ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ткача І.В., Катеринчук Л.Й.
у справі №910/10011/19 (провадження №12-84гс20)
06 квітня 2021 року
Постановою Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС) від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 26 лютого 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 липня 2020 року, ухвалено нове рішення, яким відмовлено позивачу у задоволенні позову повністю.
Погоджуємося зі змістом резолютивної частини постанови ВП ВС, проте не погоджуємося з мотивуванням ВП ВС, наведеним у постанові, щодо суті спору. З огляду на це, керуючись частиною третьою статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), викладаємо окрему думку, суть якої полягає у такому.
А. Стисло щодо позовних вимог, заявлених у справі
1. Позов подано релігійною організацію до обладміністрації про визнання протиправним і скасування розпорядження обладміністрації №213/2019-р, яке стосувалося реєстрації нової редакції статуту релігійної організації на підставі рішення членів релігійної організації (релігійної громади с. Сутківці) про зміну канонічної підлеглості громади.
2. Порушення своїх прав позивач убачає в ухваленні незаконного рішення загальними зборами, на підставі якого проведено державну реєстрацію змін до статуту позивача, та стверджує, що рішення загальних зборів членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості, оформлене протоколом від 23 лютого 2019 року №1 (що стало підставою для проведення спірної реєстрації нової редакції статуту) прийняте особами, які не мали права його приймати, за відсутності необхідного кворуму, всупереч раніше прийнятому рішенню на загальних парафіяльних зборах релігійної громади.
3. Тобто позовні вимоги позивача обґрунтовані порушенням прав релігійної організації щодо зміни її канонічної підлеглості внаслідок ухвалення незаконного рішення, яке стало підставою для реєстрації нової редакції статуту на підставі розпорядження облдержадміністрації, оскарження якого становить предмет спору у справі.
Б. Стисло про висновки ВП ВС, відображені у постанові
4. Скасовуючи ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову релігійної організації у повному обсязі, ВП ВС у постанові від 06.04.2021 зазначила таке:
(4.1) спори між релігійною організацією та її членом відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства (пункт 73 постанови);
(4.2) оскарження реєстраційних дій, що зазначено як предмет позову в цій справі, по суті є похідною вимогою від спору щодо дійсності статуту релігійної організації в новій редакції (пункт 87 постанови);
(4.3) судове рішення про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту релігійної організації в новій редакції не є підставою для вчинення реєстраційних дій, а відповідна позовна вимога не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах (пункт 96 постанови);
(4.4) зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту релігійної організації в новій редакції (пункт 98 постанови).
5. Погоджуємося з висновками ВП ВС щодо юрисдикційності спорів між релігійною організацією та її членом (п.4.1), зважаючи на те, що спір виник по суті між членами релігійної організації та стосується питання управління юридичної особою. Водночас, вважаємо юридично необґрунтованими висновки постанови щодо суті спору у цій справі (п.п. 4.2 - 4.4).
В. Щодо висновку ВП ВС про похідний характер позовних вимог від спору щодо дійсності статуту релігійної організації в новій редакції
6. Правовідносини, пов`язані з діяльністю релігійних організацій, регулюються Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», який був прийнятий 23 квітня 1991 року та набув чинності 06 червня 1991 року (далі - Закон №987- ХІІ).
7. 31 січня 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи» №2673-VIII від 17.01.2019, яким внесено зміни до Закону №987-ХІІ та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в частині уточнення процедури та механізмів зміни приналежності релігійних громад до релігійних центрів (управлінь), діючих в Україні та за її межами, а також закріплено право релігійних громад на вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту громади. Так, змінено положення статей 7, 8, 14, 18 Закону №987-ХІІ, а також статей 1, 9, 17, 29 Закону України «Про держану реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
8. Відповідно до частини третьої статті 8 Закону №987-ХІІ (в редакції Закону №2673-VIII, чинного на час виникнення спірних правовідносин у справі) держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
9. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону (частини четверта - шоста статті 8 Закону №987-ХІІ).
