ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 905/2214/14-908/5734/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Кролевець О. А.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали касаційної скарги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Тихий П. В., Ільїн О. В., суддя Шутенко І. А.

від 15.12.2020

за скаргою Приватного акціонерного товариства "Концерн Стирол"

на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича

у справі № 905/2214/14-908/5734/14

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Приватного акціонерного товариства "Концерн Стирол"

про стягнення суми,

1. Історія справи

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.07.2015 у справі №905/2214/14-908/5734/14, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.10.2015, первісний позов (з урахуванням змісту заяви №31/13-2397 від 01.07.2015 про збільшення позовних вимог) Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" задоволено; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 3% річних у розмірі 5357528,67 грн, інфляційні втрати у розмірі 43706824,55, 73080 грн судового збору; зустрічний позов Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишено без розгляду.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.01.2016 скасовано рішення Господарського суду Запорізької області від 09.07.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.10.2015 в частині первісного позову, і в цій частині справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 11.04.2016 у справі №905/2214/14-908/5734/14, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.05.2016, позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 5357528,67 грн, інфляційні втрати у розмірі 43706824,55 грн, а також судовий збір в сумі 73080 грн.

31.05.2016 на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 11.04.2016 було видано відповідний наказ.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.08.2016 постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.05.2016 залишено без змін.

13.08.2020 Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулась до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова І.М. із заявою №31/01-643 від 13.08.2020 про примусове виконання наказу Господарського суду Донецької області від 31.05.2016 у справі №905/2214/14-908/5734/14, відповідно до якого підлягають стягнню з Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 3% річних у розмірі 5357528,67 грн, інфляційні втрати у розмірі 43706824,55 грн, а також судовий збір в сумі 73080 грн (всього 49137433,22 грн).

У вищенаведеній заяві стягувач зазначив про те, що боржником відкриті банківські рахунки у наступних банківських установах:

1) Акціонерному банку «Клірінговий дім», МФО 300647, адреса банку: 04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, 5а, рахунки:

- № НОМЕР_1 (UA, USD, EUR);

- № НОМЕР_2 (UA);

- № НОМЕР_3 (UA, USD, EUR, RUB);

- № НОМЕР_4 (UA, EUR);

2) Акціонерному банку «Ощадбанк», МФО 300465, адреса банку: 01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12г, рахунок № НОМЕР_5 (UA, USD, EUR, RUB).

Відтак, визначаючи підвідомчість місця відкриття виконавчого провадження, заявником вказано про наявність майна боржника (грошових коштів), враховуючи відкриття рахунків у наведених вище банківських установах (м. Київ).

13.08.2020 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Щербаковим І.М. відкрито виконавче провадження №62819279 з примусового виконання наказу Господарського суду Донецької області від 31.05.2016 у справі №905/2214/14-908/5734/14.

Приватне акціонерне товариство "Концерн Стирол" звернулось до Господарського суду Донецької області зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича, за змістом якої просило визнати незаконною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича ВП № 62819279 від 13.08.2020 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Донецької області від 31.05.2016 у справі № 905/2214/14-908/5734/14.

В обґрунтування скарги відповідач, який є боржником у виконавчому провадженні, послався на те, що дії приватного виконавця Щербакова І. М. щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 62819279 від 13.08.2020, а також дії приватного виконавця з прийняття до виконання наказу Господарського суду Донецької області від 31.05.2016 у справі №905/2214/14-908/5734/14 та відкриття виконавчого провадження, вчинені з порушенням частин першої та другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та частин першої та другої статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", з порушенням правил територіальної юрисдикції, оскільки юридичним та фактичним місцезнаходженням боржника та його майна є місто Горлівка Донецької області, майно боржника у межах міста Києва як виконавчого округу цього приватного виконавця відсутнє, грошові кошти на відкритих у межах цього виконавчого округу банківських рахунках відсутні, а сама лише наявність відкритих банківських рахунків боржника у межах цього виконавчого округу за відсутності на них грошових коштів не свідчить про наявність майна боржника у цьому виконавчому окрузі. Відповідач послався на те, що приватний виконавець перед відкриттям виконавчого провадження не пересвідчився у наявності на банківських рахунках боржника, відкритих у межах міста Києва як виконавчого округу цього приватного виконавця, грошових коштів, які є майном в розумінні статей 179, 190 Цивільного кодексу України та пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 07.10.2020 у справі № 905/2214/14-908/5734/14 відмовлено Приватному акціонерному товариству "Концерн Стирол" у задоволенні скарги на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що виконавець правомірно виніс постанову про відкриття виконавчого провадження від 13.08.2020, а підстави для її скасування відсутні, оскільки відповідно до вимог статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та з врахуванням глави 13 Цивільного кодексу України, яка визначає, що грошові кошти є майном, виконавець може приймати виконавчі документи за місцезнаходженням грошових коштів боржника, які знаходяться на його рахунках в банківських та фінансових установах, зареєстрованих на території виконавчого округу міста Києва. Наявність відкритих на ім`я боржника рахунків в банківських установах, розташованих в місті Києві, є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем, виконавчим округом якого є місто Київ.

