ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 826/9033/17 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Файдюка В.В., Чаку Є.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ :
Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10 квітня 2017 року №0016091406.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2018 року позов задоволено повністю, при цьому суд зазначив, що обставини, викладені в акті перевірки, його висновку, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинами справи.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2018 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2018 року, задоволено адміністративний позов частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 10 квітня 2017 року № 0016091406 в частині збільшення податкового зобов`язання на суму 1602455,00 грн. У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» задоволено частково, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2018 року та рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2018 року скасовано, справу №826/9033/17 направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» перебуває на податковому обліку Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві.
Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 24.07.2014 року № 2246 «Про тимчасове зупинення (обмеження) дії ліцензій на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг» (набрало чинності 30.07.2014 року) Страховику - ТДВ «СТ «Мегаполіс» заборонено укладати договори страхування/перестрахування.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2014 року по справі №826/14254/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2015 року за позовом ТДВ «СТ «Мегаполіс» до Нацкомфінпослуг про скасування розпорядження від 24.07.2014 року № 2246 «Про тимчасове зупинення (обмеження) дії ліцензій на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг» у задоволенні позовних вимог відмовлено.
У період з 01.01.2015 року по 26.02.2015 року позивачем отримано грошові кошти у вигляді страхових премій від страхувальників та перестрахові премії від страхувальників у розмірі 4 848 221,00 грн.
Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 26.02.2015 року № 402 дію ліцензії на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» було відновлено.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Фаркош Ю.А. від 29.11.2016 року по справі № 757/59193/16-к було призначено документальну позапланову перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства ТДВ «СТ «Мегаполіс» за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року на предмет своєчасності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, у тому числі податку на прибуток з отриманих доходів (грошових коштів, які надходили від страхувальників (фізичні та юридичні особи) у вигляді нібито страхових премій (платежів) за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року, а також дотримання валютного та іншого законодавства, проведення якої доручено службовим особам ГУ ДФС у м. Києві.
ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року, за результатом якої складено акт перевірки від 27.02.2017 року № 174/26-15-14-06-02/34348559, в якому встановлено порушення позивачем пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 141.2.1 п. 141.2 ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування в періоді, що перевіряється на суму 857 973,00 грн. за 2015 рік та занижено податок на прибуток в періоді, що перевіряється на суму 2 499 717,00 грн. за 2015 рік.
На підставі висновків зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.04.2017 року № 0016091406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток страхових організацій, включаючи філії аналогічних організацій розташованих на території України на суму 2 499 717,00 грн.
Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному досудовому порядку шляхом звернення зі скаргою до ДФС України, яка рішенням ДФС України від 26.06.2017 року № 13641/6/99-99-11-01-01-25 залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.
Позивач не погоджується із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, через що звернувся до суду з вимогою про його скасування.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовано Податковим кодексом України (далі - ПК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, пунктом 36 Підрозділу 10 Інші перехідні положення (в редакції що діє з 01 вересня 2015 року) передбачено, що у разі якщо судом за результатами розгляду кримінального провадження про кримінальне правопорушення, яке було розпочато до дня набрання чинності Законом України, «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків» від 17 липня 2015 року №655-8 і предметом якого є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, в якому встановлена несплата податкових зобов`язань або винесена ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами з цього питання, податкове повідомлення - рішення за результатами такої перевірки приймається контролюючим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим контролюючим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.
Винесення податкового повідомлення-рішення до набрання законної сили відповідним рішення в кримінальній справі, збільшення грошового зобов`язання органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально - процесуального законодавства, доводить необхідність дослідження та встановлення цих обставин.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи (абз. 2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України).
Згідно абз. 4 пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
У п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України чітко встановлені підстави здійснення документальної позапланової перевірки.
Однією із таких підстав, передбачена п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, є отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесену ним відповідно до закону.
Відповідно до пп. 2.1.5 п. 2.1 розділу 2 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом ДФС від 31.07.2014 № 22, при проведенні перевірки платника податків за ініціативою слідчого підрозділу фінансових розслідувань, слідчий забезпечує надання підрозділу групи Податкового контролю, що здійснює (очолює) перевірку, наявні матеріали, які мають відношення до перевірки (інформацію щодо підтвердження відносин із контрагентами, протоколи допитів посадових та інших відповідальних осіб, інформацію НКЦПФР, виписки банків щодо руху коштів по рахунках платника, реєстраційні документи, тощо) із дотриманням вимог ст. 222 Кримінального процесуального кодексу України).
