Ухвала
31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 442/510/20
провадження № 61-4348ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Тиса» на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 квітня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Тиса» про визнання трудового договору розірваним, зобов`язання видати наказ про звільнення, стягнення заробітної плати, вихідної допомоги та компенсації у зв`язку з затримкою розрахунку,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Тиса» (далі - ТОВ «Торгова група «Тиса») про визнання трудового договору розірваним, зобов`язання видати наказ про звільнення, стягнення заробітної плати, вихідної допомоги та компенсації у зв`язку з затримкою розрахунку.
В обґрунтування позову посилався на те, що з 01 січня 2011 року по 21 жовтня 2019 року працював на посаді начальника цеху з виробництва паркету ТОВ «Торгова група «Тиса».
З грудня 2018 року по жовтень 2019 року йому було нараховано, але не виплачено заробітну плату, у зв`язку з чим 21 жовтня 2019 року він звернувся до відповідача із заявою про:
1) розірвання трудового договору з 21 жовтня 2019 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України;
2) виплату заробітної плати за період з грудня 2018 року (включно) по жовтень 2019 року (включно);
3) виплату вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку у зв`язку з розірванням трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України;
4) компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари.
Однак відповідач наказу про його звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України не видав, з наказом на ознайомив, заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги та компенсації втрат частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари не виплатив.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив задовольнити позов.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 квітня 2020 року позов задоволено.
Визнано розірваним з 21 жовтня 2019 року безстроковий трудовий договір, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Торгова група «Тиса» на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України (у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, а саме: у зв`язку з невиплатою ОСОБА_1 заробітної плати протягом грудня 2018 по жовтень 2019 року).
Зобов`язано ТОВ «Торгова група «Тиса» видати наказ про звільнення ОСОБА_1 на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України (у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, а саме: у зв`язку з невиплатою ОСОБА_1 заробітної плати протягом грудня 2018 по жовтень 2019 року), внести до трудової книжки запис: «звільнений за власним бажанням згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України», ознайомити його з наказом, видати трудову книжку та провести з ним повний розрахунок.
Стягнуто з ТОВ «Торгова група «Тиса» на користь ОСОБА_1 :
- 109 574,77 грн заборгованості з виплати заробітної плати;
- 28 801,98 грн компенсації у зв`язку з затримкою розрахунку;
- 1 411,92 грн компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари;
- 44 000 грн вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку у зв`язку з розірванням трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України;
Зобов`язано ТОВ «Торгова група «Тиса» нарахувати на виплачені суми та сплатити у відповідному розмірі єдиний соціальний внесок.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Допущено негайне виконання судового рішення в частині виплати заробітної плати за один місяць.
Постановою Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 квітня 2020 року залишено без змін.
16 березня 2021 року (згідно з відміткою на поштовому конверті) ТОВ «Торгова група «Тиса» звернулось до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 квітня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року у вказаній цивільній справі.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, з урахуванням такого.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Пунктом 1 та 2 частини четвертої статті 19 ЦПК України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Предметом касаційного оскарження є судові рішення ухвалені у справі, що виникла з трудових відносин, а саме щодо визнання розірваним трудового договору, зобов`язання видати наказ про звільнення, стягнення заробітної плати, вихідної допомоги та компенсації у зв`язку з затримкою розрахунку.
Ця справа не є справою з ціною позову, яка перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Верховним Судом не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
Разом із тим, колегія суддів вважає, що наведені заявником обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для його касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, увідкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, статтею 260, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Тиса» на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 квітня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Тиса» про визнання трудового договору розірваним, зобов`язання видати наказ про звільнення, стягнення заробітної плати, вихідної допомоги та компенсації у зв`язку з затримкою розрахунку.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами повернути особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
В. С. Жданова
А. Ю. Зайцев
