ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/10011/19
Провадження № 12-84гс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Власова Ю. Л.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
за участю:
секретаря судового засідання Бутенка А. О.,
представників Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Покровської парафії села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької єпархії Української Православної Церкви» - Степанишина В. О., Пасічника Я. С.,
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Хмельницької обласної державної адміністрації (далі - ОДА) на рішення Господарського суду міста Києва від 26 лютого 2020 року (суддя Балац С. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 липня 2020 року (головуючий суддя Корсак В. А., судді Євсіков О. О., Попікова О. В.)
у справі № 910/10011/19
за позовом Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Покровської парафії села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької єпархії Української православної Церкви» (далі - Релігійна організація) до ОДА про визнання протиправним і скасування розпорядження.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2019 року Релігійна організація звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання протиправним та скасування розпорядження ОДА
від 27 березня 2019 року № 213/2019-р «Про реєстрацію статуту Релігійної
організації «Релігійна громада Свято-Покровської парафії Православної церкви України с. Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області» у новій редакції»
(далі - розпорядження № 213/2019-р).
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач видав спірне розпорядження з перевищенням наданих йому повноважень, з порушенням Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), законів України «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», «Про місцеві державні адміністрації», на підставі рішення загальних зборів членів Релігійної організації про зміну канонічної підлеглості, оформленого протоколом від 23 лютого 2019 року № 1, яке позивачем не приймалося, а було прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати, за відсутності необхідного кворуму, всупереч раніше прийнятому на загальних парафіяльних зборах релігійної громади рішенню. За твердженням позивача, відповідач прийняв спірне рішення про реєстрацію статуту Релігійної організації на підставі документів, які не відповідають вимогам чинного законодавства, та за відсутності необхідних документів, зокрема, статуту релігійної громади у чинній редакції, не перевірив відповідність поданих на реєстрацію документів, зокрема рішення, оформленого протоколом від 23 лютого 2019 року № 1, та статуту Релігійної організації у новій редакції, вимогам чинного законодавства та статуту Релігійної організації, чинному на момент внесення змін до статуту, не перевірив, чи відповідають винесені на його затвердження зміни до статуту волевиявленню самої релігійної громади.
3. У надісланому відзиві на позовну заяву ОДА зазначила, що відповідно до підпункту 34 пункту 5 Положення про Управління культури, національностей, релігій та туризму Хмельницької обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови ОДА від 19 вересня 2019 року № 674/219-р, зазначене Управління здійснює попередній розгляд поданих на реєстрацію статутів (положень) релігійних громад, а також змін і доповнень до них, перевірку їх відповідності законодавству, видачі дублікатів статутних документів релігійних громад. При цьому відповідач зазначив, що документи, подані до Управління для прийняття рішення про реєстрацію статуту, відповідали вимогам законодавства, підстав для відмови у реєстрації статуту не було. На думку відповідача, розпорядження ОДА оскаржується з підстав порушення особами, які подали заяву про реєстрацію статуту, положень закону в частині дотримання порядку та способу реєстрації таких змін, тоді як такого роду обставини належать до внутрішньої діяльності юридичної особи. Відповідач просить у задоволенні позовних вимог Релігійної організації відмовити у повному обсязі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
4. Релігійна організація була створена у 1991 році відповідно до статті 14 Закону України від 23 квітня 1991 року № 987-ХІІ «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон № 987-ХІІ) з ініціативи віруючих громадян - жителів села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області. Статут Релігійної організації
був прийнятий на парафіяльних зборах (протокол парафіяльних зборів
від 05 грудня 2016 року № 1/12).
5. Відповідно до пунктів 1.1, 1.3 статуту (у редакції, зареєстрованій розпорядженням Хмельницької ОДА від 03 травня 2018 року № 423/2018-р, що була чинна на момент прийняття спірного розпорядження) Релігійна організація (парафія) є неприбутковою організацією, первинним канонічним підрозділом Української православної церкви (далі - УПЦ) та знаходиться в організаційному підпорядкуванні Хмельницької єпархії УПЦ. Парафія об`єднує громадян православного віросповідання для сумісного здійснення права на свободу сповідання та поширення православної віри, а також для піклування про релігійно-моральне виховання.