10. У пункті 86 постанови у цій справі зазначено таке: «Судами попередніх інстанцій встановлено, що передумовами звернення позивача до суду у цій справі є: 1) прийняття членами релігійної громади (126 осіб) рішень, оформлених протоколом від 23 лютого 2019 року №1, зокрема щодо зміни підлеглості у канонічних та організаційних питаннях релігійної громади Свято-Покровської парафії села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької єпархії УПЦ шляхом переходу під канонічне підпорядкування управління Хмельницької єпархії ПЦУ з відповідним внесенням змін до статуту релігійної організації (позивача) та 2) подальша державна реєстрація нової редакції статуту, затвердженої цим рішенням релігійної громади (її частини)».
11. Тобто передумовами звернення позивача до суду у цій справі є, по-перше, прийняття загальними зборами рішення, оформленого протоколом від 23.02.2019 №1, яким у тому числі затверджено нову редакцію статуту релігійної організації, у зв`язку із зміною її канонічної підлеглості, а по-друге, подальша реєстрація нової редакції статуту у зв`язку з прийнятим рішенням.
12. Саме рішення загальних зборів релігійної громади (релігійної організації) містить волевиявлення членів цієї громади (її частини). Нова редакція статуту релігійної організації є результатом волевиявлення членів цієї релігійної громади (її частини), відображеним у рішенні загальних зборів, яке залишається первісним у спірних правовідносинах, що склалися.
13. Тобто вчинення відповідачем реєстраційних дій, оскарження яких визначено як предмет спору у цій справі, по суті є похідною вимогою від спору щодо правомірності рішення загальних зборів членів релігійної організації, а не щодо дійсності нової редакції статуту позивача (документа, який визначає порядок організації і діяльності релігійної організації як юридичної особи), як зазначено у пункті 87 постанови ВП ВС.
Г. Щодо висновку ВП ВС про належний спосіб захисту
14. Рішення, які були прийняті загальними зборами релігійної громади (членами такої громади у кількості 126 осіб), належать до рішень, які були ухвалені всередині цієї громади (релігійної організації) щодо реалізації цивільних прав, свобод та інтересів членів релігійної громади, а також спрямовані на забезпечення діяльності релігійної організації як юридичної особи з метою задоволення інтересів членів цієї релігійної організації.
15. Ухвалене 23 лютого 2019 року рішення загальних зборів членів релігійної громади с.Сутківці у складі 126 осіб, що стало підставою для вчинення відповідачем спірної державної реєстрації, стосується прав та інтересів членів релігійної громади с.Сутківці. Адже в результаті його ухвалення було змінено канонічне підпорядкування релігійної організації (позивача), обрано її нового керівника (настоятеля парафії) та затверджено нову редакцію статуту. Тобто 126 членів релігійної громади ухвалили рішення в тому числі і щодо зміни порядку організації та управління організацією як юридичною особою. Цей висновок власне і відображений у пункті 89 постанови ВП ВС.
16. За цих умов може йтися лише про порушення прав та інтересів членів релігійної громади - фізичних осіб, які не ухвалювати та/або не підтримують таке рішення, а не про порушене право чи інтерес релігійної організації як юридичної особи, яка звертаючись до суду з позовом у цій справі по суті діє від імені та в інтересах тих своїх членів, які заперечують проти зміни її канонічного підпорядкування.
17. Є сталою практика розгляду корпоративних спорів судами України, зокрема Верховним судом України та Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, відповідно до якої учасник (засновник, акціонер, член) юридичної особи може звернутися з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів та/або визнання недійсним статуту (його окремих положень). Відповідачем у цій категорії спорів є юридична особа, а не її окремі учасники (члени), оскільки відповідне рішення є результатом волевиявлення не окремого учасника (члена), а загальних зборів як органу управління юридичною особою.
18. У ситуації, що розглядається, позов подано релігійною організацією, тобто юридичною особою, яка не може виступати суб`єктом оскарження ні рішення загальних зборів членів релігійної громади, які її створили, ні оскаржувати нову редакцію свого статуту (саме цей спосіб захисту ВП ВС визначила для позивача як «належний та ефективний»).
19. Проте, виклавши висновок про можливість звернення позивача (релігійної організації) з позовом про визнання недійсним статуту релігійної організації у новій редакції (пункт 98 постанови), не враховано, що в такому випадку відповідачем буде також юридична особа, що в принципі виключає будь-яку можливість розгляду подібного спору судом з огляду на поєднання позивача та відповідача в одній особі. Адже такий висновок суперечить суті корпоративних відносин.
