Постанова
іменем України
01 червня 2021 року
м. Київ
справа № 570/32/18
провадження № 51-1927км19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілої
(в режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,
представника потерпілої
(в режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,
розглянув касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , яка брала участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, та потерпілої ОСОБА_6 на вирок Рівненського апеляційного суду від 29 січня 2019 рокув кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017180000000232 від 19 жовтня 2017 року, за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Нагдали Республіки Азейбаржан, жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не мав,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 286 Кримінального кодексу України (далі КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 06 березня 2018 року ОСОБА_9 засуджено за частиною 3 статті 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі статті 75 КК ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 частини 1 статті 76 КК.
Згідно з вироком ОСОБА_9 визнано винуватим і засуджено за злочин, вчинений за таких обставин.
ОСОБА_9 18 жовтня 2017 року о 22:20, керуючи транспортним засобом ToyotaFortuner, д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою КиївЧоп зі сторони м. Києва у напрямку м. Львова швидкістю 120-130 км/год, на 326 км + 800 м вказаної автодороги, що в межах Рівненського району Рівненської області, порушуючи вимоги пунктів 10.1, 11.4, п.п. «е» п. 14.6 ПДР, на дорозі з двостороннім рухом, яка має по дві смуги для руху в одному напрямку, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на зустрічну смугу руху для здійснення обгону, де вказаний маневр заборонений, та допустив зіткнення з транспортним засобом ВАЗ - 2101, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_10 , який рухався попереду в попутному з ним напрямку і виконував маневр повороту ліворуч.
Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажирам транспортного засобу ВАЗ - 2101 ОСОБА_11 , 1965 року народження, і ОСОБА_12 , 2014 року народження, заподіяно тілесні ушкодження, від яких вони померли на місці події, пасажиру цього ж транспортного засобу ОСОБА_13 , 1971 року народження, заподіяно тяжке тілесне ушкодження, а транспортним засобам завдано механічних пошкоджень.
Переглядаючи в апеляційному порядку вказаний вирок суду першої інстанції, 29 січня 2019 року ухвалено новий вирок, яким скасовано вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 06 березня 2018 року щодо ОСОБА_9 в частині призначення покарання. ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною3 статті 286 КК, та призначено йому покарання за частиною 3 статті 286 КК із застосуванням статті 69 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Засудженого взято під варту у залі суду. Строк відбуття покарання йому ухвалено обчислювати з 29 січня 2019 року. У решті вирок суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення, особі засудженого через м`якість, а також на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Прокурор вважає, що при застосуванні статті 69 КК апеляційний суд не мотивував, яким чином враховані пом`якшуючі покарання обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, тобто характеризують саме злочин, а не тільки особу винного.
Зокрема, прокурор вважає, що апеляційний суд належним чином не врахував змісту й обсягу одночасно допущених засудженим грубих порушень вимог правил безпеки дорожнього руху, керування ним транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, заподіяння ще одній особі легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров`я, що, на переконання прокурора, свідчить про підвищений рівень суспільної небезпеки дій засудженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Крім того, прокурор вказує на те, що потерпіла повідомила про невиконання засудженим зобов`язань щодо місячних виплат, повернула кошти в розмірі 20 000 доларів США, тоді як суд відшкодування шкоди потерпілій визнав обставиною, що пом`якшує покарання, а також що апеляційний суд не зважив на наполягання потерпілої на призначенні засудженому покарання у виді позбавленні волі на строк 8 років.
Зазначає, що автомобіль «Volkswagen Jetta», 1988 року випуску, придбано засудженим як компенсацію за автомобіль ВАЗ - 2101, д.н.з. НОМЕР_2 , який після дорожньо-транспортної пригоди мав досить значні механічні пошкодження, а тому не може визнаватися як добровільне відшкодування завданого збитку.
У касаційній скарзі потерпіла ставить вимогу про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Потерпіла вважає, що призначене засудженому покарання із застосуванням статті 69 КК не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності і справедливості, ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, не є достатнім і необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а тому є явно несправедливим через м`якість.