Постановою від 15.12.2020 Східний апеляційний господарський суд скасував ухвалу Господарського суду Донецької області від 07.10.2020 у справі № 905/2214/14-908/5734/14. Прийняв нове рішення, яким скаргу Приватного акціонерного товариства "Концерн Стирол" на дії приватного виконавця Щербакова Ігоря Миколайовича про відкриття виконавчого провадження ВП № 62819279 від 13.08.2020 задовольнив частково. Визнав незаконною постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича ВП № 62819279 від 13.08.2020 про відкриття виконавчого провадження із примусового виконання наказу Господарського суду Донецької області від 31.05.2016 у справі № 905/2214/14-908/5734/14. В іншій частині скарги відмовив.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- матеріали справи не містять доказів на підтвердження місцезнаходження боржника - Приватного акціонерного товариства "Концерн Стирол", та/або його філій, представництв або керівних органів у місті Києві;

- боржник знаходиться за межами виконавчого округу, в якому приватний виконавець Щербаков І.М. здійснює свою діяльність;

- додані до заяви стягувача витяги з сайтів Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Міністерства фінансів України щодо розміщення Акціонерного банку "Кліринговий дім" та Акціонерного товариства "Ощадбанк" не містять жодної інформації, яка б стосувалася наявності у зазначених фінансових установах рахунків боржника, а також щодо залишку грошових коштів на них;

- місцезнаходження майна боржника на території виконавчого округу міста Києва на момент відкриття виконавчого провадження лише припускалося приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Щербаковим І.М., оскільки достовірні дані про те, що у Приватного акціонерного товариства "Концерн Стирол" дійсно є відкриті рахунки в АБ "Кліринговий Дім" або АТ "Ощадбанк", або наявне інше майно на території виконавчого округу м. Києва, були відсутні;

- посилання на лист Акціонерного банку "Кліринговий Дім" №01-01/02/351/БТ від 17.08.2020 не спростовують висновків щодо наявності лише "презумпції місця виконання рішення" на території виконавчого округу міста Києва, оскільки останній був отриманий приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Щербаковим І.М. 19.08.2020, про що свідчить штамп реєстрації вхідної кореспонденції на копії листа, наявного в матеріалах справи. Однак виконавче провадження № 62819279 було відкрито 13.08.2020, тобто до отримання приватним виконавцем підтвердження від банку про наявність рахунків та грошових коштів у боржника. Зазначений лист не спростовує тієї обставини, що на момент відкриття виконавчого провадження у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова І.М. була відсутня інформація щодо наявності відкритих рахунків в АБ "Кліринговий Дім" у боржника або іншого майна на території виконавчого округу міста Києва;

- приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Щербаков І.М., отримавши заяву про примусове виконання рішення й за відсутності інформації про місцезнаходження майна Приватного акціонерного товариства "Концерн Стирол" на території виконавчого округу міста Києва, не мав підстав для відкриття виконавчого провадження у виконавчому окрузі міста Києва, оскільки боржник знаходиться у місті Горлівка Донецької області, а інформація про місцезнаходження майна на території виконавчого округу міста Києва була відсутня, та зобов`язаний був повернути наказ Дочірній компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України";

- приватний виконавець міг звернутися до банку (банків) з письмовою вимогою щодо наявності та/або стану рахунків боржника, руху коштів та операцій на рахунках боржника за конкретний проміжок часу відповідно до пункту 6 частини першої статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність". За висновком суду ця норма не ставить в залежність надання інформації по рахункам боржника від наявності відкритого виконавчого провадження і надає можливість приватному виконавцю отримати відповідну інформацію стосовно питань виконання рішень судів відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", до кола яких належить, зокрема і питання відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем у відповідності до вимог територіальної юрисдикції;

- відсутні правові підстави для задоволення скарги в частині скасування постанови приватного виконавця, оскільки у господарського суду при розгляді скарг на дії державного/приватного виконавця відсутні повноваження скасовувати прийняті виконавцем рішення.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 у даній справі, та залишити в силі ухвалу Господарського суду Донецької області від 07.10.2020.