6. Згідно з пунктами 2.1, 2.4, 2.5 статуту Релігійної організації парафію очолює настоятель, якого призначає та звільняє єпархіальний архієрей. Вищим органом парафіяльного управління є парафіяльні збори, які за посадою очолює настоятель. До складу парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, а також миряни - члени парафіяльних зборів, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.
7. Відповідно до пунктів 2.7, 2.8 статуту Релігійної організації парафіяльні збори скликаються настоятелем спільно з парафіяльною радою або, за благословенням єпархіального архієрея, благочинним або іншим представником єпархіального архієрея у міру потреби, але не рідше ніж один раз на рік. Парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше 2/3 від числа членів парафіяльних зборів.
8. Згідно з пунктами 2.10, 2.11 статуту Релігійної організації парафіяльні збори, на яких розглядається питання про зміну підлеглості (юрисдикції) релігійної громади, вважаються чинними за умови присутності усіх членів парафіяльних зборів. Рішення про зміну підлеглості (юрисдикції) релігійної громади приймається шляхом консенсусу за згодою всіх членів парафіяльних зборів. Статут Релігійної організації, протокол парафіяльних зборів підписуються настоятелем (головуючим) і секретарем. Усі документи парафії підписуються настоятелем та головою парафіяльної ради (пункти 2.14, 2.20 статуту).
9. 17 лютого 2019 року відбулися загальні парафіяльні збори віруючих релігійної громади під головуванням настоятеля парафії з розгляду питання про визначення юрисдикції/підпорядкованості релігійної громади, на яких були присутні 228 членів релігійної громади. На цих зборах прийняті рішення, оформлені протоколом № 1. Зокрема, по п`ятому питанню порядку денного вирішили підтвердити, що релігійна громада входить до складу та підзвітна Хмельницькій єпархії УПЦ та зберігає свою духовну і канонічну єдність з УПЦ під предстоятельством Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Онуфрія.
10. Зазначений протокол підписаний головою загальних парафіяльних зборів (настоятелем парафії) ОСОБА_1 , секретарем ОСОБА_2 та п`ятьма членами загальних парафіяльних зборів, затверджений керуючим Хмельницькою єпархією УПЦ митрополитом Хмельницьким і Старокостянтинівським Антонієм , а також скріплений печаткою управління Хмельницької єпархії УПЦ.
11. Водночас члени релігійної громади (126 осіб) на зборах прийняли рішення, оформлені протоколом від 23 лютого 2019 року № 1, а саме вирішили:
- змінити підлеглість у канонічних та організаційних питаннях релігійної громади Свято-Покровської парафії села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької єпархії УПЦ та перейти під канонічне підпорядкування управління Хмельницької єпархії Православної церкви України (далі - ПЦУ);
- внести зміни до статуту Релігійної організації «шляхом прийняття його в новій редакції зі зміною назви релігійної громади на таку: Релігійна організація «Релігійна громада Свято-Покровської парафії Православної Церкви України с. Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області»;
- уповноважити підписати статут Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Покровської парафії Православної Церкви України с. Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області» у новій редакції та заяву до ОДА про його реєстрацію голову її парафіяльної ради ОСОБА_4 , а також уповноважити ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подати статут і заяву до ОДА, провести реєстраційні дії у державного реєстратора та вчинити дії щодо державної реєстрації юридичної особи з правом подання заяв та інших документів, отримання виписок, витягів тощо з правом підпису про їх отримання, здійснення необхідних платежів.
12. Розпорядженням ОДА від 27 березня 2019 року № 213/2019-р зареєстровано статут релігійної громади у новій редакції.
13. У липні 2019 року Релігійна організація (настоятель парафії Степанишин В. О.) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання розпорядження № 213/2019-р протиправним та його скасування.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
14. Господарський суд міста Києва рішенням від 26 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 липня 2020 року, позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.