За результатами опрацювання наданих слідчими, що ініціювали перевірку, матеріалів та/або наданих платником податків документів до перевірки підрозділ, що здійснює перевірку, узгоджує з ініціатором призначення перевірки терміни та перелік питань, які можуть мати вплив на результати проведення такої перевірки та підлягають спільному відпрацюванню (відпрацюванню оперативними підрозділами, правової роботи, іншими структурними підрозділами Інформаційно-аналітичної групи).
У разі призначення перевірки відповідно до пп. 78.1.11. п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України підрозділ, що здійснює (очолює) перевірку, до виходу на перевірку направляє протягом 3 робочих днів від дати отримання відповідного документа доручення щодо проведення перевірки запит ініціатору перевірки для надання наявної інформації та матеріалів, що мають відношення до перевірки.
Згідно п. 1.6.3 Методичних рекомендацій реалізацію матеріалів перевірок, призначених відповідно до пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, доцільно здійснювати з урахуванням норм пункту 36 підрозділу 10 розділу XX Кодексу.
При цьому матеріали перевірки разом з висновками органу державної фіскальної служби супровідним листом не пізніше 3 робочих днів з дня, наступного за днем складання, передаються ініціатору перевірки.
У супровідному листі структурним підрозділом, що здійснював перевірку, обов`язково вказується необхідність надання ініціатором перевірки до органу державної фіскальної служби, що її здійснював, повідомлення про дату та реквізити направлення матеріалів до судових органів та подальшого надання, за наявності, у десятиденний термін завіреної копії відповідного судового рішення, що набрало законної сили, або рішення про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами.
Разом із тим, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків» від 17.07.2015 № 655-VIII набрав чинності з першого числа місяця, наступного за місяцем його опублікування, тобто із 01.08.2015 року.
При цьому, кримінальне провадження № 32016100060000011, у рамках якого отримано ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29.11.2016 року (у справі № 757/59193/16-к) на проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТДВ «СТ «Мегаполіс» внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.01.2016 року, тобто після набрання чинності Закону України від 17.07.2015 № 655-VIII і як наслідок контролюючим органом дотримано порядок винесення податкових повідомлень-рішень.
Проведення перевірки податковим органом в межах кримінальної справи на виконання ухвали слідчого судді є самостійною підставою її проведення, результати якої є доказом в кримінальному провадженні внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32016100060000011 від 16 січня 2016 року.
Оскільки перевірка призначена та проведена після 01 вересня 2015 року, в межах кримінального провадження порушеного після 01 вересня 2015 року, застереження встановлені пунктом 36 Підрозділу 10 Інші перехідні положення (в редакції що діє з 01 вересня 2015 року) на спірні відносини не розповсюджується.
Запровадження податковим органом загального порядку прийняття спірного податкового повідомлення - рішення зумовлює належну оцінку доказів у справі без врахування результатів кримінального провадження, в межах якого призначена та проведена перевірка.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 червня 2019 року по справі № 826/7428/16.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що податковим органом дотримано процедуру винесення податкового повідомлення-рішення.
Статтею 2 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 року № 85/96-ВР (далі - Закон № 85/96-ВР) передбачено, що страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на території України, є: фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України «Про господарські товариства», з урахуванням того, що учасників кожної з таких фінансових установ повинно бути не менше трьох, та інших особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності; зареєстровані Уповноваженим органом відповідно до цього Закону та законодавства України постійні представництва у формі філій іноземних страхових компаній, які також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.
У п. 7.1 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затвердженими розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, від 28.08.2003 року № 40 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності» визначено, що тимчасовим зупиненням (обмеженням) дії ліцензії є тимчасове позбавлення страховика права на провадження страхової діяльності. Тимчасове зупинення (обмеження) дії ліцензії передбачає можливість на підставі відповідного рішення Нацкомфінпослуг відновлення права на провадження страхової діяльності у разі усунення причин, які стали підставою для тимчасового зупинення (обмеження) дії ліцензії, без отримання нової ліцензії.
Згідно ст. 16 Закону «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 року № 222-VIII (далі - Закон № 222-VIII) анулюванням ліцензії є позбавлення ліцензіата права на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про анулювання його ліцензії.
Згідно пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підпунктами 16.1.2, 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 ПК України визначено, що платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.
Платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Згідно з п. 44.1 ст. 44, п. 46.1 ст. 46 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
У пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Відповідно до п. 136.1 ст. 136 ПК України базова (основна) ставка податку становить 18 відсотків.
Пунктом 136.2 ст. 136 ПК України передбачено, що під час провадження страхової діяльності юридичних осіб резидентів одночасно із ставкою податку на прибуток, визначеною у п. 136.1 ст. 136 ПК України, ставки податку на дохід встановлюються у таких розмірах: 3 відсотки за договорами страхування від об`єкта оподаткування, що визначається у п.п. 141.1.2 п. 141.1 ст. 141 ПК України; 0 відсотків за договорами з довгострокового страхування життя, договорами добровільного медичного страхування та договорами страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема договорів страхування додаткової пенсії, та визначених п.п. 14.1.52, 14.1.52 прим.1, 14.1.52 прим.2 і 14.1.116 п. 14.1 ст. 14 ПК України.
З викладених вище правових норм вбачається, що страхова діяльність є видом господарської діяльності, яка здійснюється на підставі відповідного дозволу - ліцензії, зупинення дії якого зумовлює для страхувальника певні обмеження у її здійсненні, зокрема щодо укладання ним нових страхових договорів.
Таким чином, укладання нових договорів страхування у період зупинення дії ліцензії із забороною здійснення саме такої діяльності є веденням іншої господарської діяльності, прибуток від якої підлягає оподаткуванню за загальною ставкою 18 %, а не 3%.
При цьому, слід враховувати, що регламентування законодавцем пільгової ставки 3% за договорами страхування від об`єкта оподаткування покликано безпосередньо необхідністю стимулювання розвитку саме страхової діяльності для задоволення відповідних суспільних потреб, але в разі відсутності у суб`єкта легальних умов для її здійснення, вказана мета втрачається, оскільки проведення відповідної діяльності автоматично стає неправомірним, що виключає достатні правові підстави для визнання за ним права на таку податкову пільгу.
Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 24.07.2014 року № 2246 «Про тимчасове зупинення (обмеження) дії ліцензій на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг» (набрало чинності 30.07.2014 року) Страховику - ТДВ «СТ «Мегаполіс» заборонено укладати договори страхування/перестрахування.
Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 26.02.2015 року № 402 дію ліцензії на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» було відновлено.
Разом з тим, у період з 01.01.2015 року по 26.02.2015 року, тобто в період зупинення дії ліцензії та відсутності у позивача права на укладання страхових договорів, ним все ж таки було укладено ряд таких договорів, за якими отримано прибуток - грошові кошти у вигляді страхових премій та перестрахових премій від страхувальників на загальну суму 4 848 221,23 грн, які оподатковано за ставкою податку на прибуток 3%.
Тобто, з огляду на вищевикладене, фактично у вказаний період позивачем отримано прибуток від господарської діяльності, який мав бути оподаткований за ставкою 18%, а не 3%.
Таким чином, відповідачем було правомірно нараховано позивачу податок на прибуток зі страхових платежів, отриманих позивачем під час зупинення дії ліцензії, а тому податкове повідомлення-рішення від 10.04.2017 року № 0016091406 в цій частині є правомірним.
Відповідно до ст. 1 Положення № 1523 агентська діяльність - це діяльність суб`єктів підприємницької діяльності, уповноважених діяти від імені та на підставі доручення одного або більше страховиків, щодо рекламування, консультування, пропонування страхувальникам страхових послуг та проведення роботи, пов`язаної з укладенням та виконанням договорів страхування (підготовка і укладення договорів страхування, виконання робіт з обслуговування договорів), у тому числі оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхових сум або страхового відшкодування, а також здійснення цих виплат.
Тобто, діяльність страхових агентів націлена на забезпечення укладання відповідних договорів страхування.
Водночас, позивач у період зупинення дії ліцензії (що встановлено вище) здійснив виплату комісійної винагороди страховим агентам ФОП ОСОБА_1 , ПрАТ "Миргородкурорт СКК Миргород", яка оподаткована ним як "інші витрати".
Нарахування податку на прибуток на вказану суму відповідачем здійснено на підставі пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України та обґрунтовано тим, що позивач у період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року не мав права здійснювати страхову діяльність з укладання договорів страхування.
Отримання страховою компанією страхових платежів по договорам страхування не є зобов`язанням страховика у розумінні Закону України «Про страхування».