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" у якості підстав касаційного оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 зазначила пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме суд апеляційної інстанцій:

- неправильно застосував норми матеріального права, а саме: статтю 19 Конституції України, частину 1 статті 60, частину 6 статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пункт 3 частини 3 статті 18, частину 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права у їх сукупності у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 27.12.2019 у справі № 905/584/19;

- неправильно застосував норми матеріального права, а саме: статті 177, 190, 1066 Цивільного кодексу України, пункт 3.1. статті 3 та пункт 6.2. статті 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 10.09.2018 у справі № 905/3542/15, від 01.08.2019 у справі №910/13508/15, від 19.08.2019 у справі № 922/1293/15;

- порушив норми процесуального права, а саме: статті 11, 86, 210, 236 Господарського процесуального кодексу України.

Приватне акціонерне товариство "Концерн Стирол" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні касаційної скарги повністю, посилаючись на те, що доводи скаржника є безпідставними та суперечать нормам чинного законодавства. За доводами відповідача:

- суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення пункту 6 частини 1 статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність", яка є спеціальною нормою, що регулює розкриття банківської таємниці виконавцю, та яка не передбачає наявності такої умови для отримання виконавцем від банку інформації про наявність грошових коштів на рахунку боржника, як попереднє відкриття виконавчого провадження.

- скаржник безпідставно посилається на частину 3 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", у якій визначений виключний перелік обставин, за яких приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання, оскільки до цього переліку не входять підстави, зазначені в оскаржуваній постанові апеляційного господарського суду, ця норма стосується випадків, за наявності яких виконавець має право, а не обов`язок повернути виконавчий документ стягувачу, натомість випадки обов`язкового повернення виконавцем виконавчого документу передбачені іншою нормою зазначеного Закону, зокрема пунктом 10 частини 4 статті 4 цього Закону, за змістом якого обставина пред`явлення виконавчого документа не за місцем виконання або не за підвідомчістю є підставою для обов`язкового повернення виконавчого документу стягувачу;

- доводи скаржника про технічну неможливість отримання виконавцем інформації про знаходження грошових коштів на банківському рахунку є необґрунтованими, оскільки спеціальна норма, закріплена у статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність", не передбачає необхідності звернення виконавця до банку із запитом, сформованим в автоматизованій системі виконавчого провадження після відкриття виконавчого провадження, і не пов`язує можливість отримання виконавцем інформації про знаходження грошових коштів на банківському рахунку з необхідністю відкриття виконавчого провадження. Крім того ні позивач, ні виконавець не довели неможливість отримання цієї інформації;

- посилання скаржника на висновки Верховного Суду є безпідставними, оскільки правовідносини у справах, на які посилається скаржник, не є подібними правовідносинам у цій справі, що переглядається.

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" подала заперечення на відзив на касаційну скаргу.

4. Розгляд клопотань

16.03.2021 до Верховного Суду від Приватного акціонерного товариства "Концерн Стирол" надійшло клопотання про здійснення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, в якому відповідач просить здійснити розгляд касаційної скарги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 у справі № 905/2214/14-908/5734/14 в судовому засіданні з повідомленням та участю у судовому засіданні учасників справи.

В обґрунтування зазначеного клопотання заявник послався на те, що розмір позовних вимог у цій справі перевищує суму ціни позову, встановлену у частині 4 статті 301 Господарського процесуального кодексу України, як умова для розгляду справи без повідомлення учасників справи у суді касаційної інстанції. Також зазначив про те, що питання, які потребують вирішення при розгляді цієї справи є значними та досить складними, що свідчить про необхідність здійснення розгляду справи безпосередньо у судовому засіданні з повідомленням учасників справи для надання ними своїх пояснень щодо цих питань.

Розглянувши зазначене клопотання відповідача, Суд відхиляє це клопотання з огляду на відсутність підстав для його задоволення.

Відповідно до частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно із частиною 5 статті 301 Господарського процесуального кодексу України перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Предметом даного касаційного оскарження за касаційною скаргою позивача є постанова Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2020, ухвалена за результатами перегляду в апеляційному порядку ухвали Господарського суду Донецької області від 07.10.2020 про відмову у задоволенні скарги боржника на дії приватного виконавця.

