Справа № 570/32/18 Провадження №11-кп/802/99/22 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1 Категорія:ч.3 ст. 286 КК України Доповідач : ОСОБА_2
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
В И Р О К
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 лютого 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконферензв`язку)
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
представника потерпілої ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 та потерпілої ОСОБА_11 на вирок Рівненського районного суду Рівненської області 06 березня 2018 року,
В С Т А Н О В И В
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Нагдали Лачинського району Республіки Азейбаржан, проживаючого АДРЕСА_1 , громадянина України, з повною середньою освітою, одруженого, на утриманні котрого перебуває двоє малолітніх дітей, працюючого раніше не судимого
засуджено за ч.3 ст.286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 (три) роки.
На підставі ст.76 КК України покладено на засудженого ОСОБА_7 обов`язки:
1) періодично зявлятися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
До набрання вироком законної сили міру запобіжного заходу ОСОБА_7 залишено домашній арешт.
Цивільний позов прокурора в інтересах виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області в особі "Рівненської центральної міської лікарні" до обвинуваченого ОСОБА_7 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області управління охорони здоров`я в особі "Рівненської центральної міської лікарні" (р/р 31418544700002 в ГУДКСУ в Рівненській області, код ЄДРПОУ 24060300 МФО 833017, код 38012714) 14786 (чотирнадцять тисяч сімсот вісімдесят шість) грн. 48 коп. понесених затрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_12 .
Стягнуто з ОСОБА_7 в дохід держави витрати пов`язані із залученням експертів для проведення судової автотоварознавчої експертизи №3.3-125/17 від 17.11.2017 року в розмірі 2230 (дві тисячі двісті тридцять) грн. 80 коп., судової автотоварознавчої експертизи №3.3-126/17 від 22.11.2017 року в розмірі 2230 (дві тисячі двісті тридцять) грн. 80 коп., проведення судової інженерно-транспортної експертизи №3.1-881/17 від 28.11.2017 року в розмірі 1979 (одна тисяча сімдесят дев`ять) грн. 20 коп., проведення судової інженерно-транспортної експертизи №3.1-882/17 від 29.11.2017 року в розмірі 1979 (одна тисяча сімдесят дев`ять) грн. 20 коп., судової інженерно-транспортної експертизи з транспортно-трасологічного дослідження №3.1-883/17 від 30.11.2017 року в розмірі 5948 (п`ять тисяч дев`ятсот сорок вісім) грн. 80 коп., судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження обставин та механізму ДТП №3.1.-968/17 від 20.12.2017 року в розмірі 1979 (одна тисяча дев`ятсот сімдесят дев`ять) грн. 20 коп., а всього, на загальну суму 16348 (шістнадцять тисяч триста сорок вісім) грн.
Скасовано арешт на автомобільТоуоta Fortuner, реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіль ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Вирішено питання про долю речових доказів.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох осіб та заподіяли потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, тобто за вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України за таких обставин.
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , приблизно о 22 годині 20 хвилин, керуючи автомобілем Тоуоta Fortuner, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою Київ-Чоп, зі сторони м.Києва у напрямку м.Львова, із швидкістю приблизно 120-130 км/год, на 326 км + 800 м вказаної автодороги, що в межах Рівненського району, Рівненської області, у порушення пунктів 10.1, 11.4, підпункту е) пункту 14.6 Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 (далі - Правила дорожнього руху), на дорозі з двостороннім рухом, яка має по дві смуги для руху в одному напрямку, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на зустрічну смугу руху для здійснення обгону, де вказаний маневр заборонений, та допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_13 , який рухався попереду у попутному з ним напрямку і виконував маневр повороту ліворуч. Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля ВАЗ 2101 ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , спричинено тілесні ушкодження, від яких він помер на місці події, пасажиру автомобіля ВАЗ 2101 ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , спричинено тілесні ушкодження, від яких вона померла у Рівненській центральній міській лікарні, іншому пасажиру даного автомобіля ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 народження, заподіяно тяжке тілеснеушкодження, а транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.