15. Судові рішення мотивовано тим, що розпорядження № 213/2019-р суперечить статті 14 Закону № 987-ХІІ, відповідач здійснив реєстрацію змін у статуті юридичної особи, яка потягла зміну канонічної підлеглості, з порушенням вимог чинного законодавства, не перевіривши обставин наявності дійсного волевиявлення релігійної громади віруючих.
16. Апеляційний суд, посилаючись на висновки, викладені у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 806/3462/14, зазначив, що спір у цій справі за суб`єктним складом та предметом позову відноситься до юрисдикції господарських судів та підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства, оскільки має приватноправовий характер, виник унаслідок реалізації особистих немайнових прав членів релігійної громади, стосується питань участі у створенні та діяльності релігійної громади, зміни канонічного підпорядкування, внесення відповідних змін до статуту, при цьому за суб`єктним складом сторони у справі є юридичними особами.
17. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що заявлена позивачем у цій справі вимога про визнання протиправним та скасування розпорядження ОДА є належним способом захисту порушеного права, оскільки такий спосіб може привести до відновлення порушеного права позивача, виходячи з обставин цього спору.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
18. У вересні 2020 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) надійшла касаційна скарга, в якій скаржник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та закрити провадження у справі № 910/10011/19.
19. Касаційний господарський суд ухвалою від 28 жовтня 2020 року поновив ОДА строк на подання касаційної скарги, відкрив касаційне провадження, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, призначив справу до розгляду.
20. 19 листопада 2020 року Касаційний господарський суд ухвалою передав цю справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).
21. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд вказав про необхідність відступити від висновку щодо застосування частини першої статті 2, пункту 3 частини першої статті 20 ГПК, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) від 19 грудня 2018 року у справі № 806/3462/14, який був врахований судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у справі, яка переглядається.
22. У вказаній постанові, винесеній за результатами розгляду справи, яка є аналогічною справі № 910/10011/19, Касаційний адміністративний суд дійшов висновку, що з огляду на суб`єктний склад сторін, предмет позову та характер спірних правовідносин такий спір має вирішуватися за правилами господарського судочинства, оскільки не є спором між учасниками публічно-правових відносин, а отже, спірні правовідносини є приватноправовими, стосуються прав та інтересів учасників релігійної громади на канонічне підпорядкування, а позовні вимоги спрямовані на захист цивільного права позивача (Свято-Миколаївської УПЦ).
23. Колегія суддів Касаційного господарського суду, проаналізувавши положення статті 55 Господарського кодексу України (далі - ГК), статті 7, частин першої - третьої статті 8 Закону № 987-ХІІ, частини першої статті 4, частини першої статті 5 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), вважає, що зі змісту позовних вимог та їх підстав вбачається, що позов у справі № 910/10011/19 фактично поданий на захист релігійних прав та інтересів учасників релігійної громади, членами якої є віруючі громадяни (фізичні особи), зокрема позов направлений на захист права релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях УПЦ та на захист інтересів останньої задовольняти релігійні потреби громадян як членів релігійної громади. Тобто позов у цій справі направлений на захист цивільних прав фізичних осіб як членів релігійної громади та інтересів позивача.
24. Здійснивши аналіз статті 3 ГК, частини першої статті 2, частини першої статті 20 ГПК, статей 3, 19 ЦПК у сукупності зі статтями 8, 12, 14, 15 Закону № 987-ХІІ, який є спеціальним для застосування до правовідносин, пов`язаних зі свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, Касаційний господарський суд зазначив, що оскільки спірні правовідносини безпосередньо пов`язані з реєстрацією нової редакції статуту Релігійної організації, порядок проведення якої врегульовано статтею 14 Закону № 987-ХІІ, юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14 та частини другої статті 15 цього Закону.
25. На підставі наведеного Касаційний господарський суд вважає, що спір у цій справі належить розглядати у порядку цивільного судочинства, а отже, є необхідність відступити від висновку, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 806/3462/14.
26. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 15 грудня 2020 року цю справу прийняла та призначила до розгляду.
ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи скаржника
27. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції, на порушення частини першої статті 2, пункту 3 частини першої статті 20 та пункту 1 частини першої статті 231 ГПК, дійшов помилкового висновку про підвідомчість спору у цій справі господарському суду. Апеляційний суд не врахував висновок Верховного Суду щодо застосування цих норм процесуального права у подібних правовідносинах та щодо підвідомчості спору, який стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення про реєстрацію статуту релігійної організації, до юрисдикції цивільного суду, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19 та від 18 грудня 2019 року у справі № 916/2086/19, а також у постанові колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 у справі № 806/2475/17.
28. Також апеляційний суд порушив частину першу статті 2 ГПК, не врахував висновок Верховного Суду щодо застосування цієї норми процесуального права у подібних правовідносинах щодо відсутності порушеного права позивача рішенням релігійної громади про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 598/157/15-ц.
29. При цьому апеляційний суд порушив частину першу статті 77 ГПК, оскільки встановив обставину недійсності рішення загальних зборів членів релігійної громади, оформлених протоколом від 23 лютого 2019 року № 1, за відсутності рішення суду в іншій справі, яке набрало законної сили, про визнання недійсним такого рішення.
Доводи релігійної організації
30. У надісланому відзиві на касаційну скаргу Релігійна організація, серед іншого, зазначає, що спір у цій справі підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства, а висновки Великої Палати Верховного Суду, на які послався відповідач у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у цій справі.
31. Державна реєстрація Хмельницької єпархії ПЦУ станом на дату проведення зборів не була проведена, а за обставин, що склалися між сторонами у цій справі, позивач не може звернутися до суду з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів членів Релігійної організації про зміну канонічної підлеглості, оформленого протоколом від 23 лютого 2019 року № 1, оскільки відповідачем за таким позовом може бути сама юридична особа, а не окремі особи, які виступили від її імені, а тому позовна вимога, заявлена у цій справі, є ефективним та належним способом захисту порушеного права.
32. Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі правильно застосували положення статті 15 Закону № 987-ХІІ. Рішення загальних зборів членів Релігійної організації про зміну канонічної підлеглості, оформлене протоколом
від 23 лютого 2019 року № 1, на підставі якого відповідач видав спірне розпорядження, суперечить частині четвертій статті 8 Закону № 987-ХІІ, оскільки прийняте неповноважними зборами. Відповідач не надав реєстраційної справи юридичної особи - Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Покровської парафії села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької єпархії Української Православної Церкви», додатків до протоколу зборів, який став підставою для реєстрації статуту у новій редакції, а саме списку осіб, які голосували за таке рішення.
33. Посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, необґрунтованість наведених скаржником підстав касаційного оскарження, позивач просить оскаржувані рішення у справі № 910/10011/19 залишити без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
34. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
35. Правовідносини, пов`язані з діяльністю релігійних організацій, регулюються Законом № 987-ХІІ, який був прийнятий 23 квітня 1991 року та набув чинності
06 червня 1991 року (Закон).
36. Положеннями статті 14 вказаного Закону було визначено, що перевищення встановленого цим Закономтерміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством Української РСР. Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).
37. Відповідно до статті 15 Закону № 987-ХІІ в редакції від 23 квітня 1991 року рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством Української РСР.
38. Згідно зі статтею 16 Закону № 987-ХІІ в редакції від 23 квітня 1991 року реєстрація статутів (положень) новоутворених після реорганізації релігійних організацій здійснюється в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
39. На момент прийняття цього Закону не існувало господарських чи арбітражних судів, не було прийнято ГПК.
40. Натомість на час прийняття Закону № 987-ХІІ ЦПК містив главу 31-А, в порядку якої розглядались спори громадян і юридичних осіб із суб`єктами владних повноважень щодо оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності в адміністративних правовідносинах.