Верховний Суд не бере до уваги посилання заявника на суму ціни позову у цій справі як підставу для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, оскільки судові рішення, ухвалені по суті спору, не є предметом касаційного перегляду, предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за результатами перегляду ухвали місцевого господарського суду, що згідно з частиною 13 статті 8 та частиною 5 статті 301 Господарського процесуального кодексу України є підставою для розгляду цієї справи без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Разом з цим, згідно із частиною 6 статті 301 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням конкретних обставин справи суд касаційної інстанції може розглянути касаційні скарги, зазначені у частинах четвертій і п`ятій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Отже, вирішення питання про проведення судового засідання з повідомленням та викликом учасників справи при розгляді касаційних скарг, зазначених у частинах 4 і 5 зазначеної статті, покладається на власний розсуд суду касаційної інстанції з огляду на конкретні обставини справи. Жодних інших підстав чи умов, якими має керуватися касаційний суд при вирішенні зазначеного питання, у цій нормі не міститься.

Суд враховує позицію, висловлену неодноразово Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції, згідно з якою публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме: справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява № 8273/78, § 25).

Крім того, ЄСПЛ визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі "Varela Assalino contre le Portugal" (заява № 4336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 25 квітня 2002 року). У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права, а саме: тлумачення норм Цивільного кодексу. ЄСПЛ зазначив, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів.

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.

Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд створює учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи, шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи.

Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в ухвалі від 18 лютого 2019 року у справі № 756/5081/14-ц.

З огляду на викладене, Суд створив учасникам процесу у даній справі № 905/64/15 належні умови для ознайомлення з рухом справи, шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Питання про розгляд справи в порядку письмового провадження чи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи залежить не від волевиявлення осіб, які беруть участь у справі, а від конкретних обставин справи.

Оскільки обставин, що свідчили б про необхідність розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи Суд не виявив, а відповідач у клопотанні лише констатував про значний обсяг та складність питань, що потребують вирішення при розгляді цієї справи, та не навів обґрунтованих доводів у підтвердження того, що питання, які потребують вирішення при розгляді цієї справи, є значними та досить складними в контексті тлумачення норм матеріального та процесуального права, та не надав переконливих доказів у підтвердження цього, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача та відхиляє це клопотання.

5. Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статей 115, 116 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017, тобто станом на дату набрання законної сили рішенням Господарського суду Донецької області від 11.04.2016 у справі №905/2214/14-908/5734/14) рішення господарського суду, що набрали законної сили, виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Виконання рішення господарського суду проводиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Подібні положення містяться у частині 1 статті 327 Господарського процесуального кодексу України у чинній редакції, згідно з якою виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

У статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно із статтею 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", яка кореспондується з нормами статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").

Згідно з частинами 1 та 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Згідно із частиною 2 статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя (частина 1 статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").

Відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України (пункт 4 частини 2 статті 23 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України "Про виконавче провадження".

Аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що прийняття державним чи приватним виконавцем виконавчих документів до виконання здійснюється за територіальним принципом, суть якого полягає у тому, що державний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться на території, на яку поширюються його функції, а приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність, та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України. При цьому місце виконання виконавчого документу визначається за критеріями, зазначеними у частині 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", до яких законодавець відносить: (1) місце проживання, перебування боржника - фізичної особи, (2) місцезнаходження боржника - юридичної особи, (3) місцезнаходження майна боржника .

Отже, зі змісту наведених норм закону, зокрема частин 1 та 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" вбачається, що виконавець (державний / приватний) має право прийняти до виконання подані йому виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання у разі, якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи або місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташоване:

- для державного виконавця у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби;

- для приватного виконавця - у межах виконавчого округу, в якому приватний виконавець здійснює свою діяльність та відповідно на яку розповсюджується відповідна компетенція цього приватного виконавця.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

За змістом норм чинного законодавства, що регулюють питання, пов`язані з виконанням судових рішень і рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню, виконавчий документ, прийнятий виконавцем до виконання, є підставою для початку здійснення виконавцем примусового виконання рішення. Оригінал (дублікат) виконавчого документа подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця разом із заявою про примусове виконання рішення.

Вимоги до форми і змісту заяви про примусове виконання рішення визначені у частинах 2 - 4 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", а також у пункті 3 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженій наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 (далі- Інструкція).