Зокрема, потерпіла зазначила, що суд апеляційної інстанції формально перерахував у вироку пом`якшуючі покарання обставини, під час апеляційного розгляду не встановлено та не перевірено, що засуджений щиро покаявся або активно сприяв розкриттю злочину, чи добровільно відшкодував завдані збитки або усунув заподіяну шкоду в повному обсязі.
Вказує про безпідставне посилання суду на те, що потерпіла та її близькі не мають до засудженого матеріальних та моральних претензій, при цьому розписка в судовому засіданні не досліджувалася.
Вважає таким, що не відповідає дійсності, факт про підтвердження потерпілим ОСОБА_10 відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також застосування до засудженого покарання на розсуд суду. При цьому, на її переконання, безпідставними є посилання на думку потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_13 щодо відсутності матеріальних та моральних претензій до засудженого та їх прохання застосувати до нього покарання, не пов`язане з позбавленням волі, оскільки їх думка не є вирішальною.
Потерпіла вказує на безпідставне посилання суду на матеріали кримінального провадження в т.3, а.п. 125, 172, оскільки ці документи як доказ у судовому засіданні не оголошувалися та не досліджувалися.
Крім того, зазначає про формальне перерахування ряду обставин без визначення, які з них є такими, що пом`якшують покарання чи характеризують особу винного.
Потерпіла звертає увагу на характер та особливість вчиненого кримінального правопорушення, а також залишення поза увагою апеляційним судом тяжкості кримінального правопорушення, його наслідку - смерті двох осіб, перебування засудженого в стані алкогольного сп`яніння, перевищення допустимої швидкості.
У запереченнях ОСОБА_9 просить залишити вирок апеляційного суду без зміни, а касаційні скарги прокурора та потерпілої без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, яка підтримала касаційну скаргу прокурора та не заперечувала проти задоволення касаційної скарги потерпілої, доводи потерпілої та її представника, які підтримали свої касаційні скарги та не заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Мотиви Суду
Сам засуджений у судове засідання вчергове не з`явився, будь-якого повідомлення поважності причин своєї неявки не надав та ухиляється від отримання від суду останніх за часом повідомлень.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, касаційний розгляд було призначено на такі дати: 05 листопада, 03 грудня 2019 року, 28 січня, 17 березня, 28 квітня, 09 червня, 30 червня, 15 вересня, 27 жовтня, 01 грудня 2020 року, 26 січня, 23 березня, 13 квітня, 01 червня 2021 року.
Зокрема, відповідно до ухвали Верховного Суду від 05 червня 2019 року перший розгляд кримінального провадження був призначений на 05 листопада 2019 року. Однак ОСОБА_9 у судове засідання не з`явився, а від його захисника ОСОБА_15 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи щ причин його зайнятості в інших судових процесах. Від ОСОБА_9 надійшли заперечення на касаційну скаргу. Судове засідання, яке відбулося 05 листопада 2019 року, у зв`язку з надходженням клопотання захисника судом було відкладено на 03 грудня 2019 року.
29 листопада 2019 року від ОСОБА_9 надійшло клопотання про проведення відеоконференції з ДУ «Городоцьким виправним центром №131», дане клопотання було задоволено та забезпечено проведення відеоконференції з ДУ «Городоцький виправним центром №131». Одночасно ОСОБА_9 просив відкласти судове засідання за станом його здоров`я. 03 грудня 2019 року судове засідання було відкладено на 28 січня 2020 року.
27 січня 2020 року від ОСОБА_9 надійшла заява, в якій він вказує, що не може приймати участь в судовому засіданні через стан його здоров`я.
28 січня 2020 року від захисника ОСОБА_15 надійшла заява, у якій він вказував про проведення розгляду без його участі, та додатково повідомив, що ОСОБА_9 перебуваєте на стаціонарному лікуванні у «Рівненський центральній районній лікарні у зв`язку з загостренням цукрового діабету та прийняти участь у розгляді справи не зможете. До того ж адвокат вказав про відсутність між ним та ОСОБА_9 договору про надання правової допомоги. 28 січня 2020 року судове засідання було відкладено на
17 березня 2020 року.