Таким чином, страхові премії, отримані страховиком у період припинення дії ліцензії не є доходом від страхової діяльності та оподатковуються за ставкою, визначеною ст.136.1 "Базова (основна) ставка податку становить 18 відсотків".
За таких обставин, податкове повідомлення-рішення від 10.04.2017 року №0016091406 в частині нарахування позивачу податку на прибуток в частині витрат на страхових агентів є правомірним.
Відповідно до пп.141.2.1 п. 141.2 ст.141 Податкового кодексу України фінансовий результат до оподаткування збільшується: на суму від`ємного фінансового результату від продажу або іншого відчуження цінних паперів, відображеного у складі фінансового результату до оподаткування податкового (звітного) періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму від`ємного загального результату переоцінки цінних паперів (загальна сума уцінок цінних паперів перевищує загальну суму їх дооцінок за податковий (звітний) період) (крім державних цінних паперів або облігацій місцевих позик), відображеного у складі фінансового результату до оподаткування податкового (звітного) періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.
Згідно пп.141.2.3 п.141.2 ст.141 Податкового кодексу України платники податку окремо визначають загальний фінансовий результат за операціями з продажу або іншого відчуження цінних паперів звітного періоду відповідно до національних або міжнародних стандартів фінансової звітності.
Відповідно до ч. 3 ст. 5-2 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 року № 3480-IV (далі - Закон №3480-IV) ринкова вартість визначається: за біржовим курсом - для цінних паперів, які включені до біржового списку фондової біржі; за вартістю, визначеною незалежним оцінювачем відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність, - для цінних паперів, які не включені до біржового списку фондової біржі.
Наказом від 04.04.2014 року № 1-ОП про облікову політику, облік цінних паперів в ТДВ «СТ «Мегаполіс» ведеться відповідно до Міжнародного стандарту фінансової звітності 9 (далі - МСФЗ 9).
Разом з тим, з положень п.п. 4.1.1-4.1.5 МСФЗ 9 вбачається, що після первинного визнання суб`єкт господарювання оцінює фінансовий актив за справедливою вартістю.
Згідно п. 5.4.2 МСФЗ 9 кращим свідченням справедливої вартості є ціни котирування на активному ринку. Якщо ринок для фінансового інструменту не є активним, суб`єкт господарювання встановлює справедливу вартість, застосовуючи метод оцінювання.
У п. 24 Міжнародного стандарту фінансової звітності 13 передбачено, що справедлива вартість - це ціна, яка була б отримана за продаж актива або сплачена за передачу зобов`язання у звичайній операції на основному (або найсприятливішому) ринку на дату оцінки за поточних ринкових умов (тобто вихідна ціна), незалежно від того, чи спостерігається така ціна безпосередньо, чи оцінена за допомогою іншого методу оцінювання.
З огляду на викладені норми, правовий підхід застосований відповідачем щодо дооцінки цінних поточних фінансових інвестицій позивача відповідає вимогам законодавства.
Посилання позивача на положення п.п. 46, 54, 55, 59, 66 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 39 (далі - МСБО 39) є необґрунтованими, оскільки вказані норми виключені ще 17.10.2013 року.
При цьому, посилання позивача на те, що оцінка вартості фінансових інвестицій здійснюється ним згідно МСБО 39 в редакції для підприємств, що не застосовують МСФЗ 9, є непідтвердженими, нормативно не підкріпленими і в даному випадку до уваги не приймаються.
Розрахунок переоцінки цінних паперів було здійснено на основі біржового курсу цінних паперів станом відповідно даних ПАТ "Фондова біржа "Іннекс" та наведено на ст.20-21 акту перевірки. Даний розрахунок позивачем не спростовано та не доведена його протиправність.
За таких обставин, відповідачем доведено порушення з боку позивача пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.141.1.2 п.141.2 ст.141 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено інші доходи за 2015 рік на суму дооцінки поточних фінансових інвестицій, які на звітну дату визначаються за справедливою вартістю, тому податкове повідомлення-рішення від 10.04.2017 року № 0016091406 в цій частині є правомірним.
За період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року позивачем задекларовано різниці, які виникають відповідно до Податкового кодексу України в загальній сумі 7 205 973,00 грн, однак перевіркою повноти визначення різниць встановлено завищення за 2015 рік на суму 5 753 543,00 грн.