Зокрема, в абзаці 12 пункту 3 розділу ІІІ Інструкції (тут і далі по тексту - у редакції, чинній станом на 13.08.2020 - дату подання Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" як стягувачем до приватного виконавця заяви про примусове виконання рішення № 31/01-643) визначені вимоги до форми і змісту заяви про примусове виконання рішення, що подається до приватного виконавця за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника. (Примітка: до 24.12.2019 в пункті 3 розділу ІІІ цієї Інструкції були відсутні такі положення. Зазначений 12-й абзац першочергово після внесення змін до пункту 3 розділу ІІІ цієї Інструкції за наказом Міністерства юстиції України № 3940/5 від 09.12.2019 був абзацом 11 (одинадцятим). Згодом після внесення змін до пункту 3 розділу ІІІ Інструкції за наказом Міністерства юстиції України № 1825/5 від 01.06.2020 абзац 11 (одинадцятий) став абзацом 12 (дванадцятим), а у подальшому після внесення змін до пункту 3 розділу ІІІ Інструкції за наказом Міністерства юстиції України № 3208/5 від 16.09.2020 став абзацом 28 (двадцять восьмим). Станом на дату ухвалення Верховний Судом цієї постанови діє редакція Інструкції, за якою зазначений абзац пункту 3 розділу ІІІ є 28 (двадцять восьмим)).

Відповідно до абзацу 12 пункту 3 розділу ІІІ Інструкції (у редакції, чинній станом на 13.08.2020) у разі пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення додається документ/копія документу, який підтверджує, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.

Передбачена цією нормою необхідність стягувача додати до заяви докази місцезнаходження майна боржника обумовлена необхідністю обґрунтування та доведення стягувачем виконавцю такого критерію як місцезнаходження майна боржника та лише в ракурсі того, що майно боржника знаходиться на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Зазначена норма передбачає надання стягувачем лише доказів місцезнаходження майна боржника на цій території, а не доказів фактичної наявності майна боржника у місцезнаходженні такого майна.

Зазначена норма Інструкції (у разі, якщо стягувач в якості майна боржника зазначає грошові кошти) не може тлумачитися як така, що передбачає обов`язок стягувача додавати до заяви про примусове виконання рішення докази фактичної наявності грошових коштів на банківських рахунках боржника, оскільки у разі такого її тлумачення (застосування) ця норма суперечила б статті 60 та пункту 1 частини 1 статті 61 Закону України "Про банки і банківську діяльність", за змістом яких відомості про банківські рахунки клієнтів, фінансово-економічний стан клієнтів є банківською таємницею, забезпечення збереження якої є обов`язком банку, зокрема шляхом обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю. Аналіз наведених норм Закону України "Про банки і банківську діяльність" свідчить про те, що стягувач, який не входить до кола осіб, які мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю, та не є особою, якій відповідно до частини 1 статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк може розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, обмежений у можливостях надати органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю відомості про стан рахунків боржника у банках. Таке тлумачення цієї норми Інструкції також суперечить частині 1 статті 19 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

З огляду на викладене стягувач, звертаючись до виконавця із заявою про примусове виконання рішення має довести саме обставини знаходження майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, надати (додати до заяви) докази місцезнаходження майна боржника на цій території, а не докази фактичної наявності майна боржника у місцезнаходженні такого майна.

Наприклад, у разі посилання стягувача на наявність у боржника грошових коштів на рахунках у банківських установах, стягувач, який обмежений в отриманні інформації, що є банківською таємницею, має надати наявні у нього докази існування таких рахунків боржника, докази, з яких йому стало відомо про такі існуючі рахунки боржника (ділова переписка, правочини, первинні, розрахункові документи тощо).

Крім того, відповідно до частини 1 статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За змістом пункту 21 частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець саме під час здійснення виконавчого провадження (тобто після його відкриття) має право отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника.

Згідно з частиною 2 статті 36 Закону України "Про виконавче провадження" розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

З аналізу цих норм Закону України "Про виконавче провадження", а також зокрема в цілому статей 13, 18, 26, 36, 48 Закону України "Про виконавче провадження", вбачається, що виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення під час здійснення виконавчого провадження, тобто після прийняття виконавчого документу до виконання та після відкриття виконавчого провадження. Перевірка майнового стану боржника (стану рахунків боржника у банках), розшук боржника та/або його майна, зокрема грошових коштів боржника, здійснюється у вже відкритому виконавчому провадженні.

Чинне спеціальне законодавство, що визначає порядок пред`явлення виконавчих документів до виконання, порядок примусового виконання рішень, не містить прямої норми, яка б передбачала повноваження виконавця вчиняти на стадії вирішення питання про прийняття виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження дії, направлені на перевірку майнового стану боржника (стану рахунків боржника у банках), розшук боржника та/або його майна.