В прямому причинному зв`язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали,стало грубе порушення ОСОБА_7 наступнихвимог пунктів Правил дорожнього руху:
- п. 10.1 - перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;
- п. 11.4 - на дорогах з двостороннім рухом, які мають щонайменше дві смуги для руху в одному напрямку, забороняється виїжджати на призначений для зустрічного руху бік дороги;
- підпункту е) п. 14.6 - обгін заборонено на дорогах, що мають дві і більше смуги для руху в одному напрямку.
Не погоджуючись з вироком прокурор у кримінальному провадженні, оскаржує вирок у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, та просить його скасувати.
В обґрунтування власних доводів прокурор наводить неналежне врахування судом першої інстанції особи обвинуваченого і ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який хоч і є необережним злочином, однак належить до категорії тяжких, характеру та наслідкам його вчинення, адже причиною виникнення дтп стало свідоме грубе порушення обвинуваченим, який перебував за кермом у стані алкогольного сп`яніння, одразу декількох пунктів ПДР України, що і спричинило тяжкі, непоправні наслідки - загибель двох осіб і заподіяння потерпілому ОСОБА_12 тяжких тілесних ушкоджень. На думку прокурора наведені обставини вказують на необхідність призначення обвинуваченому більш суворого покарання.
Прокурор просить вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 06 березня 2018 року стосовно ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286 КК України скасувати в частині призначення основного покарання. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч. 3 ст. 286 КК України у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки. В решті вирок суду залишити без зміни.
Потерпіла ОСОБА_11 в поданій апеляційній скарзі на вирок суду першої інстанції, не оспорюючи доведеність винуватості обвинуваченого, вважає, що останньому призначено покарання, яке не є достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. На думку потерпілої, суд дійшов хибного висновку про звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. Судом не оцінено тієї обставини, що обвинуваченим вчинено злочин внаслідок грубого порушення правил безпеки дорожнього руху, що стало наслідком загибелі двох осіб, і останній при цьому перебував у нетверезому стані; в тому числі злочин вчинено щодо малолітньої особи. Судом залишено поза увагою і те, що обвинувачений протягом вересня місяця 2017 року двічі притягувався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР. Зазначає, що думка потерпілих не може бути обставиною, яка пом`якшує покарання, оскільки ОСОБА_7 вчинив злочин не проти конкретних осіб, а вчинив суспільно небезпечне діяння, безпосереднім об`єктом якого є безпека руху та експлуатації автомобільного транспорту, внаслідок чого поставив під загрозу життя інших людей.
Просить апеляційну скаргу задовольнити. Вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 06 березня 2018 року стосовно ОСОБА_7 за ч.3 ст. 286 КК України в частині призначення покарання скасувати та ухвалити новий вирок. Визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України і призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів строком на 3 роки. В решті вирок суду залишити без зміни.
В запереченнях на апеляційні скарги прокурора Рівненської області та потерпілої ОСОБА_11 , ОСОБА_7 зазначає, що вирок суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права, судом вірно оцінені, на його думку, всі обставини виникнення ДТП, її наслідки, усунення наслідків ДТП, особа обвинуваченого та всі обставини, які пом`якшують покарання. Вказує, що судовий розгляд в суді першої інстанції відбувся в спрощеному порядку, обвинувачений визнав беззаперечно всі обставини кримінального провадження та не намагався спростувати жодного доказу обвинувачення, що свідчить про наявність примирення між сторонами. Допитаний під час судового розгляду потерпілий ОСОБА_13 підтвердив той факт, що матеріальна і моральна шкода йому відшкодована повністю та просив застосувати до обвинуваченого покарання на розсуд суду. Апеляційна скарга від потерпілого ОСОБА_13 не надходила, що вказує на те, що останній погоджується із вироком суду першої інстанції. Потерпіла ОСОБА_11 в суді показала, що матеріальні та моральні збитки, заподіяні їй внаслідок ДТП відшкодовані повністю, претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого немає, просила суд не застосовувати до ОСОБА_7 покарання, пов`язане з позбавленням волі. Потерпілі ОСОБА_16 та ОСОБА_12 просили розгляд кримінального провадження проводити без їхньої участі, так як матеріальні і моральні збитки їм було повністю відшкодовано і претензій до обвинуваченого вони ніяких не мали, просили застосувати покарання, не пов`язане з позбавленням волі. На його думку, суд вірно прийшов до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без позбавлення волі.