В порушення пп.141.1.2 п.141.1 ст.141 Податкового кодексу України завищено суму доходу за договорами страхування і співстрахування, визначений згідно з підпунктом 141.1.2 пункту статті 141 розділу Податкового Кодексу України на загальну суму 4 552 326 грн, що призвело до завищення податку на дохід за договорами страхування на 136 570 гривень.
Згідно ст. 30 Закону України «Про страхування» страховики зобов`язані дотримуватися умов забезпечення платоспроможності. Однією з них є створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань. Страхові резерви - це фонди, що утворюються страховими компаніями для забезпечення гарантій виплат страхового відшкодування і страхових сум. Вони використовуються, якщо сума виплат страхувальника у даний операційний період перевищує поточні надходження страхових премій, а також в інших обумовлених випадках. За економічним змістом страхові резерви - це величина відкладених страхових виплат на конкретну дату.
Статтею 31 Закону України «Про страхування» встановлено, що страхові резерви утворюються страховиками залежно від видів страхування (перестрахування).
Страховики, які здійснюють види страхування інші, ніж страхування життя, зобов`язані формувати і вести облік таких технічних резервів за видами страхування:
- незароблених премій (резерви премій), що включають частки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), які відповідають страховим ризикам, що не минули на звітну дату;
- збитків, що включають зарезервовані несплачені страхові суми та страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, за якими не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування.
Страховики можуть прийняти рішення про запровадження з початку календарного року згідно зі встановленою уповноваженим органом методикою формування і ведення обліку таких технічних резервів за видами страхування іншими, ніж страхування життя, резервів:
резерв незароблених премій;
резерв заявлених, але не виплачених збитків;
резерв збитків, які виникли, але не заявлені;
резерв катастроф;
резерв коливань збитковості.
При цьому страхові компанії зобов`язані письмово повідомити уповноважений орган про запровадження формування і ведення обліку зазначених технічних резервів за видами страхування іншими, ніж страхування життя, не пізніше ніж за 45 днів до початку календарного року.
Формування технічних резервів здійснюється на підставі обліку договорів і вимог страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування за видами страхування на відміну від страхових організацій, які здійснюють страхування життя та формують страхові резерви за кожним договором страхування.
У разі передання ризику перестрахування страховики зобов`язані визначити частки перестраховиків у відповідних видах технічних резервів за видами страхування одночасно з розрахунком технічних резервів. Обчислення розміру частки перестраховиків у технічних резервах здійснюється відповідно до методики формування технічних резервів.
Для узагальнення інформації про рух коштів страхових резервів призначено рахунок 49 "Страхові резерви", на субрахунках якого ведуть облік за видами резервів за кожним видом страхування. Рахунок 49 має такі субрахунки:
491 "Технічні резерви";
492 "Резерви із страхування життя";
493 "Частка перестраховиків у технічних резервах";
494 "Частка перестраховиків у резервах страхування життя";
495 "Результат зміни технічних резервів";
496 "Результат зміни резервів страхування життя".
Починаючи з 01.01.2015 року, змінами, внесеними Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», передбачено розрахунок об`єкта оподаткування податком на прибуток на підставі даних бухгалтерського обліку шляхом коригування фінансового результату до оподаткування, визначеного у фінансовій звітності, на різниці, які збільшують або зменшують фінансовий результат до оподаткування, відповідно до положень розділу III "Податок на прибуток підприємств" Кодексу.
Розділом III "Податок на прибуток підприємств" Кодексу не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування на різниці, які виникають від перерахунку операцій з продажу/придбання послуг, здійснених у попередніх звітних періодах.
Крім того, до перевірки не надано документи, що підтверджують формування страхового резерву до 01.01.2015 року. Відповідно до акта від 26.10.2015 року №453/26-55-22-03/34348559 "Про результати планової виїзної перевірки товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс», з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2014 року" в складі витрат Товариства не зазначено страхові резерви.
Облік загального фінансового результату (прибутку/збитку) за операціями з торгівлі цінними паперами ведеться платником податку окремо від інших доходів і витрат.
Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІУ відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.
Згідно п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІУ, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до вимог п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 року (із змінами та доповненнями) підставою бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Крім того, відповідно до вимог п.1 цього Закону України первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За таких обставин, податкове повідомлення-рішення від 10.04.2017 року № 0016091406 в цій частині є правомірним.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.
Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев
суддя В.В.Файдюк
суддя Є.В.Чаку