12 березня 2020 року від ДУ «Городоцьким виправним центром №131» надійшла розписка, про те, що ОСОБА_9 28 лютого 2020 року повідомлений про призначений касаційний розгляд.
16 березня 2020 року з ДУ «Городоцьким виправним центром №131» надійшло повідомлення про те, що ОСОБА_9 04 березня 2020 року вибув з їх установи на виправні роботи в порядку заміни покарання на більш м`яке. Після звільнення ОСОБА_9 мав намір проживати в АДРЕСА_1 .
17 березня 2020 року від ОСОБА_9 надійшла заява, в якій він вказував, що перебуває на стаціонарному лікуванні та участь у засіданні прийняти не зможете, приклавши довідку з лікарні на підтвердження стану здоров`я. 17 березня 2020 року надійшла також довідка, в якій вказано, що ОСОБА_9 перебуває на стаціонарному лікуванні у відділенні пульмонології КП РОКЛ. 17 березня 2020 року судове засідання було відкладено на 28 квітня 2020 року.
28 квітня 2020 року судове засідання було відкладено на 09 червня 2020 року, оскільки ОСОБА_9 , який звільнений з місця позбавлення волі, не повідомлений про касаційний розгляд. Лист з повідомленням про день та час касаційного розгляду повернувся з відміткою «за закінченням терміну зберігання».28 квітня 2020 року судове засідання було відкладено на 09 червня 2020 року.
09 червня 2020 року від ОСОБА_9 надійшла заява в якій він вказував, що проживає за межами м. Києва та у зв`язку з тим, що відсутнє міжміське сполучення громадського транспорту у через введений в Україні карантин з 12 березня до 22 червня 2020 року, в судове засідання з`явитися не зможе та просив перенести розгляд кримінального провадження на іншу дату. 09 червня 2020 року судове засідання було знято з касаційного розгляду. Судове засідання призначено на 30 червня 2020 року.
25 червня 2020 року вчергове від ОСОБА_9 надійшла заява, про те, що він у судове засідання з`явитися не зможе, у зв`язку з тим, що у нього наявні ознаки ГРВІ, впровадженими в Україні карантинними заходами з 12 березня по 30 липня 2020 року та введений особливий режим роботи судів.
30 червня 2020 року судове засідання було відкладено на 15 вересня 2020 року.
15 вересня 2020 року від захисника ОСОБА_15 надійшла заява у якій він вказав, що у ОСОБА_9 виявлено COVID-19 і він перебуваєте на ізоляції після лікування, приклавши підтверджуючу довідку. 15 вересня 2020 року засідання було відкладено на
27 жовтня 2020 року.
22 жовтня 2020 року про день та час касаційного розгляду, який призначено на
27 жовтня 2020 року, засобом мобільного зв`язку був повідомлений захисник засудженого ОСОБА_9 - ОСОБА_15
26 жовтня 2020 року вже вкотре, від ОСОБА_9 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що м. Київ перебуває на даний час на першому місці за кількістю підтверджених випадків COVID-19, в Україні введено карантин з 12 березня по 31 грудня 2020 року, тому у судове засідання він з`явитися не зможете, оскільки це загрожує здоров`ю його сім`ї та особисто йому.
Також від ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_15 надійшли клопотання, в яких повідомлено про те, що засуджений розірвав договір про надання правничої допомоги з вказаних захисником. 27 жовтня 2020 року судове засідання було відкладено на 01 грудня 2020 року.
30 листопада 2020 року від ОСОБА_9 знову надійшло клопотання, в якому він просить відкласти розгляд кримінального провадження щодо нього з підстав епідеміологічної небезпеки поширення COVID-19 та ситуації в м. Києві, а також того, що він проживає поза межами м.Києва, міжміське транспортне сполучення обмежено через впровадження карантину в Україні з 12 березня по 31 грудня 2020 року, у нього наявне захворювання пов`язане з запаленням легень і на даний час є всі ознаки повторного захворювання на коронавірусною хворобою. 01 грудня 2020 року судове засідання було відкладено на 26 січня 2021 року.