З огляду на викладене до прийняття виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження виконавець не має права вчиняти дії, направлені на перевірку майнового стану боржника (стану рахунків боржника у банках), розшук боржника та/або його майна, зокрема грошових коштів боржника. На етапі вирішення питання про відкриття виконавчого провадження або повернення виконавчого документа у виконавця відсутній будь-який механізм, передбачений чинним законодавством, спрямований на перевірку відомостей щодо стану банківських рахунків боржника.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" на стадії вирішення питання про відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника виконавець має дослідити цей критерій не в ракурсі фактичного знаходження майна у його (зазначеному стягувачем) місцезнаходженні, а саме для встановлення обставини наявності майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, за формальними ознаками: по доданим стягувачем до заяви про примусове виконання рішення доказам місцезнаходження майна боржника на такій території. Встановлення обставин фактичної наявності майна боржника у його місцезнаходженні (зазначеному стягувачем) (у тому числі і грошових коштів) відноситься до дій виконавця з розшуку майна боржника, які вчиняються у процесі здійснення виконавчого провадження після прийняття виконавчого документу до виконання та відкриття виконавчого провадження.

За результатом дослідження цих доказів виконавець приймає одне з рішень: про відкриття виконавчого провадження відповідно до статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" або про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання відповідно до пункту 10 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження".

За відсутності доданих стягувачем до заяви доказів знаходження майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, у виконавця, який не має повноважень до відкриття виконавчого провадження вчиняти виконавчі дії, пов`язані з розшуком майна боржника, відсутні підстави приймати до виконання виконавчий документ за місцезнаходженням майна боржника.

Отже, у виконавця є підстави для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника лише за наявності документального підтвердження відомостей про наявність такого майна у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Зокрема відомостей про відкриті на ім`я боржника рахунки в банках або інших фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби або у межах виконавчого округу приватного виконавця. Сама лише констатація стягувачем у заяві про примусове виконання рішення про наявність у боржника певних рахунків у банківських та / або фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або у межах виконавчого округу приватного виконавця, за відсутності доданих до заяви доказів у підтвердження цих обставин, не є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника.

Суди при розгляді скарг на рішення, дії / бездіяльність виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження з підстави порушення виконавцем територіальної юрисдикції (не за місцезнаходженням майна боржника) мають досліджувати обставини дотримання стягувачем вимог абзацу 11 (або 12, або 28 у залежності від того, яка редакція Інструкції підлягає застосуванню) пункту 3 розділу ІІІ Інструкції щодо надання доказів місцезнаходження майна боржника у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Суди мають встановити, чи були додані стягувачем до заяви про примусове виконання рішення відповідні передбачені цією нормою докази існування у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, майна боржника, зокрема рахунків боржника у банківських, фінансових установах, докази, з яких стягувачу стало відомо про таке майно (про існуючі рахунки боржника), та чи підтверджують ці докази обставини знаходження майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.

Крім того, обставина внесення змін до підзаконного нормативно-правового акту, зокрема до пункту 3 розділу ІІІ Інструкції за наказом Міністерства юстиції України № 3940/5 від 09.12.2019, не стосується та не впливає на визначені Законом України "Про виконавче провадження" повноваження виконавця щодо отримання від банківських та інших фінансових установ інформації про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника.

Наведені вище висновки щодо застосування положень Закону України "Про виконавче провадження", Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України "Про банки і банківську діяльність", Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженій наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012, викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.05.2021 у справі № 905/64/15.

У справі, що переглядається, Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" у касаційній скарзі в обґрунтування наведеної нею підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, послалася на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.09.2018 у справі № 905/3542/15, від 01.08.2019 у справі №910/13508/15, від 19.08.2019 у справі № 922/1293/15, від 27.12.2019 у справі № 905/584/19.