41. Так, відповідно до статті 248-1 ЦПК (в редакції 1963 року) громадянин має право звернутися в суд із скаргою, якщо вважає, що діями службової особи ущемлено його права. У суд може бути оскаржено дії, одноособово здійснені службовими особами від свого імені або від імені органу, який вони представляють.
42. Отже, на час прийняття Закону існувало інше процесуальне законодавство, якому положення Закону № 987-ХІІ в редакції 1991 року кореспондували.
43. У подальшому Верховною Радою України було прийнято ГПК, який згодом, зазнавши змін, був викладений у редакції від 16 серпня 2020 року.
44. Відповідними нормами цього процесуального закону було визначено юрисдикцію спорів між юридичною особою та її учасником (засновником, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
45. У той же час відповідні зміни до Закону № 987-ХІІ внесені не були.
46. Звертає на себе увагу, що ГПК є спеціальним нормативним актом, до предмета регулювання якого входить, у тому числі, визначення юрисдикції та підсудності судових спорів.
47. Водночас визначення юрисдикції і підсудності спорів не є і не може бути предметом регулювання Закону № 987-ХІІ.
48. А тому положення Закону № 987-ХІІ є застарілими та не відповідають чинному процесуальному законодавству.
49. Велика Палата Верховного Суду неодноразово формувала позиції, відповідно до яких юрисдикція судового спору визначається за предметом спору, тобто за змістом та дійсним характером спірних правовідносин.
50. Так, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 22 серпня 2018 року у справі № 805/4505/16-а). Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №804/14471/15).
51. Що стосується суті цього спору, то фактично підставою позову є незгода Релігійної організації з рішенням загальних зборів членів Релігійної організації про зміну канонічної підлеглості, оформленим протоколом від 23 лютого 2019 року № 1, оскільки, на думку цієї організації, воно прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати, за відсутності необхідного кворуму, всупереч раніше прийнятому на загальних парафіяльних зборах релігійної громади рішенню.
52. Із цього вбачається, що у позивача наявний спір не з державним реєстратором, а порушення своїх прав він убачає в ухваленні відповідного рішення загальними зборами членів Релігійної організації про зміну канонічної підлеглості та у прийнятті нової редакції статуту.
53. Положеннями пункту 3 частини першої статті 20 ГПК визначено, що до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.
54. У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово визначала критерії розмежування справ між цивільною та господарською юрисдикціями, визнавши юрисдикцію господарського суду у справах про спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.
55. Спори за участю громадського об`єднання зі статусом юридичної особи як учасника цивільних правовідносин підлягають розгляду у судах відповідно до вимог як ЦПК, так і ГПК залежно від змісту позовних вимог та сторін такого спору.
56. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16 вказано, що підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК в редакції, чинній на час подання позову, згідно з пунктом 4 частини першої якої господарськими судами розглядаються справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
57. У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскарження рішення загальних зборів учасників є спором, пов`язаним з реалізацією загальними зборами членів громадської організації права на управління юридичною особою у вигляді формування органу управління, підставою для прийняття рішення про усунення голови громадської організації від виконання обов`язків зазначені положення Статуту товариства, тому його слід розглядати за правилами господарського судочинства.
58. Крім того, правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду відповідає також висновок Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові
від 05 травня 2020 року у справі № 120/248/19-а, в якому суд зазначив, що, незважаючи на те, що оскаржуються реєстраційні дії, стосовно яких існує невирішений корпоративний спір, у межах якого повинні бути розв`язані й питання, пов`язані з реєстрацією зміни інформації про юридичну особу, з підстав позову вбачається, що предметом оскарження у цій справі є рішення відповідача про проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, прийняте на підставі протоколу позачергових зборів уповноважених громадської організації. Саме скликання цих зборів і ухвалені ними рішення спричинили виникнення спірних правовідносин між позивачем та громадською організацією. Тобто звернення позивача до суду із цим позовом викликане необхідністю захисту права не у сфері публічно-правових відносин, а пов`язане з наявністю спору між членами громадської організації щодо обрання керівника, членів правління та ревізійної комісії. Отже, позовні вимоги про скасування рішення реєстратора є похідними від вимог щодо відновлення порушених корпоративних прав, а тому цей спір не пов`язаний безпосередньо із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що унеможливлює його розгляд у порядку адміністративного судочинства, а підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
59. Згідно з постановами Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 22 серпня 2018 року у справі № 805/4505/16-а позивач оскаржив до адміністративного суду дії суб`єктів владних повноважень - державних реєстраторів, пов`язані з реєстрацією змін до установчих документів товариства, внесенням відомостей щодо зміни складу його учасників та керівника, посилаючись при цьому на недотримання цими суб`єктами встановленого законом порядку проведення такої реєстрації.