02 грудня 2020 року від ОСОБА_9 надійшло клопотання, де він вказує, що не був повідомлений про судове засідання, призначене на 01 грудня 2020 року, а інформацію отримав з Єдиного державного реєстру судових засідань 30 листопада 2020 року.
25 січня 2021 року від ОСОБА_9 надійшло клопотання, в якому він просить відкласти розгляд кримінального провадження щодо нього за станом здоров`я. ОСОБА_9 повідомлено, що у нього виявлено коронавірусну хворобу COVID-19 та приєднав результати аналізу. 26 січня 2021 року судове засідання було відкладено на 23 березня 2021 року.
22 березня 2021 року від ОСОБА_9 надійшло клопотання, в якому він просить відкласти судовий розгляд через його перебування на стаціонарному лікуванні. З «Рівненського обласного спеціалізованого диспансеру радіаційного захисту населення» надійшла довідка від 19 березня 2021 року про те, що ОСОБА_9 продовжує стаціонарне лікування. 23 березня 2021 року судове засідання було відкладено на 13 квітня 2021 року.
13 квітня 2021 року було встановлено, що повідомлення № 0104341157471 ОСОБА_9 про день та час розгляду кримінального провадження щодо нього у суді касаційної інстанції, станом на 13 квітня 2021 року зберігається у відділені «Укрпошти», оскільки він його не отримує. Такі дані розміщені на офіційному сайті «Укрпошта».
Крім того, встановлено, що ОСОБА_9 завершив стаціонарне лікування в КП «Рівненський обласний спеціалізований диспансер радіаційного захисту населення» 26 березня 2021 року. 13 квітня 2021 року судове засідання було відкладено на 01 червня 2021 року.
Два повідомлення про день та час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_9 , яке призначене на 01 червня 2021 року, повернулися з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Дані повідомлення направлялися за місцем проживання ОСОБА_9 , яке неодноразово ним зазначалося у його клопотаннях і заявах. Будь-яких інших засобів зв`язку із ОСОБА_9 ним не повідомлено.
До того ж, повідомлення про призначені судові засідання було здійснено таким засобом, як розміщення оголошення на офіційному сайті Верховного Суду.
Крім того, з матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_9 повідомляв про те, що про судові засідання дізнається також з Єдиного державного реєстру судових засідань, куди вносяться рішення про призначений день та час наступного судового засідання.
Хоча листи суду про повідомлення ОСОБА_9 про судове засідання, яке призначене на 01 червня 2021 року, повернулися з відміткою «за закінченням терміну зберігання», проте 31 травня 2021 року від нього в черговий раз надійшло клопотання про відкладення касаційного розгляду через його стан здоров`я, приймати участь в судовому засіданні, яке призначене на 01 червня 2021 року, оскільки він перебуває на стаціонарному лікуванні. Вказано, що він бажає приймати участь у судовому засіданні. До клопотання додано довідку КП «Клеванська лікарня імені Михайла Вервеги», згідно якої він дійсно 28 травня 2021 року знаходився на прийомі у лікаря-ендокринолога. Лікар рекомендував йому стаціонарне лікування.
Викладені обставини вказують на те, що ОСОБА_9 зловживаючи своїми правами, затягує касаційний розгляд, який не може бути проведений вже другий рік.
Касаційний суд не може визнати клопотання ОСОБА_9 щодо його бажання брати участь в судовому засіданні обґрунтованим, оскільки він повідомлявся про можливість його участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, він перебуває поза межами м.Києва, але жодного разу після звільнення з колонії він не заявляв про його участь в режимі відеоконференції поблизу свого місця перебування.