Вказує, що після подання апеляційної скарги ОСОБА_11 пред`явила вимогу у додатковому відшкодуванні на її користь суми 40000 доларів США. Зазначає, що якби така сума була, то він відшкодував би, оскільки людське життя безцінне, але таких коштів не має.
Просить вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 06 березня 2018 року залишити без зміни, а апеляційні скарги прокурора та потерпілої ОСОБА_11 без задоволення.
Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку та виклав доводи апеляційних скарг, прокурора та представника потерпілої ОСОБА_11 , які підтримали свої апеляційні скарги та просили призначити ОСОБА_7 покарання у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, думку обвинуваченого і його захисника, котрі їх повністю заперечили, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить до наступного висновку.
Згідно вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що розгляд даного провадження судом першої інстанції проводився в порядку ч.3 ст. 349 КПК України.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч.3 ст. 286 КК України, яквчинення необережних дій, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох осіб та заподіяли потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, в апеляційних скаргах не оскаржується.
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
За правилами ст. 65 КК України, суд призначає покарання за вчинений злочин відповідно до Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Вимоги цієї норми є імперативними, тобто обов`язковими для застосування судом. Наведені в ній положення стосовно загальних засадпризначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, виходячи із встановленоїст. 50 КК Українимети покарання ? кари, виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, заснованої на вимогах виваженості та справедливості,зобов`язують суд при призначенні покарання належним чином враховувати ці встановлені законом критерії.
За змістом ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
При цьому, вирішуючи питання про застосування ст. 75 КК України, суд має належним чином дослідити і оцінити всі обставини, які мають значення для провадження та застосувати вказані вимоги закону лише у тому разі, коли для цього є умови й підстави.
Аналізуючи доводи прокурора та потерпілої ОСОБА_11 , викладені ними в апеляційних скаргах про м`якість призначеного ОСОБА_7 покарання судова колегія знаходить їх частково слушними, та вважає, що наведених вимог суд першої інстанції не дотримався.
За статтею 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить замежі,встановленівідповідноюстаттею (частиноюстатті)законуУкраїнипро кримінальнувідповідальність,алеза своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 524/5999/17 (провадження № 51-2776 км 18) термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покаранням і тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину.
Приймаючи рішення про звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, судом першої інстанції в достатній мірі не були враховані вимоги ст. 75 КК України, у зв`язку з чим суд помилково дійшов висновку про його звільнення від відбування покарання з випробуванням та можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.
Свій висновок про можливість виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства, суд мотивував врахуванням особи обвинуваченого, який визнав себе винним, щиро розкаявся, відшкодував збитки потерпілим, має позитивні характеристики, незадовільний стан здоров`я, думку потерпілих, позитивну характеристику за місцем його проживання, наявність у нього захворювання.
Проте, місцевим судом не наведено переконливих мотивів такого рішення, не надано належної оцінки ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину, який є тяжким, та його суспільній небезпечності, який відносяться дозлочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту і полягає в тому, що вчинюється джерелом підвищеної небезпеки, а саме транспортним засобом і заподіює тілесні ушкодження, матеріальну шкоду і загибель людей; фактичним обставинам, при яких було вчинено злочин свідомого грубого порушення водієм одразу кількох пунктів правил дорожнього руху, та його тяжким і незворотнім наслідкам; обставині, яка обтяжує покарання, вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, та формально послався на врахування цих обставин.
