності до ст.139 КАС України
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
Відмовити у задоволення адміністративного позову в повному обсязі.
Підстави для відшкодування судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне найменування сторін:
Позивач: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» (01042, м. Київ, вул. А.Філатова, 22/8, код ЄДРПОУ 34348559)
Відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби в м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код 39439980).
Повний текст рішення виготовлено та підписано 13.08.2019 року.
Суддя В.І. Келеберда