Верховний Суд у свою чергу використав усі відомі йому засоби для повідомлення засудженого про день та час судового засідання у суді касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що поведінка заявника є об`єктивним фактором провадження, який держава контролювати не може. Вони не зобов`язані активно співпрацювати аби прискорити провадження проти них. Обов`язок заявника полягає в тому, щоб вести свою справу старанно, утримуватися від використання тактики затягування і не нехтувати можливостями для скорочення провадження (справа «Візінгер проти Австрії», «Губкін проти Росії», «Еккле проти Німеччини», «Харчова спілка Сандерс SА проти Іспанії»).
У зв`язку з цим, Суд дійшов висновку про можливість проведення касаційного розгляду даного кримінального провадження за відсутності ОСОБА_9 , який був належним чином повідомлений про призначені судові засідання у касаційному суді, є обізнаним про здійснення касаційного провадження, долучена ним довідка підтверджує лише, те, що він перебував у лікаря на прийомі, а тому Суд визнає неявку засудженого не поважною, оскільки йому було створено всі умови для представлення своєї позиції під час касаційного перегляду та висловлення ним та учасниками провадження своїх доводів щодо касаційної скарги інших осіб.
Обґрунтованості доведеності винуватості засудженого ОСОБА_9 за частиною 3 статті 286 КК, правильності кваліфікації його дій та правил дослідження доказів у порядку статті 349 КПК у касаційних скаргах прокурор та потерпіла не заперечують та не оскаржують.
Доводи прокурора та потерпілої щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення, особі засудженого та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону колегія суддів вважає обґрунтованими.
Відповідно до статті 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зі змісту положень частини 2 статті 418, статті 419 КПК вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.
Відповідно до вимогстатті 65 КК, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.Підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаютьсястаттею 69цього Кодексу.
Статтею 69 КК передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання вЗагальній частиніцього Кодексу.
У кожному випадку застосування статті 69 КК суд зобов`язаний у своєму рішенні зазначити, які саме обставини справи або дані про особу винного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог закону апеляційний суд не дотримався.
У апеляційних скаргах прокурор та потерпіла не погоджувалися з вироком суду першої інстанції в частині розміру призначеного засудженому покарання та порядку його відбування.
Призначаючи ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а також звільняючи від відбування такого покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК, суд першої інстанції враховував тяжкість вчиненого ним злочину, який є тяжким, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Зокрема, до обставин, що обтяжують покарання, віднесено вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння та щодо малолітнього, а до пом`якшуючих покарання обставин щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку. Також враховано те, що засуджений вперше притягується до кримінальної відповідальності, на його утриманні перебуває двоє малолітніх дітей, відомості про відшкодування ним матеріальної та моральної шкоди потерпілим та думку потерпілих, позитивну характеристику за місцем його проживання, наявність у нього захворювання.
Апеляційний суд скасував вирок районного суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням та призначив засудженому покарання, нижче від найнижчої межі у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Визнано необґрунтованим висновок суду першої інстанції про можливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства на підставах того, що не наведено переконливих мотивів такого рішення та не дано належної оцінки: ступеню тяжкості вчиненого засудженим, який є тяжким та визначається не тільки вимогами статті 12 КК, а й фактичними обставинами, за яких було вчинено злочин; суспільній небезпечності злочину, який відноситься до злочинів проти безпеки руху й експлуатації транспорту та полягає в тому, що вчинюється джерелом підвищеної небезпеки транспортним засобом і заподіює тілесні ушкодження, матеріальну шкоду, тяжкі тілесні ушкодження та загибель людей; наслідкам, що настали (загибель 2 осіб), та стосуються охоронюваної державою найважливішої соціальної цінності життя і здоров`я людини; обставині, яка обтяжує покарання, вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.
Разом з цим, апеляційний суд, визнавши обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, призначив ОСОБА_9 покарання із застосуванням статті 69 КК. Зокрема, колегія суддів звернула увагу на дані про особу засудженого, який повністю визнав себе винним, має на утриманні двох малолітніх дітей, позитивно характеризується за місцем його проживання, має захворювання, вперше притягується до кримінальної відповідальності.