60. Однак з висловлених позивачем у ході розгляду справи мотивів звернення до суду вбачається, що незаконність, на думку позивача, реєстрації таких змін пов`язана з підробкою протоколу загальних зборів товариства, виключенням його зі складу учасників у незаконний спосіб, а також нікчемністю договору купівлі-продажу його частки в статутному капіталі товариства. Тобто звернення позивача до суду із цим позовом покликане необхідністю захисту його прав не у сфері публічно-правових відносин, а його корпоративних та майнових прав, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства, натомість підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
61. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/2778/16 установила, що громадська організація звернулася до суду з позовом про визнання протиправними й скасування записів в Реєстрі громадських об`єднань та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про внесення відомостей про фізичну особу як керівника громадської організації, а також зобов`язання відповідачів відновити відомості про іншу фізичну особу як керівника громадської організації. З висловлених позивачем мотивів звернення до суду вбачається, що незаконність, на його думку, реєстрації таких змін пов`язана з поданням документів, справжність та правомірність яких позивач заперечує, оскільки в цей період збори громадської організації взагалі не проводилися і жодні рішення про зміни в керівництві організації не приймалися. Таким чином, спірні правовідносини виникли у зв`язку з незгодою позивача із прийнятими відповідачами рішеннями про реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу й покликані фактично відновити попередню реєстрацію інформації про керівника. Отже, звернення громадської організації до суду із цим позовом пов`язане з наявністю спору між її учасниками з приводу керівника громадської організації, а не із захистом прав у сфері публічно-правових відносин, що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
62. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня
2018 року у справі № 813/6286/15 оскарження юридичною особою дій державного реєстратора щодо порушення процедури припинення (ліквідації) іншої юридичної особи, учасником якої позивач не був, а захищав свої права кредитора за відсутності у реєстраційній карті передбаченого підтвердження розрахунків з кредиторами, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи.
63. Схожих висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла також у постанові
від 17 червня 2020 року у справі № 826/10249/18 про оскарження дій державного реєстратора в частині припинення юридичної особи у зв`язку з тим, що рішення про державну реєстрацію припинення юридичної особи ухвалено на підставі документів, які надійшли від осіб, які, як вважає позивач, не мали права ухвалювати таке рішення, а документи, надані державному реєстратору, сфальшовані, зобов`язання державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запис про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи.
64. Оскарження дій та рішень реєстратора щодо державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, а також внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань рішення засновників щодо припинення юридичної особи, обґрунтоване невиконанням товариством зобов`язань за інвестиційним договором, свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин. Спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15).
65. Крім того, Касаційний господарський суд у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 910/13499/19 за позовом Релігійної організації до обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження голови обласної державної адміністрації, яким зареєстровано статут релігійної організації у новій редакції, зазначив про належність цієї категорії спорів до господарської юрисдикції.
66. Відповідно до статті 13 Закону № 987-ХІІ (в чинній редакції) Релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).
67. Згідно зі статтею 7 Закону № 987-ХІІ (в чинній редакції) релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).
68. Положеннями частин першої - п`ятої статті 8 Закону № 987-ХІІ (в чинній редакції) визначено, що релігійна громада є місцевою Релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
69. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
70. Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюються загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
71. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
72. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
73. Отже, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.
74. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду уточнює правову позицію, викладену в постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 916/2086/19,
від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19, від 22 січня 2020 року у справі
№ 809/1025/17 та інших, у яких викладена аналогічна позиція, зазначивши, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатись в порядку господарського судочинства.
75. Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстави для відступу від висновку щодо застосування частини першої статті 2, пункту 3 частини першої статті 20 ГПК, викладеного в постанові Касаційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 806/3462/14, який був урахований судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у справі, яка переглядається, - відсутні, оскільки з огляду на приватноправовий характер правовідносин спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
76. При цьому Велика Палата Верховного Суду знов звертає увагу, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК незалежно від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18, від 18 березня 2020 року у справі № 466/6221/16-а, від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15, від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20.
77. Щодо суті спору, то Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
78. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
79. Згідно із частиною другою статті 4 ГПК юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
80. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
81. Позов у цій справі подано Релігійною організацію до ОДА про визнання протиправним і скасування розпорядження № 213/2019-р, яке стосувалося реєстрації нової редакції статуту Релігійної організації на підставі рішення загальних парафіяльних зборів Релігійної організації (релігійної громади с. Сутківці) про зміну підлеглості в канонічних та організаційних питаннях цієї релігійної громади.
82. Як уже зазначалося вище, позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав Релігійної організації в результаті ухвалення рішення загальними парафіяльними зборами членів Релігійної організації (рішення загальних зборів, оформлене протоколом від 23 лютого 2019 року № 1).
83. Згідно з пунктом 1.1 статуту (у редакції, прийнятій на парафіяльних зборах
05 грудня 2016 року (протокол № 1/2), зареєстрованій розпорядженням Хмельницької ОДА від 03 травня 2018 року №423/2018) Релігійна організація «Релігійна громада Свято-Покровської парафії села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької єпархії Української Православної Церкви» (яка далі по тексту статуту зазначена як парафія) є неприбутковою релігійною організацією, первинним канонічним підрозділом Української Православної Церкви (УПЦ), та знаходиться в організаційному підпорядкуванні Хмельницької єпархії УПЦ. Парафія як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і цього статуту. Діяльність парафії поширюється на село Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області (пункти 1.9, 1.12 статуту позивача у зазначеній редакції).
84. Вищим органом парафіяльного управління є парафіяльні збори, які за посадою очолює настоятель (пункт 2.4 статуту). Серед органів управління позивача як юридичної особи є також парафіяльна рада - виконавчий та розпорядчий орган парафіяльних зборів, яка підзвітна зборам та настоятелю (пункт 2.16 статуту) та ревізійна комісія (пункт 2.23 статуту).
85. Тобто позивач як юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону, що відповідає загальному положенню про цивільну дієздатність юридичної особи, закріпленому в частині першій статті 92 Цивільного кодексу України.
86. Судами попередніх інстанцій встановлено, що передумовами звернення позивача до суду у цій справі є:
1) прийняття членами релігійної громади (126 осіб) рішень, оформлених протоколом від 23 лютого 2019 року № 1, зокрема щодо зміни підлеглості у канонічних та організаційних питаннях релігійної громади Свято-Покровської парафії села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької єпархії УПЦ шляхом переходу під канонічне підпорядкування управління Хмельницької єпархії ПЦУ з відповідним внесенням змін до статуту релігійної організації (позивача) та
2) подальша державна реєстрація нової редакції статуту, затвердженої цим рішенням релігійної громади (її частини).
87. Тобто оскарження реєстраційних дій, що зазначено як предмет позову в цій справі, по суті є похідною вимогою від спору щодо дійсності статуту релігійної організації в новій редакції.
88. Рішення, які були прийняті загальними парафіяльними зборами релігійної громади (членами такої громади в кількості 126 осіб), належать до рішень, які були ухвалені всередині цієї громади (Релігійної організації) щодо реалізації цивільних прав, свобод та інтересів членів релігійної громади, а також спрямовані на забезпечення діяльності Релігійної організації як юридичної особи з метою задоволення інтересів її членів.