20. Крім того, не погоджуємося з висновком ВП ВС, викладеним у пункті 91 постанови, про необхідність судового захисту «порушеного інтересу у правовій визначеності», носієм якого є позивач. Обґрунтовуючи його, змоделювано ситуацію, згідно з якою у зборах брали участь особи, які не вправі були діяти як орган юридичної особи, повноважний приймати нову редакцію статуту, тому така редакція статуту не є чинною, оскільки не була прийнята юридичною особою в особі відповідного органу.
21. Проте для обставин справи, яка розглядається, ця позиція застосована бути не може, адже питання правомірності прийняття рішення про зміну канонічної підлеглості релігійної громади с. Сутківці якраз і становить суть спору у справі.
22. Як зазначено вище, законодавець з січня 2019 року змінив підхід до унормування процедури зміни приналежності релігійних громад (релігійних організацій) релігійним центрам, закріпивши право членів громад на вільну та безперешкодну зміну такої підпорядкованості задля задоволення своїх релігійних потреб. Тому вирішуючи спір щодо правомірності зміни канонічної підлеглості, у випадку, якщо прийняте рішення порушує інтереси інших членів організації (заперечується ними), якраз питання скликання та проведення спірних зборів, кількість осіб у релігійній громаді, склад осіб, які прийняли відповідне рішення, приналежність цих осіб до відповідної релігійної громади тощо і є тими обставинами, які повинні бути досліджені та встановлені судами. При цьому, повинен дотримуватися один з основоположних принципів господарського процесу - змагальність. У протилежному випадку твердження суду про участь у зборах осіб, які не вправі були діяти як орган юридичної особи, ґрунтуватиметься лише на доводах позивача (у цій справі це релігійна організація, яка по суті діє в інтересах тих членів, які не підтримують рішення про зміну канонічного підпорядкування громади), що суперечить меті та завданню судочинства як такого.
23. Крім того, викладена у пункті 91 постанови позиція містить суперечність з позицією щодо «належності» обраного позивачем способу захисту, про який йдеться у пункті 98 постанови.
24. Так, вказано, що нова редакція статуту, затверджена особами, які не вправі були діяти як орган юридичної особи, не є чинною. Проте, якщо статут нечинний, бо, до прикладу, його затвердили невстановлені особи, які не є учасниками (засновниками, членами) юридичної особи, неправомірно здійснивши державну реєстрацію відповідних змін, то для юридичної особи як суб`єкта права ця так звана «нова редакція статуту» немає жодних юридичних наслідків і вона діє за статутом, який затверджений її учасниками (засновниками, членами). При цьому, можна припустити, що юридична особа буде оскаржувати правомірність проведення державної реєстрації. Але тоді це буде публічно-правовий спір. Натомість, у цій справі встановлено, що публічно-правова вимога про скасування реєстраційної дії по суті виникла з приватно-правового спору (пункти 51, 52 постанови).
25. Потребує додаткового юридичного обґрунтування і висновок постанови про необхідність захисту «порушеного інтересу позивача у правовій визначеності» шляхом зазначення змісту норм права, які є нечіткими, незрозумілими чи неоднозначними, та які вказують на існування інтересу позивача у їх визначеності, а також результату, якого очікує позивач як юридична особа від застосування відповідних норм права, щоб гарантувати захист йому цих очікувань.
Ґ. Висновки
26. Спірні правовідносини у цій справі виникли всередині релігійної організації між її членами. У такому випадку юридична особа не може бути позивачем у спорі про визнання недійсними її установчих документів.
27. Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Проте захисту підлягає лише наявне право (охоронюваний законом інтерес).
28. У ситуації, що склалася, позивач (релігійна організація як юридична особа) не наділений правом на звернення до суду в інтересах своїх членів щодо оскарження рішення, яке стало підставою для проведення відповідачем державної реєстрації змін до статуту позивача. Право позивача як юридичної особи не порушене, що є самостійною підставою для відмови у позові.
29. Отже, ВП ВС повинна була відмовити у задоволенні позову на тій підставі, що права та/або інтереси позивача не порушені, тому судовому захисту не підлягають, чого суди попередніх інстанцій не врахували, помилково задовольнивши позов релігійної організації.
Суддя І. В. Ткач
Суддя Л. Й. Катеринчук