Так, відхиляючи посилання позивача та приватного виконавця на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.09.2018 у справі № 905/3542/15, від 01.08.2019 у справі №910/13508/15, від 19.08.2019 у справі № 922/1293/15, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що правовідносини у справі, що переглядається, та у справах №№ 905/3542/15, 910/13508/15, 922/1293/15 не є подібними оскільки. При цьому, апеляційний господарський суд виходив з того, що: в постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 905/3542/15, від 01.08.2019 у справі №910/13508/15 викладений висновок, що подальші дії приватного виконавця у межах вже відкритого виконавчого провадження не обмежуються виконавчим округом цього виконавця; у зазначених постановах досліджувалось питання, чи має право приватний виконавець у разі правомірного відкриття виконавчого провадження здійснювати подальші виконавчі дії на іншій території, що виходить за межі виконавчого округу; водночас у цій справі судом апеляційної інстанції встановлено неправомірне відкриття виконавчого провадження, з порушенням, зокрема, вимог частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження". Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що встановленими у справах №№ 905/3542/15, 910/13508/15, 922/1293/15 обставинами виконавчі провадження були відкриті раніше, ніж наказом Міністерства юстиції України від 09.12.2019 № 3940/5 пункт 3 розділу III Інструкції доповнено абзацом 11, положення якого діяли на момент відкриття виконавчого провадження у цій справі.

Суд не може погодитися із даними висновками суду апеляційної інстанції, та вважає, що зазначені справи за предметом, підставами скарг на рішення, дії / бездіяльність виконавця, за суб`єктним складом, обставинами та правовим регулюванням правовідносин є подібними з даною справою № 905/2214/14-908/5734/14, з огляду на таке.

Предметом скарг на рішення, дії / бездіяльність виконавця (вимогами скарг) у справах № 910/13508/15, № 922/1293/15, № 905/3542/15, № 905/584/19 та у цій справі № 905/2214/14-908/5734/14 є, зокрема, визнання незаконними (неправомірними, протиправними) постанов приватних виконавців про відкриття виконавчих проваджень. У межах цих скарг у зазначених справах оскаржувалися дії приватних виконавців щодо прийняття виконавчих документів до виконання та відкриття виконавчих проваджень. Подібними є як правові підстави скарг у цих справах: порушення приватними виконавцями вимог частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", так і фактичні підстави: прийняття приватними виконавцями до виконання виконавчих документів та відкриття виконавчих проваджень з порушенням правил територіальної юрисдикції виконавця, не за місцем виконання виконавчого документу та не за місцезнаходженням боржника або його майна.

Подібним є і суб`єктний склад учасників зазначених справ із суб`єктним складом у цій справі № 905/2214/14-908/5734/14: скарги на рішення, дії / бездіяльність виконавця були подані боржниками у виконавчих провадженнях, учасниками справи за скаргами боржників були стягувачі та приватні виконавці, дії яких оспорювалися.

Крім того, як уже зазначалося, обставина внесення змін до підзаконного нормативно-правового акту, зокрема до пункту 3 розділу ІІІ Інструкції за наказом Міністерства юстиції України № 3940/5 від 09 грудня 2019 року, не має значення для визначення подібності правовідносин у зазначених справах правовідносинам у цій справі, оскільки, як зазначалося вище, ця обставина не стосується та не впливає на визначені Законом України "Про виконавче провадження" повноваження виконавця щодо отримання від банківських та інших фінансових установ інформації про наявність рахунків та/або стан рахунків .

Верховний Суд у постановах від 01.08.2019 у справі № 910/13508/15, від 19.08.2019 у справі № 922/1293/15, від 10.09.2018 у справі № 905/3542/15, від 27.12.2019 у справі № 905/584/19 дійшов висновків про те, що

- виконавець мав право приймати до виконання наказ суду за місцезнаходженням майна боржника, зокрема грошових коштів боржника на рахунках у банківських установах, місцезнаходженням яких є місто Київ, та, прийнявши відповідний виконавчий документ до виконання, не порушив вимог щодо територіальності з відкриття виконавчого провадження;

- виконавець має право отримувати інформацію від банківських та інших фінансових установ про наявність рахунків та / або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника лише після відкриття виконавчого провадження.

Водночас, в обґрунтування неподібності обставин у справах № 905/3542/15 та № 905/2214/14-908/5734/14 суд апеляційної інстанції послався на те, що висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.09.2018 у справі № 905/3542/15, не стосуються правил відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходженням майна боржника, а стосуються іншого питання: місця вчинення виконавчих дій у межах вже відкритого виконавчого провадження. Проте зазначенні висновки суду апеляційної інстанції є безпідставними та спростовуються змістом постанови Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 905/3542/15, в якій містяться висновки щодо застосування частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", які визначають правила територіальної юрисдикції при відкритті виконавчих проваджень.

З огляду на викладене, враховуючи подібність правовідносин у справах № 910/13508/15, № 922/1293/15, № 905/3542/15, № 905/584/19 правовідносинам у цій справі № 905/2214/14-908/5734/14, суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01.08.2019 у справі № 910/13508/15, від 19.08.2019 у справі № 922/1293/15, від 10.09.2018 у справі № 905/3542/15, від 27.12.2019 у справі № 905/584/19.