89. Ухвалене 23 лютого 2019 року рішення загальних парафіяльних зборів членів релігійної громади с. Сутківці, що стало підставою для вчинення відповідачем спірної державної реєстрації, стосується прав та інтересів релігійної громади с. Сутківці та її членів. Адже в результаті його ухвалення було змінено канонічне підпорядкування Релігійної організації (позивача), обрано її нового керівника (настоятеля парафії) та затверджено нову редакцію статуту. Тобто ухвалене рішення стосується, у тому числі, порядку організації та управління Релігійною організацією як юридичною особою.
90. При цьому позивач посилається на те, що рішення про затвердження статуту в новій редакції прийняте з порушенням чинного статуту; на зборах територіальної громади, а не парафіяльними зборами; за участі осіб, які не мали права брати участь у таких зборах тощо. Тому позивач вважає збори нечинними та неправомочними.
91. Якщо у зборах брали участь особи, які не вправі були діяти як орган юридичної особи, повноважний приймати нову редакцію статуту, то така нова редакція не є чинною, бо вона не була прийнята юридичною особою в особі відповідного органу. Водночас реєстрація такої нової редакції порушує правову визначеність щодо того, статут у якій саме редакції є чинним - у новій чи в попередній. Отже, позовна вимога фактично спрямована не на позбавлення статуту в новій редакції юридичної сили, а на захист порушеного інтересу в правовій визначеності. Реєстрація статуту в новій редакції, прийнятій не органом юридичної особи, а неуповноваженими на це особами, може порушувати інтерес у правовій визначеності як членів Релігійної організації, так і самої Релігійної організації як юридичної особи. Такий інтерес підлягає судовому захисту.
92. Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
93. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня
2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18.
94. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
95. Водночас відповідно до пункту 2 частини першої статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; заборони (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій; накладення/зняття арешту корпоративних прав; зобов`язання вчинення реєстраційних дій; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі; виділу юридичної особи; провадження у справах про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, прийнятих відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; припинення юридичної особи, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення юридичної особи; припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної
особи - підприємця; відміни в порядку апеляційного/касаційного оскарження судового рішення, на підставі якого вчинено реєстраційну дію.
96. Отже, судове рішення про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту Релігійної організації в новій редакції не є підставою для вчинення реєстраційних дій, а відповідна позовна вимога не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах.
97. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 8 Закону № 987-ХІІ держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту вичерпує свою дію з моменту внесення таких змін або доповнень до статуту (прийняття статуту в новій редакції).
98. Отже, зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу Релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції. Судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції.
99. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).
100. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду не вважає за необхідне надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги відповідача.
Висновок Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
101. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
102. Згідно із частинами першою - третьою статті 311 ГПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
103. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з неправильним застосуванням норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень з ухваленням нового рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат
104. У зв`язку зі скасуванням рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції відповідно до приписів статті 129 ГПК Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покласти на позивача.
Керуючись статтями 308, 313, 314, 315, 317 ГПК, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Хмельницької обласної державної адміністрації задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26 лютого 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 липня 2020 року скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
4. Стягнути з Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Покровської парафії села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької єпархії Української Православної Церкви» (32134, Хмельницька обл., Ярмолинецький район, с. Сутківці, вул. Заводська, 5, код 22778817) на користь Хмельницької обласної державної адміністрації (29005,
м. Хмельницький, майдан Незалежності, Будинок рад, код 22985083) судовий збір за подання апеляційної і касаційної скарги в розмірі 6723 (шість тисяч сімсот двадцять три) грн 50 коп.
5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. С. КнязєвСуддя-доповідач Ю. Л. Власов Судді: Т. О. Анцупова Г. Р. Крет В. В. Британчук Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська В. М. Сімоненко Ж. М. Єленіна І. В. Ткач О. С. Золотніков С. П. Штелик Л.Й. Катеринчук
