Ухвала
17 червня 2021 року
м. Київ
справа № 554/2258/20
провадження № 61-9504ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Наукового ліцею №3 Полтавської міської ради про зміну дати звільнення, внесення змін до трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Наукового ліцею №3 Полтавської міської ради про зміну дати звільнення, внесення змін до трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він з 02 травня 2019 року по 09 грудня 2019 року працював на посаді заступника директора з господарської роботи Наукового ліцею № 3.
26 листопада 2019 року ним подано заяву про звільнення за угодою сторін з 09 грудня 2019 року, відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України. До кінця дня 09 грудня 2019 року йому не було видано трудову книжку, а також не ознайомлено із наказом про звільнення. На його звернення, з управління Держпраці надійшла відповідь, датована 28 грудня 2019 року, де було зазначено, що на заяві про звільнення від 26 листопада 2019 року є резолюція директора ліцею, що у зв`язку з виробничою необхідністю останнім робочим днем ОСОБА_1 вважати - 13 грудня 2019 року. Про накладення такої резолюції йому нічого не було повідомлено.
Відповідачем за 10, 11, 12, та 13 грудня 2019 року складено акти про відсутність на робочому місці. Однак його не повідомляли про під розписку та не застосовували заходи дисциплінарного впливу.
В трудовій книжці позивача після запису № 59 від 09 грудня 2019 року про звільнення на підставі наказу № 71к/тр від 28 листопада 2019 року за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України було здійснено інший запис № 60 від 13 грудня 2019 року - «Запис за № 59 недійсний. Звільнено з посади заступника директора з господарської роботи за угодою сторін відповідно до частини 1 статті 36 КЗпП України, наказ №71 к/тр від 28.11.2019 року.». Трудову книжку ним було отримано лише 08 січня 2020 року у зіпсованому вигляді.
Вказує, що діями відповідача йому завдано моральної шкоди яка виразилась у понесених душевних стражданнях, лікуванні після понесеного стресу, внаслідок порушення відповідачем його трудових прав та пошкодження трудової книжки.
З урахуванням уточнених позовних вимог від 15 червня 2020 року позивач просив суд визнати недійсним, занесений відповідачем до його трудової книжки запис № 60 від 13 грудня 2019 року наступного змісту: «Запис за № 59 недійсний. Звільнено з посади заступника директора з господарської роботи за угодою сторін відповідно до частини першої статті 36 КЗпП України, наказ №71 к/тр від 28 листопада 2019 року.»; зобов`язати відповідача, видати дублікат трудової книжки з внесенням до неї запису про прийом на роботу відповідно до наказу №6 к/тр від 15 квітня 2019 року та запис про звільнення з посади заступника директора з господарської роботи за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України, вказавши днем звільнення день видачі трудової книжки - 08 січня 2020 року; зобов`язати відповідача занести в трудову книжку, записи, вказавши час, тривалість та місце проходження підвищення кваліфікації, яке він отримав, проходячи навчання у Державному підприємстві «Полтавський експертно-технічний центр держпраці» у вересні 2019 року; запис про заохочення матеріальною допомогою за наполегливу та сумлінну працю до дня працівників освіти в розмірі 700 грн. відповідно до пункту 18 Додатку 5 до рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 25 вересня 2019 року № 206; а також запис про зміну типу та назви закладу на «Науковий ліцей № 3 Полтавської міської ради» відповідно до рішення двадцять другої сесії сьомого скликання Полтавської Міської ради від 25 квітня 2019 року; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 грудня 2019 року по 08 січня 2020 року в сумі 3 920, 38 грн; стягнути з відповідача на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 80 000,00 грн; стягнути з відповідача, на його користь судовий збір в розмірі 840,20 грн.
РішеннямОктябрського районного суду м. Полтави від 18 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Наукового ліцею №3 Полтавської міської ради про зміну дати звільнення, внесення змін до трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовлено.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 лютого 2021 року залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 5 044,80 грн.
У червні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2021 року, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвали нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на положення статті 19 у системному зв`язку з нормами статей 274, 389 та 394 ЦПК України суд вправі віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду.
Предметом позову у цій справі є внесення змін до трудової книжки, стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 3 920, 38 грн та стягнення в рахунок відшкодування моральної шкоди 80 000,00 грн.
Ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2021 року не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00 грн х 250 = 567 500,00 грн) та становить 83 920,38 грн. Справа є незначної складності, ціна позову не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та, виходячи із приписів частини четвертої статті 274 ЦПК України, не входить до переліку тих справ, що підлягають обов`язковому розгляду в порядку загального позовного провадження.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що справа є малозначною, але оскаржується згідно підпунктів а), в) пункту другого частини третьої статті 389 ЦПК України, а саме: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; заявник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа має виняткове значення для заявника.
Посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженими судовими рішеннями. І, відповідно, не свідчить, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Водночас необґрунтованими є посилання заявника на те, що справа має виняткове значення для нього (підпункт в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), оскільки поняття винятковості справи є оціночним та потребує належного обґрунтування. Заявник не навів переконливих доводів та не надав відповідних доказів, які б свідчили про те, що справа має для нього виняткове значення.
Верховним Судом перевірено, чи мають місце підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких касаційне провадження у малозначній справі підлягає відкриттю, зокрема, з урахуванням обставин, на які посилався заявник в касаційній скарзі, та зазначених підстав не встановлено.
Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Сама по собі незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов`язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені у малозначній справі, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Разом із тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Наукового ліцею №3 Полтавської міської ради про зміну дати звільнення, внесення змін до трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. А. Калараш
О. С. Ткачук