Крім того, враховано пом`якшуючі покарання обставини, а саме щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку.
Зокрема, апеляційним судом встановлено, що засуджений вчинив дії, спрямовані на відшкодування шкоди потерпілій ОСОБА_6 та її сім`ї, відповідно до розписки від 04лютого 2018 року ОСОБА_6 отримала 20 000 доларів США та засвідчила, що до засудженого ніяких матеріальних та моральних претензій вона та її близькі не мають, але 17 вересня 2018 року вказані грошові кошти повернула. Також засуджений придбав транспортний засіб, що зареєстрований на ім`я потерпілого ОСОБА_10 , оплатив витрати на поховання, за усною домовленістю щомісяця зобов`язався виплачувати грошові кошти в розмірі мінімальної заробітної плати, про що свідчать квитанції від 27березня 2018 року та 27 квітня 2018 року з вказаною сумою 3514,59 грн у кожній. Потерпілі ОСОБА_14 та ОСОБА_13 в поданих заявах до судів першої та апеляційної інстанцій заявили, що претензій матеріального та морального характеру до засудженого не мають та цивільні позови заявляти не будуть.
З такими висновками апеляційного суду колегія суддів не може погодитися, адже не було дотримано умов, передбачених вимогами статті 69 КК, для призначення засудженому покарання, нижчого від найнижчої межі.
Виходячи зі змісту статті 69 КК, суд при встановленні та визнанні декількох пом`якшуючих особі покарання обставин повинен співставити їх кількісну та якісну характеристики як таких, що досить істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, враховуючи індивідуальні особливості конкретної справи, та перебувають ву такому співвідношенні одна з одною, щоб можна було впевнено стверджувати про доцільність призначення винному мінімального покарання в межах санкції відповідної статті або його призначення нижче від найнижчої межі.
Колегія суддів зауважує, що частина 1статті 69 ККнадає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити із системного тлумачення статей66та69 ККі тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину.
Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим. Зазначене кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, неодноразово викладеною в судових рішеннях.
Судом апеляційної інстанції хоча і вказано на неправильність застосування статті 75 КК, але вже при призначенні покарання, нижчого від найнижчої межі, належним чином не оцінено ступеня тяжкості кримінального правопорушення, який є тяжким, конкретних обставин вчинення засудженим злочину, а саме грубого порушення вимог правил дорожнього руху, вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, наслідків кримінального правопорушення - смерті двох осіб, серед яких є малолітня особа, та заподіяння одній особі тяжких тілесних ушкоджень.
На думку колегії суддів, сукупність таких обставин свідчить про те, що призначене ОСОБА_9 покарання із застосуванням положень статті 69 КК є неправильним та не буде сприяти виправленню засудженого.
Зі змісту оскаржених судових рішень убачається, що суди при призначенні покарання встановили всі обставини, але вони жодним чином не впливають на суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_9 діянь та, відповідно, не знижують ступеня тяжкості інкримінованого йому злочину.
Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції на порушення вимог статті 419 КПК не дано належної оцінки доводам апеляційних скарг прокурора та потерпілої, у зв`язку з чим допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, що у відповідності з вимогами пунктів 1-3 частини 1 статті 438 КПК є підставою для скасування такого рішення.
За таких обставин, вирок апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, а касаційні скарги прокурора та потерпілої - задоволенню.
При новому розгляді в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК та прийняти законне і обґрунтоване рішення, а у разі підтвердження того ж обсягу обвинувачення, за яким ОСОБА_9 визнано винуватим і засуджено, призначене йому покарання із застосуванням статті 69 КК слід вважати необґрунтованим, а отже і неправильним.
На підставі наведеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 438 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційні скарги прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, та потерпілої ОСОБА_6 задовольнити.
Вирок Рівненського апеляційного суду від 29 січня 2019 рокущодо засудженого ОСОБА_9 скасувати та призначити новий розгляд у суд апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