Тому рішення місцевого суду про звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням покарання вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між обраним судом заходом примусу, яке б мало бути призначене, і відповідало б справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.
Таким чином, звільнення від відбування основного покарання, застосоване судом першої інстанції ОСОБА_7 за ч. 3ст.286КК України не відповідає вимогам статей50,65КК України та є явно несправедливим у розумінніст. 414 КПКвнаслідок його невиправданої м`якості.
Ураховуючи наведене, на думку колегії суддів, обставини, які б давали підставидля застосуванняст. 75 КК Українидо ОСОБА_7 , відсутні.
На цю обставину, звертається увага і в постанові Верховного Суду від 01 червня 2021 року, якою скасовано вирок Рівненського апеляційного суду від 29 січня 2019 року у даній справі та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зокрема, колегія суддів суду касаційної інстанції у своєму рішенні прямо зазначила про те, що вказані вище обставини, з урахуванням особи винного вказують на відсутність підстав як для застосування щодо ОСОБА_7 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, так і призначення йому покарання, нижче нижчої межі встановленої санкцією ч.3 ст. 286 КК України на умовах ст. 69 КК України.
Приймаючи до уваги вимоги, передбачені ч. 2 ст. 439 КПК України про те, що висновки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді, а також враховуючи вимоги п. 2 ч. 1 ст. 420 цього Кодексу, якими передбачено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання, колегія суддів вважає за необхідне вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 06 березня 2018 року, ухвалений щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати та постановити новий вирок, яким призначити йому більш суворе покарання.
Апеляційний суд призначаючи ОСОБА_7 за ч.3 ст. 286 КК України покарання,відповідно дост.ст.50,65КК України,враховує ступіньтяжкості вчиненогоним кримінальногоправопорушення, який відповідно до ст.12ККУкраїни є злочином, вчиненим з необережності, конкретних обставин вчинення обвинуваченим злочину, а саме грубого порушення вимог правил дорожнього руху, вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, наслідків кримінального правопорушення-смерті двох осіб, серед яких є малолітня особа, та заподіяння одній особі тяжких тілесних ушкоджень; особу винного, який повністю визнав себе винним, має на утриманні двох малолітніх дітей, позитивну характеристику за місцем свого проживання, наявність у нього захворювання, вперше притягнення до кримінальної відповідальності; відсутність претензій матеріального характеру з боку потерпілих, думку потерпілих щодо призначення покарання винному, які в місцевому суді не наполягали на позбавленні волі, за винятком потерпілої ОСОБА_11 .
Обставини, які пом`якшують покарання - щире каяття,активне сприяннярозкриттю злочину,добровільне відшкодуваннязавданого збитку потерпілим, окрім потерпілої ОСОБА_11 .
Обставини, які обтяжують покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння та щодо малолітньої особи.
У зв`язку із зазначеним, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність призначити ОСОБА_7 за ч.3 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами, яке слід відбувати реально.
На думку колегії суддів, саме таке покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами, відповідатиме вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, за своїм видом і розміром в достатній мірі зможе сприяти виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів.
За таких обставин, за наслідками розгляду апеляційних скарг, колегія суддів вважає необхідним ухвалити рішення, яким апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_11 задовольнити, апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково, вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та ухвалити в цій частині новий вирок.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 414, 420 КПК України, суд,
У Х В А Л И В
Апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_11 та прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 задовольнити частково.
Вирок Рівненського районного суду Рівненської області 06 березня 2018 року в частині призначеного ОСОБА_7 покарання за ч.3 ст. 286 КК України скасувати.
Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Зарахувати в строк відбування покарання ОСОБА_7 термін перебування його під вартою з 18 жовтня 2017 року по 01 грудня 2017 року, та з 29 січня 2019 року по 04 березня 2020 року з розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на судове рішення може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Головуючий
Судді