Разом з тим, незастосування судом апеляційної інстанції зазначених висновків Верховного Суду, як і неправильне застосування судом пункту 6 частини 1 статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність", не призвело до ухвалення неправильного рішення у справі № 905/2214/14-908/5734/14 за результатом розгляду скарги боржника на рішення, дії, бездіяльність виконавця, оскільки, як встановив суд апеляційної інстанції, стягувач, звертаючись до приватного виконавця Щербакова І. М. із заявою про примусове виконання судового рішення не додав до заяви жодних документів в підтвердження наявності майна боржника у межах виконавчого округу цього приватного виконавця, тобто не довів обставини місцезнаходження майна боржника у місті Києві. Крім того суд встановив обставини відсутності таких доказів (наявності у місті Києві зареєстрованого за боржником майна) і в матеріалах справи.

Отже, у разі відсутності у приватного виконавця доказів місцезнаходження майна боржника у межах виконавчого округу приватного виконавця у останнього відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження та прийняття виконавчого документу до виконання за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника.

З огляду на викладене, Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що оспорювана боржником постанова приватного виконавця Щербакова І. М. ВП № 62819279 від 13.08.2020 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Донецької області від 31.05.2016 у справі № 905/2214/14-908/5734/14 є неправомірною, суперечить частині 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", оскільки була винесена за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника, який був недоведеним стягувачем при поданні заяви про примусове виконання рішення суду, приватний виконавець прийняв до виконання судовий наказ за відсутності доказів того, що місце виконання цього наказу знаходиться у межах його виконавчого округу.

Водночас, згідно із положеннями статті 129 Конституції обов`язковість рішення суду є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі статтею 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

У статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" зазначається, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

З огляду на викладене об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що виконання судового рішення є прямим обов`язком боржника та не повинно створювати для стягувача зайвих перешкод і витрат.

Європейський суд з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ) у справі у рішенні "Глоба проти України" no. 15729/07 від 05 липня 2012 року зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також ЄСПЛ зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України "Про виконавче провадження" (частина перша статті 27 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі № 904/7326/17 звернула увагу на принцип диспозитивності, який полягає у наданні стягувачу права вибору виконавця судового рішення, а право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 Господарського процесуального кодексу України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

При розгляді скарг боржників на рішення державного або приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження з підстав порушення виконавцем територіальної юрисдикції також необхідно враховувати дійсні наміри боржника та перевіряти наявність порушення прав боржника спірними рішенням, діями / бездіяльністю виконавця.

Отже, відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника за відсутності доказів знаходження майна боржника у межах виконавчого округу приватного виконавця, порушення приватним виконавцем при відкритті виконавчого провадження норм закону (у спірних правовідносинах - частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"), порушення порядку відкриття виконавчого провадження та правил територіальної юрисдикції призвело до порушення права боржника та його інтересу на відкриття виконавчого провадження за його місцезнаходженням чи за належним місцезнаходженням його майна. Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.05.2021 у справі № 905/64/15.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" допущене приватним виконавцем порушення норми закону зумовлює право боржника на подання скарги на відповідні дії/рішення виконавця.

Відповідно до статті 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до положень наведеної норми процесуального права за результатами розгляду скарги господарський суд постановляє ухвалу, в якій або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність виконавця неправомірними, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Отже, норми процесуального права не передбачають повноважень суду на скасування рішень органів державної виконавчої служби / приватних виконавців, з огляду на що суд апеляційної інстанції правильно та обґрунтовано відмовив у задоволенні скарги Приватного акціонерного товариства "Концерн Стирол" на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова І. М. в частині її вимог про скасування постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження ВП № 62819279 від 13.08.2020.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд вважає, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України є обґрунтованою. Проте, як уже зазначалося, незастосування судом апеляційної інстанції наведених вище висновків Верховного Суду, як і неправильне застосування судом статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність", не призвело до ухвалення судом апеляційної інстанції неправильного рішення за результатом розгляду скарги боржника на рішення, дії чи бездіяльність, з огляду на що підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 відсутні.

З огляду на викладене оскаржувана постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін як така, у якій за результатом розгляду скарги боржника на рішення, дії чи бездіяльність було ухвалене правильне рішення, з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 302, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 у справі № 905/2214/14-908/5734/14 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді С.В. Бакуліна

О.А. Кролевець